Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.21
05:30
нам потрібен хтось-то, щоб опертись
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
2026.01.21
01:09
Начувайтеся, поети!
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
2026.01.20
16:41
Хоча б краплинку справжнього знайти
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
2026.01.20
15:48
Накликали літній прозорий дощ:
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
2026.01.20
12:40
Поїхати б в Арабські Емірати,
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
2026.01.20
11:42
В ніч на двадцяте січня не спалося. Серіали по ютубу не заходили. Задрімав. Очнувся. О другій ночі почалось. Сирена, гул, свист… ба-бах. Я в дерев’яній хатині 1937 року. Погріб поруч, але в хаті тепло і більш спокійно… Кілька разів йокнуло, стіни затремті
2026.01.20
10:44
сніг білозубо всміхається
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
2026.01.20
10:41
Розчарування роздирають вкотре
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
2026.01.20
00:53
Тебе вибираю, коханий, щодня,
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
2026.01.19
23:12
Менян вподобання
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
2026.01.19
23:03
Я такий талановитий,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
2026.01.19
21:20
Прости мені, Боже, що Тебе забуваю,
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
2026.01.19
16:35
Із Леоніда Сергєєва
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
2026.01.19
14:43
Немає світла і холодні батареї
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
2026.01.19
13:38
Ти знаєш, млосно на душі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
2026.01.19
11:24
Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Кисельов (1977) /
Критика | Аналітика
Софія Кримовська підкорює "Далекий Схід"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Софія Кримовська підкорює "Далекий Схід"
На жаль, не часто в найсхіднішому обласному центрі України можна почути справжню поезію. Для зросійщеного Луганська презентація книги української поетки Софії Кримовської (віднедавна Кисельової) „СвіТ…ЛО…тінь… (ТЛО і РИМА)” стала подією. Відбулася вона у приміщенні української книгарні Дмитра Снєгирьова „Східна брама”.
Організатором заходу виступила Луганська єпархія УПЦ КП, зокрема шанувальник красного письменства о. Анатолій Назаренко.
Софія Кримовська фактично є неокласиком, вона пише традиційну римовану поезію, вкладаючи в неї новий, продиктований двадцять першим сторіччям, зміст. Її громадянська лірика досить густо насичена темними барвами невеселого українського сьогодення. У філософських віршах авторка осмислює себе; в інтимній ліриці відвертість поєднується з високістю почуттів.
Творчою настановою авторки є те, що справжня поезія – та, яка бере за душу. І дійсно, поезію Софії Кримовської неможливо сприймати байдуже; вона по-справжньому хвилює, часто доводячи до сліз. Чого варті, наприклад, такі рядки, написані після численних поїздок по селах (уже понад десятиріччя поетка працює журналісткою та редактором):
…Село селом. Похилені двори,
як люди у літа. І дика тиша…
А думка визріває, як нарив,
що не біда, не горе тут, а більше…
До авторки було багато запитань – і не лише творчого, а й особистого характеру. Також присутні ділилися своїми думками про книгу та Софіїні поезії взагалі:
– Це вірші талановитої поетеси. Захоплює ритмомелодика, почуття слова. Книга справила сильне враження, – зізнався літературознавець, доктор філологічних наук, професор Олекса Неживий.
Отець Анатолій висловив думку, що Софія самим Богом послана до Луганська.
І справді, поетка віднедавна мешкає в цьому місті. Майже все її життя пов’язане з Уманню, де вона виростала, навчалася, народила й виховувала сина, працювала в різних друкованих та електронних ЗМІ, започаткувала традиційний міжнародний поетичний фестиваль „УманьЛітФест”, який щороку збирає понад півсотні літераторів з усієї України та зарубіжжя.
Вагомі зміни в особистому житті (вона вийшла за мене заміж) тепер покликали Софію на далекий схід України, де вона вже не вперше представляла свої твори. Раніше поезію Софії Кримовської слухали студенти Старобільського факультету Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (зустріч проведено за сприяння декана факультету Миколи Вихватенка та голови просвітянського осередку Ольги Бублик) та Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, де організаторкою літературного заходу виступила голова первинного осередку „Просвіти” Ірина Магрицька.
Нехай прихильною для Софії буде її подальша життєва й творча доля!
Я допоможу:)
Організатором заходу виступила Луганська єпархія УПЦ КП, зокрема шанувальник красного письменства о. Анатолій Назаренко.
Софія Кримовська фактично є неокласиком, вона пише традиційну римовану поезію, вкладаючи в неї новий, продиктований двадцять першим сторіччям, зміст. Її громадянська лірика досить густо насичена темними барвами невеселого українського сьогодення. У філософських віршах авторка осмислює себе; в інтимній ліриці відвертість поєднується з високістю почуттів.
Творчою настановою авторки є те, що справжня поезія – та, яка бере за душу. І дійсно, поезію Софії Кримовської неможливо сприймати байдуже; вона по-справжньому хвилює, часто доводячи до сліз. Чого варті, наприклад, такі рядки, написані після численних поїздок по селах (уже понад десятиріччя поетка працює журналісткою та редактором):
…Село селом. Похилені двори,
як люди у літа. І дика тиша…
А думка визріває, як нарив,
що не біда, не горе тут, а більше…
До авторки було багато запитань – і не лише творчого, а й особистого характеру. Також присутні ділилися своїми думками про книгу та Софіїні поезії взагалі:
– Це вірші талановитої поетеси. Захоплює ритмомелодика, почуття слова. Книга справила сильне враження, – зізнався літературознавець, доктор філологічних наук, професор Олекса Неживий.
Отець Анатолій висловив думку, що Софія самим Богом послана до Луганська.
І справді, поетка віднедавна мешкає в цьому місті. Майже все її життя пов’язане з Уманню, де вона виростала, навчалася, народила й виховувала сина, працювала в різних друкованих та електронних ЗМІ, започаткувала традиційний міжнародний поетичний фестиваль „УманьЛітФест”, який щороку збирає понад півсотні літераторів з усієї України та зарубіжжя.
Вагомі зміни в особистому житті (вона вийшла за мене заміж) тепер покликали Софію на далекий схід України, де вона вже не вперше представляла свої твори. Раніше поезію Софії Кримовської слухали студенти Старобільського факультету Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (зустріч проведено за сприяння декана факультету Миколи Вихватенка та голови просвітянського осередку Ольги Бублик) та Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, де організаторкою літературного заходу виступила голова первинного осередку „Просвіти” Ірина Магрицька.
Нехай прихильною для Софії буде її подальша життєва й творча доля!
Я допоможу:)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
