Розділ ІІI: Останній подих лева

Сонце над Александрією першого серпня тридцятого року до нашої ери піднімалося криваво-червоним. Останні єгипетські вершники перейшли на бік Октавіана без жодного пострілу. Місто здалося.
Антоній стояв на стіні палацу, коли йому принесли неправдиву звістку: «Цариця закрилася у своїй гробниці й наклала на себе руки». Звістка запізнилася, як запізнювалося все в їхньому житті після Акція.
– Ну от і все, – тихо сказав Антоній своєму вірному рабу Еросу. – Вона показала мені шлях. Зніми з мене обладунок.
Він наказав рабу вбити його, але Ерос замість цього вихопив меч і пробив власні груди. Антоній посміхнувся, підняв закривавлений меч і з розгону впав на залізо. Проте рука здригнулася – рана в живіт не вбила його відразу. Він лежав на мармуровій підлозі, стікаючи кров'ю і благаючи солдатів добити його.
Дізнавшись про це, Клеопатра наказала своїм служницям – Іраді та Харміон – перенести пораненого тріумвіра до її гробниці. Вікна мавзолею були високо, двері заблоковані, тому три жінки власноруч підтягували вмираючого Антонія на мотузках крізь верхнє вікно. Обличчя Антонія було білим як крейда, він ловив ротом повітря, але його очі шукали лише її.
Вони поклали його на золоте царське ложе. Клеопатра рвала на собі волосся, заляпувала обличчя його кров'ю і вперше в житті кричала від справжнього, не палацового болю.
– Тихо, царице, тихо… – прошепотів Антоній, торкаючись її щоки своєю холодною долонею. – Не плач за мною. Я прожив найкраще життя серед усіх римлян. Я був володарем Сходу і помираю від рук римлянина, але на руках моєї цариці. Випий вина... і виживи, якщо зможеш.
З цими словами Марк Антоній зробив свій останній подих. Римський лев помер, залишивши самицю яструба* наодинці з павуком.

Далі буде.

_____
*Самиця Яструба – у єгипетській міфології в образі самиці Яструба богиня Ісіда зачала бога Сонця-Гора від убитого Сетом бога Озіріса.