За горлянку учепився час,
Скоро час лягати в домовину.
Старість - це потвора без прикрас,
Виїда зсередини людину.

Де ж та юність? Де шалена хіть?
Де любов, що обривала віжки?
Я літав. А нині все скрипить,
Чимскоріш бажаю впасти в ліжко.

Зморшки орють втомлене чоло,
У руці тремтить із супом ложка.
Аполон пощез. А є вайло,
Хочу позитиву хоч би трошки.

Намалюю хутко олівцем
Краплю щастя на оцій сторінці.
Бачиш, сонце сходить за Дінцем?
За вікном цвірінькають синиці.

Засіяли в серці вітражі,
Зникла на обличчі груба зморшка.
Внук благає: -Діду! Розкажи
Гарну казку про Котигорошка!

...Та прекрасне мріялось дарма,
З хати - вирва в сина та невістки.
Танк потрапив в ціль. Дітей нема.
Хлебче кішка молоко із миски.

В Дикім Полі кинуті хати,
Тягнуть долу спогади і втома.
Я дивлюсь на схилені хрести:
Нащо жити, ви скажіть, старому?

10.01.2017р.

                   І
Усі умремо. Настає той час,
коли і суєта суєт минає.
На одрі ні чужий іконостас,
ні Божий Дух нікого ще не спас
ні у Аїді, ні в Едемі раю.

На цій землі і найцінніший дар
не грає ніякісінької ролі.
Чи воїн ти, чи піший, чи гусар,
юродивий, а чи могутній цар –
усі однаковісінькі і голі.

                   ІІ
Немає винятку. Уже
очікує лиха година,
якою не була людина.
Їй-богу, не питай, – невже,
невже і я у чомусь винен?
Якщо і віруєш, то нині
і віра не убереже.

                   ІІІ
Дожилися до суду. Біда
наступає катюзі на п’яти.
А йому як із гуся вода:
не упійманий – не винуватий.

Вояки полягли на війні,
а живого кидають за грати
за накази чиїсь дурнуваті,
за державу свою у вогні...

Боже, як воно гірко мені,
що за себе пора помирати.

                                      01.2018

Чи всім, хто перший, уготована корона?
Адам, Іван Христитель, сам Христос…
За ним: Стефан в суді синедріону,
а там між варти - молодий Савло, -

ще так далеко до його прозріння!..
Ще буде шлях… У кожного він свій:
стоїть Стефан під зливою каміння –
апостол-першомученик святий.

Зразок мети, незламності і віри,
і сили духу, що змагає все!
Із позачасся шле свої офіри
до кожного, хто далі понесе

дарунок пишний імені і долі,
на третій день співаючи Христу.
І хай здобуде у Всевишній Волі,
величних справ корону золоту!

09.01.2018

відмірює доля нитку твого клубка
нещадно згортає простір її рука
намотує час на лікоть їй все одно
чи знято вже до фіналу твоє кіно

напевне вона б хотіла щоб швидше ти
пройшов всі свої шляхи і її пости
щоб титри вказали врешті ім'я і роль
а той хто на переправі спитав пароль

і ставлення до людини її легке
тканину життя встеляє шиття тонке
проте твоя роль у стрічці його одна
майстерно лягає золотом в'язь складна

а поруч нитки строкаті на полотні
утворюють візерунки прості й чудні
та підуть навіки голки у небуття
оцінять тоді нащадки все це шиття

Про жінку написано в безлічі хронік
Іпатія я, вчений - неоплатонік
Катована натовпом в центрі агори
Мов відьма в намисті з корінь мандрагори

З моїх рук спокуса прийшла до Адама
Скульптури мої на хорах Нотр-Дама
Я сарна смиренна, відверта сирена
Тірольська Марго і троянська Єлена

Життя забирала і знов дарувала
Пила із Грааля, кохала Ваала
Я - Гестія вірна, розкута Астарта
Про мене говорять Пальміра і Спарта

В степу амазонка півгола і дика
Іду за Орфеєм немов Евридіка
Я символ життя, уособлення смерті
Долоні мов шовк, п'яти репані, стерті

Робила аборти, сама в них вмирала
І знов із мечів я кувала орала
Коханка, дружина, свята і повія
Любов і ненависть, прокляття і мрія

За танець свій голову мала на блюді
Христа не продала подібно Іуді
Хоч знала, що камінь важкий у порога
Пішла і зустріла воскреслого Бога

Рука моя посох і скіпетр тримала
Халупи й палацу було мені мало
Терзали мене хижаки на аренах
Там терен цвіте на кривавих теренах

Церкви мої вкрили подвір'я Афона
Присутність моя там, утім, незаконна
Молитви, анафеми, вироки, оди
Складають мені повсякчасно народи

Даровано жінку було чоловіку
Життя я дарую йому споконвіку
Я перша і друга, цнотлива й чуттєва
Пречиста Марія, спокуслива Єва.

Ганьба і біль – протест душі.
Сполука лестощів, брехні.
Навчись казати цьому: "НІ!"
Зростуть тоді твої вірші!

Бо ти поет – взірець добра!
Твій хист хай служить не дарма.
Будити всіх прийшла пора,
Позбутися того ярма…

Ярма умовностей, страху!
Віддай чуже без сліз,жалю,
Біду не провокуй лиху –
Всевишнього про це молю!

Вогонь добра закриє зло,
Щоб правди слово ожило!

02.01.2018

Приходиш в світ один, ти - гість!
Дорога стелиться тобі:
До чогось, певно,маєш хист.
Стежок багато – їх ходи
Заплутані, збивають з ніг,
А часу невгамовний біг
Все плине – віддаляє мить.
Очікуване щастя спить.
Піднятись прагнеш – далі йдеш,
В якому напрямку, куди?!
Іноді просто не збагнеш,
Дістатись треба до мети!
Та тільки боляче чомусь –
До БОГА вкотре я звернусь!
Збагнути сенс, прогнати злість,
Не втративши ні глузд,ні хист.
Поет,чиновник, мер,артист,
Двірник чи олігарх – ти гість!
А часу обмаль – не барись!
Цінуй, що є, - твори, борись!
В майбутнє прокладай свій міст –
Отак життя пізнаєш зміст!

03.01.2018

де плазма кадить небосхил
малює фрески крипти неба
царю світил, я прошу сил
не марити вночі про тебе

де диск солярний догорів
в заграві утворивши ербу
лунає спів, не чутно слів
то вітер сповідає вербу

відлунням вторує йому
моя спокутна тиха пісня
усупереч всьому прийму
тебе, любов моя запізня

з мого склепіння зі сплетінь
артерій, капілярів, нервів
сонць серпокрилих мерехтінь
несе чуття до міста левів

вони лежать частіш без крил
закуті в мармурі і гіпсі
чому туди? тому що ти
сьогодні знов мені наснився

скурив з руки чад гіркоти
пекельний фіміам дурману
тепер думки - мої кати
шаманять парою туману

і вкотре в бдінні вечорів
в храмині, чиї ґрати - ребра
зорею мрів і серце грів
той спогад, що забути треба

у ньому світлий образ твій
що у душі зіткався з плоті
омано мрій, мій сум розвій
допоки ладан ще не попіл!

та я відкину каяття
тебе плекатиму в молитві
усе життя отак здаля
лишається лише любити

Подібна зоряній фаті
Гостинна , феєрична мрія
Вальсуюча в моєму сні
Лунає піснею , вродлива

Ведем розмову сам на сам
Жартуємо на різні теми
Трапезу ділим пополам
Смакуючи життєві терни

Аналізуючи буття
Приймаю розумом всебічно
У вчинків є заслуг вага
Що на шляху вмикають світло

У всьому висновок один
Ми вершники , актори долі
Яким шипам збираєм плин
Таким і раняться долоні.
2018 рік.

Тривожилась. Трималась. Віщункою оберталась…
Ворожила мені на комір сліди своєї помади.
Рано бігла з дому, пізно поверталася
Голодна, спустошена, виснажена, обкрадена.
Потім півно́чі плакала. Стільки ж – гоїла рани.
На ранок міняла зачіску, сукню й парфуми.
Синці під очима затирала пудрою бездоганно
Одягала усмішку, щоб ніхто й не подумав!
Спи, золотце, спи! Ночі короткі нині.
Ранок уже готує вівсяночку, тут, за рогом.
Та хоча б іноді на роботі – пий чай з малиною
І їж якесь печиво. Це краще, ніж геть нічого.
Бо знаєш, краса сьогодні –дуже умовна штука.
А застудитися легко, у тебе ж душа, мов протяг.
Хочеш – я так спланую, щоб він у купе постукав
Прямо на Новий рік, як тільки ти сядеш у потяг?

У руці ескулапа пульсує життя.
Під ногами - залізне корито.
На кюретці висить і волає дитя:
- Зупинися! Я теж хочу жити!

Ріжуть люди людей. І старих, і малих,
Копирсаються в душах і плоті.
Ненароджене щастя згубити не гріх -
Є закони й шкребки для абортів.

То мій друг у відрі. Має теж Божий дар,
Я хотів дарувати віолу.
Мати кров'ю спливла - заробив санітар,
Акушер і анестезіолог.

Каже гірко Господь: - Бідолах не суди,
Геть осліпли, не бачать далеко.
Ще уп'ються удосталь людці самоти,
Облетять їх домівки лелеки.

Черга в пекло земне. Вже заплачено гріш.
Неня долю односить на страту.
О, мій Боже! Прошу, забери в ката ніж!
Бач, схиляються білі халати?

У геєнні товпища. Усе у диму.
У раю - мертва тиша. Ні звуку.
Бачу бабцю стару, одиноку, німу:
Ні дітей, ні тепла, ні онуків...

                              І
Різдво єднає. Ну а два – тим більше.
Аж два тисячоліття лилась кров
і якось не додумались раніше
у вірі об'єднати найсвятіше,
роз’єднуючи мафії церков.

Запахло миром, ладаном... Кадило
чадіє по самісінькі Курили.
«Окурок» наступає на війну.
Язичники повірили! Ярило
викурює із храму сатану.

                              ІІ
Росія чує українські вісті.
У неї є мироточивий план.
У каганаті точать ятаган.
Союзна інквізиція на місці.
Попереду у церкві атеїсти,
які учора нищили мирян.

                              ІІІ
Стоять за православіє невірні.
Католики сидять, а на вечірні
намазують кутю. Лежить Коран.
Очікують своє євангелісти...

А де усі актори і солісти,
які уже не вірять у Майдан?

                                      12.2017

Хотіла б стати я колись
Берези шумом вільним
Коли весною напились,
Поліські трави хмільно.

Розливом милої ріки,
Із райдугами в обрій
Де оксамити-береги,
В росі бринять прозорій.

Де заколисана печаль ,
В століттях пережита,
Шум шепотітиме: «причаль,
Спочинь в чеканні літа.»

Ти стишиш крок, вдихнеш весну,
Мене згадаєш давню,
В гілках березових засну,
Ти ж посміхнешся травню...

На могильних фото ми хороші,
У житті, на жаль, усе не так.
Доки ходим - гроші, гроші, гроші..
У горлянки пхаємо усмак.

Тліють у землі готівки гори,
В рай бабло уже не донести.
На горбочку - айстри та майори,
У віночки вдягнені хрести.

Різблені із каменю погруддя,
Статуям - позаздрять і царі.
А недавно драли шкури людям,
Кров пили неситі упирі.

Не вгадаєш, де лежить людина,
Де катюга із обличчям злим.
Всі гріхи сховала домовина,
А на фото - чистий херувим.

Хай від мене зостається присок,
Не світив талантами ніде.
Байдуже - який на фото писок,
Головне - це жити для людей.

30.11.2017р.

Ей небеса, чому мене покинули?
Спалити крила, зрізали чохли,
Скидаю плащ і падаю без імені,
Тепер я ангел у людському тлі.
Ей небеса, молитися не варто?
А може шлях пройти Хреста,
тавро гінця в очах нічного жаху,
каміння кине у мертві міста.
Ей небеса, а може зразу в пекло?
між цих тварин, я проклята душа,
тримай мене Царю тартару,
смолу залиту на заході дня.

Білий сніг все падав на долину,
Де в зеленім килимі трава.
А у спогадах ось ця стежина
У дитинство - згадка,як жива.
За столом родина дружня й діти –
Гарні, світлі,радісні часи.
Всі усміхнені,теплом зігріті
Мами й тата - чутно голоси.
Так відлунює років дорога –
Тільки серце стиснулось чомусь,
Раптом прокотилася тривога -
До крижини наче доторкнусь.
Холод,відчай у страшну годину
Звісткою смертельною накрив.
Смутком, болем оповив родину.
Душу, як у пекло,занурив.

Сльози, крик безсилля,відчайдушний!
Стіни пропалив пекельний струм.
Так душа завмерла - і страждальний
Зойк! А серце - обгорнулось в сум.
І немає сенсу далі жити,
Прірва нескінченна пролягла.
Як себе від долі захистити,
Від самотнього її крила?!
Тільки дотик ніжних рук дитячих
Душу хвору,зранену зігрів.
І в обіймах рідних і тремтячих
Вогник життєдайний зажеврІв.
Рідна посмішка й молитви слово
Стали зброєю тоді мені,
Щоби благодаттю і покровом
Щастя пригорнулось навесні.

Ранком березневим сонця промінь
Сяйвом Божим освятив мій дім.
Сніг розтанув,і нестримна повінь,
Як цілющий рух,в житті новім.
Мій коханий, друже мій,зігрітий
Щирим серцем люблячим моїм.
Ти мій вибір,що найкращий в світі.
Доля знову повернулась в дім.

…Білим снігом покрита долина,
А під ним – зеленіє трава.
Швидко,стрімко пронЕслася днина,
І сторінка життя – вже нова.
Білий сніг на зеленій долині!
Білі скроні – нема вороття!
Тільки колір червоний калині
Так пасує й дає відчуття –
Світ в гармонії - й прагне злиття!

28.11.2016 – мій перший твір
Редакція – 27.11.2017

Грудень - місяць незвичайний,
Свят багато надзвичайних,
А сьогодні - день Варвари,
Ранок гарний, навіть хмари
Зникли десь вони з вітрами,
Ну,а ми йдемо до храму.

Святість її світла, гідна!
Господу по духу рідна!
Всюди з нами: повсякчасно,
На шляхах життєвих вчасно
Поміч надає завчасно!
Знову Вона на дорозі,
Бо потрібна поміч божа.

І заступниця Варвара
Чоловіка врятувала.
Підняла з такого болю –
Так прийшла й до мене доля!
Ангел наш, свята Варвара,
Міцно, впевнено з’єднала
І сім'є ю нас назвала.

Ти хрещена наша мати,
Поклик твій, щоб захищати!
Дякуємо так безмірно,
І чекаємо покірно.
Серце б’ється, калатає ,
Благодаттю обгортає,
Знову впевненість зростає.

Для дітей просімо долі,
Щоб були завжди здорові,
Впевненні, щасливі, сильні
І в усьому перспективні,
Щоби зникли дні тривожні,
Сім’ї мали щоб заможні,
На добро були спроможні!

Щоб любили, поважали,
Внуків нам подарували.
Наша агниця Варваро,
Віджени від нас всі чвари,
Біль, хвороби та страждання
Зникнуть, тільки лиш кохання
Злічить всі поневіряння,
Стануть дійсними бажання!

Ангел наш,свята Варвара!
Богом послані їй чари!

17.12 - 18.12.2016

У веселощах стигне печаль,
Сіло сонце пекуче за плаєм.
На папері - краса, пастораль.
А насправді - кричу, помираю.

Під ногами обламана віть,
Бачу зло, розумію причину.
Посміхаюсь. А розум - горить,
Розривається на половини.

Руки взяли важкого меча,
В бій жорстокий рвонули з-за парти.
І одразу - на груди свіча:
Я нажаханий, сиплються жарти.

Придивись як ридає душа,
А у серці полопались струни.
Я сміюсь, бо встромили ножа,
Мама виє над хлопчиком юним.

Гра малеча на вулиці в м'яч,
Заїкаїться злякана муза.
Уторопав? Присядь і поплач.
Сяду поруч. І теж...посміюся.

21.11.2017р.

Людська шальга не має меж.
Христа розп'яли підлі кмети.
Тепер від гніву не втечеш,
Спливає кров'ю вся планета.

Щодня убивства, крики, гвалт -
Старі, малі, царі, убогі...
Єгова злиться не на жарт -
Віддав нас чортові на роги.

За богострату - Холокост!
Вселенська дика ворожнеча!
Нечистий піднімає тост
Аби кипіла кровотеча.

І це - початок. Не кінець.
Не зійде з рук дурна офіра.
Під ніж кладе рабів Творець,
Невтомно грюкає сокира.

У храм, звичайно, ти сходи,
Під час молитви не карають.
Та це даремнії труди -
Шляхи загачено до раю.

Я не очікую чудес,
Ось-ось із небом будем квити.
Але шепчу: - Христос воскрес!
Інакше, друзі, нащо жити?

14.11.2017р.

Ніхто й ніколи не стає колишнім,
Бо у душі частинка протеже
Живе в куточку теплому й затишнім
І файлик- спогад в ньому береже.

Як не крути, а раптом пригадаю
(Хоч і не видасть навчене лице)
Чийсь вислів, а, можливо, й цілу зграю,
Що душу стисне пір'ям чи свинцем.

Ніхто й ніколи не стає колишнім.
Ми носимо усіх в глибинах душ
І, час від часу, за велінням вищим
Вони змивають з вій сльозами туш.

2017

Живемо – дні. Переживали – ночі.
І тільки й того щастя – уві сні,
та радості одної – у вікні.
Як первоцвіти і краса жіноча,
так і душа квітує навесні.

Усе, що є, нізвідки прилітає.
І почуття уперше виникає
високою октавою сердець
усюди, де дорогою до раю
поезією явиться Отець.

У спокої Його – моє затишшя,
у бурі – міражі і вояжі.
На покуті кидаються у вічі
емоції відкритого обличчя –
реакції красивої душі.

Куди не нашорошуємо вуха,
яка не уявляється розлука,
але у небо – погляди очей...
Шукаємо в собі Святого Духа
і Того, що єдина запорука
і світла дня, і зоряних ночей.

                                      11.2017

Мене Каїн учора убив.
Та не треба, Не плачте за мною,
Я у музиці нині ожив,
Для вас піснею став весняною.

У художника серце моє,
Що чаклує всю ніч над мольбертом,
Воно віршом поета стає,
Із простим всеосяжним сюжетом.

Пілігримом я йду крізь світи,
Людям зорями душі тривожу,
Зерням в кожній із них прорости,
Навіть в брата-убивці я зможу...

Неможливо інакше мені,
Неважливо, що я був убитий,
Я на світлій живу стороні,
Я ваш Авель. Зі мною вам жити...
2017

Все желанья угасают!
Смысла нет, чтоб дальше жить.
Тьма и разум поглощает.
Жизни рвется нить - не сшить!
Почва из-под ног уходит.
Слышен судьбоносный зов.
Дима к девушке подходит
И ее спасти готов!

На вершину Фудзиямы –
В горы - страстно он зовет!
Путь, проложенный мечтами…
Может, там - в себя придет?!
Им подняться нужно вместе!
Жизнь, опасностей полна,
Это дело- его чести!
Что-то же поймет она?!

Выше в горы – ветер свищет!
И туман заслал их путь.
Шаг за шагом – тропку ищут,
Жизни постигая суть.
Цель близка – вот Фудзияма –
Дышит с кратера вулкан!
Лава – хищными руками –
Может их завлечь в капкан.

Страшно - жизни нить повисла:
Там -ловушка, здесь – обрыв!
Все теснятся, зреют мысли…
Не допустят они срыв.
Вот еще чуть-чуть – вершина!
Да, взята, покорена!
И для смерти – нет причины!
В горы спряталась она!

Пик мечты – и наслажденье!
Поднят УКРАИНЫ флаг!
Прочь уходят все сомненья!
Смерть – ведь самый страшный враг!
Вот история какая -
Встретились ведь их пути.
И не зря - судьба такая –
Узел смерти обойти –
В жизни новый смысл найти!

Чтобы побороть недуг,
В жизни нужен верный друг!

06.10.2017
Свидетельство о публикации №117101909145

Хвилюється – сумна «Калина»!
Завмерла – саме в цей ось час.
Ім’я засновника і сина
Згадалось – кращого із нас!

Колеги по перу зібрались –
Небайдуже – в полоні дум…
Багато дечого–згадалось:
Скорбота й вдячність,біль і сум.

Зірвалося життя поета–
Зненацька– в потойбічний світ!
Тому й звучить мінор куплету,
Невичерпної туги звіт.

В натхненні зріс цей «Цвіт калини"!
Багато здібностей і сил
Вкладав він, як в свою дитину,
Йдучи в здобутках - до світил.

Життя дороги незбагненні–
До кращих прагнучи часів,
Вразливу душу дні злиденні
Вели у пошуки шляхів.

Блукав від «тину і до тину» –
Сумна історія життя…
Як світ в вікні була «Калина»
Для нього - далі - небуття…

Сумує, плаче «Цвіт калини» -
СЕРГІЙ ПЕТРЕНКО-хто він був?!
Поет – пісенник України!
Щасливу долю не здобув!

Поет,невизнаний сьогодні–
Його переживуть віршІ!
І втілені в пісні народні–
Торкнуться й нашої душі!

Не згасне полум’я «Калини»!
Бо щирість, пристрасть в ній живе!
Вона - як рідна Україна,
Зростає,втілює нове!

14.10.2017

Світло місяця веселе!
Вся затоплена оселя!
Що ж ти спати не даєш?
Сяйво щедро роздаєш?
Сни розвіялись, як мрії,
Плинуть, не спіймати, в вирій!
Світло темряву поглине,
Спів чарівний всюди лине!
Пісня ця на небосхилі,
Як в морському вирі, хвилі.
Ну, а місяць, повним став,
Хизуватись забажав:
«Гарний я, для всіх взірець,
Небосхилу я вінець!»
Гарна ніч, красиві сни,
З сяйвом місяця, засни!

05.03.2017

На зустрічі сказала всім,
Що їй ще тільки двадцять сім,
Ні, двадцять вісім, так, мабуть
Долають цифри той маршрут
Років, ту відстань, крок за кроком.
Сягнути не вспіваєш оком,
Як зміняться вони в числі...
Та все пливуть, як на човні.

Роки майнули, плинуть - згадка:
Стежина та, по ній - дівчатко
Крокує весело до хати,
А на порозі – стоїть мати.
Простягує вона долоні,
Та й каже: «Що ж так довго, доню?
Давно чекає тебе й тато,
Гостей сьогодні в нас багато.
Ти подивись, які дарунки!
Книжки цікаві, в них малюнки!»
І усміхається дівча,
Радіє, бавиться, хоча,
Треба їй вірша ще читати,
Гостей же треба потішати!

Майнула так ось - зникла згадка.
Вона, Софія, не дівчатко
Уже давно, і цифри ті,
Змінилися вони в числі.
Але які у неї очі!
Вони і зараз, як дівочі.
А постать, врода, її натхнення,
І СЬОМА збірка на сьогодення!
Поета поклик, майстерніть, хист,
Найголовніший в житті цей зміст!
Пера її, чудовий стиль
Поринув, до життєвих нив,
І зазвучав чарівний спів
Мелодій віршів, їх мотив.

22.05.2017

Квапиться ОСІНЬ–вбрання ще не має.
Барви шепочуть на листях тополі.
Сукню весільну знайти поспішає.
Ось і блукає, самотня, у полі!
Хоче вона собі кращої долі!

В пошуках– колір зелений втрачає!
Інший малюнок - барвистий - втішає!
Так сіроокої ОСЕНІ кроки –
Все поспішають до снігу, аж поки…
Встигнути треба,бо серце їй крає

Заміж за кого їй вийти, без пихи?!
Тихо навколо – приспалося лихо.
Швидше та краще їй сукню - пошити!
Хоче красивою з ВІТРОМ летіти!
Мрії весільні свої відтворити!

Треба негайно весілля робити!!!
Гарні хай будуть- усміхнені діти!


09.10.2017

Усе відомо як... Але – чому? –
таке питання досі не стояло.
А чуємо позаочі не мало,
що сказане – ні серцю, ні уму.

Коли не байдужіємо, либонь,
на ці удари реагує серце,
уловлює його найвищі герци
як душі – Віфлеємовий огонь.


І віруємо у велике чудо,
яке долає простори і час.

А може і його уже не буде
як явища, що порятує нас?

Але і Слово діяло не раз,
коли Його осмислювали люди.

                              10.2017

Осінь ступає своєю ходою…
Перші вже кроки даються з журбою.
Десь там – листочок пожовклий – в садочку.
Одяг тепленький вдягти на сорочку.

Вересень... Жовтень уже наступає-
Подих осінній все більше зростає.
Настрої ці - проникають в оселю –
Квіти сумують – не дуже веселі.

А ось пташки - мають іншу турботу:
Треба летіти у вирій – скорбота
Їм дошкуляє - в далекі країни
Хутко збираються в теплі долини!

Квапляться – сумно в хвилину прощання!
Зграї кружляють і шлють нам вітання!
Так пролітають під небом – небоги.
Кличе воно їх – там ближче до Бога!

Смуток осінній - пронизує душу!
Що тут подієш – сказати це мушу!
Радість одна – що в віконці – зайцІ!
Від сонця до нас завітали – гінцІ!

10.09.2017

Присвячую любій матусі!
(Їй мало бути 88 років)

Світла пам'ять!

Жовтень впевненно крокує!
Сяє барвами вбрання –
Так охоче він жартує –
Фарби ллються навмання!

Скільки навкруги відтінків –
Жовтооких кольорів!
В райдужних потоках стрІмких
Лине той осінній спів!

Казка ця жовтнева – в змові,
Бо послання йде з Небес!
Чутно осінь в кожнім слові –
Подих із країн чудес!

В жовтні народилась мама –
Він і нам життя приніс.
Наче й зараз – вона з нами –
Висох з часом потік сліз.

Погляд – що аж дух проймає –
Згадую малим дівчам.
Наче з-під хмарин злітає
І дає поради нам!

Жовтень сумніви приносить…
Щось не так?! Не встигла я?!
Та страждати годі! Досить!
Гріє посмішка твоя!

08.10.2017

Храни мене, мій Ангеле, храни
супроти чарів Змія-Сатани,
у чарі з рук його не видно дна:
мутне вино – вина моя страшна.

…По сліду – слід і світ – з низьких воріт,
з чумних боліт чумою зачуміло:
камінний хрест - на весь твій родовід,
камінну душу та в камінне тіло.
Ти тричі камінь… Камінь! А душа
гріхом пекельним мучиться чужа, -
спиває кров останнього з ягнят,
втікає під покров спасенних хат
послухати, як празно дзвони б’ють,
коли ведуть ягня на страсну путь…
Падуть гріхи ягнятком із дзвіниць –
і ти падеш хрестом камінним ниць,
а з тіла велетенського Вужа
крилата вивільняється душа, -
о не оплакуй тіло, а пророч:
«Поріг кривавий, Боже, перескоч!
вмочи невинне тіло в кров мою –
В Отця і Сина й Духа ві-ру-ю»!

Храни мене, мій Ангеле, храни
супроти чарів Змія-Сатани,
бо в отрочати мого (і́м’я рек)
ознака крил божественних Лелек.

…І Дух Лелеки, Предок-богатир
тобі святочний піднесе потир:
відпий, відпий цю чару аж до дна –
гранат гіркий, нектар сього вина,
аби у страсні дні і дні спасень
зійшло на тебе чудо воскресень!

Переступлю поріг – яка розлога
У світ широкий стелиться дорога…

…Скалічена, впосліджена, убога
Вертаєш ти, Надіє, дочко Бога!..

(Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Сполом,1997)

Три дивні дівиці,
три се́стри-сестриці,
три нитки плели серед поля -
то ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ-лебедиця,
а з ними і вольная Воля...

Три нитки барвисті,
три долі іскристі,
сплітали вродливі сестриці -
три стежки-дороги
упали під ноги
у шовки густої травиці.

Направо підеш -
Красну ВІРУ знайдеш край стежини...
Впадуть білі зорі -
криштальні, прозорі,
у ночі п'янкі, солов'їні.

Наліво підеш -
то НАДІЮ знайдеш край озерця...
Заграє бажання -
жарке, мов світання,
на струнах зболілого серця.

А прямо підеш -
щиру Приязнь знайдеш край дороги...
Луною дзвінкою,
ЛЮБОВ'Ю палкою
опалить тебе до знемоги...

На хвилях ЛЮБОВІ
у трави шовкові
впадеш горілиць обімліло.
А пісня
на чулого серденька
мові,
про Долю розкаже несміло...

- О, Долечко-Доле, скажи, моя ясна,
чи панночка ти, чи небога?...

- Коли в твому серденьку ВІРА є Красна -
до щ а с т я пряменька дорога!

(Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом", 2017)

Не знаю як, не знаю чому.
Стається так, і кожен раз
Живеш працюєш не без утоми,
А потім ніби світ погас.

І ніби зовсім не змінилось,
Ні сонця жар ні плину час
Але все ніби просто зупинилось
І нести далі важче нас.

Думки про щастя, про нові усюди,
Здобутки цінні й молоді літа.
І тільки час все вирішить і скаже куди.
І хто вічність в свиток загорта.

Життя не зовсім рівна штука
І десь можливо навіть не проста,
Але як диво зустрічі-розлуки
Чекаєш ти на нового листа.

Листа надії, сонця і життя
Листа турботи, памяті і світла.
Нехай живе й не знає каяття
Моя надія часом не поникла.

І знову мов народжується світ,
І знову новий день приходить.
Надія є, є новий зліт!
І в ньому твоя уява родить.

І вітру зміст і сенс життя.
І шлях твій нескінченно довгий.
Який не знає втоми вороття -
Бо для Вкраїни працювати гордий.

Часом не знаєш в кого запита.
Йти далі чи зупинитись варто? Де слова?
Де грань мети, де кінець листа?
Їх нема. Є лиш рубіж – і нова передова.

І тільки ти один себе формуєш,
Шукаєш, важко трудячись.
Над світом цим і над собой чаклуєш.
Бо знаєш ти від щастя сміючись

Як добре жити і не знати болю,
Як добре цінувати час.
Живеш десь там, але думки з тобою -
Не просто так забути нас.

І день прийшов - він вже сьогодні!
На завтра нічого не відкладай.
Бо є життя, таке коротке зовні,
Тому у відчай ніколи не впадай

Люби, працюй не знаючи втоми,
Нові дороги собі прокладай.
А з’явиться хвилинка без сороми
Про рідних-близьких ти згадай.

Ходив я світом за тобою
Не знаючи, де втрачу і де тебе знайду
Проник ввесь світ журбою -
За своїм щастям вічність йду.

Світ горя, щастя і утоми
Доріг розбитих, літ молодих
Проблем життєвих до оскоми
Не знаєш де вже передих.

Зникає зірка, і затмення.
І ти лежиш вже горілиць,
Немає сили і натхнення
Коритись покликам столиць.

Йти тре вперед, але ніхто й не допоможе.
Чи встати просто, чи повзти?
Себе карати гріх, сором і не гоже -
Не дати волі й сили не звести.

Не мрій! Не дихай! Тихше йди!
Кричить юрба поза спиною.
Бери як всі, й собі щось укради.
А ти лиш волю й честь - всіх стороною.

Мета є в тебе й принципи ще ті.
Не плакав би наш світ журбою
Якби любили б ви когось у своєму житті.
Пройду я півсвіту за тобою

Була б надія й плани солодкі.
І поряд вже ти і я собі такому
Скажу що щастя дні не ті вже короткі
Не заздри. Отримав, - допоможи другому.

Її ти втратиш, але Любов ніколи.
І доля нас кругами знову наверта.
Життя нам не прожити школи
Без помилок і новин листа.

Життя є час, а час це воля.
Воля єдиної мети
Дійти туди, де сниться доля,
До мрій кометою злети.

Духовний світ це є розлука.
Розлука то є сліз печаль.
Прожити так без серця – мука,
Любов віддати і полинути у даль.

Коритись крастися не буду,
Не буду я любов ховать.
Напився й так достатньо бруду,
Як кажуть що із дурнів взять.

Ти їх люби і грій їх серед ночі,
Ще серця стук свого віддай.
Прийдуть вони й завяжуть очі,
Будь як усі - не заважай.

Ой люде-людоньки не плачте,
Бо літ своїх вам прожити.
Просіть ви в Бога Сину щастя,
За те що дав він вас спасти.

Спасти від горя і знедолі,
Пекла земного і журби.
Тієї ще зазнав він болі
І сміх тваринної юрби.

Закони Ньютона працюють,
І Дарвін також бачив знак.
Найкращії уми лютують,
Духовний світ "в темряві" позаяк.

Все можна було описати,
Закони розвитку знайти.
І долю також можна гадати,
Проте такою не пройти.

Горить успіху зірка ясна
Або ж то свічка самоти.
Що буде далі - жизнь прекрасна
Чи повна чаша скорботи.

Родивсь десь там. І як не знаю,
Ти жив тоді. І як справді помер?
Твої слова з дитинства пам'ятаю,
Звучать вони на свій манер.

Промінчик світла, звук гітари
Чи фарби масляної мазок.
Ти просто був, і без фанфари
Залишив тут думок візок.

Я думок нитки розгортаю
Плету слова я в полотно
Дарма що нот твоїх не знаю
Вони мені як фарби у кіно.

Тарас, Висоцький, Цой чи Скрябін.
Життя то було, може забуття?
Пройшов свій шлях, загинув сам він.
Залишив слід, не буде каяття.

Кожної істоти лиш нотатка
Будує новий шлях для молодих
Буде це українець чи хорватка
Вже вмерли зірки ради них.

Палають зірки і згорають
Несуть нам світло крізь роки.
Така їм доля? Так...Допомагають,
Залишити слід тут на віки.

Небо й пекло грають в шахи,
Люду рвуть голів пуки.
Москалі, татари, ляхи -
Тури, коні, пішаки.

Шахівниця - Україна.
Наші душі - на кону.
Батько ліг у домовину,
Дід сховався у труну.

В небі крешуть блискавиці,
Чорна хмара з-за Карпат.
Густо крапає кровиця -
Пишно квітне райський сад.

Чорт змуровує редути,
Чорній зраді мостить путь.
В казани пливуть іуди,
За собою люд ведуть.

Янгол взяв потроху гору,
(пекло в розпачі гуде):
Шахував голодомором -
Переповнено Едем.

Кажуть, нам послали Сина,
Він до криків не глухий.
А чи встоїть Україна,
Поки бавляться боги?

22.08.2017р.

Усіх поглине ця трясовина,
і поростуть на куп’ях очерети,
і лиш Неопалима Купина
тебе опалить виміром четвертим.
І там, на дні, у цій трясовині,
де морок, твань і вічна малярія,
душа твоя космічна не змаліє,
молись Неопалимій Купині!
Молись не за зірки, а за сузір’я,
земне тяжіння і небесну вись,
і навіть за брудне своє ганчір’я,
за гаддя в кублах – все одно молись.
Бо ти людина в цій трясовині,
бо у вогні твоє нутро солоне…

Ти вір Неопалимій Купині,
не погорить вона і не потоне!

(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)

Давно відомо –
цей світ несправжній!
Усе - ілюзій коловорот!
Спитай у себе.
Ніхто не скаже,
що перший промінь уже от-от...
А сон глибокий –
не добудитись,
не докричатися – і нехай…
Ми один одному будем снитись!
Ти тільки серця не вимикай.
Ще зовсім трішки,
а там – світанок.
В мені вже пісня його звучить…
Цей сон розтане.
Загоїть рани любові музика.
Відболить.
А ми прокинемось, як раніше.
Як прокидалися сотні раз…
Бо є щось краще
і важливіше
того, що може вмістити час,
того, що може збагнути розум
що колупається у собі…
Цей сон розтане,
піде із грозами…

Усе – для тебе.
Усе – в тобі.

… І днесь заб’є цілюще джерело –
очистися, утвердися, о муже!
Подужай час і простір цей подужай.
На тебе схожих досі не було.
Могутній рух вселяється у м’яз
не руйнівною – злучною жагою,
нутро землі наснажиться тобою
над відстань цю, над простір цей, над час.

Живи! Люби! Будь вірним сином Волі,
Дитям Природи, речником Добра…
Так після смерчу плісняви й сваволі
здоровий плід дається на-гора.

(В такт звучання калаталки темрява відступає.
Розвиднюється).

(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)

На синій дзвоник прилетіла бджілка -
Вітально уклонилася голівка,
І стала квітка радісно дзвеніти:
У синє небо надсилати звуки-міти...

Церковний дзвін розлився по містечку -
Небесна радість кожному сердечку.
Летів високо...З небом поріднився...
А потім на дзвіночки умостився...

На ранок сонце усміхом ясніло:
Квіткові дзвони бережно сріблило...

З'ЯВА V

ЮДА
(до себе)
... І відійшла... назавше відійшла...
назавше!..

АССАХАР
Вже не помстишся?!

ЮДА
Я не помщуся?! Ха-ха-ха!!!

АССАХАР
То я говорю... тобі,
а правда—щось говорю!

ЮДА
Ще так ніколи не бажав я помсти,
як зараз її прагну—ще ніколи!
Ніколи—чуєш!

АССАХАР
Марне те бажання...

ЮДА
Що кажеш?

АССАХАР
Перед хвилю тільки бачив
озброєну юрбу та охорону,
що Вчителю погрожували смертю...
З мечами та кийками... п'яним криком
шукають за Пророком...

ЮДА
Шукають за Пророком—
та не знайдуть...

АССАХАР
Коли шукають, то знайти все ж можуть...

ЮДА
Без мене не знайдуть…

Пересікає юрбу.

АССАХАР
Ото—вони!

ЮДА
(по боротьбі з собою)
Затримай їх...затримай...
Я вестиму...
Чи чуєш—
я ... їх ... по...ве...ду...

Ассахар вибігає.
Юда скликає службу... каже гасити світло...
Цілковитий морок... Горнеться у плащ...
Натовп з перехожими стає коло виходу...
Вереск, шум, галас. Юда кидається вперед. Вибігає.
Натовп віддаляється...

Довша пауза.

Вихор... буря... темрява... Тривала блискавка—
видно Юду, що вслизгується між бунтарів.

ЮДА
(шепоче)
Помста моя-моя!
Як мені добре!

На порозі показується серед блискавок Сангедріон.

ЮДА
Хто ви?
Чого треба
в тім пізнім часі?

САНГЕДРІОН
Ми є твої други—з Сангедріону.

ЮДА
Бриджуся я вами—як і давніше—
ба, сильніше навіть.
Геть звідсіля!

САНГЕДРІОН
Не відійдемо! Поки
не приймеш...

ЮДА
Чого?

САНГЕДРІОН
Подяки...

ЮДА
Від вас подяки—та ж за що?

САНГЕДРІОН
За ласку... що дістали в руки
Пророка!

ЮДА
Я помстився
над ним—і того мені буде—
за все... за все!

САНГЕДРІОН
Одначе буде... мусить тобі бути—
то хіба лиш...

(Кладе гаманець на столі, той падає зі дзвоном.)

...помста над Пророком
належить тільки нам, а не тобі!

ЮДА
Га! Пси погані!!!

САНГЕДРІОН
Наша... наша—помста,
тільки твій—заробок...
Ха-ха-ха-ха!
(Відходить.)

Юду терзає розпач...
наближається до грошей... копає їх з погордою—
спостерігає на порозі Лазаря.

ЮДА
А ти хто?

ЛАЗАР
Лазар...
Чи впізнаєш, Юдо,
в моїм обличчі—брата Магдалени...

ЮДА
(тулиться у плащ)
Я сам себе тепер не упізнаю—
чого ти хочеш?

ЛАЗАР
Лиш споглянь на мене—
а вичитаєш з чим прихожу...

ЮДА
Може... із поцілунком...
від Магдалени?..
Пізно!..
Той поцілунок я віддав Пророку...
Нічого вже не хочу...
вже не хочу...нічого...
... від неї!!.

ЛАЗАР
Я приходжу від Пророка...

ЮДА
(вражено)
Від Пророка?! Що Йому до мене?
Я все віддав—і навіть поцілунок!!

ЛАЗАР
(сумно, з докором)
Тим поцілунком заподіяв згубу
Йому...

ЮДА
(радісно)
Я заподіяв згубу!..
То через мене, а не через них...
загине—правда? Буде моя помста
над Ним горою!
А вони говорять—ха-ха-ха-ха—
що не помстився, наче б,
за кривду—ха-ха-ха!..


ЛАЗАР
За кривду—як то?

ЮДА
Не питай! Не хочу
я більше згадувати про... Хіба що ні!
Так знай, що я помстив за неї...
за неї—за сестру твою...

ЛАЗАР
Брехня!
Твоєю не була, хоч була поруч...

ЮДА
Що? Смієш то мені казати?

ЛАЗАР
Казати правду... правду!
Її дух
для інших створений розко́шів,
ніж розкоші,
котрі дає лиш тіло... А з тобою,
в твоїх обіймах не зазнала щастя,
тому пішла туди!..

ЮДА
До ніг Пророка! Відняв її—відняв!
А значить—смерть... Йому... за те!

ЛАЗАР
(з болючим докором)
Післав на згубу праведного,
Юдо!

ЮДА
Він—праведний! Ха-ха-ха-ха!
Злочинцем
для мене був—і як злочинець згине!

ЛАЗАР
Не Він відняв її від тебе—я відняв!

ЮДА
(ніби вражений блискавкою—хилиться)
Що?! Ти... ти... ти... ?!

ЛАЗАР
(схиляється над ним)
То я у неї в серці
зродив бажання чисті, що палкіш
від тих, котрі гасила твоя спрага...
Почула голос мій... Пішла за мною...
А я її привів до ніг Пророка!
Скаляв ти кров'ю праведного руки!
(Відходить.)

ЮДА
(сам)
Післав на згубу праведного... трунком...
ні, поцілунком... з уст її... післав...
в розкоші вбраним трунком—поцілунком...
Не хочу більше розкошів!..
Не хочу твоїх цілунків!
Вже не хочу... досить…

Пауза.

Як та змія ослизла—на устах
Йому завис я... Не відтрутив навіть?..
Лиш дихом братнім тьмарив мої лиця...
Післав на згубу праведного! Ні...
не я... не я! Вони... вони... вони...
Я... я... вказав їм тільки, де молився
о тій порі вечірній...
(Забирає гроші.)
А за те... за те—принесли срібні...

(Зривається, тулиться у плащ... дрижить...
хитається.)

Ні... о ні... не я! Вони... вони... вони!

(Вибігає серед вихорів і блискавиць.)

Заходять слуги.

I-й СЛУГА
Позамикати двері... вікна... щільно...
Страшенний вихор... блискає... надходить
буря...

II-й СЛУГА
Вихор... вихор виє... ячить і скавучить,
як вовкулака...

ІІІ-й СЛУГА
У ніч таку чекай на дивні речі.

ІV-й СЛУГА
Мовляв, нечистий так справляє герці,
коли узрить повішеника...

І-й СЛУГА
… Вікна—позамикайте... двері...
вікна... щільно...

ІІІ-й СЛУГА
Чи, може, й зараз хтось себе повісив?

Слуги помалу відходять.


З а в і с а


20. А ви, улюблені, будуйте себе
найсвятішою вашою вірою,
моліться Духом Святим,

21. бережіть себе самих у Божій любові,
і чекайте милости Господа нашого
Ісуса Христа для вічного життя.

22.1 до одних, хто вагається,
будьте милостиві,

23. спасайте і виривайте з огню;
а до інших будьте милосердні зо
страхом і ненавидьте навіть одежу,
опоганену від тіла!

Соборне послання
св. апостола ІОди


22,14. Блаженні,
хто випере шати свої,
щоб мати право на дерево життя...

Об'явлення
св. Івана Богослова

(За виданням "Марія з Магдали".-Львів:Логос,1995)

З'ЯВА IV

Юда збуджений ходить якийсь час,
входять Магдалена, Аре і Марта.

Юда—Магдалена—Аре—Марта.

ЮДА
Магдалено!

МАГДАЛЕНА
Іменем Месії
сьогодні будь здоровлений...

ЮДА
Приходиш до мене?

МАГДАЛЕНА
До сповідника Месії...

ЮДА
Лиш до сповідника?

МАГДАЛЕНА
...І також скарбника...

ЮДА
То значить—не до мене!
Що ти хочеш—кажи... я слухаю...
Скарбник Месії—
слухає...

МАГДАЛЕНА
Відхожу...
іду все далі-далі... В глушині
сама зостанусь, пусткою покрита...
Ніхто мене вже більше не побачить,
крім Бога і Месії...

ЮДА
Там, одначе,
Він буде бачити тебе?

МАГДАЛЕНА
Ніхто, крім Нього...
Я також буду бачити Його...
і буду чути... як дитя вчуває
долоню матері сердечну...
Я ж дитина...
Його... Бо Він мені...
є матір'ю і батьком—всім!
Тому то—
Його обожнюю... милую і шаную
без меж...

ЮДА
Про Нього мовиш... мовиш про Пророка...
про Вчителя?

МАГДАЛЕНА
Хіба ж би я могла
так говорити не про Нього?
Інше...
нове життя Він вготував мені...
Ось тут... тоді... у серці... спокій, тиша...
і благодать... а ще спокійна, тиха
любов...
Усе це Він нарік би Царством Божим...

ЮДА
За королеву бути в нім воліла б...
і мріяла, і снила об тім, правда...

МАГДАЛЕНА
Служебкою найнижчою—воліла б—
не королевою!
До ніг його припасти...
дивитись в очі... цілувати стопи...
і слухати слова Його—це щастя—
таке велике щастя!

ЮДА
Прагнеш бути
служебкою найнижчою, а перше—
про королеву мріяла і снила!..

МАГДАЛЕНА
Було це так давно... о, так давно...

Пауза.

Нічого...
не пам'ятаю...

ЮДА
Перше, ніж узріла
Месію...
перед тим, як...

МАГДАЛЕНА
... То вже було давно...
о, так давно...

Пауза

Нічого... нічого не пам'ятаю!

ЮДА
(в розпачі)
То вже так давно!
Не пам'ятаєш!!!

МАГДАЛЕНА
Пам'ятаю тільки,
що тут... в тім домі...
є мої служебки—
невольниці мої...
узріти прагну...

Юда кличе служебок Магдалени.

МАГДАЛЕНА
Сестри мої любі... кохані сестри...
Я така щаслива!
Хочу тим щастям поділитись з вами...
Від тої хвилі будете ви вільні
і діти ваші будуть вільні також!

Служебки оточують її колом.
Клоняться до колін, дякують.

Щасливі будьте,
як і я щаслива!
(До Юди.)
Тут вже віддавна слуги твої вільні,
чи правда?
(З докором.)
Я сьогодні тільки про це подумала!

Юда мовчить, відчуває,
що все між ним і Магдаленою скінчилось.
Магдалена звертається до служебок...
По хвилі вони повертаються, несуть шати і клейноди.

МАГДАЛЕНА
Ось мої шати...
... ті, котрі нужду
мою явили світові—нехай же
заслонять встид дівиці...
... ті, котрі
пожари пожадань здійняли вгору—
хай відігріють з трему зимні кості...
... а нараменники... заушниці зі злота,
перстені дорогі... коштовні брошки—
прийми до скарбу...
май на кусень хліба...
на сіль—нужденним...
матерям і вдовам...
і сиротам...

(Відходить з Аре і Мартою.)

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА III

Юда—Сангедріон.

ЮДА
Що... ви?..

САНГЕДРІОН
Не возносися, Пане...
Послухай краще...

ЮЛА
Я... вас...

САНГЕДРІОН
О, знаєм, знаєм,
що нас ненавидиш, проте...

ЮДА
Є учнем Пророка!

САНГЕДРІОН
І про це ми знаєм...

ЮДА
То з яким чолом
посміли ви ввійти до мене?..

САНГЕДРІОН
Стримай запал і гнів,
лиш вислухай нас, Пане...

ЮДА
Не хочу... ні... не хочу...
Гетьте!

САНГЕДРІОН
Як то!
Від себе гониш при́ятелів, Юдо!

ЮДА
Сміли
себе моїми дру́гами взивати...
Був я вам ворог, є ним
і ним буду!
Геть звідсіля!

САНГЕДРІОН
(ствердно)
Від себе другів гониш... знай це...

ЮДА
Я бридився вас, а тепер—гордую.

САНГЕДРІОН
(ствердно)
Гордуєш—дру́гами...

ЮДА
(з погрозою)
Побілені гроби!

САНГЕДРІОН
Воскреснем—помстою!
Розквітнемо тим щастям,
що помста лиш дає...
(Значимо.)
Ти також носиш
під серцем помсту... глибоко...
Та помста
пас поєднає і збратає...

ЮДА
Помста—над ким?..

САНГЕДРІОН
Помста—над Пророком...

ЮДА
Завіщо?

САНГЕДРІОН
Не питай... сам знаєш...
Якщо тебе виповнює ненависть,
що ми твою любов до Магдалени
сквернили словом, то наскільки більше
ненавидіти мусиш ти...

ЮДА
Кого?

САНГЕДРІОН
Його—свого Месію... Бо ж то Він—
а не хто інший—назавжди позбавив
тебе коханки... Зрештою, ти знаєш
об тім ще краще, аніж ми це знаєм...

ЮДА
(бореться хвилину)
Чого ж ви хочете—кажіть нарешті...

САНГЕДРІОН
Хочем,
щоб з нами спільно діяти почав...
Ти за коханку, ми за себе... спільно—
криваво помстимося...

ЮДА
Напочатку
мені забороняли ви любити,
тепер зволяєте... підбурюєте навіть,
щоб я помстився... Підлі!

САНГЕДРІОН
Прецінь, Юдо,
не підеш з нами?

ЮДА
Я піду... лишень
не вашою дорогою! Потрафлю
я сам дійти до скоєної кривди!

САНГЕДРІОН
У спілці швидше зможемо сягнути
завітної мети...

ЮДА
А хоч би й навіть
я потопав—за ваш багнистий берег
не вхоплюся...
І врешті—право помсти
за мою кривду лиш мені належить,
мені одному!

САНГЕДРІОН
Все ж Пророк повинен
загинути—і помста буде
(З притиском.)
наша...

Так, наша—Юдо!
(Відходить).

(За виданням "Марія з Магдали". - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА II

Ассахар чекає. Входить Юда.

ЮДА
Добре, що ти тут... Вертаюся від Нього—
від Нього... знаєш...

АССАХАР
Чому такий блідий?
Тремтиш цілий...
Твій зір промінить полиск хворобливий...

ЮДА
То тільки привид твій...
А я здоровий... спокійний...
...Вертаюся від Нього...

АССАХАР
Ти змінився!
А нещодавно—іншим був.

ЮДА
Сьогодні я інший, ніж учора був...
а вчора був іншим, ніж завчора...
... Я вертаю
від Нього—чуєш...

АССАХАР
Чую... Мовив тричі мені про це...

ЮДА
Я повертаю
від Нього... Споживав вечерю з нами...
зі мною споживав...
Смерть порохняву згадував... Мовляв,
близька Його година...
Відчуває...
Скажи, чи знає Він про те,
що прагну помсти?

АССАХАР
Про що ти мислиш...
То ж хіба Він бачить,
як кругом нього буряться... і стежать...
Я впевнений,
тебе Він не осудить...

ЮДА
(замислено)
Він не осудить... А одначе вчора,
коли був тут... у мене... дивним зором
на мене споглядав...

АССАХАР
Його вразили,
можливо, твої розкоші... багатство?..

ЮДА
Хотів би Він, щоб я роздав убогим
увесь маєток... а усіх невільних
вернув на волю..
... Щоб я це вчинив!!.
(Тихо.)
Під час вечері Він мою прислугу
взивав—братами...
Слуги—мої браття! Ха-ха-ха-ха!
(Кричить до служби.)
Сюди покличте всіх моїх невільних!

Слуга відходить.

АССАХАР
Ти що задумав—розкажи?

Входять невольники.

ЮДА
(до них)
Чи чули, що ви мені братами є?!

(До старшого тремтячого невольника.)
Ти—старший
посеред них... Анез—тобі ім'я...
ти від сьогодні вільний...
ти є братом... Сідай зі мною!
Ну, сідай!

АНЕЗ
Не смію...Пане!

ЮДА
Ба? Чому не смієш?
Є мені братом—і не смієш сісти?..
(до служби)
Шмагайте батогом його—а добре!
Може, нарешті набереться зуху
до свого брата??
Геть із ним!

Невольники виходять.

АССАХАР
Що все це значить?

ЮДА
Наказав би всіх
порізати на смерть... і їх ячанням
свій власний біль притлумити!..
Якби ж то
ти тільки знав, як сильно я терплю!

АССАХАР
Вгадати легко... Бо ж учора бачив
її—дочку Магдалю—
коло ніг Пророка...

ЮДА
Ані слова більше про неї!
Я терплю над силу!

АССАХАР
Одне лиш залишається—помститись!
І спокій твій повернеться
небавом...

ЮДА
Так... Та коли ж проб'є він...
коли надійде помсти час?!
Коли?!

З'являються люди від Сангедріона—
Ассахар спостерігає їх.

АССАХАР
Можливо швидко... Скористати треба
із благодатної пори...

(Зустрічається в дверях з Сангедріоном—
обмінюється значимим поглядом—
відходить.)

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)

ДІЯ ІV

З'ЯВА І

Ассахар і посланці Сангедріона.

АССАХАР
Ще його нема...

ПОСЛАНЦІ
Почекаймо хвилю—можливо
надійде...

АССАХАР
Я сумніваюсь,
чи навіть говорити з вами схоче...
Завжди, коли про вас що-небудь чув,
увесь аж трясся... пінився... і дихав
скаженістю...

ПОСЛАНЦІ
А мо, вже злагіднів... До нас ненависть
верг на Пророка...

АССАХАР
Певно, що тепер
найлегше вам до нього промовляти...

ПОСЛАНЦІ
Мусить нам допомогти...

АССАХАР
Чи ж його поміч
є назагал конечна?

ПОСЛАНЦІ
Ми завжди були Пророку ворогами...
Та свідоцтва
супроти нього є, на жаль, безсилі...
А мова Юди —
Вчителя погубить.

АССАХАР
Чи й справді
згуби Вчителя запрагли?

ПОСЛАНЦІ
Коли Він житиме—то що нам зостається...
До себе люд приваблює...
Обходить Закон...
Царем себе взиває...

АССАХАР
А де ж воно—те царство... жебрака...

ПОСЛАНЦІ
(з іронією)
Мовляв, не з цього світу!

АССАХАР
Не з цього світу! Ха-ха-ха!

ПОСЛАНЦІ
Піде небавом... на тамтой—
до себе.

АССАХАР
Якщо конечно хочете вже смерті
того царя без царства — поміч Юди
вам мусить бути певна...

ПОСЛАНЦІ
І на тебе — немало числимо!
Йому ти милий... Маєш з ним довіру...
і погляди... симпатію... Ти можеш
допомогти нам! А тоді
віддячимо тебе по-королівськи.

АССАХАР
Вчиню усе,
що буде в моїй силі...

ПОСЛАНЦІ
Щось не вертає... Мусим відійти...
Близька година спільної молитви.
Відправимо її — вернемо знову...
А ти тим часом?..

АССАХАР
Я зостанусь тут...

ПОСЛАНЦІ
І не забудеш... будь здоров, наш друже...

АССАХАР
То будьте й ви здорові...

Пауза.

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)

Приснилася Його десниця.
Не знаю, що це означає.
Мені у пекло не годиться
і рано нібито до раю.

І чую, – вівці мої, вівці,
усі підете за тумани...
І наче гладить по голівці,
що я буваю неслухняний.

Але усе одно – на небо
під молодими бур'янами.
Молюся нібито за себе,
а горюватиму за вами.

Ачей ніколи не побачу
усе, наліплене із глини?
Хоча я, може, і не плачу
за долю кожної людини,

що ми під Божою рукою
ще чимчикуємо у пекло,
хоча і, ніби, наді мною,
і хоч, неначе-то, не смеркло.

І ще воюємо на славу,
і попадаємо у тему,
і не поховані окремо.
Але які буяють трави!
Які некошені отави!
Неначе ми і не живемо.

                              12.08.2017

З'ЯВА VІ

Магдалена сама. Хвилю стоїть нерухомо.
Напливають на неї спогади.


МАГДАЛЕНА
Як встав—так і пішов!
Усе покинув!.. І ту кімнату, де йому дала
я стільки щастя... стільки насолоди?!
Вона є поруч... поруч—за стіною...
О, в ній ще чути окрики кохання!..
А як тіла єднаються тут наші...
сплітаються... і в'яжуться в гарячих,
як пал, шалених утисках розкошів!
В очах лиш блискавиці та імла...
І темрява... І, врешті, непритомність!..
А потім—учта!..
Хто ж, хто в Юдеї мешкає—не знає
Іскаріота учт?
(Сахається, огортається шатами,
дрижить.)

А зараз я нужденна... помарніла...
перса запали... Голод... голод гонить—
і настигає... шарпає і мучить!
О скільки часу не було нічого
в моїх устах—лишень вода і хліб!..
...Та учта Юди!.. Пахощі, як море...
веселка барв—то квіти...
квіти... квіти...
тарелі золоті... з ебану дзбани...
потири срібні—мов тіла мідяні,
то чорні й білі—ген повипинались
із повені квіток!..
Он дзвонять чари сміхом кришталевим
уповні срібноп'яного вина...
Солодко плачуть флейти...
М'яко стелять арфи...
Цілують ревно цитри...
Барв веселка!.. І море пахощів!..
1 відтінків потік!..
І все це тут було! При всьому цьому
і над усім цим—я була!
Ось тут... ось тут! Я все це відчувала...
вслухала... бачила!

(її погляд падає на місце,
де стояв Христос.)
тут ба..чи..ла ті очі—такі великі,
слізні і смутні!
Ні!
Бути довше тут не можу! Надто
все це живе в мені!
Живе в мені!
... І ті смутні, великі, слізні очі!

(Огортається шатами—вибігає.)

З'ЯВА VІІ

Юда стає на порозі. Магдалена сахається.
Магдалена—Юда.

ЮДА
Магдалено!

МАГДАЛЕНА
Пусти мене... пусти—благаю, Юдо—
назавше!

ЮДА
Зачекай... Не залишай...
Зостанься
при мені... зостанься!

МАГДАЛЕНА
... Юдо, ти визнаєш Пророка!

ЮДА
Я визнаю?! Ха-ха-ха-ха!
Відкіль ти знаєш?

МАГДАЛЕНА
Знаю... знаю, Юдо!

ЮДА
Брехня! Ненавиджу Його, бо Він забрав
мені тебе!

МАГДАЛЕНА
Нещасний, що ти кажеш?

ЮДА
Ненавиджу Його—повторю ще раз.
І я до Нього більше не піду,
лишень зостанься при мені... зостанься,
Магдалено!

МАГДАЛЕНА
(приголомшено)
Не підеш
до Нього більше?
Чи правду кажеш?

ЮДА
Як правда, що кохаю тебе щораз палкіш...
що в'яну з туги... з розпачу
вмираю... по втраті за тобою...

МАГДАЛЕНА
Що ти мовиш? Подумай, Юдо...
Подумай!

ЮДА
Знаю добре... Магдалено...
(Шепоче.)
Ти молода... я молодий...
щасливі ж будьмо!
життя попереду... і розкоші... і шали...
Зостанься лиш... зостанься…

МАГДАЛЕНА
(борючись решкою волі)
Відпусти...
пусти... на Бога!

ЮДА
Не відходь... зостанься!
Згадай кохання наше...
Спогадай,
о Магдалено—цю поляну квітів,
де розпинала ти колись для мене
намети у сто барв...

МАГДАЛЕНА
(поволі поступаючись)
Поляну квітів... сонячну...

ЮДА
Вернуться
минулі хвилі насолод... вернуться...

МАГДАЛЕНА
Вернуться...

ЮДА
Зорею осяйною запалаєш
для мене знов!..
Краса твоя воскресне
в любовнім захваті...
Своїм багаттям збудиш
в мені бажання жити...

МАГДАЛЕНА
Я воскресну... запломенію... і роздую жар...

ЮДА
Пісню пісень ми виспіваєм разом...
бажань вогнисті струни
я напинати буду на перса—
твої перса арфові... Я добуду
з тебе...

МАГДАЛЕНА
Добудеш з мене?..

ЮДА
Окрик ошалілий...
розбурханої бурі...
шум вітрів, що гнані шалом пожадань...
трем породіллі, що глиб землі пронизує!..
Добуду все!

МАГДАЛЕНА
Юдо...

ЮДА
Дихнуть на тебе промені весни...
Узвишшя твоїх перс тоді запахнуть
медовим, наче квіти, благовонням...

МАГДАЛЕНА
О, не кажи вже більше— не кажи!

ЮДА
А твоє лоно
в імлі весняного легкого пуху—буде
мені колискою тужливих пожадань...
всепожираючих...

МАГДАЛЕНА
О Юдо...


ЮДА
...Твої руки, ніби сніжні крила
ясного херувима, обплетуть
мені рамена... Вознесуться
аж ген на високості морочливі—
і мене вергнуть... вергнуть на краю
крутої скелі—над самим обривом
розко́шів неземних...

МАГДАЛЕНА
Не треба, Юдо...

ЮДА
Мене огорнеш там своїм волоссям...
... А я, мов журавель, коли на нього
проміння сонячне пливе—примружу очі—
(Тихо.)
змилю дорогу...

МАГДАЛЕНА
(майже мліючи)
Юдо...

ЮДА
(тримає її маже непритомну)
Гей, раби!

Входять раби.

... Несіть килими—що, немов веселка,
котру Отець вгорі розп'яв надземно,
коли потопу наказав утихнуть...
... Готуйте ложе, тільки ложе з квітів,
де ще не спочивав ба навіть погляд
людський!..
(Нахиляється до Магдалени.)
Шат нам не треба!..

СЛУГА
(вбігає схвильваний)
Йде твій Вчитель, Пане!

МАГДАЛЕНА
(раптово притомніючи)
Пророк іде!

ЮДА
(до прислуги)
Я не впущу Його сьогодні...
(До Магдалени)
Глянь... олійки,
яких не гідне жодне людське тіло!

МАГДАЛЕНА
(простягає руку)
Дай мені їх... дай!..

ЮДА
(нахиляючись до неї)
...Яких не гідне жодне людське тіло!

СЛУГА
Що ж чинити маю,
коли надійде Вчитель твій?..

ЮДА
(з іронією)
Сьогодні
нехай шукає іншої господи!

МАГДАЛЕНА
(виривається з обіймів)
Я Йому служити буду!
(Вибігає.)

ЮДА
(стоїть непорушно,
потім знервовано мовить)
Ще Його прийму...
Агей, невольники...

Заходять невольники.

Готуйте но вечерю!

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА IV

На порозі показуються Магдалена і Аре.

АРЕ
Не заходь туди, благаю, Пані...

МАГДАЛЕНА
Мушу... мушу... Аре...

АРЕ
Ти ж бачиш, Пані, се бо ті кімнати,
в котрих ясніла сніжним своїм тілом,
як сяйво місяця ряхтить, іскриться сріблом
у мороці гущавини лісної...

МАГДАЛЕНА
Не тривожся, Аре!
Тепер не розсріблюся давнім блиском!
В бігу безперестаннім за Пророком
зчорніла вся, як нива золотиста,
в яку щодень вціляли блискавки.
Ось бачиш—похилилася і пилом
припала придорожним...

АРЕ
Так чому ж
все прагнеш увійти в оті кімнати,
де...

МАГДАЛЕНА
... пломеніла, як злотисті лати...
У сильних світу збуджувала трем
зміїний... Блискавкою тіла,
що сяяло крізь шати, розхиляла
уста—і вже назавше в'яли
на них слова від тліючих жаринок
палких бажань...

АРЕ
Якщо ж ти, попри все, ще пам'ятаєш,
ким ти була тоді у цих порогах..

МАГДАЛЕНА
Так... пам'ятаю все, Аре... Однак
мене жене до тих порогів туга,
як буря звихрена... Волосся розвіває...
тріпоче шатами... і дме... свистить...
шумить... і без кінця жене!!!

АРЕ
Вернися звідти, Пані!..

МАГДАЛЕНА
Ні... Не вернуся вже! Переступлю
я ті пороги... Бо ступити мушу...
мушу!

АРЕ
Згадай Пророка і вернися вчасно...

МАГДАЛЕНА
Постійно пам'ятаю—і тому
з такою спрагою біжу до тих порогів!..

АРЕ
Ти можеш, Пані, легко помилитись
дорогою...
до Вчителя...

МАГДАЛЕНА
Не треба
лякатися, Аре! Іду—весь час...
весь час іду за з'явою цією
надземною, що раз... спостерегла!
Хто зможе вирвати з глибин душі моєї—
смутні... великі... слізні Його очі!
Впеклися, в'їлися глибоко мені в серце
і вже здається, що душі не маю,
лишень смутні... великі... слізні очі!!!


АРЕ
Піду відсіль...

(Відходить непомітно для Магдалени.)

МАГДАЛЕНА
(ніби до Аре)
Тут я узріла їх—смутні і слізні!
Ось тут вони поглянули на мене...
тут наді мною плакали... а сльози
з отих очей спадали мені в серце
вогнистою лавиною... палили
пеклом... гризли лютим болем...
і капали, немов криваві ружі, углиб душі —
і все... пекли... пекли!!!
А очі все дивилися—такі
смутні... великі... слізні Його очі!

(Переступає поріг.)

З'ЯВА V

Входять невольники. Прислуга—Магдалена.

І-й НЕВОЛЬНИК
Геть звідсіля, ганебно дівко!

II-й НЕВОЛЬНИК
Геть звідсіля, брудна ганчірко!

МАГДАЛЕНА
Я...

ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
До вуличних калюж— там твоє ложе!

МАГДАЛЕНА
Я ж... Я ж...

І-й НЕВОЛЬНИК
Брудне тебе ганчір'я покриває...

ІІ-й НЕВОЛЬНИК
Чи там під ним ховаєш свою вроду?

ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
Атьху!
Смердиш! Несе гидким зловонням
від твого тіла...

МАГДАЛЕНА
Я... Я—Магдалена!


НЕВОЛЬНИКИ
(вітають її сердечно)
Вибачай...
Пробач...
Даруй нам, Пані!

Магдалена оглядається довкола.
Дивиться питально на прислугу.

І-й НЕВОЛЬНИК
Даремно чекати будеш...
Пан бо наш змінився дивно...

ІІ-й НЕВОЛЬНИК
Як давно—
останній раз вінці повимітали...

ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
Вже окрики веселощів завмерли
в тих стінах...

МАГДАЛЕНА
(здивовано)
Чи то правда? Розкажіть!

І-й НЕВОЛЬНИК
Ти першою сюди зайшла від учти
тодішньої!

МАГДАЛЕНА
Яка тому причина,
що Пан ваш так змінився?

ІІ-й НЕВОЛЬНИК
Натерпівся... дуже...
із туги за Тобою...
Все чекав на Тебе, аж пішов нарешті
сам до Пророка...

МАГДАЛЕНА
Сам...
Що чую? Пан ваш—до Пророка?

ІІІ -й НЕВОЛЬНИК
Покинув все... Як встав—так і пішов.

МАГДАЛЕНА
Я мушу тут зостатися!
О дайте
тут залишитися мені, благаю вас!
Мене саму облиште... ані кроку
я далі не ступлю... Втулюсь ціла
в оту заслону—і зостанусь хвилю...
На мить одну... Благаю вас—лишіть!
Згадайте тільки, чи коли кого
хоч раз я скривдила?!

(Слуги переглядаються між собою).

Була до вас ласкава
і добра Пані! А тепер благаю—
як про велику ласку—відійдіть!

(Слуги вагаються хвилину, тоді відходять).

(За виданням "Марія з Магдали". - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА II

Юда. Входять посланці Пророка.

ПОСЛАНЦІ
Від Вчителя —вітаєм тебе миром!

ЮДА
Я серцем радісним вітаю вас, братове!

ПОСЛАНЦІ
Нас Вчитель посилає...

ЮДА
Честь Йому...

ПОСЛАНЦІ
Коли це мовимо—
у місто Вчитель входить...

ЮДА
Поклін Йому віддайте від слуги...

ПОСЛАНЦІ
В твої пороги Він уступить, Юдо...

ЮДА
Він—Пророк Господній!

ПОСЛАНЦІ
Казав, що Йому треба бути
в твоїм домі...

ЮДА
Відкіль мені та ласка? Ознайміть
мою прихильність Пану,
що споглянув
ласкаво зверху на мою дрібноту...

ПОСЛАНЦІ
Хай Бог з тобою буде.

ЮДА
З вами теж, братове...

Посланці відходять.

З'ЯВА III

Юда—Ассахар

АССАХАР
Вони тут—у тебе?

ЮДА
Так...
Сповістили про прихід Пророка.

АССАХАР
Пророк тебе навідає?

ЮДА
Дивуєш...
Не знаєш, певно, що Пророка учнем...

АССАХАР
Я знаю... знаю... однак не можу
збагнути...

ЮДА
Зрозумієш скоро... Скажу тобі...
ніщо не утаю...
тобі я довіряю,
друже... вірю у відданість твою...
Отож скажу тобі про те, що так давно
мене тривожить...
Ти один лиш гідний,
щоб не ховав я жодних таємниць.

АССАХАР
Я за довіру—вірністю віддячу.

ЮДА
(понижує голос)
Вона—дочка Магдалю з тої хвилі—
ти пам'ятаєш—зникла... бо пішла
за Ним... за тим...
Пророком!

АССАХАР
Скільки перетерпіти ти мусив, Юдо!

ЮДА
Я в терпіннях вився...
конав від болю... А кривава паща
мої терзала груди... жерла... рвала
завмерле серце на шматки... лизала
покручені від муки мої члени...
ні... не міг я більше
без неї жити—ні, не міг!

АССАХАР
Тобі від всього серця співчуваю, Юдо...

ЮДА
І рек нарешті: піду до Пророка...
і стану Його учнем...

АССАХАР
Щоб забути швидше...
і втихомирити терпіння...

ЮДА
Ні... ні... ні—я не для того...
(Тихо.)
Пішов, бо думав, що... її знайду там,
що вона при боці Пророка—думав...

АССАХАР
Як то—не було
її при ньому—кажеш?..

ЮДА
Дотепер нема!

АССАХАР
Втрачаєш вже надію... звідсіля—
терпіння більші...

ЮДА
Ассахаре, ні! Що там її не бачу—
то страждаю від того дуже,
але теж тому
із кожним днем все більшає надія,
що Магдалена вернеться...

АССАХАР
Повернеться... можливо...

ЮДА
Коли б вернула! То сльозами туги—
мов світанковою росою—я б заперлив
ті зоряні, квіткові її стопи...
Позлітою, промінною від сонця.
присипав би пороги...
На тарелі,
посрібленому місяцем уповні,
я виніс би до неї своє серце,
в рубінах болю скупане...

АССАХАР
Можливо... повернеться...

ЮДА
Постійно про це мрію! Не тільки мрію!
Часом наяву її я бачу... чую, як тріпоче
в моїм вікні крилом, неначе пташка
заблукана, зі срібним переспівом
повернення...
Тому так часто
Пророка залишаю і вертаю
до свого дому... і чекаю... чекаю,
допоки з'явиться...
Тому прислузі
я не дарую волі... І багатств
своїх не розділив поміж
нужденних.

АССАХАР
А коли б... побачив
її між рою, що за Ним простягся...

ЮДА
Тоді би поглядом, що пекла спопеляє—
упився б їй у вічі... і пожаром
бажання я б обняв її цілу...
у спразі щастя, розкошів і шалу
упився б їй у лоно—і до ніг
Пророка уже не впала б!

АССАХАР
А коли б упала?

ЮДА
Тоді я—Юда Іскаріот—
постав би морем
бездонним поміж ними...
А ненависть,
котру до нього відчуваю,
я б закляв у помсту!

АССАХАР
У помсту? А скажи...

(Бере його під руку і виходять.)

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995).

ДІЯ ІІІ

З'ЯВА І

ЮДА
(сам)
В цій голові конає мисль остання...
На очі впала ніч... А скроні палить
заграва пекла... То вогнисті голки
мого волосся в'язнуть мені в мозку
зболілому—і шарпають... і рвуть його...
кривавлять!!!
А серце плаче за нею—
Магдаленою! Чому?
Вона ж повернеться!..
Але ж верне́, запевне...
Верне для чого? Для багатства? Ні!..
Погордувала ним назавжди…
Задля мене?
І мною теж погордувала!
Пішла за Ним... за Назарейчиком, а я—
ха-ха-ха-ха—а я пішов за Ним...
Але вже більше не піду...
О, ні! Бо може
вона повернеться!
(Задумується.)

Хіба вона Його покине—задля мене!
Не хочу більше думати про це...
не хочу більше! Так мене тут
(показує на голову)
палить... болить... і рве... і шарпає...
кривавить!
Так це ж до того, що моя кохана
повернеться... повернеться...
(Кличе невольників.)
Магдале...
(Озирається. Продовжує впевнено.)
Ваша Пані
зараз повернеться—ти чуєш?!

НЕВОЛЬНИК
Чую, Пане!

ЮДА
Чому не тішишся?!!

НЕВОЛЬНИК
Я тішуся, мій Пане.

ЮДА
(хапає його)
Чому ж не ошалів на радощах?

НЕВОЛЬНИК
Але ж—я тішусь,
навіть дуже!

ЮДА
Добре, що дуже тішишся! Скажи,
нехай всі тішуться—хай роблять
все, що хочуть—на радощах—
все їм пробачу!

НЕВОЛЬНИК
Добре... Пане!

ЮДА
Поклич їх всіх! Нехай прийдуть сюди
і привітають, що вертає...
Магдалена!

Невольник відходить.

(Наслухає.)
О Магдалено, йдеш...
ідеш... вертаєш!

Входять невольники.

НЕВОЛЬНИК
Магдалена—наша Пані
вертається!

ЮДА
Крім неї не впускайте більш
нікого... нікого!
н—і—к—о—г—о!

Невольники хочуть відійти.

Почекайте!
Коли прийде вона—
… найкращими олійками намажте
її волосся!
... рідкісні парфуми на ноги злийте!
... з молока ослиць—
уперше ожереблених—влаштуйте
їй купелю!..
... а мій плащ,
із гіацинтового пурпуру—накиньте
їй на рамена!..
... Застеляйте столи! Посипте квітами!
Вином наповніть чари!..
Сірійські лютнярі нехай прибудуть!..
А нумідійки—танець заведуть!
То буде учта!

Невольниці похиляють голови.

А котрий з вас першим
до мене звістку принесе, що Магдалена
вертається—йому верну я волю...
до столу кликну...
Чуєте?!!

НЕВОЛЬНИКИ
(разом)
Чуємо! Чуємо!

ЮДА
Тоді ж чому ви стоїте?..
Чому?

НЕВОЛЬНИКИ
Чи учту зараз готувати,
чи чекати,
аж Магдалена вернеться?!

ЮДА
(говорить до себе)
То правда... ще не вернула!
Треба доперва чекати,
аж верне—чекати!
(До невольників)
Геть звідси!

Невольники хочуть відійти.

Зачекайте! Хоч би й навіть
прийшла—вже не прийму її.

НЕВОЛЬНИКИ
То не впускати—Пане?

ЮДА
... Назаретянин... Я Його
прихильник...

(До невольників.)
Геть звідси... Геть!

Невольники виходять. Юда залишається...
щось зважує.

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)