Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
2026.02.23
15:16
Ми власної історії народ
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
2026.02.23
13:58
Зима тримає небо у полоні,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
2026.02.23
12:23
Частину серця, зіроньку душі
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
2026.02.23
11:27
Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
2026.02.23
10:16
І
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
2026.02.23
07:30
Не знаю я шипи взялись відкіль.
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
2026.02.23
05:30
Це ж так треба любить Україну,
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
2026.02.22
21:14
Хлюпоче дощ і вітер дзенька.
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
2026.02.22
21:00
Сполоханий ранок давно від’ятрів
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
Бутель…
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бутель…
(ескіз з натури місцевою говіркою)
… ніс під пахвою Степан Хамелюк на прізвисько Пляцок, вийшовши з власного двору…певно він був дуже сердитий… Вслід йому гукала його дружина.
- Дивисі мені! Абись не забув…
Степан навіть не обернувся, лиш пискнув собі тихо під носа, перекривлюючи її тоненький голосок.
– Дивюсі, дивюсі – не забуду-буду… - і пішов. Під пахвою він міцно тримав трьохлітрового бутля, закритого білою поліетиленовою кришкою. Відійшовши метрів зо двісті від хати, Степан припер того бутля до плота, зняв кришку і відпив чотири ковтки… Це побачив Іван на прізвисько Німец, що якраз тер для свині мамута,* - принюхався… і хоч було далеченько, аби можна було щось занюхати, йому чітко причудився запах міцної самогонки - аж слинка потекла... Коли Степан рушив далі, Іван, підтягнувши соплі, мов загіпнотизований, пішов слідом… з теркою в руці. Дорога ішла вниз: справа - гора Гай, зліва, внизу, - оболоня, де паслися корови, і далі місток через річку Коропець, а там вже містечко Підгайці. Степан працював в Укртелекомі монтером, як він прижартовував, старшим по дротях. Не доходячи кілька метрів до моста, він знову відкрив бутля… Тільки-но зробив пару ковтків, як тут підбігає задиханий Німец.
- Дай мені…Ги-ги! Випити… Ги-ги! Ну хоць сто грам!
- Вступисі Їваську мені туво… з перед вочей – не нервуй мене!
Але Іван вже почав видирати бутля з рук… Степан кремезніший і значно вищий за того Німця… Та Німец, знаючи лагідну Степанову вдачу та його добродушність, нагліє як та свиня негодована, для котрої він тільки-що тер буряка.
- Ну ти, … твою мать. Зажерсі! Туваришови сто грам жилуєш**… - і давай брати Степана за горло, але той сьогодні, мов з «цепа зірвався»: як розвертає Івана, та як дає копняка, що той, бідний, з розгону, аж збігає вниз на оболоню… а там зашпортується за високого будяка тай… лицем в свіже коров’яче г…но…
Степан постояв трохи, потім махнув рукою, спересердя плюнув, повернувся тай пішов далі.
У дворі Телекому, в курильні, де був невеликий столик і дві лавки, сів, зняв з бутля кришку і почав пити. Тут нагодився Ігор на прізвисько Сосіска.
- О! Хлопці, ходіт сюда! Стефко бутель самогонки приніс. Скорше, скорше, бо сам вип’є…
За якусь мить уся бригада монтерів була в зборі… і двістіграмовий гранчастий стакан з’явися, не знати звідки, і дві байди*** хліба, намащені смальцем із шкварками… Хотіли забрати в Степана бутель – не дає.
- Ти чо, Стьопа?
- Вступітсі хлопці гет від мене…
Але де там - трохи поморочились, відібрали бутель і регочуть.
- І чого то він такий жмотний став… два дни всього на роботі не був…
- Що там тобі голову помінєли в тій клініці, чи що?
Степан поривався відібрати бутля…
- Хлопці, прошу вас, не позорте мене!
Але до хлопців ще не доходило у чому справа, аж тут бригадир Гриць налив півстакана…
- Ну, поїхали! – випив… і здивовано сказав: та то ж вода!
Всі аж повідкривали роти…
- А ви думали, що я вам горівки приніс… ага, з якого би то хрена? - То мені позавчора, як камінь в нирці роздробили, пан дохтор приписали аби м дві літри води в день випивов, щоб пісок виходив…
- То ти аж з дому воду сюда пер!? Що в крані нема?..
- А ти мої Маринці поясни - завеласі, ніби навжена (він почав тоненьким голосом перекривляти голос своєї жінки) - дивисі мені - пий воду! Стілько грошів за операцию вікінули… Ти єк не будеш мати в бутлику води, то не буш пив, я ті добре знаю…
- А-а-а, то тепер зрозуміло, чо ти такий навіжений зранє, – сказав бригадир Гриць, - ну що хлопці, підтримаєм товариша в біді – хто скілько має?.. Горівка найліпше камінці виганяє! Біжи, Їгорку, по флєшку**** і…сосиску!
* Мамут - великий кормовий буряк.
** жилує – жаліє.
*** бАйда – скибка хліба.
**** флєшка – пляшка.
2012 р. м. Вінниця.
… ніс під пахвою Степан Хамелюк на прізвисько Пляцок, вийшовши з власного двору…певно він був дуже сердитий… Вслід йому гукала його дружина.
- Дивисі мені! Абись не забув…
Степан навіть не обернувся, лиш пискнув собі тихо під носа, перекривлюючи її тоненький голосок.
– Дивюсі, дивюсі – не забуду-буду… - і пішов. Під пахвою він міцно тримав трьохлітрового бутля, закритого білою поліетиленовою кришкою. Відійшовши метрів зо двісті від хати, Степан припер того бутля до плота, зняв кришку і відпив чотири ковтки… Це побачив Іван на прізвисько Німец, що якраз тер для свині мамута,* - принюхався… і хоч було далеченько, аби можна було щось занюхати, йому чітко причудився запах міцної самогонки - аж слинка потекла... Коли Степан рушив далі, Іван, підтягнувши соплі, мов загіпнотизований, пішов слідом… з теркою в руці. Дорога ішла вниз: справа - гора Гай, зліва, внизу, - оболоня, де паслися корови, і далі місток через річку Коропець, а там вже містечко Підгайці. Степан працював в Укртелекомі монтером, як він прижартовував, старшим по дротях. Не доходячи кілька метрів до моста, він знову відкрив бутля… Тільки-но зробив пару ковтків, як тут підбігає задиханий Німец.
- Дай мені…Ги-ги! Випити… Ги-ги! Ну хоць сто грам!
- Вступисі Їваську мені туво… з перед вочей – не нервуй мене!
Але Іван вже почав видирати бутля з рук… Степан кремезніший і значно вищий за того Німця… Та Німец, знаючи лагідну Степанову вдачу та його добродушність, нагліє як та свиня негодована, для котрої він тільки-що тер буряка.
- Ну ти, … твою мать. Зажерсі! Туваришови сто грам жилуєш**… - і давай брати Степана за горло, але той сьогодні, мов з «цепа зірвався»: як розвертає Івана, та як дає копняка, що той, бідний, з розгону, аж збігає вниз на оболоню… а там зашпортується за високого будяка тай… лицем в свіже коров’яче г…но…
Степан постояв трохи, потім махнув рукою, спересердя плюнув, повернувся тай пішов далі.
У дворі Телекому, в курильні, де був невеликий столик і дві лавки, сів, зняв з бутля кришку і почав пити. Тут нагодився Ігор на прізвисько Сосіска.
- О! Хлопці, ходіт сюда! Стефко бутель самогонки приніс. Скорше, скорше, бо сам вип’є…
За якусь мить уся бригада монтерів була в зборі… і двістіграмовий гранчастий стакан з’явися, не знати звідки, і дві байди*** хліба, намащені смальцем із шкварками… Хотіли забрати в Степана бутель – не дає.
- Ти чо, Стьопа?
- Вступітсі хлопці гет від мене…
Але де там - трохи поморочились, відібрали бутель і регочуть.
- І чого то він такий жмотний став… два дни всього на роботі не був…
- Що там тобі голову помінєли в тій клініці, чи що?
Степан поривався відібрати бутля…
- Хлопці, прошу вас, не позорте мене!
Але до хлопців ще не доходило у чому справа, аж тут бригадир Гриць налив півстакана…
- Ну, поїхали! – випив… і здивовано сказав: та то ж вода!
Всі аж повідкривали роти…
- А ви думали, що я вам горівки приніс… ага, з якого би то хрена? - То мені позавчора, як камінь в нирці роздробили, пан дохтор приписали аби м дві літри води в день випивов, щоб пісок виходив…
- То ти аж з дому воду сюда пер!? Що в крані нема?..
- А ти мої Маринці поясни - завеласі, ніби навжена (він почав тоненьким голосом перекривляти голос своєї жінки) - дивисі мені - пий воду! Стілько грошів за операцию вікінули… Ти єк не будеш мати в бутлику води, то не буш пив, я ті добре знаю…
- А-а-а, то тепер зрозуміло, чо ти такий навіжений зранє, – сказав бригадир Гриць, - ну що хлопці, підтримаєм товариша в біді – хто скілько має?.. Горівка найліпше камінці виганяє! Біжи, Їгорку, по флєшку**** і…сосиску!
* Мамут - великий кормовий буряк.
** жилує – жаліє.
*** бАйда – скибка хліба.
**** флєшка – пляшка.
2012 р. м. Вінниця.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мандри в космосі 52. Кант – про час і вірші про час (вибрані тексти Поетичних Майстерень)"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 51. Сюжети Христенка і філософія Канта та Ніцше. (вибрані тексти Поетичних Майст"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 51. Сюжети Христенка і філософія Канта та Ніцше. (вибрані тексти Поетичних Майст"
Про публікацію
