- Ти поймі, я не можу так, я ж культурна людина, - пояснювала щось по телефону Катруся, дефілюючи поміж сукенок та кофтинок в бабціному магазині.
Сьогодні бабуня була зайнята своїми справами й попросила онуку-студентку замінити її в магазині. Торгівля йшла кволо, оскільки в цей бутік жіночого вбрання нечасто заходили вишукані пані. Та й день сьогодні був не шопінговий.
Дівчина нудилася-нудилася й нарешті вирішила видзвонити подружку, «потріщати» про своє, про жіноче.
Катруся була юна, проте дуже розумна. Вона знала з яких котирувань сьогодні розпочато торги на біржі. Вона знала різницю між постмодернізмом та авангардом, скажімо, в літературі. Вона розбиралася в модних сучасних течіях і напрямках. Вона вільно говорила трьома мовами й тільки українською, чомусь – ні, а тільки суржиком. Але в цьому не було жодної неповаги до своєї рідної мови - ні, то було навмисна простота, поза, намагання сказати оточуючим: я така сама, як ви. Я проста й доступна. Я не вища за вас, я не давлю вас своїм інтелектом – тож, любіть мене.
Вдягалася Катруся також відповідно. Вона не боялася яскравих кольорів, кардинальних міді або міні, дякувати Богу та батькам – стрункі ноги дозволяли. І що найважливіше – все то було зі смаком, з родзинкою, трішечки з викликом, але з обов’язковим, при тому всьому, мессіджем: я проста, доступна, мої речі не дорожчі за ваші – тож, любіть мене.
Катруся любила життя й воно відповідало їй взаємністю. Всі її подружки намагалися підчіпити папіка побагатше, але зустрічалися з простими хлопцями. Тому що папіки були зайняті. Катя, з її вихідними даними, могла обирати будь-кого: і молодого, і красивого, і розумного, і багатого. Проте й вона зустрічалася з простим хлопцем, говорячи всім з захватом: «Пасматрітє, який котик, він так любить мене!»
Найкращі столиці світу відкривали для Катерини свої обійми. Проте подорожувала Катя не за бабціні гроші. Вона вхитрялася знаходити проекти обміну досвідом, отримувати гранти на участь в різноманітних заходах і коли її питали, як вона туди потрапила, якою магією вона володіє, що їй це вдається, вона сміючись відповідала: «Люди, а ви пробували? Подавали заявки на участь у тих заходах, на отримання тих грантів?» В її оточенні тих, хто відповів би позитивно, не було, тому всі щиро вірили, що Катруся нічим не відрізняється від інших, просто їм впадло, а їй - ні. І за те її всі любили, що вона була проста, доступна, така, як усі. І її молоде успішне життя нікого не дратувало, тому що кожен думав, що й він так зможе, варто тільки захотіти.
- Ні-ні, й ще раз ні! Аха-ха-ха! Я не можу так, курочко!... Ні, й не проси… Слушай краще анєкдот. Заглядає зголоднілий постмодерніст у холодильник, а там банка з огірками… - в цю мить в магазин увійшли дві жіночки. Катя дуже, дуже не хотіла переривати розмову, тому що анекдот був в тему й хотілося його розказати. Вона промовила в трубку неголосно – Зачекай, тут прийшли. І потім до відвідувачок – Добрий день! Чи можу я вам памочь?
- Нам потрібна сукня. – Катя зміряла очима відвідувачок. Чорні стримані сукні, зібране на потилиці волосся. Жодного макіяжу. Жодних прикрас. Розмір десь сорок восьмий в однієї й п’ятдесятий - в іншої. Обом за сорок, а може й п’ятдесят. Катруся ще погано відрізняла сорокарічну жінку від п’ятдесятирічної. Для неї й то й то була глибока старість.
- Я пастараюсь щось підібрать для вас, але навряд чи є ваші розміри. Пойдьомтє посмотрімо…
- Ні, ви не зрозуміли. Це не для нас, для молодої дівчини. Сорок четвертий.
- Дивіться… Ось тут в нас сорок четвертий. Армані, Версачі, Кашарель й більш демократичні бренди. В нас ви зможете підібрати сукню на будь-який смак. Який у неї смак?
- А що б ви для себе підібрали?
- Ой, мені ось ця подобається, сіро-рожева. А скажітє, вона блондинка чи брюнетка?
- Руда. – одна жінка немовби спіткнулася, але встигла схопитися за руку іншої. Інша стояла з кам’яним лицем.
- А очі?
- Очі зелені.
- Дуже личить рудим теракотовий. Погляньте, яка гарна теракотова сукня…
- Я думаю, їй сподобалося б… - напівпошепки сказала «кам’яна». - Будемо брати.
Катруся не могла бути байдужою продавщицею. Бабуся вчила її завжди давати покупцеві більше, а не радіти з того, що купили й пішли собі.
- Ви знаєте, це така модель, яку краще мірять. Такий подарунок сподобається будь-якій дівчині, але ви краще прийдіть із нею, ну й що, що не вийде сюрприз… Проте ви оберете разом стовідсотково те, що їй подойдьот, по фасону й по розміру. Ми працюєм до десятої….
Катруся ще довго могла б пояснювати переваги особистої присутності обдаровуваної при купівлі сукні, але її перервали ридання… Одна з жінок забилася в істериці. Інша підхопила її під руку й обидві поспішили до дверей. Біля самого виходу одна з жінок обернулася до Катрусі й кинула їй:
- Я б так не змогла…
Обидві вийшли, а Катя стиснула плечима й продовжила у трубку:
- Так от, в холодильнику у постмодерніста огірки, постмодерніст подивився на банку з ними й думає: тушонки хочеться. Написав на банці з огірками «Тушонка» і їв тушонку…
28.10.2013 р.