Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.20
00:03
На її повіках чорна сажа,
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
2025.11.19
22:21
Я йду вночі під дощем
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
2025.11.19
18:50
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
2025.11.19
17:30
Над прірвою я балансую, а ти
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
2025.11.19
13:12
День похмурий. Дощ іде.
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
2025.11.19
13:01
А пацієнти шостої палати
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
2025.11.19
12:24
А ми теляті довіряли мало,
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
2025.11.19
01:27
Не в своїй, не в Палестині,
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
2025.11.18
22:11
Ти - ніжна квітка орхідеї.
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
2025.11.18
18:38
Вавилон пітьми горобиної ночі зруйновано,
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Вальпургієва ніч
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вальпургієва ніч
- Отак, товаришу майоре МВС, - підморгнув сам собі віддзеркаленому, закінчуючи бритися, - відправили тебе в провінційне містечко до чорта на роги без пояснення причин, а ти не піддався депресії, хутчіше навпаки – відчув себе в раю, так саме в раю, хай Бог милує сказати таке при войовничому атеїстові – секретареві парторганізації відділку… Живеш без особливих пригод, фактично, як оперативник, не ризикуєш життям: тихоплинне й передбачуване воно. До пенсії дотягнеш, не відчувши гарячого ствола пістолета чи автомата… Знаходиться час для відпочинку і для справ душевних…
Зачиняючи двері, переконався остаточно: пофарбована підлога в квартирі не висохне й до ранку, тому заночує в робочому кабінеті. Йшов центральною вулицею. Назустріч міщани, що традиційно після роботи прогулюються сім’ями: молодята приглядаються до молодят, статечні вряди-годи перекидаються жартами. Затишно на серці. І не лишень від посмішок і поклонів знайомців – усміхається і вклоняється йому все надвечірнє містечко полотнищами червоних прапорів, гіллям дерев, бароковими статуями на стінах старого костелу, біля якого зупинився. Праворуч несподівано – зойки жінок і схвильоване гомоніння чоловіків. Поспішив з’ясувати, в чому справа.
- Знайшли, бігме знайшли на вулиці Пушкіна голову, - жестикулював місцевий перукар Місько, додаючи жаху й без того наляканим жінкам, - дітваки натрапили на неї й одразу второпали – відрубана!
- Матір Божа! – лементувала низькоросла молодиця, - міліцію повідомити б!
- Міліція слухає, - майор протиснувся ближче до оповідача, - чия голова?
- Свиняча, - Міськові очі хитрющо звузилися, - зарізав господар свиню, м'ясо попорав, а про голову забув. Ото собаки її й поцупили…
Довкруг регіт. Майорові залишається тільки відмахнутися: перукареві дивацтва загальновідомі, а все ж купилися і натовп, і він… Нещодавно, пригадав, хтось розповідав, як цей витівник увечері, наздогнавши на вулиці захмелілого сусіда, тицьнув тому пальцем у спину.
- Де працюєш?
- На маслозаводі.
- Що вкрав?
- Кілограм масла.
- Руки вверх!
З піднятими руками сусід простояв довгенько, а Місько тим часом, прокравшись поза деревами, виструнчився перед очима спантеличеного…
- Що трапилося?
- Арештовують!
- Чому?
- За масло…
- З’їж, бо доказ буде!
В ту ж мить спантеличений перемістив масло з-за пазухи в рот, де воно й зникло разом із обгорткою.
- Слухай, сусіде, - прошептав порадник, - певно, міліціянт забув гвер і побіг за ним. Тікай, поки не пізно!
Двічі сусідові радити не довелося…
Іншого дня вже Міськові випало відчути міцність зеленого змія, коли не розрахував сил в корчмі. Сяк-так добрів до цвинтаря, через який мав перейти, а за воротами зовсім капітулював… Кілька годин повзав між гробами, а коли добряче вмостилася темінь, трохи протверезився й повис на цвинтарній огорожі.
- Ви не боїтеся – сам на цвинтарі опівночі! – сахнулася жінка, що проходила мимо.
- Живим боявся, а тепер - ні, - здвигнув плечима.
За словами Міська, що переповідав згодом цю історію відвідувачам перукарні, засвідчив світовий рекорд з бігу…
- З такими диваками й буденщина колоритніша, - роздумував майор, крокуючи до головного містечкового майдану, над яким височів пам’ятник Леніну: там набирала обертів репетиція першотравневого параду. Два десятки юних барабанщиків у червоних галстуках, повернувши обличчя до трибуни для чиновників, дріботіли ногами і дробили тишу та спокій мешканців центру містечка. Здалеку барабани здавалися казанками, а піонерські галстуки – язиками полум’я: такі асоціації виникли в майора кроків за п’ятдесят до гучного дійства. Правда, через хвилину цілив поглядом в учениць профтехучилища, яких організатори заставили вдягнути короткі багряні спіднички і блузки, не зважаючи на прохолодну погоду. Дівчата час від часу сплескували над головою і скандували: Ленін! Партія! Комунізм! Услід за дівчатами, перейнявши звукову естафету, здійняв енергійні ритми духовий оркестр. У спини музикантам дихала колона робітників місцевої фабрики, хвацько вип’ячуючи транспоранти й портрети вождів і постійно галасуючи, що дуже нервувало відповідального за дійство опецькуватого чолов’ягу, завідувача районним відділом культури.
- Будь ласка, бляхарі, не шуміть! – благав завкультурою.
- Цить, терки! – вирячився на підлеглих фабричний майстер, уточнивши їхню спеціалізацію…
Майстра послухалися відразу й не тільки ті, кого назвав терками: наступні колони з представниками інших підприємств також «прив’яли» (майорові спав на гадку влучний місцевий жаргонізм) і дедалі частіше ковзали поглядами по кам’яному Леніну, начебто вождь особисто повинен був розпорядитися про завершення репетиції. Чоловіки здебільшого звертали увагу на руку вождя, простягнуту в напрямку «забігалівки», де й завершувалися для багатьох усі майданні потуги…
Майор задумався над побаченим: жваві переміщення навпроти, рух за орієнтирами… Така вона – соціалістична дійсність…
О двадцять другій майора привітав у відділку черговий.
- Ночуватиму, - кинув у відповідь і за звичкою побіг сходами на другий поверх. В робочому кабінеті випив чаю і приліг із газетою на дивані. Мостилася в голові утома, тому вимкнув світло – варто відіспатися. Дрімаючи, не зорієнтувався, чи упіймані раптом голоси реальні… Так, не зі сну… за дверима... у перехідній кімнаті. Один навіть дуже знайомий… місцевого капітана КДБ.
- Товаришу полковнику, - відчеканив капітан, - ваш наказ виконано: кожному інформатору призначено цієї ночі на певну годину… Виходитимуть через бічні двері… Таким чином, не зустрічатимуться… Конспірації буде дотримано… Але навіщо все це?
- Навіщо? – прохрипів полковник, - хіба не здогадуєшся, капітане? Твій попередник був результативнішим – стільки контри за дупу брав! А ти лакуєш… Ох, як лакуєш! «Все добре, прекрасна маркізо!» - наспівуєш мені в рапортах. Ну, сьогодні переконаюся особисто у твоїй компетентності та відповідності посаді, а заодно згадаю молодість, проведену в цих місцях…
- Я вважаю…вважаю… - капітан помітно хвилювався, - на шістдесят шостому році соціалістичній державі не загрожують…
- Вважає керівництво… - полковник грубо зупинив підлеглого, а такі, як ти, виконують накази та інструкції, або їх позбуваються…
- А все ж… - голос капітана увійшов у спокійніше русло, - ми повинні не тільки карати - переконувати, закликати бесідою, лекцією, транспорантами, навіть вивісками…
- Чи не тими вивісками, що в центрі міста на крамницях? – рябе полковникове обличчя скривила єхидна посмішка, - прочитав: риба, молоко, жири, сири. Що це? Заклик до діареї? Чому, йолупе, не зауважив, кому потрібно?
Майор, дослухаючись і підглядаючи в замкову щілину, щодуху стримував регіт: не завадило б полковникові орфографію повторити…
У двері постукали, й перед полковником та капітаном, відрекомендувавшись, зігнулася в три погибелі вузлувата постать.
- Доповідай! – зблиснув очима полковник.
- Нічого важливого… - задзеленчало з вузлуватої.
- Що?!
- Йой, та не зовсім так, щоб нічого, - дзеленчання урізноманітнилося, - мій сусід, комуніст, хрестив новонародженого в церкві… і партію, нашу рідну, за атеїзм кривим словом… А ще… вчителі вдають, що не помічають дитячих вертепів… А вчора учень на похороні ніс хреста і сам хрестився…
- Напиши, що казав, детальніше… і геть!
Наступний інформатор, упійманий на хабарництві вузівський викладач, намагався бути філософом, що викликало в майора огиду, бо скидався на повію, яка неодноразово віддавшись, шукає благородне оправдання своїй поведінці.
- Розумієте, - майже шептав «філософ», - і до чого воно йдеться? У дисертації колеги К… антирадянщина. Як довірити такій формування світлих ідеалів у молоді? Декан, погодьтеся, - негідник: слухає радіо «Свобода». Я за те, щоб буржуазного прихвосня прибрати з інституту. Самі усвідомлюєте… Далі провадилася лекція про високу моральність, в якій зринали десятки прізвищ ворожих елементів.
Втомлений лекцією полковник, забув потирати від успіхів руки, проте невдовзі знову реагував на цінні факти аналогічно, вголос хвалив себе за кмітливість і веселився.
- Лепечи голосніше, - порадив жалюгідному кривоногому, із щербатими зубами фантазерові, що не підготувався, як слід, до нічного виклику, - то в чому бачиш неподобство? Помочився громадянин З… посеред власної кімнати… І що з того?
- Він образив цим орденоносця, передового виробничника – дружину…
- Забирайся, шалапуте! І міркуй: не збереш інформації, пригадаємо гріхи…
Кубельце інформаторів, що вповзали, піджимаючи хвости, один за одним після опівночі, потішило високопоставленого кадебіста неабияк відточеними фразами.
- На вулиці Жовтневій тітка Марфа потаємно щось шиє …
- У молодиків на Пролетарській завелися долари… заборонені!
- В кінотеатрі перемовлялися філателісти про зарубіжні марки…
- Електрик Павло виписує пресу з Польщі й робить вирізки матеріалів про Лемківщину…
- Викладач медучилища розповсюджує підозрілу літературу.
- Родина з хутора З… часто отримує посилки з Америки.
- Директор школи справляв весілля дочці. Заспівали «Многая літа…»
- Районівка опублікувала вірш з націоналістичним душком.
- Учні ПТУ абвіатуру ВЛКСМ пояснують так: візьми лопату – копай собі могилу!
- У підвалі Будинку культури збираються хіппі.
Після чергової паузи капітан повідомив.
- Священик, що замінив на парафії покійного, співпрацювати відмовився.
- Привезти силоміць! Негайно!
- Що, слуго Божий, - подався високопоставлений назустріч священикові, коли того спровадили в кімнату конвоїри , - не підсобиш нам?
- Ні, слуго Сатани!
- В карцер падлюку! Допитати! – кулак полковника зобразив зигзаг, - перевірити кожен сантиметр за ним та його родичами…
- Перевіряйте! Вишукуйте компромат! Кидайте до цюпи! А Бог на страшному суді…- священик замовк, збагнувши, що ускладнює ситуацію.
- Занотувати: погрожував своїм начальником! – ще одним полковницький « перл» заставив майора прикусити губу…
Грозову атмосферу трохи розвіяв партсекретар колгоспу. Спочатку запевнив генерала в своєму патріотизмі, згодом вертів, мов циган сонцем, інформацією про колгосп і колгоспників, обтесав гострі кути й вибудував словесно дім, в якому ні протягів, ні жари… На завершення похвалив капітана за організаційні здібності, толерантність і гнучкість чекіста…
Капітанові після такого візитера трохи заясніла промінцями доля і… найгучніше гримнуло звідти, звідкіля й не сподівався. Давня генералова знайома, секретний співробітник Б… , з якою капітан домовився про непоширення її інформації, жбурнула, наче бомбу, на стіл кілька листівок антирадянського змісту і фото тризуба на стіні профтехучилища.
- Не буду приховувати!
- Рапорт, капітане, на шосту ранку, - полковник потягнувся на кріслі, - спочатку організую службове розслідування, а тоді… Не дозволю руйнувати стіни соціалізму!
- Стіни величезної стайні, де людей прирівняно до худоби, - міркував майор, - наказано бекати, тож не мукай, хоча тобі природніше саме це… Не послухаєшся – ізолюють або поведуть на убій…
Невдовзі майора осяяло: ніч з тридцятого квітня на перше травня… Шабаш нечисті… Хто б напророчив, що підгляне таке… Переконався, що троє за дверима вийшли в коридор. Провалився у сніння: в простягнутій кам’яній руці кінський череп, наповнений хмільним зіллям. Сьорбають вузлувата… вузівський викладач, все кубельце з відточеними фразами і прибічниця полковника. Фантазера й партсекретаря колгоспу рука стьобає батогом…
О десятій стартував першотравневий парад. Дисципліновано. Гучно. Колони – нога в ногу. Стоячи на тротуарі, майор майже в кожній помічав тих із нічного шабашу… Поруч опинився перукар Місько.
- Які переміни в житті, Міську? – запитав, щоб якось відсторонитися від гіркотного, адже й про нього наіудили, кому потрібно… Інакше не «посунули б» з обласного центру...
- Переміни? – перукареві вусики підстрибнули на губі, - тільки одна переміна: раніше, зустрічаючи, дружина мене цілувала, а тепер нюхає…
- Чи не остограмився лишній раз?
- О так!
- А ти, Міську, - майорові баглося певнішого враження про жартуна, - ти міг би захищати соціалізм, інформуючи про недругів…
- Щоб тобі… пипоть виросла, майоре! Не дочекаєшся!
- Дякую, диваче Міську!
- І хто з нас дивак?! – вигукнув украй здивований перукар, але слова його накрило хвилею гучноголосся: партія! Ленін! Комунізм!
Зачиняючи двері, переконався остаточно: пофарбована підлога в квартирі не висохне й до ранку, тому заночує в робочому кабінеті. Йшов центральною вулицею. Назустріч міщани, що традиційно після роботи прогулюються сім’ями: молодята приглядаються до молодят, статечні вряди-годи перекидаються жартами. Затишно на серці. І не лишень від посмішок і поклонів знайомців – усміхається і вклоняється йому все надвечірнє містечко полотнищами червоних прапорів, гіллям дерев, бароковими статуями на стінах старого костелу, біля якого зупинився. Праворуч несподівано – зойки жінок і схвильоване гомоніння чоловіків. Поспішив з’ясувати, в чому справа.
- Знайшли, бігме знайшли на вулиці Пушкіна голову, - жестикулював місцевий перукар Місько, додаючи жаху й без того наляканим жінкам, - дітваки натрапили на неї й одразу второпали – відрубана!
- Матір Божа! – лементувала низькоросла молодиця, - міліцію повідомити б!
- Міліція слухає, - майор протиснувся ближче до оповідача, - чия голова?
- Свиняча, - Міськові очі хитрющо звузилися, - зарізав господар свиню, м'ясо попорав, а про голову забув. Ото собаки її й поцупили…
Довкруг регіт. Майорові залишається тільки відмахнутися: перукареві дивацтва загальновідомі, а все ж купилися і натовп, і він… Нещодавно, пригадав, хтось розповідав, як цей витівник увечері, наздогнавши на вулиці захмелілого сусіда, тицьнув тому пальцем у спину.
- Де працюєш?
- На маслозаводі.
- Що вкрав?
- Кілограм масла.
- Руки вверх!
З піднятими руками сусід простояв довгенько, а Місько тим часом, прокравшись поза деревами, виструнчився перед очима спантеличеного…
- Що трапилося?
- Арештовують!
- Чому?
- За масло…
- З’їж, бо доказ буде!
В ту ж мить спантеличений перемістив масло з-за пазухи в рот, де воно й зникло разом із обгорткою.
- Слухай, сусіде, - прошептав порадник, - певно, міліціянт забув гвер і побіг за ним. Тікай, поки не пізно!
Двічі сусідові радити не довелося…
Іншого дня вже Міськові випало відчути міцність зеленого змія, коли не розрахував сил в корчмі. Сяк-так добрів до цвинтаря, через який мав перейти, а за воротами зовсім капітулював… Кілька годин повзав між гробами, а коли добряче вмостилася темінь, трохи протверезився й повис на цвинтарній огорожі.
- Ви не боїтеся – сам на цвинтарі опівночі! – сахнулася жінка, що проходила мимо.
- Живим боявся, а тепер - ні, - здвигнув плечима.
За словами Міська, що переповідав згодом цю історію відвідувачам перукарні, засвідчив світовий рекорд з бігу…
- З такими диваками й буденщина колоритніша, - роздумував майор, крокуючи до головного містечкового майдану, над яким височів пам’ятник Леніну: там набирала обертів репетиція першотравневого параду. Два десятки юних барабанщиків у червоних галстуках, повернувши обличчя до трибуни для чиновників, дріботіли ногами і дробили тишу та спокій мешканців центру містечка. Здалеку барабани здавалися казанками, а піонерські галстуки – язиками полум’я: такі асоціації виникли в майора кроків за п’ятдесят до гучного дійства. Правда, через хвилину цілив поглядом в учениць профтехучилища, яких організатори заставили вдягнути короткі багряні спіднички і блузки, не зважаючи на прохолодну погоду. Дівчата час від часу сплескували над головою і скандували: Ленін! Партія! Комунізм! Услід за дівчатами, перейнявши звукову естафету, здійняв енергійні ритми духовий оркестр. У спини музикантам дихала колона робітників місцевої фабрики, хвацько вип’ячуючи транспоранти й портрети вождів і постійно галасуючи, що дуже нервувало відповідального за дійство опецькуватого чолов’ягу, завідувача районним відділом культури.
- Будь ласка, бляхарі, не шуміть! – благав завкультурою.
- Цить, терки! – вирячився на підлеглих фабричний майстер, уточнивши їхню спеціалізацію…
Майстра послухалися відразу й не тільки ті, кого назвав терками: наступні колони з представниками інших підприємств також «прив’яли» (майорові спав на гадку влучний місцевий жаргонізм) і дедалі частіше ковзали поглядами по кам’яному Леніну, начебто вождь особисто повинен був розпорядитися про завершення репетиції. Чоловіки здебільшого звертали увагу на руку вождя, простягнуту в напрямку «забігалівки», де й завершувалися для багатьох усі майданні потуги…
Майор задумався над побаченим: жваві переміщення навпроти, рух за орієнтирами… Така вона – соціалістична дійсність…
О двадцять другій майора привітав у відділку черговий.
- Ночуватиму, - кинув у відповідь і за звичкою побіг сходами на другий поверх. В робочому кабінеті випив чаю і приліг із газетою на дивані. Мостилася в голові утома, тому вимкнув світло – варто відіспатися. Дрімаючи, не зорієнтувався, чи упіймані раптом голоси реальні… Так, не зі сну… за дверима... у перехідній кімнаті. Один навіть дуже знайомий… місцевого капітана КДБ.
- Товаришу полковнику, - відчеканив капітан, - ваш наказ виконано: кожному інформатору призначено цієї ночі на певну годину… Виходитимуть через бічні двері… Таким чином, не зустрічатимуться… Конспірації буде дотримано… Але навіщо все це?
- Навіщо? – прохрипів полковник, - хіба не здогадуєшся, капітане? Твій попередник був результативнішим – стільки контри за дупу брав! А ти лакуєш… Ох, як лакуєш! «Все добре, прекрасна маркізо!» - наспівуєш мені в рапортах. Ну, сьогодні переконаюся особисто у твоїй компетентності та відповідності посаді, а заодно згадаю молодість, проведену в цих місцях…
- Я вважаю…вважаю… - капітан помітно хвилювався, - на шістдесят шостому році соціалістичній державі не загрожують…
- Вважає керівництво… - полковник грубо зупинив підлеглого, а такі, як ти, виконують накази та інструкції, або їх позбуваються…
- А все ж… - голос капітана увійшов у спокійніше русло, - ми повинні не тільки карати - переконувати, закликати бесідою, лекцією, транспорантами, навіть вивісками…
- Чи не тими вивісками, що в центрі міста на крамницях? – рябе полковникове обличчя скривила єхидна посмішка, - прочитав: риба, молоко, жири, сири. Що це? Заклик до діареї? Чому, йолупе, не зауважив, кому потрібно?
Майор, дослухаючись і підглядаючи в замкову щілину, щодуху стримував регіт: не завадило б полковникові орфографію повторити…
У двері постукали, й перед полковником та капітаном, відрекомендувавшись, зігнулася в три погибелі вузлувата постать.
- Доповідай! – зблиснув очима полковник.
- Нічого важливого… - задзеленчало з вузлуватої.
- Що?!
- Йой, та не зовсім так, щоб нічого, - дзеленчання урізноманітнилося, - мій сусід, комуніст, хрестив новонародженого в церкві… і партію, нашу рідну, за атеїзм кривим словом… А ще… вчителі вдають, що не помічають дитячих вертепів… А вчора учень на похороні ніс хреста і сам хрестився…
- Напиши, що казав, детальніше… і геть!
Наступний інформатор, упійманий на хабарництві вузівський викладач, намагався бути філософом, що викликало в майора огиду, бо скидався на повію, яка неодноразово віддавшись, шукає благородне оправдання своїй поведінці.
- Розумієте, - майже шептав «філософ», - і до чого воно йдеться? У дисертації колеги К… антирадянщина. Як довірити такій формування світлих ідеалів у молоді? Декан, погодьтеся, - негідник: слухає радіо «Свобода». Я за те, щоб буржуазного прихвосня прибрати з інституту. Самі усвідомлюєте… Далі провадилася лекція про високу моральність, в якій зринали десятки прізвищ ворожих елементів.
Втомлений лекцією полковник, забув потирати від успіхів руки, проте невдовзі знову реагував на цінні факти аналогічно, вголос хвалив себе за кмітливість і веселився.
- Лепечи голосніше, - порадив жалюгідному кривоногому, із щербатими зубами фантазерові, що не підготувався, як слід, до нічного виклику, - то в чому бачиш неподобство? Помочився громадянин З… посеред власної кімнати… І що з того?
- Він образив цим орденоносця, передового виробничника – дружину…
- Забирайся, шалапуте! І міркуй: не збереш інформації, пригадаємо гріхи…
Кубельце інформаторів, що вповзали, піджимаючи хвости, один за одним після опівночі, потішило високопоставленого кадебіста неабияк відточеними фразами.
- На вулиці Жовтневій тітка Марфа потаємно щось шиє …
- У молодиків на Пролетарській завелися долари… заборонені!
- В кінотеатрі перемовлялися філателісти про зарубіжні марки…
- Електрик Павло виписує пресу з Польщі й робить вирізки матеріалів про Лемківщину…
- Викладач медучилища розповсюджує підозрілу літературу.
- Родина з хутора З… часто отримує посилки з Америки.
- Директор школи справляв весілля дочці. Заспівали «Многая літа…»
- Районівка опублікувала вірш з націоналістичним душком.
- Учні ПТУ абвіатуру ВЛКСМ пояснують так: візьми лопату – копай собі могилу!
- У підвалі Будинку культури збираються хіппі.
Після чергової паузи капітан повідомив.
- Священик, що замінив на парафії покійного, співпрацювати відмовився.
- Привезти силоміць! Негайно!
- Що, слуго Божий, - подався високопоставлений назустріч священикові, коли того спровадили в кімнату конвоїри , - не підсобиш нам?
- Ні, слуго Сатани!
- В карцер падлюку! Допитати! – кулак полковника зобразив зигзаг, - перевірити кожен сантиметр за ним та його родичами…
- Перевіряйте! Вишукуйте компромат! Кидайте до цюпи! А Бог на страшному суді…- священик замовк, збагнувши, що ускладнює ситуацію.
- Занотувати: погрожував своїм начальником! – ще одним полковницький « перл» заставив майора прикусити губу…
Грозову атмосферу трохи розвіяв партсекретар колгоспу. Спочатку запевнив генерала в своєму патріотизмі, згодом вертів, мов циган сонцем, інформацією про колгосп і колгоспників, обтесав гострі кути й вибудував словесно дім, в якому ні протягів, ні жари… На завершення похвалив капітана за організаційні здібності, толерантність і гнучкість чекіста…
Капітанові після такого візитера трохи заясніла промінцями доля і… найгучніше гримнуло звідти, звідкіля й не сподівався. Давня генералова знайома, секретний співробітник Б… , з якою капітан домовився про непоширення її інформації, жбурнула, наче бомбу, на стіл кілька листівок антирадянського змісту і фото тризуба на стіні профтехучилища.
- Не буду приховувати!
- Рапорт, капітане, на шосту ранку, - полковник потягнувся на кріслі, - спочатку організую службове розслідування, а тоді… Не дозволю руйнувати стіни соціалізму!
- Стіни величезної стайні, де людей прирівняно до худоби, - міркував майор, - наказано бекати, тож не мукай, хоча тобі природніше саме це… Не послухаєшся – ізолюють або поведуть на убій…
Невдовзі майора осяяло: ніч з тридцятого квітня на перше травня… Шабаш нечисті… Хто б напророчив, що підгляне таке… Переконався, що троє за дверима вийшли в коридор. Провалився у сніння: в простягнутій кам’яній руці кінський череп, наповнений хмільним зіллям. Сьорбають вузлувата… вузівський викладач, все кубельце з відточеними фразами і прибічниця полковника. Фантазера й партсекретаря колгоспу рука стьобає батогом…
О десятій стартував першотравневий парад. Дисципліновано. Гучно. Колони – нога в ногу. Стоячи на тротуарі, майор майже в кожній помічав тих із нічного шабашу… Поруч опинився перукар Місько.
- Які переміни в житті, Міську? – запитав, щоб якось відсторонитися від гіркотного, адже й про нього наіудили, кому потрібно… Інакше не «посунули б» з обласного центру...
- Переміни? – перукареві вусики підстрибнули на губі, - тільки одна переміна: раніше, зустрічаючи, дружина мене цілувала, а тепер нюхає…
- Чи не остограмився лишній раз?
- О так!
- А ти, Міську, - майорові баглося певнішого враження про жартуна, - ти міг би захищати соціалізм, інформуючи про недругів…
- Щоб тобі… пипоть виросла, майоре! Не дочекаєшся!
- Дякую, диваче Міську!
- І хто з нас дивак?! – вигукнув украй здивований перукар, але слова його накрило хвилею гучноголосся: партія! Ленін! Комунізм!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
