Це була маленька грядка – одна з багатьох на досить великій земельній ділянці. Спочатку вона нічим не відрізнялась від сусідів. Скраю росли висаджені акуратним рядочком білі нарциси, далі величалось два кущі півоній та трійко червоних тюльпанів. Весною господині сіяли насіння чорнобривців, а далі – петрушку, моркву та кріп. Після травневих приморозків висаджували розсаду помідорів. Урожаю майже ніколи не було та усі власники городів із неймовірною впертістю щороку формували свої наділи за усталеним порядком.
Якось одна з грядок помітила щось незвичне – замість помідорів, було висаджено суниці. Це зруйнувало звичні правила, тож обуренню не було меж! Грядка із суницями не знала де подітись від нападок своїх сусідок! Та дарма вони заздрили, бо поки помідори знемагали від фітофтори і понуро стояли зчорнілі та нещасні від горя, власниця суниць нещадно їх виполювала – майже усі кущики виявились неплодоносними.
Наступного року, господиня суничної грядки вирішила зруйнувати звиклу схему посадки рослин. Найперше насадила сортових ірисів – квіти були великі й запашні.
Півонії розташувала півколом, а між ними – групами тюльпани різних кольорів, білі лілії та гладіолуси. Тепер вже не лише сусідські грядки, а й господині заметушились, бо як без кропу, моркви та петрушки?!
Квітник пишнився ціле літо. На той час мода на помідори минула, зате з’явилась – на перець і баклажани. В пошані також залишалась картопля – вона незмінно посідала «перше» місце у рейтингу овочів.
Заокеанські жуки в білих у чорну смужку камізелях часом забувались і потрапляли на город із квітами. Це неодмінно викликало невдоволення великого павука, що снував павутину між стеблами лілій, працьовитих бджілок та поважних джмелів. Вони швидко вказували задавакам їхнє місце, мовляв «летіть на свою грядку із картоплею». Метелики, сидячи на квітах, тріпотіли крильцями та потирали лапки від задоволення. Що й казати, у квіткове царство таким зухвальцям зась!
Ще за рік, господиня грядки не дорахувалась з десятка тюльпанів. Їх спожив ненажерливий сліпак*, який замешкав під квітничком і взимку урізноманітнював своє меню вітамінами з Голландії. Вона також не помітила вже звиклих для очей гірок землі, що їх териконами насипав чорненький кротик. Сліпачисько мав такий прикрий характер, що бідака мусив шукати іншу територію для проживання. Однак, як кажуть, «святе місце порожнім не буває». Грядочку почали обживати колонії мурах, а на альпійську гірку заявила свої права жаба (абсолютно безпідставно, до речі). Вона була така велика і огидна, що власниця грядки тікала чимдуж звідти, аж курилося! От і спитайте, хто ж насправді господар у квітнику? :)

*сліпак - представник роду гризунів, родич крота :)

13.05.13