До Дня Незалежності України

Магістрал (акросонет)

У правіки сягаєш неспроста,
Сліди минулого утаєні нащадкам.
Тайнописом курганів поросла,
Автоніму не видавши спочатку.
Вояцького не бракло ремесла,
Абетку мужності засвоювала гладко,
Й звитяги славні… Їм нема числа.
Упавши, не показувала п’яток.
Крамольний дух нескорених голів
Румовищем спадав на ворогів,
А в герць ішла із гаслом: «Я змагаю!»…
Їдкий сопух новітнього ярма
Набридливо вповзає, як чума…
О, засвітися мудрістю, благаю!

1.
У правіки сягаєш неспроста,
праматінко трипільської культури,
і леза часового гостра сталь
розорює твоїх начал підмури.
Тисячолітня пам’ять пророста
з розкопок: теракотові фігури¹
історії озвучили уста,
безпам’яті не давши на тортури.
Колись на благодатній цій землі
зродилось плем’я, у прадавній млі
посіявши могутності зачатки.
Та жорна часу перетерли геть
цю аксіому в історичну дерть -
сліди минулого утаєні нащадкам.

2.
Сліди минулого утаєні нащадкам
у твердь праукраїнську степову,
та давнини відсунута шухлядка -
до істини наблизитись впритул.
Тисячолітні загадки-нотатки
провозвіщали еру золоту.
Ти ще тоді , сповите немовлятко,
про роль свою й не снила світову.
Душа твоя, оздоблена красою
у скіфській пекторалі, і канвою
гармонії просякнута до тла.
Твоя земля – це плодовите лоно
і артефактів віковічні схрони,
тайнописом курганів поросла.

3.
Тайнописом курганів поросла …
Чи ж до джерел його розшифрувати?
Для ойкумени – густиться імла:
ти – посестра Шумеру і Аратти?
На зламі ер, коли доба нова
свій лік взяла від Божого дитяти,
правиця Первозваного посла³
простерлася твій лик благословляти.
Колись він заіскрить у златі бань
(не скутий ще гримасами страждань)
для світу - у заможності і статку.
І у віки́ вкарбуєш імено,
й воздвигнеш праслов’янське знамено,
автоніму не видавши спочатку.

4.
Автоніму не видавши спочатку,
озвешся в літописнім сповитку,
і згодом, утвердившись у нащадках,
заблиснеш світові у гордому: «Я – У-
країна! У моєму спадку
куточок райський на землі, яку
Господь так щедро, без остатку,
у благодаті дарував вінку!»
А на семи горбах засяє град
і Кий у нім наводитиме лад.
Бо ж як без князя? – Човен без весла.
Й для відсічі навалам кочівним
полянам русочолим і ставним
вояцького не бракло ремесла.

5.
Вояцького не бракло ремесла
звитяжити за честь землі-Вітчизни.
Було всього в борні добра і зла:
побідні учти і жалобні тризни.
Ти світ середньовічний потрясла
своєю міццю-спадком від дідизни
і осипàлись мури, як зола,
під княжою дружиною. Харизми
Аскольдової стачило на всіх:
могутність греків⁴ кинути до ніг -
а Візантія ще про те не мала й гадки.
Безстрашшям кожен русич-відчайдух
утверджував твій переможний дух -
абетка мужності тобі давалась гладко.

6.
Абетка мужності тобі давалась гладко.
Обороняла край від зазіхань,
чужинців-зайд уклавши на лопатки,
аби нових позбутися страждань.
Олег, у владолюбстві не ягнятко,
на каганат простяг правиці длань
й хозарам повелів - ще у зачатку
довіку позабуть про руську дань.
Гартований в походах бойових,
на брамі Цареграда щит воздвиг⁵…
Ти гордо знамено побід несла,
змагаючи за честь впродовж віків,
і переможний дух твій не зотлів,
й звитяги славні… Їм нема числа.


7.
Й звитяги славні… Їм нема числа.
Давала раду ти із ворогами.
Коли ж на княжий трон жона зійшла –
прославилась у світі ще й жінками.
Княгиня Ольга. Грішна і свята.
Було - жорстока в помсті до нестями⁶…
З любов’ю в серце прийняла Христа,
у мудрості рівнялася з мужами.
Жона-окраса княжої доби -
прави́ло історичної гарби,
у сонмі праведних завірила печатку…
Не битим шляхом твій котився віз:
зривавсь у прірву, пнувся на узвіз.
Упавши, не показувала п’яток.

8.
Упавши, не показувала п’яток ,
шматована, плюндрована не раз.
Упертості тобі стачало, матко,
являтись знов, і полиск твій не гас.
А літописні пера, для порядку,
великокняжі імена для нас:
Великий, Мудрий, Мономах–на згадку
у невблаганний вкарбували час.
Та не легка історії хода –
і ятагани висталить Орда,
укриє попіл безмір городíв.
І на століття іго татарви
уярмить в сіті стріл і тятиви
крамольний дух нескорених голів.

9.
Крамольний дух нескорених голів,
укоськаний, здавалось, на віки,
ніколи не скорявся. Поготів -
запрагнув королівської руки:
у ній він перемоги знак узрів.
Данилові⁷ не зрадили зірки
(вони – зірки – шанують королів):
схилив коліно темник Куремса⁸,
і переможна линула яса
у стольний Холм і княжий город Львів.
І русичів ставав за валом вал,
і помсти справедливої запал
румовищем спадав на ворогів.

10.
Румовищем спадав на ворогів
той волелюбний, одчайдушний клич
відважних воїв. Слава прабатьків
із мужніх променилася облич.
Як боронили землі литвинів⁹
і власні - українські споконвіч,
на вольну широчінь твоїх степів
вже чатувала Посполита Річ.
Ти проти ляха стала без принуки,
а не дрімала, смирно склавши руки,
і не мовчала: «Мòя хата скраю…».
Під бойову збирала корогву,
і за гетьманську бралась булаву,
а в герць ішла із гаслом: «Я змагаю!..»

11.
А в герць ішла із гаслом: «Я змагаю!..»
І розпинала ворога на п’яльцях
своїх звитяг. А хто не пам’ятає
і Жовтих Вод, і Корсуня й Пилявців?..
А далі що, Царице Всеблагая?! -
З Москвою ти зійшлась у п’янім танці
(історія ж помилки не прощає
й для виправлень не залишає шансів).
Та, руку простягнувши москалю
й підступному довірившись царю,
на волю сподівалася дарма:
ще не обсох угоди атрамент,
як вольності твої скував ущент
їдкий сопух новітнього ярма.

12.
Їдкий сопух новітнього ярма
тебе на триста літ заполонив:
невже ж то від московського клейма
незгойний слід до скону? Без вини?
Надії на спасіння вже нема?..
Та просвітління кануло згори:
імперська розвалилася тюрма -
усе, по волі Божій, до пори…
Здавалося, навіки відтепер
зріднилися під стягом УНР
Схід, Південь, Північ і Галичина,
і «свободо́ньки сонічко» 10 зійшло.
Та ба… Потвора з молотом й серпом
набридливо вповзає, як чума…

13.
Набридливо вповзає, як чума,
тебе у «братні» загріба обійми.
Ось воля... з-під партійного керма.
І доля – та, що не об’їдеш кіньми…
Голодомори і колгоспний «рай»,
НКВД, ГУЛАГівські катівні…
Живого місця на тобі нема!
О Господи! Чи встанемо з колін ми?!
А орди «старшобратніх» зайд-заброд,
перетворили націю у зброд,
господарем вляглись у ріднім краю...
А смертоносний зблиск зорі Полин…
Між Сходом-Заходом убитий клин…
О, засвітися мудрістю, благаю!

14.
О, засвітися мудрістю, благаю!
Бо ж можеш… Пригадай лише Майдан!..
Не дай посадовить себе на палю,
а чи до скронь приставити наган.
Тебе поміж собою розпинають
Манкурт_слуга_народу і пахан .
Ти ж корчишся в лещатах чвар: «Конаю!»,
щотретій бо зі слуг твоїх – гетьма́н.
Ще від начал життєпису – в борні,
чи не пора вже знищити на пні
і згадку про двоглавого орла?!
Устань, Вкраїно! Наче моноліт!
Як нація! Хай усвідомить світ -
у правіки сягаєш неспроста!

Серпень 2013

ПРИМІТКИ:
¹ - елементи глиняного посуду та теракотові фігурки, знайдені під час розкопок в
с. Трипілля Київської області;
² - cукупність заселених людиною частин земної кулі;
³ - апостол Андрій Первозваний;
⁴ - перший документований самостійний похід Русі на Константинополь у 860 році, очолений Аскольдом;
⁵ - похід Русі на Константинополь у 907 році; князь Олег на честь перемоги прибив свій щит на ворота міста;
⁶ - жорстока помста Ольги деревлянам за вбивство чоловіка (князя Ігоря );
⁷ - Данило Галицький;
⁸ - воєвода татарського хана Батия, монголо-татарський темник, внук хана Джучі, засновника Білої Орди. Був намісником (баскаком) Золотої Орди на Правобережній Україні;
⁹ - Велике князівство Литовське;
10- з вірша М. Шашкевича «Другові».