ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
2026.02.23
15:16
Ми власної історії народ
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
2026.02.23
13:58
Зима тримає небо у полоні,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
2026.02.23
12:23
Частину серця, зіроньку душі
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
2026.02.23
11:27
Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
2026.02.23
10:16
І
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
2026.02.23
07:30
Не знаю я шипи взялись відкіль.
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
Мандри в космосі 54.1.2. Підтекст – Кузан. Був мокрий грудень… (вибрані твори Поетичних Майстерень).
Мандри в космосі 54.1.2. Підтекст – Кузан. Був мокрий грудень… (вибрані твори Поетичних Майстерень).
Василь Кузан
* * *
Був мокрий грудень. Чи майже грудень.
І сірий будень топтали люди,
І тіні стужі снували всюди,
І були груди твої наповнені теплом.
Згортала крила остання осінь...
І під покровом сирої ночі
Я слухав ніжні слова жіночі,
Що були схожі на слово "ні".
Якась невпинна хода асфальту
Повз непотрібні сліди освітлень...
Був майже грудень, чи, може, й січень,
У мокрих сплесках німих освідчень.
І плакав місяць на перехресті –
Великий сторож і слави, й честі.
А білий ангел на руки чисті
Лягав гарячим цілунком сліз...
... Не все збулося. Не все забулось.
Верба плакуча ще більш нагнулась,
Ще більше сили забрала осінь.
А я надії не втратив досі.
Що є ідея?..
…Матерія – сировина та будівельне сміття!.. Не знаю, хто це сказав, а Мирохович Андрій каже: “… - тексти читають нас…” *, а я думаю: ідея множиться (аж цілий космос), яко гриби після дощику. Ось:
Ярослав Анонім
ГРУДЕНЬ
А білий ангел на руки чисті
Лягав гарячим цілунком сліз...
Василь Кузан
Так сумно є…
…а саме:
те, що білий ангел плаче,
а повний місяць, яко м’яч!..
… Ніч повниться сльозами,
а грудень грудкою у грудях…
хоч плач на людях –
хтось, може, мов малій дитині…
… не плач!
І от... сумую… та й
сльозу не потамую… Хай!..
“Тулюся матері о циці”
якусь мізерну мить…
і вже здається:
ті сльози – крихти…
Все ж якась рихта –
будЕмо жить!
1. Так сумно є,
бо грудень…
Серденько моє -
любові будень!
Усе і так твоє…
було і буде!
2. Так сумно є.
Жаль, яко злидня зрима
глибоко дістає
голодними очима
з холодної пітьми
цю мить.
3. Так сумно є:
дні, яко таті –
беруть усе моє…
Мені, мов немовляті,
сльозу ковтати…
у моїй хаті!?
4. Так сумно є:
тулюсь о себе…
і вже я бравий,-
так, наче медом
розбавить
сльозИ гіркої каву.
5. Так сумно є,
а небо, наче
плаксива жінка…
Рука не дістає
торкнуть хмаринку,
що плаче.
6. Так сумно є -
мелодія минаючого дня
серденько крає…
Ховаю якнайдалі
душі німої пташеня -
аж під крило печалі.
7. Так сумно є…
хандрить вона. О нє!
І не тулись!..
Часи настали трУдні…
і де ті мухи узялися
в грудні?..
8. Так сумно є:
трава не зеленіє.
Де? Червоні квіти...
і похилила віти
верба плакуча…
Погода… суча.
9. Так сумно є -
стареньке місто
меланхоліє.
Сум яко містер…
В тумані мріють
тонкі шпилі.
10. Так сумно є…
й собі лягає
байдужо ніч
обабіч сновидінь… Щоночі.
… Се очевидна річ -
не відкривати очі!
11. Так сумно є…
Яко мана витає…
Поміж дерев…
Нудьга снує
крізь ніч, “пся крев”, -
душу шмонає.
12. Так сумно є ,
а nostalgia-туга,
мов батьківщина друга
мене приймає…
Знай - параноя?
Але мОя!
2013
*”ну, що ж, тут тільки одне сказати можу - тексти читають нас…” (Мирохович Андрій) – уривок коментаря. http://maysterni.com/publication.php?id=96914
худ. Саландяк Я - композиція на тему... (фотошоп).
"Інтерв’ю"
• Перейти на сторінку •
"Якщо не мільйон..."
* * *
Був мокрий грудень. Чи майже грудень.
І сірий будень топтали люди,
І тіні стужі снували всюди,
І були груди твої наповнені теплом.
Згортала крила остання осінь...
І під покровом сирої ночі
Я слухав ніжні слова жіночі,
Що були схожі на слово "ні".
Якась невпинна хода асфальту
Повз непотрібні сліди освітлень...
Був майже грудень, чи, може, й січень,
У мокрих сплесках німих освідчень.
І плакав місяць на перехресті –
Великий сторож і слави, й честі.
А білий ангел на руки чисті
Лягав гарячим цілунком сліз...
... Не все збулося. Не все забулось.
Верба плакуча ще більш нагнулась,
Ще більше сили забрала осінь.
А я надії не втратив досі.
Що є ідея?..
…Матерія – сировина та будівельне сміття!.. Не знаю, хто це сказав, а Мирохович Андрій каже: “… - тексти читають нас…” *, а я думаю: ідея множиться (аж цілий космос), яко гриби після дощику. Ось:
Ярослав Анонім
ГРУДЕНЬ
А білий ангел на руки чисті
Лягав гарячим цілунком сліз...
Василь Кузан
Так сумно є…
…а саме:
те, що білий ангел плаче,
а повний місяць, яко м’яч!..
… Ніч повниться сльозами,
а грудень грудкою у грудях…
хоч плач на людях –
хтось, може, мов малій дитині…
… не плач!
І от... сумую… та й
сльозу не потамую… Хай!..
“Тулюся матері о циці”
якусь мізерну мить…
і вже здається:
ті сльози – крихти…
Все ж якась рихта –
будЕмо жить!
1. Так сумно є,
бо грудень…
Серденько моє -
любові будень!
Усе і так твоє…
було і буде!
2. Так сумно є.
Жаль, яко злидня зрима
глибоко дістає
голодними очима
з холодної пітьми
цю мить.
3. Так сумно є:
дні, яко таті –
беруть усе моє…
Мені, мов немовляті,
сльозу ковтати…
у моїй хаті!?
4. Так сумно є:
тулюсь о себе…
і вже я бравий,-
так, наче медом
розбавить
сльозИ гіркої каву.
5. Так сумно є,
а небо, наче
плаксива жінка…
Рука не дістає
торкнуть хмаринку,
що плаче.
6. Так сумно є -
мелодія минаючого дня
серденько крає…
Ховаю якнайдалі
душі німої пташеня -
аж під крило печалі.
7. Так сумно є…
хандрить вона. О нє!
І не тулись!..
Часи настали трУдні…
і де ті мухи узялися
в грудні?..
8. Так сумно є:
трава не зеленіє.
Де? Червоні квіти...
і похилила віти
верба плакуча…
Погода… суча.
9. Так сумно є -
стареньке місто
меланхоліє.
Сум яко містер…
В тумані мріють
тонкі шпилі.
10. Так сумно є…
й собі лягає
байдужо ніч
обабіч сновидінь… Щоночі.
… Се очевидна річ -
не відкривати очі!
11. Так сумно є…
Яко мана витає…
Поміж дерев…
Нудьга снує
крізь ніч, “пся крев”, -
душу шмонає.
12. Так сумно є ,
а nostalgia-туга,
мов батьківщина друга
мене приймає…
Знай - параноя?
Але мОя!
2013
*”ну, що ж, тут тільки одне сказати можу - тексти читають нас…” (Мирохович Андрій) – уривок коментаря. http://maysterni.com/publication.php?id=96914
худ. Саландяк Я - композиція на тему... (фотошоп).
"Інтерв’ю"
• Перейти на сторінку •
"Якщо не мільйон..."
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2897 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2897 seconds