Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
Бутель…
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бутель…
(ескіз з натури місцевою говіркою)
… ніс під пахвою Степан Хамелюк на прізвисько Пляцок, вийшовши з власного двору…певно він був дуже сердитий… Вслід йому гукала його дружина.
- Дивисі мені! Абись не забув…
Степан навіть не обернувся, лиш пискнув собі тихо під носа, перекривлюючи її тоненький голосок.
– Дивюсі, дивюсі – не забуду-буду… - і пішов. Під пахвою він міцно тримав трьохлітрового бутля, закритого білою поліетиленовою кришкою. Відійшовши метрів зо двісті від хати, Степан припер того бутля до плота, зняв кришку і відпив чотири ковтки… Це побачив Іван на прізвисько Німец, що якраз тер для свині мамута,* - принюхався… і хоч було далеченько, аби можна було щось занюхати, йому чітко причудився запах міцної самогонки - аж слинка потекла... Коли Степан рушив далі, Іван, підтягнувши соплі, мов загіпнотизований, пішов слідом… з теркою в руці. Дорога ішла вниз: справа - гора Гай, зліва, внизу, - оболоня, де паслися корови, і далі місток через річку Коропець, а там вже містечко Підгайці. Степан працював в Укртелекомі монтером, як він прижартовував, старшим по дротях. Не доходячи кілька метрів до моста, він знову відкрив бутля… Тільки-но зробив пару ковтків, як тут підбігає задиханий Німец.
- Дай мені…Ги-ги! Випити… Ги-ги! Ну хоць сто грам!
- Вступисі Їваську мені туво… з перед вочей – не нервуй мене!
Але Іван вже почав видирати бутля з рук… Степан кремезніший і значно вищий за того Німця… Та Німец, знаючи лагідну Степанову вдачу та його добродушність, нагліє як та свиня негодована, для котрої він тільки-що тер буряка.
- Ну ти, … твою мать. Зажерсі! Туваришови сто грам жилуєш**… - і давай брати Степана за горло, але той сьогодні, мов з «цепа зірвався»: як розвертає Івана, та як дає копняка, що той, бідний, з розгону, аж збігає вниз на оболоню… а там зашпортується за високого будяка тай… лицем в свіже коров’яче г…но…
Степан постояв трохи, потім махнув рукою, спересердя плюнув, повернувся тай пішов далі.
У дворі Телекому, в курильні, де був невеликий столик і дві лавки, сів, зняв з бутля кришку і почав пити. Тут нагодився Ігор на прізвисько Сосіска.
- О! Хлопці, ходіт сюда! Стефко бутель самогонки приніс. Скорше, скорше, бо сам вип’є…
За якусь мить уся бригада монтерів була в зборі… і двістіграмовий гранчастий стакан з’явися, не знати звідки, і дві байди*** хліба, намащені смальцем із шкварками… Хотіли забрати в Степана бутель – не дає.
- Ти чо, Стьопа?
- Вступітсі хлопці гет від мене…
Але де там - трохи поморочились, відібрали бутель і регочуть.
- І чого то він такий жмотний став… два дни всього на роботі не був…
- Що там тобі голову помінєли в тій клініці, чи що?
Степан поривався відібрати бутля…
- Хлопці, прошу вас, не позорте мене!
Але до хлопців ще не доходило у чому справа, аж тут бригадир Гриць налив півстакана…
- Ну, поїхали! – випив… і здивовано сказав: та то ж вода!
Всі аж повідкривали роти…
- А ви думали, що я вам горівки приніс… ага, з якого би то хрена? - То мені позавчора, як камінь в нирці роздробили, пан дохтор приписали аби м дві літри води в день випивов, щоб пісок виходив…
- То ти аж з дому воду сюда пер!? Що в крані нема?..
- А ти мої Маринці поясни - завеласі, ніби навжена (він почав тоненьким голосом перекривляти голос своєї жінки) - дивисі мені - пий воду! Стілько грошів за операцию вікінули… Ти єк не будеш мати в бутлику води, то не буш пив, я ті добре знаю…
- А-а-а, то тепер зрозуміло, чо ти такий навіжений зранє, – сказав бригадир Гриць, - ну що хлопці, підтримаєм товариша в біді – хто скілько має?.. Горівка найліпше камінці виганяє! Біжи, Їгорку, по флєшку**** і…сосиску!
* Мамут - великий кормовий буряк.
** жилує – жаліє.
*** бАйда – скибка хліба.
**** флєшка – пляшка.
2012 р. м. Вінниця.
… ніс під пахвою Степан Хамелюк на прізвисько Пляцок, вийшовши з власного двору…певно він був дуже сердитий… Вслід йому гукала його дружина.
- Дивисі мені! Абись не забув…
Степан навіть не обернувся, лиш пискнув собі тихо під носа, перекривлюючи її тоненький голосок.
– Дивюсі, дивюсі – не забуду-буду… - і пішов. Під пахвою він міцно тримав трьохлітрового бутля, закритого білою поліетиленовою кришкою. Відійшовши метрів зо двісті від хати, Степан припер того бутля до плота, зняв кришку і відпив чотири ковтки… Це побачив Іван на прізвисько Німец, що якраз тер для свині мамута,* - принюхався… і хоч було далеченько, аби можна було щось занюхати, йому чітко причудився запах міцної самогонки - аж слинка потекла... Коли Степан рушив далі, Іван, підтягнувши соплі, мов загіпнотизований, пішов слідом… з теркою в руці. Дорога ішла вниз: справа - гора Гай, зліва, внизу, - оболоня, де паслися корови, і далі місток через річку Коропець, а там вже містечко Підгайці. Степан працював в Укртелекомі монтером, як він прижартовував, старшим по дротях. Не доходячи кілька метрів до моста, він знову відкрив бутля… Тільки-но зробив пару ковтків, як тут підбігає задиханий Німец.
- Дай мені…Ги-ги! Випити… Ги-ги! Ну хоць сто грам!
- Вступисі Їваську мені туво… з перед вочей – не нервуй мене!
Але Іван вже почав видирати бутля з рук… Степан кремезніший і значно вищий за того Німця… Та Німец, знаючи лагідну Степанову вдачу та його добродушність, нагліє як та свиня негодована, для котрої він тільки-що тер буряка.
- Ну ти, … твою мать. Зажерсі! Туваришови сто грам жилуєш**… - і давай брати Степана за горло, але той сьогодні, мов з «цепа зірвався»: як розвертає Івана, та як дає копняка, що той, бідний, з розгону, аж збігає вниз на оболоню… а там зашпортується за високого будяка тай… лицем в свіже коров’яче г…но…
Степан постояв трохи, потім махнув рукою, спересердя плюнув, повернувся тай пішов далі.
У дворі Телекому, в курильні, де був невеликий столик і дві лавки, сів, зняв з бутля кришку і почав пити. Тут нагодився Ігор на прізвисько Сосіска.
- О! Хлопці, ходіт сюда! Стефко бутель самогонки приніс. Скорше, скорше, бо сам вип’є…
За якусь мить уся бригада монтерів була в зборі… і двістіграмовий гранчастий стакан з’явися, не знати звідки, і дві байди*** хліба, намащені смальцем із шкварками… Хотіли забрати в Степана бутель – не дає.
- Ти чо, Стьопа?
- Вступітсі хлопці гет від мене…
Але де там - трохи поморочились, відібрали бутель і регочуть.
- І чого то він такий жмотний став… два дни всього на роботі не був…
- Що там тобі голову помінєли в тій клініці, чи що?
Степан поривався відібрати бутля…
- Хлопці, прошу вас, не позорте мене!
Але до хлопців ще не доходило у чому справа, аж тут бригадир Гриць налив півстакана…
- Ну, поїхали! – випив… і здивовано сказав: та то ж вода!
Всі аж повідкривали роти…
- А ви думали, що я вам горівки приніс… ага, з якого би то хрена? - То мені позавчора, як камінь в нирці роздробили, пан дохтор приписали аби м дві літри води в день випивов, щоб пісок виходив…
- То ти аж з дому воду сюда пер!? Що в крані нема?..
- А ти мої Маринці поясни - завеласі, ніби навжена (він почав тоненьким голосом перекривляти голос своєї жінки) - дивисі мені - пий воду! Стілько грошів за операцию вікінули… Ти єк не будеш мати в бутлику води, то не буш пив, я ті добре знаю…
- А-а-а, то тепер зрозуміло, чо ти такий навіжений зранє, – сказав бригадир Гриць, - ну що хлопці, підтримаєм товариша в біді – хто скілько має?.. Горівка найліпше камінці виганяє! Біжи, Їгорку, по флєшку**** і…сосиску!
* Мамут - великий кормовий буряк.
** жилує – жаліє.
*** бАйда – скибка хліба.
**** флєшка – пляшка.
2012 р. м. Вінниця.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мандри в космосі 52. Кант – про час і вірші про час (вибрані тексти Поетичних Майстерень)"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 51. Сюжети Христенка і філософія Канта та Ніцше. (вибрані тексти Поетичних Майст"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 51. Сюжети Христенка і філософія Канта та Ніцше. (вибрані тексти Поетичних Майст"
Про публікацію
