(ніби казка)

Коли дуб родив кислиці
Й тхір курчат водив,
На галяві, серед лісу,
Заєць хатку звів
(До теслярства його хистом
Не зобидив Бог):
Дві світлиці, піч вариста,
Хижка, сіни й льох.
Біля хати теж не пустка –
Чималий город:
Морква, ріпа і капуста –
Мав що класти в рот.

Раптом звідкись там з’явилась
Норовиста, зла,
Вередлива і брехлива
Дідова Коза –
Бік обдертий, синя пика
І надбитий ріг:
Перепало на горіхи
За минулий гріх.
Завалилася у сіни
Й бека цілу ніч:
„Відчини мерщій, Зайчино,
І пусти на піч!
Безперечне маю право
Стати до тепла:
Я ж колись на цій галяві
Теж траву скубла!”
Задрижала з переляку
Заяча душа:
„Тьху на тебе, харцизяко!
Грійся. Тільки – ша!”
Щойно гостя біля печі
Відігріла бік,
Як зненацька межи плечі
Зайця рогом – штрик!
Сторопів аж косоокий:
От гостям і вір!..
Тут Коза його під боки
Й випхала надвір.
Зачинила хутко двері –
Й Заячі обід,
Полуденок і вечерю
Впорала як слід.
І, напхавши смачно боки,
Тішилася тим,
Як ломитись косоокий
Став у свій же дім.
Далі стала глузувати:
„Схаменись, дурко!
Не дає дверей ламати
Лісовий закон.
Хоч ломися, хоч штовхайся –
Хата вже моя.
Й хоч до Лева позивайся –
буду чиста я!
Можеш далі гуркотіти
Хоч на цілий ліс!”
Вчули Заячий гармидер
Пес, Ведмідь і Лис.
На галяві біля хати
Всілися ладком,
Стали по рядках читати
Лісовий закон.
І до того дочитались
(Що вже тут казать!)
Що правий, можливо, Заєць,
Та права й Коза…
Доки стали розбиратись –
Нагодився Джміль
І, що сталося з вухатим,
Миттю зрозумів.
Покружлявши біля хати,
Крізь вікно проник
І прояву злу рогату –
Шпиґ у драний бік!
І прожогом, об дверцята
Роз’юшивши ніс,
Лихо вискочило з хати
Й дременуло в ліс.

----

До цієї ось пригоди
Силу дам таку.
Коли маємо закони,
Як в отім ліску,
Що за ними є дві правди –
Радість крутія, –
В кожній справі треба брати
Приклад із Джмеля.

06.03.2007