ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мос
2023.02.21

Саша Серга
2022.02.01

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Роса (1964) / Публіцистика

 Попытка думать
Евросоюз или Таможенный союз? Сколько споров вокруг этой темы! И не удивительно, ведь все мы хотим жить лучше, а как этого добиться – мнения расходятся, вот и ломаем копья в словесных (а порой и не только словесных) баталиях.
Но давайте немножко отстранимся и посмотрим на страны и их взаимоотношения, как если бы это были не государства, а существа, наделённые интеллектом и характером. Какие аргументы преобладают в их спорах? По большому счёту один: сила. Плюс хитрость там, где сила не срабатывает. Ярко выделяющиеся из общей массы персонажи? США, Россия, Китай. Стремятся ли они быть лидерами среди остальных? Да, стремятся. Недавно смотрела передачу об обезьянах: вся стая отдыхала, а вожак рыскал по округе, выискивая место кормёжки, потому что ежесекундно должен подтверждать право на лидерство заботой о стае. Да, в жизни животных много моментов, которые мы не хотели бы наблюдать в жизни стран, но кое в чём существа-государства не доросли ещё даже до стайных животных. Способны ли страны, претендующие на лидерство, заботиться о процветании тех, кто за ними пойдёт? Прискорбно, но жизнь дает ответ «нет». Скорее, мы наблюдаем обратное: сильные страны стремятся решать свои проблемы за счёт слабых. Слабые нужны им для собственного процветания, как рынок сырья и дешёвой рабочей силы. Слабые нужны им, как территория решения конфликтов, дабы не грызть друг другу глотки непосредственно. Дабы как-то этому противостоять, слабые объединяются в союзы.
Но союз – не стая. Стая способна заботиться о больных и раненных, а в союзе, ради сохранения его жизненной силы, ущербные нежелательны, они – слабое звено, от которого желательно избавиться. Но прогресс уже то, что существование союзов вносит в жизнь стран общение в форме диалога, порой вынуждая грубую силу отойти на второй план.
Всё это, конечно, крайне примитивная схема, но всё же давайте попробуем найти в ней своё место. Сможем ли мы быть сильным звеном союза стран? Разве что где-то в глубинке Африканского континента, но здесь нам препятствует география.
Мы ещё могли бы занять нормальное место среди бывших республик СССР, но они связаны диктатом России, которая удовлетворяет свои торговые нужды и имперские амбиции за их счёт, поэтому нам туда не особо то и хочется, тем более что перспективы развития там настолько призрачны, что даже нынешнее положение в сравнении с ними выигрывает. Вывод напрашивается сам собой: никто не поможет нам решить наши проблемы, кроме нас самих.
Я не экономист, не политик и ещё куча разных «не», просто одна из многих, кому не всё равно, что с этой страной будет. Поэтому мысли лезут, не обращая внимания на уровень мышления. Я думаю и хочу знать мысли других, таких же, как я, думающих на уровне обывателя, а не на уровне политического заказа.
Что мы имеем? Мы имеем государство-одиночку. Минус: нам не на кого опереться. Ещё один минус: все, кто сильней, стараются давить на нас в процессе принятия решений. Может ли наше государство защититься от враждебного для себя давления? Но что такое «государство»? По большому счёту, это нервная система общества, регулятор взаимодействий его частей. И меня интересует вопрос: теоритически, может ли эта нервная система наладить взаимодействие и функционирование отдельных частей в условиях кризисного дефицита товарного взаимодействия с внешним миром? Нет, даже хуже: в условиях отравляющего и ослабляющего организм страны заражения инородным товаром, снижающим способность к развитию и функционирование отдельных частей. Как вы думаете, что можно было бы сделать?
Я смотрю на ужасное состояние ЖКХ и думаю о том, что целая куча украинских предприятий могла бы не простаивать, а работать, поставляя сюда трубы и строительный материал, в этой области возможно создание новых рабочих мест, потому что имеющимися в этой сфере рабочими руками возможный фронт работ не охватить. Примерно то же касается дорожного строительства. В наших школах и высших учебных заведениях в плачевном состоянии материально-техническое обеспечение учебного процесса, в больницах дефицит оборудования. Да просто нет сферы, которая не нуждалась бы в продукте, который могли бы поставлять наши же предприятия.
Так за чем же остановка? За инвестициями? Я не экономист, я не понимаю и не хочу понимать привязки всего и вся к каким-то там инвестициям, то есть имеющим абсолютно символическое значение банкнотам, используемым для взаиморасчётов. Ну нету их, не хватает, так что, лежать и сдыхать? Или поискать какие-то другие пути?
Да, мы с трудом уходили от системы взаимозачётов и примитивного товарообмена в период развала СССР и отсутствия собственной валюты, но ведь именно она дала возможность выжить нашим предприятиям. Этот процесс был дик и не регулируем, но в условиях нарастающего кризиса денежных знаков, потерявших связь с товаром, который они должны символизировать, может именно регулируемый государством товарообмен и взаимозачёты способны ослабить пресс недостатка инвестиций? Да и само государство могло бы быть более активным игроком в этой сфере.В конце концов, на пути решения многих проблем чаще всего стоит одно единственное препятствие: эгоистическое нежелание напрягаться.
Я обычный обыватель и могу позволить себе глупые фантазии, от которых нет никакого прока, я живу среди людей, которые иногда способны поддержать в трудную минуту. Но у моего государства нет таких возможностей, его среда гораздо более дикая и жёсткая, оно не имеет права ждать, пока проблема решится сама собой. Ведь дело не только в конкуренции государств. Ещё есть монстр, имя которой мировая банковая система. Для неё не существует стран и народов. Этот монстр был рождён служить людям, но вырвался из-под контроля и подминает под себя мир, следуя своей единственной цели: прибыль ради прибыли. Он играет в свои собственные игры и фокусы с получением прибыли из воздуха путём внушения людям собственных ценностей и иллюзий и теряя связь с реальным товарооборотом. Это страшная угроза, стремящаяся загнать страны и народы в долговую яму...
И пусть мы, обыватели, не способны решать государственные проблемы, почему бы нам не пофантазировать, не поспорить вокруг да около. А вдруг случится чудо, и кому-то из нас придёт в голову гениальная идея, которой будет дано воплотиться в жизнь и сделать нашу страну не просто прекрасной, но и могущественной.
Сейчас страну просто лихорадит. Мы снова расшибаем лбы в спорах. Хотя есть то, что нас всех объединяет. Это стремление к прогрессу и процветанию. Только понимаем мы прогресс по-разному. Нет у нас элиты, несущей это понятие на государственном уровне. Узколобый олигархический клан понимает прогресс как увеличение прибыли своих предприятий здесь и сейчас, им плевать на прогресс, если он не способствует их обогащению в кратчайшие сроки. Они хотят называться элитой, забывая о том, что элита – это лучшие, а не богатейшие. Какую богатую сбрую на осла ни напяль, он скаковой лошадью не станет. Нет смысла надеяться, что олигархи добровольно, без давления, захотят прогресса. Значит, это давление надо им обеспечить. Может ли Таможенный Союз во главе с Россией обеспечить условия такого давления? Уроки прошлого показывают, что нет. Коррупция бюрократического аппарата ТС способна лишь к раздавливанию неугодных и к нагибанию конкурентов своего олигархического клана. О честных и взаимовыгодных отношениях там и речи быть не может. Уничижающее давление с этой стороны будет присутствовать до тех пор, пока не будет дан достойный отпор. А для отпора нужна уверенность в своих силах, дефицит которой в данный момент так ярко демонстрирует наша олигархия, погрязшая в быковатом желании немедленного обогащения наименее трудоёмким путём. Поэтому они боятся прозрачности и работоспособности законов, которые существуют в ЕС. При вступлении в ЕС их жизнь станет труднее. Здесь будет давление, вынуждающее раскошеливаться на модернизацию. Но именно преодолев эти трудности, они могут стать теми, кем хотят – элитой бизнеса, потому что смогут противостоять разрушительному и нечистоплотному давлению конкурентов. И смогут совершать сделки в условиях взаимовыгодного партнёрства. Ведение бизнеса в условиях действительно действующих законов и снижения уровня незаконного пресса бюрократии, процветающей в условиях постсоветских стран за счёт паразитирования на бизнесе производителей реальных товаров и услуг, становится прозрачным и открывает перспективы дальнейшего развития. Есть развитие – будет и прибыль, будет прибыль – можно и должно требовать повышения зарплат. Но это в перспективе. А сейчас… сейчас очень жаль, что мы не прошли этот путь раньше. А ведь шанс был, да консерватизм, косность мышления и страх перед неизвестностью помешали, испугались ощипанную, полудохлую синицу из рук выпустить. Прошлого не воротишь, но сколько можно оттягивать момент прощания с останками издохшей птички? Мы, практически, перекладываем трудности с собственных плеч на плечи наших детей. Лично мне стыдно за это, а вам?
Последние события показывают, что никакие голодомор, репрессии и политика уничтожения национального самосознания так и не смогли выдавить из нашей крови голос народного вече. Плюс интернет. Мы – народ. Мы – государство. И если те, кого мы выбрали защищать наши интересы, предают нас , мы имеем право защитить себя от этого предательства, нарушающего законы но требующего их исполнения от нас. Это – самозащита, и мы имеем на неё право. Пора брать ответственность на себя и самим принимать решения и быть ответственными за свои действия. У нас есть прекрасный инструмент для поиска решений: обсуждение в социальных сетях местных и государственных вопросов, выработка общего мнения и даже принятия руководств к действию, поиск наиболее адекватных к нашим требованиям лидеров для замены этих надутых липовых «народных избранников», подсунутых нам олигархократией.
Я обычный обыватель, я просто стараюсь думать, я вынуждена думать, и искать единомышленников, потому что не вижу элиты, на которую можно было бы возложить эту почётную обязанность: искать пути для нации и быть лучшими.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-11-26 01:34:00
Переглядів сторінки твору 5678
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Автор востаннє на сайті 2020.03.17 20:38
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-11-26 09:41:14 ]
Ви підняли зразу стільки тем,що не знаєш, з чого почати. Кілька тез без деталізації:
1. Щоб чогось досягти у цьому світі, нам потрібно відбутися як народ насправді, а не по формальним ознакам, тобто єдність, мораль, патріотизм, відповідальність та інші подібні
чинники повинні мати реальне наповнення, а не бути сурогатними підмінами.
2. Як показує досвід цивілізації, процес становлення нації не вирішується роками. Це довготривалий виснажливий труд як самих людей так і їх поводирів. Мойсея нема, безлюдних
пустищ також. Якими шляхами йти, які би у короткий(відносно) термін реформували нашу свідомість, невідомо. Загальних рецептів удосконалення людини у різних варіаціях є багато, але як кажуть «теорія, мій друже, сіра, а практика – то древо золоте». Мабуть, непотрібно винаходити своє колесо, а йти утоптаними шляхами, але наше минуле(рабське, голодне, криваве, принижене)достатньо сильне, щоб не впливати на підсвідомому рівні на характер, менталітет, звички і т. д., щоб не зваблювати на хитрість, уходництво, покірність і безсмертну терплячість.
3. Ми віками жили на перехресті війн, розрух, зубожіння, перебираючись із одної Руїни у іншу.
Наче віримо у Бога, а його заповітами нехтуємо. Наче кожний за правду, а усі разом схильні
жити у полоні ілюзій. Наче був лозунг «человек человеку – друг, товарищ и брат», а вовком дивимося на сусіда.
4. Оскільки із народом не все гаразд, то й годі чекати, що із його лона з’являться на світ Божий
добропорядні чесні справедливі керівники, бізнесмени, депутати. Ці ланки державного устрою зациклені на своїх проблемах і настільки ж цинічні у своїх діяннях, як і демагогічні у своїх висловлюваннях, обіцянках.
5. Що робити, коли повно політиканів і нема державних діячів? Хто знає? Може час вилікує нашу хвору душу, але хочеться покращення уже сьогодні і собі, а не тільки тим, хто рясно обливається потом на ниві служіння народу, тобто кожному з нас.
6. І все ж вірити треба, і надіятись, і сподіватись, бо живемо у такі часи, що тупцюючи на місці, ризикуємо на віки залишитися зі своїми страхами, зневірою, нерішучістю на узбіччі цивілізації. Тільки люди – єдиний утворюючий чинник благополуччя, праведності і справедливості.
Непотрібно мати багато корисних копалин(а у нас їх немало), не потрібно мати родючі чорноземи
(а у нас їх 30 відсотків від світових), не потрібно мати сприятливі кліматичні умови(а вони у нас таки непогані), а потрібно відбутися людською спільнотою у найвищому її якісному виді – народом. Тоді усе буде гаразд, чому є достатньо доказів: Японія, Південна Корея – без корисних копалин; Більшість країн Західної Європи – без чорноземів; скандинавські країни – без сприятливого клімату. І не буде питання, куди йти. Треба не стільки шукати доленосні дороги, як їх будувати. Але починати, мабуть, треба справді із звичайних доріг – роботи непочатий край.
Дякую за увагу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2013-11-26 23:05:33 ]
Дякую за небайдужість, Олександре. Я з повагою ставлюсь до Вашої точки зору, але з дечим моя душа погоджуватись не хоче. «Єдність, мораль, патріотизм, відповідальність та інші подібні чинники повинні мати реальне наповнення» - так, погоджуюсь, але покажіть мені націю, яку б якості охоплювали стовідсотково. Не покажете. Якщо це не якийсь режим, де люди дихнути не за настановою вождів бояться, то у суспільстві будуть різні погляди на єдність, мораль, патріотизм, відповідальність та інше, і рівень цих якостей буде різнитись. Америка пережила колись важкі часи. Ні єдності, ні патріотизму, ні відповідальності, ні моралі на якомусь пристойному рівні не було, коли вона почала піднімати себе з безладу . Ми зараз у набагато кращих умовах, аніж вона тоді. Просто знайшлись лідери, що змогли об’єднати усе те різнобарвне населення навколо однієї ідеї. Усього лиш. Це вам не досвід цивілізації?
Китай семимильними кроками рухається веред, але тільки тупий не розуміє, що там не все так просто і з патріотизмом, і з єдністю, та й мораль далеко не на тому рівні, що можна назвати високим, аморальність по відношенню до інших демонструється на державному рівні. До речі, про китайців можна сказати, що вони досить успішно винаходять власне колесо. І це теж досвід цивілізації. А хіба у них не було минулого, котре можна охарактеризувати як рабське, голодне, криваве, принижене? Зараз Індія доволі успішно рухається по шляху розвитку. Там теж не райські кущі. Вони просто хочуть іти веред і йдуть, а не скиглять про своє нещасне минуле.
Тож з народом у нас усе гаразд. Але чомусь від самого початку незалежності нам втокмачують, що у нас немає єдності і ми не народ. Але тоді якого біса ми досі не розвалилися? Бо народ. Так, ми різні, по різному оцінюємо багато речей, належимо до різних національностей, але ми народ цієї країни. І хочемо одного і того ж: кращого життя. До речі, моя однокласниця приїхала сюди у підлітковому віці, школу вже закінчувала. Української мови практично не знає. Але вона проти другої державної мови. І чого б це, питається? Не знаєте? А я знаю. Бо ця «двомовність» потрібна тільки для того, щоб зручніше було вдовблювати в наші голови, що ми не народ, бо, бачте, генетично, етнічно і т.д. різні. Це штучне загострення питання, аби відволікти від питань розбудови країни, бо поки панує безлад, можна збагачуватись незаконними методами. І це проходить безкарно не тому що ми не визріли, як народ, а тому що у нас не сформована еліта. Саме її винищували у першу чергу у всі минулі часи. Але це не означає, що її немає взагалі. Можна успадкувати належність до більш привілейованих верств, але неможливо успадкувати елітарність. Бо ця риса, як на те пішло, дар Божий. І у нас достатньо таких людей, я впевнена. Нам важкої побачити, бо влада розуміє, яку загрозу вони становлять для неї, і намагаються утримати їх в тіні, зламати або знищити.
А щодо «Наче віримо у Бога, а його заповітами нехтуємо. Наче кожний за правду, а усі разом схильні
жити у полоні ілюзій. Наче був лозунг «человек человеку – друг, товарищ и брат», а вовком дивимося на сусіда.» - то я скажу Вам так: заповіді є загальнолюдськими цінностями, тож для їх виконання важливий не рівень релігійності, а рівень людяності. Це складне питання, аби зараз у нього заглиблюватись, скажу тільки, що ми обираємо, що помічати, а що ні. Закон простий: я хочу бачити в людях хороше, тому вони повертаються до мене кращими рисами. Тож якщо хтось бачить навколо одні вовчі погляди, йому слід заглянути у свої очі і полікувати власну душу. Це не я вигадала, це закон психології. Тож я не можу погодитись з цим Вашим твердженням.
«Що робити, коли повно політиканів і нема державних діячів?» Нема нічого простішого. Перестати звинувачувати когось і почати змінюватись особисто. «Хочеш змінити світ – змінись сам» - це не я вигадала. Станьте політиком і державним діячем на своєму рівні, адже Ваша родина, Ваші сусіди, Ваші колеги – це теж частка цієї держави. Бо «може час вилікує нашу хвору душу, але хочеться покращення уже сьогодні і собі». : )
А от за ось це низький Вам уклін: «. І все ж вірити треба, і надіятись, і сподіватись, бо живемо у такі часи, що тупцюючи на місці, ризикуємо на віки залишитися зі своїми страхами, зневірою, нерішучістю на узбіччі цивілізації. Тільки люди – єдиний утворюючий чинник благополуччя, праведності і справедливості.
Непотрібно мати багато корисних копалин(а у нас їх немало), не потрібно мати родючі чорноземи
(а у нас їх 30 відсотків від світових), не потрібно мати сприятливі кліматичні умови(а вони у нас таки непогані), а потрібно відбутися людською спільнотою у найвищому її якісному виді – народом. Тоді усе буде гаразд, чому є достатньо доказів: Японія, Південна Корея – без корисних копалин; Більшість країн Західної Європи – без чорноземів; скандинавські країни – без сприятливого клімату. І не буде питання, куди йти. Треба не стільки шукати доленосні дороги, як їх будувати. Але починати, мабуть, треба справді із звичайних доріг – роботи непочатий край.» Підписуюсь під кожним Вашим словом.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-11-28 16:24:57 ]

Не хотів, шановна Тетяно, далі сперечатися з Вами, бо у Ваших словах є доля істини, але і я від своїх міркувань не відмовляюся. Тому за браком часу кілька зауважень. Мораль, патріотизм, відповідальність є у кожного народу, але чи в достатній мірі, щоб самим вирішувати свою долю, а не віддавати на відкуп кільком фінансово-сімейним об’єднанням. Бути державником у своїй родині? У родині можна бути батьком, чоловіком, дідусем, просто людиною, а державницьку позицію потрібно виявляти на виборах, на майданах, в інституціях влади, які часто-густо самі нехтують своїми державними обов’язками, але ясніють розумом, коли мова іде про їх правові повноваження.
Америка із самого початку була країною, якщо не зовсім рівних, то достатніх для самореалізації, можливостей, бо утворена була людьми волелюбними, працьовитими, звиклими до труднощів і небезпеки. Це зараз вона переїлась дарами цивілізації і втрачає чистоту своїх джерел. У важкі часи у США дійсно знайшлися лідери, але не всупереч відсутності моральності, патріотизму і т. д., а завдяки їм, і у короткі терміни вони подолали кризу. Лідери народу з’явилися, бо був на них великий попит і не менші пропозиції – було з кого вибирати(не по глибині кишені, а якраз по людським якостям). Нам би таку кризу – два-три роки перетерпіли і життя змінилося б на краще, але у нас поки що «все хорошо, прекрасная маркиза». Китай – то, взагалі, окрема тема. У нього за історичною спиною – велич імперська цивілізаційна філософська, чого у нас у таких масштабах ніколи не було. Сила китайського духу дрімала, чекала свого часу і тепер прокинулася, щоб явити усьому світу своє відродження. Мораль на державному рівні досить кривава, але караються усі: у студенти і чиновники найвищих рангів. Закони у них жорстокі(це їхній вибір), але не вибіркові. Щодо минулого(голодного, рабського, приниженого, кривавого), то воно, мабуть, властиве у свій час багатьом народам, але ж знову таки диявол в деталях, себто у пропорціях. Якщо 7-8 відсотків помирає від голоду( результат не природних недородів, а цілеспрямована політика винищення селянської незалежності), ще двійко на засланні, в тюрмах і таборах, більше 10 перемолола страшна війна, то чи не завеликі масштаби нашої трагедії, не звідти корні нашого страху і малої активності у відстоюванні своїх прав? Таких страждань надто багато, а ще долучити сюди часи кріпацтва, викорінювання всього українського, відвертого глузування над мовною культурою і ось вони народжені-перероджені і зараз, і у минулому, про що Шевченкові слова:
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
Отак і всохло історичне коріння еліти, а ті люди, які відповідають елітарним критеріям, насправді не такі й численні як Вам здається. І у духовності має бути критична маса позитиву, щоб зрушити з місця у правильному напрямі. І наостанок: хотів би я бачити в наших політиках, олігархах, можновладцях тільки хороше, але зір мабуть так влаштований, що більше лукавства помічає. Я тут ні при чому, очі винуваті.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2013-11-28 17:55:31 ]
Хороший у Вас зір, Олександре, але Америку і Китай ви ідеалізуєте... Насправді там усього вистачало, особливо в Америці. Рівень злочинності свого часу зашкалював, а неслухняних президентів знищували... А щодо історичного минулого Китаю, то, при бажанні, і у наому минулому є де натхнення черпати, не випадково нашу історію весь час намагаються то вкрасти, то перебрехати, то змалити Навіть чорні cсторінки нашого народу можуть давати силу, бо ми є назло усім чортам, і пам'ятаємо... А про державність на побутовому рівні я скажу так: якщо у людини це є, то є, вона і у побуті не пливе по течії від виборів до виборів, бо громадянська позиція знаходить відображення і у тому, як людина дітей виховує, як поводиться по відношенню до співгромадян, як вимагає від чиновників та інших виконання своїх обов'язків...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-11-26 10:57:05 ]
Привіт усім, із цікавістю прочитав, хоча й написано на мові, а отже й подано у відповідній культурній оболонці, якими в Україні нічого не вирішити. В Україні можна вирішити все лише по-українськи. Але тільки розвинувши українське до потрібних рівнів керування державою та економікою, соціального та особистого життя...
Тому - БАГАТОРІВНЕВІСТЬ всіх процесів очевидна. Як на мене, всі, хто дивляться і не бачать кожну особистість, світ, будь-яке явище, як багаторівневі конструкції, не можуть приймати адекватні рішення. Тому, нмсд, потрібно відразу визначатися - про які рівні говориться, і тоді вже з'ясовувати, як на тих рівнях переходити від хаосу до організованості, і гармонії...

А чому у світі (мається на увазі т.з. цивілізаційний світ) стільки хаосу - це питання доволі старе, але зрозуміле. Бо людству здавна намагаються зашкодити розвиватися. В нашому випадку, як вважають деякі, на рівні корпоративних економік ряду поєднаних певними традиціями країн одна із всесвітніх сил пробує ліпити валютні зони, інша сила - намагається втримати і поширити одновалютну доларову систему.
Є й інші сили, зі своїми планами...
На жаль, Україна нині, на багатьох рівнях виглядає як нічийне поле, і кожен, хто поруч проходить, чи живе, оббирає її щедрі дари, грубо нівечить й витоптує... Ми самі по собі надто нерозвинуті, аби протистояти руйнації. Потрібно спершу долучитися до тих чи тих правил співжиття.
Наразі можемо долучитися або до Європейських "правил", або до кремлівських, але вже виникають і Китайські "правила"...
Ми дійшли до такого стану занепаду, коли надважко буде в будь-якому випадку, але якщо "правила" співіснування дають надію суспільству на соціальне і економічне відновлення за рахунок прав і свобод особистості - то це буде не даремні труднощі...
Тому маємо обирати самі, та спершу трохи поголодати, аби пролетарська дурь з нас вивітрилася?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2013-11-26 23:06:45 ]
Так, написано на тій мові, на якій, переважно, думають адресати статті, а, отже, поки що в Україні вирішується досить велика кількість питань, подобається нам це чи ні... Спочатку розвинемо українське до потрібних рівнів, потім буде видно, від яких засобів розв’язання питання відмовлятись. Я збиралась розмістити цю статтю в іншому місці, там, переважно, російською спілкуються, але виявилось, що там такі речі заборонені. А жаль, там це потрібніше.
Ви мене вразили, шановна Редакціє. Чесно кажу, деяких позицій я від Вас не очікувала.
«Тому - БАГАТОРІВНЕВІСТЬ всіх процесів очевидна. Як на мене, всі, хто дивляться і не бачать кожну особистість, світ, будь-яке явище, як багаторівневі конструкції, не можуть приймати адекватні рішення.» - погоджусь абсолютно. Але щодо «визначатися - про які рівні говориться, і тоді вже з'ясовувати, як на тих рівнях переходити від хаосу до організованості, і гармонії...» - не зовсім. Усі рівні пов’язані й існують на певних рівнях гармонії між собою (у хаосі теж є своя гармонія і свої закони організації, інакше ми не змогли б виокремити це явище), тож неможливо дати лад якомусь рівню окремо. Отже, маємо переходити від хаосу до вищих порядків організації на усіх досяжних рівнях. Інша справа, що маємо робити це осмислено і упорядковано, аби не розпилювати зусилля дарма.
«Людству здавна намагаються зашкодити розвиватися В нашому випадку, як вважають деякі, на рівні корпоративних економік… Є й інші сили, зі своїми планами...» Я розумію хід ваших думок. І навіть практично знаю, що Ви запропонуєте протиставити тим силам. Але у Вас (і у нас усіх) є певна проблема: певні ланки втрачено і замінено на муляжі, що вдають з себе добро, ним не являючись. Отже, якось протистояти силам, що заважають людству розвиватись, можуть тільки ті, хто усвідомлює існування муляжів і здатен виокремити хоч якусь частку зерна від полови.
А от за це: «На жаль, Україна нині, на багатьох рівнях виглядає як нічийне поле, і кожен, хто поруч проходить, чи живе, оббирає її щедрі дари, грубо нівечить й витоптує... Ми самі по собі надто нерозвинуті, аби протистояти руйнації. Потрібно спершу долучитися до тих чи тих правил співжиття.» - Я б Вас убила. Перебільшую, звісно, але це перебільшення дозволяє найбільш точно окреслити ставлення до такої позиції. Чому я, звичайна жінка, яких у нас хоч греблю гати, можу протистояти руйнації на рівні родини, виховую дітей всупереч несприятливим зовнішнім умовам, досить частій відсутності взаєморозуміння у власній родині і не шукаю, хто б прийшов і навів лад замість мене чи до кого б долучитись, аби жити за чужими правилами, чому я бачу рівні розвитку сучасної молоді, бачу вперту здатність тримати удар власного покоління, бачу бажання будувати і розвиватись, а Ви, позиціонуючи себе на більш високому суспільному рівні, заявляєте: «Ми самі по собі надто нерозвинуті»?! Чому Ви підспівуєте тим, хто твердить нам про нашу другосортність з високих трибун? Ви, котрий веде боротьбу за високість поняття «людина» погоджуєтесь на приниження реальних творінь Божих клеймом меншовартості…
Так, країну довели до стану занепаду. Байдуже, які сили постарались. Так, у нас немає лідера, здатного згуртувати навколо себе однодумців, щоб боротись не за власне збагачення, а за процвітання країни. Нема еліти. Народу просто немає з кого обирати. Але дійсно немає, чи її просто відсунуто вбік ворожими країні силами? Так чи інакше, але ґрунт для проявлення і розвитку еліти з’явиться тільки якщо якомога сильніше притиснути продажний бюрократичний апарат, за допомогою котрого тримається за владу псевдоеліта. А це можливо у найбільш короткі терміни тільки прийнявши рівень дієвості законів і норм, що існують у Європі. Бо при приєднанні до кремлівських «правил» про права і свободи особистості можна забути, хоча голодувати у певних сенсах все одно доведеться. «З ким поведешся, від того і наберешся « - на разі, не бачу, чому доброму можна набратись від кремля. Путін з високої трибуни на камеру дозволяє собі поведінку хама. А от у Китаю можна дечому повчитись. Наприклад, ставленню до бюрократичного апарату. І народ не боїться труднощів. Він просто хоче, щоб еліта долала труднощі разом з ним, а не за його рахунок. А «пролетарська дур» то у великій родині не без калічки… Просто треба розрізняти, де дур, а де бажання соціальної справедливості, за високий рівень котрої борються суспільства усіх країн світу без вийнятку…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-11-27 20:47:43 ]
Цікаво було прочитати, шановна Тетяно, вашу небайдужу, хоча й емоційну відповідь. Що ж, за жіночі емоції, в першу чергу, чоловіки і воюють. ) Але ми з вами воювати ж не будемо? )

Ви мене цитуєте, але трактуєте не те, що я написав, а те, що у вас виникло, як відчуття, на емоційному рівні (їх теж чимало). Ніхто, окрім вас, Тетяно, не говорив про нашу другосортність. Говориться про певні рівні, на яких ми помітно відстаємо.
«На жаль, Україна нині, на багатьох рівнях виглядає як нічийне поле, і кожен, хто поруч проходить, чи живе, оббирає її щедрі дари, грубо нівечить й витоптує... Ми самі по собі надто нерозвинуті, аби протистояти руйнації. Потрібно спершу долучитися до тих чи тих правил співжиття."
Очевидно, що написано про "на багатьох рівнях" - і проблематика для тверезого бачення безсумнівна...
Ми, на жаль, на багатьох рівнях цивілізаційно нині таки деградуємо, і самі дати раду проблемам, які виникли і виникають по мірі нашого входження у весь інший світ, не можемо. Впала залізна завіса, відкрилися кордони - цивілізаційна модель фундаментально змінилася, а надбудова залишилася стара, хоча й цілком іще соціалістична. Ця надбудова поволі руйнується, натомість стихійно і не дуже, але таки росте нова українська цивілізація. Утім, в умовах глобальних ринків - вже існуючи нині де-факто і на рівнях корпоративної економіки і причетних до неї інституцій, ми не можемо далі без більш чесних і прозорих стандартів і правил, доцільніших за ті, які виробила (скоріше трансформувала із соціалістичних) для внутрішнього вжитку "наша" влада.

Загальна система світових і європейських стандартів, ринок капіталу, ринок технологій - все це потрібно нам, натомість ми зобов"язані берегти нашу країну і нашу культуру, ростити і оберігати дітей - це зрозуміло.
Нехай бо ж буде зрозумілим і те, наскільки ми відстали у дуже багатьох питаннях від актуальних світових і європейських досягнень. І дуже часто причиною відсталості є наша особиста зарозумілість, бо часто нам усі винні, а ми лише сам на сам з Богом і Україною. Запитання - хто для вас авторитет (в тій чи тій сфері), вводить українця у стан ступору. Так як європейця вводить у схожий стан запитання - чим займається їхня еліта... Авторитети у європейців переважно таки є, а от еліта що таке, вони не розуміють... Ми теж... Напевно і еліта не потребує, аби її знали, але якщо особистість не розуміє, що еліта таки існує, то це вердикт цій особистості.
Але самі проблеми з європейською елітою значно менш тривожні, аніж із нашою елітою. Наша еліта, як ви, Тетяно, точно зауважили (чи як я вас зрозумів), це дійсно наша молодь.
Притиснути багатіїв і злодіїв, які інкорпоровані у світову економічну систему, ми самостійно не здатні, бо для цього потрібно було би фізично відключитися від усієї тієї системи. Тому маємо прийняти світові економічні норми і правила, зрозуміло, зберігаючи країну і культурні цінності, але без тотального банкрутства червоно-бандитського директорського корпусу нашої олігархії цього, нмсд,не станеться. Тому готуємось до лікування голодом...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2013-11-27 23:53:45 ]
Дякую за «Цікаво було читати», шановна Редакціє :)Воювати не будемо, адже, в цілому, ми по один бік барикади, а деяка світоглядна різниця є недостатньою для воєн, хіба що подеколи для суперечок.:)
Але я пропущу усі пункти, де можна дуло б посперечатись, зауважу лише, що ніхто не зацікавлений допомагати нам долати нашу багаторівневу деградацію і давати раду проблемам, які виникали і виникають по мірі нашого входження у весь інший світ. А тому доведеться десь засунути наше «не можемо» і, відшукуючи моменти співпадіння наших інтересів з інтересами більш розвинених країн, таки рухатись вперед самостійно. Тим паче, що, коли відкинути мажорів та інших моральних калічок, залишається достатньо велика кількість молоді з проявами справжньої елітарності, і їхні амбіції є дієвою рушійною силою прогресу. Я оптимістка, тому, думаю, до голоду навряд чи дійде, але труднощів буде достатньо…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2013-11-27 18:24:24 ]
І в мене, грішної, закралась думка:

Впустіть! - оббмвали пороги. -
Прийміть! Ми - Європа теж.
Діждались: узріли строгий
поблажливо-зверхній жест...

...Змахну надокучливу думку,
як муху кусючу, з чола:
це дружня рука порятунку
чи вишукана кабала?




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2013-11-27 18:27:01 ]
оббивали пороги


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2013-11-27 22:57:16 ]
Так, Любонько, і мене це, м’яко кажучи, дратує. І зі сходу, і з заходу нам демонструють зверхність. А наша так звана «політична еліта» у власній голові лад навести не може, а на народ стрілки переводить, мовляв, єдності немає, патріотизму бракує і так далі. А продемонструвати приклад поваги до власної країни, її грошової одиниці, товаровиробників, довіру до медицині – так дзуськи. Капітали у закордонних банках тримають, куди не сунься ціни на квартири-машини у доларах, з екранів телевізорів як вартість власності можновладців та олігархів мова йде, то тільки у чужій валюті, меблі , технічне устаткування, навіть овочі-фрукти парламент та різні міністерства собі тільки закордонні закуповують, прищ на дупі скочить, і той за кордон лікувати мчать. То кому патріотизму бракує? І це так собі, поверхневий погляд, не заглиблюючись у рейдерство і корупцію у найрізноманітніший засіб. Сьогодні Янукович виступав, багато красивих речей сказав, у тому числі що дітям більше уваги приділяється, і в результаті інтернатів поменшало. Так, у нашому місті інтернат, де були здебільшого діти з неблагополучних сімей, закрили, дітей у звичайні школи перевели, і що, від цього батьки їхні отямились? Ні, як були ці діти сиротами при живих батьках, так і залишились. Тільки раніше вони мали можливість у інтернаті підхарчуватись, а зараз такої можливості позбавлені. Вештаються вечорами безнадзорні. Шкільний автобус у сусідньому селищі більше не їздить, а президент похваляється з екрану, що все гаразд, дітей з віддалених селищ возять до шкіл. Якщо по цим двом пунктам неправда, то чи маю я право вірити іншим? І якщо при такій «еліті» наша країна ще жива, то тільки завдяки народу. І неправда, що ми маємо те керівництво, на яке заслуговуємо. Просто у народу немає стільки грошей, аби його справжні сини та дочки мали можливість приймати участь у виборчих гонках.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Параска Коливашаласка (Л.П./Л.П.) [ 2013-11-27 20:37:50 ]
йой. так багато читати:) зазирну завтра:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-11-28 10:14:54 ]
"Скромна" чарівність олігархії

Володимир Лановий, для ЕП
— Вівторок, 26 листопада 2013, 23:50

У сьогоднішній Україні з приходом до влади Партії регіонів остаточно склалася політико-економічна система олігархічного капіталізму.
Країною керує не уряд і його підрозділи, не державні адміністративно-силові та військові структури, а коло осіб панівного класу крупного фінансового капіталу.
Особливість цього класу - безпрограшність його політичної позиції у системі влади.
Можуть оновлюватися парламентські партії, президенти і міністри. Панівне ж політичне положення фінансових верховодів залишається незмінним.
Панівне - бо саме вони приймають рішення про зміни до законодавства, розподіл бюджетних та емісійно-кредитних коштів, модифікацію податкових норм і правил, пріоритети урядових капіталовкладень, розподіл фонду державних замовлень і закупівель, приватизацію, рівень зарплат і валютного курсу.
Уряд і його члени - лише виконавці неофіційних, спущених з олігархічного олімпу розпоряджень. У цій схемі уряд не тільки безвольний, безініціативний та короткозорий. Йому не потрібно бути професіональним і кваліфікованим. Олігархів не цікавлять ідеї і компетентність міністрів та їх апарату.
Зайва кваліфікація та креативність урядовців загрожують бізнес-інтересам олігархічних корпорацій. Такі люди можуть висувати конструктивні пропозиції для країни, що дають поштовх загальному розвитку, але, як правило, не приносять прибутків окремим компаніям.
Олігархи не сприймають ринкової системи, як би самі це не спростовували. Якщо рядові бізнесмени прагнуть до захоплення і підпорядкуванням власним вигодам окремих фрагментів ринкової системи, то олігархи знищують її цілком, в усіх її секторах і проявах. Вона їм не потрібна зовсім.
Не дивно, що така їх позиція повністю збігається з позицією корупційного чиновництва. Вони роблять одну справу, що суперечить інтересам усієї країни.
Що дозволяє фінансовим магнатам посідати панівне політичне положення і фактично формувати політику держави?
По-перше, значний вплив їх бізнес-імперій на стан економіки і політичне реноме керівництва держави. Хоча, як показує досвід України, цей вплив не всесильний - економіка падає за найтепліших відносин влади і крупного бізнесу.
По-друге, політико-економічна єдність олігархічних кланів та партійних лідерів, які разом борються за владу і реалізують матеріальні вигоди від перебування при владі. Причому позиції олігархів у цих союзах є лідерськими.
По-третє, корупційний спосіб схиляння чиновників до прийняття необхідних елітному бізнесу рішень. Концентрація грошових ресурсів суспільства в руках привілейованих бізнесменів робить їх найбільш "пробивними" економічними гравцями в умовах тотальної корупції, що охопила державну владу.
В результаті входження у владу олігархічні клани перетворюються у монстрів. Вони складаються не тільки з фінансово-господарських корпорацій, а і з політичних підрозділів зі своєю інфраструктурою - політологами, політичними технологами, ЗМІ, конференціями, ланчами.
Виходить, українська державно-політична система стала сукупністю кількох олігархічних князівств, політико-економічних конгломератів, що разом управляють і гілками влади, і централізованими фінансовими потоками.
Чому керівне політико-економічне положення фінансових магнатів незмінне? Бо вони не втрачають з часом своєї економічної могутності і не є абсолютно відданими поточному політичному керівництву країни.
Таємно вони дружать з майбутніми президентами та прем'єрами, самі визначають таких осіб, виділяють гроші на їх просування і проведення виборних кампаній. Додатково після виборів перекуповують депутатів. Якщо такі плани вдається здійснити, то товстосуми - на коні за будь-якої зміни правлячої партії і президента.
Найбільш могутні з них вірять, що і за програшу зможуть знайти спільну мову з новою владою. Допоможуть їх значна роль в економіці і грошові внески у "партійну касу" та "національні проекти" президента.
Особливо яскраво "кухню" фінансових відносин між грошовими мішками і посадовими особами високого рангу демонструють суперечки між групою "Приват" і бізнесменом Віктором Пінчуком у лондонському суді.
Предмет колотнечі: група ніби-то не виконала зобов'язання внести до передвиборної каси Леоніда Кучми у 2004 році права власності на Криворізький залізорудний комбінат, куплений у держави десять років тому за 143 млн дол.
Фактично в Україні олігархічні клани вмонтовані у владу. Більше того, вони її створили, є її оплотом і одночасно - реальним робочим механізмом уряду.
Без такого механізму за авторитарної влади чиновники, що централізували фінанси економіки, не здатні включати їх у виробництво. Їх справа - лише плодити нові папірці. Ось вони і діють через структури крупного капіталу.
Альтернативою цьому олігархічному корупційному механізму є ринкова система у демократичних країнах або планова - у тоталітарних соціалістичних.
До того ж олігархічні конгломерати - не лише влада та економічний потенціал. Вони корпоратизуються з іноземними компаніями, приєднуються до міжнародних структур і товариств. Хоча сильно дбають, щоб цей рух був одностороннім: нога жодного іноземця чи бізнесмена не повинна ступити на українську землю.
Іноземці, що запрошуються в Україну, повинні підігравати олігархам-режисерам на самітах, як колишні керівники Великобританії, Америки чи Польщі у Ялті, але не втручатися у поділ здобичі - держпідприємств, що залишилися від соціалізму.
Саме така лінія стримувала Україну від інтеграції як із західними, так і зі східними партнерами, бо це загрожувало внутрішньому полюванню за цією здобиччю..."

http://www.epravda.com.ua/publications/2013/11/26/405262/


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2013-11-28 13:55:12 ]
Корисний матеріал, хоча першу частину у загальних рисах більшість і без конкретних знань уже зрозуміла, думаю. Кінець статті там, за ссилкою, цікавий. Дратує тільки, що шлях, котрий був шанс пройти швидко, тепер будемо повзти казна скільки.