Дівчатко ніжне, наче цвіт калини,
Із прізвищем козацьким — Козачок,
З іменням гордим славної княгині
І станом, філігранним, як смичок.

Їй би науки в школі осягати,
А те дівча крізь юнь переступа:
Не відали ні батько, ані мати,
Що їхня доня — зв'язкова УПА.

Коли ж ти, Олю, помужніти встигла
І проміняти пуп'янковий світ
На бойові повстанськії вітрила? —
Тобі ж було лише п'ятнадцять літ!

Ти відхилила зрілості куліси,
Дочасно подорослішавши враз,
І не на шпацир бігала до лісу —
Жертовно йшла виконувать наказ.

І куля від руки енкаведиста
Тебе настигла в хащах лісових,
Та вимолила в Господа Пречиста,
Щоб зойк навіки в грудях не затих.

Уже рука тягнулася поволі
До ковнірця, де — ампула і смерть…
Завмерла… Й підкорилась Божій волі,
Любов'ю переповненій ущерть.

— Сматрі! Жива, бандеровская сволочь!
Фамілія? Што дєлаєш в лесу?!
— …Меланя я… Меланя Федорович…
Я заблукала… — витерла сльозу.

…Ішли роки… У більшовицькім раю
Мовчанкою кривавилась душа.
А серце болем нило: “Пам'ятаю…
Мій корінь із козацького коша…"

Усе життя її — служіння людям:
Цю місію обрала ж бо сама.
І милосердя розпирає груди,
І стриму у жертовності нема.

Їй без молитви — кроку не ступити,
А оберегом — Діви образок ...
Ви заслужили незліченних митей
У ласці Божій, Ольго Козачок!

2008 (2013)

*- жива легенда, зв’язкова УПА, від народження – Ольга Козачок, яка після поранення і захоплення енкаведистами майже усе життя прожила під чужим прізвищем Меланії Федорович