* * *
О, хто цей грішник юний, що скований бреде?
Який вчинив він злочин, над ким, коли і де?
Й чого це стільки гвалту довкруг нього знялося?
О, його до в'язниці ведуть за колір волосся.

З таким волоссям голова рід ганьбить людський;
Могли б раніш і повісить за проступок такий.
Та петля не найгірше -- шкіру б знять довелося
За нечуваний і небачений колір волосся.

О, скільки сил потратив і не доспав ночей;
Фарбуючись, він прагнув уникнуть людських очей.
Та сховатись і під жебрацьким брилем не вдалося;
І ось тянуть його до суду за колір волосся.

Йому, що скований вже по руках і ногах,
Проліг у жару й холод до каменоломень шлях.
І на каторзі, де б раєм і пекло здалося,
Проклинать буде бога за колір свого волосся.

Р.Л.С.

Моряк вже вдома, вдома із морів:
Вітрила згорнувши в журбі,
В тиху гавань після штормів
Вивантажує світу скарби.

Й мисливець вдома, вдома із лісів:
Звір вже у вічній пастці
Міцно, назавжди засів;
З сильця не вирватись пташці.

Вечір -- і стежка знайома
В зір сяйві поміж вересів:
Моряк із морів уже вдома,
Вдома й мисливець з лісів.

* * *
Похмурий день вже догорів
Й пітьми згущався пластир,
Коли селом альпійським брів
Сільський альпійський пастор.

Назустріч дівчина йому --
Несла прикрашену кропом
Із дивним написом тасьму:
"Зціляємо сиропом."

"Куди ж ти, отче, в дощ такий,
Як з ніг всіх валить втома?
Долать тобі шлях неблизький,
Ти ж зонт залишив вдома.

Потік реве, він кладку змив:
Йти вбрід -- не для святоші."
Й старечий голос відповів:
"Я взяв старі калоші."

"Останьсь, -- дівиця знов, -- не бійсь,
Себе й мене порадуй:
На грудях ніч одну зігрійсь
І більш мене не згадуй."

Сльозу гірку з очей змахнув --
Якби ж перш було знати;
Й лиш тяжко в відповідь зітхнув:
"Як жаль, що я жонатий."

ДИТЯЧЕ НЕВІДАННЯ

Ведмідь звавсь гризлі й лютий був --
Мале дитя він проковтнув;
Й того не відає дитя:
Ведмідь урвав його життя.