Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.28
21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
2026.09.28
18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
2026.09.28
10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
2026.09.28
07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ
Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у
2026.09.28
06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
2026.09.27
10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Вальпургієва ніч
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вальпургієва ніч
- Отак, товаришу майоре МВС, - підморгнув сам собі віддзеркаленому, закінчуючи бритися, - відправили тебе в провінційне містечко до чорта на роги без пояснення причин, а ти не піддався депресії, хутчіше навпаки – відчув себе в раю, так саме в раю, хай Бог милує сказати таке при войовничому атеїстові – секретареві парторганізації відділку… Живеш без особливих пригод, фактично, як оперативник, не ризикуєш життям: тихоплинне й передбачуване воно. До пенсії дотягнеш, не відчувши гарячого ствола пістолета чи автомата… Знаходиться час для відпочинку і для справ душевних…
Зачиняючи двері, переконався остаточно: пофарбована підлога в квартирі не висохне й до ранку, тому заночує в робочому кабінеті. Йшов центральною вулицею. Назустріч міщани, що традиційно після роботи прогулюються сім’ями: молодята приглядаються до молодят, статечні вряди-годи перекидаються жартами. Затишно на серці. І не лишень від посмішок і поклонів знайомців – усміхається і вклоняється йому все надвечірнє містечко полотнищами червоних прапорів, гіллям дерев, бароковими статуями на стінах старого костелу, біля якого зупинився. Праворуч несподівано – зойки жінок і схвильоване гомоніння чоловіків. Поспішив з’ясувати, в чому справа.
- Знайшли, бігме знайшли на вулиці Пушкіна голову, - жестикулював місцевий перукар Місько, додаючи жаху й без того наляканим жінкам, - дітваки натрапили на неї й одразу второпали – відрубана!
- Матір Божа! – лементувала низькоросла молодиця, - міліцію повідомити б!
- Міліція слухає, - майор протиснувся ближче до оповідача, - чия голова?
- Свиняча, - Міськові очі хитрющо звузилися, - зарізав господар свиню, м'ясо попорав, а про голову забув. Ото собаки її й поцупили…
Довкруг регіт. Майорові залишається тільки відмахнутися: перукареві дивацтва загальновідомі, а все ж купилися і натовп, і він… Нещодавно, пригадав, хтось розповідав, як цей витівник увечері, наздогнавши на вулиці захмелілого сусіда, тицьнув тому пальцем у спину.
- Де працюєш?
- На маслозаводі.
- Що вкрав?
- Кілограм масла.
- Руки вверх!
З піднятими руками сусід простояв довгенько, а Місько тим часом, прокравшись поза деревами, виструнчився перед очима спантеличеного…
- Що трапилося?
- Арештовують!
- Чому?
- За масло…
- З’їж, бо доказ буде!
В ту ж мить спантеличений перемістив масло з-за пазухи в рот, де воно й зникло разом із обгорткою.
- Слухай, сусіде, - прошептав порадник, - певно, міліціянт забув гвер і побіг за ним. Тікай, поки не пізно!
Двічі сусідові радити не довелося…
Іншого дня вже Міськові випало відчути міцність зеленого змія, коли не розрахував сил в корчмі. Сяк-так добрів до цвинтаря, через який мав перейти, а за воротами зовсім капітулював… Кілька годин повзав між гробами, а коли добряче вмостилася темінь, трохи протверезився й повис на цвинтарній огорожі.
- Ви не боїтеся – сам на цвинтарі опівночі! – сахнулася жінка, що проходила мимо.
- Живим боявся, а тепер - ні, - здвигнув плечима.
За словами Міська, що переповідав згодом цю історію відвідувачам перукарні, засвідчив світовий рекорд з бігу…
- З такими диваками й буденщина колоритніша, - роздумував майор, крокуючи до головного містечкового майдану, над яким височів пам’ятник Леніну: там набирала обертів репетиція першотравневого параду. Два десятки юних барабанщиків у червоних галстуках, повернувши обличчя до трибуни для чиновників, дріботіли ногами і дробили тишу та спокій мешканців центру містечка. Здалеку барабани здавалися казанками, а піонерські галстуки – язиками полум’я: такі асоціації виникли в майора кроків за п’ятдесят до гучного дійства. Правда, через хвилину цілив поглядом в учениць профтехучилища, яких організатори заставили вдягнути короткі багряні спіднички і блузки, не зважаючи на прохолодну погоду. Дівчата час від часу сплескували над головою і скандували: Ленін! Партія! Комунізм! Услід за дівчатами, перейнявши звукову естафету, здійняв енергійні ритми духовий оркестр. У спини музикантам дихала колона робітників місцевої фабрики, хвацько вип’ячуючи транспоранти й портрети вождів і постійно галасуючи, що дуже нервувало відповідального за дійство опецькуватого чолов’ягу, завідувача районним відділом культури.
- Будь ласка, бляхарі, не шуміть! – благав завкультурою.
- Цить, терки! – вирячився на підлеглих фабричний майстер, уточнивши їхню спеціалізацію…
Майстра послухалися відразу й не тільки ті, кого назвав терками: наступні колони з представниками інших підприємств також «прив’яли» (майорові спав на гадку влучний місцевий жаргонізм) і дедалі частіше ковзали поглядами по кам’яному Леніну, начебто вождь особисто повинен був розпорядитися про завершення репетиції. Чоловіки здебільшого звертали увагу на руку вождя, простягнуту в напрямку «забігалівки», де й завершувалися для багатьох усі майданні потуги…
Майор задумався над побаченим: жваві переміщення навпроти, рух за орієнтирами… Така вона – соціалістична дійсність…
О двадцять другій майора привітав у відділку черговий.
- Ночуватиму, - кинув у відповідь і за звичкою побіг сходами на другий поверх. В робочому кабінеті випив чаю і приліг із газетою на дивані. Мостилася в голові утома, тому вимкнув світло – варто відіспатися. Дрімаючи, не зорієнтувався, чи упіймані раптом голоси реальні… Так, не зі сну… за дверима... у перехідній кімнаті. Один навіть дуже знайомий… місцевого капітана КДБ.
- Товаришу полковнику, - відчеканив капітан, - ваш наказ виконано: кожному інформатору призначено цієї ночі на певну годину… Виходитимуть через бічні двері… Таким чином, не зустрічатимуться… Конспірації буде дотримано… Але навіщо все це?
- Навіщо? – прохрипів полковник, - хіба не здогадуєшся, капітане? Твій попередник був результативнішим – стільки контри за дупу брав! А ти лакуєш… Ох, як лакуєш! «Все добре, прекрасна маркізо!» - наспівуєш мені в рапортах. Ну, сьогодні переконаюся особисто у твоїй компетентності та відповідності посаді, а заодно згадаю молодість, проведену в цих місцях…
- Я вважаю…вважаю… - капітан помітно хвилювався, - на шістдесят шостому році соціалістичній державі не загрожують…
- Вважає керівництво… - полковник грубо зупинив підлеглого, а такі, як ти, виконують накази та інструкції, або їх позбуваються…
- А все ж… - голос капітана увійшов у спокійніше русло, - ми повинні не тільки карати - переконувати, закликати бесідою, лекцією, транспорантами, навіть вивісками…
- Чи не тими вивісками, що в центрі міста на крамницях? – рябе полковникове обличчя скривила єхидна посмішка, - прочитав: риба, молоко, жири, сири. Що це? Заклик до діареї? Чому, йолупе, не зауважив, кому потрібно?
Майор, дослухаючись і підглядаючи в замкову щілину, щодуху стримував регіт: не завадило б полковникові орфографію повторити…
У двері постукали, й перед полковником та капітаном, відрекомендувавшись, зігнулася в три погибелі вузлувата постать.
- Доповідай! – зблиснув очима полковник.
- Нічого важливого… - задзеленчало з вузлуватої.
- Що?!
- Йой, та не зовсім так, щоб нічого, - дзеленчання урізноманітнилося, - мій сусід, комуніст, хрестив новонародженого в церкві… і партію, нашу рідну, за атеїзм кривим словом… А ще… вчителі вдають, що не помічають дитячих вертепів… А вчора учень на похороні ніс хреста і сам хрестився…
- Напиши, що казав, детальніше… і геть!
Наступний інформатор, упійманий на хабарництві вузівський викладач, намагався бути філософом, що викликало в майора огиду, бо скидався на повію, яка неодноразово віддавшись, шукає благородне оправдання своїй поведінці.
- Розумієте, - майже шептав «філософ», - і до чого воно йдеться? У дисертації колеги К… антирадянщина. Як довірити такій формування світлих ідеалів у молоді? Декан, погодьтеся, - негідник: слухає радіо «Свобода». Я за те, щоб буржуазного прихвосня прибрати з інституту. Самі усвідомлюєте… Далі провадилася лекція про високу моральність, в якій зринали десятки прізвищ ворожих елементів.
Втомлений лекцією полковник, забув потирати від успіхів руки, проте невдовзі знову реагував на цінні факти аналогічно, вголос хвалив себе за кмітливість і веселився.
- Лепечи голосніше, - порадив жалюгідному кривоногому, із щербатими зубами фантазерові, що не підготувався, як слід, до нічного виклику, - то в чому бачиш неподобство? Помочився громадянин З… посеред власної кімнати… І що з того?
- Він образив цим орденоносця, передового виробничника – дружину…
- Забирайся, шалапуте! І міркуй: не збереш інформації, пригадаємо гріхи…
Кубельце інформаторів, що вповзали, піджимаючи хвости, один за одним після опівночі, потішило високопоставленого кадебіста неабияк відточеними фразами.
- На вулиці Жовтневій тітка Марфа потаємно щось шиє …
- У молодиків на Пролетарській завелися долари… заборонені!
- В кінотеатрі перемовлялися філателісти про зарубіжні марки…
- Електрик Павло виписує пресу з Польщі й робить вирізки матеріалів про Лемківщину…
- Викладач медучилища розповсюджує підозрілу літературу.
- Родина з хутора З… часто отримує посилки з Америки.
- Директор школи справляв весілля дочці. Заспівали «Многая літа…»
- Районівка опублікувала вірш з націоналістичним душком.
- Учні ПТУ абвіатуру ВЛКСМ пояснують так: візьми лопату – копай собі могилу!
- У підвалі Будинку культури збираються хіппі.
Після чергової паузи капітан повідомив.
- Священик, що замінив на парафії покійного, співпрацювати відмовився.
- Привезти силоміць! Негайно!
- Що, слуго Божий, - подався високопоставлений назустріч священикові, коли того спровадили в кімнату конвоїри , - не підсобиш нам?
- Ні, слуго Сатани!
- В карцер падлюку! Допитати! – кулак полковника зобразив зигзаг, - перевірити кожен сантиметр за ним та його родичами…
- Перевіряйте! Вишукуйте компромат! Кидайте до цюпи! А Бог на страшному суді…- священик замовк, збагнувши, що ускладнює ситуацію.
- Занотувати: погрожував своїм начальником! – ще одним полковницький « перл» заставив майора прикусити губу…
Грозову атмосферу трохи розвіяв партсекретар колгоспу. Спочатку запевнив генерала в своєму патріотизмі, згодом вертів, мов циган сонцем, інформацією про колгосп і колгоспників, обтесав гострі кути й вибудував словесно дім, в якому ні протягів, ні жари… На завершення похвалив капітана за організаційні здібності, толерантність і гнучкість чекіста…
Капітанові після такого візитера трохи заясніла промінцями доля і… найгучніше гримнуло звідти, звідкіля й не сподівався. Давня генералова знайома, секретний співробітник Б… , з якою капітан домовився про непоширення її інформації, жбурнула, наче бомбу, на стіл кілька листівок антирадянського змісту і фото тризуба на стіні профтехучилища.
- Не буду приховувати!
- Рапорт, капітане, на шосту ранку, - полковник потягнувся на кріслі, - спочатку організую службове розслідування, а тоді… Не дозволю руйнувати стіни соціалізму!
- Стіни величезної стайні, де людей прирівняно до худоби, - міркував майор, - наказано бекати, тож не мукай, хоча тобі природніше саме це… Не послухаєшся – ізолюють або поведуть на убій…
Невдовзі майора осяяло: ніч з тридцятого квітня на перше травня… Шабаш нечисті… Хто б напророчив, що підгляне таке… Переконався, що троє за дверима вийшли в коридор. Провалився у сніння: в простягнутій кам’яній руці кінський череп, наповнений хмільним зіллям. Сьорбають вузлувата… вузівський викладач, все кубельце з відточеними фразами і прибічниця полковника. Фантазера й партсекретаря колгоспу рука стьобає батогом…
О десятій стартував першотравневий парад. Дисципліновано. Гучно. Колони – нога в ногу. Стоячи на тротуарі, майор майже в кожній помічав тих із нічного шабашу… Поруч опинився перукар Місько.
- Які переміни в житті, Міську? – запитав, щоб якось відсторонитися від гіркотного, адже й про нього наіудили, кому потрібно… Інакше не «посунули б» з обласного центру...
- Переміни? – перукареві вусики підстрибнули на губі, - тільки одна переміна: раніше, зустрічаючи, дружина мене цілувала, а тепер нюхає…
- Чи не остограмився лишній раз?
- О так!
- А ти, Міську, - майорові баглося певнішого враження про жартуна, - ти міг би захищати соціалізм, інформуючи про недругів…
- Щоб тобі… пипоть виросла, майоре! Не дочекаєшся!
- Дякую, диваче Міську!
- І хто з нас дивак?! – вигукнув украй здивований перукар, але слова його накрило хвилею гучноголосся: партія! Ленін! Комунізм!
Зачиняючи двері, переконався остаточно: пофарбована підлога в квартирі не висохне й до ранку, тому заночує в робочому кабінеті. Йшов центральною вулицею. Назустріч міщани, що традиційно після роботи прогулюються сім’ями: молодята приглядаються до молодят, статечні вряди-годи перекидаються жартами. Затишно на серці. І не лишень від посмішок і поклонів знайомців – усміхається і вклоняється йому все надвечірнє містечко полотнищами червоних прапорів, гіллям дерев, бароковими статуями на стінах старого костелу, біля якого зупинився. Праворуч несподівано – зойки жінок і схвильоване гомоніння чоловіків. Поспішив з’ясувати, в чому справа.
- Знайшли, бігме знайшли на вулиці Пушкіна голову, - жестикулював місцевий перукар Місько, додаючи жаху й без того наляканим жінкам, - дітваки натрапили на неї й одразу второпали – відрубана!
- Матір Божа! – лементувала низькоросла молодиця, - міліцію повідомити б!
- Міліція слухає, - майор протиснувся ближче до оповідача, - чия голова?
- Свиняча, - Міськові очі хитрющо звузилися, - зарізав господар свиню, м'ясо попорав, а про голову забув. Ото собаки її й поцупили…
Довкруг регіт. Майорові залишається тільки відмахнутися: перукареві дивацтва загальновідомі, а все ж купилися і натовп, і він… Нещодавно, пригадав, хтось розповідав, як цей витівник увечері, наздогнавши на вулиці захмелілого сусіда, тицьнув тому пальцем у спину.
- Де працюєш?
- На маслозаводі.
- Що вкрав?
- Кілограм масла.
- Руки вверх!
З піднятими руками сусід простояв довгенько, а Місько тим часом, прокравшись поза деревами, виструнчився перед очима спантеличеного…
- Що трапилося?
- Арештовують!
- Чому?
- За масло…
- З’їж, бо доказ буде!
В ту ж мить спантеличений перемістив масло з-за пазухи в рот, де воно й зникло разом із обгорткою.
- Слухай, сусіде, - прошептав порадник, - певно, міліціянт забув гвер і побіг за ним. Тікай, поки не пізно!
Двічі сусідові радити не довелося…
Іншого дня вже Міськові випало відчути міцність зеленого змія, коли не розрахував сил в корчмі. Сяк-так добрів до цвинтаря, через який мав перейти, а за воротами зовсім капітулював… Кілька годин повзав між гробами, а коли добряче вмостилася темінь, трохи протверезився й повис на цвинтарній огорожі.
- Ви не боїтеся – сам на цвинтарі опівночі! – сахнулася жінка, що проходила мимо.
- Живим боявся, а тепер - ні, - здвигнув плечима.
За словами Міська, що переповідав згодом цю історію відвідувачам перукарні, засвідчив світовий рекорд з бігу…
- З такими диваками й буденщина колоритніша, - роздумував майор, крокуючи до головного містечкового майдану, над яким височів пам’ятник Леніну: там набирала обертів репетиція першотравневого параду. Два десятки юних барабанщиків у червоних галстуках, повернувши обличчя до трибуни для чиновників, дріботіли ногами і дробили тишу та спокій мешканців центру містечка. Здалеку барабани здавалися казанками, а піонерські галстуки – язиками полум’я: такі асоціації виникли в майора кроків за п’ятдесят до гучного дійства. Правда, через хвилину цілив поглядом в учениць профтехучилища, яких організатори заставили вдягнути короткі багряні спіднички і блузки, не зважаючи на прохолодну погоду. Дівчата час від часу сплескували над головою і скандували: Ленін! Партія! Комунізм! Услід за дівчатами, перейнявши звукову естафету, здійняв енергійні ритми духовий оркестр. У спини музикантам дихала колона робітників місцевої фабрики, хвацько вип’ячуючи транспоранти й портрети вождів і постійно галасуючи, що дуже нервувало відповідального за дійство опецькуватого чолов’ягу, завідувача районним відділом культури.
- Будь ласка, бляхарі, не шуміть! – благав завкультурою.
- Цить, терки! – вирячився на підлеглих фабричний майстер, уточнивши їхню спеціалізацію…
Майстра послухалися відразу й не тільки ті, кого назвав терками: наступні колони з представниками інших підприємств також «прив’яли» (майорові спав на гадку влучний місцевий жаргонізм) і дедалі частіше ковзали поглядами по кам’яному Леніну, начебто вождь особисто повинен був розпорядитися про завершення репетиції. Чоловіки здебільшого звертали увагу на руку вождя, простягнуту в напрямку «забігалівки», де й завершувалися для багатьох усі майданні потуги…
Майор задумався над побаченим: жваві переміщення навпроти, рух за орієнтирами… Така вона – соціалістична дійсність…
О двадцять другій майора привітав у відділку черговий.
- Ночуватиму, - кинув у відповідь і за звичкою побіг сходами на другий поверх. В робочому кабінеті випив чаю і приліг із газетою на дивані. Мостилася в голові утома, тому вимкнув світло – варто відіспатися. Дрімаючи, не зорієнтувався, чи упіймані раптом голоси реальні… Так, не зі сну… за дверима... у перехідній кімнаті. Один навіть дуже знайомий… місцевого капітана КДБ.
- Товаришу полковнику, - відчеканив капітан, - ваш наказ виконано: кожному інформатору призначено цієї ночі на певну годину… Виходитимуть через бічні двері… Таким чином, не зустрічатимуться… Конспірації буде дотримано… Але навіщо все це?
- Навіщо? – прохрипів полковник, - хіба не здогадуєшся, капітане? Твій попередник був результативнішим – стільки контри за дупу брав! А ти лакуєш… Ох, як лакуєш! «Все добре, прекрасна маркізо!» - наспівуєш мені в рапортах. Ну, сьогодні переконаюся особисто у твоїй компетентності та відповідності посаді, а заодно згадаю молодість, проведену в цих місцях…
- Я вважаю…вважаю… - капітан помітно хвилювався, - на шістдесят шостому році соціалістичній державі не загрожують…
- Вважає керівництво… - полковник грубо зупинив підлеглого, а такі, як ти, виконують накази та інструкції, або їх позбуваються…
- А все ж… - голос капітана увійшов у спокійніше русло, - ми повинні не тільки карати - переконувати, закликати бесідою, лекцією, транспорантами, навіть вивісками…
- Чи не тими вивісками, що в центрі міста на крамницях? – рябе полковникове обличчя скривила єхидна посмішка, - прочитав: риба, молоко, жири, сири. Що це? Заклик до діареї? Чому, йолупе, не зауважив, кому потрібно?
Майор, дослухаючись і підглядаючи в замкову щілину, щодуху стримував регіт: не завадило б полковникові орфографію повторити…
У двері постукали, й перед полковником та капітаном, відрекомендувавшись, зігнулася в три погибелі вузлувата постать.
- Доповідай! – зблиснув очима полковник.
- Нічого важливого… - задзеленчало з вузлуватої.
- Що?!
- Йой, та не зовсім так, щоб нічого, - дзеленчання урізноманітнилося, - мій сусід, комуніст, хрестив новонародженого в церкві… і партію, нашу рідну, за атеїзм кривим словом… А ще… вчителі вдають, що не помічають дитячих вертепів… А вчора учень на похороні ніс хреста і сам хрестився…
- Напиши, що казав, детальніше… і геть!
Наступний інформатор, упійманий на хабарництві вузівський викладач, намагався бути філософом, що викликало в майора огиду, бо скидався на повію, яка неодноразово віддавшись, шукає благородне оправдання своїй поведінці.
- Розумієте, - майже шептав «філософ», - і до чого воно йдеться? У дисертації колеги К… антирадянщина. Як довірити такій формування світлих ідеалів у молоді? Декан, погодьтеся, - негідник: слухає радіо «Свобода». Я за те, щоб буржуазного прихвосня прибрати з інституту. Самі усвідомлюєте… Далі провадилася лекція про високу моральність, в якій зринали десятки прізвищ ворожих елементів.
Втомлений лекцією полковник, забув потирати від успіхів руки, проте невдовзі знову реагував на цінні факти аналогічно, вголос хвалив себе за кмітливість і веселився.
- Лепечи голосніше, - порадив жалюгідному кривоногому, із щербатими зубами фантазерові, що не підготувався, як слід, до нічного виклику, - то в чому бачиш неподобство? Помочився громадянин З… посеред власної кімнати… І що з того?
- Він образив цим орденоносця, передового виробничника – дружину…
- Забирайся, шалапуте! І міркуй: не збереш інформації, пригадаємо гріхи…
Кубельце інформаторів, що вповзали, піджимаючи хвости, один за одним після опівночі, потішило високопоставленого кадебіста неабияк відточеними фразами.
- На вулиці Жовтневій тітка Марфа потаємно щось шиє …
- У молодиків на Пролетарській завелися долари… заборонені!
- В кінотеатрі перемовлялися філателісти про зарубіжні марки…
- Електрик Павло виписує пресу з Польщі й робить вирізки матеріалів про Лемківщину…
- Викладач медучилища розповсюджує підозрілу літературу.
- Родина з хутора З… часто отримує посилки з Америки.
- Директор школи справляв весілля дочці. Заспівали «Многая літа…»
- Районівка опублікувала вірш з націоналістичним душком.
- Учні ПТУ абвіатуру ВЛКСМ пояснують так: візьми лопату – копай собі могилу!
- У підвалі Будинку культури збираються хіппі.
Після чергової паузи капітан повідомив.
- Священик, що замінив на парафії покійного, співпрацювати відмовився.
- Привезти силоміць! Негайно!
- Що, слуго Божий, - подався високопоставлений назустріч священикові, коли того спровадили в кімнату конвоїри , - не підсобиш нам?
- Ні, слуго Сатани!
- В карцер падлюку! Допитати! – кулак полковника зобразив зигзаг, - перевірити кожен сантиметр за ним та його родичами…
- Перевіряйте! Вишукуйте компромат! Кидайте до цюпи! А Бог на страшному суді…- священик замовк, збагнувши, що ускладнює ситуацію.
- Занотувати: погрожував своїм начальником! – ще одним полковницький « перл» заставив майора прикусити губу…
Грозову атмосферу трохи розвіяв партсекретар колгоспу. Спочатку запевнив генерала в своєму патріотизмі, згодом вертів, мов циган сонцем, інформацією про колгосп і колгоспників, обтесав гострі кути й вибудував словесно дім, в якому ні протягів, ні жари… На завершення похвалив капітана за організаційні здібності, толерантність і гнучкість чекіста…
Капітанові після такого візитера трохи заясніла промінцями доля і… найгучніше гримнуло звідти, звідкіля й не сподівався. Давня генералова знайома, секретний співробітник Б… , з якою капітан домовився про непоширення її інформації, жбурнула, наче бомбу, на стіл кілька листівок антирадянського змісту і фото тризуба на стіні профтехучилища.
- Не буду приховувати!
- Рапорт, капітане, на шосту ранку, - полковник потягнувся на кріслі, - спочатку організую службове розслідування, а тоді… Не дозволю руйнувати стіни соціалізму!
- Стіни величезної стайні, де людей прирівняно до худоби, - міркував майор, - наказано бекати, тож не мукай, хоча тобі природніше саме це… Не послухаєшся – ізолюють або поведуть на убій…
Невдовзі майора осяяло: ніч з тридцятого квітня на перше травня… Шабаш нечисті… Хто б напророчив, що підгляне таке… Переконався, що троє за дверима вийшли в коридор. Провалився у сніння: в простягнутій кам’яній руці кінський череп, наповнений хмільним зіллям. Сьорбають вузлувата… вузівський викладач, все кубельце з відточеними фразами і прибічниця полковника. Фантазера й партсекретаря колгоспу рука стьобає батогом…
О десятій стартував першотравневий парад. Дисципліновано. Гучно. Колони – нога в ногу. Стоячи на тротуарі, майор майже в кожній помічав тих із нічного шабашу… Поруч опинився перукар Місько.
- Які переміни в житті, Міську? – запитав, щоб якось відсторонитися від гіркотного, адже й про нього наіудили, кому потрібно… Інакше не «посунули б» з обласного центру...
- Переміни? – перукареві вусики підстрибнули на губі, - тільки одна переміна: раніше, зустрічаючи, дружина мене цілувала, а тепер нюхає…
- Чи не остограмився лишній раз?
- О так!
- А ти, Міську, - майорові баглося певнішого враження про жартуна, - ти міг би захищати соціалізм, інформуючи про недругів…
- Щоб тобі… пипоть виросла, майоре! Не дочекаєшся!
- Дякую, диваче Міську!
- І хто з нас дивак?! – вигукнув украй здивований перукар, але слова його накрило хвилею гучноголосся: партія! Ленін! Комунізм!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
