ЗОЛОТА МАСКА ТУТАНХАМОНА

(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)

ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамо́н – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамо́н – його юна кохана дружина і сестра, царівна з очима кольору нічного неба.
Ейє – верховний жрець, хитрий радник, що стоїть у тіні трону.
Ану́біс – бог-страж підземного світу з головою шакала (німий або символічний образ).
Хор придворних музикантів та весільних гостей.
Хор плакальниць.
Хор блаженних духів та жерців Озіріса.

З’ЯВА І: Весілля серед лотосів
(Фіви. Сад біля царського палацу на березі Нілу. Квітнуть білі та сині лотоси. Чути звуки арф і систрів. Молодий фараон Тутанхамон та його юна наречена Анхесенамон сидять на золотому престолі. Їхній одяг із тонкого білого льону світиться на сонці).

Хор весільних гостей:
Річка Ніл несе свої щедрі води,
Сонце Ра благословляє Великий Дім!
Гляньте на золотого сокола, на живого бога Тутанхамо́на!
Поруч із ним – Анхесенамо́н, солодша за мигдалевий цвіт.
Він тримає її за руку, наче тримає сам всесвіт.
Вона змащує його кучері олією запашної мирри.
Нехай їхні літа будуть довгими, як пісок у пустелі,
Нехай їхнє кохання квітне, мов вічний зелений очерет!

Тутанхамон:
Моя сестро, моя прекрасна дружино!
Твій голос для мене – як подих північного вітру в літню спеку.
Я одягнув корону Та-Кеме́т, але моя справжня корона – це твоя посмішка.
Ми повернули богів у храми, ми запалили жертовники Амона.
Тепер ми будемо жити в радості, пливти по Хепі-Нілу на човні серед папірусів,
Полювати на птахів у низинах річки і сміятися під сонцем.
Ніщо не затьмарить наші молоді дні, бо ми під захистом Ока Ра!

Анхесенамон:
Мій брате, мій божественний володарю!
Моє серце б'ється в такт із твоїми кроками.
Коли ти поруч – птахи співають гучніше, а вино стає солодшим.
Я виткала для тебе цей білий одяг, я вплела у нього волошки й лотоси.
Нехай час зупиниться у цьому золотому саду,
Нехай наша юність триває вічно, як течуть священні води Нілу!

З’ЯВА ІІ: Тінь над фрагментом життя
(Покої палацу через кілька років. Фараон Тутанхамон на полюванні впав з колісниці і тяжко поранив коліно. Смертельно пораненого Тутанхамона кладуть на царське ложе. Він задихається. Анхесенамон плаче на колінах перед ним. У глибині сцени, мов тінь, стоїть верховний жрець Ейє, тримаючи в руках ритуальний сувій).

Хор плакальниць:
Сонце сідає за західні гори, темрява ковтає світло!
Золотий сокіл падає з неба, крила його зламані.
Очі живого бога закриваються, дихання стає слабким.
Юний цар іде від нас, не встигнувши намилуватися світом!
Плач, Анхесенамон, розірви свої сукні, посип голову попелом!
Твій брат, твій захисник залишає тебе наодинці з хижаками.

Тутанхамон
(Слабим голосом, тягне руку до дружини):
Анхесенамо́н... Моє сонце згасає надто рано...
Мені лише дев'ятнадцять літ, а підземне царство вже кличе мене.
Я чую, як шакал Анубіс іде по мої сліди в темряві палацу.
Чому мої дні були такими короткими? Чому я не встиг дати тобі сина?
Не плач, моя кохана... Моє тіло загорнуть у льон, серце зважать на терезах.
Але моя любов до тебе не поміститься у гробницю.

Анхесенамон
(Цілує його руки):
Не йди, мій царю! Не залишай мене в цьому холодному світі!
Хто захистить наш трон від хитрих радників і злих жерців?
Я покладу в твій саркофаг найніжніший букет із лісових волошок,
Щоб ти пам'ятав запах нашого весільного саду…

Якщо твоя душа «Ка» летить геть – візьми і мою «Ка» з собою!

Жрець Ейє:
(Крокує вперед, голос холодний і владний)
Воля богів здійснилася. Фараон став Озірісом.
Його земний шлях завершено, його плоть забере бальзамувальник.
Ми викуємо для нього маску з чистого золота, щоб зберегти його обличчя для вічності.
Він лежатиме в золоті, засипаний коштовностями, прихований у Долині Царів.
Світ забуде його ім'я на тисячі років, і пісок пустелі сховає його спокій...

З’ЯВА ІІІ: ПОЛЯ ІАЛУ
(Повна темрява гробниці розсіюється. Сцена заливається неземним, золотаво-зеленим світлом. Перед глядачем постають Поля Іалу – єгипетський рай. Це безмежні квітучі луки, де колоситься пшениця вище людського зросту, цвітуть дивовижні квіти, а вода в каналах чиста, мов дзеркало. Душа Тутанхамона «Ба» в образі юнака у світлому одязі ступає по цій землі. Його зустрічає Хор блаженних духів).

Хор жерців та блаженних духів:
Радій, Тутанхамо́не! Твоє серце виявилося легшим за перо істини богині Маат!
Ти пройшов крізь суворе підземне царство, ти подолав зміїв та стражів ночі.
Тепер ти чистий, ти став зіркою на нічному небі, що ніколи не погасне.
Вступай на Поля Іалу, де немає хвороб, немає болю і немає передчасної смерті!
Тут пшениця росте сама, і солодкі фрукти звисають із вічних дерев.

Тутанхамон
(Озирається навколо, його обличчя сяє щастям і спокоєм):
Яка благодать... Які чисті води і яке лагідне сонце сяє тут!
Тут немає золотої корони, що тиснула мені на чоло, немає страху і зради.
Я вільний, мов птах, я п'ю прохолоду з небесного Нілу.
Мій земний палац став попелом, моя гробниця закрита важким камінням.
Нехай люди думають, що я мертвий, замкнений під товщею пустельних скель,
Нехай жрець Ейє забирає земний трон – тут я знайшов справжнє царство.
Моє тіло в золотій масці відпочиває в тиші віків,
А моя душа «Ба» житиме вічно на цих благословенних полях!

Хор жерців та блаженних духів:
Мине три тисячі років... Люди забудуть про великі війни та залізних царів.
Але одного дня людина майбутнього розіб'є печатку на твоїй гробниці.
Вона побачить твою золоту маску, що сяє крізь темряву віків,
Вона побачить сухий букет волошок, який поклала закохана Анхесенамо́н.
І весь світ здригнеться від краси твого короткого життя і твого великого кохання!
***
Далі буде.

ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)

«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Порівняльні життєписи»

ДІЙОВІ ОСОБИ:
Юлій Цезар – римський диктатор, завойовник Галлії, сивий лев республіки.
Клеопатра VII – остання цариця Єгипту, володарка таємниць серця Юлія Цезаря і Марка Антонія.
Хор римських легіонерів.
Хор єгипетських придворних та служниць Клеопатри.

З’ЯВА І: Пурпур на воді
(Царський палац в Александрії. Вікна виходять на море. Клеопатра сидить на троні в золотих шатах богині Ісіди. Заходить Юлій Цезар у залізних римських обладунках і червоному плащі. Хор легіонерів стоїть біля брами).

Хор єгипетських придворних:
Плещуть лагідні хвилі, що миють підніжжя палацу,
Ніл золотий Клеопатрі приносить багатство і волю.
Гляньте на вроду цариці, що здатна мечі зупинити,
Очі її – наче ніч, що сховала всі зорі таємні.
Римське залізо прийшло, щоб забрати від неї свободу,
Але любов подолає лютих воїнів силу левину!

Цезар:
Я підкорив уже Галлію, Рим у покорі схилився,
Помпея великого дух заспокоївся в синьому морі.
Я до тебе прийшов, Клеопатро, як суддя і володар суворий,
Щоб забрати борги і скорити твій гордий Єгипет.
Але бачу я диво, що розум мій сивий туманить:
Ти на рабиню не схожа, ти – наче давня богиня…

…Перед красою твоєю я прихиляю коліно!

Клеопатра:
Царю великий і грізний, Юлію, леве мій Римський!
Знаю, що сила твоя розбиває фортеці та мури,
Але Єгипет не буде килИмом для царських сандалій.
Я пропоную для тебе не рабську жіночу покірність,
А солодкий союз двох сердець, що триматимуть всесвіт.
Разом збудуємо царство, якого ще людство не знало,
Римське залізо і золото Нілу з'єднаються в шлюбі!

З’ЯВА ІІ: Тінь Березневих Ід
(Рим, палац Цезаря, ніч напередодні 15 березня 44 року до н.е. Нависають чорні хмари, чути гуркіт грому. Клеопатра благає Цезаря не йти до Сенату).

Хор римських легіонерів:
Змова застигла у темряві, заздрість точила кинджали,
Брут піднімає свій ніж проти батька і друга.
Птахи кричать уночі, і криваві знамення на небі,
Час твій приходить, диктаторе, згасне життя у заграві!
Не порятує тебе ні кохання, ні воїна сила,
Смерть тобі вірну готують березня іди нещадні.

Клеопатра
(Тримає Цезаря за плащ, очі повні відчаю):
Юлію, серце моє, не ходи ти під стіни Сенату!
Чула я плач уночі, і статуї кров’ю покрились.
Там не друзі стоять, там вовки затаїлися в тогах,
Сподівання великих сердець вони хочуть убити.
О Цезарю любий, я прошу, будь дуже обачний!
Від підступів Риму лиш втеча тебе порятує.

Цезар:
(Опускає руку на її плече, голос спокійний):
Клеопатро, царице, не личить мені так боятись,
Я не ховався ні разу від смерті у галльських окопах.
Якщо доля судила мені від кинджалів упасти,
Я зустріну кінець свій як римлянин, гордо і чесно.
Навіть якщо моє тіло прихильники Брута зневажать,
Слово про наше кохання залишиться жити.

…Час забирає життя, але пам'ять про нас — не вмирає!

(Зникає у темряві Ночі).

З’ЯВА ІІІ: Аспид на грудях
(Александрія, через роки після смерті Цезаря та щойно по смерті Антонія. Війська Октавіана штурмують місто. Клеопатра зачинена у гробниці. Вона тримає замкнену скриньку з отруйним аспидом).

Хор служниць Клеопатри:
Плачте, доньки Єгипту, бо згасла остання надія!..
Холодний як камінь, підступний правитель із Риму,
Задумав ім’я Клеопатри навіки зганьбити,
Приве́сти її у кайданах у Рим як рабиню.

Клеопатра:
…Антоній коханий поліг, і Цезаря вбили нещадно…

Між соромом рабства й зневаги я болісну смерть вибираю.
О велична богине Ісідо, прийми свою доньку в обійми!

(Фінальний монолог перед тим, як відкрити скриньку з аспидом):

Ось він, кінець мого шляху... Останній мій вечір.
Я не піду у кайданах кривавими площами Риму!
Рим забере мою землю, і храми мої спорожніють,
Та Августа погляд холодний гординю мою не здолає.
Сади Та-Кемет висихатимуть, золото змиє водою,
Та, може, нащадок в папірусі ймення моє прочитає,
воскреснуть із попелу Часу діяння великих!

(Відкриває скриньку зі змією. Падає на золоте ложе. Повна темрява).

Хор писців (фінальний акорд):
Царства руйнуються знову. Корони ковтає пустеля,
Цезар упав від ножів. Клеопатра заснула навіки.
Але писець на папірусі виведе знаки безсмертні!
***

Далі буде.