ШАТРО ІЗ ШОВКУ

Вона -- немов шатро шовкове в полі,
Що, мов струна натягнута, бринить
З його нестримним прагненням до волі,
Коли опівдні вітер налетить;
Але по центру брус тонкий із кедра,
Що без підтримки міцно й сам стоїть,
Як вісь душі, що непохитна й тверда,
Націливсь гострим шпилем у блакить;
Прикріплений до тверді він земної
Хоч і незримих безліччю ниток
Любові й ніжності, але й одної
Хватило б, щоб утвердить цей зв'язок;
Й коли бринить на вітрі, мов струна,
Відчуєш знов, яка міцна вона.

ВІТЕР І ГЕРАНЬ

Закохані, на мить любов
Забудьте -- їй взамін:
Вона -- за склом вікна герань,
Холодний вітер -- він.

Опівдні інею узор
Розтанув на вікні,
Де щиглик весело стрибав
Й насвистував пісні.

Побачивши її крізь скло,
Ну що він вдіять міг;
Та знов сюди вернувсь, коли
На землю вечір ліг.

Він, як зимовий вітер, знав
Усе про сніг і лід,
Але нічого про любов,
Що знати було б слід.

Він тряс віконну раму й скло
І тяжко так зітхав;
Все це засвідчить можуть ті,
Хто ніч усю не спав.

І клявся так їй, що вона
Готова вже була
Полинуть разом з ним у ніч
Від світла і тепла;

Та все ж вагалася -- йому
Сказати 'так' чи 'ні'...
Світанок вітер зустрічав
Вже в іншому вікні.

РОДИНА РОЗОВИХ

Звісно, роза -- це роза
І завжди була роза,
Та теорії проза
Вчить, що й яблуня -- роза,
Й груша, й слива -- фруктоза
Спільна в них; є загроза,
Що така ж і мімоза;
Але в інших це поза:
Люба, ти лишень роза --
І завжди будеш роза.