Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Казочка про листочок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казочка про листочок
Захотів маленький зелений листочок політати. Він народився навесні, коли у синьому небі розквітла тепла посмішка сонця. Набирався сили, зростав, грався у піжмурки з дощами, у лови – з вітрами. От тільки вітри завжди-завжди ловили його, а листочок жодного з вітрів не міг зловити, бо його не пускала мама-гілочка, тримала його за ніжку міцно-преміцно, тільки погойдувалася злегка від пошаркувань і дотиків вітерця.
Одного разу до листочка завітав несподіваний гість – жовтий метелик. Він був завбільшки як сам листочок, проте його тоненькі крила тріпотіли, ніжно погойдувалися.
- Привіт! Як справи? – запитав метелик.
- Чудово!
- Що робиш?
- Сонечку всміхаюся. І граюся у лови з вітром.
- О, і я так умію! – метелик легко стріпнув крилечками, закрутився, замерехтів під подувом вітерця.
Листочок так само спохопився, затріпотів, але гілочка далі тримала його за ніжку. Засмутився малий листочок. І став мріяти, як одного разу перетвориться на жовтого метелика, полетить далеко від рідного дерева, помахає крилом мамі-гілочці і зможе вільно, безжурно ширяти над всенькою землею, над лісом і полем.
У тих мріях промайнуло літо, щоранку все холодніша роса вмивала личко зеленого листочка.
- Що це, мамо? – спитав у рідної гілочки.
- Це осінь, синку.
- А хто така – осінь?
- То велика господиня-чарівниця. Услід за літечком приходить, лад усьому дає, врожай позбирає, нове життя готує, - зітхнула мама-гілочка.
- А чому ти зітхнула, мамо?
- Тому що нас чекає розлука, синку. Ти скоро мене покинеш.
- Ой, а як це станеться? – листочок навіть не засмутився, а скоріше зрадів, що мрія його збудеться.
- Колись уночі господиня-осінь погладить твоє чоло своєю золотою рукою – і ти отримаєш дар сонця. Ти станеш такого ж кольору, як сонце.
- Таким, як жовтий метелик?
- Так, синку! Тоді я вже не зможу тримати тебе так міцно. І одного дня ти полетиш.
- Як метелик? Із вітром? До сонця? – листочок не міг повірити, що все буде так, як він хотів! – Ой, як добре, як гарно! Я так про це мріяв!
- Це дуже короткий політ, синочку…
- Але ж я так хочу літати! Мамусю, хоч би пошвидше!
- Не поспішай! Будь обережним! Коли злетиш – обов’язково повернешся на землю. І прошу тебе – будь уважним, не падай на асфальт. Машини знищать тебе колесами. Шукай землю! Там, поки прийде зима, ти знову перетворишся на сік землі і знову повернешся до мене.
- Але ж тобі буде сумно і самотньо…
- Не турбуйся, маленький. Осінь, насправді, дуже добра і дбайлива. Дасть мені у долоньку маленьку бруньку, і я її буду колисати. А навесні з неї виросте ще один зелений листочок.
- То знову буду я?
- Так, синку, це можеш бути і ти! Або прийдеш соком землі до іншої гілочки – і станеш її сином.
- То я так зможу мандрувати? – замислений листочок якось аж подорослішав, коли збагнув такі свої перетворення.
Він став поважнішим і серйознішим, навіть трішки важчим. І ось ясного вересневого дня, коли у ньому від поцілунку осені прокинулося сонце, він – полетів!
Я учора бачила його у парку під деревами – і він розповів мені цю історію.
Просив прийти на це місце навесні. Тоді він буде рости на гілочці знову – і вже з висоти зможе помахати мені своєю зеленою долонькою.
вересень 2012
Одного разу до листочка завітав несподіваний гість – жовтий метелик. Він був завбільшки як сам листочок, проте його тоненькі крила тріпотіли, ніжно погойдувалися.
- Привіт! Як справи? – запитав метелик.
- Чудово!
- Що робиш?
- Сонечку всміхаюся. І граюся у лови з вітром.
- О, і я так умію! – метелик легко стріпнув крилечками, закрутився, замерехтів під подувом вітерця.
Листочок так само спохопився, затріпотів, але гілочка далі тримала його за ніжку. Засмутився малий листочок. І став мріяти, як одного разу перетвориться на жовтого метелика, полетить далеко від рідного дерева, помахає крилом мамі-гілочці і зможе вільно, безжурно ширяти над всенькою землею, над лісом і полем.
У тих мріях промайнуло літо, щоранку все холодніша роса вмивала личко зеленого листочка.
- Що це, мамо? – спитав у рідної гілочки.
- Це осінь, синку.
- А хто така – осінь?
- То велика господиня-чарівниця. Услід за літечком приходить, лад усьому дає, врожай позбирає, нове життя готує, - зітхнула мама-гілочка.
- А чому ти зітхнула, мамо?
- Тому що нас чекає розлука, синку. Ти скоро мене покинеш.
- Ой, а як це станеться? – листочок навіть не засмутився, а скоріше зрадів, що мрія його збудеться.
- Колись уночі господиня-осінь погладить твоє чоло своєю золотою рукою – і ти отримаєш дар сонця. Ти станеш такого ж кольору, як сонце.
- Таким, як жовтий метелик?
- Так, синку! Тоді я вже не зможу тримати тебе так міцно. І одного дня ти полетиш.
- Як метелик? Із вітром? До сонця? – листочок не міг повірити, що все буде так, як він хотів! – Ой, як добре, як гарно! Я так про це мріяв!
- Це дуже короткий політ, синочку…
- Але ж я так хочу літати! Мамусю, хоч би пошвидше!
- Не поспішай! Будь обережним! Коли злетиш – обов’язково повернешся на землю. І прошу тебе – будь уважним, не падай на асфальт. Машини знищать тебе колесами. Шукай землю! Там, поки прийде зима, ти знову перетворишся на сік землі і знову повернешся до мене.
- Але ж тобі буде сумно і самотньо…
- Не турбуйся, маленький. Осінь, насправді, дуже добра і дбайлива. Дасть мені у долоньку маленьку бруньку, і я її буду колисати. А навесні з неї виросте ще один зелений листочок.
- То знову буду я?
- Так, синку, це можеш бути і ти! Або прийдеш соком землі до іншої гілочки – і станеш її сином.
- То я так зможу мандрувати? – замислений листочок якось аж подорослішав, коли збагнув такі свої перетворення.
Він став поважнішим і серйознішим, навіть трішки важчим. І ось ясного вересневого дня, коли у ньому від поцілунку осені прокинулося сонце, він – полетів!
Я учора бачила його у парку під деревами – і він розповів мені цю історію.
Просив прийти на це місце навесні. Тоді він буде рости на гілочці знову – і вже з висоти зможе помахати мені своєю зеленою долонькою.
вересень 2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
