Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Чарівний євро або «Майже ідеальний обман»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чарівний євро або «Майже ідеальний обман»
Дві риси сучасної української громади, привнесені західною цивілізацією: реклама, надоїдлива, нагла і безальтернативна – рушій світової господарки, і магазини секод-хенд – поношена одежинка із плечей заможного за нашими мірками європейця.
Щоб ми робили без цих воістину рятівних магазинчиків, що числом немалим окупували
великі і малі міста нашої країни. Принцип «Дешево і сердито» саме тут має своє наглядне утілення. Як усі нормальні люди, я ніколи не цурався можливості по доступній ціні придбати щось пристойне із одягу. Одного разу, тільки-но відчинилася крамничка із вживаним вбранням, зайшов туди скоріше за звичкою, ніж із якоюсь певною метою. В очі впав, а на плечі зручно сів майже новий піджачок. Довго не вагаючись, оформив покупку. Удома вирішив замочити того піджака у літній воді, щоб вивести запах дезінфекції, а заодно і його бувшого господаря. Нехай звикає до мого. Раптом щось дзенькнуло і на підлозі я побачив монетку.
- Мабуть, випала із кишені - піднімаючи її, подумав я.
Це був металевий євро! Оце так пощастило – півціни піджака як не було. Відразу поліпшився і без того непоганий настрій. Євро «на щастя» поклав на шафову поличку, подумки подякувавши неуважного благодійника із Європи. Наступного дня погода була якраз для піджака – не тепло і не холодно. Отож свій похід на ринок за різними дрібничками я вирішив здійснити, убравшись у куплену одежину. Я давно уже відмовився від гаманів, які у моїх руках не мали достатньо шляхетного вигляду по причині своїй неприродній худорлявості. Усі наявні гроші у паперовому і монетному вигляді я просто клав до кишені і там вони терпляче очікували на своє практичне застосування. Перед тим, як заповнити кишеню придбаного піджака грошима та іншим подорожнім крамом , я застромив туди руку і несподівано для самого себе намацав якесь, як кажуть, «інородне тіло», якого учора ще не було, бо після приємного сюрпризу у вигляді євро я поверхнево перевірив вміст кишень і нічого не виявив. Витягнув «тіло» із кишені і ви не повірите – це був металевий євро. Відразу навіть не зрозумів, звідки той узявся. Я ж учора його заховав до шафи. Заглянув туди – монета лежала на місці.
- Оце так дивина – здивувався, а ще більше порадів я новій знахідці.
- Євро до євро, буде два євро – із задоволенням констатував просту арифметичну премудрість першокласників.
Шкала настрою знову сягнула учорашнього рівня і я, задоволений, наче виграв джек-пот у національну лотерею, пішов на ринок. Там швиденько зробив усі необхідні покупки і лише в останню мить згадав ще про одну, украй необхідну, але за суєтою справ загублену поміж інших невідкладних придбань. Перерахував залишок грошей і з жалем мусив констатувати, що для здійснення купівельної операції не вистачає дріб’язку. З надією, яка, як відомо, ніколи не залишає навіть у безнадійних ситуаціях, я знову поліз до кишені, понишпорив по усім її закуткам і у самому потаємному місці, де сходяться, ущільнюючи тканину, шви, намацав ще одну монетку. Дістав і очам не повірив – так, це знову був металевий номінал одного євро. Казка та й годі. Але хіба таке буває без чарівної протекції вищих сил?! Згадалися брати Стругацькі, вірніше їх роман «Понеділок починається у суботу», де герою пощастило стати власником чарівної монетки, правда, вартістю у п’ять копійок. Що за чудасія: купив газетку за дві копійки, отримав здачу, а чарівний п’ятак за деякий час знов у кишені. Так за день не одного карбованця можна було назбирати, тим паче, що речей, корисних і необхідних за кілька копійок, тоді вистачало. Майже повіривши у казкову версію походження мого євро, я розміняв його на гривні, купив що треба і бігом додому. Почекавши для годиться трохи часу, вигріб з кишені усе, що там знаходилося. Уважно передивився, перемацав кілька разів шви, перевірив на наявність можливих дір і дірочок, але, на превеликий жаль, євро більше не знайшов. Дива не сталося, а так хотілося розбагатіти на дурняка за рахунок отого чарівного євро, що після кожної дрібної покупки обов’язково би повертався до мене, до свого господаря. Трохи стало сумно, як у дитинстві, коли очікування на якусь приємну подію не справджувалися. А втім, надію на появу євро я остаточно не полишив, бо дорослі відрізняються від дітей лиш тим, що вірять у дорослі казки.
- Зараз нема, може, потім з’явиться – тішив я себе сподіванням.
Пройшло декілька днів і я знову опинився біля тієї самої крамниці, де купив собі піджака. Було ще рано і до відкриття залишалося пару хвилин. Біля входу стояли два чоловіка і про щось балакали. Оскільки я зупинився неподалік, то мимоволі став свідком їхньої розмови.
- Знаєш, моя дружина така мудра, що аж дурна.
- Чого так?
- Повернувся я із заробітків, усі гроші віддав їй, а три євро по монетці залишив у шафі, так, на пам'ять, бо не знав, чи поїду ще колись на ті трудові «курорти» – здоров’я уже не те. А тут якраз перше квітня підходить. Ну моя жінка, велика веселуха, як вона про себе думає, вирішила зі мною трішки пожартувати. Узяла вона ті євро та й пішла ось у цей магазин
(чоловік кивнув головою у бік зачинених дверей), знайшла піджак на мій розмір, сунула до його кишені монетки і попросила продавця відкласти, бо забула начебто гроші. Далі, за своїм планом, мала заманити мене сюди, начепити того піджака, щоб я чисто випадково знайшов у його кишенях гроші. Сюрприз!!! Але, як то часто буває, життя коректує наміри. Зустріла по дорозі подругу дитинства, з якою не бачилася років із десять. Розговорилися, зайшли у кафе трохи посидіти, щось випили і все – пам’ять як відрізало. Схаменулася аж пізно увечері. На другий день раненько побігла до магазину та на кілька хвилин спізнилася. Якийсь …(тут чоловік вжив лайливе слова, почувши яке, я трохи відійшов убік, наче ближче мене могли упізнати І образити у більш дієвий спосіб) купив того піджака, а разом із ним мої три євро.
Я давно уже усе зрозумів і хвиля якогось незбагненного почуття охопила мене – суміш розчарування, жалю і потаємної зловтішної досади.
- Так тобі і треба, …! - тим самим словом у подумах я обізвав того випадкового, як на мій випадок, і зовсім невипадкового, як на спростування усіляких незрозумілих дивовиж у людському житті, чоловіка. Не чекаючи відкриття крамниці, я пішов додому. Чари закінчилися, розвіявши майже ідеальний обман, який могла б учинити доля із моєю довірливою душею. Жаль, бо так інколи хочеться казки…
Щоб ми робили без цих воістину рятівних магазинчиків, що числом немалим окупували
великі і малі міста нашої країни. Принцип «Дешево і сердито» саме тут має своє наглядне утілення. Як усі нормальні люди, я ніколи не цурався можливості по доступній ціні придбати щось пристойне із одягу. Одного разу, тільки-но відчинилася крамничка із вживаним вбранням, зайшов туди скоріше за звичкою, ніж із якоюсь певною метою. В очі впав, а на плечі зручно сів майже новий піджачок. Довго не вагаючись, оформив покупку. Удома вирішив замочити того піджака у літній воді, щоб вивести запах дезінфекції, а заодно і його бувшого господаря. Нехай звикає до мого. Раптом щось дзенькнуло і на підлозі я побачив монетку.
- Мабуть, випала із кишені - піднімаючи її, подумав я.
Це був металевий євро! Оце так пощастило – півціни піджака як не було. Відразу поліпшився і без того непоганий настрій. Євро «на щастя» поклав на шафову поличку, подумки подякувавши неуважного благодійника із Європи. Наступного дня погода була якраз для піджака – не тепло і не холодно. Отож свій похід на ринок за різними дрібничками я вирішив здійснити, убравшись у куплену одежину. Я давно уже відмовився від гаманів, які у моїх руках не мали достатньо шляхетного вигляду по причині своїй неприродній худорлявості. Усі наявні гроші у паперовому і монетному вигляді я просто клав до кишені і там вони терпляче очікували на своє практичне застосування. Перед тим, як заповнити кишеню придбаного піджака грошима та іншим подорожнім крамом , я застромив туди руку і несподівано для самого себе намацав якесь, як кажуть, «інородне тіло», якого учора ще не було, бо після приємного сюрпризу у вигляді євро я поверхнево перевірив вміст кишень і нічого не виявив. Витягнув «тіло» із кишені і ви не повірите – це був металевий євро. Відразу навіть не зрозумів, звідки той узявся. Я ж учора його заховав до шафи. Заглянув туди – монета лежала на місці.
- Оце так дивина – здивувався, а ще більше порадів я новій знахідці.
- Євро до євро, буде два євро – із задоволенням констатував просту арифметичну премудрість першокласників.
Шкала настрою знову сягнула учорашнього рівня і я, задоволений, наче виграв джек-пот у національну лотерею, пішов на ринок. Там швиденько зробив усі необхідні покупки і лише в останню мить згадав ще про одну, украй необхідну, але за суєтою справ загублену поміж інших невідкладних придбань. Перерахував залишок грошей і з жалем мусив констатувати, що для здійснення купівельної операції не вистачає дріб’язку. З надією, яка, як відомо, ніколи не залишає навіть у безнадійних ситуаціях, я знову поліз до кишені, понишпорив по усім її закуткам і у самому потаємному місці, де сходяться, ущільнюючи тканину, шви, намацав ще одну монетку. Дістав і очам не повірив – так, це знову був металевий номінал одного євро. Казка та й годі. Але хіба таке буває без чарівної протекції вищих сил?! Згадалися брати Стругацькі, вірніше їх роман «Понеділок починається у суботу», де герою пощастило стати власником чарівної монетки, правда, вартістю у п’ять копійок. Що за чудасія: купив газетку за дві копійки, отримав здачу, а чарівний п’ятак за деякий час знов у кишені. Так за день не одного карбованця можна було назбирати, тим паче, що речей, корисних і необхідних за кілька копійок, тоді вистачало. Майже повіривши у казкову версію походження мого євро, я розміняв його на гривні, купив що треба і бігом додому. Почекавши для годиться трохи часу, вигріб з кишені усе, що там знаходилося. Уважно передивився, перемацав кілька разів шви, перевірив на наявність можливих дір і дірочок, але, на превеликий жаль, євро більше не знайшов. Дива не сталося, а так хотілося розбагатіти на дурняка за рахунок отого чарівного євро, що після кожної дрібної покупки обов’язково би повертався до мене, до свого господаря. Трохи стало сумно, як у дитинстві, коли очікування на якусь приємну подію не справджувалися. А втім, надію на появу євро я остаточно не полишив, бо дорослі відрізняються від дітей лиш тим, що вірять у дорослі казки.
- Зараз нема, може, потім з’явиться – тішив я себе сподіванням.
Пройшло декілька днів і я знову опинився біля тієї самої крамниці, де купив собі піджака. Було ще рано і до відкриття залишалося пару хвилин. Біля входу стояли два чоловіка і про щось балакали. Оскільки я зупинився неподалік, то мимоволі став свідком їхньої розмови.
- Знаєш, моя дружина така мудра, що аж дурна.
- Чого так?
- Повернувся я із заробітків, усі гроші віддав їй, а три євро по монетці залишив у шафі, так, на пам'ять, бо не знав, чи поїду ще колись на ті трудові «курорти» – здоров’я уже не те. А тут якраз перше квітня підходить. Ну моя жінка, велика веселуха, як вона про себе думає, вирішила зі мною трішки пожартувати. Узяла вона ті євро та й пішла ось у цей магазин
(чоловік кивнув головою у бік зачинених дверей), знайшла піджак на мій розмір, сунула до його кишені монетки і попросила продавця відкласти, бо забула начебто гроші. Далі, за своїм планом, мала заманити мене сюди, начепити того піджака, щоб я чисто випадково знайшов у його кишенях гроші. Сюрприз!!! Але, як то часто буває, життя коректує наміри. Зустріла по дорозі подругу дитинства, з якою не бачилася років із десять. Розговорилися, зайшли у кафе трохи посидіти, щось випили і все – пам’ять як відрізало. Схаменулася аж пізно увечері. На другий день раненько побігла до магазину та на кілька хвилин спізнилася. Якийсь …(тут чоловік вжив лайливе слова, почувши яке, я трохи відійшов убік, наче ближче мене могли упізнати І образити у більш дієвий спосіб) купив того піджака, а разом із ним мої три євро.
Я давно уже усе зрозумів і хвиля якогось незбагненного почуття охопила мене – суміш розчарування, жалю і потаємної зловтішної досади.
- Так тобі і треба, …! - тим самим словом у подумах я обізвав того випадкового, як на мій випадок, і зовсім невипадкового, як на спростування усіляких незрозумілих дивовиж у людському житті, чоловіка. Не чекаючи відкриття крамниці, я пішов додому. Чари закінчилися, розвіявши майже ідеальний обман, який могла б учинити доля із моєю довірливою душею. Жаль, бо так інколи хочеться казки…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
