Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
2026.09.20
21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ЛУГАРІЯ – КРАЇНА КРАЙНОЩІВ
Загальні відомості. Лугарія як суверенна регіональна територія самоутворилася в сумнозвісний період боротьби помаранчево-диявольських і біло-блакитних янголо-архангельських сил (2004 – 2006 рр.) на перехресті двох століть і тисячоліть. Розташована на крайньому Південному Сході (Дикопіллі) так званої України (Малоросії), у межах «ісконної Азіопії». Омивається цілющими водами билинного Сєвєрного (не Сіверського, як твердять уперті бандерівці) Донца (а не Дінця, як писав хохляцький лірик Сосюра!) і його приток – Лугані, Айдару, Деркулу, Красної, Білої, Великої Кам’янки, Міусу, Комишної, Євсуга з Ковсугом, Жеребця, Борової та Вільхової, у яких міститься вся таблиця Мендєлєєва та всі інші, ще не зафіксовані наукою елементи й компоненти. Межує Лугарія з процвітаючою путінсько-лужковською Московією (близько тисячі верст братерського кордону), дружньою Донбасією (Ахметовсько-Януковицьким Братанством) і добросусідською чи то Харків’янією, чи то Кушнарьовією. До складу інтернаціональної Лугарії входять буквально всі достеменно руськоязичні міста й містечка, кількадесять язичницьких сіл та жменька без’язиких вимираючих нібитоукраїнських заїмок-хуторів. Поділяється на 14+17 регіональних міст і районів, інші селища, села та хутори – теж регіональні, аякже! (У нас, у Лугарії, усе оригінальне, себто – регіональне).
Державний лад. Лугарія – особлива кланово-планова (недруги зі злості придумали «ярлик» – кримінально-бандитська) держава, що мріє влитися в російське імперське море. Найвищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган від Красного Луча на півдні й Троїцького на півночі – одностайна стайня Партії Регіонів з незначними вкрапленнями прогресивно-соціалістських і кепеусівських кольорів: Лугарська асамблея самопризначених слуг різношерстого лугарського електорату. Цей вельми пихатий та амбітний орган працює злагоджено, оскільки керує (хороводить) ним найвидатніший учень найгеніальнішого патріарха сепаратизму владики Тихона (чи як там його, заслужонного?) – Гоголенко (може, прямий нащадок самого Гоголя?), переконаний і доконаний оригінальний регіонал, загартований ще в комсомолах. Цей високопосадовець настільки компетентний, що йому не сміють опонувати ні домашні, виконавчі та розпорядчі органи, ні президенти київські, варшавські та навіть і лондонські з вашингтонськими (сказав – зав’язав!). Має двох достойних заступників, цілий штат усілякої чиновницької обслуги, підтакувачів і підлизувачів. Обирається до нової і вже остаточної «побєди» своїх над чужими.
Природа. Колись була розкішна: ковилові степи, ліси та байраки, молочні ріки в кисільних берегах, семицвітні райдуги аркодужно перевисали до народів... А тепер... Поля буйно бур’яніють, ліси щезають, ніби їх корова язиком злизує, ріки втікають невідомо у які казкові вирії, де ще немає прогресу й цивілізації... Біло-синє марево зависло над усім лугарським регіоном і численними лугарщанськими регіончиками.
Населення. Основне населення – руськоязичники (понад 90 відсотків, як уважають «регіонали»). Існують іще й ідеологічно близькі малороси, затуркані хохли, усілякі інородці – усього понад 130 видів та підвидів. Кількість лояльних до регіонального державного утворення неухильно зростає; нелояльних – природно зменшується за рахунок пояничарення та партійного перефарбування. Це – логічний процес.
Першими поселенцями на території Лугарії після битви на ріці Калці були байбаки, а вже вони насвистіли на вільні землі хазяйновитих сербів та волохів, німчиків і данців. Ударними темпами піднімали дикополівську цілину комсомольці-добровольці петровсько-катерининського призову Гаскойни та Гартмани, не шкодуючи рук, будували могутню індустрію, мускулисті донські козарлюги-платовці пильно охороняли «устроїтелів» від набігів кримчаків та їх посібників – запорозьких п’яничок і волоцюг. Найвидатніші та найпрогресивніші лугаряни під орудою Єрмака «освоювали» Сибір, гуляли по Волзі вкупі з Разею Степаном, творили історію під проводом Пугача, Булави, а в ближчі до нас часи – під стягами Ворошилова та Будьонного.
Радянський період в історії Лугарії свідомо не розглядаємо, оскільки він відомий усім без винятку та вважається воістину героїчним. Населення купалось у щасті, пило до ризоположення, об’їдалося найкращою у світі ковбасою по два рублі двадцять копійок за повноваговий кеге.
Нинішнє населення Лугарії, загартоване в епоху кравчукізму, кучмізму, змужніле в крикливо-майданній боротьбі з «нашизмом» і «нативізмом», живе привільно, весело і «просвєтльонно». «Свої» упевнено йдуть у регіональне майбутнє, «чужі» догнивають на «смітнику» учорашнього незалежництва.
Народне господарство. По правді, його вже й нема. Усе, що мало ціну і перспективу на розвиток, – прихватизоване. Тепер воно належить Партії Регіонів, і це дуже надійно, оскільки ПР – розум, честь і совість епохи. А очільники партії – охоронці й оборонці всіх своїх прав і свобод. І народних «прав» і «свобод» також. Суттєво ще й те, що в Лугарії немає гнобителів і пригноблених – усі без винятку трудо(алко?)голіки!
Усюди – заєдинство, братання пролетарів та олігархів. Усі називають один одного «братанами». Шахтар – братан, і власник шахти – братан. Нардеп – братан, і бомж Петя – братан. Прямо рай небесний!
Вирує-кипить «братансько-братерське» вжененародне господарство. І слава Богу!
Преса, радіомовлення, телебачення. Усі засоби масової інформації загальнодоступні. Бо дуже масові та безцензурно-інформативні. Особливо такі загальноулюблені «шпаргалки», як «Известия Луганщины», «Ракурс-плюс», «ХХ век», «Наша газета», а найпаче ж – ЛКТ (Луганська кобельна телепатія?). Правду, тільки правду, і нічого, крім правди! – але «свою» правду, «регіонально-лугарську», щодня доносять до населення невтомні бійці пера, мікрофона і камери. Чудесно! Завдяки луганським ЗМІ ми достеменно знаємо про те, що в Києві засіли «американці», а в славному Львові – «бандерівці», що істинний патріархат – Московський, а Київський – богохульники, єретики і схизмати; що єдиним істинним богом є Віктор Федорович, а насланим з берегів Гудзону сатаною є інший Віктор; зрештою, що ніякої України ніколи не було, немає і не буде! Молодці наші мірошники, кудінови, юрови, северини, панкови та ще ціла вервечка представників другої найдержавнішої професії! Віват їм та ще й салям алейкум!
Архітектура. Переважно ще сталінсько-хрущовська. Занедбана дуже, нагально потребує реставрації. Та нікому цим займатися, і коштів немає. Усі «архітектори» будують своє особисте (і партійне) благополуччя, кожна зайва гривня-копійка в обігу – бережуть, як мовиться, приватно-кланові мільйони та мільярди. Збереглися, щоправда, найцінніші пам’ятники скороминущої совєцької епохи: триєдиний Ілліч, комонний Єфремович (не Єфремов, Боже збав!) і кришталево-чистісінький Сігізмундович. А от архітектурні прикраси на державному «білому домі» бандерівський засланець Тадейович, знехтувавши гарячі сльози руськоязичників, варварськи знищив. Ото вже вар’ят, як у Львові «ґварствують»! Себто – балакають «по ґварі»…
Образотворче мистецтво. Подейкують старі інородці, що Лугарія в темний історичний період (а який?) була окупована численними художниками та скульпторами. І серед них були навіть відомі: В.Х. Федченко, І.П. Овчаренко, І.М. Чумак, М.М. Щербаков… А тепер «окупації» уже нема – усе образотворче мистецтво виставлено на білбордах: милуйтеся, насолоджуйтесь…
Література. Як особливий вид людської діяльності спрямований на примноження знань і збагачення духовності народу, уже протягом багатьох років задихається у глибокому підпіллі. Доходять чутки, що хтось там щось пописує; пліткують, що окремі творці «партизанять» по всій Україні та за її рубежами (Василь Голобородько, Василь Старун), а окремішні писаки час від часу насмілюються робити вилазки в рідному «регіоні» (Івани – Світличний, Низовий, Доніч, Шкурай; Миколи – Тютюнник, Сенчило, Ночовний)… Є й інші «праведники слова», лиш не такі сміливі, як згадані повище. За великим же рахунком – літературне затишшя перед великою класичною бурею…
Натомість на поетично-прозових обширах Лугарії гримлять і засліплюють очі лугарям і лугаркам салюти «уродзьоних» графоманів-регіоналів. Бурхливо розвивається і так звана «політіческая» література. Її провідним маяком і флагманом одностайно визнано неповторного пана-товариша Т. (криптонім).
2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛУГАРІЯ – КРАЇНА КРАЙНОЩІВ
"Життя – це вічний стаханівський рух!"
Партійна мудрість
Лугарія (у просторіччі – Луганщина) в офіційних документах державної ваги обов’язково розшифровується як Луганська Ударно-Гвардійська Автохтонна Республіка Імені Януковича. Для поетів та ура-патріотів цю абревіатуру дозволяється трактувати дещо по-інакшому: Луганська Унікально-Гордійська Регіонія Ієрихонського Янгола.Загальні відомості. Лугарія як суверенна регіональна територія самоутворилася в сумнозвісний період боротьби помаранчево-диявольських і біло-блакитних янголо-архангельських сил (2004 – 2006 рр.) на перехресті двох століть і тисячоліть. Розташована на крайньому Південному Сході (Дикопіллі) так званої України (Малоросії), у межах «ісконної Азіопії». Омивається цілющими водами билинного Сєвєрного (не Сіверського, як твердять уперті бандерівці) Донца (а не Дінця, як писав хохляцький лірик Сосюра!) і його приток – Лугані, Айдару, Деркулу, Красної, Білої, Великої Кам’янки, Міусу, Комишної, Євсуга з Ковсугом, Жеребця, Борової та Вільхової, у яких міститься вся таблиця Мендєлєєва та всі інші, ще не зафіксовані наукою елементи й компоненти. Межує Лугарія з процвітаючою путінсько-лужковською Московією (близько тисячі верст братерського кордону), дружньою Донбасією (Ахметовсько-Януковицьким Братанством) і добросусідською чи то Харків’янією, чи то Кушнарьовією. До складу інтернаціональної Лугарії входять буквально всі достеменно руськоязичні міста й містечка, кількадесять язичницьких сіл та жменька без’язиких вимираючих нібитоукраїнських заїмок-хуторів. Поділяється на 14+17 регіональних міст і районів, інші селища, села та хутори – теж регіональні, аякже! (У нас, у Лугарії, усе оригінальне, себто – регіональне).
Державний лад. Лугарія – особлива кланово-планова (недруги зі злості придумали «ярлик» – кримінально-бандитська) держава, що мріє влитися в російське імперське море. Найвищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган від Красного Луча на півдні й Троїцького на півночі – одностайна стайня Партії Регіонів з незначними вкрапленнями прогресивно-соціалістських і кепеусівських кольорів: Лугарська асамблея самопризначених слуг різношерстого лугарського електорату. Цей вельми пихатий та амбітний орган працює злагоджено, оскільки керує (хороводить) ним найвидатніший учень найгеніальнішого патріарха сепаратизму владики Тихона (чи як там його, заслужонного?) – Гоголенко (може, прямий нащадок самого Гоголя?), переконаний і доконаний оригінальний регіонал, загартований ще в комсомолах. Цей високопосадовець настільки компетентний, що йому не сміють опонувати ні домашні, виконавчі та розпорядчі органи, ні президенти київські, варшавські та навіть і лондонські з вашингтонськими (сказав – зав’язав!). Має двох достойних заступників, цілий штат усілякої чиновницької обслуги, підтакувачів і підлизувачів. Обирається до нової і вже остаточної «побєди» своїх над чужими.
Природа. Колись була розкішна: ковилові степи, ліси та байраки, молочні ріки в кисільних берегах, семицвітні райдуги аркодужно перевисали до народів... А тепер... Поля буйно бур’яніють, ліси щезають, ніби їх корова язиком злизує, ріки втікають невідомо у які казкові вирії, де ще немає прогресу й цивілізації... Біло-синє марево зависло над усім лугарським регіоном і численними лугарщанськими регіончиками.
Населення. Основне населення – руськоязичники (понад 90 відсотків, як уважають «регіонали»). Існують іще й ідеологічно близькі малороси, затуркані хохли, усілякі інородці – усього понад 130 видів та підвидів. Кількість лояльних до регіонального державного утворення неухильно зростає; нелояльних – природно зменшується за рахунок пояничарення та партійного перефарбування. Це – логічний процес.
Першими поселенцями на території Лугарії після битви на ріці Калці були байбаки, а вже вони насвистіли на вільні землі хазяйновитих сербів та волохів, німчиків і данців. Ударними темпами піднімали дикополівську цілину комсомольці-добровольці петровсько-катерининського призову Гаскойни та Гартмани, не шкодуючи рук, будували могутню індустрію, мускулисті донські козарлюги-платовці пильно охороняли «устроїтелів» від набігів кримчаків та їх посібників – запорозьких п’яничок і волоцюг. Найвидатніші та найпрогресивніші лугаряни під орудою Єрмака «освоювали» Сибір, гуляли по Волзі вкупі з Разею Степаном, творили історію під проводом Пугача, Булави, а в ближчі до нас часи – під стягами Ворошилова та Будьонного.
Радянський період в історії Лугарії свідомо не розглядаємо, оскільки він відомий усім без винятку та вважається воістину героїчним. Населення купалось у щасті, пило до ризоположення, об’їдалося найкращою у світі ковбасою по два рублі двадцять копійок за повноваговий кеге.
Нинішнє населення Лугарії, загартоване в епоху кравчукізму, кучмізму, змужніле в крикливо-майданній боротьбі з «нашизмом» і «нативізмом», живе привільно, весело і «просвєтльонно». «Свої» упевнено йдуть у регіональне майбутнє, «чужі» догнивають на «смітнику» учорашнього незалежництва.
Народне господарство. По правді, його вже й нема. Усе, що мало ціну і перспективу на розвиток, – прихватизоване. Тепер воно належить Партії Регіонів, і це дуже надійно, оскільки ПР – розум, честь і совість епохи. А очільники партії – охоронці й оборонці всіх своїх прав і свобод. І народних «прав» і «свобод» також. Суттєво ще й те, що в Лугарії немає гнобителів і пригноблених – усі без винятку трудо(алко?)голіки!
Усюди – заєдинство, братання пролетарів та олігархів. Усі називають один одного «братанами». Шахтар – братан, і власник шахти – братан. Нардеп – братан, і бомж Петя – братан. Прямо рай небесний!
Вирує-кипить «братансько-братерське» вжененародне господарство. І слава Богу!
Преса, радіомовлення, телебачення. Усі засоби масової інформації загальнодоступні. Бо дуже масові та безцензурно-інформативні. Особливо такі загальноулюблені «шпаргалки», як «Известия Луганщины», «Ракурс-плюс», «ХХ век», «Наша газета», а найпаче ж – ЛКТ (Луганська кобельна телепатія?). Правду, тільки правду, і нічого, крім правди! – але «свою» правду, «регіонально-лугарську», щодня доносять до населення невтомні бійці пера, мікрофона і камери. Чудесно! Завдяки луганським ЗМІ ми достеменно знаємо про те, що в Києві засіли «американці», а в славному Львові – «бандерівці», що істинний патріархат – Московський, а Київський – богохульники, єретики і схизмати; що єдиним істинним богом є Віктор Федорович, а насланим з берегів Гудзону сатаною є інший Віктор; зрештою, що ніякої України ніколи не було, немає і не буде! Молодці наші мірошники, кудінови, юрови, северини, панкови та ще ціла вервечка представників другої найдержавнішої професії! Віват їм та ще й салям алейкум!
Архітектура. Переважно ще сталінсько-хрущовська. Занедбана дуже, нагально потребує реставрації. Та нікому цим займатися, і коштів немає. Усі «архітектори» будують своє особисте (і партійне) благополуччя, кожна зайва гривня-копійка в обігу – бережуть, як мовиться, приватно-кланові мільйони та мільярди. Збереглися, щоправда, найцінніші пам’ятники скороминущої совєцької епохи: триєдиний Ілліч, комонний Єфремович (не Єфремов, Боже збав!) і кришталево-чистісінький Сігізмундович. А от архітектурні прикраси на державному «білому домі» бандерівський засланець Тадейович, знехтувавши гарячі сльози руськоязичників, варварськи знищив. Ото вже вар’ят, як у Львові «ґварствують»! Себто – балакають «по ґварі»…
Образотворче мистецтво. Подейкують старі інородці, що Лугарія в темний історичний період (а який?) була окупована численними художниками та скульпторами. І серед них були навіть відомі: В.Х. Федченко, І.П. Овчаренко, І.М. Чумак, М.М. Щербаков… А тепер «окупації» уже нема – усе образотворче мистецтво виставлено на білбордах: милуйтеся, насолоджуйтесь…
Література. Як особливий вид людської діяльності спрямований на примноження знань і збагачення духовності народу, уже протягом багатьох років задихається у глибокому підпіллі. Доходять чутки, що хтось там щось пописує; пліткують, що окремі творці «партизанять» по всій Україні та за її рубежами (Василь Голобородько, Василь Старун), а окремішні писаки час від часу насмілюються робити вилазки в рідному «регіоні» (Івани – Світличний, Низовий, Доніч, Шкурай; Миколи – Тютюнник, Сенчило, Ночовний)… Є й інші «праведники слова», лиш не такі сміливі, як згадані повище. За великим же рахунком – літературне затишшя перед великою класичною бурею…
Натомість на поетично-прозових обширах Лугарії гримлять і засліплюють очі лугарям і лугаркам салюти «уродзьоних» графоманів-регіоналів. Бурхливо розвивається і так звана «політіческая» література. Її провідним маяком і флагманом одностайно визнано неповторного пана-товариша Т. (криптонім).
2006
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
