Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.12
13:14
Він вичікував слушну нагоду,
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
2026.08.12
12:05
Серед листків обвислих,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
2026.08.12
10:15
Рада у таборі єгиптян: Гірка вода Брухейона
Тим часом на іншому кінці Александрії, у розкішному наметі з єгипетського льону та леопардових шкур, полководець Ахілл проводив військову раду. Навколо низького столу з бронзовою картою міста стояли його най
2026.08.12
07:10
Серпень маком обсипає
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
2026.08.11
22:41
Ось і добіг зимопис крапки.
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
2026.08.11
19:32
як не потрапити
на посилання на діснея
не баґ як то говорять
але фіча
через портали
чи інакші двері
метаморфічні телеологічні
ніхто нікого не запрошує
на посилання на діснея
не баґ як то говорять
але фіча
через портали
чи інакші двері
метаморфічні телеологічні
ніхто нікого не запрошує
2026.08.11
16:39
Повторюйся в моїм житті рефреном,
Карбуйся недописаним рядком!
Лишайся почуттям палким, шаленим,
Скажи, що ти - реальна, не фантом!
У вигаданім світі не боюся
Пройти крізь чергу монотонних днів.
Торкнись мене волоссям світло-русим,
Карбуйся недописаним рядком!
Лишайся почуттям палким, шаленим,
Скажи, що ти - реальна, не фантом!
У вигаданім світі не боюся
Пройти крізь чергу монотонних днів.
Торкнись мене волоссям світло-русим,
2026.08.11
16:08
Станіслав Рибалкін (1935-1995, з 1970 – мешканець України)
Палали стяги маково:
Дев’яте травня.
Старенька п’яно плакала
про щось прадавнє.
Тягнула зі стаканчика
Палали стяги маково:
Дев’яте травня.
Старенька п’яно плакала
про щось прадавнє.
Тягнула зі стаканчика
2026.08.11
14:34
Лягає смуток, як туман,
На спорожнілі виднокраї
Затих веселий балаган –
В оазу двері зачиняють.
Холодний потяг марноти
Відходить в далеч невеселу,
Аби безвтратно перейти
На спорожнілі виднокраї
Затих веселий балаган –
В оазу двері зачиняють.
Холодний потяг марноти
Відходить в далеч невеселу,
Аби безвтратно перейти
2026.08.11
12:58
Нарешті випав сніг.
Небесна нагорода.
У хаосі доріг
Згубилася порода.
Цей сніг, немов слова,
Які всі зачекались.
Надія ледь жива
Небесна нагорода.
У хаосі доріг
Згубилася порода.
Цей сніг, немов слова,
Які всі зачекались.
Надія ледь жива
2026.08.11
10:47
Упевнившись, що досить довгих рим,
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
2026.08.11
06:55
Серпень кошик наповняє
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
2026.08.11
05:59
Роздмухане полум’я у серці диктатора
Коли сонце схилилося до заходу, зафарбувавши Александрійську гавань у колір запеченої крові, Цезар зачинився у своєму похідному кабінеті – колишній особистій бібліотеці Птолемея Авлета, батька Клеопатри. Тут, на ві
2026.08.10
22:33
Карали дівчину. За віщо?
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
2026.08.10
19:58
Мила, глянь, там над горою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
2026.08.10
18:55
під вечір
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Вальпургієва ніч
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вальпургієва ніч
- Отак, товаришу майоре МВС, - підморгнув сам собі віддзеркаленому, закінчуючи бритися, - відправили тебе в провінційне містечко до чорта на роги без пояснення причин, а ти не піддався депресії, хутчіше навпаки – відчув себе в раю, так саме в раю, хай Бог милує сказати таке при войовничому атеїстові – секретареві парторганізації відділку… Живеш без особливих пригод, фактично, як оперативник, не ризикуєш життям: тихоплинне й передбачуване воно. До пенсії дотягнеш, не відчувши гарячого ствола пістолета чи автомата… Знаходиться час для відпочинку і для справ душевних…
Зачиняючи двері, переконався остаточно: пофарбована підлога в квартирі не висохне й до ранку, тому заночує в робочому кабінеті. Йшов центральною вулицею. Назустріч міщани, що традиційно після роботи прогулюються сім’ями: молодята приглядаються до молодят, статечні вряди-годи перекидаються жартами. Затишно на серці. І не лишень від посмішок і поклонів знайомців – усміхається і вклоняється йому все надвечірнє містечко полотнищами червоних прапорів, гіллям дерев, бароковими статуями на стінах старого костелу, біля якого зупинився. Праворуч несподівано – зойки жінок і схвильоване гомоніння чоловіків. Поспішив з’ясувати, в чому справа.
- Знайшли, бігме знайшли на вулиці Пушкіна голову, - жестикулював місцевий перукар Місько, додаючи жаху й без того наляканим жінкам, - дітваки натрапили на неї й одразу второпали – відрубана!
- Матір Божа! – лементувала низькоросла молодиця, - міліцію повідомити б!
- Міліція слухає, - майор протиснувся ближче до оповідача, - чия голова?
- Свиняча, - Міськові очі хитрющо звузилися, - зарізав господар свиню, м'ясо попорав, а про голову забув. Ото собаки її й поцупили…
Довкруг регіт. Майорові залишається тільки відмахнутися: перукареві дивацтва загальновідомі, а все ж купилися і натовп, і він… Нещодавно, пригадав, хтось розповідав, як цей витівник увечері, наздогнавши на вулиці захмелілого сусіда, тицьнув тому пальцем у спину.
- Де працюєш?
- На маслозаводі.
- Що вкрав?
- Кілограм масла.
- Руки вверх!
З піднятими руками сусід простояв довгенько, а Місько тим часом, прокравшись поза деревами, виструнчився перед очима спантеличеного…
- Що трапилося?
- Арештовують!
- Чому?
- За масло…
- З’їж, бо доказ буде!
В ту ж мить спантеличений перемістив масло з-за пазухи в рот, де воно й зникло разом із обгорткою.
- Слухай, сусіде, - прошептав порадник, - певно, міліціянт забув гвер і побіг за ним. Тікай, поки не пізно!
Двічі сусідові радити не довелося…
Іншого дня вже Міськові випало відчути міцність зеленого змія, коли не розрахував сил в корчмі. Сяк-так добрів до цвинтаря, через який мав перейти, а за воротами зовсім капітулював… Кілька годин повзав між гробами, а коли добряче вмостилася темінь, трохи протверезився й повис на цвинтарній огорожі.
- Ви не боїтеся – сам на цвинтарі опівночі! – сахнулася жінка, що проходила мимо.
- Живим боявся, а тепер - ні, - здвигнув плечима.
За словами Міська, що переповідав згодом цю історію відвідувачам перукарні, засвідчив світовий рекорд з бігу…
- З такими диваками й буденщина колоритніша, - роздумував майор, крокуючи до головного містечкового майдану, над яким височів пам’ятник Леніну: там набирала обертів репетиція першотравневого параду. Два десятки юних барабанщиків у червоних галстуках, повернувши обличчя до трибуни для чиновників, дріботіли ногами і дробили тишу та спокій мешканців центру містечка. Здалеку барабани здавалися казанками, а піонерські галстуки – язиками полум’я: такі асоціації виникли в майора кроків за п’ятдесят до гучного дійства. Правда, через хвилину цілив поглядом в учениць профтехучилища, яких організатори заставили вдягнути короткі багряні спіднички і блузки, не зважаючи на прохолодну погоду. Дівчата час від часу сплескували над головою і скандували: Ленін! Партія! Комунізм! Услід за дівчатами, перейнявши звукову естафету, здійняв енергійні ритми духовий оркестр. У спини музикантам дихала колона робітників місцевої фабрики, хвацько вип’ячуючи транспоранти й портрети вождів і постійно галасуючи, що дуже нервувало відповідального за дійство опецькуватого чолов’ягу, завідувача районним відділом культури.
- Будь ласка, бляхарі, не шуміть! – благав завкультурою.
- Цить, терки! – вирячився на підлеглих фабричний майстер, уточнивши їхню спеціалізацію…
Майстра послухалися відразу й не тільки ті, кого назвав терками: наступні колони з представниками інших підприємств також «прив’яли» (майорові спав на гадку влучний місцевий жаргонізм) і дедалі частіше ковзали поглядами по кам’яному Леніну, начебто вождь особисто повинен був розпорядитися про завершення репетиції. Чоловіки здебільшого звертали увагу на руку вождя, простягнуту в напрямку «забігалівки», де й завершувалися для багатьох усі майданні потуги…
Майор задумався над побаченим: жваві переміщення навпроти, рух за орієнтирами… Така вона – соціалістична дійсність…
О двадцять другій майора привітав у відділку черговий.
- Ночуватиму, - кинув у відповідь і за звичкою побіг сходами на другий поверх. В робочому кабінеті випив чаю і приліг із газетою на дивані. Мостилася в голові утома, тому вимкнув світло – варто відіспатися. Дрімаючи, не зорієнтувався, чи упіймані раптом голоси реальні… Так, не зі сну… за дверима... у перехідній кімнаті. Один навіть дуже знайомий… місцевого капітана КДБ.
- Товаришу полковнику, - відчеканив капітан, - ваш наказ виконано: кожному інформатору призначено цієї ночі на певну годину… Виходитимуть через бічні двері… Таким чином, не зустрічатимуться… Конспірації буде дотримано… Але навіщо все це?
- Навіщо? – прохрипів полковник, - хіба не здогадуєшся, капітане? Твій попередник був результативнішим – стільки контри за дупу брав! А ти лакуєш… Ох, як лакуєш! «Все добре, прекрасна маркізо!» - наспівуєш мені в рапортах. Ну, сьогодні переконаюся особисто у твоїй компетентності та відповідності посаді, а заодно згадаю молодість, проведену в цих місцях…
- Я вважаю…вважаю… - капітан помітно хвилювався, - на шістдесят шостому році соціалістичній державі не загрожують…
- Вважає керівництво… - полковник грубо зупинив підлеглого, а такі, як ти, виконують накази та інструкції, або їх позбуваються…
- А все ж… - голос капітана увійшов у спокійніше русло, - ми повинні не тільки карати - переконувати, закликати бесідою, лекцією, транспорантами, навіть вивісками…
- Чи не тими вивісками, що в центрі міста на крамницях? – рябе полковникове обличчя скривила єхидна посмішка, - прочитав: риба, молоко, жири, сири. Що це? Заклик до діареї? Чому, йолупе, не зауважив, кому потрібно?
Майор, дослухаючись і підглядаючи в замкову щілину, щодуху стримував регіт: не завадило б полковникові орфографію повторити…
У двері постукали, й перед полковником та капітаном, відрекомендувавшись, зігнулася в три погибелі вузлувата постать.
- Доповідай! – зблиснув очима полковник.
- Нічого важливого… - задзеленчало з вузлуватої.
- Що?!
- Йой, та не зовсім так, щоб нічого, - дзеленчання урізноманітнилося, - мій сусід, комуніст, хрестив новонародженого в церкві… і партію, нашу рідну, за атеїзм кривим словом… А ще… вчителі вдають, що не помічають дитячих вертепів… А вчора учень на похороні ніс хреста і сам хрестився…
- Напиши, що казав, детальніше… і геть!
Наступний інформатор, упійманий на хабарництві вузівський викладач, намагався бути філософом, що викликало в майора огиду, бо скидався на повію, яка неодноразово віддавшись, шукає благородне оправдання своїй поведінці.
- Розумієте, - майже шептав «філософ», - і до чого воно йдеться? У дисертації колеги К… антирадянщина. Як довірити такій формування світлих ідеалів у молоді? Декан, погодьтеся, - негідник: слухає радіо «Свобода». Я за те, щоб буржуазного прихвосня прибрати з інституту. Самі усвідомлюєте… Далі провадилася лекція про високу моральність, в якій зринали десятки прізвищ ворожих елементів.
Втомлений лекцією полковник, забув потирати від успіхів руки, проте невдовзі знову реагував на цінні факти аналогічно, вголос хвалив себе за кмітливість і веселився.
- Лепечи голосніше, - порадив жалюгідному кривоногому, із щербатими зубами фантазерові, що не підготувався, як слід, до нічного виклику, - то в чому бачиш неподобство? Помочився громадянин З… посеред власної кімнати… І що з того?
- Він образив цим орденоносця, передового виробничника – дружину…
- Забирайся, шалапуте! І міркуй: не збереш інформації, пригадаємо гріхи…
Кубельце інформаторів, що вповзали, піджимаючи хвости, один за одним після опівночі, потішило високопоставленого кадебіста неабияк відточеними фразами.
- На вулиці Жовтневій тітка Марфа потаємно щось шиє …
- У молодиків на Пролетарській завелися долари… заборонені!
- В кінотеатрі перемовлялися філателісти про зарубіжні марки…
- Електрик Павло виписує пресу з Польщі й робить вирізки матеріалів про Лемківщину…
- Викладач медучилища розповсюджує підозрілу літературу.
- Родина з хутора З… часто отримує посилки з Америки.
- Директор школи справляв весілля дочці. Заспівали «Многая літа…»
- Районівка опублікувала вірш з націоналістичним душком.
- Учні ПТУ абвіатуру ВЛКСМ пояснують так: візьми лопату – копай собі могилу!
- У підвалі Будинку культури збираються хіппі.
Після чергової паузи капітан повідомив.
- Священик, що замінив на парафії покійного, співпрацювати відмовився.
- Привезти силоміць! Негайно!
- Що, слуго Божий, - подався високопоставлений назустріч священикові, коли того спровадили в кімнату конвоїри , - не підсобиш нам?
- Ні, слуго Сатани!
- В карцер падлюку! Допитати! – кулак полковника зобразив зигзаг, - перевірити кожен сантиметр за ним та його родичами…
- Перевіряйте! Вишукуйте компромат! Кидайте до цюпи! А Бог на страшному суді…- священик замовк, збагнувши, що ускладнює ситуацію.
- Занотувати: погрожував своїм начальником! – ще одним полковницький « перл» заставив майора прикусити губу…
Грозову атмосферу трохи розвіяв партсекретар колгоспу. Спочатку запевнив генерала в своєму патріотизмі, згодом вертів, мов циган сонцем, інформацією про колгосп і колгоспників, обтесав гострі кути й вибудував словесно дім, в якому ні протягів, ні жари… На завершення похвалив капітана за організаційні здібності, толерантність і гнучкість чекіста…
Капітанові після такого візитера трохи заясніла промінцями доля і… найгучніше гримнуло звідти, звідкіля й не сподівався. Давня генералова знайома, секретний співробітник Б… , з якою капітан домовився про непоширення її інформації, жбурнула, наче бомбу, на стіл кілька листівок антирадянського змісту і фото тризуба на стіні профтехучилища.
- Не буду приховувати!
- Рапорт, капітане, на шосту ранку, - полковник потягнувся на кріслі, - спочатку організую службове розслідування, а тоді… Не дозволю руйнувати стіни соціалізму!
- Стіни величезної стайні, де людей прирівняно до худоби, - міркував майор, - наказано бекати, тож не мукай, хоча тобі природніше саме це… Не послухаєшся – ізолюють або поведуть на убій…
Невдовзі майора осяяло: ніч з тридцятого квітня на перше травня… Шабаш нечисті… Хто б напророчив, що підгляне таке… Переконався, що троє за дверима вийшли в коридор. Провалився у сніння: в простягнутій кам’яній руці кінський череп, наповнений хмільним зіллям. Сьорбають вузлувата… вузівський викладач, все кубельце з відточеними фразами і прибічниця полковника. Фантазера й партсекретаря колгоспу рука стьобає батогом…
О десятій стартував першотравневий парад. Дисципліновано. Гучно. Колони – нога в ногу. Стоячи на тротуарі, майор майже в кожній помічав тих із нічного шабашу… Поруч опинився перукар Місько.
- Які переміни в житті, Міську? – запитав, щоб якось відсторонитися від гіркотного, адже й про нього наіудили, кому потрібно… Інакше не «посунули б» з обласного центру...
- Переміни? – перукареві вусики підстрибнули на губі, - тільки одна переміна: раніше, зустрічаючи, дружина мене цілувала, а тепер нюхає…
- Чи не остограмився лишній раз?
- О так!
- А ти, Міську, - майорові баглося певнішого враження про жартуна, - ти міг би захищати соціалізм, інформуючи про недругів…
- Щоб тобі… пипоть виросла, майоре! Не дочекаєшся!
- Дякую, диваче Міську!
- І хто з нас дивак?! – вигукнув украй здивований перукар, але слова його накрило хвилею гучноголосся: партія! Ленін! Комунізм!
Зачиняючи двері, переконався остаточно: пофарбована підлога в квартирі не висохне й до ранку, тому заночує в робочому кабінеті. Йшов центральною вулицею. Назустріч міщани, що традиційно після роботи прогулюються сім’ями: молодята приглядаються до молодят, статечні вряди-годи перекидаються жартами. Затишно на серці. І не лишень від посмішок і поклонів знайомців – усміхається і вклоняється йому все надвечірнє містечко полотнищами червоних прапорів, гіллям дерев, бароковими статуями на стінах старого костелу, біля якого зупинився. Праворуч несподівано – зойки жінок і схвильоване гомоніння чоловіків. Поспішив з’ясувати, в чому справа.
- Знайшли, бігме знайшли на вулиці Пушкіна голову, - жестикулював місцевий перукар Місько, додаючи жаху й без того наляканим жінкам, - дітваки натрапили на неї й одразу второпали – відрубана!
- Матір Божа! – лементувала низькоросла молодиця, - міліцію повідомити б!
- Міліція слухає, - майор протиснувся ближче до оповідача, - чия голова?
- Свиняча, - Міськові очі хитрющо звузилися, - зарізав господар свиню, м'ясо попорав, а про голову забув. Ото собаки її й поцупили…
Довкруг регіт. Майорові залишається тільки відмахнутися: перукареві дивацтва загальновідомі, а все ж купилися і натовп, і він… Нещодавно, пригадав, хтось розповідав, як цей витівник увечері, наздогнавши на вулиці захмелілого сусіда, тицьнув тому пальцем у спину.
- Де працюєш?
- На маслозаводі.
- Що вкрав?
- Кілограм масла.
- Руки вверх!
З піднятими руками сусід простояв довгенько, а Місько тим часом, прокравшись поза деревами, виструнчився перед очима спантеличеного…
- Що трапилося?
- Арештовують!
- Чому?
- За масло…
- З’їж, бо доказ буде!
В ту ж мить спантеличений перемістив масло з-за пазухи в рот, де воно й зникло разом із обгорткою.
- Слухай, сусіде, - прошептав порадник, - певно, міліціянт забув гвер і побіг за ним. Тікай, поки не пізно!
Двічі сусідові радити не довелося…
Іншого дня вже Міськові випало відчути міцність зеленого змія, коли не розрахував сил в корчмі. Сяк-так добрів до цвинтаря, через який мав перейти, а за воротами зовсім капітулював… Кілька годин повзав між гробами, а коли добряче вмостилася темінь, трохи протверезився й повис на цвинтарній огорожі.
- Ви не боїтеся – сам на цвинтарі опівночі! – сахнулася жінка, що проходила мимо.
- Живим боявся, а тепер - ні, - здвигнув плечима.
За словами Міська, що переповідав згодом цю історію відвідувачам перукарні, засвідчив світовий рекорд з бігу…
- З такими диваками й буденщина колоритніша, - роздумував майор, крокуючи до головного містечкового майдану, над яким височів пам’ятник Леніну: там набирала обертів репетиція першотравневого параду. Два десятки юних барабанщиків у червоних галстуках, повернувши обличчя до трибуни для чиновників, дріботіли ногами і дробили тишу та спокій мешканців центру містечка. Здалеку барабани здавалися казанками, а піонерські галстуки – язиками полум’я: такі асоціації виникли в майора кроків за п’ятдесят до гучного дійства. Правда, через хвилину цілив поглядом в учениць профтехучилища, яких організатори заставили вдягнути короткі багряні спіднички і блузки, не зважаючи на прохолодну погоду. Дівчата час від часу сплескували над головою і скандували: Ленін! Партія! Комунізм! Услід за дівчатами, перейнявши звукову естафету, здійняв енергійні ритми духовий оркестр. У спини музикантам дихала колона робітників місцевої фабрики, хвацько вип’ячуючи транспоранти й портрети вождів і постійно галасуючи, що дуже нервувало відповідального за дійство опецькуватого чолов’ягу, завідувача районним відділом культури.
- Будь ласка, бляхарі, не шуміть! – благав завкультурою.
- Цить, терки! – вирячився на підлеглих фабричний майстер, уточнивши їхню спеціалізацію…
Майстра послухалися відразу й не тільки ті, кого назвав терками: наступні колони з представниками інших підприємств також «прив’яли» (майорові спав на гадку влучний місцевий жаргонізм) і дедалі частіше ковзали поглядами по кам’яному Леніну, начебто вождь особисто повинен був розпорядитися про завершення репетиції. Чоловіки здебільшого звертали увагу на руку вождя, простягнуту в напрямку «забігалівки», де й завершувалися для багатьох усі майданні потуги…
Майор задумався над побаченим: жваві переміщення навпроти, рух за орієнтирами… Така вона – соціалістична дійсність…
О двадцять другій майора привітав у відділку черговий.
- Ночуватиму, - кинув у відповідь і за звичкою побіг сходами на другий поверх. В робочому кабінеті випив чаю і приліг із газетою на дивані. Мостилася в голові утома, тому вимкнув світло – варто відіспатися. Дрімаючи, не зорієнтувався, чи упіймані раптом голоси реальні… Так, не зі сну… за дверима... у перехідній кімнаті. Один навіть дуже знайомий… місцевого капітана КДБ.
- Товаришу полковнику, - відчеканив капітан, - ваш наказ виконано: кожному інформатору призначено цієї ночі на певну годину… Виходитимуть через бічні двері… Таким чином, не зустрічатимуться… Конспірації буде дотримано… Але навіщо все це?
- Навіщо? – прохрипів полковник, - хіба не здогадуєшся, капітане? Твій попередник був результативнішим – стільки контри за дупу брав! А ти лакуєш… Ох, як лакуєш! «Все добре, прекрасна маркізо!» - наспівуєш мені в рапортах. Ну, сьогодні переконаюся особисто у твоїй компетентності та відповідності посаді, а заодно згадаю молодість, проведену в цих місцях…
- Я вважаю…вважаю… - капітан помітно хвилювався, - на шістдесят шостому році соціалістичній державі не загрожують…
- Вважає керівництво… - полковник грубо зупинив підлеглого, а такі, як ти, виконують накази та інструкції, або їх позбуваються…
- А все ж… - голос капітана увійшов у спокійніше русло, - ми повинні не тільки карати - переконувати, закликати бесідою, лекцією, транспорантами, навіть вивісками…
- Чи не тими вивісками, що в центрі міста на крамницях? – рябе полковникове обличчя скривила єхидна посмішка, - прочитав: риба, молоко, жири, сири. Що це? Заклик до діареї? Чому, йолупе, не зауважив, кому потрібно?
Майор, дослухаючись і підглядаючи в замкову щілину, щодуху стримував регіт: не завадило б полковникові орфографію повторити…
У двері постукали, й перед полковником та капітаном, відрекомендувавшись, зігнулася в три погибелі вузлувата постать.
- Доповідай! – зблиснув очима полковник.
- Нічого важливого… - задзеленчало з вузлуватої.
- Що?!
- Йой, та не зовсім так, щоб нічого, - дзеленчання урізноманітнилося, - мій сусід, комуніст, хрестив новонародженого в церкві… і партію, нашу рідну, за атеїзм кривим словом… А ще… вчителі вдають, що не помічають дитячих вертепів… А вчора учень на похороні ніс хреста і сам хрестився…
- Напиши, що казав, детальніше… і геть!
Наступний інформатор, упійманий на хабарництві вузівський викладач, намагався бути філософом, що викликало в майора огиду, бо скидався на повію, яка неодноразово віддавшись, шукає благородне оправдання своїй поведінці.
- Розумієте, - майже шептав «філософ», - і до чого воно йдеться? У дисертації колеги К… антирадянщина. Як довірити такій формування світлих ідеалів у молоді? Декан, погодьтеся, - негідник: слухає радіо «Свобода». Я за те, щоб буржуазного прихвосня прибрати з інституту. Самі усвідомлюєте… Далі провадилася лекція про високу моральність, в якій зринали десятки прізвищ ворожих елементів.
Втомлений лекцією полковник, забув потирати від успіхів руки, проте невдовзі знову реагував на цінні факти аналогічно, вголос хвалив себе за кмітливість і веселився.
- Лепечи голосніше, - порадив жалюгідному кривоногому, із щербатими зубами фантазерові, що не підготувався, як слід, до нічного виклику, - то в чому бачиш неподобство? Помочився громадянин З… посеред власної кімнати… І що з того?
- Він образив цим орденоносця, передового виробничника – дружину…
- Забирайся, шалапуте! І міркуй: не збереш інформації, пригадаємо гріхи…
Кубельце інформаторів, що вповзали, піджимаючи хвости, один за одним після опівночі, потішило високопоставленого кадебіста неабияк відточеними фразами.
- На вулиці Жовтневій тітка Марфа потаємно щось шиє …
- У молодиків на Пролетарській завелися долари… заборонені!
- В кінотеатрі перемовлялися філателісти про зарубіжні марки…
- Електрик Павло виписує пресу з Польщі й робить вирізки матеріалів про Лемківщину…
- Викладач медучилища розповсюджує підозрілу літературу.
- Родина з хутора З… часто отримує посилки з Америки.
- Директор школи справляв весілля дочці. Заспівали «Многая літа…»
- Районівка опублікувала вірш з націоналістичним душком.
- Учні ПТУ абвіатуру ВЛКСМ пояснують так: візьми лопату – копай собі могилу!
- У підвалі Будинку культури збираються хіппі.
Після чергової паузи капітан повідомив.
- Священик, що замінив на парафії покійного, співпрацювати відмовився.
- Привезти силоміць! Негайно!
- Що, слуго Божий, - подався високопоставлений назустріч священикові, коли того спровадили в кімнату конвоїри , - не підсобиш нам?
- Ні, слуго Сатани!
- В карцер падлюку! Допитати! – кулак полковника зобразив зигзаг, - перевірити кожен сантиметр за ним та його родичами…
- Перевіряйте! Вишукуйте компромат! Кидайте до цюпи! А Бог на страшному суді…- священик замовк, збагнувши, що ускладнює ситуацію.
- Занотувати: погрожував своїм начальником! – ще одним полковницький « перл» заставив майора прикусити губу…
Грозову атмосферу трохи розвіяв партсекретар колгоспу. Спочатку запевнив генерала в своєму патріотизмі, згодом вертів, мов циган сонцем, інформацією про колгосп і колгоспників, обтесав гострі кути й вибудував словесно дім, в якому ні протягів, ні жари… На завершення похвалив капітана за організаційні здібності, толерантність і гнучкість чекіста…
Капітанові після такого візитера трохи заясніла промінцями доля і… найгучніше гримнуло звідти, звідкіля й не сподівався. Давня генералова знайома, секретний співробітник Б… , з якою капітан домовився про непоширення її інформації, жбурнула, наче бомбу, на стіл кілька листівок антирадянського змісту і фото тризуба на стіні профтехучилища.
- Не буду приховувати!
- Рапорт, капітане, на шосту ранку, - полковник потягнувся на кріслі, - спочатку організую службове розслідування, а тоді… Не дозволю руйнувати стіни соціалізму!
- Стіни величезної стайні, де людей прирівняно до худоби, - міркував майор, - наказано бекати, тож не мукай, хоча тобі природніше саме це… Не послухаєшся – ізолюють або поведуть на убій…
Невдовзі майора осяяло: ніч з тридцятого квітня на перше травня… Шабаш нечисті… Хто б напророчив, що підгляне таке… Переконався, що троє за дверима вийшли в коридор. Провалився у сніння: в простягнутій кам’яній руці кінський череп, наповнений хмільним зіллям. Сьорбають вузлувата… вузівський викладач, все кубельце з відточеними фразами і прибічниця полковника. Фантазера й партсекретаря колгоспу рука стьобає батогом…
О десятій стартував першотравневий парад. Дисципліновано. Гучно. Колони – нога в ногу. Стоячи на тротуарі, майор майже в кожній помічав тих із нічного шабашу… Поруч опинився перукар Місько.
- Які переміни в житті, Міську? – запитав, щоб якось відсторонитися від гіркотного, адже й про нього наіудили, кому потрібно… Інакше не «посунули б» з обласного центру...
- Переміни? – перукареві вусики підстрибнули на губі, - тільки одна переміна: раніше, зустрічаючи, дружина мене цілувала, а тепер нюхає…
- Чи не остограмився лишній раз?
- О так!
- А ти, Міську, - майорові баглося певнішого враження про жартуна, - ти міг би захищати соціалізм, інформуючи про недругів…
- Щоб тобі… пипоть виросла, майоре! Не дочекаєшся!
- Дякую, диваче Міську!
- І хто з нас дивак?! – вигукнув украй здивований перукар, але слова його накрило хвилею гучноголосся: партія! Ленін! Комунізм!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
