Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашіля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашіля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
2026.11.10
21:23
Онкодиспансер. Первинний огляд лікаря.
Пацієнт - чоловік років 45-50.
Підозра на рак легень.
- Палите?
- Палю.
- Як довго?
- З 4го класу. Може з 5го.
- З якого конкретно року?
- Я не помню.
- В школу ви в якому році пішли?
- (кашляє) Точно не п
2026.11.10
21:06
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
Бутель…
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бутель…
(ескіз з натури місцевою говіркою)
… ніс під пахвою Степан Хамелюк на прізвисько Пляцок, вийшовши з власного двору…певно він був дуже сердитий… Вслід йому гукала його дружина.
- Дивисі мені! Абись не забув…
Степан навіть не обернувся, лиш пискнув собі тихо під носа, перекривлюючи її тоненький голосок.
– Дивюсі, дивюсі – не забуду-буду… - і пішов. Під пахвою він міцно тримав трьохлітрового бутля, закритого білою поліетиленовою кришкою. Відійшовши метрів зо двісті від хати, Степан припер того бутля до плота, зняв кришку і відпив чотири ковтки… Це побачив Іван на прізвисько Німец, що якраз тер для свині мамута,* - принюхався… і хоч було далеченько, аби можна було щось занюхати, йому чітко причудився запах міцної самогонки - аж слинка потекла... Коли Степан рушив далі, Іван, підтягнувши соплі, мов загіпнотизований, пішов слідом… з теркою в руці. Дорога ішла вниз: справа - гора Гай, зліва, внизу, - оболоня, де паслися корови, і далі місток через річку Коропець, а там вже містечко Підгайці. Степан працював в Укртелекомі монтером, як він прижартовував, старшим по дротях. Не доходячи кілька метрів до моста, він знову відкрив бутля… Тільки-но зробив пару ковтків, як тут підбігає задиханий Німец.
- Дай мені…Ги-ги! Випити… Ги-ги! Ну хоць сто грам!
- Вступисі Їваську мені туво… з перед вочей – не нервуй мене!
Але Іван вже почав видирати бутля з рук… Степан кремезніший і значно вищий за того Німця… Та Німец, знаючи лагідну Степанову вдачу та його добродушність, нагліє як та свиня негодована, для котрої він тільки-що тер буряка.
- Ну ти, … твою мать. Зажерсі! Туваришови сто грам жилуєш**… - і давай брати Степана за горло, але той сьогодні, мов з «цепа зірвався»: як розвертає Івана, та як дає копняка, що той, бідний, з розгону, аж збігає вниз на оболоню… а там зашпортується за високого будяка тай… лицем в свіже коров’яче г…но…
Степан постояв трохи, потім махнув рукою, спересердя плюнув, повернувся тай пішов далі.
У дворі Телекому, в курильні, де був невеликий столик і дві лавки, сів, зняв з бутля кришку і почав пити. Тут нагодився Ігор на прізвисько Сосіска.
- О! Хлопці, ходіт сюда! Стефко бутель самогонки приніс. Скорше, скорше, бо сам вип’є…
За якусь мить уся бригада монтерів була в зборі… і двістіграмовий гранчастий стакан з’явися, не знати звідки, і дві байди*** хліба, намащені смальцем із шкварками… Хотіли забрати в Степана бутель – не дає.
- Ти чо, Стьопа?
- Вступітсі хлопці гет від мене…
Але де там - трохи поморочились, відібрали бутель і регочуть.
- І чого то він такий жмотний став… два дни всього на роботі не був…
- Що там тобі голову помінєли в тій клініці, чи що?
Степан поривався відібрати бутля…
- Хлопці, прошу вас, не позорте мене!
Але до хлопців ще не доходило у чому справа, аж тут бригадир Гриць налив півстакана…
- Ну, поїхали! – випив… і здивовано сказав: та то ж вода!
Всі аж повідкривали роти…
- А ви думали, що я вам горівки приніс… ага, з якого би то хрена? - То мені позавчора, як камінь в нирці роздробили, пан дохтор приписали аби м дві літри води в день випивов, щоб пісок виходив…
- То ти аж з дому воду сюда пер!? Що в крані нема?..
- А ти мої Маринці поясни - завеласі, ніби навжена (він почав тоненьким голосом перекривляти голос своєї жінки) - дивисі мені - пий воду! Стілько грошів за операцию вікінули… Ти єк не будеш мати в бутлику води, то не буш пив, я ті добре знаю…
- А-а-а, то тепер зрозуміло, чо ти такий навіжений зранє, – сказав бригадир Гриць, - ну що хлопці, підтримаєм товариша в біді – хто скілько має?.. Горівка найліпше камінці виганяє! Біжи, Їгорку, по флєшку**** і…сосиску!
* Мамут - великий кормовий буряк.
** жилує – жаліє.
*** бАйда – скибка хліба.
**** флєшка – пляшка.
2012 р. м. Вінниця.
… ніс під пахвою Степан Хамелюк на прізвисько Пляцок, вийшовши з власного двору…певно він був дуже сердитий… Вслід йому гукала його дружина.
- Дивисі мені! Абись не забув…
Степан навіть не обернувся, лиш пискнув собі тихо під носа, перекривлюючи її тоненький голосок.
– Дивюсі, дивюсі – не забуду-буду… - і пішов. Під пахвою він міцно тримав трьохлітрового бутля, закритого білою поліетиленовою кришкою. Відійшовши метрів зо двісті від хати, Степан припер того бутля до плота, зняв кришку і відпив чотири ковтки… Це побачив Іван на прізвисько Німец, що якраз тер для свині мамута,* - принюхався… і хоч було далеченько, аби можна було щось занюхати, йому чітко причудився запах міцної самогонки - аж слинка потекла... Коли Степан рушив далі, Іван, підтягнувши соплі, мов загіпнотизований, пішов слідом… з теркою в руці. Дорога ішла вниз: справа - гора Гай, зліва, внизу, - оболоня, де паслися корови, і далі місток через річку Коропець, а там вже містечко Підгайці. Степан працював в Укртелекомі монтером, як він прижартовував, старшим по дротях. Не доходячи кілька метрів до моста, він знову відкрив бутля… Тільки-но зробив пару ковтків, як тут підбігає задиханий Німец.
- Дай мені…Ги-ги! Випити… Ги-ги! Ну хоць сто грам!
- Вступисі Їваську мені туво… з перед вочей – не нервуй мене!
Але Іван вже почав видирати бутля з рук… Степан кремезніший і значно вищий за того Німця… Та Німец, знаючи лагідну Степанову вдачу та його добродушність, нагліє як та свиня негодована, для котрої він тільки-що тер буряка.
- Ну ти, … твою мать. Зажерсі! Туваришови сто грам жилуєш**… - і давай брати Степана за горло, але той сьогодні, мов з «цепа зірвався»: як розвертає Івана, та як дає копняка, що той, бідний, з розгону, аж збігає вниз на оболоню… а там зашпортується за високого будяка тай… лицем в свіже коров’яче г…но…
Степан постояв трохи, потім махнув рукою, спересердя плюнув, повернувся тай пішов далі.
У дворі Телекому, в курильні, де був невеликий столик і дві лавки, сів, зняв з бутля кришку і почав пити. Тут нагодився Ігор на прізвисько Сосіска.
- О! Хлопці, ходіт сюда! Стефко бутель самогонки приніс. Скорше, скорше, бо сам вип’є…
За якусь мить уся бригада монтерів була в зборі… і двістіграмовий гранчастий стакан з’явися, не знати звідки, і дві байди*** хліба, намащені смальцем із шкварками… Хотіли забрати в Степана бутель – не дає.
- Ти чо, Стьопа?
- Вступітсі хлопці гет від мене…
Але де там - трохи поморочились, відібрали бутель і регочуть.
- І чого то він такий жмотний став… два дни всього на роботі не був…
- Що там тобі голову помінєли в тій клініці, чи що?
Степан поривався відібрати бутля…
- Хлопці, прошу вас, не позорте мене!
Але до хлопців ще не доходило у чому справа, аж тут бригадир Гриць налив півстакана…
- Ну, поїхали! – випив… і здивовано сказав: та то ж вода!
Всі аж повідкривали роти…
- А ви думали, що я вам горівки приніс… ага, з якого би то хрена? - То мені позавчора, як камінь в нирці роздробили, пан дохтор приписали аби м дві літри води в день випивов, щоб пісок виходив…
- То ти аж з дому воду сюда пер!? Що в крані нема?..
- А ти мої Маринці поясни - завеласі, ніби навжена (він почав тоненьким голосом перекривляти голос своєї жінки) - дивисі мені - пий воду! Стілько грошів за операцию вікінули… Ти єк не будеш мати в бутлику води, то не буш пив, я ті добре знаю…
- А-а-а, то тепер зрозуміло, чо ти такий навіжений зранє, – сказав бригадир Гриць, - ну що хлопці, підтримаєм товариша в біді – хто скілько має?.. Горівка найліпше камінці виганяє! Біжи, Їгорку, по флєшку**** і…сосиску!
* Мамут - великий кормовий буряк.
** жилує – жаліє.
*** бАйда – скибка хліба.
**** флєшка – пляшка.
2012 р. м. Вінниця.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мандри в космосі 52. Кант – про час і вірші про час (вибрані тексти Поетичних Майстерень)"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 51. Сюжети Христенка і філософія Канта та Ніцше. (вибрані тексти Поетичних Майст"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 51. Сюжети Христенка і філософія Канта та Ніцше. (вибрані тексти Поетичних Майст"
Про публікацію
