ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04

Ольга Незламна
2025.04.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тарас Шевченко (1814 - 1861) / Вірші

 На вічну пам'ять Котляревському
Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне вербою
Червону калину;
На калині одиноке
Гніздечко гойдає, –
А де ж дівся соловейко?
Не питай, не знає.
Згадай лихо – та й байдуже…
Минулось… пропало…
Згадай добре – серце в'яне:
Чому не осталось?
Отож гляну та згадаю:
Було, як смеркає,
Защебече на калині –
Ніхто не минає.
Чи багатий, кого доля,
Як мати дитину,
Убирає, доглядає, –
Не мине калину.
Чи сирота, що до світа
Встає працювати,
Опиниться, послухає;
Мов батько та мати
Розпитують, розмовляють, –
Серце б'ється, любо…
І світ божий як великдень,
І люди як люди.
Чи дівчина, що милого
Щодень виглядає,
В'яне, сохне сиротою,
Де дітись не знає;
Піде на шлях подивитись,
Поплакати в лози, –
Защебече соловейко –
Сохнуть дрібні сльози.
Послухає, усміхнеться,
Піде темним гаєм…
Ніби з милим розмовляла…
А він, знай, співає,


Та дрібно, та рівно, як бога благає,
Поки вийде злодій на шлях погулять
З ножем у халайві, – піде руна гаєм,
Піде та замовкне – нащо щебетать?
Запеклую душу злодія не спинить,
Тільки стратить голос, добру не навчить.
Нехай же лютує, поки сам загине,
Поки безголов'я ворон прокричить.


Засне долина. На калині
І соловейко задріма.
Повіє вітер по долині –
Пішла дібровою руна,
Руна гуляє, божа мова.
Встануть сердеги працювать,
Корови підуть по діброві,
Дівчата вийдуть воду брать,
І сонце гляне, – рай, та й годі!
Верба сміється, свято скрізь!
Заплаче злодій, лютий злодій.
Було так перш – тепер дивись:
Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину;
На калині одиноке
Гніздечко гойдає, –
А де ж дівся соловейко?
Не питай, не знає.


Недавно, недавно у нас в Україні
Старий Котляревський отак щебетав;
Замовк неборака, сиротами кинув
І гори, і море, де перше витав,


Де ватагу пройдисвіста
Водив за собою, –
Все осталось, все сумує,
Як руїни Трої.
Все сумує, – тільки слава
Сонцем засіяла.
Не вмре кобзар, бо навіки
Його привітала.
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!


Праведная душе! прийми мою мову,
Не мудру, та щиру. Прийми, привітай.
Не кинь сиротою, як кинув діброви,
Прилини до мене, хоч на одно слово,
Та про Україну мені заспівай!
Нехай усміхнеться серце на чужині,
Хоч раз усміхнеться, дивлячись, як ти
Всю славу козацьку за словом єдиним
Переніс в убогу хату сироти.
Прилинь, сизий орле, бо я одинокий
Сирота у світі, в чужому краю.
Дивлюся на море широке, глибоке,
Поплив би на той бік – човна не дають.
Згадаю Енея, згадаю родину,
Згадаю, заплачу, як тая дитина.
А хвилі на той бік ідуть та ревуть.
А може, я темний, нічого не бачу,
Злая доля, може, на тім боці плаче, –
Сироту усюди люде осміють.
Нехай би сміялись, та там море грає,
Там сонце, там місяць ясніше сія,
Там з вітром могила в степу розмовляє,
Там не одинокий був би з нею й я.
Праведная душе! прийми мою мову,
Не мудру, та щиру. Прийми, привітай.
Не кинь сиротою, як кинув діброви,
Прилини до мене, хоч на одно слово,
Та про Україну мені заспівай!

[1838, С.-Петербург]




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-02-07 14:30:55
Переглядів сторінки твору 5244
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 6.469 / 7  (6.148 / 6.63)
* Рейтинг "Майстерень" 6.413 / 7  (6.398 / 6.95)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.806
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2011.11.27 22:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-03-10 19:41:28 ]
НА ВІЧНУ ПАМ’ЯТЬ КОТЛЯРЕВСЬКОМУ

Джерела тексту:
першодрук в альманасі «Ластівка» (с. 306 — 312); список І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 3 — 5). /610/

Подається за списком І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка. Конфігурація рядків 41 — 68 відтворюється за «Ластівкою» (с. 308 — 309).

Датується орієнтовно на підставі змісту вірша — відгуку на смерть І. П. Котляревського (помер 29 жовтня 1838 р.): листопад — грудень 1838 р., С.-Петербург.

Автограф не відомий. В кінці 1838 року Шевченко передав Є. П. Гребінці кілька творів для публікації в альманасі «Ластівка», про що останній повідомив Г. Ф. Квітку-Основ’яненка у листі від 18 листопада 1838 р.: «Він мені дав гарних стихів на збірник» (Гребінка Є. Твори: В 3 т. — Т. 3. — С. 595). Вірш «На вічну пам’ять Котляревському» Шевченко долучив до цих поезій («Причинна», «Вітре буйний, вітре буйний!..»), імовірно, пізніше. За свідченням П. О. Картавова, який склав опис підготовчого (він же й набірний) рукопису альманаху «Ластівка», вірш «На вічну пам’ять Котляревському» містився у ньому в писарській копії, й писарською рукою було написано прізвище поета: «Шевченко» (РНБ, ф. 341, № 443, арк. 8). За цією писарською копією вірш надруковано в альманасі «Ластівка» (с. 306 — 312; цензурний дозвіл — 12 березня 1840 р., дозвіл цензора П. О. Корсакова на випуск у світ — 27 квітня 1841 р.; див.: РДІА, ф. 777, оп. 27, № 273, арк. 21 звор.), але через недогляд до нього помилково приєднано й поезію «Тече вода в синє море...» (в рукопису «Ластівки» ці вірші містилися як два окремі твори).

Наприкінці 50-х років XIX ст. з альманаху «Ластівка» вірш «На вічну пам’ять Котляревському» з неточностями в рядках 9, 13, 55, 67, 85, 88, 90 — 92, 102 — 103, 105, 107 переписав І. М. Лазаревський (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 3 — 5). Переглядаючи цей рукопис після повернення із заслання, Шевченко вніс у текст чимало виправлень і переробок олівцем. Список І. М. Лазаревського з виправленнями Шевченка фіксує хронологічно останню фазу роботи поета над твором. До останнього прижиттєвого видання, що значною мірою було й підсумковим, — «Кобзаря» 1860 вірш не включено. В 40 — 60-х роках XIX ст. твір поширювався в рукописних списках з «Ластівки» (ІЛ, ф. 1, № 57, арк. 18 — 21 звор.; НМТШ, А-546; ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 207 — 212). Список у рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченкові (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 31 — 38) має в своїй основі текст «Ластівки» і водночас містить різночитання рядків 54 — 60 , близькі до згадуваних вище виправлень Шевченка у рукопису І. М. Лазаревського.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 34 — 38, де вірш надруковано за «Ластівкою» разом з поезією «Тече вода в синє море...» як один твір, і того ж року за невідомим джерелом з кількома різночитаннями у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 200 — 203; вірші «На вічну пам’ять Котляревському» та «Тече вода в синє море...» подано як окремі твори.

На вічну пам’ять Котляревському — вірш написано під безпосереднім враженням від звістки про смерть українського поета і драматурга І. П. Котляревського (1769 — 1838). У ньому відбилася висока оцінка молодим Шевченком творчості І. Котляревського, якого він підносить як національного і народного поета, співця України. У вірші йдеться про /611/ І. П. Котляревського — автора бурлескно-травестійної поеми «Енеїда», першого друкованого твору нової української літератури, що відіграв важливу роль в її становленні. У наступні роки поетова оцінка І. П. Котляревського стає стриманішою. В передмові 1847 р. до нездійсненого видання «Кобзаря» Шевченко висловив критичні зауваження щодо «Енеїди» («„Енеїда“ добра, а все-таки сміховина на московський шталт»), виступив проти однобічного захоплення тогочасних письменників бурлескним стилем. Можливо, в зв’язку з цим Шевченко не включив «На вічну пам’ять Котляревському» до «Кобзаря» 1860. У повістях «Наймичка» і «Художник» Шевченко прихильно цитував рядки з «Енеїди», в повісті «Близнецы» створив перший художній образ І. Котляревського — «знаменитого поэта», чуйного педагога, що любив «все благородное, в каком бы образе оно ни являлось». Творчість І. Котляревського мала безперечний вплив і на Шевченка, який у своїй сатиричній поезії використав і переосмислив вироблені І. Котляревським на основі народної мови прийоми бурлескного комізму. Традиції драматургії І. Котляревського позначилися на Шевченковій драмі «Назар Стодоля». У 1845 р. Шевченко намалював акварель «Будинок І. П. Котляревського в Полтаві».

Де ватагу пройдисвіта Водив за собою... — Тобто троянців на чолі з Енеєм, головним героєм поеми І. Котляревського «Енеїда». Тут Шевченко цитує Котляревського: «Еней пройдисвіт і не промах...» (Котляревський І. П. Повне зібрання творів. — К., 1969. — С. 199).

Троя (Іліон) — стародавнє місто на північно-західному узбережжі Малої Азії, зруйноване греками близько 1260 р. до н. е. під час Троянської війни. Облога й здобуття Трої військом коаліції ахейських царів на чолі з Агамемноном складає зміст поеми Гомера «Іліада». І. Котляревський в «Енеїді» «перелицював» і своєрідно «українізував» поему «Енеїда» римського поета Вергілія (70 — 19 рр. до н. е.) про мандри й пригоди троянських утікачів на чолі з сином царя Анхіза й богині Афродіти Енеєм, вклавши в її сюжет гумористично-сатиричні картини українського життя.

Всю славу козацьку за словом єдиним Переніс в убогу хату сироти. — Йдеться про наявні в поемі картини й образи «слави козацької» — героїчного минулого України (типу «Так славниї полки козацькі Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках, було, як мак, цвітуть. Як грянуть, сотнями ударять, Перед себе списи наставлять, То, мов мітлою, все метуть». — Котляревський І. П. Повне зібрання творів. — С. 142; «Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ...». — Там само. — С. 79; «Такий ляхам був Желізняк». — Там само. — С. 149, тощо). Енея та його «ватагу» І. П. Котляревський наділив колоритними рисами запорозьких козаків. Їхні мандри у пошуках землі, на якій Еней мав заснувати нове царство — майбутню Римську державу, нагадували читачам пошуки запорожцями місця для нової козацької держави (Задунайська Січ, Чорноморська Січ) після зруйнування 1775 р. Катериною II Запорозької Січі.

Згадаю Енея, згадаю родину, Згадаю, заплачу, як тая дитина. — Блукання по світу вигнанця Енея асоціювались у Шевченковій свідомості з його власною долею недавнього кріпака, відірваного від рідного краю.

Там з вітром могила в степу розмовляє... — Образ запозичено з народної пісні «Ой у полі могила з вітром говорила...». /612/


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2023-09-16 14:23:21 ]
Яка щира і велика синівська любов - духовного сина до духовного батька Котляревського!))))