Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Кассандра Рімскі (1982) /
Проза
Старі гамаші
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Старі гамаші
Коли настає осінь, святі кошенята, що сидять глибоко в нас конче потребують меланхолії, й трапляється, що обіймаючи кал'ян і склянку шкідливої для ніжного шлунку коли, мрієш про літо, адже лєтопісєц, про тепло, про спокійний нічний пляж, що навіть не десь у Мармарісі біля островів, що там одні лише черепахи та смажені й ще живі білі краби, мрієш про пляж просто у Криму, або десь на Дніпрі, десь там, де чутно легкі хвилі, й в душі таке посвячення, що хай йому грець.
Осінь - то час закохуватися. Закохуватися щиро й без міри, відчуваючи ніжне тремтіння колінок й кохатися з вітром, брутально кохатися, кохатися так, щоб й Мазох, й де Сад на небі відчули цей холод й біль, й щастя, й кігті диких котів, що наполегливо шкрябають не просто спину, а й більш цікаві частини тіла.
Осінь - то час закохуватися.
Тобі так кортить сказать комусь: "Забирайся геть!", та ти не маєш, кому це сказати.
А трапляється, що йдеш супермаркетом, купуєш йогурт, снікерс з мигдалем, обмежена ж серія, і дві пляшки пива, й на тобі величезне, та ще й дуркувате шапко й в'язані гамаші на ногах, а про кожух годі й говорити, аж раптом бачиш його, того його, в кого не шкода закохатися, в кого ти колись вже майже закохалася, проте, стримуючи не стільки емоції, скільки саме бажання закохатися, законсервувала це відчуття... Законсервувала десь влітку, разом з помідорами, що незрозуміло, на хіба, стоять у банках десь у глибині підвального приміщення. І от, ти його зустрічаєш. Бачиш його супермаркетний кошик. Згадуєш, що про нього пише вікіпедія. А ти в гамашах. Лишенько, думаєш, де я, в чорта, надибала ці гамаші? Та відповідь стрімко відходить, як і він зі своїм кошиком повз продукти для діабетиків. Доречі, що там в кошику... Вино. Італійське. Ребра починають давити на внутрішній простір, про який ти нічого не знаєш, хоча у школі була п'ятірка з біології. А він йде й дивиться кудись повз тебе, і погляд його на сирі дор блю. І на філадельфії, що мілка. На філадельфії, а не на тобі.
Та й добре! Ти розумієш, що воно добре, бо ж ти, бля, в гамашах. І з двома пляшками дешевого пива. І хто я після цього, думаєш собі й плетешся на касу. Проте, лівим оком помічаєш, що він, курво, теж стає в чергу. І ти така розгублена, як чортзна що, тобі ж, коли хочеться - то гірше, ніж болить, хочеться, щоб впізнав, щоб підійшов, пригостив кавою з автомата, запитав про життя й творчі плани. Так, про творчі плани. А потім перекручуєш ситуацію, й тебе як у сургоб без бані жбурнули, бо ж не в такому вигляді й не з пивом по 6.60 за пляшку...! Ти розраховуєшся, береш каву у тому самому автоматі, де забуваєш натиснути кнопку "без цукру", йдеш на двір і довго-довго п'єш цю бридку солодку рідину, роблячи при цьому таку задовільнену морду, що, здається, навіть місцеві собаки починають тобі заздрити. Шапко повзе на очі, гамашам під сраку років, пляшки у пакеті, як п'яний оркерстр. Та й нехай. Стрибаєш у перше таксі, що гальмує біля тих дверей, що їздять колом, і що повз такі самі ти багато років жахалася ходити ще за часів студентства. Додому йти не більше десяти хвилин, але впадло. Кидаєш пакет на заднє сидіння, пляшки продовжують, не потрапляючи в ноти, наспівувати Травіату Верді. Пропаща жінка. Зачиняєш двері. Спокій.
І раптом, хтось кричить твоє ім'я. Збожеволіла хіба? Ні, дійсно кричить. Повертаєш голову, а тут він. Герой з вікіпедії.
-Вітаю, - каже, стоячи біля вікна машини, - побачив Вас на касі, але Ви так швидко втекли!
Мовчати, мовчати і ще раз мовчати! Бажано посміхатися. Шапко в черговий раз повзе на очі.
-Як Ваші справи? - не вгамовується він, - Гарно виглядаєте!
Хто?! Я?!
-Дякую, - відповідаєш, посміхаючись, - Ви теж!
Просиш таксиста почекати, виходиш з машини, помічаєш каблучку на його пальці, хоча й не знаєш напевно, на якій саме руці носять обручки. А у вікіпедії було хіба написано про те, що він одружений?
-У мене все добре, подорожувала світом, щойно повернулася, працюю. А у Вас?
-У мене теж добре, - він відкидає волосся назад, - бачу, Ви поспішаєте, проте було дуже приємно побачити Вас.
І тут ти така береш й наглієш!
-Ви можете бачити мені частіше!
Він радісно посміхається і дає тобі айфон, щоб ти записала номер.
Ти повертаєшся в таксі. Їдеш додому.
Жодних вікіпедій. Вариш каву.
-А Ви сьогодні дійсно гарно виглядаєте, - каже він, - якось у Вас все... Природньо.
Шапко повзе на очі, гамашам й досі під сраку років.
Осінь - то час закохуватися. Закохуватися щиро й без міри, відчуваючи ніжне тремтіння колінок й кохатися з вітром, брутально кохатися, кохатися так, щоб й Мазох, й де Сад на небі відчули цей холод й біль, й щастя, й кігті диких котів, що наполегливо шкрябають не просто спину, а й більш цікаві частини тіла.
Осінь - то час закохуватися.
Тобі так кортить сказать комусь: "Забирайся геть!", та ти не маєш, кому це сказати.
А трапляється, що йдеш супермаркетом, купуєш йогурт, снікерс з мигдалем, обмежена ж серія, і дві пляшки пива, й на тобі величезне, та ще й дуркувате шапко й в'язані гамаші на ногах, а про кожух годі й говорити, аж раптом бачиш його, того його, в кого не шкода закохатися, в кого ти колись вже майже закохалася, проте, стримуючи не стільки емоції, скільки саме бажання закохатися, законсервувала це відчуття... Законсервувала десь влітку, разом з помідорами, що незрозуміло, на хіба, стоять у банках десь у глибині підвального приміщення. І от, ти його зустрічаєш. Бачиш його супермаркетний кошик. Згадуєш, що про нього пише вікіпедія. А ти в гамашах. Лишенько, думаєш, де я, в чорта, надибала ці гамаші? Та відповідь стрімко відходить, як і він зі своїм кошиком повз продукти для діабетиків. Доречі, що там в кошику... Вино. Італійське. Ребра починають давити на внутрішній простір, про який ти нічого не знаєш, хоча у школі була п'ятірка з біології. А він йде й дивиться кудись повз тебе, і погляд його на сирі дор блю. І на філадельфії, що мілка. На філадельфії, а не на тобі.
Та й добре! Ти розумієш, що воно добре, бо ж ти, бля, в гамашах. І з двома пляшками дешевого пива. І хто я після цього, думаєш собі й плетешся на касу. Проте, лівим оком помічаєш, що він, курво, теж стає в чергу. І ти така розгублена, як чортзна що, тобі ж, коли хочеться - то гірше, ніж болить, хочеться, щоб впізнав, щоб підійшов, пригостив кавою з автомата, запитав про життя й творчі плани. Так, про творчі плани. А потім перекручуєш ситуацію, й тебе як у сургоб без бані жбурнули, бо ж не в такому вигляді й не з пивом по 6.60 за пляшку...! Ти розраховуєшся, береш каву у тому самому автоматі, де забуваєш натиснути кнопку "без цукру", йдеш на двір і довго-довго п'єш цю бридку солодку рідину, роблячи при цьому таку задовільнену морду, що, здається, навіть місцеві собаки починають тобі заздрити. Шапко повзе на очі, гамашам під сраку років, пляшки у пакеті, як п'яний оркерстр. Та й нехай. Стрибаєш у перше таксі, що гальмує біля тих дверей, що їздять колом, і що повз такі самі ти багато років жахалася ходити ще за часів студентства. Додому йти не більше десяти хвилин, але впадло. Кидаєш пакет на заднє сидіння, пляшки продовжують, не потрапляючи в ноти, наспівувати Травіату Верді. Пропаща жінка. Зачиняєш двері. Спокій.
І раптом, хтось кричить твоє ім'я. Збожеволіла хіба? Ні, дійсно кричить. Повертаєш голову, а тут він. Герой з вікіпедії.
-Вітаю, - каже, стоячи біля вікна машини, - побачив Вас на касі, але Ви так швидко втекли!
Мовчати, мовчати і ще раз мовчати! Бажано посміхатися. Шапко в черговий раз повзе на очі.
-Як Ваші справи? - не вгамовується він, - Гарно виглядаєте!
Хто?! Я?!
-Дякую, - відповідаєш, посміхаючись, - Ви теж!
Просиш таксиста почекати, виходиш з машини, помічаєш каблучку на його пальці, хоча й не знаєш напевно, на якій саме руці носять обручки. А у вікіпедії було хіба написано про те, що він одружений?
-У мене все добре, подорожувала світом, щойно повернулася, працюю. А у Вас?
-У мене теж добре, - він відкидає волосся назад, - бачу, Ви поспішаєте, проте було дуже приємно побачити Вас.
І тут ти така береш й наглієш!
-Ви можете бачити мені частіше!
Він радісно посміхається і дає тобі айфон, щоб ти записала номер.
Ти повертаєшся в таксі. Їдеш додому.
Жодних вікіпедій. Вариш каву.
-А Ви сьогодні дійсно гарно виглядаєте, - каже він, - якось у Вас все... Природньо.
Шапко повзе на очі, гамашам й досі під сраку років.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
