Третє падіння

Сили вже зовсім покинули Ісуса. Не може далі йти, а не те щоб нести на собі такий тягар. І знову падає під хрестом. Обступили Його фарисеї і налякалися. Може, їм Його жаль? Та ні, вони до нього не мають ані крихти жалю, їм лише жаль стало, що не будуть бачити, як він конає на хресті…
Тепер я знаю, що вже ніхто і ніщо мені не допоможе. Моя смерть близько. Визначено сьогоднішній день, третя година. Усе на ту годину приготовлено. Батько розрахувався з лікарем, який має мене вбити, купив мамі квіти. А вона, моя мама, ніби повеселіла. Тепер лише турбується про себе, щоб для неї все закінчилося добре.
Про моє страшне майбутнє, про мою смерть за кілька годин, про мій біль і німий крик ніхто не хоче навіть подумати. Вони, мої батьки, не планували години мого зачаття, але спланували годину моєї смерті. Я так боюся терпіння.
Ісусе! Божественний Спасителю, пробуди совість всіх тих, хто призвичаївся до зла і зло називає добром.

Іще одне Твоє, Христе, падіння…
Іще одне моє. Промінчик згас.
Немає більше жодної надії,
Вже визначено місце, день і час.

А матінка ніяк не схаменеться,
Мене для неї не було й нема.
Що це падіння просто так минеться,
Нехай не сподівається дарма.

Уб’є дитя беззахисне у лоні,
Вже миють руки судді і кати.
Але душа залишиться в полоні,
З якого їй ніколи не втекти.

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Станьмо поблизу хреста. Придивімся до тих останніх хвилин життя нашого Спасителя. То є ті страшні хвилини, мученицькі хвилини. Тіло роздирається на трьох цвяхах, голові докучає вінок з тернини, страшна спека сушить тіло Ісуса, кров засихає на тілі, гарячка мучить Його тіло. Ісус не може порухатися. І ось залишилося так мало. "Отче, відпусти їм, вони не знають, що роблять" - молиться Ісус до Отця Небесного за своїх розпинателів і одночасно прощає. Христе, то є найтяжче для кожного з нас - простити, забути, не пам'ятати. Кому Ти прощаєш? Тим, які плювали на Тебе, тим, які Тебе коронували, тим, які зневажали Тебе, які прибивали Тебе до хреста, які здирали з Тебе одяг. Ти їм прощаєш.
Часом є так і в нашому житті, що треба простити і ми повинні простити. Хоч тяжко простити тим, яким дали життя, яких виховали, а тепер вони за нас забули; простити тим, яким давали любов свого серця, а вони відплатили нам ненавистю; простити тим, яким давали хліб, а вони відплатилися невдякою; простити тим, яким довіряли, а вони відплатилися зрадою. Але треба пам'ятати і завжди себе потішати, що з Ісусом чинили ще гірше, ще тяжче, однак Він простив. А чи я не маю простити? Умираючий Ісусе, щиро просимо Тебе і благаємо: дай нам ту ласку, щоб ми вміли простити, як Ти простив усім тим, які Тебе зневажали.

Чекають всі, хто йшов за Ним услід.
Не вгамувався натовп – лайка, кпини.
Чорнішого ще дня не бачив світ,
Страшніших мук не відала людина.

Не чоловік – суцільний біль і щем,
На Нім живого місця не лишилось.
Гуркоче небо, блискавка - мечем,
І ніби завмирає світ… Звершилось!



***
Хіба не я, не ти, не кожен з нас -
Краплини у Христовій чаші болю?
Чому ж її і далі повсякчас
Поповнюєм, спокусам давши волю?

Коли душа в гріховній суєті,
Чи дóкори сумління непокоять?
Він і за нас молився на хресті:
«Прости їм, бо не відають, що коять.»?


>>
змісту циклу "Хресна дорога"

Вже майже рік не вживаю тютюн
чи цей табак, чи той нікотин
Коли один я в роздумах був
То мною очолював дим
Вже майже рік не вживатиму бруд
То це означає що десь переміг?
Та іншими стежками заходжу у блуд
Забруднюю розум, хоч тіло зберіг
На один атом
Зустрічатиму фатум
Власну поразку
Вередливо-прекрасну перемогу
Бути вільним водночас ставити себе у рамки?
Заборони залишають уламки?
Чи зашивають рани?
Як кратер вулкану
Ось-ось зірвешся
Але живеться…

2012

Плач жінок

"Серед криків, лайки, наруги і шуму на хресній дорозі почувся плач, голосіння і велика журба. По обличчях жінок текли сльози. Ісус сприймає їх співчуття. Той їхній плач не є Йому байдужий, але Він заспокоює жінок, кажучи, аби не плакали над ним, але самі над собою та над своїми дітьми плакали.
І до тебе, моя мамо, скеровує Ісус ці слова: «Плач над собою та над своїми дітьми». Зараз ти не хочеш зрозуміти, ти завзято хочеш позбутися тягаря – мене, своєї дитини. Але прийде час, коли усвідомиш, яке велике і непоправне зло вчинила, та буде вже пізно, бо мене тобі ніхто не поверне. А може, саме мені судилося подати тобі на старості склянку води та піклуватися про тебе? Чи про це ти подумала? Прийде час, і прийде він досить швидко, коли ти сама потребуватимеш любові, будеш такою ж безпорадною, як я тепер, бо молоді роки швидко проминуть, і сама ти помітиш, як у волосі появиться сивина. Не бажаючи поділитися своєю любов'ю зі мною тепер, пізніше не отримаєш взамін нічого. Залишаться лише гіркі спогади та пустка.
А я так хочу жити! Тату, мамо! Дозвольте мені жити, почуйте крик свого немовляти.
Ісусе, дай благодать щирого жалю навернення і покаяння для усіх тих, хто допустився цього нелюдського злочину."

Ісусику, Ти падав і вставав.
В сльозах ішли жінки услід юрбою,
Їм втіхою були Твої слова:
«Не наді мною плачте - над собою»

Горюю над собою день і ніч,
Бо більш ніхто за мною не заплаче.
Моїх батьків зажурених облич
І радісних ніколи не побачу.

У них ні сліз немає, ні жалю.
Позбутися мене – для них не горе,
Та все одно прощаю, бо люблю,
Вже скоро їхня совість заговорить.


>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Друге падіння

"Господь Ісус бере від Симеона знову хрест на свої рамена і його несе. Сили покидають Ісуса, він заточується, мліє і впадає другий раз під хрестом. Цей упадок був важчий, ніж перший. Дерево хреста дуже придавило Спасителя. Я також відчуваю біль удару другого падіння. Я усвідомлюю, що саме я є тією страшною реальністю, від якої моя мама хоче звільнитися будь-якою ціною - ціною смерті своєї дитини. Але чи вона зможе колись забути про це? Ні. Навіть час їй не допоможе, хоч говорять, що час лікує рани. Вона уже зараз, знову і знову, сама собі доказує, що я ще не є дитиною, що я ще не людина. То ким я є? Ким була вона, коли носила її під серцем її мама, моя бабуся? Ким є ті всі, котрі беруть початок дороги свого життя під серцем матері? Ким же вони є? Як глибоко ти помиляєшся, мама! А я так жалію, що не можеш мене почути, що не знаєш: я здогадуюся про твої наміри. Плануючи моє знищення, чи могла б ти глянути в мої очі? Тільки Ти мене знаєш, Боже, тільки Ти мене кохаєш, бо найрідніші мені люди мають каміння серця. Ісусе, через біль падіння прошу Тебе за усіх багатодітних батьків, усіх тих, хто з любов'ю прийняв Твій дар – дітей і дозволив їм жити."

Що крок – то краплі крові, дикий біль…
Ісусику, Ти падаєш удруге.
А я? Куди подінуся звідсіль?
Хіба втечу від болю і наруги?

Матусю, пошкодуй і захисти,
Врятуй свою дитину від падіння.
Невже ти сподіваєшся втекти
Від совісті і дóкорів сумління?

Чи думала, що, може, саме я
Колись би втішив неминучу старість?
Я – доля ненароджена твоя,
Приречена на смерть надія й радість.

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Я супутник, який через тенета
Приймає клієнтів, людей із планети,
Віддаючи себе у користування,
Спочатку у безвідсоткове кредитування,
Потім віддаю себе у борг
Без права на повернення - і це не виняток!

Я супутник але більше без я
Тому, що втрати несе цей із’ян,
Я супутник тільки я - це ярлик,
Супутник тіла і розуму – сполучник;
Учень, вічний учасник
Боротьби у самому собі.
Ввічливий хіба тоді, коли тіло у біді -
Де була голова?
Спокуслива тьма у розумі –
Це сиропне болото, солодка конкретика,
Супутник лікує діабетика!

Спрямована енергія проб’є заметіль,
Ввійти у реальність, думки саме ті,
Свободи учень від негативних емоцій,
Доброзичливість на першому кроці,
Співчуття завжди в яскравому боці,
Порозуміння мудрості шукають і досі.

Я супутник, яким керує організм –
Тіло і розум, душею у сльози
Через вірші, через прозу,
Через радість за інших,
за всіх інших присутніх на планеті
ллються вірші!

У маленьких людей маленьке життя,
Маленькі сходи до маленьких квартир.
Маленька площа маленького житла
Із маленьких дрібниць і маленьких картин

Маленькі коридори маленьких кімнат,
Маленька кухня і маленький балкон,
У маленьких ліжках маленькі люди сплять
Маленький затишок від маленьких розмов.

Маленький годинник має маленький циферблат,
Маленьке взуття для маленьких доріг,
Маленькі люди на роботу спішать,
Де потім чекають на маленький обід.

Маленькі вікна із маленьких світлин,
Там маленькі стелі, маленькі столи,
У маленьких будинках маленькі світи –
І маленькі книги пишуть про них.

Все настільки маленьке і меншого нема,
Та великі не побачать цей маленький рай –
У великих зовсім інша мета,
Хоч душа у всіх вагою 21 грам.

2013

Співчуття.

Поглянь на лице Господа Ісуса: як воно страшно виглядає! Краса неба засушена немилою поволокою ран, крові, поту і сліз. Одна невіста на ім'я Вероніка приступила до Ісуса, зняла свою хустку, яку носила за звичаєм єврейських невіст, склала її втроє і обтерла Ісусове лице. І я маю свою Вероніку – це подруга моєї матері. Тоді, коли моя мама намагалася заглушити голос совісті, добрий Бог поставив на її шляху подругу, яка відразу зрозуміла ситуацію, усвідомила, на краю якої прірви стоїть моя мама. Ця добра жінка намагалася пробудити її гідність і дар материнства, казала, що я без сумніву від зачаття є людиною, яку Бог довірив їй, як матері. І в мене зародилася надія, що моя мама зрозуміє, прокинеться від страшного сну, усвідомить свою помилку і дозволить мені жити. Я повний вдячності тій моїй Вероніці, що захистила мою людську гідність і право на життя. О Ісусе, допомагай усім тим, що захищають життя кожної людини, а особливо таких беззахисних дітей, як я.

Коли Ти ніс тягар гріхів і зла
За всіх людей, за кроком крок до смерті,
До Тебе Вероніка підійшла
Кривавий піт з Лиця Святого втерти.

Мені також знайоме співчуття,
Що додало хоч небагато сили.
Казали мамі: пошкодуй дитя!
І не вбивати радили, просили.

Який слабкий надії промінець!
І все ж він спалахнув на тій дорозі,
Де навіть на початку був кінець.
Йому протистояти я не в змозі


>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Друже, милий мій єдиний
Як тобі віддячити за все?
Ми з тобою істину відкрили,
Що життям дихає в лице.

Друже, вірний мій і мирний,
Як же спокій віднайти для тебе?
Коли сам давно уже безсилий,
То хоч помолитись треба.

Друже, смілий і самотній
Не завжди виходить бути дужим,
Та за всі розмови сотні,
Пам’ятай ти мені потрібний дуже!

Друже хоч і нарікаю у печалі,
Та тобі радію повсякденно,
Жодний з нас не знає, що там далі,
Але кожну мить життя любім священно!

2013

Все віддає: і Матір, і життя.
«Ось, жінко, син. Ось Мати твоя, сину»
І Серце до останнього биття.
«О Господи! Чому мене покинув?»

Немає сонця. Темрява аж густа.
Розірвана навпіл завіса храму.
Останній стогін Господа Христа
Вже відчиняє до спасіння браму.

* * *
Один покаявсь, інший осудив.
Добро і зло, і їх одвічна битва.
У цьому світі небагато див,
Та є спасіння, коли є молитва.

Не без гріха складне життя земне,
Тому в молитві промовляю часто:
«Ісусе Христе, пом’яни мене,
Як прийдеш у Твоє Небесне Царство.»

Допомога людини.

«На початку Твого земного життя прийшов до Тебе, Ісусе, справедливий чоловік роду Давида – Йосип. Тепер на Хресній дорозі приходить на допомогу Симеон, чоловік із Киринеї. На початку моєї Хресної дороги стає мій батько. Ні, не для того, щоб допомогти мені. Мій батько не повів себе як чоловік справедливий, коли моя мама сказала йому, що я існую. Відповів, що це його не стосується, що він не хоче дитини. Як боляче ці слова відбилися в моєму крихітному серці! І знову: чому? Чому інші батьки з нетерпінням чекають на народження своєї дитини, а мої - ні? Чим я завинив перед ними? Лише тим, що живу. О, Ісусе, вже з перших днів життя я несу хрест. Його дали мені мама і тато. Чи це справедливо? »

Ісусе, Ти вже майже падав з ніг,
Не слухалося тіло, мов старече,
Та добрий киренеєць допоміг
І хрест узяв, щоб Ти розправив плечі.

А хто би міг мені допомогти -
Приреченому бідному маляті?
Самому ні хреста не донести,
Ні відчаю в душі не подолати.

Зі мною ні старі, ані малі –
Ніхто страшної ноші не розділить.
Безсилий, пригинаюсь до землі,
Як паросток, що в’яне, недозрілий.
>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
    змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"    

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Задумайся при цій стації, душе християнська. Ото ті руки Найсвятіші, котрі благословили світ; котрі благословили воду в Кані Галилейській, і вода стала вином. Руки, що оздоровляли хворих, калік, воскрешали померлих. Нині вони прибиті до хреста. Ті ноги, які сходили Палестину, щоб голосити Божу науку, вони сьогодні нерухомі. Отой чоловік, який прибитий до хреста, навчав, проповідував добро і чинив милосердя - сьогодні є невільником хреста... Христос прибитий до хреста.
Властивою тут є та перша Служба Божа. Ото та жертва, яку ми бачимо перед своїми очима, ото є та найцінніша жертва, Свята Літургія. Як ми цінимо ту жертву, як ми заховуємося під час Служби Божої? Чи коли на "Свят, свят" почуємо голос дзвоника, котрий голосить про те, що зараз відбудеться найважливіша подія, бо хліб стане Тілом, а вино Кров'ю Божого Сина - чи зігнемо ми свої коліна на прихід Христа на Престіл, чи відновимо в своїй пам'яті, в свому серці те, що Христа прибивають до хреста, і Він жертвується за мене, Він жертвує себе, яко жертву відкуплення цілого людського роду.
Яке моє заховування під час тої Найсвятішої Жертви? На превеликий жаль, ми звертаємо увагу на те, що є зовнішнє, а те, що є внутрішнє, духовне - воно є забуте. Ми любуємося, коли є багато вишивок, коли престоли вистелені обрусами, коли є багато квітів, коли Церкви позолочені, коли кивоти блищать, коли співає милозвучно хор. Але то все є зовнішнє. Ми забуваємо найдорожче і найцінніше - про Ісуса, укритого в кивоті під видом хліба і вина. Ми бачимо перший престіл не мармуровий, не золотий, але перший престіл, на якому відправляється перша жертва - Свята Служба Божа - то є те звичайне хресне дерево Христа. Цінуймо Службу Божу не тільки по престолах, по співі, по величавості, але, найперше, цінуймо ту Службу Божу, яко жертву, де Христос жертвується за нас, як правдивий Бог і правдивий чоловік.

Лягає сам, покірний, мов ягня,
І під цвяхú кладе закляклі руки.
Здригнулось небо - і немає дня,
Голосить вітер, сивий від розпуки.

А тіло, мов натягнута струна,
Вже не болить, - кричить несамовито.
«О, Авва Отче!» - скоро пролуна,
І упадé стіна старого світу.



* * *

Я іноді замислююсь: куди
Веде життєва звивиста дорога?
Коли немає горя та біди,
Зачерствілі, цураємося Бога.

Без Нього ми обходимось в житті,
Аж поки знову лихо не спіткає.
Але Любов, розп’ята на хресті,
Безмірно терпить і завжди чекає.

    >>    
    змісту циклу "Хресна дорога"    

Так солодко мені , приємно й затишно сьогодні

Мій час настав, мій час прийшов польотів мрії

Так! Літати теж я вмію, сам тому невірю!

Але лечу , ти чуєш я лечу з тобою, поруч, о Жасмин…



Здійснилась нині мрія бо прийшла до нас надія

І скористались нею, ми це зробили! Зуміли страх перебороти!

Упасти камнем в низ із кручі , на голі рифи ті страшні

Що звуться чорним тим болотом з-зовні, а в душі?



Нестерпна жага до існування, життя прекрасного й палкого

Шалених пристрастей земних , звичайних пестощів людських

Тебе шукала все життя ! Мій охоронець вірний, мій друг надійний

Тепер ми справді будем жити? Жити! Ти чуєш жити ! О Ромео...

Вставай! Ти чуєш? Піднімайся!
Дрімали довго…
Зупиняйся! Насолоджуєшся снами?
Гальмуй!
Ти що не бачиш стоп?
Зупинка, - все! Хутчіш на нижню тисни.
Прокидайся…

Все і всі прокинулись
Від екзетполу дітвори
Дерева скидаючи свої сніги
Замолювали свої гріхи
Дніпро в цей день - на Водохреща
Протерши очі відкрило рота
Чекаючи благословіння того
Від патріарха Київського чи митрополита
Окроплена в сніги молитва
Чи може всежтаки від архієпископа
Байдуже ? Ти православний чи католик
Ти не вередуй
Прикрий рукою ротик
І лізь в Дніпрові води
Пірнаючи там доти
Доки душа не загартується
Доки спрага не втамується
Від нівелювання парафіян
Від екзархату критики
Світських аналітиків і богословів
Холодно?
По тілу тисячі колючих голок
На Оболоні гра на нервах
Промовистих ялинок…
Все, - Дніпрові кручі
Дякую, бувайте.
Освіживши наші душі…
Наразі пощавайте…
До зустрічі – бувайте!
До нової води охрещення
В цей день – Водохреща…

Зустріч з мамою.

«Тепер, на Хресній дорозі, зустріч з Матір’ю є для Тебе, Ісусе, підтримкою. Вона є поруч з Тобою, іде по Хресній дорозі, з Тобою терпить. А моя мама? Чи була вона колись зі мною? Ніколи. Не була зі мною в хвилину, коли зачала мене, бо не була сповненою свідомості і бажанням мати дитину. Не дала своєї згоди на початок нового життя, так, як це зробила Твоя Мати. Моя мама зустрілась зі мною і відкинула мене. Не хоче, щоб ми були разом. Але чому? Невже я гірший від тисячі інших дітей? Невже я не маю права на життя? Ні, маю таке право, його дав мені сам Бог. Мамо! Невже я ніколи не зможу сказати тобі це слово? Ніколи не обніму тебе своїми маленькими рученятами, ніколи не пригорнусь до тебе? Невже ніколи не загляну в твої очі? Мати Христова! Проси про милосердя до всіх матерів, які підіймають руку на своїх дітей.»


Ісусе! Коли ніс Ти хрест важкий -
Скатований, осміяний юрбою,
Усі шляхи, кривавії стежки
Пройшла матуся поруч із Тобою.

Чому ж у мене ненька, мов чужа?
Безпомічне дитя убити хоче,
Невинну душу ріже без ножа…
Якби ж хоч раз поглянути їй в очі.

Як хочу, щоб дозволила мені
Так мало - народитись і зростати...
Але вона у непробуднім сні
Намірилась мене заколисати.

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
    змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"    

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Ісусе, Ти мусиш переносити такий встид перед тим розбещеним людом. Здерли з Тебе одяг, і Ти нагий стоїш перед народом. Мало було страждань, мало було катувань і коронування терниною, але ще треба було завдати Тобі такого стиду - наготи. Однак Ти переносиш той встид за гріхи, якими світ любується, які світ рекламує, оглядає, читає, якими вбавляється. Христе, задля терпінь Твого обнажения, благаємо Тебе з глибини нашого серця: наповни нас обридженням до тих гріхів, які ми поповнюємо через оглядання огидних фільмів, читання безстидної літератури, через безстидні жарти, думки і погляди. Двй, щоби ми в часі спокус з великою відразою і страхом тікали перед ними і ніколи в нашому житті не допускалися страшних гріхів.

Заюшений хітон мов прикипів
До ран, які печуть і кровоточать.
Та це не перешкода для катів,
Вони здирають одяг і регочуть.

А біль росте, йому нема межі.
Приниження болючіше за рани.
Стікають цівки крові, як вужі.
Вже б і померти. Але ще зарано.




* * *
Принижують, буває, і мене.
Коли образа болем крає душу,
Втішає, заспокоює одне:
Христос терпів – і я терпіти мушу.

Під час важких випробувань, образ
У Нього вчусь любові і терпіння,
За кривдників молюся повсякчас,
І чистим залишається сумління.
    >>    
    змісту циклу "Хресна дорога"    

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Ісусе, вже так близько-близенько до гори Голгофи, а Ти не в силі нести той хрест. Під самою горою падаєш третій раз. Падаєш і лежиш безсилий, опущений і забутий.
Христе, на цій Хресній дорозі Ти нам показав Свої упадки під тягарем хреста. І тут криється та глибока наука.
Упадати під хрестом, упадати в гріхи - то є слабкість людського характеру, людської натури. Але жити в гріху, не вставати з гріха-то вже є справа диявола. За приклад маємо Юду Іскаріотського, який падав у гріхи, однак не хотів поправлятися з них, і ті упадки привели його до вічної погибелі.
А Ти, Христе, на Хресній дорозі дав нам приклад. Коли ти, людино, впала в гріхи - не падай у розпач, розчарування, а радше жалій за них сердечно, зроби постанову поправи, а найважливіше - спіши до Св. Сповіді, очистися з тих гріхів і проси в Господа Бога ласки поправитися, а Бог дасть тобі сили. Просімо Христа, особливо за тих, які впали у великі розчарування, просімо за тих, які ходили до Церкви, молилися, а нині вони є далеко від Церкви; молімося за нашу молодь і дітей, які є розчаровані, може, їх мрії не здійснилися, і вони в цьому звинувачують Господа Бога. Вони лежать під тягарем хреста і тяжко терплять. А може, Бог їх у той спосіб випробовує. Просім у невинного Ісуса ласку піднестися з того упадку, очистити своє сумління в Тайні Св. Сповіді і йти далі з Ісусом своїм життєвим шляхом.

У тілі ні снаги, ані ні життя.
Як рухатися міг в такому стані?
Та Він дійшов. Не було вороття,
Упав на землю втретє і востаннє.

Подався натовп: а чи не помер?
Хотілося їм далі споглядати,
Які страждання прийме Він тепер,
Як на хресті конатиме, розп’ятий.




* * *
Коли дійдеш до крайньої межі
Знесиленого третього падіння,
А друзі відцураються, чужі:
Ні віри, ні любові, ні спасіння,

Про муки Сина Божого згадай,
Його страждання і за тебе, друже.
Ніколи більше рук не опускай,
Бо поруч Той, кому ми не байдужі.

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Перше падіння.

«Я є ще таким малим, а вже падаю, чую, що не здолаю того переляку непевності. Що далі? Моя мама вночі не спить, тільки плаче у подушку так тихенько, щоб ніхто не чув. Я нічого не вигадую, я чую її схлипування, ридання. Моїм хрестом є твої сльози, мамо. Я вже не можу це терпіти. Падаю на зорі мого життя, коли росту з секунди на секунду. Я вже майже бачу, хоч довкола мене темно, але це моя радість. Я так мрію побачити сонячне світло, послухати спів пташок, а що най головніше – я хочу побачити свою маму. Мамо, як ти виглядаєш?
Ісусе, дай силу усім матерям повстати з падіння в злій думці проти життя ненародженої дитини через твій біль піднятися під тягарем хреста.»

Я росту, хоч непотрібний,
Ні для кого я не рідний.
Скоро серце моє вирвуть,
В небуття лечу, як в прірву.

Я вже маю оченята…
Подивитися б на тата,
Може б, душу скам’янілу
Мої очі відігріли.

Та навколо мене темно,
І зростаю я даремно.
Всі чекають ту годину,
Коли я навік загину.

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
    змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"    

С тобою радость и покой.
Нас сам Господь благославляет -
Два сердечка в Любви,
Своей Рукой соединяет.

Его любовь - Любовь Святая!
Ведет по жизни помагая
Поднятся в Свете до Небес,
Истину нам в Сыне открывая.

Сердцами знаем мы - Иисус Воскрес!
Он послан в помощь нам с Небес.
Он нам дорогу озаряет.
Христос Воскрес, Христос Воскрес!

Ісус бере хрест.

«Сьогодні моє серце почало битися. Воно буде легенько битися через ціле моє життя. Але серце моєї мами б’ється тривожно.
Невже та думка позбутися мене її не покинула? Ні, цього не може бути, бо моя мама є доброю і якщо навіть мене зараз не любить, то потім буде любити, і я її любитиму.
Лікар заспокоїв маму, що знає, як зарадити в разі небажаної вагітності, а в кінці сказав : «З нами закон».
Христе! Тобі довелося померти при владі римлян, законом яких була смерть на хресті. Моїм хрестом є закон, який дозволяє позбавляти життя ненароджених дітей. Це є закон сучасного розп’яття на хресті.»

Вже моє серденько б’ється,
Не радіє, не сміється.
Я беззвучно гірко плачу,
Бо матусю не побачу.

Мила, добра, ніжна, рідна…
Ох, матусю моя бідна!
То невже моя провина
В тім, що я – твоя дитина?

Я візьму цей хрест, матусю,
Хоч розп’яття так боюся,
Безпорадний і маленький.
Та того бажає ненька…

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
    змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"    

У що вбираються берези,
Коли сніжить Зима?
– У стукотіння, у промерзлість,
Застиглість в сивих снах.

У що вбираються берези,
Коли бринить Весна?
– В розпуклість бруньок, у вологість,
У Сонце крізь гілля.

У що вбираються берези,
Як Літо мерехтить?
– У сухість, шелест, у спекотність,
В принадну тінь сплетінь.

У що вбираються берези,
Як Осінь на порі?
– У жовто-зелено-червоні
Яскраві кольори.

У що вбирається Людина,
Коли приходить в Світ?
– У Радість, у Любов, у Спокій,
У силу дум і мрій.

02.04.2013

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

При цій стації задумаймося над двома важливими речами. Перше. Ісус збитий, змордований, стікаючий кров'ю. Так тяжко дається йому та Хресна дорога. Міг навіть не зауважити тих невіст, які стояли при дорозі, і пройти мимо.
І хоч йому є тяжко, Він терпить, страждає, але Христос забуває про себе, забуває, що має хрест на Своїх раменах, Він забуває, що той хрест є тяжкий, що уста Його поранені, покалічені, а язик запікся кров'ю. Христос цього не пам'ятає.
Ісус бачить людей, на котрих треба звернути увагу, котрих потрібно підтримати. "Доньки єрусалимські, не плачте наді мною..." - бачимо потіху для тих Єрусалимських невіст.
Друга застанова. Ми бачимо мужність св. Вероніки, відвагу, шляхетність. Того ми не бачимо в Єрусалимських невіст. Мужність св. Вероніки - то є правдива любов, співчуття і побожність до Ісуса. А тут бачимо тільки сльози жінок. Та плаксива побожність не має жодної вартості. Та побожність - то не є правдива побожність, то є побожність, яка керується емоціями. Ми повинні зрозуміти, що правдива побожність видає чесноти, вона видає плоди, так як побожність св. Вероніки.
Можна досить часто казати: "Ісусе, я люблю Тебе, який Ти є дорогий для мене", - але жити і далі обмовляти, осуджувати. Така побожність нікому не потрібна. Правдива побожність є тоді, коли я працюю над собою, над своїми хибами, коли я здобуваю більше чеснот. При цій стації застановімся. Не раз і ми в своєму житті егоїстично настроєні щодо себе. "О як мені тяжко, о яка я бідна, опущена, забута, нікого не маю, ніхто мене не розуміє, всі мене зневажають, діти покинули і т.д.". А насправді то не є так тяжко, як ми думаємо. Є люди, які більше терплять, але ми так себе вміємо шкодувати. І тут противимся Божій волі. Христос не шкодує Себе, а потішає, рятує інших. І ми вміймо бути сильні і мужні, допомагати і потішати інших. І в тих випадках Бог нам буде сприяти і буде благословляти нас.

Аби ж хоча б ковток води. Терпи.
Вже мучитись недовго, скоро, близько.
І вийшли до Ісуса із юрби
Заплакані жінки єрусалимські.

А як Він постарів, як схуд і зблід,
Увінчаний із терню колючками.
- Не наді мною плакати вам слід,
А радше над собою й діточками.




* * *
Сьогодні ж, не обтяжені постом,
Мовляв, хіба в турботах нам до того,
Ми плачемо над змученим Христом,
Чи просимо пробачення у Бога?

Молімося за нас і за дітей,
Учімо їх противитись гріхові
І пам’ятати повсякчас про те,
Як Божий Син страждав в ім’я Любові.

     >>     
       змісту циклу "Хресна дорога"      

Вони такі тендітні, - ці дівчата,
І , заразом, наснага їх - міцна.
Розкішна кожній бралася труна,
Але ставала місцем для їх ката.
Ніколи не зміліти їм до дна,
Ані в щоденщині , ані при святі.
Допоки трійці щирій існувати,
Історія планети - осяйна!
Якщо та путь, якою світ проходить,
Лежить неподалік гріха безодні
Юрмі за пастку і за рів сліпцям,
Божественна снага цих трьох дівчаток
Особі подає добра завдаток,
Вливаючи життя у серця храм.


03.04.13

Вирок смерті.

«Ісус засуджений на смерть. Твої дні, Господи, формували Тебе на землі впродовж 33-х років. Ти жив 33 роки, а моє життя почалося лише кілька днів тому. Я ще дуже безпомічний, але я вже є, я живу. Коли співав я пісню Творцеві: «Хвалю Тебе, що створив мене, діла Твої предивні», лікар сказав моїй мамі, що я живу під її серцем. Вона, певно, має бути щаслива. Мамо, чи ти дійсно щаслива? Але моя мама злякалася. Вона не хоче! Не хоче, але ж це не може бути правдою! Мамо!

Вона, моя мама, вирішила зробити щось дуже страшне, я це відчуваю. О, Ісусе, Ти сам добровільно приймаєш той вирок смерті. Ти дав згоду на смерть, бо знав, що веде вона до мети – до життя вічного. Мені теж присуджено вирок смерті, тільки він виданий без моєї згоди. Так вирішила моя мама, це вона сказала: «Розіпни». Вирішено викреслити моє безіменне життя з поверхні землі – без мене. Ісусе, оскаржений на ганебну смерть, змилосердися над тими, що видають смертні вироки.»



Ну от і почалось моє життя…
Клітиночка, що ділиться, зростає.
Під серденьком у мами я – дитя,
Хоча вона про те іще й не знає.

Я – щастя, я – надія, я – мета,
Я – радість і сльоза твоя, матусю.
Відійде біль, відступить самота,
Коли до тебе ніжно пригорнуся.

Ти бережи, ріднесенька, себе,
Бо я тебе люблю. Я вже людина!
Яскраве сонце й небо голубе
Благословляють нас у цю годину.

…Дізнавшись, не радієш – навпаки.
Невже посмієш справді так зробити?
Я чую, мамо, всі твої думки –
Вони про те, аби мене убити.

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р.     змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"     > наступної стації >>>

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Подивляємо ту мужність і відвагу тої невісти. Нічим не відрізняється від інших жінок, які йшли за Ісусом по Хресній дорозі. Звичайна, проста собі жінка. Але ми бачимо щось дивне, велике і святе. Вона бачить людину, котра потребує допомоги. Але як допомогти? Жовніри можуть її не допустити, побити, інші люди будуть сміятися з неї. Але вона не зважає ні на що, хоча й наражає себе на велику небезпеку. Вона бачить перед собою ціль. А тою ціллю є допомогти Христові, і вона не думає про наслідки, про те, що може статися з нею, з її родиною. Вона витирає Обличчя! І за цей вчинок милосердя Господь Бог так щедро обдаровує св. Вероніку, що на білому полотні вона отримує відбиток Божого Лиця.
На превеликий жаль, так і є в нашому житті, як вчить історія: одні плюють, а другі витирають, одні співають "Осанна", а інші кричать "Розпни". То є звичайне явище в житті кожної людини. Не раз і в нашому житті є вчинки неповторимі. Може, після того, як Вероніка дістала відбиток Лиця, не одна жінка хотіла підійти і обтерти Ісусові Лице, обтерти Його руки і ноги, щоби і вона отримала нагороду. Але той випадок є неповторимий, бо Вероніка показала приклад мужності, відваги, вдячності та любові до Господа Бога. Так важливо є в нашому житті не дивитися на інших і не говорити: "О, ті так не роблять, ті не моляться, ті до церкви не ходять, ті байдужі, а чого я маю відрізнятися від усіх інших? Як усі так роблять, то і я так буду робити". Св. Вероніка так не чинить. Вона бачить людину, яка потребує допомоги, і тому йде твердо й впевнено, не маючи страху ні перед ким, мужньо виконувати свій обов'язок милосердя щодо Ісуса.
Так маємо поступати і в нашому житті. Не дивитися, що світ робить, якою дорогою він іде. Бо кажу ще раз: є в житті випадки неповторні. Бог дає ту нагоду і, якщо ми не використовуємо її, то Бог може зробити так, що тої нагоди ніколи більше нам не дасть. Інколи ми маємо нагоду творити милосердя, бо часто бачимо людей покалічених, збитих, поранених, п'яних, однак ми ними нехтуємо, кажучи: "То не є моя справа, я маю свої обов'язки, я маю родину, нехай хтось інший займається тими людьми". Чомусь ми не задумуємося над тим, що, може, то була нагода до доброго діла, яке би в день Божого суду просило для нас милосердя. За приміром св. Вероніки, не оглядаймося на світ, не дивімося, що інші роблять, бо ми будемо відповідати перед Богом, насамперед, за себе самих. І коли Бог дає ту нагоду, щоб творити милосердя - не втікаймо, але творім добро і будемо мати великий скарб на небі.


А піт кривавий очі застилав,
Крізь нього навіть день здавався ніччю.
Аж ось до Нього жінка підійшла
І витерла хустиною обличчя.

О Вероніко! Ти одна в юрбі
Наважилась на щире співстраждання.
За це віддячив Божий Син тобі
Лиця свого відбитком на прощання…




* * *
Щомиті підганяє нас кудись
Прискорене бурхливе сьогодення.
А поруч є, ти тільки придивись,
Старі, самотні, немічні, нужденні.

Чи не байдужі ми до їх біди?
Знайдемо час для них, сліпі і вперті?
О Вероніко! Вийди із юрби,
Як невмирущий приклад милосердя.

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Лежить на землі під тягарем хреста. Ніхто не дає допомоги. Як тяжко в тій хвилі для Ісуса. Тяжко не тому, що Він страждає, що той хрест, привалений на Його тіло, так страшно Йому докучає. Не тому Йому так тяжко. А тяжко тому, що ті люди, які йдуть за Ним, відрікаються Його. То є найтяжче. Пригадаймо собі, коли вели Ісуса до темниці, а Петро казав: "Не знаю я того чоловіка". Як було тяжко Ісусові, коли Він почув ті слова. "Не знаю я того чоловіка, я з ним нічого спільного не маю, залишіть мене в спокої. Що хочете від мене?". Як то прикро було чути! А як тепер прикро для Ісуса, коли лежить під тягарем хреста, і ті люди, котрим стільки вчинив добра, оздоровляв, допомагав, вони на Нього дивляться з погордою і кажуть: "Не знаємо Тебе. Хто Ти є?" Ото є біль Серця Ісусового, ото є та найбільша тривога, ото є той найбільший тягар для Ісуса Христа.
А тепер подивімося і загляньмо у своє життя. Скільки разів ми щоденно через свої вчинки говоримо: "Не знаю я того чоловіка". Не знаємо Ісуса, коли обдурюємо, грішимо, коли проклинаємо. Тоді ми не знаємо Бога, Бог для нас є чужим, ми відрікаємося Його. Ми сьогодні, а особливо молодь, встидаємося визнати, що є християнами. Досить часто, наприклад, коли при гостині сідаємо до столу, встидаємося зробити знак святого хреста: "А що про мене скажуть інші люди? Я буду в їхніх очах диваком, на мене всі будуть дивитися, що таке я роблю. Мене будуть називати побожним" і т.д. Властиво в той спосіб ми підкреслюємо, що не знаємо Христа, не є його дітьми.
Ісусе, ми упадаємо в ті гріхи і навіть не зауважуємо деколи, як ми відрікаємося Тебе, як ми встидаємося Тебе, святих звичаїв наших батьків, традицій, яких нас вчили і які зберегли для нас покоління, що так часто захищали ті традиції своєю кров'ю і своїм життям. Вони нам залишили той неоціненний скарб, а ми встидаємося і втікаємо.
Коли священик йде зі Святими Тайнами до хворого і дзвонить дзвіночок, встидаємося клякнути, бо що подумають люди. Христе, як ми нині встидаємося Тебе, як нині, свідомо, відрікаємося від Тебе! Дай нам ту ласку через Твій другий упадок, щоби при всіх обставинах нашого життя завжди визнавали, що Ти є наш Бог і наш Цар.

А часу плин, здається, зупинивсь.
Знесилений від болю і наруги
І від хреста, що до землі схиливсь,
Ісус на землю падає удруге.

Чи зможе, як і вперше, підвестись,
Аби збулося сказане пророком?
Він устає з останніх сил, дивись,
І далі йде поволі, крок за кроком.




* * *
Буває, що і я не маю сил.
Щоб не вставати, хочеться упасти.
Згадаю, як здіймався Божий Син,
Як далі йшов, щоб людству не пропасти,

І розумію: я не пропаду.
Поглянувши на Хресний шлях Ісуса,
Терпляче зношу горе чи біду,
І знову відступається спокуса…

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Твердь під ногами чорніє
Хмарами темних віків,
Книга життя рясніє
Рукописанням гріхів.
Господи, голови зміїв
Ти у воді сокрушив,
Душу, що ледь животіє
Не залиши…

Янголе мій, сутеніє,
Лину я царствами снів.
Чую про Діву Марію
Тихий небесний спів,
Треба в світильник олії
Взяти у мудрих дів.
Світ без любові й надії
Геть знавіснів…

Сонце нікого не гріє,
Сонцю не чути вже слів,
Що промовляє Месія
Стоячи серед олив.
Вітер потопу завиє
В небі шаленством злив.
Боже, ковчег до мрії
Ще не відплив?
2/04/2013

чи знаєш ти,
коли хати
стоять на небі?
а дерева –
разом із ними?
це – коли:
хрести,
немов птахи,
застиглі в леті,
для нас
на пагорбі весни
ключами вічними
вмикають
неба синь…

*****

неприголублена глибока височінь!
і я – на куполі найвищої дзвіниці!
обабіч мене, поряд – істини «ключі» -
нерушні в мить розкрилля дзвінкової криці…

о «птиці» золоті! раменами змахніть,
і ми полетимо у десь щасливий космос…
ширяю в порубіжжі середсвіть,
між небом і землею чую рідний голос…

1998 (2013)

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Багато людей ішло на гору Голгофу, щоби подивитися на те видовище - що далі буде з тим Ісусом із Назарету. А Ісус чим далі, тим більше слабнув. Не мав сили вжеі йти дальше. І тут Симеона з Киринеї приневолюють, щоб взяв хрест від Ісуса і допоміг йому нести. Посеред тлуму людей вибирають того, для котрого нести хрест - ознака ганьби і приниження. Симеон бунтується. Він не може дати своєї згоди. "Кому допомогти нести хрест? Отому злочинцеві, отому розбійнику нести хрест? А що про мене інші люди будуть говорити, то ж моя посілість, то ж моє становище, як на мене будуть дивитися?" - такими були думки Симеона. Але бере той хрест і несе. І що сталося? Ті думки зникають. Те тверде і закам'яніле серце з ласки Божої топиться, м'якне. Він стає учнем Ісуса.
Як часто-густо у житті нам тяжко нести чужі хрести. Ми завжди, як чинимо діла милосердя щодо своїх ближніх, думаємо, насамперед: "А що я буду мати з того, коли йому допоможу? Яку я буду мати користь, який я буду мати зиск?" Радше осуджуємо людей в тому, що не можуть собі дати ради в житті. Чи будемо мати нагороду, коли в такий спосіб дивимось на потребуючих? Просімо в Христа тої ласки: давати, але не надіятися, що нам віддадуть. Давати хліб - і не надіятися на його повернення, давати любов, жертвувати любов, а не надіятися на взаєм. Тут криється наука Христа, тут криється найвища любов християнства - все жертвувати в ім'я Бога і ближнього, а для себе нічого. І, якщо ми зрозуміємо ту науку, то Бог нам віддасть устократ. Якщо ми нині останні сили свого здоров'я посвятимо на службу Богові, то завтра Бог нас наділить більшою силою і здоров'ям. Вміймо жертвувати і не думати, що буде потім. Бог, Котрий опікується нами, Бог, Котрий нас любить, Бог, Котрий чуває над нами, хіба може про нас забути? Ніколи. Вміймо жертвувати і ніколи не питати - а що буде завтра? В молитві "Отче наш" ми молимося: "... хліб наш насущний дай нам днесь". Не просимо у Бога хліба насущного на місяць чи на рік, а "...хліб наш насущний дай нам днесь". Нині, на нинішній день, а завтра будемо просити- і Бог нам знову дасть. Вміймо жертвувати себе в ім'я інших, і тоді ми отримаємо від Бога велику нагороду.

(Хресна дорога о.Василя Ковпака, першоджерело - http://golgofa.at.ua/index/0-70)

Ще мить… Ще крок… Терпи, дивися:он
Голгофа. Недалеко вже до неї.
Бере Твій хрест на плечі Симеон,
Звичайний чоловік із Киренеї.

А Ти, напевне, навіть не чекав
На допомогу іншої людини,
Ішов, терпів, мовчав, не нарікав,
Чекаючи останньої години.




* * *
Дозволь, і я Тобі допоможу,
Хоча б на крок тяжку полегшу ношу:
Лихого слова людям не скажу,
Якщо й ображу – прощення попрошу.

Не вб’ю, не вкраду, вчасно помолюсь,
Своїх дітей навчу молитись Богу.
На приклад киренейця подивлюсь
І ближньому прийду на допомогу.

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Зостановімося глибше над цією стацією Хресної дороги. Христос залишений усіма, забутий, покинутий. Але тут підходить до Ісуса та найвірніша і найближча особа, та любляча Мати - Пречиста Діва Марія. Вона падає перед ним на коліна. Ми бачимо, як Вона простягає свої руки, не говорить ні слова, але говорять її заплакані і стривожені очі, її жалісні очі, повні терпіння, болю і страждання. Серце Матері ранить гострий меч болю. То Вона серцем промовляє до Ісуса: "Мій Сину, я готова взяти той хрест з Твоїх рамен на свої, а Ти відпочинь. Адже Твої рамена такі змучені і поранені, Твої ноги покалічені. Я Тобі допоможу." Ісус показав Своїми очима, що він приймає ту любов Своєї Матері, ту її жертву, але не дає згоди.
Пам'ятаймо, яка б людина не була сильна і міцна, яка б людина в житті не була багата, але є щось найдорожче, те, що не можна ніде в світі собі придбати, купити, замінити. То є Мама. Та четверта стація нам вказує, що у нашому житті найвірніший приятель - то є серце мами, Серце Пречистої Діви Марії. Серце, яке чуває, Серце, яке сумує, Серце, яке не пам'ятає ні зла, ні кривди, Серце, яке завжди є відкрите для нас.
Як часто так буває, що ми закриваємося перед тим Серцем, як часто шукаємо потіху і розраду в забавах, в алкоголі, в наркотиках. Але треба так мало - відкритися перед Серцем Марії. Не один раз надіємось на підтримку в приятелів, які нас зраджують, але не шукаємо поради в Марії...
Пам'ятаймо завжди, що Серце Матері Божої є відкрите для нас. Воно любить нас, Воно чуває над нами. Як маємо зробити якийсь вчинок, чи якийсь вирішальний крок в нашому житті - ідімо до Марії, стукаймо до її Серця. А Вона ніколи нас не залишить, Вона завжди нам допоможе, завжди нас потішить, зрозуміє будь-які ситуації і випадки. Люди можуть нас осудити, зрадити і відкинути, люди можуть висміяти нас, але Мати Божа - ніколи.

Коли вже світ від тебе відвернувсь,
І хрест важкий немає сил тримати,
Вона прийде, аби ти не забувсь:
В біді не залишає справжня Мати.

Ісусе! То така болюча мить:
Зустрітися з Матусею очима,
Коли все тіло зранене щемить,
А ти ще й хрест волочиш за плечима.



* * *
О, краще б Їй не бачити того,
Як люди зневажають Її Сина.
Вона ж іде, не кидає Його:
Пречиста Мати й Пресвята дитина.

Хай що б не напророчило життя,
Куди б твій човен не несло вітрами,
Якщо ти мати – не лишай дитя!
Дитино! Не лишай стареньку маму.

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Ісус іде поволі, заточується і упадає перший раз. Христос лежить на землі. Перший раз Бог зійшов на землю, воплотившись з Пречистої Діви Марії і прийнявши людське тіло. Ісус зблизився до землі там, в Вифлеємській стаєнці, коли Його тіло лежало в яслах на сіні, відтак зробив ті перші кроки на землі, жиючи в Назареті, а тут знову Христос руками і ногами є спертий до землі. Упадає, щоб нас піднести, понижує Себе, щоби нас підвищити. Тому не біймося упадків, не кажімо, що ми вже є пропащі, не кажімо, що вже кінець, не тратьмо надії. Бо Ісус, впавши перший раз під тягарем хреста, хоче нас підняти. Він показує нам приклад, що можна впасти, і то не раз тяжко впасти, але завжди Бог дає надію, дає ласки, щоби ми піднялися.
Бог не тішиться з твого упадку, Бог не прагне твого упадку, але, навпаки, тим, хто впав, Бог дає руку помочі, щоби підняти їх на ноги.

Ішов, бо знав, що стане Він мостом
До раю крізь гріхів могутню скелю.
Придавлений, мов каменем, хрестом,
Ісус уперше падає на землю.

Він устає, хоча не відпочив,
Кривавий піт стікає прямо в очі.
Де ж ті, кого любові Він учив?
Юрба навколо свище і регоче.



* * *
Жорстокий світ! Який жорстокий світ!
Як мало милосердя і любові.
І пише кров’ю Він Новий Завіт,
Щоб ми не захлиснулись у гріхові.

Якщо ти, друже, не минув біди,
Здається, що життя твоє пропаще,
Вставай, бери свій хрест і далі йди,
Немов Ісус.І знай: тобі не важче.

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Лежав на тротуарі діамант,
Спішили люди байдуже повз нього.
І хто би міг пізнати в нім талант?
Всі думали: шматочок скла простого.

Ще вчора він лежав не на землі –
В палаці на червонім оксамиті.
Платили люди гроші немалі
За милування ним щасливі миті.

-------------------------------------------

В час пік в метро на скрипці грав скрипаль,
Спішили люди байдуже повз нього.
Їх вабила підземна магістраль –
Не віртуозна гра цього чудного.

Ніхто в тім музиканті не впізнав
Маестро-знаменитість, не бродягу.
А він в метро на Страдиварі грав,
Як вчора на концерті при аншлагу.

--------------------------------------------

У християн настав Великий Піст –
Час покаянь в гріхах за Божу ласку,
Та мало хто задумався про зміст,
В турботах час летить, вже скоро й Паска.

Не моляться ні вдома, ні в церквах,
Нема часу для Хресної дороги,
І кожен день новий вбивають цвях
В розп’яте Тіло люблячого Бога.

*
Неперевершено сумна
Вина людини без вина,
Та варто тільки пригубити,
І веселішає вона …
*
Без хліба людське тіло в’яне,
Холоне серце полум’яне.
Крихтину вічної снаги
Із рук Твоїх беру, мій Пане…

30.03.13

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Як почули фарсеї підписання декрету про смерть, в тій же хвилі принесли тяжкий хрест і поклали до ніг Спасителя. Ісус припадає до нього, своїми зболілими і пораненими руками обіймає той Святий Хрест, цілує його, бере на Свої рамена і розпочинає свою Хресну дорогу. Не боїться, не втікає від того, що є тяжке, що завдає болю, що ранить серце, що приносить терпіння, що витискає з очей сльози, а з тіла - кров.
Хрест. Він навіває в наше серце неспокій, смуток, печаль і тривогу. Ми боїмося хреста, втікаємо від нього, ми воліємо мати життя розкішне, легке і спокійне. Тяжко нам зрозуміти значення хреста. Чи я, як християнин-католик, маю боятися хреста, чи маю втікати від хреста? Чи я забув про слова Ісуса: "Хто хоче йти за мною, хай візьме свій хрест і йде слідом за мною". Адже я не сам. Христос зі мною, Христос допомагає мені двигати мій хрест. Коли я падаю, Він мене підтримує, коли я в розпачі та трачу надію, вливає в серце уповання. Чому ми в нашому житті, коли несемо хрести, так часто забуваємо, що ми не є самі, що ми не є покинуті і забуті, що з нами завжди є Христос. Ісус йде поруч, Він йде разом з нами, Він любить нас, Христос не дозволить, щоб ми впали навіки. Ніколи того не дозволить. Спаситель може допустити те, що ми впадемо і покалічимося, що ми впадемо і зневіримося. Так, Він це може допустити. Але Ісус ніколи не допустить того, щоб ми впали навіки.
І тому, коли ми двигаємо наші хрести, коли маємо ті наші терпіння, не впадаймо в розпач. Християнин не має права цього допускатися, бо з нами Христос, Який любить нас і Який допомагає нам двигати наші хрести.

(Хресна дорога о.Василя Ковпака, першоджерело - http://golgofa.at.ua/index/0-70)

Найтяжчий хрест поклали на Христа –
Гріхи усіх лише Йому на плечі.
Святі не розтулилися уста
На виправдальні та благальні речі.

Плювали зло у праведне лице,
Його штовхали, сипали образи,
Без нарікань Ісус терпів і це,
Не огризнувся жодного Він разу.



* * *
Чому ж тоді, далеко не святі,
Не варті на нозі Його мізинця,
Ми гніваємось часто у житті
І ближнім не прощаємо дрібниці.

За що Ти, Сину Божий, постраждав?
Чи стала жертва для усіх уроком?
Марнуємо життя, яке нам дав,
І хрест стає все тяжчим з кожним кроком.

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Ти, Ісусе, стоїш перед натовпом, що бездумно чекає смерті, а очі Твої осяйні спрямовані в Небо... А серце відкрите і звертається до всіх людей: «О, дитино! Життя - це не іграшка. Ти ще не знаєш вартості життя... І прийде мить, коли душа твоя в болю схлипне: «Візьми серце моє, Ісусе, і живи в мені. Без Тебе я ніщо. Засуди мене, Господи, бо заслужила я кари. Суди Твої праведні. А неправедний вмиває руки...».

— Мати Божа, Діво Пресвята, молися до свого Сина за душі наші, щоб не померли ми без каяття. Амінь.

Ісусе. Тебе засуджено на смерть. Ти є невинний і я знаю, що Тебе несправедливо звинувачують. Однак, будучи невинним і знаючи, коли, як і де помреш, Ти відважно прийняв свою долю. Так, Господи, і в моєму житті є такі хвилини, коли я мушу прийняти ту дорогу, що стелиться переді мною. Це може бути самотність після втрати дорогої мені особи, або зневаги чи насмішки навіть найближчих друзів, і власне через те, що хочу йти Твоєю дорогою. А, можливо, це тривожне очікування тяжкої операції, або якесь рішення, що змінить хід мого життя назавжди. Існують певні хвилини, коли мені доводиться приймати життя таким, яким воно є в дійсності. Мені важко, у мене виникає страх перед майбутнім.

Ти, Ісусе, кажеш:" Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас".

Я цілковито віддаю себе у Твої руки та йду за тобою вперед, щоби вчинити життя кращим для себе та інших.

Цікаво, повторилось би те знов,
Якби події сталися сьогодні?
На хресну смерть засуджують любов,
А судді хто? Неначе пси голодні,

Їм хліба і видовищ подавай,
Жорстокої, кривавої розплати,
А завтра будуть мріяти про рай,
Зваливши все на Понтія Пилата.



* * *
Хто засудив на хресну смерть Христа?
Пилат, який умив прилюдно руки?
Ні, то гріховна наша суєта
Послала Сина Божого на муки:

Моє убите в лоні немовля,
Покинута твоя старенька мати…
Ісус один, а грішників – Земля,
Йому за всіх тяжкий той хрест приймати.

змісту циклу "Хресна дорога"  >    наступної стації >>>  

1.
Пророчу суть Писання не змінить...
Твоя молитва, звернена до Бога,
хлюпнула в серце сили, а за мить —
Тобі вже хресна стелиться дорога.
Терпи, галілеянине! Душі
Твоїй шалено боляче з розпуки.
Не за свої гріхи, а за чужі,
Тобі пройти судилося крізь муки,
Крізь ревище зневаги і злоби,
пекельний біль кривавої розправи
і присуд озвірілої юрби:
— Розпни його! А нам віддай Варавву!
Пішли в танок свинцеві канчуки,
преторій аж замлоїло від крові…
Вінчали голову Твою гілки —
та не лаврові — у вінку терновім.
Твої кати знущались залюбки,
а Ти страждав, повитий у порфіру,
великодушно їм прощав гріхи
і дарував життя своє в офіру…


2.
— Бери свій хрест! І сам його неси!
Ви з ним тепер, як нерозлучна пара.
— О Отче, що на небесах єси!
За що мені така судилась кара?!
Чи зможу я пройти свій хресний шлях?
Чи я зумію вистоять — не вклякну?
О Отче мій, що є на небесах,
нехай я Духа силою просякну...

3.
А тіло вже не слухає Тебе,
підкошуються з немочі коліна…
І чаша ця ніяк не омине
Отця небесного улюбленого Сина.
Своє безсилля Ти переборов,
і сам собі наказ віддав: стояти!..

4.
Ти чув, як у вервечці молитов
Твій хресний шлях оплакувала мати:
— Тримайся, сину! Поруч буду я!
Тебе й на мить одного не покину!
Твої страждання, муки, сум’яття
з тобою розділю в тяжку хвилину!
Ставай з колін! Прошу Тебе, ставай!
Не дай причини ликувать Юдеї...


5.
Своє плече підставив під хреста
Тобі незнаний Симон з Кірінеї:
— Дозволь, Ісусе, прислужить Тобі:
хреста тягар з Тобою розділити…
Дай сили супротивитись злобі,
навчи і нас — як терпиш Ти — терпіти…

6.
Кривавим потом зрошене лице,
від болю аж злипаються повіки,
а сукровиця цівками тече
і скапує на хустку Вероніки.
— Учителю, дозволь торкнутись ран
Твого чола в терновому колюччі
і згорточком лляного полотна
утерти закривавлене обличчя.
Ісус промовив тихо: «Приступи…»,
до Вероніки простягнувши руки...
— Помилуй нас, Учителю, прости,
що ми не вберегли Тебе від муки -


7.
нести хреста, як камінь, на собі
і падати під ношею тяжкою...
Ти вдруге знов піднятися зумів,
а до Голготи — вже подать рукою…
— Дорого хресна! Як тебе здолать?
Моя остання у житті дорого!..

8.
Жінки навколішки, ридаючи, стоять,
молитвами звертаючись до Бога.
— Єрусалимські доньки! Ви слізьми
мої страшні не омивайте рани,
ви над собою плачте і дітьми,
щоб у покуті стати над гріхами!..


9.
А кожен крок – у мізках, як луна,
ятряться рани під хрестом шершавим…
Ісус утретє падає на шлях,
який веде до Вічності і Слави...

10.
Спекотне сонце висушило кров…
Гадюччя ран у сплаві із хітоном…
Кати плюють, зриваючи покров,
і наготу Твою показують на сором.
А Ти терпи приниження і біль —
лише б ковток студеної водиці…
Твої ж кати, немов на рани сіль,
вина із миррою Тобі дають напиться.
Ти не прийняв їх дару... Ти терпів…
Вони ж байдуже потирали руки...
Чи відав Ти тоді, чи розумів,
які Тебе підстерігають муки?!

11.
Кріпись, Ісусе! Волею Отця
не знаєш за людські гріхи Ти щастя.
В руці у ката — викований цвях,
націлений пронизати зап’ястя.
Удар важкого молота!.. Удар!..
Провисло тіло на руках, як плітях...
І напис на хресті: «Юдейський цар»...
І згусток болю — на тисячоліття…

12.
І жереб кинули на одяг Твій кати:
для них Твої страждання — не причина.
— Небесний Отче! Їм пробач, прости, —
вони не усвідомлюють, що чинять…
Ти їх простив... І з висоти хреста
благословив молитвою своєю...
Ти вже витав між смертю і життям,
в дорозі поміж небом і землею…
Пекучий біль... Очікуєш кінця...
Тобі уже ніхто не допоможе...
Лише одна надія — на Отця:
— Чому покинув Ти мене, мій Боже?!
…Судомно стрепенувся і зомлів,
та видихнути ледь устиг:
«Звершилось...»
Покутою за місиво гріхів
Твоє земне життя вже завершилось.
Застрягло сонце в темряві густій,
Ісус востаннє вистогнав крізь муки:
— Я духа свого, милий Отче мій,
вручаю у Твої надійні руки...

13.
Від розпачу здригнулася земля,
у храмі навпіл тріснула завіса,
і грізний громовержець Ілія
над світом колісницею пронісся…
А тіло Сина, зняте із хреста,
в обіймах Матері востаннє опочило…
Розпука... Біль утрати... Пустота...
Й надія на спасіння... І на диво...

2004 (2013)

Вражає серце жалом кобри
Обрáз, гіркий до болю, óбраз,
Тоді на образáх святі
Від нас ховають усміх добрий.

29.03.13

з дати народження кру го верть
і датою не крапку
ста вить смерть
і не три крапки
закриває дужки
або ставить лапки
не у некролозі
співчутливу цитату
світлий порив
не на папері
у небо
бо
люблю тебе тату

відкрив
Бог був двері…
й закрив

Молитва приснула чомусь,
Хоч правда і віра в зеніті.
Зі словом ідуть колись вбиті.
Що скажуть? Не знаю. Боюсь...

В нас віра говорить вогнем
А правда чомусь не прозора.
Душа, поки що не говорить,
Бо гріхи нас ріжуть ножем.

І так проминають в нас дні
На віри не чистих просторах...
Бог бачить, що в нас вона хвора.
Недуга нам пише пісні...

Співати нам прийде колись
Про цю нинішню безнадію.
Чи нас небеса зрозуміють?
Благаю, народе молись!

Праведний Боже наш, іже єсі
На небесі, опустися на землю:
Я твоє нОве пришестя приємлю
Навіть тоді, як відмовляться всі
Від України-Русі. По росі,
Боже, пройдися. Візьми Україну –
Рай неземний – під небесну раїну,
Де Україна цвістиме в красі.
Боже наш праведний, іже єсі
На небесі, увійди в мою душу:
Я тебе, Господи, бачити мушу
Навіть тоді, як осліпнемо всі!

1995

Любовь - как сладкое вино ,
По жилам кровь играет,
Она несёт с собой того,
Кто в ней хоть что - то понимает .
Когда созреет виноград .
И зёрна соком напитает,
Ты будешь словно опьянен
И очень-очень рад
В Любви Небесной утопая..!

поетам, яким не судилось стати Поетами, присвята


У черзі за словом поетів юрба.
Мелодія флейти журлива та зла.

- Куди ти прямуєш, о душе, одна?

- У маревах ночі дорога моя.
Блукаю я краєм навіяних снів
і вежу будую із знайдених слів.
Ще молюся й каюсь, та прощення жду.
Чи ж я дочекаюсь, чи грішною вмру?
Заплачу над тінню. Святі почуття
засліплені лінню осіннього дня.
Весь вік жебракую і молю жаги,
та мовби закляли натхнення боги...

У мертвому колі розвінчаних мрій
пиху спокушає зажерливий змій.
У домі дитинства дорослі вітри
зривають додолу казкові зірки.
Дорога до раю. Там зоряний сон.
Багряного щастя летить фаетон.
Вже близько, вже скоро... Спочинок душі.
У чорних палацах не пишуть вірші.
На святі печалі вмирає любов.
В бокалах холоне розбавлена кров.

- Доволі, вже годі. Прадавній цей шлях.
Він ходжений досить в минулих часах,
де тисячі бранців топтали стезю,
шукаючи музи квітучу весну.
І гинули в кроці від вічних вершин,
і падали в безвість німих порожнин...

Останній і перший, між ними юрба
мисливців за словом – метеликів дня.
Їх поклик – шукати і хай не знайти,
та шляхом надії невпинно іти.
Їх доля – злетіти на крилах вітрів,
а згодом упасти у прірву років.
Хай попелом стануть їх творчі вогні,
та хто кине камінь в розтрачені дні?

- Куди ти прямуєш, о душе, одна?

- У маревах серця дорога моя...

На таткове спираючись крило,
Колись маленьке пташеня зросло,
Та вже готове вилетіти з гаю.
І часом з вуст розчулених батьків
Тече потік невимовлених слів,
Якими ті орлят благословляють.

Шаблонів я для тебе не створив.
Життя хитке, хоч дякуй, хоч свари
(Затертий варіант давно не діє),
Складається воно з невисипань,
Взаємних й нерозділених кохань
І вогника останньої надії.

Некрасномовний я, ти зрозумій,
Що ти – мій син, а я – наставник твій:
Батьки завжди пишаються синами.
Однак, надходить визначений строк
Зробити другий самостійний крок,
І не до рук, простягнутих батьками.

У відчаї дурниць не нароби.
І ми, було, до потягу журби
Робили неминучі пересадки.
Романтик мій юнацької пори,
Зламай її, зміни, перетвори
Реаліями іншого порядку.

Десь схибиш – не вагаючись, поправ,
Слабким здаватись не давай підстав,
Нехай не торжествує твій нападник.
Довірся Слову і собі затям,
Що тільки Бог – Володар над життям,
А ти – Його талантів розпорядник.

Відстань між минулим і майбутнім
Більшає зі швидкістю життя.
Був ти вчора крихітним дитям,
А сьогодні - сивини попутний.

Що було, - пригадуй, та затям,
Аби нетто не змішати з брутто,
Маєш на цій відстані позбутись
Песимізму світосприйняття.

Тож не бий повітря кулаками.
Лагідне телятко ссе дві мами,
А битливому й одна - чужа.

З Богом цю дистанцію осилюй,
Щоб, коли здійсниш останню милю,
З ніг опала смертоносна лжа.

18.03.13

Сырость и серость в упряжке единой
Заполонили просвет и простор...
Небо- бездонная пасть гильотины:
Тучи развесило- выставка штор.

Солнца сегодня не видно в столице-
Скорбная суть, всепрощающий транс.
Скупость улыбок и постные лица-
Высшим судом предусмотренный шанс.

Вже відаю, як ворога любити,
Бо ним я був не раз для себе сам,
І досвід сей нікому не віддам,
Допоки не пірну під чорні плити.
Коли в мені навіженіє гам,
І дух димами шалу оповитий,
Я знаю, що і як мені робити,
Аби любов не спала ні на грам.
З надією дивитись на Христа,
І слухати Його « …прости їм Отче…».
Хоч і просилася правдива мста,
За ворогів молився Він пророче,
Бо бачив, як паде імла густа,
І відкриваються незрячі очі…

16.03.13

Тендітна, ніжна панна
У зеленому вбранні
Квіткову косу заплітала:
Її чекають на землі.

І метушилась, і співала
Лунали дзвінко ті пісні
Весна фарби підбирала,
Аби її запам*ятали всі.

Потім проліском махнула
Сонце шлях ій осяйнуло
І до нас вона прибула.

Землю ніжкою торкнулась
Й все навколо ожило-
А панна радо усміхнулась.


2013

Ми прощаємось з легким сумом,
З легким щемом ідемо геть,
Залишаючи нездійсненне,
Наболілим наповнені вщерть.

Ми прощаємось на світанні,
Серед білого дня, вночі,
Як молитву, або прохання
Промовляючи «Відпусти».

Ми прощаємось не надовго,
Не назавжди, а лиш на мить.
Та чому ж так у грудях тисне,
Чи легенько-легенько болить?

Ми прощаємось й незворушно,
Як у кригу вбрана ріка,
Застигаємо, щоб відчути,
Як до нас промовляє Душа.

12.03.2013

Я, на перетині проміння,
Що йде від Неба до Землі,
І того, що іде від серця,
Народжую нові Світи.

Я множу радість у Любові,
Я розкриваю Небеса
Для тих, кому не треба крові,
Для кого – вся вода жива.

Я зцілюю серця і Душі,
Дарую спокій, чистоту,
У невимовно світлих звуках
Народжую Земну красу.

Я у Любов благословляю,
Як в Сутність, вкладену в Знання,
Шляхи у Вічність простеляю,
Я є – Гармонія Життя.

12.03.2013

Учора біль ятрив душевні рани,
Стискав серденько у міцний кулак,
Але сьогодні зовсім все не так, -
Явилося просвітлення жадане.

Здавалося, - не вибратись ніяк
Із - під печалі чорної сутани,
Що це життя мізерно - копійчане,
А ти у нім згорьований жебрак.

Та, слава Богу, небеса ще є,
І хмарам розступатися властиво,
І сонцю увійти в життя твоє,
І у душі творити справжнє диво!

Нехай розчарування повстає, -
Тому, хто вірує – усе можливо!


12.03.13