Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Аверс і реверс Юрія Матевощука
Юрій Матевощук. Alive: Поезії. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. – 48 с. – Серія «Pixels»
кричить
побивається
стогне
мій Аверс і Реверс
Для молодої української поезії є характерними інтрига відкриття, азарт оновлення мови, зневаження будь- якого канону, вільність у зверненні до загальновизнаних ідеалів.
У Юрія Матевощука мовна гра, колажовість – прийоми побудови віршів. Мова веде за собою текст – майже крок до імпровізації. Розмаїтий звукопис, свіжі оригінальні рими, алітерації, проте чомусь з’являється відчуття безперервності й уривчастості поетичного дихання одночасно. Стилістичні регістри, як і лексика, постійно змінюються – на біблейське, на діалектне, на сленгове. Виникає й зникає ефект плетениці, кожна ланка якої має певні смислові наголоси – абсурдно і тому реально. Молодий поет міксує соціально типове, замішане на натуралізмі й тому його поезії близько нагадують за стилістикою поетику конструктивізму 20-их років (звісно, минулого сторіччя). Каламбурний вірш «USSR» («тут головне не провтикати / ілюзію, яку почув і кому ніс то: / бути комунікатом / бути комуністом / бити комуністів / бути комуні катом») просто напрошується на майже хрестоматійний перегук із Володимиром Маяковським: «Делать жизнь с кого? – С товарища Дзержинского»
Ліричне alter ego поета намагається вловити себе, відчути, і само від себе вислизає. Вельми характерним, на мою думку, є вірш «Le vent le cri», дослівно французькою мовою – вітер, крик, але в даному випадку, думаю, мова йде про відому мелодію італійського композитора Енніо Морріконе «Плач вітру». Неприховано відверто переважає стихія душевного життя, погляд більше інтроспективний, звідси чіткі дефініції візуальних образів.
У вірші, що запам’ятався («Як буває, крізь погляд...»), сausa prima (першопричина) конкретних подій не помітна, відразу висновок й узагальнення: «несприйманням дихати комусь в потилицю, / надсприйманням дихати важким повітрям – / Білі птахи в небі розчинилися, / і шукати їх тепер нізвідки», і раптом – майже чорнобіла фотосвітлина, натурально, аж лячно: «торжествують гнані жебраки / з чорних стін покинутих заводів». Враження, що у такому тексті нема просвітку, що це суцільний потік хаотичної свідомості, часто-густо додається ігнорування традиційної пунктуації, (хоча і крапки, й коми присутні, але їх чомусь не помічаєш).
Обігрування, варіювання відомого з історії, сучасної публіцистики – антитеза нерозв’язного, ніби зупинена мить: «Ну що тут сказати, йдемо до кінця – / Твій Каїн розмножив усіх нас доволі. / І скніє душа на тілесних рубцях / Не в змозі вернути на праведну сповідь»
Запитальні конструкції поки що без надії на відповідь: «котрий в мені Каїн чи Авель тепер домінує? (...) кому ж тут потрібні книжок повні стоси, / Збагачені мудрістю тих, що нема?». Вони свідчать про асиметрію, певну неврівноваженість поетичного мислення, і разом із тим, про нездоланність духовної жаги пізнати світ.
Юрій Матевощук і як людина, і як поет тільки на початку життєвої дороги. Думаю, що йому нічого не повинно завадити у майбутньому вибудувати свою поетичну модель бачення світу, що неодмінно буде, віримо, своєрідною й самобутньою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Аверс і реверс Юрія Матевощука
кричить
побивається
стогне
мій Аверс і Реверс
Для молодої української поезії є характерними інтрига відкриття, азарт оновлення мови, зневаження будь- якого канону, вільність у зверненні до загальновизнаних ідеалів.
У Юрія Матевощука мовна гра, колажовість – прийоми побудови віршів. Мова веде за собою текст – майже крок до імпровізації. Розмаїтий звукопис, свіжі оригінальні рими, алітерації, проте чомусь з’являється відчуття безперервності й уривчастості поетичного дихання одночасно. Стилістичні регістри, як і лексика, постійно змінюються – на біблейське, на діалектне, на сленгове. Виникає й зникає ефект плетениці, кожна ланка якої має певні смислові наголоси – абсурдно і тому реально. Молодий поет міксує соціально типове, замішане на натуралізмі й тому його поезії близько нагадують за стилістикою поетику конструктивізму 20-их років (звісно, минулого сторіччя). Каламбурний вірш «USSR» («тут головне не провтикати / ілюзію, яку почув і кому ніс то: / бути комунікатом / бути комуністом / бити комуністів / бути комуні катом») просто напрошується на майже хрестоматійний перегук із Володимиром Маяковським: «Делать жизнь с кого? – С товарища Дзержинского»
Ліричне alter ego поета намагається вловити себе, відчути, і само від себе вислизає. Вельми характерним, на мою думку, є вірш «Le vent le cri», дослівно французькою мовою – вітер, крик, але в даному випадку, думаю, мова йде про відому мелодію італійського композитора Енніо Морріконе «Плач вітру». Неприховано відверто переважає стихія душевного життя, погляд більше інтроспективний, звідси чіткі дефініції візуальних образів.
У вірші, що запам’ятався («Як буває, крізь погляд...»), сausa prima (першопричина) конкретних подій не помітна, відразу висновок й узагальнення: «несприйманням дихати комусь в потилицю, / надсприйманням дихати важким повітрям – / Білі птахи в небі розчинилися, / і шукати їх тепер нізвідки», і раптом – майже чорнобіла фотосвітлина, натурально, аж лячно: «торжествують гнані жебраки / з чорних стін покинутих заводів». Враження, що у такому тексті нема просвітку, що це суцільний потік хаотичної свідомості, часто-густо додається ігнорування традиційної пунктуації, (хоча і крапки, й коми присутні, але їх чомусь не помічаєш).
Обігрування, варіювання відомого з історії, сучасної публіцистики – антитеза нерозв’язного, ніби зупинена мить: «Ну що тут сказати, йдемо до кінця – / Твій Каїн розмножив усіх нас доволі. / І скніє душа на тілесних рубцях / Не в змозі вернути на праведну сповідь»
Запитальні конструкції поки що без надії на відповідь: «котрий в мені Каїн чи Авель тепер домінує? (...) кому ж тут потрібні книжок повні стоси, / Збагачені мудрістю тих, що нема?». Вони свідчать про асиметрію, певну неврівноваженість поетичного мислення, і разом із тим, про нездоланність духовної жаги пізнати світ.
Юрій Матевощук і як людина, і як поет тільки на початку життєвої дороги. Думаю, що йому нічого не повинно завадити у майбутньому вибудувати свою поетичну модель бачення світу, що неодмінно буде, віримо, своєрідною й самобутньою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
