...то поки Тереза купувала в аптеці гематоген, атоксил та улюблену аскорбінку, з даху дома навпроти злетів величезний шматок цегли. Злетів прямісінько на землю, й нікого не зачепило. Народ у аптеці заголосив, затикав пальцями, мовляв, а могло ж і череп комусь проломити, і все що завгодно могло б, та Тереза не звертала уваги, бо ж якби когось зачепило, це була б робота, і вона написала б про таку подію перша, а так... Тереза мовчки вийшла з аптеки і одразу з'їла аскорбінку. Вона завжди їла аскорбінку. З дитинства. Тільки тепер аскорбінки почали робити у красивих упаковках, та ще й з різними смаками, і пані аптекарка завжди посміхається, передаючи аскорбінку зі смаком малини і гематоген з курагою крізь своє аптечне віконце. Короче, любила Тереза аптечні солодощи.
Лариса Анатоліївна нечасто підходила до Терезиного столу, та сьогодні шефіня впевненими кроками рухалась у Терезин бік.
-Я хочу нагадати Вам, Терезо Вікторівно, що у нас вихід там де й вхід.
-Прошу? - перепитала Тереза, зробивши вигляд, що взагалі не усвідомлює, що дало привід для прочуханки
-Взагалі-то, - продовжила Лариса Анатоліївна, і Тереза одними губами самій собі сказала "почалось!", - ми тут працюємо, а не тусівками вештаємось і з гітаристами обіймаємось. І тут, Терезо Вікторівно, є варіанти, або працюємо, або обіймаємось, якщо вже ми не можемо одночасно робити й одне, й друге. В ваш вільний час ви можете робити все що завгодно з гітаристами, басистами, фаготистами і всіма іншими інструменталістами та артистами, а на роботі...
-Ларисо Анатоліївно..., - Терезі почало набридати, та й хотілося намішати собі склянку атоксилу, бо похмілля ледве дозволяло дихати
-Ну ти ба! Вона ще й перебиває! Ви, Терезо Вікторівно, вчора о котрій годині додому потрапили?
-А яке це має...
-Велике, - шефіня не вгамовувалась ніяк, - у Вас сьогодні дуже поганий вигляд і вся вчорашня ніч намальована на Вашому обличчі, хіба такими повинні бути обличчя редакції? Не думаю. І ще, візьміть жуйку, бо, хай бог милує, ви вчора не святу росу пили.
-І що ти там таке учудила вчора? - прошепотів Микита
Тереза відмахнулася руками.
Лариса Анатоліївна була однією з тих начальників, ким підлеглі щиро захоплювалися. Вона мала особливий стиль, ідеальний смак і неймовірний фарт. Її шафу було заповнено дизайнерським одягом, а кожна її сумка викликала ажіотаж у редакції на тиждень, як мінімум. Також вона завжди носила високі підбори. Але які ж то були підбори! Мрія кожної жінки! Це все. Більше нічого про Ларису Анатоліївну ніхто не знав. Не знав ніхто, чи є у неї родина, чоловік, діти (повинно ж бути, а хтозна), не знали й її віку (зрозуміло, що близько сорока, але не точно ж), не знали навіть дату її народження, адресу, де вона живе... Шефіня ніколи не говорила на побутові теми. Це дивувало підлеглих, особливо Микиту, і він декілька разів намагався завести з Ларисою Анатоліївною бесіду про дітей, наприклад. Все марно. І Микиті довелось визнати, що Лариса Анатоліївна особлива, а ще, не любить тих, хто пхає носа не в свою справу.
Проте, шефіня подобалась чоловікам. Дуже подобалась.

Тереза допивала антипохмільний порошок, згадуючи вчорашній погляд матері і не розуміла, що саме її так розлютило. Хотіла, було, зателефонувати пожалітися батькові, та вчасно відмовилась від цієї ідеї. Так, вчора вона випила. Багато випила. Спочатку віскі, потім шампанське, потім знову віскі. Під ранок вона й той гітарист Андрій, ні, його, здається, звали Сергій, затулилися до якоїсь цілодобової кав'ярні й там пили текілу. Проте, цього мати Терези вже не бачила. Так, вчора Тереза обіймалася з цим Сергієм, ну добре, не тільки обіймалася, але сподобався їй бородатий хлопець з гітарою, ну що в цьому такого? За місяць Тереза й пам'ятати його не буде. То ж, було взагалі не зрозуміло, чому мати так емоційно відреагувала на маленькі Терезині шалощі.
Після роботи Тереза купила все на салат олів'є і попхалася додому, щоб їсти й валятися на дивані. Вже за нарізкою задзвонив телефон, але враховуючи брудні руки і бажання обіжратися, Тереза твердо вирішила на дзвінок не відповідати. Та хтось там був аж занадто наполегливим, і на третьому двінку Тереза, матюкаючись, все ж таки взяла слухавку.
-Привіт, це Сергій, ну, ми вчора..., - почувся ще знайомий чоловічий голос.
-Привіт, - Тереза відверто прифігіла, бо ж знала напевно, що номер телефону цьому сергію не залишала. Більш того, навіть не сказала, у якому виданні вона працює, хто її мамка, і все таке інше.
-Я хочу запитати, які у тебе плани на вихідні?
Оце вже цікаво, подумала Тереза
-Немає планів, - відповіла
-На які саме вихідні у тебе немає планів? - Тереза почула, що Сергій посміхається.
-Поки що я вільна, як пташка! - засміялася.
-Тоді я маю трохи божевільну пропозицію, - у Сергія був аж занадто приємний голос, - цієї суботи я лечу до Берліну, буду там грати з одними чуваками, у тебе є шенгенська віза?
-Прошу? - Тереза прифігіла ще більше, ніж від самого факту дзвінка
-Віза, Терезо, віза
-Є, - відповіла
-Я запрошую тебе полетіти зі мною, проведемо круто час, повештаємося містом... Ну, ти як?
-Сергію, я, той, я...Дякую. Звичайно я полечу з тобою! - в принципі, Терезі завжди щастило на цікаві пропозиції, але саме сьогодні, саме цього туманного похмільного дня, саме цей бородатий Сергій, якого вона спочатку називала чи то Андрієм, чи то Юрієм, так приємно її здивував. Тереза посміхнулася вікну і потяглася за аскорбінкою.

На Ларисі Анатоліївні сьогодні була синя сукня. Її біляве волосся було зібрано у високий кінський хвіст, блакитні очі прикрашали стрілки родом з шістдесятих, а її новий парфум від дольче габбана відчувався навіть на першому поверсі, хоча редакція знаходилася аж на сьомому.
-Всім добрий день, - почала шефіня, - у суботу вистава ленкома, нам принесли один квиток. Терезо, він Ваш. Підете, і щоб одразу була стаття.
Тереза завмерла.
-Ларисо Анатоліївно, відправте когось іншого, я ніяк не можу відвідати виставу, я лечу на вихідні до Берліну..., - договорила й побачила що очі матері поповзли на чоло. "І що то воно з нею коється, - подумала собі, - зазвичай вона як корвалола обпилася, взагалі ж без емоцій..."
-Як цікаво, Терезо Вікторівно, - проговорила шефіня, - Ви, звичайно, маєте право проводити Ваші вихідні так, як вважаєте за потрібне. То ж, на "ленком" піде Христина Кирилівна.

-Христина зраділа, бо, враховуючи її зовнішність, у неї точно немає планів на вихідні, - видихаючи дим і одночасно пхаючи до рота аскорбінку, посміхнулася Тереза Микиті.
-Все можливо, - відповів той, - тільки от цікаво, навіщо ти летиш до Берліну?
-Микито, - Тереза пустила погляд з розряду "ти чи дурний, чи шо", - навіщо люди літають кудись на вихідні? Щоб побачити місто, сходити до галереї, напитися кави у Старбаксі, який до України, мабуть, ніколи не добереться...
-Ох і хитра ж лиса! - засміявся Микита, - Нагадаю тобі, що у нас зарплатня однакова, і мені до раптового рішення провести вихідні у Берліні ще дуже далеко.
-Ходімо працювати, - Тереза затушила цигарку.

Лариса Анатоліївна прийшла додому раніше, ніж звичайно. На кухні вона взяла пляшку горілки і налила пів склянки. Додала трохи соку. Томатного. Солоного. Випила двома ковтками. Подивилась з жахом на пляшку. Налила ще. Сльози так і полилися з очей.

Лариса завжди мріяла народити доньку, сама часто казала, що, якщо у такої матері, як вона, буде син, він буде обов'язково нетрадиційної орієнтації, адже саме по собі мужланство, недоглянутість і взагалі всі властивості сучасних чоловіків її жахливо дратували. Лариса мріяла наряжати донечку, фарбувати, змінювати її зачіски, водити перукарнями й магазинами. Їй було лише дев'ятнадцять, і вона доволі вдало навчалася на факультеті журналістики, і примудрялася вже тоді знаходити доволі унікальний одяг, якісне взуття, дорогі меблі тощо. Віктор був її молодим викладачем, у них і сталося все у аудиторії після п'ятничних занять. Коли ж Лариса зрозуміла, що вагітна, радості її не було меж. Віктор прийняв дитину, проте, одружився з Ларисою вже після її випуску з інституту, і доки Лариса вчилася, ніхто зі студентів і викладачів і гадки не мав, від кого дитина. Ім'я Лариса обрала сама, сама накупила кольорових пелюшок, смугастих распашоночок і інших доволі дивних для того часу речей. Вона неймовірно любила Терезу! По закінченню інституту, Лариса зайнялася спочатку театральною критикою, потім вдало влаштувалася у одну з газет, і кар'єра стрімко пішла на зліт. Лариса особисто подала документи на розлучення. Викладач Віктор її більше не цікавив, тим паче, їй здавалося, що батько погано впливає на Терезу, посміюється при ній над дивними звичками Лариси, дає забагато солодкого, та й взагалі, багато собі дозволяє.
Та хіба ж Лариса тоді знала, що Тереза виросте такою дивною?!
Донька ніколи не доглядала себе, відмовлялася від дорогих материних подарунків і була відверто схожа на батька. Чорне волосся, кругле обличчя, одні й ті самі джинси щодня, старі кеди і думки про високе... Як тільки Лариса не намагалася змінити Терезу, остання лише посміювалася зі спроб матері.
Закінчивши філологічний факультет, Тереза пішла працювати до Лариси, яка вже стала головним редактором модного журналу.
Той факт, що нова журналістка у штаті - донька шефіні обидві жінки старанно приховували, і дійсно ніхто не знав про рідство.
Тереза зняла окрему квартиру, і вони з матір'ю практично не спілкувалися.
Й досі Лариса не зрозуміла, як так сталося, що вона, доросла жінка, покохала цього Сергія, молодшого від неї на п'ятнадцять років. Вони просто одного разу зайнялися сексом у її машині під час якоїсь тусівки, у Лариси були сотні таких швидких машинних сексів, вона й не згадає всіх, з ким кохалася, навіть якщо їх приведуть і поставлять перед нею, але після того швидкого сексу Лариса спіймала себе на думці, що їй такі милі його чорні брови й карі очі, його довге темне волосся і аж надлишкова бородатість, навіть його дефект на зубі... Він просто став Ларисиним щастям, небом, морем, повітрям. Лариса навіть запропонувала коханцю переїхати до неї, та той відмовився.
На відміну від Терези, Сергію подобалося, коли їм, як-то кажуть, займаються. Лариса дарувала йому модні дорогі речі, водила до найкращих перукарів і навіть хотіла виправити дефект посмішки, та потім вирішила, що для нього це скоріше родзинка, ніж дефект і відмовилась від цієї ідеї, вона знаходила колективи, де він міг би грати, щоб ставати ще крутішим, ще професійнішим, ще щасливішим і навіть вибила для нього концерт у Берліні!
І як воно так сталося, що Сергій познайомився з Терезою, Лариса так і не змогла зрозуміти, а головне, вона не могла зрозуміти, чому її розхлябана донька так йому сподобалась.
Вранці, після тусівки, Лариса легенько посварила Терезу наче б то за невиконяння службових обов'язків і, знаючи доньчин характер, заспокоїлася, адже Тереза не запам'ятовує навіть імен своїх чоловіків. Та ввечері Сергій сам подзвонив Ларисі і настояв на зустрічі, на яку Лариса прийшла у прозорій сукні, крізь яку чудово було видно її ідеальне тіло. Проте, сукня Сергія не цікавила, як і сама Лариса. Вона ніколи не забуде його заповнене байдужостю обличчя:
-Я повинен сказати тобі, Ларисо, я зустрів жінку. Мені здається, я закохався.
Лариса, як мудра людина, погладила його руку.
-Сергію, - почала вона, - закохався - це чудово, проте хіба це привід припиняти наші чудові зустрічі?
-Так, пробач. Я хочу бути чесним.
Того вечора Лариса випила дві пляшки кагора і ледве жива завалилася спати.
І от, сьогодні, коли вона просто дивовижно змогла привести себе до тями, і зовнішньо, і внутрішньо, Тереза заявила, що летить до Берліну, і Лариса чудово розуміла, з ким.
Це був її крах.
Крах всіх її надій.

-Зустрінемося? - Тереза навіть по телефону відчула, на скільки Сергій горів увесь, так хотів побачити її.
-У якому сенсі? Жаритися чи просто? - зареготіла та.
-Серйозно? Ти вже домовляєшся зі мною? - Тереза чудово розуміла, що Сергій дуже щасливий її чути.
-Я ще на роботі, - сказала вона.
-Четвер, чудовий день, хіба журналісти не мають обідньої перерви?
Спокуса була величезною, проміні травневого сонечка пробивали віконце, і працювати відверто не хотілося. Хотілося мохіто.
І цілуватися. Колотися бородою свого тимчасово постійного коханця.
-Згодна. Тільки зустрінемося біля метро Театральна, - твердо вирішила Тереза, бо ж вона зовсім не хотіла, щоб Сергій знав, де саме вона працює.

Сергій приїхав на велосипеді, його волосся літало з кожним рухом вітру, а трохи дивні окуляри, Тереза б такі назвала пригламуреними
напрочуд імпонували його пухкеньким губкам и дивній посмішці. Взагалі-то, все у цьому хлопці було напрочуд органічно, навіть цей дефект на зубі.
Тереза не знала, як це зветься, то коли під кликом ніби то ще один маленький клик росте, проте, саме цей його клик вона чомусь і не могла забути.
Вони пили мохіто. Цілувалися. Потім кохалися у кабінці туалету. Тереза запізнилася на роботу на дві години. Мати бачила. Без емоцій.

Тереза жувала суничну аскорбінку і швидко складала сумку. Їй було потрібно зовсім не так багато: кеди на змінку, бо ж раптом, вона нап'ється і загубить один, як тоді, в Амстердамі, джинси на змінку, з тієї самої причини, що й кеди, декілька майок і гребінець. Вона цілком відверто не розуміла і дивувалася, навіщо люди беруть
на два дні цілу валізу речей і косметики. Дивувало Терезу і те, що мати почала постійно телефонувати їй з доволі ідіотських приводів, на кшталт "кому ти віддаси кота на час перебування у Берліні", "де лежить отой незрозуміло який папірець", "де Христина",
"я втратила номер Олексія, підкажи" тощо. Раніше Лариса телефонувала Терезі виключно з приводу роботи, не частіше раза на тиждень, а Терезині коти, папірці та номери мобільних телефонів її не дуже цікавили, а тут, раптом...
-Ну і фіг її зна, - сама з собою почала Тереза, - може, у неї клімакс почався, а може, вирішила все ж таки потоваришувати зі мною.
Тереза не мала а ні часу, а ні бажання заповнювати голову думками про дивакуватість материної поведінки. Їй було, про кого думати. Так вже стрімко Сергій з'явився у її житті, що Тереза не могла на нього надивитися. Вона дуже чекала на літак, Берлін, валяння на газоні, каву з собою, концерт Сергія, поцілунки Сергія, все Сергія. Терезі здавалося, що казка вже почалася, і, хоча вона не знала, чи буде та казка вічною, або хоча б, довгою, все було байдуже, все розпливалося, розчинялося, бо ж, яка різниця.
Яка різниця, чи зустрінуться вони після поїздки до Берліну, головне, що на той момент Тереза відчувала себе найщасливішою жінкою в світі, і їй здавалося, що щоразу, коли вони кохаються, його сперма лишає в ній частину його, частину щастя, обличчям якого він так раптово став.

Лариса не розуміла, що робити. З одного боку, псувати щастя доньки вона не мала права, бо ж Тереза дійсно не знала про зв'зок між нею і Сергієм, з іншого ж боку, їй було так боляче, як ніколи, і жоден крем не рятував ситуацію - відсутність сна, алкоголь і постійні істерики вже намалювали на її обличчі жахливу гримасу, яку було неможливо сховати навіть за величезними діорівськими окулярами. Лариса тримала в одній руці телефон, а у іншій склянку з горілкою та соком. Лариса все ще думала.

В Борисполі було людно й голосно. Тереза та Сергій палили ментолові цигарки й пили ром з величезної фляги.
-Тре' буде ще докупити напою, - посміхнувся Сергій.
Тереза мовчки поцілувала його. Почула, що дзвонить телефон. Дістала з кишені, кинула скептичний погляд на екран.
-Відповідай зараз, бо у літаку вже буде пізно, - по-батьківськи сказав Сергій.
-То моя мамка телефонує, з нею, останнім часом щось коється, постійно дзвонить з дивними питаннями. То ж, я не хочу відповідати, нехай вважає, що я або не чую, або у Берліні, - видихаючи ментоловий дим, проговорила Тереза.
-Згоден, ми вже зайняті, ми лише удвох. Серйозно, уяви собі, ми два дні будемо тільки вдвох, ну, окрім концерту, але ти будеш увесь час у гримерці, будеш звідти передавати мені свою енергію, так? - промовив Сергій.
-Так, Сергію, все, що захочеш.
Обидва чудово розуміли, що, якби мали можливість зачинитися десь у кабінці туалету хоча б хвилин на сім, обов'язково зробили б це, проте, як раз підійшла їхня черга до паспортного контролю, і коханці лише зробили крок уперед, радісно виставляючи паспорти. Літак не смикало, Тереза і Сергій були п'яні і щасливі.

Берлінський ранок мав аромат газону, кави і пухкого бургеру з сиром та шинкою.
-Уяви, моя мамка не їсть м'яса, взгагалі не їсть, - говорила аби про що Тереза, - я от постійно запихаюся фастфудною їжею, і смачно мені до жаху.
-Просто ти худенька сама по собі, і тобі не потрібно рахувати калорії, - відкусуючи величезний шмат бургеру, відповів Сергій.
-Лишенько, не кажи тільки, що ти колись рахував калорії! - Тереза засміялася.
-Я рахую їх зараз. І знаєш, що я нарахував? - серйозно запитав Сергій
-Що? - у Терези були відверто здивовані очі.
-Що якось замало калорій ми з тобою зараз з'їли, то ж, ходімо ще за бургерами чи за чимось іншим!
Тереза щиро сміялася. Коханці ще декілька хвилин полежали на газоні і пішли в бік найблищої точки продажу фастфуду.
Саундчек було заплановано на сімнадцяту годину, то ж, Сергій з Терезою встигли зайти до готелю і від душі покохатися.
Яких тільки відчуттів не викликали у Терезі ці очі, ця борода, це довге волосся, ці руки, всі в фєнєчках, це його дивне "серйозно?". Тереза танула снігом поряд з ним. Кожен рух, кожне слово Сергія збуджували її все більше. Вона просто не могла накохатися з ним.

Телефон задзвонив, коли обидва намагалися вимкнути режим втоми і почати збиратися на саундчек.
-Я принесу, - посміхнулася Тереза, збиваючи попіл. Взяла телефон в руки, глянула на екран і ледве не знепритомніла, - Вибач, Сергію, а чому тобі телефонує Лариса Разотті?
-Я не знаю, хоче зустрітися, у меня були з нею стосунки, проте я покинув її одразу, коли познайомився з тобою, чесно, Терезо, мені потрібна тільки, я дихаю тобою, а Лариса мені подобалася, зрозумій! - Сегрій запалив цигарку.
Тереза мовчала і тримала в руках телефон, який продовжував наспівувати заводську айфонну мелодію.
-Не подумай, що я зв'язався з нею тому що вона відома, вона мені дійсно подобалася, проте, коли я ще тільки побачив тебе на тій тусівці, зрозумів одразу,
що мені потрібна тільки ти, Терезо, я розійшовся з Ларисою, нас з нею вже нічого...
-Тихо, Сергію, - перебила Тереза і поклала телефон на крісло. Моє прізвище Разотті, Лариса - моя матір.

*
-Сєрього, потяг за дві години, тре' збиратися! - Сашко смикнув мене за волосся. Я ледве-ледве відкрив очі. Це був той самий стан, коли п'яним ліг, п'яним і прокинувся.
-Давай, Сергію, тре' поскладати речі й викликати таксі, - продовжував Сашко.
-Так-так, я встаю, - наважився відповісти я.
-Її розбуди.
-Кого? - я щиро не зрозумів.
-Тоню, - Сашко кивнув у інший бік ліжка.
Я швидко, на стільки швидко, на скільки зміг у такому стані, перевернувся на інший бік - голова розколювалася - і тут все згадалося.
Вчорашній концерт, після якого до гримерки завітала трохи дивна жіночка, її привів арт-директор закладу, вона назвалася Антоніною, але попросила звертатися до неї Тоня, подякувала за гарний концерт і сказала щось на кшталт "у вас такий гарний гітарист".
Далі була тусівка, пиво, потім ще пиво, а потім ще, ми з Тонею ходили палити на двір і Тоня казала, що вона журналіст і письменник, казала своє прізвище, ще щось казала. Близько другої години ночі ми з гуртом зібралися йти до квартири, де нас розмістили організатори,
Я запросив Тоню піти з нами. Потім було пиво, горілка, купа цигарок, і ми з Тонею ще палили на кухні, коли всі пишли спати.
Одружений Ігор запропонував їй піти спати до нього, та, враховуючи те, що вона під столом гладила моє коліно, я одразу зрозумів, що вона не погодиться. Наш соліст Сашко постійно підколював її, всі сміялися, і Тоня теж. А коли в усіх пачках закінчилися цигарки, ми пішли спати. Цілувалися дуже довго, Тоня пестила мене, гладила моє волосся, мою бороду, мої проколоті вуха, а потім вона просто заснула, утримуючи в руках пасму моєї зачіски, або того, що від неї залишилося опісля концерту.

Я встав з ліжка. Тоня сопіла. Пішов на кухню, налив собі якоїсь фанти, додав горілки, випив за один ковток.
Повернувся до спальні.
-Тоню, тре' прокидатись, потяг за дві години, - обережно промовив я, торкаючись до її волосся. Вона відкрила очі. Посміхнулась.
-Привіііт, - протягнула, - все гуд, я встаю.
Тоня взулася, і ми вийшли на кухню. Сашко знову її підколював, вона знову сміялася. У таксі Антоніна запросила мене влітку до себе на дачу у Карпати. Я не зрозумів, чи то п'яна маячня, чи то що. Ми вийшли на залізничному вокзалі, а вона поїхала додому.

У потязі спав, мені нічого не снилося. Я так і не зміг усвідомити, звідки такий сон про Терезу, Ларису Анатоліївну, і все таке інше.
Та й до Тоні не відчував особливої тяги. Так, маленька гастрольна пригода.

*
Пройшло три дні, а я продовжував бачити увісні травневий Берлін, взуту в червоні конверси Терезу і розлючені очі Лариси Разотті. Алкоголь? Наркотики? ??
Музичний магазин, у якому я купував струни, знаходився поряд із книжковим. На вході висіла афіша:"Антоніна Халус. Збірка п'єс вже в продажу."
Важко сказати, що то за струм мене вдарив, але я зайшов до книжкового й придбав Тоніну книжку. Забіг до найблищого Кофе Хаузу й почав читати. Перша її п'єса мала назву "Тарасич". Це історія про жінку, що приїзжає до Львову і у кав'ярні знайомиться з мужчиною, він питає, чому вона втекла з рідного Дніпропетровську, вона ж розповідає, що поїхала геть від києвського коханця, з яким вона разом вже більше десяти років. Він розповідає їй про свою роботу менеджером однієї серйозної людини з дивакуватою поведінкою, про курйози, проблеми, труднощи, радощи.
Вони закохуються з першого погляду, гуляють вулицями міста, кохаються, і вона, шукаючи цигарки випадково знаходить його паспорт, де баче прізвище, що є таким самим, як і у її коханця. Всередині п'єси вони з'ясовують, що він є племінником її коханця, а вона від свого коханця має дев'ятирічного сина.

Я не зміг дочитати до кінця, чи то, може, просто не схотів. Розрахувався і залишив книжку на столі.
Більше ніколи не бачив Тоню.
Проте іноді дуже хочу, щоб мені знову наснилася Тереза, що їсть аскорбінку.