Відповідати всім доведеться, зростати духовно, душевно, єством, уміннями - осягати свою свободу,- ніхто не заважає. Всі можливості є для цього. Може спершу наші величності відмовляться від чарок, від цигарок, озвучать, хто для них є авторитетом у вибраному життєвому скеруванні, дослухатимуться до слів цих авторитетів?... Пусте. Втрачені покоління...

В цивілізованих, справді не «рабських» країнах, не завжди усе добре, але, якщо там порушуються громадянські права, не тисячі, а мільйони виходять їх відстоювати і як правило добиваються свого усупереч прагненням державним інституціям. А у нас Як?
Конституція на 90 відсотків не виконується, із неї взагалі високонечтимі народом «члени» Конституційного Суду зробили посміховисько. Суди стали у позу «Чего изволите?» Відміняють вибори, нехтують правами десятків тисяч і що, це справедливий устій?
Люди зневірилися, не виходять масово відстоювати свої принципи, хіба так себе веде вільна людина? Поки що ми( більшість народу, Вас особисто із Вашим прагненням бути вільним у невільних обставинах я не відношу до цього «ми») по суті своїй ще перебуваємо
у тих залежностях від влади, від сильних світу сього, які у деяких сенсах можна прирівняти і до рабських. Це генетично у нашій крові. Не варто навіть перераховувати, скільки умов історичного характеру формували нашу ментальність, а Ви хочете особистої свободи на протязі такого короткого часу? А цінувати потрібно не авторитети(їх треба шанувати за їх духовний стержень), а моральні принципи, хоча би Божі заповіді, жити по них
а не творити собі кумирів. Вибачте, що узагальнив своє бачення у слово «ми». Якщо є окремі самодостатні незалежні особистості посеред маси зневажених, то честь їм і хвала. Тільки, здається мені, що їх особисті права закінчується там, де починаються інтереси більш впливових фігур. Хіба можна бути свобідному у світі, що ігнорує принципи рівності і справедливості? Якщо і можна, то тільки до тих пір, доки це дозволяється Системою. Але це не свобода, а її ілюзія. Можна усе життя прожити без прав, не підозрюючи про їх існування, бути щасливим у неволі, не підозрюючи або ігноруючи їх рабські засади свого існування. То що, про це не варто писати, а займатися особистим розкріпаченням во благо не втрати свого покоління. Втрачаються не покоління, а їх можливість самореалізації в умовах праведного суспільства. Можливо трохи пафосно і навіть демагогічно, але мені так здається. Дякую.

Ми звикли до лукавства на самому найвищому рівні, приймаємо його як даність і тих, хто про це пише(довго і нудно)дехто із нас записує до втраченого покоління. Жаль.

Над світом хижим і лукавим дорогу Божу не знайдеш.

Те "ліпше" - це тільки пересмикування реальності. Дчкую.

Дякую, Мирославе. Але це не початок другої строфи, а вірш-антитеза, як реакція на коментар Редакції Майстерень, де відчувається осуд віршів із узагальненням( МИ )і є рекомендації рости особисто, а не скиглити із темноти. Писався нашвидкуруч і всупереч вищезгаданому коментарю. Дякую за увагу.

Якщо залишити так як є, то це - не антитеза, бо "Законів совісті – імла (тьма, темрява)" заперечує ""Над вільним світом – світ ума"...

Слово "імла" вжита у значенні багато. Мабуть, це не зовсім правильно, але десь, колись, здається я читав, що тьма(імла) має татарське походження і означає дуже багато, безліч. Тому так і вжив. Лінгвісти могли би внести ясність.

Дякую, Мішелю. Для мене повна несподіванка Ваша оцінка, бо сам так не рахую. Мабуть тому, що короткий. Дякую.

Останній час у мене постійно дублюються коментарі.
Щось із програмою, мабуть.

Дякую. Згоден. Ще б життя погодилось.