Відгук
на брошуру
Ольжич О. Дух руїни / Вступне слово О. Зінкевича;
Післямова І. Дзюби. – К.: Смолоскип, 2007. – 52 с.

О дух руїни,
Ти та печать, що для Вкраїни
Перекриваєш майбуття.
Ти гасло слави тих, хто знає
Ментальність нашу,
Що вражає безмежністю не каяття.
О брате, Ольжиче Олеже,
Як вчасно ти відчув причину,
Котра, мов тая зла личина
Провокувала всі невдачі
На протязі стількох століть.
Ти був правий,
З століття у століття
Одна причина наших всіх невдач,
Усіх цих жертв і битв і лихоліття –
Відсутність єдності.
Хоч стій і плач.
Ідея, що її у цій брошурі
Я почерпнув, зворушила мене.
Потрібно добре браття міркувати,
Щоб знов личину тую не плекати,
Інакше ця проблема не мине.
Та дивно інше,
Ми, котрі все знаєм,
Усі причини наших всіх невдач,
Вже вкотре на ті граблі наступаєм,
Кусаємо давно черствий калач.
Відсутність єдності – це гасло наше,
Вона підтекст усіх наших звитяг.
Із року в рік, мов тінь, за нами скаче
Наша роз’єднаність,
Поразок й смутку стяг.
Чому усі історії уроки
Для нас не дали добрий результат?
Коли настане день й година слави,
Коли відчує серцем брата брат?
Невже так важко нам усім збагнути,
Що тінь боїться світла і щеза,
Коли на світло вийти і забути,
Що таке розбрат, гордість і хула.
Та вихід є.
У це я вірю щиро,
Бо саме дисертацію пишу,
В якій шукаю ті резерви миру
Суспільства нашого ментальність щиру,
Яка від предків Богом нам дана.
Це дух співпраці, миру й громадянства,
Того, про що Іван Франко писав.
Це дух громади, єдності і братства,
Він є у нас, він просто досі спав.
Та вернемося знову до брошури,
Щоб відгук вдалий гарно написать.
І вчасно у редакцію на розгляд
Листом до Смолоскипу надіслать.
Отож, на самому початку
В брошурі автор згадує князів,
Які довели, що єдина сила
Посилює державу в сто разів.
А далі що?
А далі дуже просто –
Одна булава замала для всіх.
Бо кожному боярину здається,
Що “князем” не побути просто гріх.
Чому було так?
Може є причина, котра пояснює
Таки стан справ?
Чому тоді такий великий Київ
Від немочі навколішки упав?
О, Україно!
Ти в своїй колисці вже добре знала
Той руїни смак.
Та не побачили сини всі
Майбутнього у згоді добрий знак.
А потім пробудився ворог,
Який незнати звідки у степах
Не маючи і половини, що ти мала
Зробив все так, що Київ твій зачах.
І знов роки, пусті роки застою,
І тисячі, десятки тисяч доль.
Котрі лиш, може, мріяли про волю,
Та помилки минулих поколінь
Їм забезпечили стійку недолю.
А потім знову іскра, знову спалах
Вогонь, свобода, воля і Богдан,
Що силою заставив поважати
Міць лідера і полководця стан.
А потім знов руїна
Й у цвіті сил безсила Україна.
Тут Ольжичем досліджено докладно
Силенну силу випадків простих,
Котрі допомогли руїну довершить вчасно
Й вітер волі стих.
Я також часом думаю чому так,
Ми копіюємо історії шляхи.
Чому одразу після війн Богдана
Ми розійшлись на різні береги?
Я думаю, що відповідь проста тут –
Відсутність того, що тепер зовуть
Відкритість влади.
Було колись також, що оберуть,
А потім і самі не знають як жить
І далі що кому робить.
Й ніхто не каже,
Бо кому це треба,
А голова хай ворога болить.
Та йшли роки
І люди поступово у світі й в нас
Навчилися писать.
Й читать навчилися книжки й газети
І заходилися державу формувать.
Й чомусь тоді сімнадцятого року
Всім знов схотілось гетьманство відчуть.
І знов граблі, і знов ми наступили
Й до себе ворогу ми знов відкрили путь.
І замість того щоб всім разом стати
Кожен пішов свій хутір захищати.
Праправнуки “князів”, митці руїни,
Візитна картка горя України.
В брошурі за рядком рядок –
Це ріки сліз, це крок назад в руїну.
Саме тоді, для нас на превелике щастя,
Зостались люди правди, віри й честі,
Котрі оцю столітню естафету
Не захотіли знову відкладати
Й фундамент нації почали закладати.
Нарешті.
Нарешті люди трохи зрозуміли
Важливість єдності й стійкої дисципліни.
І понесли ідею нації в народ.
Це, мабуть, вперше українці вдало
Так поєднали кремінь і кресало –
Людей і провід під єдиний прапор,
Під стяг просвіти – волі індикатор.
25.08.2007.