ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.13
01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
2024.05.12
23:39
Чи промовлялися слова,
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
2024.05.12
21:14
Невже це й справді
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
2024.05.12
16:32
Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
2024.05.12
13:29
Кров на руках у сивих дітлахів,
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
2024.05.12
09:46
Від самого початку війни Олексій Юков очолює групу «Плацдарм», яка забирає з лінії фронту тіла загиблих. Ця сумна цифра становить вже понад півтори тисячі тіл. Нерідко доводиться збирати рештки рук і ніг, кістки…
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
2024.05.12
07:42
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
2024.05.12
06:30
У читальні тихій залі
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
2024.05.11
22:46
Мовчуни підступні!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
2024.05.11
20:58
Прив’яже шибка небо швидко, як осу.
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
2024.05.11
13:21
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
2024.05.11
06:12
Травень шукає притулку,
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
2024.05.11
05:31
Погаснуть заграви багряні
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
2024.05.10
14:43
Звивайте сни у свитки пелюсткові
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
2024.05.10
12:55
Жебрак несе на горбу крик,
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
Під розкішним платаном...
… вони, таке собі товариство статечних чоловіків та жінок… Строго одягнені: сірі піджаки, білі сорочки,чорні краватки… Білі з мереживом блузки, чорні довгі спідниці, лискучі зачіски, ледь помітний макіяж… Сидять на двох зсунутих докупи паркових лавках…
- Я прожила сто сім років… Ага! - каже одна жінка.
- А я сто п'ятнадцять… Аж! - кругленький з виду чолов’яга задирає носа і переможно зирить довкола…
- І як це тобі так вдалось? – запитує та жінка.
- Бо я їв багато моркви і шанувався…
- А з жінками як? - цікавиться з виду наймолодший в тій компанії.
- Ти що!? Лишні емоції вкорочують вік… хіба трошки, інколи. Для підтримки тонусу.
А в той же час вулицею (віддалік) іде похорон… ледь-ледь чути печальні співи: …за душу твою-у Бога мо-о-о-олим… Коли поховальна процесія порівнялась з платаном, від неї відділився чоловік і почав наближатися, але нараз зупинився тай побіг назад і… за якусь мить знову почав приближатись, уже аж підбігаючи.
- Тільки-но вчора згадували про нього а… – не договорила, широко всміхаючись, одна із жіночок.
- Вже намалюва-а-ався! – продовжив хтось, і усе товариство з іронічними усмішками на обличчях замовкло в очікуванні. Нарешті той чоловік прибіг і зупинився захеканий, витираючи спітнілого лоба рукавом піджака:
- Та от, капелюха забув і… - новоприбулий на мить замовк, важко дихаючи, - так жарко… сьогодні…
- Сідай, – сказав хтось, і усі дружно рухнулися на лавці, присуваючись одне до одного. Настала незручна пауза… Але нараз малий хлопчина, який завжди їздить тут, неподалік, на своєму обідраному велосипедику: бжинь - бжинь – ту-ру-ру-у-у! – з розгону в’їхав у калюжу від недавнього дощику, поруч - його там аж розвернуло… і він впав: ха- ха-ха-ха! – і оббризкав тих поважних чоловіків та жінок з ніг та до голови.
- Ну і чому Він йому нічого не каже, який це вже раз! – промовив поважно один з чоловіків.
- Минулого разу, коли я зробила зауваження, малий в мене морозивом кинув, ледве блузку відіпрала, - сказала ображено одна із жінок.
- Таки так! - підтримав її поважний пан в чорному смокінгу – неподобство… ніколи не привітається… ніякої тобі поваги!..
Неподалік, на іншій лавці, замріяно сидить худенька, красива жіночка середніх літ. Вона якось чудно одягнена: довге (бузкового кольору) плаття з широкими вирізами… висока, химерна зачіска на граційно поставленій голові; руки молитовно склала на пласкі груди… До неї квапливо підходить середніх літ чоловік – теж худий, але якийсь нервовий… аж трясеться. Сів поряд, хилитає напружено ногою…
- Ну, як твої справи? – запитує в неї.
- Та от сиджу… - відповідає жінка якимсь блаженним голосом, але потім, мовби опам’ятавшись, запитує в нього: а ти? – витримує довгу паузу, - поговорив з Ним? – вона побожно складає руки, як для молитви, і аж закочує очі, - я з Ним вчора так собі побесідувала…Він такий… ще зовсім юний, а вже… - і замовкла ненадовго. Нараз вся аж засіяла і прошепотіла, – Він мене взяв за руку… - і зашарілась, опустивши очі долу, - такий добрий! – зробила ще довшу паузу, - поговори з Ним!
- Та де там! Далі ігнорує мене – розумієш! – вже навмисно кажу Йому: Тебе нема! Ти примара!
- А Він тобі що? – жінка аж затряслась з виразом жаху на обличчі.
- Та-а-а, мовчить, в сиву бороду всміхається, а це найбільше мене нервує. Я Йому кажу: і нащо Ти так нерозумно все зробив, щоб ми мучились?.. А Він “либиться” блаженно… мовляв, здогадайся сам… Хай би вже краще в пекло мене був кинув, атож… А! - чоловік енергійно піднімається і йде геть, махнувши скептично рукою…
А ще трохи далі, якраз на лінії тіні від платана, де трава переходить з темно-насиченого кольору на сліпучо-зелений, скуйовджений сірий горобець не дає спати опецькуватому рудому котові… Як тільки-но той розніжиться (половина тіла на сонечку – голова у затінку) на шовковій травичці та солодко замуркоче, як той горобець підлетить, та сяде на нього і дзьобає… Кіт його лапою ліниво зганяє – той трохи підлетить та знову сяде та як клюне…І так аж доки кіт не скочить на ноги… та як жалісливо нявкне… Аж тоді той горобець залишить його ненадовго у спокої, всядеться на платанову гілку і весело цвірінькає, позираючи вниз. Літо…
Травень після 2012 р.
худ. Я Саландяк .
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Під розкішним платаном...
"доокола сидять…
не їдять і не сплять…"
Хтось, колись це уже сказав.
(етюд)… вони, таке собі товариство статечних чоловіків та жінок… Строго одягнені: сірі піджаки, білі сорочки,чорні краватки… Білі з мереживом блузки, чорні довгі спідниці, лискучі зачіски, ледь помітний макіяж… Сидять на двох зсунутих докупи паркових лавках…
- Я прожила сто сім років… Ага! - каже одна жінка.
- А я сто п'ятнадцять… Аж! - кругленький з виду чолов’яга задирає носа і переможно зирить довкола…
- І як це тобі так вдалось? – запитує та жінка.
- Бо я їв багато моркви і шанувався…
- А з жінками як? - цікавиться з виду наймолодший в тій компанії.
- Ти що!? Лишні емоції вкорочують вік… хіба трошки, інколи. Для підтримки тонусу.
А в той же час вулицею (віддалік) іде похорон… ледь-ледь чути печальні співи: …за душу твою-у Бога мо-о-о-олим… Коли поховальна процесія порівнялась з платаном, від неї відділився чоловік і почав наближатися, але нараз зупинився тай побіг назад і… за якусь мить знову почав приближатись, уже аж підбігаючи.
- Тільки-но вчора згадували про нього а… – не договорила, широко всміхаючись, одна із жіночок.
- Вже намалюва-а-ався! – продовжив хтось, і усе товариство з іронічними усмішками на обличчях замовкло в очікуванні. Нарешті той чоловік прибіг і зупинився захеканий, витираючи спітнілого лоба рукавом піджака:
- Та от, капелюха забув і… - новоприбулий на мить замовк, важко дихаючи, - так жарко… сьогодні…
- Сідай, – сказав хтось, і усі дружно рухнулися на лавці, присуваючись одне до одного. Настала незручна пауза… Але нараз малий хлопчина, який завжди їздить тут, неподалік, на своєму обідраному велосипедику: бжинь - бжинь – ту-ру-ру-у-у! – з розгону в’їхав у калюжу від недавнього дощику, поруч - його там аж розвернуло… і він впав: ха- ха-ха-ха! – і оббризкав тих поважних чоловіків та жінок з ніг та до голови.
- Ну і чому Він йому нічого не каже, який це вже раз! – промовив поважно один з чоловіків.
- Минулого разу, коли я зробила зауваження, малий в мене морозивом кинув, ледве блузку відіпрала, - сказала ображено одна із жінок.
- Таки так! - підтримав її поважний пан в чорному смокінгу – неподобство… ніколи не привітається… ніякої тобі поваги!..
Неподалік, на іншій лавці, замріяно сидить худенька, красива жіночка середніх літ. Вона якось чудно одягнена: довге (бузкового кольору) плаття з широкими вирізами… висока, химерна зачіска на граційно поставленій голові; руки молитовно склала на пласкі груди… До неї квапливо підходить середніх літ чоловік – теж худий, але якийсь нервовий… аж трясеться. Сів поряд, хилитає напружено ногою…
- Ну, як твої справи? – запитує в неї.
- Та от сиджу… - відповідає жінка якимсь блаженним голосом, але потім, мовби опам’ятавшись, запитує в нього: а ти? – витримує довгу паузу, - поговорив з Ним? – вона побожно складає руки, як для молитви, і аж закочує очі, - я з Ним вчора так собі побесідувала…Він такий… ще зовсім юний, а вже… - і замовкла ненадовго. Нараз вся аж засіяла і прошепотіла, – Він мене взяв за руку… - і зашарілась, опустивши очі долу, - такий добрий! – зробила ще довшу паузу, - поговори з Ним!
- Та де там! Далі ігнорує мене – розумієш! – вже навмисно кажу Йому: Тебе нема! Ти примара!
- А Він тобі що? – жінка аж затряслась з виразом жаху на обличчі.
- Та-а-а, мовчить, в сиву бороду всміхається, а це найбільше мене нервує. Я Йому кажу: і нащо Ти так нерозумно все зробив, щоб ми мучились?.. А Він “либиться” блаженно… мовляв, здогадайся сам… Хай би вже краще в пекло мене був кинув, атож… А! - чоловік енергійно піднімається і йде геть, махнувши скептично рукою…
А ще трохи далі, якраз на лінії тіні від платана, де трава переходить з темно-насиченого кольору на сліпучо-зелений, скуйовджений сірий горобець не дає спати опецькуватому рудому котові… Як тільки-но той розніжиться (половина тіла на сонечку – голова у затінку) на шовковій травичці та солодко замуркоче, як той горобець підлетить, та сяде на нього і дзьобає… Кіт його лапою ліниво зганяє – той трохи підлетить та знову сяде та як клюне…І так аж доки кіт не скочить на ноги… та як жалісливо нявкне… Аж тоді той горобець залишить його ненадовго у спокої, всядеться на платанову гілку і весело цвірінькає, позираючи вниз. Літо…
Травень після 2012 р.
худ. Я Саландяк .
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" Саме та"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 50.2. Мала антологія ночі. Три ночі Ляшкевича і... (вибрані тексти Поетичних Майс"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 50.2. Мала антологія ночі. Три ночі Ляшкевича і... (вибрані тексти Поетичних Майс"
Про публікацію