ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Роздум
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роздум
Цікавими є зміни у свідомості людини, коли вона потрапляє в інші, не звичні для неї умови перебування. Скажімо міський житель, якому довелося жити у селі і – мешканець села, що оселився в місті.
Отже, міщанин… Він – упевнений в собі, навіть, дещо зарозумілий. Над селюками насміхається, бо вони й не так розмовляють (сякають, тобто додають до слів невеличке закінчення. До прикладу – укр. нар. пісня «Бодай ся когут знудив»), і не так одягнуті і взагалі – руки чорні від землі і від них чути господаркою (тобто худобою). А не то він, міщанин… Виспався, скільки хотів, умився… Причесався, «в білі штанці вбрався»… Випив кавусі, філіжанок так з-чотири… Можна й погуляти… Заклав си (!) руки в кишені і – гайда на шпацер! Селянин же мусить зранку встати. Може й сам ще не снідав, а худобу напоїти – нагодувати треба! Потім, поки сонце високо не зійшло, на полі городину усіляку прополоти. Аж тоді сяде селянин кисляку із хлібом спожити, отак і поснідає… Отже склалося життя так, що міському жителю довелося жити у селі. Тротуарів немає, дороги – також. Як випаде дощ – ні перейти, ні проїхати! Не дорога, а суцільна баюра з болотом. Про «білі штанці» довелося забути! А як прийде зима, то й сидить міський мешканець коло п’єца, розпалити дровами не вміє (бо природнього газу в селі немає), та й курить димом по хаті! Єдина розрада, що вип’є зранку філіжанку улюбленої кави…
Селянська дочка навчалась у місті, тож їй міське життя припало до вподоби. Вирішила вона у місті залишитись і проживати у ньому надалі. Швидко навчилась «по русски» лопотіти та й так гарненько писочком виводила ці незнайомі донедавна слова! До смаку кави довго звикала, та інколи до бульби наливала кисляку. Таки смакувало! Про городи й господарку забула, ще й батьків намовляти стала, щоб полишили цю важку й «не потрібну» працю. Щораз рідше приїжджала в село, а як приїхала, то все дратувало…
Міський мешканець, натомість, відчув подих свіжого повітря – воно щораз мало інший запах… Зранку пахло прохолодою й росою, в обідню пору – флоксами в садку, а ввечері – трояндами. Вночі жаби райкали так голосно, наче змагались – чий жаб’ячий хор голосніший! Стала милою стежка, що поросла травичкою, баюри на дорозі навчився обминати. Хоч інколи машина й обтраскає з ніг до голови, та все ж й у біле почав знову одягатись. Місто й надалі любив, однак спокійне розмірене сільське життя почало подобатись. Дивно, але міський мешканець швидше зрозумів, що є справжнім і потрібним йому у житті. Сільська дівчина у вирі міського життя себе просто загубила…
липень 2012
Отже, міщанин… Він – упевнений в собі, навіть, дещо зарозумілий. Над селюками насміхається, бо вони й не так розмовляють (сякають, тобто додають до слів невеличке закінчення. До прикладу – укр. нар. пісня «Бодай ся когут знудив»), і не так одягнуті і взагалі – руки чорні від землі і від них чути господаркою (тобто худобою). А не то він, міщанин… Виспався, скільки хотів, умився… Причесався, «в білі штанці вбрався»… Випив кавусі, філіжанок так з-чотири… Можна й погуляти… Заклав си (!) руки в кишені і – гайда на шпацер! Селянин же мусить зранку встати. Може й сам ще не снідав, а худобу напоїти – нагодувати треба! Потім, поки сонце високо не зійшло, на полі городину усіляку прополоти. Аж тоді сяде селянин кисляку із хлібом спожити, отак і поснідає… Отже склалося життя так, що міському жителю довелося жити у селі. Тротуарів немає, дороги – також. Як випаде дощ – ні перейти, ні проїхати! Не дорога, а суцільна баюра з болотом. Про «білі штанці» довелося забути! А як прийде зима, то й сидить міський мешканець коло п’єца, розпалити дровами не вміє (бо природнього газу в селі немає), та й курить димом по хаті! Єдина розрада, що вип’є зранку філіжанку улюбленої кави…
Селянська дочка навчалась у місті, тож їй міське життя припало до вподоби. Вирішила вона у місті залишитись і проживати у ньому надалі. Швидко навчилась «по русски» лопотіти та й так гарненько писочком виводила ці незнайомі донедавна слова! До смаку кави довго звикала, та інколи до бульби наливала кисляку. Таки смакувало! Про городи й господарку забула, ще й батьків намовляти стала, щоб полишили цю важку й «не потрібну» працю. Щораз рідше приїжджала в село, а як приїхала, то все дратувало…
Міський мешканець, натомість, відчув подих свіжого повітря – воно щораз мало інший запах… Зранку пахло прохолодою й росою, в обідню пору – флоксами в садку, а ввечері – трояндами. Вночі жаби райкали так голосно, наче змагались – чий жаб’ячий хор голосніший! Стала милою стежка, що поросла травичкою, баюри на дорозі навчився обминати. Хоч інколи машина й обтраскає з ніг до голови, та все ж й у біле почав знову одягатись. Місто й надалі любив, однак спокійне розмірене сільське життя почало подобатись. Дивно, але міський мешканець швидше зрозумів, що є справжнім і потрібним йому у житті. Сільська дівчина у вирі міського життя себе просто загубила…
липень 2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію