Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.26
19:58
Якийсь таємний хід у всесвіті знайшов він,
Якийсь таємний хід, якийсь таємний лаз,
І ось малює сни в печері вікопомній,
Оскільки він тепер посмертний богомаз.
І ось малює сни, де на горі високій
Стоїть високий храм, пташина зграя в нім
Кружля довкіл
Якийсь таємний хід, якийсь таємний лаз,
І ось малює сни в печері вікопомній,
Оскільки він тепер посмертний богомаз.
І ось малює сни, де на горі високій
Стоїть високий храм, пташина зграя в нім
Кружля довкіл
2026.05.26
17:59
Душа болить, бо я - жива людина.
Відбиток долі - фуга соль мінор.
Я - сам собі жорстокий прокурор,
Ніколи я не жив "наполовину".
Висвітлює мої страшні провини
Останній шлях, зелений коридор.
Душа болить, бо я - жива людина.
Відбиток долі - фуга соль мінор.
Я - сам собі жорстокий прокурор,
Ніколи я не жив "наполовину".
Висвітлює мої страшні провини
Останній шлях, зелений коридор.
Душа болить, бо я - жива людина.
2026.05.26
15:56
Петро Градов (1925-2003; народився в Україні)
Розстатись жінка вирішить –
не треба дорікань.
Розстатись жінка вирішить –
за це її не гань.
В майбуті, – жінка впевнена, –
Розстатись жінка вирішить –
не треба дорікань.
Розстатись жінка вирішить –
за це її не гань.
В майбуті, – жінка впевнена, –
2026.05.26
15:07
Згарище
Сни вже ніколи не збудуться
Час не дійде до краю
Випробуваннями, мудрістю,
Довгим дитинством у зграї,
Труднощями і болями
Під клекотіння лелеки,
Сни вже ніколи не збудуться
Час не дійде до краю
Випробуваннями, мудрістю,
Довгим дитинством у зграї,
Труднощями і болями
Під клекотіння лелеки,
2026.05.26
13:11
Перший сніг шелестить несміливо,
Посрібливши суворі гаї.
Перший сніг так тендітно й пестливо
Полонить невідомі краї.
Іще стільки снігів перебуде
У житті, як на довгім шляху!
Ці сніги, як великі прелюди
Посрібливши суворі гаї.
Перший сніг так тендітно й пестливо
Полонить невідомі краї.
Іще стільки снігів перебуде
У житті, як на довгім шляху!
Ці сніги, як великі прелюди
2026.05.26
12:46
Ще вірують поети й поетеси
у віще слово Велеса і чесно
у чарівні надії юних літ,
що за літами виглядають весни
і що хоча минуле не воскресне,
чекає їх додому їхній світ.
Але омана ця не означає,
що долі барабан усіх єднає.
у віще слово Велеса і чесно
у чарівні надії юних літ,
що за літами виглядають весни
і що хоча минуле не воскресне,
чекає їх додому їхній світ.
Але омана ця не означає,
що долі барабан усіх єднає.
2026.05.26
11:02
і знову дзеркало криве,
що наче лід ховає правду
і перетворює на радість
холодне, штучне, неживе
немов би зле сухозлиття*,
немов форзац на розвороті
шалу облудної турботи
що наче лід ховає правду
і перетворює на радість
холодне, штучне, неживе
немов би зле сухозлиття*,
немов форзац на розвороті
шалу облудної турботи
2026.05.26
09:41
Сум…
Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці.
Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: "Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!".
Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевче
2026.05.26
07:09
Усміхаючись приємно,
Жінка каже дуже чемно,
Що складаю я даремно
Щодо неї схеми темні.
І тому вона не рада
Брати участь в маскараді,
Де я точно буду ладен
Швидко звабити принаду...
Жінка каже дуже чемно,
Що складаю я даремно
Щодо неї схеми темні.
І тому вона не рада
Брати участь в маскараді,
Де я точно буду ладен
Швидко звабити принаду...
2026.05.25
22:16
Анатолій Матвійчук
ПРАВО
У ці часи,
Коли зоря кривава
Скрадається
В задимленій імлі,
ПРАВО
У ці часи,
Коли зоря кривава
Скрадається
В задимленій імлі,
2026.05.25
21:46
я розкусив тебе хома
мені промовив голос пітьми
ти прагнеш те чого нема
та губишся у цьому ритмі
я заперечити не зміг
мені подобається згубне
де жах мене поймає де
своє свінгують мідні труби
мені промовив голос пітьми
ти прагнеш те чого нема
та губишся у цьому ритмі
я заперечити не зміг
мені подобається згубне
де жах мене поймає де
своє свінгують мідні труби
2026.05.25
20:56
Під захеканий безум
Атож, локомотиву грець
Неутомний лузер мчить
Стрімголов у смерть
Іще дійний поршень стертий
Б’є парою назад
Поцупив Чарлі важеля
Годі зупинити поїзд
Атож, локомотиву грець
Неутомний лузер мчить
Стрімголов у смерть
Іще дійний поршень стертий
Б’є парою назад
Поцупив Чарлі важеля
Годі зупинити поїзд
2026.05.25
20:44
Тонкі, стрункі, немов казкові птиці,
що прилетіли з дивних берегів,
в саду розквітли іриси-цариці,
ввібравши барви неба і богів.
Їх пелюстки - то шовк м'який і ніжний,
що трепетно колише вітерець.
Ось - фіолетовий, такий розкішний,
а поруч - білий
що прилетіли з дивних берегів,
в саду розквітли іриси-цариці,
ввібравши барви неба і богів.
Їх пелюстки - то шовк м'який і ніжний,
що трепетно колише вітерець.
Ось - фіолетовий, такий розкішний,
а поруч - білий
2026.05.25
19:52
А в нашім дворі та й росте собі клен.
Він, як і я, є так само не член.
Отож, він не є член, і я теж не є,
Та кожен з нас проживає життя тут своє.
Клен з кожним роком все ближче до неба,
А я... А що я? Я ж піщинка, амеба.
З кожним днем я все ближч
Він, як і я, є так само не член.
Отож, він не є член, і я теж не є,
Та кожен з нас проживає життя тут своє.
Клен з кожним роком все ближче до неба,
А я... А що я? Я ж піщинка, амеба.
З кожним днем я все ближч
2026.05.25
11:11
Коли піду незнаними стежками
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
2026.05.25
09:22
сонцю – миті, утіхам - шеляг,
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Роздум
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роздум
Цікавими є зміни у свідомості людини, коли вона потрапляє в інші, не звичні для неї умови перебування. Скажімо міський житель, якому довелося жити у селі і – мешканець села, що оселився в місті.
Отже, міщанин… Він – упевнений в собі, навіть, дещо зарозумілий. Над селюками насміхається, бо вони й не так розмовляють (сякають, тобто додають до слів невеличке закінчення. До прикладу – укр. нар. пісня «Бодай ся когут знудив»), і не так одягнуті і взагалі – руки чорні від землі і від них чути господаркою (тобто худобою). А не то він, міщанин… Виспався, скільки хотів, умився… Причесався, «в білі штанці вбрався»… Випив кавусі, філіжанок так з-чотири… Можна й погуляти… Заклав си (!) руки в кишені і – гайда на шпацер! Селянин же мусить зранку встати. Може й сам ще не снідав, а худобу напоїти – нагодувати треба! Потім, поки сонце високо не зійшло, на полі городину усіляку прополоти. Аж тоді сяде селянин кисляку із хлібом спожити, отак і поснідає… Отже склалося життя так, що міському жителю довелося жити у селі. Тротуарів немає, дороги – також. Як випаде дощ – ні перейти, ні проїхати! Не дорога, а суцільна баюра з болотом. Про «білі штанці» довелося забути! А як прийде зима, то й сидить міський мешканець коло п’єца, розпалити дровами не вміє (бо природнього газу в селі немає), та й курить димом по хаті! Єдина розрада, що вип’є зранку філіжанку улюбленої кави…
Селянська дочка навчалась у місті, тож їй міське життя припало до вподоби. Вирішила вона у місті залишитись і проживати у ньому надалі. Швидко навчилась «по русски» лопотіти та й так гарненько писочком виводила ці незнайомі донедавна слова! До смаку кави довго звикала, та інколи до бульби наливала кисляку. Таки смакувало! Про городи й господарку забула, ще й батьків намовляти стала, щоб полишили цю важку й «не потрібну» працю. Щораз рідше приїжджала в село, а як приїхала, то все дратувало…
Міський мешканець, натомість, відчув подих свіжого повітря – воно щораз мало інший запах… Зранку пахло прохолодою й росою, в обідню пору – флоксами в садку, а ввечері – трояндами. Вночі жаби райкали так голосно, наче змагались – чий жаб’ячий хор голосніший! Стала милою стежка, що поросла травичкою, баюри на дорозі навчився обминати. Хоч інколи машина й обтраскає з ніг до голови, та все ж й у біле почав знову одягатись. Місто й надалі любив, однак спокійне розмірене сільське життя почало подобатись. Дивно, але міський мешканець швидше зрозумів, що є справжнім і потрібним йому у житті. Сільська дівчина у вирі міського життя себе просто загубила…
липень 2012
Отже, міщанин… Він – упевнений в собі, навіть, дещо зарозумілий. Над селюками насміхається, бо вони й не так розмовляють (сякають, тобто додають до слів невеличке закінчення. До прикладу – укр. нар. пісня «Бодай ся когут знудив»), і не так одягнуті і взагалі – руки чорні від землі і від них чути господаркою (тобто худобою). А не то він, міщанин… Виспався, скільки хотів, умився… Причесався, «в білі штанці вбрався»… Випив кавусі, філіжанок так з-чотири… Можна й погуляти… Заклав си (!) руки в кишені і – гайда на шпацер! Селянин же мусить зранку встати. Може й сам ще не снідав, а худобу напоїти – нагодувати треба! Потім, поки сонце високо не зійшло, на полі городину усіляку прополоти. Аж тоді сяде селянин кисляку із хлібом спожити, отак і поснідає… Отже склалося життя так, що міському жителю довелося жити у селі. Тротуарів немає, дороги – також. Як випаде дощ – ні перейти, ні проїхати! Не дорога, а суцільна баюра з болотом. Про «білі штанці» довелося забути! А як прийде зима, то й сидить міський мешканець коло п’єца, розпалити дровами не вміє (бо природнього газу в селі немає), та й курить димом по хаті! Єдина розрада, що вип’є зранку філіжанку улюбленої кави…
Селянська дочка навчалась у місті, тож їй міське життя припало до вподоби. Вирішила вона у місті залишитись і проживати у ньому надалі. Швидко навчилась «по русски» лопотіти та й так гарненько писочком виводила ці незнайомі донедавна слова! До смаку кави довго звикала, та інколи до бульби наливала кисляку. Таки смакувало! Про городи й господарку забула, ще й батьків намовляти стала, щоб полишили цю важку й «не потрібну» працю. Щораз рідше приїжджала в село, а як приїхала, то все дратувало…
Міський мешканець, натомість, відчув подих свіжого повітря – воно щораз мало інший запах… Зранку пахло прохолодою й росою, в обідню пору – флоксами в садку, а ввечері – трояндами. Вночі жаби райкали так голосно, наче змагались – чий жаб’ячий хор голосніший! Стала милою стежка, що поросла травичкою, баюри на дорозі навчився обминати. Хоч інколи машина й обтраскає з ніг до голови, та все ж й у біле почав знову одягатись. Місто й надалі любив, однак спокійне розмірене сільське життя почало подобатись. Дивно, але міський мешканець швидше зрозумів, що є справжнім і потрібним йому у житті. Сільська дівчина у вирі міського життя себе просто загубила…
липень 2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
