Коли настає осінь, святі кошенята, що сидять глибоко в нас конче потребують меланхолії, й трапляється, що обіймаючи кал'ян і склянку шкідливої для ніжного шлунку коли, мрієш про літо, адже лєтопісєц, про тепло, про спокійний нічний пляж, що навіть не десь у Мармарісі біля островів, що там одні лише черепахи та смажені й ще живі білі краби, мрієш про пляж просто у Криму, або десь на Дніпрі, десь там, де чутно легкі хвилі, й в душі таке посвячення, що хай йому грець.
Осінь - то час закохуватися. Закохуватися щиро й без міри, відчуваючи ніжне тремтіння колінок й кохатися з вітром, брутально кохатися, кохатися так, щоб й Мазох, й де Сад на небі відчули цей холод й біль, й щастя, й кігті диких котів, що наполегливо шкрябають не просто спину, а й більш цікаві частини тіла.
Осінь - то час закохуватися.
Тобі так кортить сказать комусь: "Забирайся геть!", та ти не маєш, кому це сказати.
А трапляється, що йдеш супермаркетом, купуєш йогурт, снікерс з мигдалем, обмежена ж серія, і дві пляшки пива, й на тобі величезне, та ще й дуркувате шапко й в'язані гамаші на ногах, а про кожух годі й говорити, аж раптом бачиш його, того його, в кого не шкода закохатися, в кого ти колись вже майже закохалася, проте, стримуючи не стільки емоції, скільки саме бажання закохатися, законсервувала це відчуття... Законсервувала десь влітку, разом з помідорами, що незрозуміло, на хіба, стоять у банках десь у глибині підвального приміщення. І от, ти його зустрічаєш. Бачиш його супермаркетний кошик. Згадуєш, що про нього пише вікіпедія. А ти в гамашах. Лишенько, думаєш, де я, в чорта, надибала ці гамаші? Та відповідь стрімко відходить, як і він зі своїм кошиком повз продукти для діабетиків. Доречі, що там в кошику... Вино. Італійське. Ребра починають давити на внутрішній простір, про який ти нічого не знаєш, хоча у школі була п'ятірка з біології. А він йде й дивиться кудись повз тебе, і погляд його на сирі дор блю. І на філадельфії, що мілка. На філадельфії, а не на тобі.
Та й добре! Ти розумієш, що воно добре, бо ж ти, бля, в гамашах. І з двома пляшками дешевого пива. І хто я після цього, думаєш собі й плетешся на касу. Проте, лівим оком помічаєш, що він, курво, теж стає в чергу. І ти така розгублена, як чортзна що, тобі ж, коли хочеться - то гірше, ніж болить, хочеться, щоб впізнав, щоб підійшов, пригостив кавою з автомата, запитав про життя й творчі плани. Так, про творчі плани. А потім перекручуєш ситуацію, й тебе як у сургоб без бані жбурнули, бо ж не в такому вигляді й не з пивом по 6.60 за пляшку...! Ти розраховуєшся, береш каву у тому самому автоматі, де забуваєш натиснути кнопку "без цукру", йдеш на двір і довго-довго п'єш цю бридку солодку рідину, роблячи при цьому таку задовільнену морду, що, здається, навіть місцеві собаки починають тобі заздрити. Шапко повзе на очі, гамашам під сраку років, пляшки у пакеті, як п'яний оркерстр. Та й нехай. Стрибаєш у перше таксі, що гальмує біля тих дверей, що їздять колом, і що повз такі самі ти багато років жахалася ходити ще за часів студентства. Додому йти не більше десяти хвилин, але впадло. Кидаєш пакет на заднє сидіння, пляшки продовжують, не потрапляючи в ноти, наспівувати Травіату Верді. Пропаща жінка. Зачиняєш двері. Спокій.
І раптом, хтось кричить твоє ім'я. Збожеволіла хіба? Ні, дійсно кричить. Повертаєш голову, а тут він. Герой з вікіпедії.
-Вітаю, - каже, стоячи біля вікна машини, - побачив Вас на касі, але Ви так швидко втекли!
Мовчати, мовчати і ще раз мовчати! Бажано посміхатися. Шапко в черговий раз повзе на очі.
-Як Ваші справи? - не вгамовується він, - Гарно виглядаєте!
Хто?! Я?!
-Дякую, - відповідаєш, посміхаючись, - Ви теж!
Просиш таксиста почекати, виходиш з машини, помічаєш каблучку на його пальці, хоча й не знаєш напевно, на якій саме руці носять обручки. А у вікіпедії було хіба написано про те, що він одружений?
-У мене все добре, подорожувала світом, щойно повернулася, працюю. А у Вас?
-У мене теж добре, - він відкидає волосся назад, - бачу, Ви поспішаєте, проте було дуже приємно побачити Вас.
І тут ти така береш й наглієш!
-Ви можете бачити мені частіше!
Він радісно посміхається і дає тобі айфон, щоб ти записала номер.
Ти повертаєшся в таксі. Їдеш додому.
Жодних вікіпедій. Вариш каву.
-А Ви сьогодні дійсно гарно виглядаєте, - каже він, - якось у Вас все... Природньо.
Шапко повзе на очі, гамашам й досі під сраку років.