Раз – у дамки! Шоколад…
Королівство чорних зрад.
Очі чорні, очі жагучі,
обіцяюче-пекучі.
Словом: форум, майстер-клас -
це гран-прі ПееМ у нас.
Сів навпроти, очі в дошку,
ще й дістав для чогось ложку.
Бачу – свита, хоч куди:
вісім служок, дві тури,
ад’ютанти гонорові
і конячки, будь здорові.
Ще король, жіночий хвіст.
Повний нуль, якби не ріст.
Починається двобій.
Перший хід, звичайно, мій.
Я вперед, вона назустріч.
Я туди, вона убік.
Хто б удачу не урік.
«Ход за мной - что делать?! Надо, Сева,
наугад, как ночью по тайге».
Є лишень одна дилема:
- Схоже, друже, та не дуже.
Там був Шіфер, тут вона,
королева ГалинА.
Чим цю даму спантеличить?
Брови супити – не личить.
М’язи пнути напоказ,
так немає отих м’яз.
Морщу лоба, так надійно:
щиро, мудро, трохи мрійно.
А очима луп та луп,
медитую творчий згуб.
Час іде, він не чекає.
Через дірочку втікає.
Тільки взявся за коня,
голос зверху: - То дурня!
Бач, укляк той кінь на ноги,
не досягне перемоги.
- Пішаки? - Ніяк не ліпше.
Їх вона у мить порІшить.
- А слони, мо’ , офіцери?
- П’яні в дошку. В чужі двері
лізуть нагло, як чолами
у салати за столами.
Що робити? Я упрів.
Ну навіщо грати сів?
Встав, чемненько уклонився:
- Я здаюся, я втомився.
Королева – стать, постава.
Сіпа оком – тим, що справа:
- Три ходи і ватерпас?
Я таврую матом вас!
Мат то мат, аби лиш дрюка
не узяла в руки злюка.
Я забув лиш попередить
(Ося Бендер це підтвердить):
що самІт мені, що саміт;
що гамбіт мені, що гАмбіт,
грав у шахи пару раз,
як ходив у перший клас.
Грати сів, бо думав, зможу
розтопити ту вельможу.
Та куди, сама холодність,
а я повна неспроможність.
Як не петраєш у шахах,
то тренуйся на дівчатах.
Я це правило забув,
мало що не битий був.
Прощавайте, королево.
Вам є-два, мені налєво.
Залишилася мораль:
вона – ферзь, а я лиш «граль».

Натхення: "Я - королева" (Галина Михайлик)