ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Матвійчук (1984) /
Вірші
Відгук
Ти та печать, що для Вкраїни
Перекриваєш майбуття.
Ти гасло слави тих, хто знає
Ментальність нашу,
Що вражає безмежністю не каяття.
О брате, Ольжиче Олеже,
Як вчасно ти відчув причину,
Котра, мов тая зла личина
Провокувала всі невдачі
На протязі стількох століть.
Ти був правий,
З століття у століття
Одна причина наших всіх невдач,
Усіх цих жертв і битв і лихоліття –
Відсутність єдності.
Хоч стій і плач.
Ідея, що її у цій брошурі
Я почерпнув, зворушила мене.
Потрібно добре браття міркувати,
Щоб знов личину тую не плекати,
Інакше ця проблема не мине.
Та дивно інше,
Ми, котрі все знаєм,
Усі причини наших всіх невдач,
Вже вкотре на ті граблі наступаєм,
Кусаємо давно черствий калач.
Відсутність єдності – це гасло наше,
Вона підтекст усіх наших звитяг.
Із року в рік, мов тінь, за нами скаче
Наша роз’єднаність,
Поразок й смутку стяг.
Чому усі історії уроки
Для нас не дали добрий результат?
Коли настане день й година слави,
Коли відчує серцем брата брат?
Невже так важко нам усім збагнути,
Що тінь боїться світла і щеза,
Коли на світло вийти і забути,
Що таке розбрат, гордість і хула.
Та вихід є.
У це я вірю щиро,
Бо саме дисертацію пишу,
В якій шукаю ті резерви миру
Суспільства нашого ментальність щиру,
Яка від предків Богом нам дана.
Це дух співпраці, миру й громадянства,
Того, про що Іван Франко писав.
Це дух громади, єдності і братства,
Він є у нас, він просто досі спав.
Та вернемося знову до брошури,
Щоб відгук вдалий гарно написать.
І вчасно у редакцію на розгляд
Листом до Смолоскипу надіслать.
Отож, на самому початку
В брошурі автор згадує князів,
Які довели, що єдина сила
Посилює державу в сто разів.
А далі що?
А далі дуже просто –
Одна булава замала для всіх.
Бо кожному боярину здається,
Що “князем” не побути просто гріх.
Чому було так?
Може є причина, котра пояснює
Таки стан справ?
Чому тоді такий великий Київ
Від немочі навколішки упав?
О, Україно!
Ти в своїй колисці вже добре знала
Той руїни смак.
Та не побачили сини всі
Майбутнього у згоді добрий знак.
А потім пробудився ворог,
Який незнати звідки у степах
Не маючи і половини, що ти мала
Зробив все так, що Київ твій зачах.
І знов роки, пусті роки застою,
І тисячі, десятки тисяч доль.
Котрі лиш, може, мріяли про волю,
Та помилки минулих поколінь
Їм забезпечили стійку недолю.
А потім знову іскра, знову спалах
Вогонь, свобода, воля і Богдан,
Що силою заставив поважати
Міць лідера і полководця стан.
А потім знов руїна
Й у цвіті сил безсила Україна.
Тут Ольжичем досліджено докладно
Силенну силу випадків простих,
Котрі допомогли руїну довершить вчасно
Й вітер волі стих.
Я також часом думаю чому так,
Ми копіюємо історії шляхи.
Чому одразу після війн Богдана
Ми розійшлись на різні береги?
Я думаю, що відповідь проста тут –
Відсутність того, що тепер зовуть
Відкритість влади.
Було колись також, що оберуть,
А потім і самі не знають як жить
І далі що кому робить.
Й ніхто не каже,
Бо кому це треба,
А голова хай ворога болить.
Та йшли роки
І люди поступово у світі й в нас
Навчилися писать.
Й читать навчилися книжки й газети
І заходилися державу формувать.
Й чомусь тоді сімнадцятого року
Всім знов схотілось гетьманство відчуть.
І знов граблі, і знов ми наступили
Й до себе ворогу ми знов відкрили путь.
І замість того щоб всім разом стати
Кожен пішов свій хутір захищати.
Праправнуки “князів”, митці руїни,
Візитна картка горя України.
В брошурі за рядком рядок –
Це ріки сліз, це крок назад в руїну.
Саме тоді, для нас на превелике щастя,
Зостались люди правди, віри й честі,
Котрі оцю столітню естафету
Не захотіли знову відкладати
Й фундамент нації почали закладати.
Нарешті.
Нарешті люди трохи зрозуміли
Важливість єдності й стійкої дисципліни.
І понесли ідею нації в народ.
Це, мабуть, вперше українці вдало
Так поєднали кремінь і кресало –
Людей і провід під єдиний прапор,
Під стяг просвіти – волі індикатор.
25.08.2007.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відгук
Відгук
на брошуру
Ольжич О. Дух руїни / Вступне слово О. Зінкевича;
Післямова І. Дзюби. – К.: Смолоскип, 2007. – 52 с.
О дух руїни,
Ти та печать, що для Вкраїни
Перекриваєш майбуття.
Ти гасло слави тих, хто знає
Ментальність нашу,
Що вражає безмежністю не каяття.
О брате, Ольжиче Олеже,
Як вчасно ти відчув причину,
Котра, мов тая зла личина
Провокувала всі невдачі
На протязі стількох століть.
Ти був правий,
З століття у століття
Одна причина наших всіх невдач,
Усіх цих жертв і битв і лихоліття –
Відсутність єдності.
Хоч стій і плач.
Ідея, що її у цій брошурі
Я почерпнув, зворушила мене.
Потрібно добре браття міркувати,
Щоб знов личину тую не плекати,
Інакше ця проблема не мине.
Та дивно інше,
Ми, котрі все знаєм,
Усі причини наших всіх невдач,
Вже вкотре на ті граблі наступаєм,
Кусаємо давно черствий калач.
Відсутність єдності – це гасло наше,
Вона підтекст усіх наших звитяг.
Із року в рік, мов тінь, за нами скаче
Наша роз’єднаність,
Поразок й смутку стяг.
Чому усі історії уроки
Для нас не дали добрий результат?
Коли настане день й година слави,
Коли відчує серцем брата брат?
Невже так важко нам усім збагнути,
Що тінь боїться світла і щеза,
Коли на світло вийти і забути,
Що таке розбрат, гордість і хула.
Та вихід є.
У це я вірю щиро,
Бо саме дисертацію пишу,
В якій шукаю ті резерви миру
Суспільства нашого ментальність щиру,
Яка від предків Богом нам дана.
Це дух співпраці, миру й громадянства,
Того, про що Іван Франко писав.
Це дух громади, єдності і братства,
Він є у нас, він просто досі спав.
Та вернемося знову до брошури,
Щоб відгук вдалий гарно написать.
І вчасно у редакцію на розгляд
Листом до Смолоскипу надіслать.
Отож, на самому початку
В брошурі автор згадує князів,
Які довели, що єдина сила
Посилює державу в сто разів.
А далі що?
А далі дуже просто –
Одна булава замала для всіх.
Бо кожному боярину здається,
Що “князем” не побути просто гріх.
Чому було так?
Може є причина, котра пояснює
Таки стан справ?
Чому тоді такий великий Київ
Від немочі навколішки упав?
О, Україно!
Ти в своїй колисці вже добре знала
Той руїни смак.
Та не побачили сини всі
Майбутнього у згоді добрий знак.
А потім пробудився ворог,
Який незнати звідки у степах
Не маючи і половини, що ти мала
Зробив все так, що Київ твій зачах.
І знов роки, пусті роки застою,
І тисячі, десятки тисяч доль.
Котрі лиш, може, мріяли про волю,
Та помилки минулих поколінь
Їм забезпечили стійку недолю.
А потім знову іскра, знову спалах
Вогонь, свобода, воля і Богдан,
Що силою заставив поважати
Міць лідера і полководця стан.
А потім знов руїна
Й у цвіті сил безсила Україна.
Тут Ольжичем досліджено докладно
Силенну силу випадків простих,
Котрі допомогли руїну довершить вчасно
Й вітер волі стих.
Я також часом думаю чому так,
Ми копіюємо історії шляхи.
Чому одразу після війн Богдана
Ми розійшлись на різні береги?
Я думаю, що відповідь проста тут –
Відсутність того, що тепер зовуть
Відкритість влади.
Було колись також, що оберуть,
А потім і самі не знають як жить
І далі що кому робить.
Й ніхто не каже,
Бо кому це треба,
А голова хай ворога болить.
Та йшли роки
І люди поступово у світі й в нас
Навчилися писать.
Й читать навчилися книжки й газети
І заходилися державу формувать.
Й чомусь тоді сімнадцятого року
Всім знов схотілось гетьманство відчуть.
І знов граблі, і знов ми наступили
Й до себе ворогу ми знов відкрили путь.
І замість того щоб всім разом стати
Кожен пішов свій хутір захищати.
Праправнуки “князів”, митці руїни,
Візитна картка горя України.
В брошурі за рядком рядок –
Це ріки сліз, це крок назад в руїну.
Саме тоді, для нас на превелике щастя,
Зостались люди правди, віри й честі,
Котрі оцю столітню естафету
Не захотіли знову відкладати
Й фундамент нації почали закладати.
Нарешті.
Нарешті люди трохи зрозуміли
Важливість єдності й стійкої дисципліни.
І понесли ідею нації в народ.
Це, мабуть, вперше українці вдало
Так поєднали кремінь і кресало –
Людей і провід під єдиний прапор,
Під стяг просвіти – волі індикатор.
25.08.2007.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію