Присвячується 75-й річниці Карпатської України

Дійові особи – 8: старшини (хлопець, дівчина), штатський, чота (чотири хлопці і дівчина).
 
На сцені в одностроях дві людини. За ковнірами в них вгадуються старшини.
Із-за лаштунків проривається стрілецька пісня («Гей, ви стрільці січовії»). По завершенню першого куплету на сцену маршовим кроком виходить підрозділ, продовжуючи пісню до кінця. Завершивши,чути команда старшого: «На місці!» (підрозділ крокує на місці, груди у всіх випнуті, підняття ноги – високе), за наступною командою «Стій!» підрозділ, зробивши ще з лівої ноги два кроки, зупинився. «Праворуч!» (виконується чіткий поворот). Зі строю виходить командир і стає перед строєм, подаючи наступну команду: «Рівняння ліворуч!» (всі чітко повернули голови ліворуч, підборіддя припідняте, голова тримається так, аби ліве вухо було вище за праве).
 
– Друже командире! Перша чота стройову виправку завершила. Морально-бойовий дух високий. Чекаємо на подальші розпорядження. Доповів поручник Кріс.
– Слава Україні! – вітається комендант зі стрільцями.
– Героям слава!
– Спочинь! – Всі послабляють ліву (праву) ногу, голову тримають рівно, не опускаючи підборіддя.
– Стрільці! Вам випала почесна місія, про яку мріяли цілі покоління героїв-українців, що виборювали нашу соборність і самостійність, – утверджувати Українську державу, тут, на цьому клаптику нашої української землі. (далі трохи стишеним, але твердим голосом) Але на наше право і на нашу свободу самим творити своє життя зазіхає ворог. Світ, хижим оком дивлячись на наш миролюбний і трудовий нарід, нагло озброюється і вишколюється, а нам двадцять років забороняли плекати своє військо, цькували за чинну любов до краю, переслідували провідників. Ви бачите якими тяжкими для нас виявилися плоди нашої бездержавності?
– Так, друже командире!
– Тепер я вас хочу спитати, чи є серед вас ті, хто не завагається виконати небезпечного чину? Прошу хвильку подумати і тим, хто готовий віддати життя за Україну зробити крок вперед.
Всі як один потужним кроком наблизилися до командира.
– Дякую вам, стрільці. Наша ненька зростила гідних синів. Слухай мій наказ: «Чота висувається до касарні окупаційного війська на вулиці Їхньовождевій, блокує доступ, обеззброює варту і прибирає контроль над магазинами зброї. Безпосередню керму цією операцію беру на себе!». Подруго Дзвінко (звертається до старшини), а Ви забезпечте, як я Вам уже роз’яснив, прибуття вантажівки до воріт касарні рівно за півгодини від цього часу. Чи є питання до мене?
– (всі разом) Немає!
– (лунає з кутка протяжно) В мене є питання. (Виходить в штатському людина)
– (командир відрекомендовується, салютуючи появі) Друже посланнику!
– Так, я дійсно із розпорядженням самого прем’єр-міністра. Він бажає запобігти провокаціям, вони зараз вкрай непотрібні для нашого хиткого становища. Зараз найкращі наші дипломати урегульовують конфлікт у найвищих кабінетах світу – за нас ось-ось заступиться захід.
– Боюся я, що наших найкращих дипломатів не пустять навіть на поріг тих високих кабінетів.
– Коменданте! Стежте за тим, що Ви говорите. Ваш обов’язок – це беззастережно виконувати наказ очільників нашої молодої держави. Як Ви не розумієте, що ми своєю позицією приносимо нові віяння в процеси прийняття фундаментальних міжнаціональних рішень, які гармонізують відносини між народами на основі поваги та взаємних поступок.
– Я боюся, щоб ці віяння не розвіялися між процесами і позиціями.
– Годі! Не маю часу на дискусії з Вами. Повторюю ще раз – жодних несанкціонованих урядом кроків не вживати! Нашого опонента, його зелених чоловічків, своєю присутністю до активних дій не провокувати! Мобілізацію призупинити! Чекати на особливі розпорядження. Питання є?
… (чиновник розвернувся і широким кроком почалапав геть від свого війська)
– Друже командире, дозвольте запитання? (зі строю один із стрільців)
– Звертайтесь.
– Вибачте, я не маю так много освіт як той пан, шо пішов. Тому я не зрозумів, де ми вíзьмимо оружіє?
– Заберемо у ворога! (і додав по хвилі) На полі бою. Стрільці, хто зі мною до кінця, крок наперед.
І знову всі лавою ступили крок.
– Тоді, до бою!
(всі) Герої не вмирають! (заспівують пісню «Понад Хустом ворон кряче!»)
 
16.3.2014 р., Львів

Мінісценка написана для рою-учасника гри “Сокіл” (“Джура”) (творчий конкурс)