У дівчинки Мар’янки є чарівна хустина. Така, як у казках. Не вірите? Ось, наприклад, у казках є чарівний килим, чоботи-скороходи, яйце-райце, плащ-невидимка, тобто різні незвичні речі. А це – хустинка-порадниця. Саме так і треба її називати, бо ж вона така собі непроста, тобто чудодійна!
Подарувала ж цю хустину Мар’янці її мама, а мамі – бабуся, а бабусі – прабабуся.
– Мар’яночко, – втаємничено та урочисто промовляла мама, пов’язуючи хустину на голову доньки.- Ця хусина - оберіг нашого роду. З нею ти станеш доброю господинею.
Від здивування великі сині Мар’янчині очі зробилися ще більшими. Дівчинка розуміла всю важливість події.
Дев’ятирічна господинька побігла глянути на своє відображення в дзеркалі. Біленька хустинка, з віночком дрібненьких блакитних квітів по краю, дуже личила дівчинці. Мар’янка покрутилась-повертілась туди-сюди. Але ж…
– Але ж, мамо, нічого чарівного не відбувається!
– Слухай мене уважно, доню, – повчала мати. – Ця хустина допомагає лише старанним і працьовитим дівчаткам, а лінивим – ні. Коли візьмешся готувати обід чи в хаті прибирати, то спочатку пов’яжи хустину та скажи: «Хустинко, хустинко, варімо борщик смачненький!» або «Хустинко, хустинко, приберімо в кімнаті швиденько!» – і починай працювати, а вона вже тоді і порадить, і допоможе.
– Як у казці! – дивувалася дівчинка.
Наступного дня, зранку, як завжди, батьки пішли на роботу, а Мар’яна зі старшим братом Назарієм – до школи. І, звичайно ж, уроки закінчувалися швидше, ніж мамина і татова робота. Отже…
Отже, дівчинка вирішила приготувати для сім’ї вечерю, а заодно й випробувати чарівну хустину.
Що ж? За яку страву взятися? Це для недосвідченої куховарочки було проблемою. Вона відчинила дверцята холодильника і задумалась… Ага! Еврика! Сирнички! Це легко. Вона спостерігала колись, як готувала їх мама.
– Так, беремо сир… А далі що? Ой, забула!
А далі було пов’язування хустини перед дзеркалом. У цей час із школи повернувся Назарій. Побачивши приготування сестрички, він не міг не стриматися від жарту:
– Шановна господине, коли влаштуєш пожежу, не забудь зателефонувати. Номер – 101.
Мар’янка лише посміхнулась у відповідь, бо як тільки пов’язала хустину, то зразу згадала весь рецепт: збити міксером три-чотири яйця; пропустити через м’ясорубку півкілограма чи трохи більше сиру, щоб не було грудочок; добавити півсклянки цукру, склянку борошна, чайну ложечку соди, погашеної оцтом; усе добре перемішати і пекти сирнички на олії в сковорідці.
«Та це ж моя порадниця мені допомагає», – здогадалася дівчинка.
І щойно лиш Мар’янка виставила в ряд усі продукти, як сталося диво: міксер сам почав збивати яйця, ложка вимішувала сир із цукром і борошном, на газовій плиті зблиснув жвавий вогник, залишалося лише поставити на нього сковорідку і пекти кругленькі диво-сонечка для сім’ї. А може, це лише здавалося дівчинці, адже робила вона все дуже швидко і вправно.
Коли додому повернулися батьки, Мар’янка вже домивала забруднений посуд, на столі красувалися своєю жовтогарячою скоринкою духмяні сирнички, а товстобокий чайник свистів довгим носом, звіщаючи про вечерю.
– Запрошую всіх до столу! – усміхалася дівчинка.
– О-о-о! – лише зміг вимовити здивований Назар. – І без пожежі обійшлося.
Мама з татом цілували доньку, називаючи її помічницею, сонечком і юною господинькою.
Сирнички виявилися справжніми смаколиками.
– Це мені хустинка допомогла їх приготувати. Вона чудодійна, – зізналася Мар’янка.
– Так, доню, я знаю, – підморгнула мама.