«Побіля вавилонських рік сиділи ми і плакали отам,
Як про Сіон згадали. Кіннори свої на верби почепили,
Бо ті, хто нас зробили бранцями, глузуючи, казали:
«Щось із пісень Сіону заспівайте нам!»
Псалом 137

Як худобу, нас гнали й гнали.
Майже без перепочинку.
«Що за поспіх?»- гадали ми.
Невже так бояться того,
Що сталося із Санхерівом?..»
…Звоював він уже всю Юдею.
Лишився тільки Єрусалим.
А царем у нас тоді був Хізкіягу .
Тримавсь він міцно заповідей Божих ,
Тож і Він був завше з ним.
Не хотів Хізкіягу, щоб нога чужинця
Топтала Єрусалим: срібло віддав усе,
Що було в Храмі та в його скарбницях,
А на додаток ще й золото відрубав
З дверей Дому Господнього…
Замало видалось цього Санхеріву.
Кортіло заволодіть Єрусалимом.
Краще, аби без бою здалося місто.
Отож, послав не до царя, а до єрусалимців
Метикуватого воєначальника Равкоші.
До люду, що стояв на мурі, звернувсь він на івриті:
«Хай не запевняє вас Хізкіягу, говорячи:
«Рятуючи, врятує вас Господь і не дано буде
Цього міста в руку царя Ассірії…
Де боги Гамату та Арпаду? Де боги Сефардайму,
Гени та Івви? Чи врятували вони Самарію?..»
Не здавав собі звіту, що порівнять не можна
Всевишнього із рукотворними божками,
Тож і молов , що звелів господар.
Як почув Хізкіягу глум над Господом Богом,
Роздер царські шати і вкрився веретою
Тай поспішив у Храм. А ще послав вірних
До пророка Єшаягу , Амосового сина.
Почули невдовзі царські посланці:
«Так сказав Господь: «Не бійсь тих слів,
Якими ображали Мене слуги ассірійського царя.
Ось Я дам в нього духа, і він почує звістку,
І вернеться додому,і вражу мечем у його ж краї»
Так воно й сталось. Прокинувсь Санхерів
І почув, що військо мертве. Покотом лежить.
І з рештками кинувсь Санхерів навтьоки тою дорогою,
Якою ще донедавна на Юдею переможно йшов…
…Та недовго ми пам’ятали милість Господню.
За Манасії знову на пагорки cходили частіш,
Аніж до Храму Божого, колінкували перед деревами,
Били поклони священним начебто камінням…
А цар до того ж ще й викорчовував рабів Всевишнього.
В колоді розпилять звелів пророка Єшаягу.
Кров’ю безневинних юшилась Юдея…
А як немає єдності в народі, стає негайно ворог на порозі.
Отак ми й опинились бранцями Навуходоносора.
Тепер же як Юдея далеко позаду,
Над бранцями і поглумитись можна:
«Заграйте нам щось із пісень Сіону!»
Аби пилось і їлось їм смачніше.
Не вдасться вам, напасники трикляті,
Почути те, що радістю було на батьківщині,
А тут спроможне лиш віддатись непоправним болем.
Покарані за те, що твердошиїми були ми перед Богом,
Трикрат перед вами твердошиїми будемо.
Якби ви знали до кого зараз звертаєтесь ,
Вклонитись мусили б, а не наказувати напідпитку .
Нащадки ми славного співця й музики Асафа,
Що із самим царем Давидом грав і співав!
Ні, швидше пальці покалічимо, аніж заграємо…
А тут, на чужині, нас зігріватиме напутнє слово
Пророка Єрміягу , почуте од самого Бога:
«Ось Я покараю царя вавилонського та його землю,
Як покарав був царя ассірійського.
І верну Ізраїль на його пасовисько,
І пастись буде він на Кармелі й Башані,
І на Єфремовій горі, і на Гілеаді ситим буде».
Через сімдесят літ повернемось додому,
Відбудуємо Єрусалим, засяє Храм красою.
А хто про це забуде, од того хай відцурається правиця,
Язик навік прилипне до піднебіння.
----------------------------------
Ось що сказав літописець про Хізкіягу (Єзекію ): «Він покладався на Господа, Бога Ізраїлю, і такого, як він, не було між усіма царями Юдеї, ані між тими, що були перед ним».- Друга Книга царів, 18:5.
Єшаягу -Ісайя.
Друга Книга царів, 19:6-7.
«… Манасія пролив дуже багато невинної крові, аж наповнив нею Єрусалим від входу до входу, окрім свого гріха, що ввів у гріх Юдею, щоб чинити зле в Господніх очах».- Друга Книга царів, 21:16.
Єрміягу - Єремія
Книга пророка Єрміягу, 50:18-19.