ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
2024.05.16
05:15
Вітер розгойдує дзвоники,
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
2024.05.16
00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
2024.05.16
00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
2024.05.15
22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
2024.05.15
18:50
Скло ночі по лінії долі трісло.
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
2024.05.15
12:46
Імла водою заливає жар,
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
2024.05.15
10:14
Прокидається ніжне проміння,
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Маріанна Алетея (1982) /
Проза
Подих свободи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Подих свободи
1.
Цього снігового сонячного дня Майдан вибухнув помаранчевою загравою. Країну чекала Революція Обурення. Тут зібралося багато відчайдушних і сміливих людей з надією на неминучі зміни . Казали їм: проти чого протестувати у країні "свободи слова", якого все одно не чули і не будуть чути. Але попри те, події декого стривожили, бо міліцію видно було повсюдно. Влада готова захищатися від тих, хто її обирав, але більше не хотів терпіти наруги і знущань. Подих свободи, який намагалися вбити століттями, наснага відстояти власну гідність, охопили молоді душі, що не втратили мрій. Здавалося, що прийшло очищення, як перший сніг, що ховає сміття брехні та бруду, що накопичилися в нестравній кількості. Столиця зібрала людей із усіх міст, містечок і сіл на Майдан, що став символом Визволення. Тут панував єдиний порив, а слова, такі порожні дотепер, набували сили і барв. Так все починалося...
2 .
Автобус трюхикав по дорозі до Києва і віз поповнення протестувальникам. Найдужче хотіла побачити все на власні очі тендітна русява дівчина, що сиділа біля вікна з помаранчевою стрічкою. Її думки перервали постріли, що прокотилися салоном, десь дзенькнуло розбите скло і з пронизливими криками пасажири кинулися врозтіч. Довелося ловити попутку, хоча страх таки добряче лоскотав нерви. - Ти звідки така смілива? усміхнувся водій, коли зауважив стрічку. -Я зі Львова - Поїхали, я довезу, сам в Київ. На Майдані передусім шукала своїх, львівян. Гукнули знайомі та запросили до свого гурту. Минав повний вражень день. Майдан стихав. Люди ховалися в намети. Зима снувала срібну павутину, що наче завіса з місячного сяйва, розділила небо і землю. В темряві повисла тривога…
3.
Віктор сидів за комп`ютером в інтернет-кафе. Чекав друзів, які б мали вже прийти. Напругу видавала спина, а очі пильно вдивлялися в монітор. Час спливав, і юнак уже виходив на вулицю, зустрічати схвильованих активістів відомої уже організації "Пора". - Ми збираємося в Київ. Скоро почнеться буря. Сказав перший в балоновій куртці. - Треба бути обережними. Тут не Львів, а Донецьк. Я поїду з вами. І майте на увазі, що можна не добратися. Поїдемо потягом. Збір о 18.00 - Слухаємось, хихикнув хтось ззаду. Квитків на Київ не виявилося. Довелося їхати з пересадками. Та вокзал ще охороняли не так пильно. Вдалося потрапити на місце без особливих пригод. Акція протесту набирала обертів. Виступали лідери опозиції. Усі були готові стояти до кінця. Облаштували наметове містечко, знайомилися, дискутували. Гостинні кияни носили їжу і теплий одяг. А новини були тривожні: когось побила міліція, когось закрили у ВУЗах, автобуси напоролися на "їжаків". Так протестанти намагалися потрапити до Києва. Ніхто особливо не дивувався, залякані люди втомилися боятися. Попри мороз на майдані було тепло і дружньо. Ніхто не помітив, що міліціонерів чимраз більшає і наметове містечко готуються зносити…
4 .
Відлунали виступи, погасли свічки, затоптано ватри. Навіть місяць уже давно сховався за густі чорні хмари. У наметовому містечку панував тихий сон і глуха, темна ніч. Для багатьох юнаків та дівчат це була перша ніч у наметах. Раптом крізь заплющені повіки Віри прорізалося яскраве світло. Наступної миті вигукне несподіваний гуркіт гучномовця: - Виходьте з наметів! Наметове містечко встановлено незаконно і буде знесене! Наступні події розвивалися стрімко. Зібралися на Майдані. Намагалися переконувати, що право на протест невід`ємне, що зносити намети злочинно. Марно. Почався демонтаж. Хтось спробував перешкодити. Міліція била протестантів і багато опинилося в кайданках. - Ви не можете так чинити! крикнула Віра. Її помітили і запхнули в автозак. Там поруч сидів Він. Віра вже встигла помітити густе темне волосся і карі очі, які читали наскрізь. - А ти смілива. - Як тебе звуть русявко? Голос обплітав, накривав пухнастим покривалом, забирав навіть подих. - Я Віра Прошепотіла і сховала погляд. -Віктор. Будемо знайомі. Тим часом доїхали на Лук`янівку. Затриманих повели до СІЗО. - Це незаконно! - Дозвольте хоч подзвонити! Лунало в коридорах - А по ребрах не хочеш? В камері розмова продовжилася -Ти з якого міста? Невже досі не злякалася? Навіщо мене захищала? - Я зі Львова. В нас немає байдужих. Хіба дивно слухати серце? Чесно відповіла Віра. - От не сподівався зустрітися з львів’янкою за таких обставин. Спробував пожартувати Віктор. - Я сюди з Донецька добирався, хлопців з пори привіз. Де вони ділися? - А ти не бійся. Нам нічого закинути. Потримають та й відпустять. Права наші знаю. -З тобою не страшно. Усміхнулася. Сірів за вікнами світанок, позіхав за столом черговий. А Віра і Віктор дивувалися як багато їх поєднує. Неймовірна схожість попри відмінні історично, культурно і мовно частини країни. Віктор розповідав про шахти і їх філософський факультет, про те як вдалося організувати осередок опору в Донецьку попри численні перешкоди і напівлегальне становище. Віра розповідала про галерею "Дзиґа" і улюблений театр Леся Курбаса, про журналістські завдання і друзів. Здавалося ця розмова могла тривати вічність. Але до реальності повернув відчутний і болючий удар у вухо Віктору. Не встигла Віра крикнути, як хлопця вже волочив якийсь міліціонер...
5.
Віру кинуло в холодний піт. Як можна було не почути скрегіт ключа в замку камери? Згадала криваві сліди на снігу у сяйві ліхтарів, коли громили наметове містечко. "Що з ним буде?" жахнулася. - Що, тепер ти помітиш нас, принцесо! Перервав її думки шафоподібний монстр явно кримінальної зовнішності. - Зараз розважимося! Пролунало явно загрозливо. Амбал рушив на зблідлу дівчину, але дорогу заступив невисокий юнак в окулярах і з помаранчевою стрічкою на рукаві. - Не смій її чіпати! - Це хто там пищить?! Щось не бачу. З`їздити в рило? Та позаду виросли ще двоє - Ми не дозволимо. - Дякую друзі! з полегшенням вигукнула Віра. - Своїх не кидаємо. - Бачили тебе на Майдані. У камеру привели нового затриманого. Той був кремезний, злючий, у шкірянці. Камера застигла з жаху. Юнак в окулярах шепнув Вірі " Він був у розшуку за зґвалтування. Кажуть прізвисько має Хам. Але до влади лояльний і може бути підсадкою." Та раптом з-за дверей "кімнати допиту" почувся пронизливий крик...
6.
Віктора посадили на пригвинчений до підлоги стілець. Навпроти сидів опасистий міліціонер з маленькими очками, що буравили підслідного, наче той призначений для дослідів. В кабінеті було спекотно і слідчий витирав піт з чола. За спиною озброєний конвой з двох міліціонерів. Нестерпно боліли скуті кайданками руки. Гострий біль пульсував у скроні. Та Віктор знав, що це тільки початок.
- Прізвище, ім’я, по батькові?
- Семенко Вікктор Васильович
- Рік народження?
-1978
- Раніше суджений?
- Ні
- Ми маємо інформацію, що ви засновник нелегального угруповання, яке займалося виготовленням і розповсюдженням наркотиків, а також виготовленням вибухових речовин з метою влаштування теракту.
- Це неправда
- Назвіть всіх учасників угрупування
- Ми не терористи. Ми законна громадська організація.
Міліціонер за спиною Віктора ударив черевиком у спинку стільця. Юнак зблід і з зойком впав на підлогу.
- Будеш колотися свиня?! Кричав другий і продовжував бити ногами.
З горла юнака долинав лише слабкий хриплий стогін. Наступний удар потрапив у обличчя. Пішла носом кров. Віктор уже не чув, що йому кричали. А екзекуція продовжувалася. Наступний удар в печінку привів до втрати свідомості. Коли двоє міліціонерів приволокли непритомного юнака в камеру, звідусіль прорвався зойк жаху. Синці, рани, закривавлене обличчя і зведене судомою тіло Віктора свідчило про серйозність намірів нелюдів в погонах. Сподіватися більше немає на що. А Хам злорадно посміхався…
7.
Поговорити їм більше не вдалося. Віру вигнали з СІЗО так несподівано, як і забирали. Двері зачинилися перед нею. Тепер Віра зрозуміла все. Вона згадала розповіді Віктора про його діяльність, згадала, яке значення надавали його свідченням «правоохоронці» і не даремно підселився співкамерник. Вона знала тепер забагато. «Нам кінець» подумала Віра перед тим, як постріл у спину збив її в темний, холодний сніг довгої зимової ночі.
Цього снігового сонячного дня Майдан вибухнув помаранчевою загравою. Країну чекала Революція Обурення. Тут зібралося багато відчайдушних і сміливих людей з надією на неминучі зміни . Казали їм: проти чого протестувати у країні "свободи слова", якого все одно не чули і не будуть чути. Але попри те, події декого стривожили, бо міліцію видно було повсюдно. Влада готова захищатися від тих, хто її обирав, але більше не хотів терпіти наруги і знущань. Подих свободи, який намагалися вбити століттями, наснага відстояти власну гідність, охопили молоді душі, що не втратили мрій. Здавалося, що прийшло очищення, як перший сніг, що ховає сміття брехні та бруду, що накопичилися в нестравній кількості. Столиця зібрала людей із усіх міст, містечок і сіл на Майдан, що став символом Визволення. Тут панував єдиний порив, а слова, такі порожні дотепер, набували сили і барв. Так все починалося...
2 .
Автобус трюхикав по дорозі до Києва і віз поповнення протестувальникам. Найдужче хотіла побачити все на власні очі тендітна русява дівчина, що сиділа біля вікна з помаранчевою стрічкою. Її думки перервали постріли, що прокотилися салоном, десь дзенькнуло розбите скло і з пронизливими криками пасажири кинулися врозтіч. Довелося ловити попутку, хоча страх таки добряче лоскотав нерви. - Ти звідки така смілива? усміхнувся водій, коли зауважив стрічку. -Я зі Львова - Поїхали, я довезу, сам в Київ. На Майдані передусім шукала своїх, львівян. Гукнули знайомі та запросили до свого гурту. Минав повний вражень день. Майдан стихав. Люди ховалися в намети. Зима снувала срібну павутину, що наче завіса з місячного сяйва, розділила небо і землю. В темряві повисла тривога…
3.
Віктор сидів за комп`ютером в інтернет-кафе. Чекав друзів, які б мали вже прийти. Напругу видавала спина, а очі пильно вдивлялися в монітор. Час спливав, і юнак уже виходив на вулицю, зустрічати схвильованих активістів відомої уже організації "Пора". - Ми збираємося в Київ. Скоро почнеться буря. Сказав перший в балоновій куртці. - Треба бути обережними. Тут не Львів, а Донецьк. Я поїду з вами. І майте на увазі, що можна не добратися. Поїдемо потягом. Збір о 18.00 - Слухаємось, хихикнув хтось ззаду. Квитків на Київ не виявилося. Довелося їхати з пересадками. Та вокзал ще охороняли не так пильно. Вдалося потрапити на місце без особливих пригод. Акція протесту набирала обертів. Виступали лідери опозиції. Усі були готові стояти до кінця. Облаштували наметове містечко, знайомилися, дискутували. Гостинні кияни носили їжу і теплий одяг. А новини були тривожні: когось побила міліція, когось закрили у ВУЗах, автобуси напоролися на "їжаків". Так протестанти намагалися потрапити до Києва. Ніхто особливо не дивувався, залякані люди втомилися боятися. Попри мороз на майдані було тепло і дружньо. Ніхто не помітив, що міліціонерів чимраз більшає і наметове містечко готуються зносити…
4 .
Відлунали виступи, погасли свічки, затоптано ватри. Навіть місяць уже давно сховався за густі чорні хмари. У наметовому містечку панував тихий сон і глуха, темна ніч. Для багатьох юнаків та дівчат це була перша ніч у наметах. Раптом крізь заплющені повіки Віри прорізалося яскраве світло. Наступної миті вигукне несподіваний гуркіт гучномовця: - Виходьте з наметів! Наметове містечко встановлено незаконно і буде знесене! Наступні події розвивалися стрімко. Зібралися на Майдані. Намагалися переконувати, що право на протест невід`ємне, що зносити намети злочинно. Марно. Почався демонтаж. Хтось спробував перешкодити. Міліція била протестантів і багато опинилося в кайданках. - Ви не можете так чинити! крикнула Віра. Її помітили і запхнули в автозак. Там поруч сидів Він. Віра вже встигла помітити густе темне волосся і карі очі, які читали наскрізь. - А ти смілива. - Як тебе звуть русявко? Голос обплітав, накривав пухнастим покривалом, забирав навіть подих. - Я Віра Прошепотіла і сховала погляд. -Віктор. Будемо знайомі. Тим часом доїхали на Лук`янівку. Затриманих повели до СІЗО. - Це незаконно! - Дозвольте хоч подзвонити! Лунало в коридорах - А по ребрах не хочеш? В камері розмова продовжилася -Ти з якого міста? Невже досі не злякалася? Навіщо мене захищала? - Я зі Львова. В нас немає байдужих. Хіба дивно слухати серце? Чесно відповіла Віра. - От не сподівався зустрітися з львів’янкою за таких обставин. Спробував пожартувати Віктор. - Я сюди з Донецька добирався, хлопців з пори привіз. Де вони ділися? - А ти не бійся. Нам нічого закинути. Потримають та й відпустять. Права наші знаю. -З тобою не страшно. Усміхнулася. Сірів за вікнами світанок, позіхав за столом черговий. А Віра і Віктор дивувалися як багато їх поєднує. Неймовірна схожість попри відмінні історично, культурно і мовно частини країни. Віктор розповідав про шахти і їх філософський факультет, про те як вдалося організувати осередок опору в Донецьку попри численні перешкоди і напівлегальне становище. Віра розповідала про галерею "Дзиґа" і улюблений театр Леся Курбаса, про журналістські завдання і друзів. Здавалося ця розмова могла тривати вічність. Але до реальності повернув відчутний і болючий удар у вухо Віктору. Не встигла Віра крикнути, як хлопця вже волочив якийсь міліціонер...
5.
Віру кинуло в холодний піт. Як можна було не почути скрегіт ключа в замку камери? Згадала криваві сліди на снігу у сяйві ліхтарів, коли громили наметове містечко. "Що з ним буде?" жахнулася. - Що, тепер ти помітиш нас, принцесо! Перервав її думки шафоподібний монстр явно кримінальної зовнішності. - Зараз розважимося! Пролунало явно загрозливо. Амбал рушив на зблідлу дівчину, але дорогу заступив невисокий юнак в окулярах і з помаранчевою стрічкою на рукаві. - Не смій її чіпати! - Це хто там пищить?! Щось не бачу. З`їздити в рило? Та позаду виросли ще двоє - Ми не дозволимо. - Дякую друзі! з полегшенням вигукнула Віра. - Своїх не кидаємо. - Бачили тебе на Майдані. У камеру привели нового затриманого. Той був кремезний, злючий, у шкірянці. Камера застигла з жаху. Юнак в окулярах шепнув Вірі " Він був у розшуку за зґвалтування. Кажуть прізвисько має Хам. Але до влади лояльний і може бути підсадкою." Та раптом з-за дверей "кімнати допиту" почувся пронизливий крик...
6.
Віктора посадили на пригвинчений до підлоги стілець. Навпроти сидів опасистий міліціонер з маленькими очками, що буравили підслідного, наче той призначений для дослідів. В кабінеті було спекотно і слідчий витирав піт з чола. За спиною озброєний конвой з двох міліціонерів. Нестерпно боліли скуті кайданками руки. Гострий біль пульсував у скроні. Та Віктор знав, що це тільки початок.
- Прізвище, ім’я, по батькові?
- Семенко Вікктор Васильович
- Рік народження?
-1978
- Раніше суджений?
- Ні
- Ми маємо інформацію, що ви засновник нелегального угруповання, яке займалося виготовленням і розповсюдженням наркотиків, а також виготовленням вибухових речовин з метою влаштування теракту.
- Це неправда
- Назвіть всіх учасників угрупування
- Ми не терористи. Ми законна громадська організація.
Міліціонер за спиною Віктора ударив черевиком у спинку стільця. Юнак зблід і з зойком впав на підлогу.
- Будеш колотися свиня?! Кричав другий і продовжував бити ногами.
З горла юнака долинав лише слабкий хриплий стогін. Наступний удар потрапив у обличчя. Пішла носом кров. Віктор уже не чув, що йому кричали. А екзекуція продовжувалася. Наступний удар в печінку привів до втрати свідомості. Коли двоє міліціонерів приволокли непритомного юнака в камеру, звідусіль прорвався зойк жаху. Синці, рани, закривавлене обличчя і зведене судомою тіло Віктора свідчило про серйозність намірів нелюдів в погонах. Сподіватися більше немає на що. А Хам злорадно посміхався…
7.
Поговорити їм більше не вдалося. Віру вигнали з СІЗО так несподівано, як і забирали. Двері зачинилися перед нею. Тепер Віра зрозуміла все. Вона згадала розповіді Віктора про його діяльність, згадала, яке значення надавали його свідченням «правоохоронці» і не даремно підселився співкамерник. Вона знала тепер забагато. «Нам кінець» подумала Віра перед тим, як постріл у спину збив її в темний, холодний сніг довгої зимової ночі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію