ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Аверс і реверс Юрія Матевощука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Аверс і реверс Юрія Матевощука
Юрій Матевощук. Alive: Поезії. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. – 48 с. – Серія «Pixels»
кричить
побивається
стогне
мій Аверс і Реверс
Для молодої української поезії є характерними інтрига відкриття, азарт оновлення мови, зневаження будь- якого канону, вільність у зверненні до загальновизнаних ідеалів.
У Юрія Матевощука мовна гра, колажовість – прийоми побудови віршів. Мова веде за собою текст – майже крок до імпровізації. Розмаїтий звукопис, свіжі оригінальні рими, алітерації, проте чомусь з’являється відчуття безперервності й уривчастості поетичного дихання одночасно. Стилістичні регістри, як і лексика, постійно змінюються – на біблейське, на діалектне, на сленгове. Виникає й зникає ефект плетениці, кожна ланка якої має певні смислові наголоси – абсурдно і тому реально. Молодий поет міксує соціально типове, замішане на натуралізмі й тому його поезії близько нагадують за стилістикою поетику конструктивізму 20-их років (звісно, минулого сторіччя). Каламбурний вірш «USSR» («тут головне не провтикати / ілюзію, яку почув і кому ніс то: / бути комунікатом / бути комуністом / бити комуністів / бути комуні катом») просто напрошується на майже хрестоматійний перегук із Володимиром Маяковським: «Делать жизнь с кого? – С товарища Дзержинского»
Ліричне alter ego поета намагається вловити себе, відчути, і само від себе вислизає. Вельми характерним, на мою думку, є вірш «Le vent le cri», дослівно французькою мовою – вітер, крик, але в даному випадку, думаю, мова йде про відому мелодію італійського композитора Енніо Морріконе «Плач вітру». Неприховано відверто переважає стихія душевного життя, погляд більше інтроспективний, звідси чіткі дефініції візуальних образів.
У вірші, що запам’ятався («Як буває, крізь погляд...»), сausa prima (першопричина) конкретних подій не помітна, відразу висновок й узагальнення: «несприйманням дихати комусь в потилицю, / надсприйманням дихати важким повітрям – / Білі птахи в небі розчинилися, / і шукати їх тепер нізвідки», і раптом – майже чорнобіла фотосвітлина, натурально, аж лячно: «торжествують гнані жебраки / з чорних стін покинутих заводів». Враження, що у такому тексті нема просвітку, що це суцільний потік хаотичної свідомості, часто-густо додається ігнорування традиційної пунктуації, (хоча і крапки, й коми присутні, але їх чомусь не помічаєш).
Обігрування, варіювання відомого з історії, сучасної публіцистики – антитеза нерозв’язного, ніби зупинена мить: «Ну що тут сказати, йдемо до кінця – / Твій Каїн розмножив усіх нас доволі. / І скніє душа на тілесних рубцях / Не в змозі вернути на праведну сповідь»
Запитальні конструкції поки що без надії на відповідь: «котрий в мені Каїн чи Авель тепер домінує? (...) кому ж тут потрібні книжок повні стоси, / Збагачені мудрістю тих, що нема?». Вони свідчать про асиметрію, певну неврівноваженість поетичного мислення, і разом із тим, про нездоланність духовної жаги пізнати світ.
Юрій Матевощук і як людина, і як поет тільки на початку життєвої дороги. Думаю, що йому нічого не повинно завадити у майбутньому вибудувати свою поетичну модель бачення світу, що неодмінно буде, віримо, своєрідною й самобутньою.
кричить
побивається
стогне
мій Аверс і Реверс
Для молодої української поезії є характерними інтрига відкриття, азарт оновлення мови, зневаження будь- якого канону, вільність у зверненні до загальновизнаних ідеалів.
У Юрія Матевощука мовна гра, колажовість – прийоми побудови віршів. Мова веде за собою текст – майже крок до імпровізації. Розмаїтий звукопис, свіжі оригінальні рими, алітерації, проте чомусь з’являється відчуття безперервності й уривчастості поетичного дихання одночасно. Стилістичні регістри, як і лексика, постійно змінюються – на біблейське, на діалектне, на сленгове. Виникає й зникає ефект плетениці, кожна ланка якої має певні смислові наголоси – абсурдно і тому реально. Молодий поет міксує соціально типове, замішане на натуралізмі й тому його поезії близько нагадують за стилістикою поетику конструктивізму 20-их років (звісно, минулого сторіччя). Каламбурний вірш «USSR» («тут головне не провтикати / ілюзію, яку почув і кому ніс то: / бути комунікатом / бути комуністом / бити комуністів / бути комуні катом») просто напрошується на майже хрестоматійний перегук із Володимиром Маяковським: «Делать жизнь с кого? – С товарища Дзержинского»
Ліричне alter ego поета намагається вловити себе, відчути, і само від себе вислизає. Вельми характерним, на мою думку, є вірш «Le vent le cri», дослівно французькою мовою – вітер, крик, але в даному випадку, думаю, мова йде про відому мелодію італійського композитора Енніо Морріконе «Плач вітру». Неприховано відверто переважає стихія душевного життя, погляд більше інтроспективний, звідси чіткі дефініції візуальних образів.
У вірші, що запам’ятався («Як буває, крізь погляд...»), сausa prima (першопричина) конкретних подій не помітна, відразу висновок й узагальнення: «несприйманням дихати комусь в потилицю, / надсприйманням дихати важким повітрям – / Білі птахи в небі розчинилися, / і шукати їх тепер нізвідки», і раптом – майже чорнобіла фотосвітлина, натурально, аж лячно: «торжествують гнані жебраки / з чорних стін покинутих заводів». Враження, що у такому тексті нема просвітку, що це суцільний потік хаотичної свідомості, часто-густо додається ігнорування традиційної пунктуації, (хоча і крапки, й коми присутні, але їх чомусь не помічаєш).
Обігрування, варіювання відомого з історії, сучасної публіцистики – антитеза нерозв’язного, ніби зупинена мить: «Ну що тут сказати, йдемо до кінця – / Твій Каїн розмножив усіх нас доволі. / І скніє душа на тілесних рубцях / Не в змозі вернути на праведну сповідь»
Запитальні конструкції поки що без надії на відповідь: «котрий в мені Каїн чи Авель тепер домінує? (...) кому ж тут потрібні книжок повні стоси, / Збагачені мудрістю тих, що нема?». Вони свідчать про асиметрію, певну неврівноваженість поетичного мислення, і разом із тим, про нездоланність духовної жаги пізнати світ.
Юрій Матевощук і як людина, і як поет тільки на початку життєвої дороги. Думаю, що йому нічого не повинно завадити у майбутньому вибудувати свою поетичну модель бачення світу, що неодмінно буде, віримо, своєрідною й самобутньою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію