Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
2026.08.24
11:28
То дощ холодний, то нервовий сніг.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
2026.08.24
07:32
Металися бурі, згори гримкотіло,
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
2026.08.23
22:31
Трава волоссям, а ти левиця на осонні
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
2026.08.23
21:17
на що мені сумнівних істин
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних
2026.08.23
19:37
Чи ми трипільці, чи скіфи, сармати…
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -
Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -
Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
2026.08.23
18:45
Героїне мого роману!
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.
А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.
А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"
2026.08.23
15:06
Я купляю в атебе
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!
Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!
Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
2026.08.23
14:05
Московіти завжди були нахабні й підступні.
Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Роздум
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роздум
Цікавими є зміни у свідомості людини, коли вона потрапляє в інші, не звичні для неї умови перебування. Скажімо міський житель, якому довелося жити у селі і – мешканець села, що оселився в місті.
Отже, міщанин… Він – упевнений в собі, навіть, дещо зарозумілий. Над селюками насміхається, бо вони й не так розмовляють (сякають, тобто додають до слів невеличке закінчення. До прикладу – укр. нар. пісня «Бодай ся когут знудив»), і не так одягнуті і взагалі – руки чорні від землі і від них чути господаркою (тобто худобою). А не то він, міщанин… Виспався, скільки хотів, умився… Причесався, «в білі штанці вбрався»… Випив кавусі, філіжанок так з-чотири… Можна й погуляти… Заклав си (!) руки в кишені і – гайда на шпацер! Селянин же мусить зранку встати. Може й сам ще не снідав, а худобу напоїти – нагодувати треба! Потім, поки сонце високо не зійшло, на полі городину усіляку прополоти. Аж тоді сяде селянин кисляку із хлібом спожити, отак і поснідає… Отже склалося життя так, що міському жителю довелося жити у селі. Тротуарів немає, дороги – також. Як випаде дощ – ні перейти, ні проїхати! Не дорога, а суцільна баюра з болотом. Про «білі штанці» довелося забути! А як прийде зима, то й сидить міський мешканець коло п’єца, розпалити дровами не вміє (бо природнього газу в селі немає), та й курить димом по хаті! Єдина розрада, що вип’є зранку філіжанку улюбленої кави…
Селянська дочка навчалась у місті, тож їй міське життя припало до вподоби. Вирішила вона у місті залишитись і проживати у ньому надалі. Швидко навчилась «по русски» лопотіти та й так гарненько писочком виводила ці незнайомі донедавна слова! До смаку кави довго звикала, та інколи до бульби наливала кисляку. Таки смакувало! Про городи й господарку забула, ще й батьків намовляти стала, щоб полишили цю важку й «не потрібну» працю. Щораз рідше приїжджала в село, а як приїхала, то все дратувало…
Міський мешканець, натомість, відчув подих свіжого повітря – воно щораз мало інший запах… Зранку пахло прохолодою й росою, в обідню пору – флоксами в садку, а ввечері – трояндами. Вночі жаби райкали так голосно, наче змагались – чий жаб’ячий хор голосніший! Стала милою стежка, що поросла травичкою, баюри на дорозі навчився обминати. Хоч інколи машина й обтраскає з ніг до голови, та все ж й у біле почав знову одягатись. Місто й надалі любив, однак спокійне розмірене сільське життя почало подобатись. Дивно, але міський мешканець швидше зрозумів, що є справжнім і потрібним йому у житті. Сільська дівчина у вирі міського життя себе просто загубила…
липень 2012
Отже, міщанин… Він – упевнений в собі, навіть, дещо зарозумілий. Над селюками насміхається, бо вони й не так розмовляють (сякають, тобто додають до слів невеличке закінчення. До прикладу – укр. нар. пісня «Бодай ся когут знудив»), і не так одягнуті і взагалі – руки чорні від землі і від них чути господаркою (тобто худобою). А не то він, міщанин… Виспався, скільки хотів, умився… Причесався, «в білі штанці вбрався»… Випив кавусі, філіжанок так з-чотири… Можна й погуляти… Заклав си (!) руки в кишені і – гайда на шпацер! Селянин же мусить зранку встати. Може й сам ще не снідав, а худобу напоїти – нагодувати треба! Потім, поки сонце високо не зійшло, на полі городину усіляку прополоти. Аж тоді сяде селянин кисляку із хлібом спожити, отак і поснідає… Отже склалося життя так, що міському жителю довелося жити у селі. Тротуарів немає, дороги – також. Як випаде дощ – ні перейти, ні проїхати! Не дорога, а суцільна баюра з болотом. Про «білі штанці» довелося забути! А як прийде зима, то й сидить міський мешканець коло п’єца, розпалити дровами не вміє (бо природнього газу в селі немає), та й курить димом по хаті! Єдина розрада, що вип’є зранку філіжанку улюбленої кави…
Селянська дочка навчалась у місті, тож їй міське життя припало до вподоби. Вирішила вона у місті залишитись і проживати у ньому надалі. Швидко навчилась «по русски» лопотіти та й так гарненько писочком виводила ці незнайомі донедавна слова! До смаку кави довго звикала, та інколи до бульби наливала кисляку. Таки смакувало! Про городи й господарку забула, ще й батьків намовляти стала, щоб полишили цю важку й «не потрібну» працю. Щораз рідше приїжджала в село, а як приїхала, то все дратувало…
Міський мешканець, натомість, відчув подих свіжого повітря – воно щораз мало інший запах… Зранку пахло прохолодою й росою, в обідню пору – флоксами в садку, а ввечері – трояндами. Вночі жаби райкали так голосно, наче змагались – чий жаб’ячий хор голосніший! Стала милою стежка, що поросла травичкою, баюри на дорозі навчився обминати. Хоч інколи машина й обтраскає з ніг до голови, та все ж й у біле почав знову одягатись. Місто й надалі любив, однак спокійне розмірене сільське життя почало подобатись. Дивно, але міський мешканець швидше зрозумів, що є справжнім і потрібним йому у житті. Сільська дівчина у вирі міського життя себе просто загубила…
липень 2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
