Пропозиція поїхати до Києва на фестиваль, та ще й у травні, коли на Хрещатику цвітуть каштани, була несподіваною та надзвичайно приємною. Радо прийняли пропозицію і почали готуватись в дорогу, адже подорож мала тривати декілька днів. Спочатку, як годиться, спакували валізу – вона була велика і містка, одним словом, – сімейна, тож без проблем вмістила одяг на три персони (концертний, вечірній та буденний). Зі Львова до Києва приїхали швидко – гарним, європейського рівня потягом із таким же обслуговуванням. Скориставшись підземкою, прибули в центр – на Майдан Незалежності.
Це був чудовий травневий ранок – місто лише прокидалось. Сріблясто-білі голуби зграйками літали над площею, а сміливіші – гордо походжали біля нас, мовляв: «ми нічого не хочемо, ми просто гуляємо…» Добре, що в нас зі сніданку залишилась булочка – пташки радо нею пригостились. Подивившись як монтують сцену, рушили Михайлівською вгору до будинку, у якому містилось «Міністерство у справах сім’ї та молоді» – пункт нашого призначення. Помилитись було неможливо – біля входу нас зустріли бронзові Проня Прокопівна та Голохвастов, а за ними – Андріївська церква – витончена й осяйна. Одразу підійшли ближче – стрімкі сходи вабили: «зійдіть на гору!» (що ми й зробили). Однак, добре не розпочавши екскурсії, мусили її припинити, згадавши про мету свого приїзду.
Отож, зайшовши всередину скромної будівлі, раптом опинились як у вулику: в одному кутку приміщення пожвавлено розмовляли, в іншому – співали, у невеличкій актовій залі самодіяльні артисти по черзі прасували костюми, а за фуршетним столом – подорожні гостились канапками і печивом до кави-чаю. Через годину це шумно-співочо-граюче товариство кількома автобусами рушило на Майдан Незалежності. Тепер він мав зовсім інший вигляд – освітлені сонцем будівлі, виглядали велично, як і пасує будинкам, що стоять на головній вулиці столиці. Каштани виструнчившись в ряд, розкрили свої суцвіття-ліхтарики, щоб підзарядитись сонячною енергією. Обабіч дороги весело тріпотіли од вітерця різнокольорові прапори, а на початку вулиці було чутно бій барабанів – це юнки в жовто-блакитних строях готувались до урочистої ходи Хрещатиком. Ще хвилька – і колона святкововбраного люду рушила вперед. Ось колектив із Білгород-Дністровського «Веселка»: батько й мати, донька й син – у вишитих строях, дівчина – у вінку із великих квітів. За ними, дрібочуть їх менші пташенята – теж у вишиванках. Он поважно крокує дует «Червоне й Чорне» із Житомира, Наталія Май із доньками, сімейні колективи зі Львова, Тернополя, Івано-Франківська… Дівчатка, що супроводжували колону, дарують киянкам вітальні листівки із Днем Матері. Містяни дивуються, вони ще не звикли до нових, а насправді – свідомо забутих свят…
Було це в травні 2003 року, тобто десять років тому. Вже у наступному, 2004-му, на Хрещатику розіб’ють наметове містечко протестуючі українці, і Майдан забарвиться у помаранчевий колір. Знову стоятиме сцена для виступів і буде панувати такий же піднесено-патріотичний настрій…

2013

Одна з пісень, що прозвучала на фестивалі "Родинні скарби України"
https://www.youtube.com/watch?v=Vr6ocUjD1NA