Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
2026.05.07
13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
2026.05.07
12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
2026.05.07
11:57
О, здалося, це кошмарний сон
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
2026.05.07
11:06
Навесні так легко дихать –
удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ЛУГАРІЯ – КРАЇНА КРАЙНОЩІВ
Загальні відомості. Лугарія як суверенна регіональна територія самоутворилася в сумнозвісний період боротьби помаранчево-диявольських і біло-блакитних янголо-архангельських сил (2004 – 2006 рр.) на перехресті двох століть і тисячоліть. Розташована на крайньому Південному Сході (Дикопіллі) так званої України (Малоросії), у межах «ісконної Азіопії». Омивається цілющими водами билинного Сєвєрного (не Сіверського, як твердять уперті бандерівці) Донца (а не Дінця, як писав хохляцький лірик Сосюра!) і його приток – Лугані, Айдару, Деркулу, Красної, Білої, Великої Кам’янки, Міусу, Комишної, Євсуга з Ковсугом, Жеребця, Борової та Вільхової, у яких міститься вся таблиця Мендєлєєва та всі інші, ще не зафіксовані наукою елементи й компоненти. Межує Лугарія з процвітаючою путінсько-лужковською Московією (близько тисячі верст братерського кордону), дружньою Донбасією (Ахметовсько-Януковицьким Братанством) і добросусідською чи то Харків’янією, чи то Кушнарьовією. До складу інтернаціональної Лугарії входять буквально всі достеменно руськоязичні міста й містечка, кількадесять язичницьких сіл та жменька без’язиких вимираючих нібитоукраїнських заїмок-хуторів. Поділяється на 14+17 регіональних міст і районів, інші селища, села та хутори – теж регіональні, аякже! (У нас, у Лугарії, усе оригінальне, себто – регіональне).
Державний лад. Лугарія – особлива кланово-планова (недруги зі злості придумали «ярлик» – кримінально-бандитська) держава, що мріє влитися в російське імперське море. Найвищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган від Красного Луча на півдні й Троїцького на півночі – одностайна стайня Партії Регіонів з незначними вкрапленнями прогресивно-соціалістських і кепеусівських кольорів: Лугарська асамблея самопризначених слуг різношерстого лугарського електорату. Цей вельми пихатий та амбітний орган працює злагоджено, оскільки керує (хороводить) ним найвидатніший учень найгеніальнішого патріарха сепаратизму владики Тихона (чи як там його, заслужонного?) – Гоголенко (може, прямий нащадок самого Гоголя?), переконаний і доконаний оригінальний регіонал, загартований ще в комсомолах. Цей високопосадовець настільки компетентний, що йому не сміють опонувати ні домашні, виконавчі та розпорядчі органи, ні президенти київські, варшавські та навіть і лондонські з вашингтонськими (сказав – зав’язав!). Має двох достойних заступників, цілий штат усілякої чиновницької обслуги, підтакувачів і підлизувачів. Обирається до нової і вже остаточної «побєди» своїх над чужими.
Природа. Колись була розкішна: ковилові степи, ліси та байраки, молочні ріки в кисільних берегах, семицвітні райдуги аркодужно перевисали до народів... А тепер... Поля буйно бур’яніють, ліси щезають, ніби їх корова язиком злизує, ріки втікають невідомо у які казкові вирії, де ще немає прогресу й цивілізації... Біло-синє марево зависло над усім лугарським регіоном і численними лугарщанськими регіончиками.
Населення. Основне населення – руськоязичники (понад 90 відсотків, як уважають «регіонали»). Існують іще й ідеологічно близькі малороси, затуркані хохли, усілякі інородці – усього понад 130 видів та підвидів. Кількість лояльних до регіонального державного утворення неухильно зростає; нелояльних – природно зменшується за рахунок пояничарення та партійного перефарбування. Це – логічний процес.
Першими поселенцями на території Лугарії після битви на ріці Калці були байбаки, а вже вони насвистіли на вільні землі хазяйновитих сербів та волохів, німчиків і данців. Ударними темпами піднімали дикополівську цілину комсомольці-добровольці петровсько-катерининського призову Гаскойни та Гартмани, не шкодуючи рук, будували могутню індустрію, мускулисті донські козарлюги-платовці пильно охороняли «устроїтелів» від набігів кримчаків та їх посібників – запорозьких п’яничок і волоцюг. Найвидатніші та найпрогресивніші лугаряни під орудою Єрмака «освоювали» Сибір, гуляли по Волзі вкупі з Разею Степаном, творили історію під проводом Пугача, Булави, а в ближчі до нас часи – під стягами Ворошилова та Будьонного.
Радянський період в історії Лугарії свідомо не розглядаємо, оскільки він відомий усім без винятку та вважається воістину героїчним. Населення купалось у щасті, пило до ризоположення, об’їдалося найкращою у світі ковбасою по два рублі двадцять копійок за повноваговий кеге.
Нинішнє населення Лугарії, загартоване в епоху кравчукізму, кучмізму, змужніле в крикливо-майданній боротьбі з «нашизмом» і «нативізмом», живе привільно, весело і «просвєтльонно». «Свої» упевнено йдуть у регіональне майбутнє, «чужі» догнивають на «смітнику» учорашнього незалежництва.
Народне господарство. По правді, його вже й нема. Усе, що мало ціну і перспективу на розвиток, – прихватизоване. Тепер воно належить Партії Регіонів, і це дуже надійно, оскільки ПР – розум, честь і совість епохи. А очільники партії – охоронці й оборонці всіх своїх прав і свобод. І народних «прав» і «свобод» також. Суттєво ще й те, що в Лугарії немає гнобителів і пригноблених – усі без винятку трудо(алко?)голіки!
Усюди – заєдинство, братання пролетарів та олігархів. Усі називають один одного «братанами». Шахтар – братан, і власник шахти – братан. Нардеп – братан, і бомж Петя – братан. Прямо рай небесний!
Вирує-кипить «братансько-братерське» вжененародне господарство. І слава Богу!
Преса, радіомовлення, телебачення. Усі засоби масової інформації загальнодоступні. Бо дуже масові та безцензурно-інформативні. Особливо такі загальноулюблені «шпаргалки», як «Известия Луганщины», «Ракурс-плюс», «ХХ век», «Наша газета», а найпаче ж – ЛКТ (Луганська кобельна телепатія?). Правду, тільки правду, і нічого, крім правди! – але «свою» правду, «регіонально-лугарську», щодня доносять до населення невтомні бійці пера, мікрофона і камери. Чудесно! Завдяки луганським ЗМІ ми достеменно знаємо про те, що в Києві засіли «американці», а в славному Львові – «бандерівці», що істинний патріархат – Московський, а Київський – богохульники, єретики і схизмати; що єдиним істинним богом є Віктор Федорович, а насланим з берегів Гудзону сатаною є інший Віктор; зрештою, що ніякої України ніколи не було, немає і не буде! Молодці наші мірошники, кудінови, юрови, северини, панкови та ще ціла вервечка представників другої найдержавнішої професії! Віват їм та ще й салям алейкум!
Архітектура. Переважно ще сталінсько-хрущовська. Занедбана дуже, нагально потребує реставрації. Та нікому цим займатися, і коштів немає. Усі «архітектори» будують своє особисте (і партійне) благополуччя, кожна зайва гривня-копійка в обігу – бережуть, як мовиться, приватно-кланові мільйони та мільярди. Збереглися, щоправда, найцінніші пам’ятники скороминущої совєцької епохи: триєдиний Ілліч, комонний Єфремович (не Єфремов, Боже збав!) і кришталево-чистісінький Сігізмундович. А от архітектурні прикраси на державному «білому домі» бандерівський засланець Тадейович, знехтувавши гарячі сльози руськоязичників, варварськи знищив. Ото вже вар’ят, як у Львові «ґварствують»! Себто – балакають «по ґварі»…
Образотворче мистецтво. Подейкують старі інородці, що Лугарія в темний історичний період (а який?) була окупована численними художниками та скульпторами. І серед них були навіть відомі: В.Х. Федченко, І.П. Овчаренко, І.М. Чумак, М.М. Щербаков… А тепер «окупації» уже нема – усе образотворче мистецтво виставлено на білбордах: милуйтеся, насолоджуйтесь…
Література. Як особливий вид людської діяльності спрямований на примноження знань і збагачення духовності народу, уже протягом багатьох років задихається у глибокому підпіллі. Доходять чутки, що хтось там щось пописує; пліткують, що окремі творці «партизанять» по всій Україні та за її рубежами (Василь Голобородько, Василь Старун), а окремішні писаки час від часу насмілюються робити вилазки в рідному «регіоні» (Івани – Світличний, Низовий, Доніч, Шкурай; Миколи – Тютюнник, Сенчило, Ночовний)… Є й інші «праведники слова», лиш не такі сміливі, як згадані повище. За великим же рахунком – літературне затишшя перед великою класичною бурею…
Натомість на поетично-прозових обширах Лугарії гримлять і засліплюють очі лугарям і лугаркам салюти «уродзьоних» графоманів-регіоналів. Бурхливо розвивається і так звана «політіческая» література. Її провідним маяком і флагманом одностайно визнано неповторного пана-товариша Т. (криптонім).
2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛУГАРІЯ – КРАЇНА КРАЙНОЩІВ
"Життя – це вічний стаханівський рух!"
Партійна мудрість
Лугарія (у просторіччі – Луганщина) в офіційних документах державної ваги обов’язково розшифровується як Луганська Ударно-Гвардійська Автохтонна Республіка Імені Януковича. Для поетів та ура-патріотів цю абревіатуру дозволяється трактувати дещо по-інакшому: Луганська Унікально-Гордійська Регіонія Ієрихонського Янгола.Загальні відомості. Лугарія як суверенна регіональна територія самоутворилася в сумнозвісний період боротьби помаранчево-диявольських і біло-блакитних янголо-архангельських сил (2004 – 2006 рр.) на перехресті двох століть і тисячоліть. Розташована на крайньому Південному Сході (Дикопіллі) так званої України (Малоросії), у межах «ісконної Азіопії». Омивається цілющими водами билинного Сєвєрного (не Сіверського, як твердять уперті бандерівці) Донца (а не Дінця, як писав хохляцький лірик Сосюра!) і його приток – Лугані, Айдару, Деркулу, Красної, Білої, Великої Кам’янки, Міусу, Комишної, Євсуга з Ковсугом, Жеребця, Борової та Вільхової, у яких міститься вся таблиця Мендєлєєва та всі інші, ще не зафіксовані наукою елементи й компоненти. Межує Лугарія з процвітаючою путінсько-лужковською Московією (близько тисячі верст братерського кордону), дружньою Донбасією (Ахметовсько-Януковицьким Братанством) і добросусідською чи то Харків’янією, чи то Кушнарьовією. До складу інтернаціональної Лугарії входять буквально всі достеменно руськоязичні міста й містечка, кількадесять язичницьких сіл та жменька без’язиких вимираючих нібитоукраїнських заїмок-хуторів. Поділяється на 14+17 регіональних міст і районів, інші селища, села та хутори – теж регіональні, аякже! (У нас, у Лугарії, усе оригінальне, себто – регіональне).
Державний лад. Лугарія – особлива кланово-планова (недруги зі злості придумали «ярлик» – кримінально-бандитська) держава, що мріє влитися в російське імперське море. Найвищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган від Красного Луча на півдні й Троїцького на півночі – одностайна стайня Партії Регіонів з незначними вкрапленнями прогресивно-соціалістських і кепеусівських кольорів: Лугарська асамблея самопризначених слуг різношерстого лугарського електорату. Цей вельми пихатий та амбітний орган працює злагоджено, оскільки керує (хороводить) ним найвидатніший учень найгеніальнішого патріарха сепаратизму владики Тихона (чи як там його, заслужонного?) – Гоголенко (може, прямий нащадок самого Гоголя?), переконаний і доконаний оригінальний регіонал, загартований ще в комсомолах. Цей високопосадовець настільки компетентний, що йому не сміють опонувати ні домашні, виконавчі та розпорядчі органи, ні президенти київські, варшавські та навіть і лондонські з вашингтонськими (сказав – зав’язав!). Має двох достойних заступників, цілий штат усілякої чиновницької обслуги, підтакувачів і підлизувачів. Обирається до нової і вже остаточної «побєди» своїх над чужими.
Природа. Колись була розкішна: ковилові степи, ліси та байраки, молочні ріки в кисільних берегах, семицвітні райдуги аркодужно перевисали до народів... А тепер... Поля буйно бур’яніють, ліси щезають, ніби їх корова язиком злизує, ріки втікають невідомо у які казкові вирії, де ще немає прогресу й цивілізації... Біло-синє марево зависло над усім лугарським регіоном і численними лугарщанськими регіончиками.
Населення. Основне населення – руськоязичники (понад 90 відсотків, як уважають «регіонали»). Існують іще й ідеологічно близькі малороси, затуркані хохли, усілякі інородці – усього понад 130 видів та підвидів. Кількість лояльних до регіонального державного утворення неухильно зростає; нелояльних – природно зменшується за рахунок пояничарення та партійного перефарбування. Це – логічний процес.
Першими поселенцями на території Лугарії після битви на ріці Калці були байбаки, а вже вони насвистіли на вільні землі хазяйновитих сербів та волохів, німчиків і данців. Ударними темпами піднімали дикополівську цілину комсомольці-добровольці петровсько-катерининського призову Гаскойни та Гартмани, не шкодуючи рук, будували могутню індустрію, мускулисті донські козарлюги-платовці пильно охороняли «устроїтелів» від набігів кримчаків та їх посібників – запорозьких п’яничок і волоцюг. Найвидатніші та найпрогресивніші лугаряни під орудою Єрмака «освоювали» Сибір, гуляли по Волзі вкупі з Разею Степаном, творили історію під проводом Пугача, Булави, а в ближчі до нас часи – під стягами Ворошилова та Будьонного.
Радянський період в історії Лугарії свідомо не розглядаємо, оскільки він відомий усім без винятку та вважається воістину героїчним. Населення купалось у щасті, пило до ризоположення, об’їдалося найкращою у світі ковбасою по два рублі двадцять копійок за повноваговий кеге.
Нинішнє населення Лугарії, загартоване в епоху кравчукізму, кучмізму, змужніле в крикливо-майданній боротьбі з «нашизмом» і «нативізмом», живе привільно, весело і «просвєтльонно». «Свої» упевнено йдуть у регіональне майбутнє, «чужі» догнивають на «смітнику» учорашнього незалежництва.
Народне господарство. По правді, його вже й нема. Усе, що мало ціну і перспективу на розвиток, – прихватизоване. Тепер воно належить Партії Регіонів, і це дуже надійно, оскільки ПР – розум, честь і совість епохи. А очільники партії – охоронці й оборонці всіх своїх прав і свобод. І народних «прав» і «свобод» також. Суттєво ще й те, що в Лугарії немає гнобителів і пригноблених – усі без винятку трудо(алко?)голіки!
Усюди – заєдинство, братання пролетарів та олігархів. Усі називають один одного «братанами». Шахтар – братан, і власник шахти – братан. Нардеп – братан, і бомж Петя – братан. Прямо рай небесний!
Вирує-кипить «братансько-братерське» вжененародне господарство. І слава Богу!
Преса, радіомовлення, телебачення. Усі засоби масової інформації загальнодоступні. Бо дуже масові та безцензурно-інформативні. Особливо такі загальноулюблені «шпаргалки», як «Известия Луганщины», «Ракурс-плюс», «ХХ век», «Наша газета», а найпаче ж – ЛКТ (Луганська кобельна телепатія?). Правду, тільки правду, і нічого, крім правди! – але «свою» правду, «регіонально-лугарську», щодня доносять до населення невтомні бійці пера, мікрофона і камери. Чудесно! Завдяки луганським ЗМІ ми достеменно знаємо про те, що в Києві засіли «американці», а в славному Львові – «бандерівці», що істинний патріархат – Московський, а Київський – богохульники, єретики і схизмати; що єдиним істинним богом є Віктор Федорович, а насланим з берегів Гудзону сатаною є інший Віктор; зрештою, що ніякої України ніколи не було, немає і не буде! Молодці наші мірошники, кудінови, юрови, северини, панкови та ще ціла вервечка представників другої найдержавнішої професії! Віват їм та ще й салям алейкум!
Архітектура. Переважно ще сталінсько-хрущовська. Занедбана дуже, нагально потребує реставрації. Та нікому цим займатися, і коштів немає. Усі «архітектори» будують своє особисте (і партійне) благополуччя, кожна зайва гривня-копійка в обігу – бережуть, як мовиться, приватно-кланові мільйони та мільярди. Збереглися, щоправда, найцінніші пам’ятники скороминущої совєцької епохи: триєдиний Ілліч, комонний Єфремович (не Єфремов, Боже збав!) і кришталево-чистісінький Сігізмундович. А от архітектурні прикраси на державному «білому домі» бандерівський засланець Тадейович, знехтувавши гарячі сльози руськоязичників, варварськи знищив. Ото вже вар’ят, як у Львові «ґварствують»! Себто – балакають «по ґварі»…
Образотворче мистецтво. Подейкують старі інородці, що Лугарія в темний історичний період (а який?) була окупована численними художниками та скульпторами. І серед них були навіть відомі: В.Х. Федченко, І.П. Овчаренко, І.М. Чумак, М.М. Щербаков… А тепер «окупації» уже нема – усе образотворче мистецтво виставлено на білбордах: милуйтеся, насолоджуйтесь…
Література. Як особливий вид людської діяльності спрямований на примноження знань і збагачення духовності народу, уже протягом багатьох років задихається у глибокому підпіллі. Доходять чутки, що хтось там щось пописує; пліткують, що окремі творці «партизанять» по всій Україні та за її рубежами (Василь Голобородько, Василь Старун), а окремішні писаки час від часу насмілюються робити вилазки в рідному «регіоні» (Івани – Світличний, Низовий, Доніч, Шкурай; Миколи – Тютюнник, Сенчило, Ночовний)… Є й інші «праведники слова», лиш не такі сміливі, як згадані повище. За великим же рахунком – літературне затишшя перед великою класичною бурею…
Натомість на поетично-прозових обширах Лугарії гримлять і засліплюють очі лугарям і лугаркам салюти «уродзьоних» графоманів-регіоналів. Бурхливо розвивається і так звана «політіческая» література. Її провідним маяком і флагманом одностайно визнано неповторного пана-товариша Т. (криптонім).
2006
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
