
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.28
06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
2025.08.28
00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
2025.08.27
17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
2025.08.27
11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
2025.08.27
09:15
Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
2025.08.26
21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
2025.08.26
11:52
Дзуміє тиша. В класі нічичирк.
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
2025.08.26
05:38
Великий гріх читати мало,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
2025.08.25
21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Швед (1986) /
Проза
«Сів метелик… у маршрутку»
Витративши 20 гривень, я підійша до автобусної зупинки і зловила себе на думці, що це було просто автоматично, помилково. Грошей на проїзд не залишилось. Це була маршрутка по селу і проїзд у ній становив 1 гривню 50 копійок. У мене й 10 копійок не залишалось...
На ці й же зупинці стояла мені знайома жіночка похилого віку, звали її Надія Федорівна. Ця пані колись мені продавала молоко і декламувала свої вірші. Тільки я приходила до неї додому купувати молока для свого сина, як вона вибігала мені на зустріч із лукавинкою в очах казала: «Слухай, мій новий вірш про нашу владу і депутатів!» Вірші її були примітивними, але я не критикувала цю поетесу, зважаючи на її поважний вік. Я підтримувала її творчість, радила, які книги їй треба прочитати, розповіла, що й сама нещодавно манюнім тиражем випустила у світ свою дитячу книжечку « Сів метелик на жирафу». Ми розговорились з нею про літературу. Я сказала, що я пишу теж вірші, тільки лірику та для діток і подарувала їй примірник своєї книги, бо знала що в неї є онучка – пухкенька кароока дівчинка десяти рочків. Я вірила в те, що та книжечка-розфарбовка буде прочитата її дитиною, а мені, як частій клієнтці – буде скидка на молоко. Та де там! Бабця брала з мене як завжди. Внучка виявилась невдячною і на книжечку подивилась з якоюсь огидою,бо у ній не було кольорових малюнків.
Пізніше, дізнавшись, що їх корова отелилась, я зітхнула на повні груди – це вагома причина відмовитись у них брати надалі молоко.
Того ж таки дня, я зустрілась з її жіночою половиною сім’ї: висока і повна її донька, така ж пухка, як пиріжок, внучка та худорлява баба Надя. Вони втрьох чекали ту ж 118 маршутку, що мала чекати і я. Думала «до дому пішки йти далеко», як раптом під'їхала моя маршутка. У мене зародилась на мить та сама остання надія – позичити у цих знайомих людей 1.50 грн. Я привіталась, чемно відповіла на її запитання « як справи, чи плануєте другу дитину?» і одразу ж, не вагаючись і сміливо запитала у них трьох: « ви б не могли мені, будь ласка, позичити 1,50 на проїзд, бо мені далеко йти ( а це 2,5 км). Я забула гроші» Як окріп, прогриміли слова доньки Надії Федорівни: « Ще чого! Нема грошей! Ми їдемо скуповуватись на ОПС базу. Треба свої гроші мати!» Я знітилась і подумала, що краще б я крізь землю провалилась, щоб я себе так принизила…» Надія Федорівна глузливо ще й додала: « Попроси водітєля, хай безплатно провезе!» «Хіба мені ще раз ганьби заробляти на всю маршрутку», - подумала я і понесла свої пакети з трьома хлібинами і глазурованим сирком пішки до хати.
За свій життєвий досвід, я ніколи не відмовила в допомозі людям, хто просив мене і не просив про поміч. Я не задумувалась і робила так. І буду робити. А після цієї своєї ганебної для мене історії, зрозуміла, що якби мені стало погано в дорозі – мене б оминула ця сім’я, а може й затоптали ногами. Як тоді нам жити, люди? Не черствійте душею, допомагайте бідним і не гордіться, що в простягнуту до вас чужу, людську руку покладете останню свою гривню.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Сів метелик… у маршрутку»
Моя невигадана історія
Витративши 20 гривень, я підійша до автобусної зупинки і зловила себе на думці, що це було просто автоматично, помилково. Грошей на проїзд не залишилось. Це була маршрутка по селу і проїзд у ній становив 1 гривню 50 копійок. У мене й 10 копійок не залишалось...
На ці й же зупинці стояла мені знайома жіночка похилого віку, звали її Надія Федорівна. Ця пані колись мені продавала молоко і декламувала свої вірші. Тільки я приходила до неї додому купувати молока для свого сина, як вона вибігала мені на зустріч із лукавинкою в очах казала: «Слухай, мій новий вірш про нашу владу і депутатів!» Вірші її були примітивними, але я не критикувала цю поетесу, зважаючи на її поважний вік. Я підтримувала її творчість, радила, які книги їй треба прочитати, розповіла, що й сама нещодавно манюнім тиражем випустила у світ свою дитячу книжечку « Сів метелик на жирафу». Ми розговорились з нею про літературу. Я сказала, що я пишу теж вірші, тільки лірику та для діток і подарувала їй примірник своєї книги, бо знала що в неї є онучка – пухкенька кароока дівчинка десяти рочків. Я вірила в те, що та книжечка-розфарбовка буде прочитата її дитиною, а мені, як частій клієнтці – буде скидка на молоко. Та де там! Бабця брала з мене як завжди. Внучка виявилась невдячною і на книжечку подивилась з якоюсь огидою,бо у ній не було кольорових малюнків.
Пізніше, дізнавшись, що їх корова отелилась, я зітхнула на повні груди – це вагома причина відмовитись у них брати надалі молоко.
Того ж таки дня, я зустрілась з її жіночою половиною сім’ї: висока і повна її донька, така ж пухка, як пиріжок, внучка та худорлява баба Надя. Вони втрьох чекали ту ж 118 маршутку, що мала чекати і я. Думала «до дому пішки йти далеко», як раптом під'їхала моя маршутка. У мене зародилась на мить та сама остання надія – позичити у цих знайомих людей 1.50 грн. Я привіталась, чемно відповіла на її запитання « як справи, чи плануєте другу дитину?» і одразу ж, не вагаючись і сміливо запитала у них трьох: « ви б не могли мені, будь ласка, позичити 1,50 на проїзд, бо мені далеко йти ( а це 2,5 км). Я забула гроші» Як окріп, прогриміли слова доньки Надії Федорівни: « Ще чого! Нема грошей! Ми їдемо скуповуватись на ОПС базу. Треба свої гроші мати!» Я знітилась і подумала, що краще б я крізь землю провалилась, щоб я себе так принизила…» Надія Федорівна глузливо ще й додала: « Попроси водітєля, хай безплатно провезе!» «Хіба мені ще раз ганьби заробляти на всю маршрутку», - подумала я і понесла свої пакети з трьома хлібинами і глазурованим сирком пішки до хати.
За свій життєвий досвід, я ніколи не відмовила в допомозі людям, хто просив мене і не просив про поміч. Я не задумувалась і робила так. І буду робити. А після цієї своєї ганебної для мене історії, зрозуміла, що якби мені стало погано в дорозі – мене б оминула ця сім’я, а може й затоптали ногами. Як тоді нам жити, люди? Не черствійте душею, допомагайте бідним і не гордіться, що в простягнуту до вас чужу, людську руку покладете останню свою гривню.
Березень,2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію