ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Чобітки...
Одна з двох студенток придбала пару чобіт і так вже ними тішилась-милувалась! Та на біду, зустріла ще одну коліжанку, яка файненько спаплюжила її вибір! І «не гарні, і не ходитимеш у них!»… І якось так непомітно, чобітки враз стали немилі серцю їхньої господині. Взяла вона їх і понесла в магазин. Продавчиня не заперечувала, прийняла товар назад, але попередила, що гроші поверне, як ці чобітки знайдуть нового покупця. Юнка щораз забігала поцікавитись, чи не продались вони часом, але гроші повертати ніхто не поспішав…
В черговий свій візит до магазину, раптом почула: «Доки будеш ходити, авантюристка!». Дитина мало не зомліла!
– Це я авантюристка?! Віддайте гроші!
Та її вже ніхто не слухав, зате покупці дивились в ш’тири ока.
Присоромлена поверталась додому. Чобітки коштували як три її стипендії. Що вона мамі скаже?
Ось так похнюпившись, брела вона вулицею, аж назустріч – її подруга, із якою, власне, вона й здійснила цю покупку.
– Чого похнюпилась? Ідемо, зараз виправимо ситуацію, – впевнено схопила та її за руку і потягнула за собою.
В магазині продавчиня – фарбована перекисом водню білявка, втупила немигаючий погляд у двійко дівчат. Вони, натомість, впевнено ступили крок назустріч: «Доброго дня! Ми прийшли по свої гроші!»
– Які гроші?! Аферисти! – на її лемент знову позбігались люди. Це було чергове фіаско!
Та не думала продавчиня, що студенти усілякі трапляються, тож спала собі спокійненько. А подруга студенточки вирішила проконсультуватись у юриста і так гарненько по телефону все для себе з’ясувала. Озброєні знаннями, дівчата вкотре рушили у магазин – продавчиня вчергове витріщилась на них. Після невеличкої переспівки, до них під’єдналась ще одна фарбована білявка – завідувач даного магазину. Вона пообіцяла розібратись, принагідно записала дані про навчальний заклад дівчат. Відразу по тому, зателефонувала до директора. Лишень дівчатонька переступили поріг свого училища, як керівничка викликала їх на килим. Однак, історія з чобітьми не викликала у неї жодного співчуття, тож вона покліпавши очима, змушена була доповісти начальству, що випадок побутовий – «хай розбираютья самі!».
Ситуація нагадувала пат на шаховій дошці…
Та залишався ще один шанс – це спроба розхитати репутацію магазину і таким чином домогтися свого. Дівчата рушили в редакцію місцевої газети.
Ой, що то за шум учинився! Як усі забігали! Скликали комісію із представників фірми-виробника, персоналу крамниці із завідувачкою та продавчинею включно! Студенток офіційно запросили на зустріч. В домовлений час вони ступили на ворожу територію. Як заповітний документ, пред’явили офіційним особам чек про купівлю ні в чому не винних шкіряних, чорного кольору, чобітків. Фарбована продавчиня із ображеним виглядом принесла сто карбованців. Дівчата, під загальну гнітючу мовчанку, вийшли на вулицю. Там було сухо – сніг давно розтанув, на деревах весело виводили рулади пташки, весняний вітер цілував обличчя.
Магазин «Взуття» через півроку закрили.
3. 05. 2013 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чобітки...
"Для торжества зла необхідною є лише одна умова - щоб хороші люди сиділи склавши руки."
Е. Берк
Дівчата були безтурботними студентками, в голові яких роїлось більш думок про хлопців та модний одяг, ніж про навчання. В центральній частині міста якраз відкрився новий взуттєвий магазин. А що була зима, то покупці гурмою посунули у крамницю – за чобітьми. Юнки були ще ті модниці! Тож і їх не обминула лиха доля туди завітати. На вітринах красувалось взуття чорного кольору із високими холявами. А що, якраз практичне і до всього пасуватиме!Одна з двох студенток придбала пару чобіт і так вже ними тішилась-милувалась! Та на біду, зустріла ще одну коліжанку, яка файненько спаплюжила її вибір! І «не гарні, і не ходитимеш у них!»… І якось так непомітно, чобітки враз стали немилі серцю їхньої господині. Взяла вона їх і понесла в магазин. Продавчиня не заперечувала, прийняла товар назад, але попередила, що гроші поверне, як ці чобітки знайдуть нового покупця. Юнка щораз забігала поцікавитись, чи не продались вони часом, але гроші повертати ніхто не поспішав…
В черговий свій візит до магазину, раптом почула: «Доки будеш ходити, авантюристка!». Дитина мало не зомліла!
– Це я авантюристка?! Віддайте гроші!
Та її вже ніхто не слухав, зате покупці дивились в ш’тири ока.
Присоромлена поверталась додому. Чобітки коштували як три її стипендії. Що вона мамі скаже?
Ось так похнюпившись, брела вона вулицею, аж назустріч – її подруга, із якою, власне, вона й здійснила цю покупку.
– Чого похнюпилась? Ідемо, зараз виправимо ситуацію, – впевнено схопила та її за руку і потягнула за собою.
В магазині продавчиня – фарбована перекисом водню білявка, втупила немигаючий погляд у двійко дівчат. Вони, натомість, впевнено ступили крок назустріч: «Доброго дня! Ми прийшли по свої гроші!»
– Які гроші?! Аферисти! – на її лемент знову позбігались люди. Це було чергове фіаско!
Та не думала продавчиня, що студенти усілякі трапляються, тож спала собі спокійненько. А подруга студенточки вирішила проконсультуватись у юриста і так гарненько по телефону все для себе з’ясувала. Озброєні знаннями, дівчата вкотре рушили у магазин – продавчиня вчергове витріщилась на них. Після невеличкої переспівки, до них під’єдналась ще одна фарбована білявка – завідувач даного магазину. Вона пообіцяла розібратись, принагідно записала дані про навчальний заклад дівчат. Відразу по тому, зателефонувала до директора. Лишень дівчатонька переступили поріг свого училища, як керівничка викликала їх на килим. Однак, історія з чобітьми не викликала у неї жодного співчуття, тож вона покліпавши очима, змушена була доповісти начальству, що випадок побутовий – «хай розбираютья самі!».
Ситуація нагадувала пат на шаховій дошці…
Та залишався ще один шанс – це спроба розхитати репутацію магазину і таким чином домогтися свого. Дівчата рушили в редакцію місцевої газети.
Ой, що то за шум учинився! Як усі забігали! Скликали комісію із представників фірми-виробника, персоналу крамниці із завідувачкою та продавчинею включно! Студенток офіційно запросили на зустріч. В домовлений час вони ступили на ворожу територію. Як заповітний документ, пред’явили офіційним особам чек про купівлю ні в чому не винних шкіряних, чорного кольору, чобітків. Фарбована продавчиня із ображеним виглядом принесла сто карбованців. Дівчата, під загальну гнітючу мовчанку, вийшли на вулицю. Там було сухо – сніг давно розтанув, на деревах весело виводили рулади пташки, весняний вітер цілував обличчя.
Магазин «Взуття» через півроку закрили.
3. 05. 2013 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію