Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – такі джерела,
які не напувають, а біжать
моїх думок пісенним а капела,
вриваючись у тиху благодать
западин кулуарного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
які не напувають, а біжать
моїх думок пісенним а капела,
вриваючись у тиху благодать
западин кулуарного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Матвійчук (1984) /
Вірші
Відгук
Ти та печать, що для Вкраїни
Перекриваєш майбуття.
Ти гасло слави тих, хто знає
Ментальність нашу,
Що вражає безмежністю не каяття.
О брате, Ольжиче Олеже,
Як вчасно ти відчув причину,
Котра, мов тая зла личина
Провокувала всі невдачі
На протязі стількох століть.
Ти був правий,
З століття у століття
Одна причина наших всіх невдач,
Усіх цих жертв і битв і лихоліття –
Відсутність єдності.
Хоч стій і плач.
Ідея, що її у цій брошурі
Я почерпнув, зворушила мене.
Потрібно добре браття міркувати,
Щоб знов личину тую не плекати,
Інакше ця проблема не мине.
Та дивно інше,
Ми, котрі все знаєм,
Усі причини наших всіх невдач,
Вже вкотре на ті граблі наступаєм,
Кусаємо давно черствий калач.
Відсутність єдності – це гасло наше,
Вона підтекст усіх наших звитяг.
Із року в рік, мов тінь, за нами скаче
Наша роз’єднаність,
Поразок й смутку стяг.
Чому усі історії уроки
Для нас не дали добрий результат?
Коли настане день й година слави,
Коли відчує серцем брата брат?
Невже так важко нам усім збагнути,
Що тінь боїться світла і щеза,
Коли на світло вийти і забути,
Що таке розбрат, гордість і хула.
Та вихід є.
У це я вірю щиро,
Бо саме дисертацію пишу,
В якій шукаю ті резерви миру
Суспільства нашого ментальність щиру,
Яка від предків Богом нам дана.
Це дух співпраці, миру й громадянства,
Того, про що Іван Франко писав.
Це дух громади, єдності і братства,
Він є у нас, він просто досі спав.
Та вернемося знову до брошури,
Щоб відгук вдалий гарно написать.
І вчасно у редакцію на розгляд
Листом до Смолоскипу надіслать.
Отож, на самому початку
В брошурі автор згадує князів,
Які довели, що єдина сила
Посилює державу в сто разів.
А далі що?
А далі дуже просто –
Одна булава замала для всіх.
Бо кожному боярину здається,
Що “князем” не побути просто гріх.
Чому було так?
Може є причина, котра пояснює
Таки стан справ?
Чому тоді такий великий Київ
Від немочі навколішки упав?
О, Україно!
Ти в своїй колисці вже добре знала
Той руїни смак.
Та не побачили сини всі
Майбутнього у згоді добрий знак.
А потім пробудився ворог,
Який незнати звідки у степах
Не маючи і половини, що ти мала
Зробив все так, що Київ твій зачах.
І знов роки, пусті роки застою,
І тисячі, десятки тисяч доль.
Котрі лиш, може, мріяли про волю,
Та помилки минулих поколінь
Їм забезпечили стійку недолю.
А потім знову іскра, знову спалах
Вогонь, свобода, воля і Богдан,
Що силою заставив поважати
Міць лідера і полководця стан.
А потім знов руїна
Й у цвіті сил безсила Україна.
Тут Ольжичем досліджено докладно
Силенну силу випадків простих,
Котрі допомогли руїну довершить вчасно
Й вітер волі стих.
Я також часом думаю чому так,
Ми копіюємо історії шляхи.
Чому одразу після війн Богдана
Ми розійшлись на різні береги?
Я думаю, що відповідь проста тут –
Відсутність того, що тепер зовуть
Відкритість влади.
Було колись також, що оберуть,
А потім і самі не знають як жить
І далі що кому робить.
Й ніхто не каже,
Бо кому це треба,
А голова хай ворога болить.
Та йшли роки
І люди поступово у світі й в нас
Навчилися писать.
Й читать навчилися книжки й газети
І заходилися державу формувать.
Й чомусь тоді сімнадцятого року
Всім знов схотілось гетьманство відчуть.
І знов граблі, і знов ми наступили
Й до себе ворогу ми знов відкрили путь.
І замість того щоб всім разом стати
Кожен пішов свій хутір захищати.
Праправнуки “князів”, митці руїни,
Візитна картка горя України.
В брошурі за рядком рядок –
Це ріки сліз, це крок назад в руїну.
Саме тоді, для нас на превелике щастя,
Зостались люди правди, віри й честі,
Котрі оцю столітню естафету
Не захотіли знову відкладати
Й фундамент нації почали закладати.
Нарешті.
Нарешті люди трохи зрозуміли
Важливість єдності й стійкої дисципліни.
І понесли ідею нації в народ.
Це, мабуть, вперше українці вдало
Так поєднали кремінь і кресало –
Людей і провід під єдиний прапор,
Під стяг просвіти – волі індикатор.
25.08.2007.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відгук
Відгук
на брошуру
Ольжич О. Дух руїни / Вступне слово О. Зінкевича;
Післямова І. Дзюби. – К.: Смолоскип, 2007. – 52 с.
О дух руїни,
Ти та печать, що для Вкраїни
Перекриваєш майбуття.
Ти гасло слави тих, хто знає
Ментальність нашу,
Що вражає безмежністю не каяття.
О брате, Ольжиче Олеже,
Як вчасно ти відчув причину,
Котра, мов тая зла личина
Провокувала всі невдачі
На протязі стількох століть.
Ти був правий,
З століття у століття
Одна причина наших всіх невдач,
Усіх цих жертв і битв і лихоліття –
Відсутність єдності.
Хоч стій і плач.
Ідея, що її у цій брошурі
Я почерпнув, зворушила мене.
Потрібно добре браття міркувати,
Щоб знов личину тую не плекати,
Інакше ця проблема не мине.
Та дивно інше,
Ми, котрі все знаєм,
Усі причини наших всіх невдач,
Вже вкотре на ті граблі наступаєм,
Кусаємо давно черствий калач.
Відсутність єдності – це гасло наше,
Вона підтекст усіх наших звитяг.
Із року в рік, мов тінь, за нами скаче
Наша роз’єднаність,
Поразок й смутку стяг.
Чому усі історії уроки
Для нас не дали добрий результат?
Коли настане день й година слави,
Коли відчує серцем брата брат?
Невже так важко нам усім збагнути,
Що тінь боїться світла і щеза,
Коли на світло вийти і забути,
Що таке розбрат, гордість і хула.
Та вихід є.
У це я вірю щиро,
Бо саме дисертацію пишу,
В якій шукаю ті резерви миру
Суспільства нашого ментальність щиру,
Яка від предків Богом нам дана.
Це дух співпраці, миру й громадянства,
Того, про що Іван Франко писав.
Це дух громади, єдності і братства,
Він є у нас, він просто досі спав.
Та вернемося знову до брошури,
Щоб відгук вдалий гарно написать.
І вчасно у редакцію на розгляд
Листом до Смолоскипу надіслать.
Отож, на самому початку
В брошурі автор згадує князів,
Які довели, що єдина сила
Посилює державу в сто разів.
А далі що?
А далі дуже просто –
Одна булава замала для всіх.
Бо кожному боярину здається,
Що “князем” не побути просто гріх.
Чому було так?
Може є причина, котра пояснює
Таки стан справ?
Чому тоді такий великий Київ
Від немочі навколішки упав?
О, Україно!
Ти в своїй колисці вже добре знала
Той руїни смак.
Та не побачили сини всі
Майбутнього у згоді добрий знак.
А потім пробудився ворог,
Який незнати звідки у степах
Не маючи і половини, що ти мала
Зробив все так, що Київ твій зачах.
І знов роки, пусті роки застою,
І тисячі, десятки тисяч доль.
Котрі лиш, може, мріяли про волю,
Та помилки минулих поколінь
Їм забезпечили стійку недолю.
А потім знову іскра, знову спалах
Вогонь, свобода, воля і Богдан,
Що силою заставив поважати
Міць лідера і полководця стан.
А потім знов руїна
Й у цвіті сил безсила Україна.
Тут Ольжичем досліджено докладно
Силенну силу випадків простих,
Котрі допомогли руїну довершить вчасно
Й вітер волі стих.
Я також часом думаю чому так,
Ми копіюємо історії шляхи.
Чому одразу після війн Богдана
Ми розійшлись на різні береги?
Я думаю, що відповідь проста тут –
Відсутність того, що тепер зовуть
Відкритість влади.
Було колись також, що оберуть,
А потім і самі не знають як жить
І далі що кому робить.
Й ніхто не каже,
Бо кому це треба,
А голова хай ворога болить.
Та йшли роки
І люди поступово у світі й в нас
Навчилися писать.
Й читать навчилися книжки й газети
І заходилися державу формувать.
Й чомусь тоді сімнадцятого року
Всім знов схотілось гетьманство відчуть.
І знов граблі, і знов ми наступили
Й до себе ворогу ми знов відкрили путь.
І замість того щоб всім разом стати
Кожен пішов свій хутір захищати.
Праправнуки “князів”, митці руїни,
Візитна картка горя України.
В брошурі за рядком рядок –
Це ріки сліз, це крок назад в руїну.
Саме тоді, для нас на превелике щастя,
Зостались люди правди, віри й честі,
Котрі оцю столітню естафету
Не захотіли знову відкладати
Й фундамент нації почали закладати.
Нарешті.
Нарешті люди трохи зрозуміли
Важливість єдності й стійкої дисципліни.
І понесли ідею нації в народ.
Це, мабуть, вперше українці вдало
Так поєднали кремінь і кресало –
Людей і провід під єдиний прапор,
Під стяг просвіти – волі індикатор.
25.08.2007.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
