Як це часто із нами буває –
Все в турботах, й бракує в нас слів
Тим, що поруч живуть, - забуваєм
Наших других батьків – вчителів.

На узбіччі дороги, вже в роках,
Йде старенька й несе торбинки.
Щось таке близьке серцю в тих кроках
Й звичне в рухах старої руки.

Щось збирає старенька бабуся,
Чи шукає на хліб копійки?
По асфальті довкола дивлюся,
Але там лиш порожні пляшки.

Старість, кажуть, далеко не радість,
Звело спину старій – важко жить.
Підійшов помогти їй піднятись
І впізнав свою вчительку вмить.

Ось підводиться сива бабуся,
Хоче глянути, хто допоміг.
Та не встигла, бо я відвернувся,
В очі їй подивитись не зміг

Щоб найтяжчих позбавить уроків,
Й не соромилась світла душа
Тої долі, що в старості років
Підбирати пляшки залиша.

Підкотився клубок, тисне в горлі,
Звісно, я на таке не чекав.
Щоб не вразити старості гордість,
Я від себе неначе тікав.

То ж керуйте, черстві супостати,
Щоб забулось таке навіки,
Аби ті, хто нас вчив людьми стати,
На шляху не збирали пляшки.

2003