Донька з внуком їде з міста. Їх стрічає дідо:
- Щось наш хлопець виріс мало. Виглядає блідо.
Стала та йому жалітись: - Ніде правди діти.
Всі тепер такі у місті нездорові діти.
Може, глисти, може, гени. Авітамінози.
Той не їсть, не п’є, нервує. Тільки й крутить носом.
Дуже в’ялий, вічно сонний. Ще й худий, як тріска.
Зранку танком хоч тягни. Щоби встав із ліжка.
Кине сумку, ляже спати. Лиш в комп’ютер очі.
Ані вчитись, щось зробити й близько сам не хоче.
Став такий, як пес лінивий. Не впізнать Івана.
Може, хтось порадить інше, ліпше лікування?
Певно, купим знов пігулки. Різні вітаміни.
Лікар каже: мають бути позитивні зміни.
Дід всміхнувсь, озвався тихо: - Ви, як діти, наче!
Я вам сам, без медицини, скажу, що є краще.
Хочте, - їдьте до дохтОрів, викидайте гроші
Або щось знайдіть народне, якісне, хороше.
Сів за стіл і чарку випив: - Хочеш знати правди?
Я скажу. Йому поможуть трави й тільки трави!
Та киває: - Може бути! Ось у чім причина!
А які ж? Ромашка, м’ята, липа чи шипшина?
Ви скажіть, яка травичка краща й ефективна?
- Як для того лобуряки. То скоріш КРОПИВА!