Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
2026.07.29
21:05
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
2026.07.29
17:03
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
2026.07.29
14:40
Баба деда присмотрела
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
2026.07.29
14:05
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
2026.07.29
13:57
Я відчиняю скриню мовчання
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
2026.07.29
12:10
Що є загрозою тьюторам* кліру?
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
2026.07.29
10:14
Вітчизна-мати не усім дається
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
2026.07.29
09:47
політ джмеля довкіл граната
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
2026.07.29
08:27
Художня мапа сновидінь
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
2026.07.29
05:36
Приснилася жінка безвісна
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
2026.07.29
03:09
Штрих IV: Прихисток на Ринку та Слава Галичини
Музичний супровід:
продовжує тихо звучати Другий концерт (Andante espressivo)
Невдовзі Лемберг капітулював перед ним. Ксавер став головною фігурою тутешнього музичного життя – засновником хорового То
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Матвійчук (1984) /
Вірші
Відгук
Ти та печать, що для Вкраїни
Перекриваєш майбуття.
Ти гасло слави тих, хто знає
Ментальність нашу,
Що вражає безмежністю не каяття.
О брате, Ольжиче Олеже,
Як вчасно ти відчув причину,
Котра, мов тая зла личина
Провокувала всі невдачі
На протязі стількох століть.
Ти був правий,
З століття у століття
Одна причина наших всіх невдач,
Усіх цих жертв і битв і лихоліття –
Відсутність єдності.
Хоч стій і плач.
Ідея, що її у цій брошурі
Я почерпнув, зворушила мене.
Потрібно добре браття міркувати,
Щоб знов личину тую не плекати,
Інакше ця проблема не мине.
Та дивно інше,
Ми, котрі все знаєм,
Усі причини наших всіх невдач,
Вже вкотре на ті граблі наступаєм,
Кусаємо давно черствий калач.
Відсутність єдності – це гасло наше,
Вона підтекст усіх наших звитяг.
Із року в рік, мов тінь, за нами скаче
Наша роз’єднаність,
Поразок й смутку стяг.
Чому усі історії уроки
Для нас не дали добрий результат?
Коли настане день й година слави,
Коли відчує серцем брата брат?
Невже так важко нам усім збагнути,
Що тінь боїться світла і щеза,
Коли на світло вийти і забути,
Що таке розбрат, гордість і хула.
Та вихід є.
У це я вірю щиро,
Бо саме дисертацію пишу,
В якій шукаю ті резерви миру
Суспільства нашого ментальність щиру,
Яка від предків Богом нам дана.
Це дух співпраці, миру й громадянства,
Того, про що Іван Франко писав.
Це дух громади, єдності і братства,
Він є у нас, він просто досі спав.
Та вернемося знову до брошури,
Щоб відгук вдалий гарно написать.
І вчасно у редакцію на розгляд
Листом до Смолоскипу надіслать.
Отож, на самому початку
В брошурі автор згадує князів,
Які довели, що єдина сила
Посилює державу в сто разів.
А далі що?
А далі дуже просто –
Одна булава замала для всіх.
Бо кожному боярину здається,
Що “князем” не побути просто гріх.
Чому було так?
Може є причина, котра пояснює
Таки стан справ?
Чому тоді такий великий Київ
Від немочі навколішки упав?
О, Україно!
Ти в своїй колисці вже добре знала
Той руїни смак.
Та не побачили сини всі
Майбутнього у згоді добрий знак.
А потім пробудився ворог,
Який незнати звідки у степах
Не маючи і половини, що ти мала
Зробив все так, що Київ твій зачах.
І знов роки, пусті роки застою,
І тисячі, десятки тисяч доль.
Котрі лиш, може, мріяли про волю,
Та помилки минулих поколінь
Їм забезпечили стійку недолю.
А потім знову іскра, знову спалах
Вогонь, свобода, воля і Богдан,
Що силою заставив поважати
Міць лідера і полководця стан.
А потім знов руїна
Й у цвіті сил безсила Україна.
Тут Ольжичем досліджено докладно
Силенну силу випадків простих,
Котрі допомогли руїну довершить вчасно
Й вітер волі стих.
Я також часом думаю чому так,
Ми копіюємо історії шляхи.
Чому одразу після війн Богдана
Ми розійшлись на різні береги?
Я думаю, що відповідь проста тут –
Відсутність того, що тепер зовуть
Відкритість влади.
Було колись також, що оберуть,
А потім і самі не знають як жить
І далі що кому робить.
Й ніхто не каже,
Бо кому це треба,
А голова хай ворога болить.
Та йшли роки
І люди поступово у світі й в нас
Навчилися писать.
Й читать навчилися книжки й газети
І заходилися державу формувать.
Й чомусь тоді сімнадцятого року
Всім знов схотілось гетьманство відчуть.
І знов граблі, і знов ми наступили
Й до себе ворогу ми знов відкрили путь.
І замість того щоб всім разом стати
Кожен пішов свій хутір захищати.
Праправнуки “князів”, митці руїни,
Візитна картка горя України.
В брошурі за рядком рядок –
Це ріки сліз, це крок назад в руїну.
Саме тоді, для нас на превелике щастя,
Зостались люди правди, віри й честі,
Котрі оцю столітню естафету
Не захотіли знову відкладати
Й фундамент нації почали закладати.
Нарешті.
Нарешті люди трохи зрозуміли
Важливість єдності й стійкої дисципліни.
І понесли ідею нації в народ.
Це, мабуть, вперше українці вдало
Так поєднали кремінь і кресало –
Людей і провід під єдиний прапор,
Під стяг просвіти – волі індикатор.
25.08.2007.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відгук
Відгук
на брошуру
Ольжич О. Дух руїни / Вступне слово О. Зінкевича;
Післямова І. Дзюби. – К.: Смолоскип, 2007. – 52 с.
О дух руїни,
Ти та печать, що для Вкраїни
Перекриваєш майбуття.
Ти гасло слави тих, хто знає
Ментальність нашу,
Що вражає безмежністю не каяття.
О брате, Ольжиче Олеже,
Як вчасно ти відчув причину,
Котра, мов тая зла личина
Провокувала всі невдачі
На протязі стількох століть.
Ти був правий,
З століття у століття
Одна причина наших всіх невдач,
Усіх цих жертв і битв і лихоліття –
Відсутність єдності.
Хоч стій і плач.
Ідея, що її у цій брошурі
Я почерпнув, зворушила мене.
Потрібно добре браття міркувати,
Щоб знов личину тую не плекати,
Інакше ця проблема не мине.
Та дивно інше,
Ми, котрі все знаєм,
Усі причини наших всіх невдач,
Вже вкотре на ті граблі наступаєм,
Кусаємо давно черствий калач.
Відсутність єдності – це гасло наше,
Вона підтекст усіх наших звитяг.
Із року в рік, мов тінь, за нами скаче
Наша роз’єднаність,
Поразок й смутку стяг.
Чому усі історії уроки
Для нас не дали добрий результат?
Коли настане день й година слави,
Коли відчує серцем брата брат?
Невже так важко нам усім збагнути,
Що тінь боїться світла і щеза,
Коли на світло вийти і забути,
Що таке розбрат, гордість і хула.
Та вихід є.
У це я вірю щиро,
Бо саме дисертацію пишу,
В якій шукаю ті резерви миру
Суспільства нашого ментальність щиру,
Яка від предків Богом нам дана.
Це дух співпраці, миру й громадянства,
Того, про що Іван Франко писав.
Це дух громади, єдності і братства,
Він є у нас, він просто досі спав.
Та вернемося знову до брошури,
Щоб відгук вдалий гарно написать.
І вчасно у редакцію на розгляд
Листом до Смолоскипу надіслать.
Отож, на самому початку
В брошурі автор згадує князів,
Які довели, що єдина сила
Посилює державу в сто разів.
А далі що?
А далі дуже просто –
Одна булава замала для всіх.
Бо кожному боярину здається,
Що “князем” не побути просто гріх.
Чому було так?
Може є причина, котра пояснює
Таки стан справ?
Чому тоді такий великий Київ
Від немочі навколішки упав?
О, Україно!
Ти в своїй колисці вже добре знала
Той руїни смак.
Та не побачили сини всі
Майбутнього у згоді добрий знак.
А потім пробудився ворог,
Який незнати звідки у степах
Не маючи і половини, що ти мала
Зробив все так, що Київ твій зачах.
І знов роки, пусті роки застою,
І тисячі, десятки тисяч доль.
Котрі лиш, може, мріяли про волю,
Та помилки минулих поколінь
Їм забезпечили стійку недолю.
А потім знову іскра, знову спалах
Вогонь, свобода, воля і Богдан,
Що силою заставив поважати
Міць лідера і полководця стан.
А потім знов руїна
Й у цвіті сил безсила Україна.
Тут Ольжичем досліджено докладно
Силенну силу випадків простих,
Котрі допомогли руїну довершить вчасно
Й вітер волі стих.
Я також часом думаю чому так,
Ми копіюємо історії шляхи.
Чому одразу після війн Богдана
Ми розійшлись на різні береги?
Я думаю, що відповідь проста тут –
Відсутність того, що тепер зовуть
Відкритість влади.
Було колись також, що оберуть,
А потім і самі не знають як жить
І далі що кому робить.
Й ніхто не каже,
Бо кому це треба,
А голова хай ворога болить.
Та йшли роки
І люди поступово у світі й в нас
Навчилися писать.
Й читать навчилися книжки й газети
І заходилися державу формувать.
Й чомусь тоді сімнадцятого року
Всім знов схотілось гетьманство відчуть.
І знов граблі, і знов ми наступили
Й до себе ворогу ми знов відкрили путь.
І замість того щоб всім разом стати
Кожен пішов свій хутір захищати.
Праправнуки “князів”, митці руїни,
Візитна картка горя України.
В брошурі за рядком рядок –
Це ріки сліз, це крок назад в руїну.
Саме тоді, для нас на превелике щастя,
Зостались люди правди, віри й честі,
Котрі оцю столітню естафету
Не захотіли знову відкладати
Й фундамент нації почали закладати.
Нарешті.
Нарешті люди трохи зрозуміли
Важливість єдності й стійкої дисципліни.
І понесли ідею нації в народ.
Це, мабуть, вперше українці вдало
Так поєднали кремінь і кресало –
Людей і провід під єдиний прапор,
Під стяг просвіти – волі індикатор.
25.08.2007.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
