І
Дивно нині, і тривожно. Одні кажуть – кризи немає, а інші – криза є, і вона всеохопна, й прийшла всерйоз і надовго. Та, ніби, так і так - всі мають рацію. Зрештою, ми стикаємося за життя з багатьма різновидами криз – як особистими, так і загальними. Кризами нас не здивувати. Але ось коли починають говорити про кризи глобальні, то відразу згадуються криваві світові війни, не менш криваві диктатури, а з ними і голодомори, голокости, й інші, немислимі за нинішнього більш-менш спокійного життя, явища. Невже не можна без усього того обійтися? І кому це потрібно?
Відразу викажу свою скромну думку, що обійтися без усього того можна, але, на жаль, всі страшні для абсолютної більшості населення Землі події комусь та й були потрібні, раз вони стаються і стаються у всі часи, і зі всіма народами.
Та, як на мене, не так важко визначити - кому саме потрібні глобальні кризи, але значно важче дійти згоди щодо питання – а як оминути найстрашніший, найнеприємніший розвиток подій. Утім, як не дивно, людство, схоже, вже виробило прийнятні відповіді на ці запитання, навіть потрібні механізми вирішення вже запрацювали – і ось вони якраз, думаю, і призвели до чергового швидкого загострення давньої проблематики, що одвічно породжує ті, чи ті різновиди глобальних криз.
Та наразі йдеться, в основному, про загальну економічну кризу, що нібито вже настала, чи ж бо стоїть на порозі кожного дому. Хоча, на перший погляд, яке може бути діло пересічному мешканцеві звично-побутового життя-буття до проблем глобального, всесвітнього "м'якого" капіталізму, який раптово начебто перестав бути стійкою моделлю розвитку во благо всіх і кожного? А справа в тому, що, зазвичай, в найширших колах громадян-споживачів проблеми виникають, як правило, в кінці купи негараздів, котрі "непримітно" сталися нагорі, в колах керманичів, капітанів економіки тої чи тої країни, чи навіть у середовищі наднаціональних корпорацій. Але, зазвичай, спільнотам, а то й цілим націям і народам в кінці тієї послідовності негараздів, в остаточній фазі запущеної хвороби вже дуже мало шансів на прийнятний порятунок. Тож і цілком нормальним виглядає намагання громадян бути не в кінці, а на початку ланцюжка сотворіння подій. Тому розвиток суспільства, соцвідносин, управління країнами природним чином і йшов дорогою поступових покращень для більшості, що не бажає, та й не заслуговує бути в кінці започаткованих невідомо ким явищ і процесів. Вочевидь, що більшість, попри все зневажливе ставлення до неї псевдоелітної меншості, своїм масовим втручанням у хід подій на місцях завжди і виправляла скоєні верхівками глупства чи навіть злочини. Тож без сумніву, що кардинальне обмеження свавілля чи то в політиці, чи то в економіці так званої псевдо еліти - безконтрольної верхівки – і є головною дорогою для розвитку народовладдя. Ця дорога наразі призвела до того, що реально відповідальні рішення в нормальних умовах розвинених країн, приймаються вже не стільки економічними чи політичними верхами - як одні і для всіх, скільки на рівні значно нижчому, аж до рівня домогосподарств - як рішення практичні, і найбільш доцільні кожній ситуації. Тому й не дивно, що нині верхівки в таких країнах поступово відмовляються від відповідальності за все і вся, розуміючи, що відкрито з масами воювати собі дорожче, і що свобідному народу з освічених і самодостатніх особистостей все важче проти волі нав”язати ті чи ті темні рішення.
Тож криза, виявилася, в основному, не в «в низах», а таки знову «нагорі», де вже неможливо по старинці робити будь-що й будь-як. У «низів» з'явився усе ширший вибір для власних рішень, і «низи» ним досить вміло користуються. Та й дорога суспільного розвитку в рамках наукового прогресу «низи» цілком влаштовує, а особливо багато можливостей для «низів» дав розвиток інформаційних технологій, і, в першу чергу, Інтернету. Економічно активна частина населення, малий та середній бізнес, тепер здатні самостійно обирати різноманітні вигідні їм рішення, котрі готові і обстоювати чималими силами - особистими і громадськими. І, схоже, кризи внизу, серед тих, хто працює і має активну життєву позицію, аж ніяк не помітно, і кількість спроб вже давно перейшла в якість вибору. Мало того – розвиток незалежних економічних моделей існування на місцях прийшов у серйозне протиборство із традиційним глобальним вирішенням економічних, чи й політичних справ "за для всіх і кожному" у сутінних «верхах». І проблема не в тому, що «верхи» не здатні надрукувати гроші у потрібній кількості, чи прийняти політичні рішення суто для себе - проблема у керованості процесами, реальне управління якими перейшло на рівні «низів». Так чи інакше, але в «низах» кожному легше бути на своєму місці і займатися своєю справою, і робити це все успішніше і успішніше. А ось «верхи» загралися. Вони ще за інерцією продовжували жити по-старому, їм здавалося, що вони керують світом, що вони крутять кермо туди, куди домовляються йти у тісному кругові «правителів всього і вся», але віднедавна виявилося, що флотилія цивілізації стала все менше зважати на їхні потуги. Вчорашні світові керманичі раптово зрозуміли, що їхня воля і можливості все менше здатні протистояти волі, свободному вибору більшості. Ба, навіть ті чи ті світові інституції, як то віднедавна уряд США, раптом починають все чіткіше діяти за сигналами знизу, а не за командами з колишніх «верхів». Звідси й шалена паніка і тотальний супротив такому "нежданому" суспільному рухові вперед. І вже так звані ліберали, нервові закінчення розвинутої системи "верхів" на місцях, стають клінічно безпорадними «ліберастами», вочевидь роблячи усе, аби нашкодити суспільному розвитку від «низів». Так звані уряди від ліберастів, в багатьох країнах починають затискати доступ «низам» до грошей, до ринків, обтяжуючи «низи» все новими і новими податками і заборонами діяльності, в першу чергу, вочевидь, пригнічуючи активність населення, але й захищаючи сумнівне право «верхів» на тотальне керівництво суспільством. І все це вже давно вийшло із інформаційної пітьми, якою ми були оточені – і ЗМІ, в першу чергу Інтернет, дали можливість кожному бачити ситуацію все виразніше, і шукати шляхи протидії і особистого порятунку. І це аж ніяк не могло сподобатися «верхам».
Очевидно, що шлях суспільного розвитку з погляду «низів» нині - це рух до абсолютної прозорості і керованості, на основі найповнішого і правдивого висвітлення ситуації в тих чи тих сферах. Цей потяг поєднався із усе виразнішим опануванням людством різноманітної системи духовних практик, які часто дають можливості подальшого особистісного зростання... Саме до цього виявилися абсолютно неготові «верхи», які, до того ж, перебуваючи у перманентній боротьбі між собою, прогавили різкий стрибок зростання самоорганізації індивідуума-громадянина, так і в цілому поінформованості суспільства щодо себе і своєї діяльності. І найкраще для «верхів» нині було би все повернути назад, відібрати у «низів» отриманий (виборений) кожним індивідом обсяг для свободного розвитку, а також легкодосяжні інформаційні технології, а з цим усім, і можливості самостійного прийняття економічних, політичних, життєвих рішень. І звідси, як відповідь нежданому прогресу, раптово шалена кількість втручання, фальсифікацій всього і вся, від перекручення статданих до неправдивих реальних цін на сировину на біржах, прямий вплив згори на якість роботи всіх елементів державного конструктиву – на суди, на прокуратури, на пресу, міліцію-поліцію, спецслужби, Ради і Конгреси... І вже всі ці ланки прямо чи опосередковано все більше й більше займаються потаємною боротьбою з активністю - політичною, та передусім, економічною, «низів» - аж до організації терактів, оббріхування одних, возвеличення інших, здебільшого вкрай темних осіб... Створюються і особливі полігони для шліфування такої боротьби – в основному це країни третього світу і колишнього соцтабору, де терміново випробовуються ті чи ті брудні і ще брудніші заходи по знищенню суспільної активності. Голод, розруха – для них це добре. Повстання, збройна боротьба – ще краще! Бо рівень «низів» після кривавих побоїщ, однозначно, різко падає. Затопити Європу войовничими ісламістами, росіян натравити на українців, а арабів на євреїв, і навпаки – ось пряма нинішня діяльність старої системи «верхів» по різкому припиненню суспільного розвитку. Чим гірше низам, тим краще керуватиметься старим «верхам», і ця війна скерована на безпосереднє знищення не тільки можливого для всіх кращого майбутнього на Землі, але йдеться вже і про суттєве зменшення, спотворення, стиснення того, що людство має зараз.
Зрозуміло, що від активних «низів» будуть очікувати найактивніших дій, котрі за допомогою провокацій поступово переростуть у криваві війни всіх проти всіх, із зменшенням кількості всіх – та спершу виникатимуть все глибші проблеми з доступом до грошей, як це зараз в Україні, і в Росії, виникатимуть проблеми з доступом до правдивої інформації – з тотальним розбалансуванням існуючих економічних механізмів, паралельно і далі розпалюватиметься міжнаціональна ворожнеча, "антифашизація" всередині і ззовні, і все чіткіше лунатиме пропозиція перейти до тотального, так би мовити рятівного, світового порядку від одного, абсолютно непрозорого уряду старих «верхів»…

Вочевидь, спасенним виглядає досвід Індії в її мирному протистоянні британським загарбникам – в жодному випадку не братися за зброю,
дотримуватися своїх традицій, цінувати людяність – у собі і в інших, і просто жити повсякденними доброчинними справами...
«Низи» на сьогоднішній день явно перемагають – мирно і послідовно трансформуючи застарілу систему непрозорого керування світом тісними кланами псевдоеліт. Відкритий доступ до інформації дає небачені раніше можливості. Там чи там, в різних місцях, науково-технічний прогрес, а з ним і суспільний, цивілізаційний, особистісний розвиток, пробивають нові й нові діри в старих порядках економічного керівництва світом – все виразніше елементи національних форм народовладдя змінюють туманні демократії-олігархократії, все прозорішим стає і світ, і всесвіт – є чому радіти, і не піддаватися емоціям, здатним поруйнувати рівні, вже досягнуті нами.
Ми не гріховні, ми досконалі - криза в тих, що навіюють нам століттями пітьму обмежень, тож і зростаємо далі, будьмо, як діти )

ІІ. Шлях, який прагнуть нав'язати усім нам.

Ось нині, схоже, через владні структури Саудівської Аравії, США, Ізраїлю, Турції, Франції організують хімічні фокуси в Сирії. І що таким чином хочуть вчинити? Певно, одне й те саме - щось вкрай приголомшливе і смертельно небезпечне для усіх, крім Америки? Навіщо озброюють і організовують армади новітніх басмачів? І куди з того безумного котла потім подінуть Ізраїль? Чи спершу басмачі дійдуть аж до Парижу - Брюселю? Бо ж явно нині йдеться про войовничу радикалізацію всього близького сходу з прицілом на розніжену Європу.
Проте, як завжди, є й ігри Кремля - бездарні імперсько-економічні інтереси Росії, чию зажерливість теж використовує зло по-повній програмі...

Отже, хто дає нині в руки дикунам хімічну зброю?



Щодо Росії і її ігор

(З Інтернету)
http://www.echo.msk.ru/blog/radzihovski/1149826-echo/#cmnt-18071268

1. В интересах ГАЗПРОМА российские руководители горой стоят на защите Асада в Сирии, поскольку как только его скинут, тут же будет построен по территории Сирии газопровод Катар-Турция-Европа. Этот газопровод для ГАЗПРОМА смерти подобен. Однако, если Асад одержит однозначную победу, то для Москвы будет ничуть не лучше. Ведь в этом случае будет построен Трубопроводистан (газопровод с гигантского иранского месторождения “Южный Парс”) и дешевый иранский газ хлынет в Европу. По большому счету, Москву не устраивает никакой мирный вариант развития событий в Сирии. Москве выгодна бесконечная гражданская война.

2. В интересах экспорта российской НЕФТИ Россия десятилетиями разжигает и подливает огонь абсолютно во все конфликты на Ближнем Востоке. Каждый конфликт дает толчок росту цен на нефть, на чем Россия и зарабатывает. Именно поэтому Россия всегда задаром заваливает самые одиозные и агрессивные страны на Ближнем Востоке горами советского и российского оружия. Кроме того, именно поэтому Россия поддерживает террористов и заводит в тупик любое урегулирование местных конфликтов.

3. Доля нефтегазовой отрасли в экономике России в последнее десятилетие превысила одну треть ВВП (34% от ВВП России). Манипулирование ценами на нефть на мировых рынках стало сутью внешней политики России, начиная еще с 70-х годов ХХ века. Нагнетание напряженности, раздувание конфликтов в регионах добычи нефти и газа, военные интервенции и подогревание войн в транзитных государствах, создание искусственных препятствий для урегулирования локальных конфликтов, поставки оружия, тайное финансирование мятежников и все усилия российской дипломатии постоянно направлены на взвинчивание цен на нефть. Фатальная зависимость экономики СССР и России от цены на нефть заставляет Москву действовать методами законченных и неизлечимо больных наркозависимых бандитов. Никакая мораль и никакие законы не могут удержать кремлевского наркомана от самых гнусных поступков и преступлений ради очередной дозы нефтяного опиума. В первую очередь московская диверсионная и подстрекательская политика “разводок” направлена против стран ОПЕК в Персидском заливе – основных стратегических конкурентов России.

4. Политика и стратегия России на Большом Ближнем Востоке целиком определяется “нефтяным фактором”. Прикидываясь другом Асада в Сирии и режима аятолл в Иране, Россия на деле делает все возможное для разжигания и затягивания войны в Сирии, а также для обеспечения военных и ядерных амбиций аятолл в Иране, тем самым препятствуя увеличению поставок углеводородов в Европу по территории Сирии и Турции из Ирана, Ирака и других стран Персидского залива и Ближнего Востока.

5. Интересы России и Китая полностью совпали в деле разжигания конфликта в Сирии и втягивания Ирана в конфронтацию с Западом. На фоне этих событий Китай скупает иранскую нефть по бросовым ценам. И Пекин совершенно не заинтересован ни в раскупорке сирийской “пробки” на пути нефти из Залива в Европу, ни в примирении Ирана с США и Евросоюзом.

Что и когда непосредственно угрожает резким падением денежного объема российского экспорта нефти и газа:
1. Экспорт из США. Срок развертывания 2-3-5 лет.
2. Рост экспорта Ирака до уровня Саудовской Аравии. Срок развертывания 2-3-5 лет.
3. Рост экспорта Ливии. Срок развертывания 2-3-5 лет.
4. Резкий рост поставок сжиженного природного газа из Австралии. Срок развертывания 2-3-5 лет.
5. Победоносная война США и НАТО в Сирии и последующее массовое строительство по её территории нефтегазопроводов для Катара, Ирака и Ирана. Тоже самое будет в случае полной победы Башара Асада, который за 2 месяца до начала мятежа уже подписал программу “Четырех морей”. Срок развертывания 2-3-5 лет.
6. Переворот в Иране (революция) и резкий рост экспорта Ирана. Срок развертывания 2-3-5 лет.
Реализация хотя бы 3-х из этих 6 сценариев гарантирует повторение в России кризиса 1998 года, обвал рубля, гиперинфляцию и потерю власти Путиным...