Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Тимчук (1979) /
Проза
До зброї!
На сцені в одностроях дві людини. За ковнірами в них вгадуються старшини.
Із-за лаштунків проривається стрілецька пісня («Гей, ви стрільці січовії»). По завершенню першого куплету на сцену маршовим кроком виходить підрозділ, продовжуючи пісню до кінця. Завершивши,чути команда старшого: «На місці!» (підрозділ крокує на місці, груди у всіх випнуті, підняття ноги – високе), за наступною командою «Стій!» підрозділ, зробивши ще з лівої ноги два кроки, зупинився. «Праворуч!» (виконується чіткий поворот). Зі строю виходить командир і стає перед строєм, подаючи наступну команду: «Рівняння ліворуч!» (всі чітко повернули голови ліворуч, підборіддя припідняте, голова тримається так, аби ліве вухо було вище за праве).
– Друже командире! Перша чота стройову виправку завершила. Морально-бойовий дух високий. Чекаємо на подальші розпорядження. Доповів поручник Кріс.
– Слава Україні! – вітається комендант зі стрільцями.
– Героям слава!
– Спочинь! – Всі послабляють ліву (праву) ногу, голову тримають рівно, не опускаючи підборіддя.
– Стрільці! Вам випала почесна місія, про яку мріяли цілі покоління героїв-українців, що виборювали нашу соборність і самостійність, – утверджувати Українську державу, тут, на цьому клаптику нашої української землі. (далі трохи стишеним, але твердим голосом) Але на наше право і на нашу свободу самим творити своє життя зазіхає ворог. Світ, хижим оком дивлячись на наш миролюбний і трудовий нарід, нагло озброюється і вишколюється, а нам двадцять років забороняли плекати своє військо, цькували за чинну любов до краю, переслідували провідників. Ви бачите якими тяжкими для нас виявилися плоди нашої бездержавності?
– Так, друже командире!
– Тепер я вас хочу спитати, чи є серед вас ті, хто не завагається виконати небезпечного чину? Прошу хвильку подумати і тим, хто готовий віддати життя за Україну зробити крок вперед.
Всі як один потужним кроком наблизилися до командира.
– Дякую вам, стрільці. Наша ненька зростила гідних синів. Слухай мій наказ: «Чота висувається до касарні окупаційного війська на вулиці Їхньовождевій, блокує доступ, обеззброює варту і прибирає контроль над магазинами зброї. Безпосередню керму цією операцію беру на себе!». Подруго Дзвінко (звертається до старшини), а Ви забезпечте, як я Вам уже роз’яснив, прибуття вантажівки до воріт касарні рівно за півгодини від цього часу. Чи є питання до мене?
– (всі разом) Немає!
– (лунає з кутка протяжно) В мене є питання. (Виходить в штатському людина)
– (командир відрекомендовується, салютуючи появі) Друже посланнику!
– Так, я дійсно із розпорядженням самого прем’єр-міністра. Він бажає запобігти провокаціям, вони зараз вкрай непотрібні для нашого хиткого становища. Зараз найкращі наші дипломати урегульовують конфлікт у найвищих кабінетах світу – за нас ось-ось заступиться захід.
– Боюся я, що наших найкращих дипломатів не пустять навіть на поріг тих високих кабінетів.
– Коменданте! Стежте за тим, що Ви говорите. Ваш обов’язок – це беззастережно виконувати наказ очільників нашої молодої держави. Як Ви не розумієте, що ми своєю позицією приносимо нові віяння в процеси прийняття фундаментальних міжнаціональних рішень, які гармонізують відносини між народами на основі поваги та взаємних поступок.
– Я боюся, щоб ці віяння не розвіялися між процесами і позиціями.
– Годі! Не маю часу на дискусії з Вами. Повторюю ще раз – жодних несанкціонованих урядом кроків не вживати! Нашого опонента, його зелених чоловічків, своєю присутністю до активних дій не провокувати! Мобілізацію призупинити! Чекати на особливі розпорядження. Питання є?
… (чиновник розвернувся і широким кроком почалапав геть від свого війська)
– Друже командире, дозвольте запитання? (зі строю один із стрільців)
– Звертайтесь.
– Вибачте, я не маю так много освіт як той пан, шо пішов. Тому я не зрозумів, де ми вíзьмимо оружіє?
– Заберемо у ворога! (і додав по хвилі) На полі бою. Стрільці, хто зі мною до кінця, крок наперед.
І знову всі лавою ступили крок.
– Тоді, до бою!
(всі) Герої не вмирають! (заспівують пісню «Понад Хустом ворон кряче!»)
16.3.2014 р., Львів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До зброї!
Присвячується 75-й річниці Карпатської України
Дійові особи – 8: старшини (хлопець, дівчина), штатський, чота (чотири хлопці і дівчина).
На сцені в одностроях дві людини. За ковнірами в них вгадуються старшини.
Із-за лаштунків проривається стрілецька пісня («Гей, ви стрільці січовії»). По завершенню першого куплету на сцену маршовим кроком виходить підрозділ, продовжуючи пісню до кінця. Завершивши,чути команда старшого: «На місці!» (підрозділ крокує на місці, груди у всіх випнуті, підняття ноги – високе), за наступною командою «Стій!» підрозділ, зробивши ще з лівої ноги два кроки, зупинився. «Праворуч!» (виконується чіткий поворот). Зі строю виходить командир і стає перед строєм, подаючи наступну команду: «Рівняння ліворуч!» (всі чітко повернули голови ліворуч, підборіддя припідняте, голова тримається так, аби ліве вухо було вище за праве).
– Друже командире! Перша чота стройову виправку завершила. Морально-бойовий дух високий. Чекаємо на подальші розпорядження. Доповів поручник Кріс.
– Слава Україні! – вітається комендант зі стрільцями.
– Героям слава!
– Спочинь! – Всі послабляють ліву (праву) ногу, голову тримають рівно, не опускаючи підборіддя.
– Стрільці! Вам випала почесна місія, про яку мріяли цілі покоління героїв-українців, що виборювали нашу соборність і самостійність, – утверджувати Українську державу, тут, на цьому клаптику нашої української землі. (далі трохи стишеним, але твердим голосом) Але на наше право і на нашу свободу самим творити своє життя зазіхає ворог. Світ, хижим оком дивлячись на наш миролюбний і трудовий нарід, нагло озброюється і вишколюється, а нам двадцять років забороняли плекати своє військо, цькували за чинну любов до краю, переслідували провідників. Ви бачите якими тяжкими для нас виявилися плоди нашої бездержавності?
– Так, друже командире!
– Тепер я вас хочу спитати, чи є серед вас ті, хто не завагається виконати небезпечного чину? Прошу хвильку подумати і тим, хто готовий віддати життя за Україну зробити крок вперед.
Всі як один потужним кроком наблизилися до командира.
– Дякую вам, стрільці. Наша ненька зростила гідних синів. Слухай мій наказ: «Чота висувається до касарні окупаційного війська на вулиці Їхньовождевій, блокує доступ, обеззброює варту і прибирає контроль над магазинами зброї. Безпосередню керму цією операцію беру на себе!». Подруго Дзвінко (звертається до старшини), а Ви забезпечте, як я Вам уже роз’яснив, прибуття вантажівки до воріт касарні рівно за півгодини від цього часу. Чи є питання до мене?
– (всі разом) Немає!
– (лунає з кутка протяжно) В мене є питання. (Виходить в штатському людина)
– (командир відрекомендовується, салютуючи появі) Друже посланнику!
– Так, я дійсно із розпорядженням самого прем’єр-міністра. Він бажає запобігти провокаціям, вони зараз вкрай непотрібні для нашого хиткого становища. Зараз найкращі наші дипломати урегульовують конфлікт у найвищих кабінетах світу – за нас ось-ось заступиться захід.
– Боюся я, що наших найкращих дипломатів не пустять навіть на поріг тих високих кабінетів.
– Коменданте! Стежте за тим, що Ви говорите. Ваш обов’язок – це беззастережно виконувати наказ очільників нашої молодої держави. Як Ви не розумієте, що ми своєю позицією приносимо нові віяння в процеси прийняття фундаментальних міжнаціональних рішень, які гармонізують відносини між народами на основі поваги та взаємних поступок.
– Я боюся, щоб ці віяння не розвіялися між процесами і позиціями.
– Годі! Не маю часу на дискусії з Вами. Повторюю ще раз – жодних несанкціонованих урядом кроків не вживати! Нашого опонента, його зелених чоловічків, своєю присутністю до активних дій не провокувати! Мобілізацію призупинити! Чекати на особливі розпорядження. Питання є?
… (чиновник розвернувся і широким кроком почалапав геть від свого війська)
– Друже командире, дозвольте запитання? (зі строю один із стрільців)
– Звертайтесь.
– Вибачте, я не маю так много освіт як той пан, шо пішов. Тому я не зрозумів, де ми вíзьмимо оружіє?
– Заберемо у ворога! (і додав по хвилі) На полі бою. Стрільці, хто зі мною до кінця, крок наперед.
І знову всі лавою ступили крок.
– Тоді, до бою!
(всі) Герої не вмирають! (заспівують пісню «Понад Хустом ворон кряче!»)
16.3.2014 р., Львів
Мінісценка написана для рою-учасника гри “Сокіл” (“Джура”) (творчий конкурс)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
