* * *
Перш ніж торкнутись пелюсток вдалося,
Терпіти біль від колючок прийшлося:
Так гребінь на зубці себе розрізать дасть
Задля блаженства обійнять волосся.

* * *
Веселись! Сходять з розуму ті, що горюють;
Мить одну лишень пристрасті в серці вирують.
Все одно потім з нашої тлінної плоті
Зроблять цеглу, з якої будинки змурують.

* * *
Не набожним утішником треба нам буть;
Жартуном і насмішником треба нам буть.
Швидкоплинне життя, мов та мить, промайне --
Життєрадісним грішником треба нам буть!

* * *
Духу мій, не наситивсь ти істин зерном,
То ж тебе укріплять буду зранку вином,
Щоб не мучивсь ти так в цій обителі з праху,
Перш ніж нам розпрощатись навік перед сном.

* * *
Знову квітнуть весною луги і сади;
Й що вернеться блаженство це ще раз -- не жди!
То ж впади із коханою в трави ці й квіти --
І мерців, що під ними лежать, розбуди!

* * *
Оскільки смерть власну не можна відстрочить;
Оскільки нам кожен крок небо пророчить;
Оскільки річ вічну не зліпиш із воску --
То й голову всім цим не варто морочить!

* * *
Хай простить мені гріх милосердний Господь --
Пристрасть цю і жагу вже не можу збороть, --
Що вином наливаюсь й до того, як буде
Гончарем перетворена в дзбан моя плоть.

* * *
Мудрецю, довго будеш в ілюзій полоні?
Вік короткий у нас -- він не довший долоні.
Скоро й ти перетворишся в глиняний дзбан --
То ж пий з нами: звикай до вина в своїм лоні!

* * *
Витрать зараз його, якщо є в тебе гріш;
Пий сьогодні вино -- завтра буде ще гірш.
Скоро буде тобі вже ніщо не потрібне:
Ні красуні, ні слава, ні гроші, ні вірш!

* * *
Пий вино, бо бадьорість тілесна -- у ньому;
Слухай чанг, бо чарівність небесна -- у ньому;
Свою вічну похмурість на усміх зміни,
Бо веселість і радість чудесна -- у ньому!