
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.21
14:46
Із Бориса Заходера
Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.
І скарги йдуть навперебій:
Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.
І скарги йдуть навперебій:
2025.08.21
09:57
Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег.
От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапи
2025.08.21
06:10
Які грузькі дороги,
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
2025.08.20
21:49
Скелети дерев - як легіон,
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
2025.08.20
18:16
У кожному дереві –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
2025.08.20
10:34
як морський штиль узявся до зброї
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
2025.08.20
09:32
серпня - День народження письменника світового рівня, одного з останніх могікан-шістдесятників,
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
2025.08.20
05:55
Я вірю не кожному слову,
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
2025.08.20
05:02
Я тебе не зустрів, і не треба красивих метафор,
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
2025.08.19
22:24
Цвіте сонях,
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
2025.08.19
21:27
Природа виявила геніальність
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
2025.08.19
14:42
Не думай люба і кохана,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
2025.08.19
13:45
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ассоль
М
Ассоль
М
2025.08.19
13:10
Із Бориса Заходера
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
2025.08.19
13:02
Лідери думки... оті, що вгорі –
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
2025.08.19
12:36
Стерня навколо їжачиться,
над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Роздум
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роздум
Цікавими є зміни у свідомості людини, коли вона потрапляє в інші, не звичні для неї умови перебування. Скажімо міський житель, якому довелося жити у селі і – мешканець села, що оселився в місті.
Отже, міщанин… Він – упевнений в собі, навіть, дещо зарозумілий. Над селюками насміхається, бо вони й не так розмовляють (сякають, тобто додають до слів невеличке закінчення. До прикладу – укр. нар. пісня «Бодай ся когут знудив»), і не так одягнуті і взагалі – руки чорні від землі і від них чути господаркою (тобто худобою). А не то він, міщанин… Виспався, скільки хотів, умився… Причесався, «в білі штанці вбрався»… Випив кавусі, філіжанок так з-чотири… Можна й погуляти… Заклав си (!) руки в кишені і – гайда на шпацер! Селянин же мусить зранку встати. Може й сам ще не снідав, а худобу напоїти – нагодувати треба! Потім, поки сонце високо не зійшло, на полі городину усіляку прополоти. Аж тоді сяде селянин кисляку із хлібом спожити, отак і поснідає… Отже склалося життя так, що міському жителю довелося жити у селі. Тротуарів немає, дороги – також. Як випаде дощ – ні перейти, ні проїхати! Не дорога, а суцільна баюра з болотом. Про «білі штанці» довелося забути! А як прийде зима, то й сидить міський мешканець коло п’єца, розпалити дровами не вміє (бо природнього газу в селі немає), та й курить димом по хаті! Єдина розрада, що вип’є зранку філіжанку улюбленої кави…
Селянська дочка навчалась у місті, тож їй міське життя припало до вподоби. Вирішила вона у місті залишитись і проживати у ньому надалі. Швидко навчилась «по русски» лопотіти та й так гарненько писочком виводила ці незнайомі донедавна слова! До смаку кави довго звикала, та інколи до бульби наливала кисляку. Таки смакувало! Про городи й господарку забула, ще й батьків намовляти стала, щоб полишили цю важку й «не потрібну» працю. Щораз рідше приїжджала в село, а як приїхала, то все дратувало…
Міський мешканець, натомість, відчув подих свіжого повітря – воно щораз мало інший запах… Зранку пахло прохолодою й росою, в обідню пору – флоксами в садку, а ввечері – трояндами. Вночі жаби райкали так голосно, наче змагались – чий жаб’ячий хор голосніший! Стала милою стежка, що поросла травичкою, баюри на дорозі навчився обминати. Хоч інколи машина й обтраскає з ніг до голови, та все ж й у біле почав знову одягатись. Місто й надалі любив, однак спокійне розмірене сільське життя почало подобатись. Дивно, але міський мешканець швидше зрозумів, що є справжнім і потрібним йому у житті. Сільська дівчина у вирі міського життя себе просто загубила…
липень 2012
Отже, міщанин… Він – упевнений в собі, навіть, дещо зарозумілий. Над селюками насміхається, бо вони й не так розмовляють (сякають, тобто додають до слів невеличке закінчення. До прикладу – укр. нар. пісня «Бодай ся когут знудив»), і не так одягнуті і взагалі – руки чорні від землі і від них чути господаркою (тобто худобою). А не то він, міщанин… Виспався, скільки хотів, умився… Причесався, «в білі штанці вбрався»… Випив кавусі, філіжанок так з-чотири… Можна й погуляти… Заклав си (!) руки в кишені і – гайда на шпацер! Селянин же мусить зранку встати. Може й сам ще не снідав, а худобу напоїти – нагодувати треба! Потім, поки сонце високо не зійшло, на полі городину усіляку прополоти. Аж тоді сяде селянин кисляку із хлібом спожити, отак і поснідає… Отже склалося життя так, що міському жителю довелося жити у селі. Тротуарів немає, дороги – також. Як випаде дощ – ні перейти, ні проїхати! Не дорога, а суцільна баюра з болотом. Про «білі штанці» довелося забути! А як прийде зима, то й сидить міський мешканець коло п’єца, розпалити дровами не вміє (бо природнього газу в селі немає), та й курить димом по хаті! Єдина розрада, що вип’є зранку філіжанку улюбленої кави…
Селянська дочка навчалась у місті, тож їй міське життя припало до вподоби. Вирішила вона у місті залишитись і проживати у ньому надалі. Швидко навчилась «по русски» лопотіти та й так гарненько писочком виводила ці незнайомі донедавна слова! До смаку кави довго звикала, та інколи до бульби наливала кисляку. Таки смакувало! Про городи й господарку забула, ще й батьків намовляти стала, щоб полишили цю важку й «не потрібну» працю. Щораз рідше приїжджала в село, а як приїхала, то все дратувало…
Міський мешканець, натомість, відчув подих свіжого повітря – воно щораз мало інший запах… Зранку пахло прохолодою й росою, в обідню пору – флоксами в садку, а ввечері – трояндами. Вночі жаби райкали так голосно, наче змагались – чий жаб’ячий хор голосніший! Стала милою стежка, що поросла травичкою, баюри на дорозі навчився обминати. Хоч інколи машина й обтраскає з ніг до голови, та все ж й у біле почав знову одягатись. Місто й надалі любив, однак спокійне розмірене сільське життя почало подобатись. Дивно, але міський мешканець швидше зрозумів, що є справжнім і потрібним йому у житті. Сільська дівчина у вирі міського життя себе просто загубила…
липень 2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію