ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Філософія мудрості
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філософія мудрості
Уночі я прокинувся від фізично неприємного відчуття присутності чогось стороннього
у кімнаті. Була задушлива літня ніч. На тлі відкритої кватирки я побачив чийсь невиразний силует. Напружуючи спросоння очі, я поступово звик до напівтемряви, а тут ще місяць широким рогом визирнув із-за хмаринки прямо у мою кімнату. Побачене неабияк спантеличило мене: на вікні, вчепившись у дерев’яну раму пазурами, сиділо маленьке совеня.
- Не спиш? – раптом мовило воно, водячи головою зі сторони в сторону.
- Ти хто? – не знайшовши нічого кращого, запитав я.
Можна було подумати, що спілкування зі совеням, яке вміє розмовляти, для мене звична річ.
- Мудрість твоя – відповіло совеня, кліпаючи великими очима.
- А чому ж така маленька? - не без іронії поцікавився я.
- Так тобі це краще знати. Хіба це ти перечитав сотні томів людської думки у вигляді книг, замислювався над сенсом життя, блукав лабіринтами філософських запитань, писав вірші і шукав своє «Я» у вічних сумнівах і роздумах? Мабуть, що ні.А хіба не ти так безглуздо витрачав визначений тобі долею час на порожні розваги, безтурботне існування на рівні інстинктів і буденної суєти? Мабуть, що ти. Отож не питай, чому я не виросла хоча б до середньостатистичних розмірів виду совиних. Маєш те, що заслуговуєш.
Я замахав головою, закліпав очима, намагаючись прогнати цю мару непотрібних мені
повчань від якогось там совеняти, оскільки був цілком задоволений собою і не вважав себе останнім дурником на цій грішній землі. Мара дійсно розвіялась. Лиш на тому місці, де щойно сиділо совеня, колихалась від якогось незрозумілого протягу фіранка, наче птах махав крилами. За мить і вона зупинилася. У мертвій тиші цокав годинник, немовби повертаючи мене до реального світу.
- От дурня - подумав я і протягнув руку за пляшкою пива, що зазвичай завжди стояла біля мого ліжка, щоб я міг у будь-яку хвилину хильнути із неї. Пляшка була напівпорожня, ще одна, зовсім порожня, стояла поруч. Пиво з пластмасової пляшки було таке бридке, наче це була… тут я утримаюсь від порівняння, виходячи із естетичних міркувань. І так гидко стало чомусь на душі. Осяяна місячним світлом біля стіни навпроти мене, стояла книжкова шафа, данина колишній моді, і, якби не деякі дрібнички, що знаходилися на поличках разом із книгами, я б певно роками не відкривав її.
- Може, почитати що-небудь? – подумав я. - Авжеж, завтра обов'язково пошукаю чогось цікавого. Та і з пивом потрібно зав'язувати, мало б хоча смак, а так пійло якесь. Більше жодного ковтка - подумав я, засинаючи.
Раптом у голові, як на широкому екрані кінотеатру, великими рекламними літерами засвітився надпис « ВІТАЮ. РОЗУМНЕ РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО. ДАЛІ БУДЕ».
- Що буде? - я уже практично спав. - День буде, життя буде…
І снилися мені цієї ночі не Вітьок із Серьогою, мої друзі, перевірені часом, пивом і футболом, і, навіть, не та струнка панянка із сусіднього під’їзду, яка щодня витончено цокає каблучками повз моє вікно, йдучи ранком на роботу і повертаючись увечері додому, а снилась велика сова, що сиділа на підвіконні на місці годинника і ритмічно кивала волохатою головою: Цок-цок… добре є. Цок-цок… добре є.
11 квітня 2013р.
у кімнаті. Була задушлива літня ніч. На тлі відкритої кватирки я побачив чийсь невиразний силует. Напружуючи спросоння очі, я поступово звик до напівтемряви, а тут ще місяць широким рогом визирнув із-за хмаринки прямо у мою кімнату. Побачене неабияк спантеличило мене: на вікні, вчепившись у дерев’яну раму пазурами, сиділо маленьке совеня.
- Не спиш? – раптом мовило воно, водячи головою зі сторони в сторону.
- Ти хто? – не знайшовши нічого кращого, запитав я.
Можна було подумати, що спілкування зі совеням, яке вміє розмовляти, для мене звична річ.
- Мудрість твоя – відповіло совеня, кліпаючи великими очима.
- А чому ж така маленька? - не без іронії поцікавився я.
- Так тобі це краще знати. Хіба це ти перечитав сотні томів людської думки у вигляді книг, замислювався над сенсом життя, блукав лабіринтами філософських запитань, писав вірші і шукав своє «Я» у вічних сумнівах і роздумах? Мабуть, що ні.А хіба не ти так безглуздо витрачав визначений тобі долею час на порожні розваги, безтурботне існування на рівні інстинктів і буденної суєти? Мабуть, що ти. Отож не питай, чому я не виросла хоча б до середньостатистичних розмірів виду совиних. Маєш те, що заслуговуєш.
Я замахав головою, закліпав очима, намагаючись прогнати цю мару непотрібних мені
повчань від якогось там совеняти, оскільки був цілком задоволений собою і не вважав себе останнім дурником на цій грішній землі. Мара дійсно розвіялась. Лиш на тому місці, де щойно сиділо совеня, колихалась від якогось незрозумілого протягу фіранка, наче птах махав крилами. За мить і вона зупинилася. У мертвій тиші цокав годинник, немовби повертаючи мене до реального світу.
- От дурня - подумав я і протягнув руку за пляшкою пива, що зазвичай завжди стояла біля мого ліжка, щоб я міг у будь-яку хвилину хильнути із неї. Пляшка була напівпорожня, ще одна, зовсім порожня, стояла поруч. Пиво з пластмасової пляшки було таке бридке, наче це була… тут я утримаюсь від порівняння, виходячи із естетичних міркувань. І так гидко стало чомусь на душі. Осяяна місячним світлом біля стіни навпроти мене, стояла книжкова шафа, данина колишній моді, і, якби не деякі дрібнички, що знаходилися на поличках разом із книгами, я б певно роками не відкривав її.
- Може, почитати що-небудь? – подумав я. - Авжеж, завтра обов'язково пошукаю чогось цікавого. Та і з пивом потрібно зав'язувати, мало б хоча смак, а так пійло якесь. Більше жодного ковтка - подумав я, засинаючи.
Раптом у голові, як на широкому екрані кінотеатру, великими рекламними літерами засвітився надпис « ВІТАЮ. РОЗУМНЕ РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО. ДАЛІ БУДЕ».
- Що буде? - я уже практично спав. - День буде, життя буде…
І снилися мені цієї ночі не Вітьок із Серьогою, мої друзі, перевірені часом, пивом і футболом, і, навіть, не та струнка панянка із сусіднього під’їзду, яка щодня витончено цокає каблучками повз моє вікно, йдучи ранком на роботу і повертаючись увечері додому, а снилась велика сова, що сиділа на підвіконні на місці годинника і ритмічно кивала волохатою головою: Цок-цок… добре є. Цок-цок… добре є.
11 квітня 2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію