Спомин із пам’яті з присмаком терпкості
Знову вповільнює кроки мої
Страхи та надії під маскою зверхності тануть щомиті
Вплітаються у дні наскельним малюнком
Плетивом вічності
Сльози солоні відчую, п’янкі
Ти затанцюєш у мені, моя гордосте
Адже ти знаєш, чого варті ми

Тобі відомо, що кожен втрачає
Недосипає ночей
Бачить сни, що манять покликом
Відблиском Раю
Та чи існує той Рай?
Чи є ми?

Ти аплодуєш мені, моя гордосте?
Віриш у мене одна лише ти
Тануть надії, відроджені поночі
Маски зникають без тліну, мов дні
Серце від болю стискається
Бореться проти промовлених розумом слів
Ні, нам не байдуже
Ще палко молимось
Кожен до своїх, до різних богів

Гніт розгораючись, палахкотить
Ми бачимо сни, що віщують недобре
І де ж ці сили, що зцілять у бою?
Наша броня вже іржавіє
Втома плавно вирує тілом твоїм
Але знов відродиться віра, мов сонце
Що все освітлює
Змінює мить
Мить, що постане періодом грому!
Думка – то птаха
А слово – то спис
Рани загоєні – все одно рани
Можливо й поляжемо, в момент знищені
Але боротись за біль свій все ж варто
Спомин із пам’яті – присмак тих днів
Що все вирішує
Цвіт чи лиш зав’язь ти
Саме в цю мить
Рішення змінить життя твоє подальше
Нам не спинить тепер на пів кроці
Поля горицвіту палатимуть ніч
Більше ніколи не станемо осторонь
Слово та дія – це відсіч віків

Стиха наспівує вітер пісні
Небо прооране птаством, що лине
Я знову звеличую пам'ять тих днів
Присмаком вина, що скріпив нас віднині…


06(02)2013