Прокинувсь шепіт сновидінь,
Повів мене з собою.
Хотів, щоб я віддала світ
Й була його рабою.

Та десь мій голос зазвучав
В криниці сподівання,
І я почула власний спів,
Що мовив про бажання...

"Немає в тебе мрій, дитя,
Немає див чекання.
Лиш волю й намір маєш ти
І дзеркало признання"

Так я відкрила очі в сні,
А потім і від нього.
Я знаю, щось живе в мені -
Моя частинка Бога.

І навіть якщо навкруги
Так смачно кличуть спати,
Настане час віддати борг
За ці солодкі ґрати.

І спільний шепіт сновидінь
Найкраще обіцяє,
Ілюзію усім дає
І бірку прикріпляє.

І ти вже маєш, куди йти
І які ролі грати.
Єдине, що ти віддаєш,
Можливість вибирати.

І тут уже нема питань,
Немає сліз "Чи варто?"
Ти прокидаєшся і йдеш
В свій рай або за парту.

У генетичній пам'яті болить
усе, що мало бути – і немає.
Але надія інша оживає,
як дежавю, що наближає мить
повернення утраченого раю.
І я перелітаю за межу
далекої ілюзії-картини,
мов доганяю череду чужу
і не радію тому вояжу
у полі заблукалої дитини.
Уже і ніч, і зорі, і вогні.
На кожнім перехресті три дороги.
І по якій вертатися мені,
куди тягти худобину за роги?
І смикаю налигач рятівний,
аби із усіма до всіх кричати, –
о, люди, люди, годі вже блукати!
І ера ця…
                        І вік уже новий.
Або не чують,
                        або я німий.
Іде минуле…
                        …до моєї хати.

                        2015

Мені і досі спати не дає
містерія загадок та історій
що, як океанаріум, снує
ілюзії моїх археологій.
               Мені здавалось у дитячих снах,
               що я умію видимо літати
               у лісі, у ярузі, у полях,
               де віє тільки вітер пелехатий.
Я бігав подивитися туди,
де все було знайоме і відоме
ще на печі. Зачерпував води
холодної і біг мерщій додому.
               І бачив по дорозі ті кущі,
               і ті яри, і ті дуби кремезні,
               які мені наснились уночі,
               коли чесали кучері березі.
Запитував: «куди – отам, де став,
завіялося селище рибаче?»
Я й не гадав, що уві сні літав
у ті часи, яких ніхто не бачив.
               Окремою сторінкою жили
               чудні герої вуйкової скрині:
               Декамерон і золоті осли,
               і Апулей, ідальго і Добриня.
І візії у інше житіє, –
як можна не уміти малювати,
коли у тебе очі й руки є,
і аркуші не м'ятого формату?
               Я малював окраїни здаля,
               де почивали задунайські греки,
               і дивував дідуся Коваля,
               які у них були високі глеки.
Були печери в Замковій горі,
а може і фантазії дитячі.
Та вірили мені Золотарі,
які шукали інше залізяччя.
               А я не вірив, а чудово знав,
               де є усе, що можна закопати.
               Але на ранок там, де я копав –
               ні ями, ані сліду, ні лопати.
А через рік навідали село
сусіди, що кочують і донині.
І як же мені весело було,
коли катали у новій машині.
               І я радію за свої скарби
               у аріях відомого вокалу.
               Хто б чув її вокабули, якби
               щось і моїй родині перепало?
Але на що́ мені ота мана?
Мене програмувала інша сила
іще раніше – ще коли вона
мене купала й на руках носила.
               А я співав їй арії свої
               і викликав до лісу соловейком.
               Усе було моє, а не її,
               але тоді, коли я був маленьким.
……………………………………
Тепер немає ні золотарів,
ні козаків, ані басаврюків
Малої і Великої могили.
               Усе великороси перерили.
               І знаю я – у глибині віків
               іржавіють ще Каїнові вила.

2006, 2016

Мене і кебету мою
Арей випробовує й досі.
Тому я іще у строю
і маю надію на осінь.
               Роки Аріадна снує,
               буває, дарує удачу.
               Тому я у неї ще є –
               лінивий, але не ледачий.
Осуджую морений рід
понурий, тому й нещасливий.
Зате у онуки я дід
суворий, але справедливий.
               Долати тяжіння земне
               мені небеса помагають,
               тому і колеги мене
               шанують і не помічають.
Іду по землі у росі,
як вічний і воїн, і ратай.
Тому і живу, як усі –
не бідний, але не багатий.
               Ціную хороше за те,
               що жити мені помагає.
               А от на нікчем'я пусте
               енергії не витрачаю.
Умію давати урок
любові, і ласки, і сили.
Тому у дітей і жінок
я любий, а іноді – милий.
               Мені не віщує біди
               і помах рукою прощальний,
               тому я буваю завжди
               веселий, коли не печальний.
Але і на заході днів
дарує життя каруселі.
Тому у юдолі років
сумую, якщо невеселий.
               Я міряю ночі і дні
               часами, літами, віками,
               коли навертаю до тями...
Тому у години нічні
навіює Мойра мені,
що я не мудрію роками.
01.2016

є
й немає
пісень солов’їних
у гаї
хвилини
руїни стрімкої
життя
що спливає рікою

суму зграя
думки журавлино збирає
у сонну артерію
рине
не кине
тебе на коліна

я триваю
у видиху
тканим кохаю
у серці
закутому в болі
у слові
що крає
і коле

і згораю
забутим
непізнаним раєм
торкнися
благання живого
візьми тепле серце
в дорогу

може вкраєш
мене неземного
згадаєш
у відчаю
диких поривах
в промінні
що ллється
по зливі

і хто знає
де світла душа
виринає
там певно
веселки коріння
впивається
в небо весіннє

не минаю
щомиті цвіту
облітаю
я час твій
невпинний
і впертий
що ситий тобою
до смерті

27 Вересня, 2015

Зворушує, чахне і тане
усе, що чарує здаля –
жовтаво-рожево-багряне,
аж поки зима не нагряне
і білою стане земля.

Уляжеться ковдрою саду
обтріпане листя, трава...
Поменшає диму і чаду.
Залишиться літо позаду
і осінь утратить права.

І хуга повіє полями,
лісами піде буревій,
збере у торбину тумани
і буде висіти над нами
копійкою місяць новий.

І зорями жовтень убуде,
і тогу зніме́ листопад.
За носа хапатиме грудень.
Покотяться ночі у будень.
Подовшає сон у солдат.

На заході з'їдуться сім'ї,
на сході оклигне народ –
котурни замінить на рівні.
Забігають рідкісні півні
із льоху в чужий околот.

Нові караули й санбати
обніме безсоння ночей,
і зійде полуда з очей.

І чота небесної варти
рожевою мрією ватри
зігріє надії людей.

10.2015

О! Як не полюбили нас рашисти...
Ще більше, ніж любили комуністи,
коли їх не кидали у баки.
Ще ліпше, аніж нація ворожа,
якій уже ніщо не допоможе –
ні маячня, ні путінські вовки.
               Життя іде, агонія минає.
               І може не тоді аж, а раніш
               поїде потяг Токіо-Париж,
               і у Сибірі Рашу доконає
               японське хоку мовою Китаю –
               до океану український вірш.
Ударимо піснями і набатом.
Пошлемо і її, любиму, матом,
аби і зрозуміло, і дійшло,
що гадину загнали у кубло,
і у Росії можна люструвати
і націю, і партію хелло.
               І не поїдуть соті ешелони,
               не будуть висилатися мільйони
               із Єврозони в Азію. Ця мить
               їй нагадає зону до Вілюйська,
               де азимутом висланого вуйка
               і Дума по етапу побіжить.

2015

Я не мамоні, а Богу молився.
У самоті, у чаду суєти
що тільки грішнику ніччю не сниться,
поки несе його в інші світи?

Не у пустелі великій, гарячій
душу мою гартував херувим.
Я опинився у храмі, неначе
маю покаятись бестіям злим.

Як у кіно із дешевого мила,
Зала сіяє, накриті столи.
Інтелігентно начищені рила,
наче не п'яні, як завше були.

І ради цього надутого лиску
посереди́ні неначе і я.
Будуть судити по чорному списку
книги неписаного житія.

Зирять на мене і косо, і криво
ситі й нена́ситні люди-жлоби.
Мало одного на юрмище хтиве.
Хоч би і двоє – тріщали б чуби.

Той наміряється різати руку,
інший ціляє у серце моє.
Рило нахабне виймає шаблюку,
а нахабніше – кайдани кує.

Люта містерія хижого кодла.
Деякі пики знайомі мені.
Ця інквізиція Савонароли
чимось нагадує нинішні дні.

Путі і жирі – ще ті ненажери.
Злобні вампіри жадають крові.

.....................................................
Раптом у зал відчиняються двері
і – на порозі мої візаві.

Я ще повірити цьому не можу –
чудом являється дивний дует:
он усміхається ніби Серьожа,
а із гітарою – наче поет.

Поряд зі мною сідають до столу,
залу гадючу очима їдять.
В пики нахабної черево голе,
роги і ратиці з ляку тремтять.

– Ну, шалапути, злодії, горили, –
мовить суворо колишній Жеглов, –
може, із вас я мотатиму жили,
може у вас я пускатиму кров?

Що за претензії, ей, супермени?
І припечатав на стіл пістолет.
– Хто проти нього, давай, проти мене.
Де там диявол? Іду тет–а–тет.

І... опустіла містерії зала.
І усміхнувся Єсенін мені.
Це неймовірно, і цього немало,
поки Висоцький іще на коні.

І задзвеніла високо гітара.
Він семиструнну акордами рвав.
І українською з нею на пару
пісню про клена Єсенін співав.

Голос тонесенький, як у дитини.
Я пам’ятаю, він був ягоза.
Забороняли його люди-свині.
І покотилась у мене сльоза.

Він обійняв мене. Теж – зі сльозою.
Ось воно наше родинне життя.
Наче мій син повернувся із бою.
Він же давно мені – юне дитя.

І як буває у добрій родині,
тихо повідав мені сам-на-сам:
– Злодій повісив мене на бантині.
Не довіряй самозваним братам.

І приєднався до наших секретів
той, що і перший, і другий, і третій,
поки співав про війну і бої:
– Знаєте, був я і битий,і тертий,
тільки не я винуватий у смерті.
Я не помер. Мене вбили свої.

І помахавши прощально рукою,
разом пішли у небесний вокзал,
не зачиняючи хід за собою,
поки сугестії виметуть зал.

Дивно, що ми говорили на рівних
і не було ні вини, ні проклять
за анексовану берега п’ядь.
Тільки і мови:
               – Ідемо до прірви.
Не забувай. І прости за невірних,
адже не відають ще, що творять.

..........................................................
Я просинаюся. Мокра подушка.
Отже, буває таке уночі.
Бозя громами везе калачі,
зирить сова, нашорошивши вушка.
На підвіконні – «жегловская пушка»,
а за вікном пугачі і сичі.

Літечко друге уже проминає,
поки на сході війна не вщухає.
Сонце ще сходить і мріє блакить.

Як же простити губителя раю?
Я не прощаю. Хай Бозя прощає,
тих кого Бог ні за що не простить.

                              06.2015

Я Оля космонавтка
Я новий турбостарт
Літаю дуже швидко
У космосі принад

Я Оля марсіанка
Новітній зорехід
Астральний дережабель
Ментальний усеїд

Відверта спрага мучить
Нових ідей пізнань
Я Оля біоробот
У космосі Інь-Янь

Вдягну собі сандалі
Літатиму у них
Я Оля астронавтка
Я НеоКосмопсих

У подорож астральну
Скафандер одягнУ
Скарби і філософські камені
В тих просторах знайду

А може хтось бажає
Зімною мандрувать
То разом політаєм
І тих скарбів шукать

Хрущі хрущать об скло віконне.
Хрусткі думки. Обличчя сонні…
Маленькі крила за плечима:
Ти – ельф з розумними очима,
А я – ельфійка, я цариця…
Чи будем вечору кориться?

Кладу на стіл шматочок літа,
Згортаю жменею із вікон
Хрусткі думки, обличчя сонні.
Хрущі хрущать об скло віконне…

Слова мої, слова, летіть до нього!
Складайтесь у рядки і розгорніть
В його душі квіткове дивне поле,
Де в кожній квіточці душа моя бринить.

Хай він почує тихе шепотіння
Моєї мови рідної, й тоді
Збере він по краплині чисті роси
І знайде істину в чарівній тій воді.

Один ковток сріблистої вологи
Напоїть спраглу душу й потече
Моєю піснею, моїм вінковим словом
До твого серця стежку прокладе.

2015

Я заплющую очі і бачу казки,
Незнайомі і дивні кольорові світи.
Як же час загадковий у них зрозуміть,
Я там вічність знаходжусь чи тільки-но мить?
В ньому я не така, яка є на Землі,
Я такою була не у цьому житті.
Я без голосу можу співати пісні,
І без крил полетіти у зорі ясні,
Я танцюю без тіла шалений танок,
Що поєднує сонце містком до зірок.
Я наповнююсь світлом у темряві ночі
І бачу весь Всесвіт крізь заплющені очі.
І я знаю усе! Таємниці немає,
Існування всього дещо міцно тримає.
Всесвіт дихає нею, завмирає і знов
Випиває усю - ту, що зветься Любов.

2013

Прийми , візьми , приворожи
До дна допий , втамуй свій голод
Рідні , знайомим покажи
Як любиш ти - хмільний свій солод

Гори в мені , спали в вогні
Я дозволяю рушить стіну
За стільки років , в самоті
Я віддаю - пригод перлину

Ти не лякайся що в рубцях
Заносило - на поворотах
Іти прийшлося босоніж
Кривда людей - уся від бога

Я знаю ти , і тільки ти
Відпустиш - бумерангом ехо
Щоб разом ми могли втекти
Побачить - де є наше небо...
2013р

А я гадав що буде якось інше.
А я й не думав, що буде ось так.
Зупинется серденька, а між іншим
весь світ не зупинити аж ніяк.

Та що казати про шалений вітер.
Про сніг і дощ, там срібний десь туман.
весь світ не зупинити, а між іншим.
В старій хатинці помираю сам.

І холодно і лячно щей скорбота.
І розум мій окутаний журбов.
І світ вже не сприймаю, як раніше.
Здається сон, жахливий сон.

Тут пів землі гуляє так безбожно,
а решта у скорботі і жалю.
Невже кінець? невже не стихне вітер ?
Не зупинити нам симфонію ось цю !

Мені не бути заключним акордом.
Я стану крапельков серед дощу.
І світ не зупиню тепер вже точно.
Житття триває тут!!!

симфонію дощу не обірвати.
І музику вітрів не зупинить.
А сніг усе додолу припадає.
Та світ не зупинити ні на мить

О любви (несколько античное) ( 16+ )

Любовным напитком упившись во сласть,
В объятья морфея готовы упасть...
В объятья... В усталости тонем мы в них...
И все же- что лучше объятий твоих?

И снова к желаниям мы воскресаем,
Из сонных объятий долой выпадаем,
Сливаемся в жажде познания тела...
В тебя погружаюсь... Ты вновь захотела

Изысканно-тонких нагих ощущений,
Касаний внутри, истекая на... ложе
Потоками влаги, дыханий неровных,
И шепотом в ушко признаний любовных...

Пускай догорает заря за чертогом,
Туники оденем, обуем на ноги,
ремни завязав друг на дружке, сандалии,
И Выйдем глядеть в уходящие дали,

Как солнце садится за лес под горою,
И слушать, как филин нам ухнет с тобою,
И вновь отдохнем в полумрака прохладе...
Ты- нега... Ты- счастье... Моя ты отрада...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530885
рубрика: Лирика
дата поступления 18.10.2014
автор: Сокольник

Миколі Гоголю було раз п р о с в і т л і н н я.
Йому відкрилась тьма російської душі.
Та заплатив за це він повним помутнінням
в своїй «хахляцкой» геніальній голові.
Ввижалося йому, що я і Спілберг
разом з Толстим й Мохамедом Алі
з таранею п’єм оболоньський «Zibert»,
позуючи Да Вінчі і Далі.
Що ніби я з Бетховеном і Бахом
зіграли проти Марадони і Пеле;
а Горбачов ширяв над нами птахом,
і «пролетіли» всі тоді незле.
Із Майком Тайсоном ми ласували салом,
«Сонця В Бокалі» випивши стакан.
Займався з Джекі Чаном я вокалом –
пісні «Deep Purple» ми співали під баян.
Під «Smokie», «Space» і «АББу» танцювали
з дівчатами із групи «Boney M».
Оркестром Поля Моріа диригували
бригада хоббітів і «лічно» Tolkien.
Кумири й генії сюди не наближайтесь.
Політики, спортсмени і бомжі,
дурнЯ щоб не ввижалась, ви тримайтесь
подалі від російської душі.

----------
27.12.2011

Дивовижність Сходу

Схід дивуватиме нас, світ стоїть допОки!..
Цю дивну витонченість я колись пізнав,
Коли в віддалені часи важкі й жорстокі
В пустелях Сходу я ще хлопцем воював...

Так... Схід тонкий... Ця витонченість, певно,
На серці юному зарубкою лягла,
І вітер Сходу так доволі недаремно
Все раз по разу знов торкається чола...

Ця дивна витонченість... Слабкість в ній і сила,
І жало змія, що коли його торкнеш,
Укусом мічений, життя нестИ знесилиш,
І спрагнеш думкою, й знеболено заснеш.

І як дивуєшся, коли малий хлопчина
Ще від колиски пізнає Фірдоусі,
І епос давній в ньому житиме до згину,
І з ним повік пройде життя припони всі.

Чи- сила жінки (трохи іншої країни),
Жіноча доля де доволі більш легка-
Краса й сміливість, і спрямованість неспинна,
Мов діловитість тої Пташки Королька...

Гостинність Сходу... Неповторність Сходу...
Булатний ніж для виноградної лози...
Мов рубаї, поету стануть у пригоді
Завжди із честю пережить лихі часи.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531587
рубрика: Лірика
дата поступления 21.10.2014
автор: Сокольник

Одна. Замальовка

Колисає листя вітер...
Сірим світлом день змарнів...
І осінні пишні квіти
Дожидають холодів....
Ти алеєю проходиш
З жухлим листям у руках...
Очі вгору не підводиш...
У душі панує страх-
Все минуло. Розійшлися,
Як примари. Назавжди.
Мов кохання, жухле листя
Плине Стіксом по воді...
Ти одна. Сама, без мЕне
Йтимеш з сумом у житті...
Пам"ять серця... Тік шалений
У минулім відчутті...
Ще не раз кохати будеш,
Біль від серця відійде,
Та ніколи не забудеш
Те, чого вже не знайдеш...
Те, красиво- неповторне
Дійство шалу двох сердець...
Наче сірість дня огорне
Смуток душу... Все... Кінець...
Колисає листя вітер...
Неба сіра глибина...
Ти одна у цілім світі...
В цілім світі ти одна...




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534272
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 02.11.2014
автор: Сокольник

Хеллоуин. Акт.

Темный Ангел в ночной полудреме летел...
Утомленно и сонно в чары действа глядел,
Как осенние ведьмы в липкой тине болот
Брали хлад омовенья в свой последний полет...

Над печальной землею Ангел Зла пролетал
В состояньи покоя... Озирал? Надзирал?
И шалунья, в чьем сердце черный клекот ворон,
Совершала в почтеньи реверанса поклон...

И иная, которой уж касается тлен,
Что сменила с позором свой талант на домен,
Расслоенная телом, но еще хороша,
Обнаженно хотела, чтоб коснулась душа

Этой матрицы мрака, этих глаз седины...
Вдруг завыли собаки на рожденье луны...
Утомленный увидел... Как покровом накрыв...
Индульгенцию выдав... Ей грехи отпустив...

Над болотною тиной стон оргазма витал...
Утомясь Хеллоуином в темный край улетал
Он, осенней идилии объявивший конец...
Тьму в ночи осветили искры женских сердец...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533853
рубрика: Лирика
дата поступления 01.11.2014
автор: Сокольник

Так… краткое

Тает, тает ночи тень.
Будет день,
И познание себя-
Не любя.
Не познаешь жар в крови
Без любви.
Не придут покоя сны
Без войны.
Чтобы жизни смысл познать-
Надо БЫТЬ.
И победы не видать
Без борьбы.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520939
рубрика: Лирика
дата поступления 02.09.2014
автор: Сокольник

1.
тримається море
за землю прибоєм
впираються гори
у небо собою

вода за водою
розносяться ріки
землею святою
вкриваються віки

впиваються нерви
де біль щойно вижив
сідає на стерво
те чорне і хиже

моя неслухняна
розрадо в розлуці
ти стала дурманом
співцем революцій

2.
голодному кусень
каліці опора
вона мене дусить
мов грудочку корінь

докором відспівом
повісткою цинком
проривом пориву
прикметами жінки

у сонце пірнає
до ночі не видно
де тінь засинає
що зріє єхидно

на пальцях рахунок
загнув три і досить
вдих видих і руна
небес у волоссі

3.
кому б не давала
ті ситі та кволі
ті горя не знали
ні правди ні волі

кого б не любила
ті вибились в люди
як шиби у вікнах
чи кулі у груди

чого не зазнала
те стало виною
в законах конало
кропило війною

4.
при втрачених милях
у страченім часі
я прагнення штилю
приборкання лясів

годуй мене вітром
долонями ватри
думки омакітрюй
хвилинами мантри

йде сонце по нитці
вольфрамовій – губить
думки ясновидців
мов цноту до шлюбу

богине натхнення
проріднице роду
чим повні кишені
твої мілководі

5.
привіт немовчання
вітай мене глумом
я тиші вагання
у пригорщах суму

я сон з гіркотою
проснутися бідним
візьми висотою
мене у щось рідне

візьми глибиною
як очі з ікони
чи небо виною
за кров териконну

бери не дивися
дешевше не буде
я вже відмолився
і чистий до суду

6.
як бідним багаттям
приручена темінь
так роду розп’яттям
приборканий лемент

хвилина на спокій
бо друга на збори
дух втішного кроку
у скриньці Пандори

а вітру – на шепіт
і танець пилюки
в безокому небі
хлюпоче розлука

мене Бог малює
стирає до крапки
віршем заночую
до першої згадки

31 Жовтня, 2014

1.
коли з головою
діагноз невтішний
приходить з конвоєм
по серце Всевишній

до себе пригорне
раниме і видне
залишиться чорне
скалічене в злиднях

те чорне взуватиме
злобу у берци
душа будуватиме
мури для серця

безвітряно там
де в баки забиті
ламіття і шлам
безтямної миті

2.
орел на шевроні
що дивиться вовком
хабе без пагонів
зі шлунком перловки

божком картопляним
помічена стрічка
і погляд в незнане
як суки – на тічку

кораблик венозний
в пробоїнах трюми
команда стервозна
від голки і гуми

3.
дорвешся до зброї
і станеш вбивати
хоч Бог не з тобою
а там – чиясь мати

твій битий отаман –
насіння монголів
коріння бедламу
курликання голе

4.
думок павутина
попався – світ виссе
тобі зла година –
наповнишся бісом

і бісом і басом
командного рила
наточаться ляси
освятяться вила

і хвіст медсанбату
поплентає ззаду
щоб мух відганяти
як подих – на ладан


5.
не страшно без Бога –
не сумно без пісні
дорогу зачовгав
як право на дійсність

горить чужиною
натхнення мочити
терпіння за мною
попереду жито

те жито налите
як перса жіночі
приляг би спочити
та в землю не хочу

6.
де сонце здається
в полон дощовиці
там доля сміється
і тіні не ниці

хатин головешки
стерня безголів’я
тут янгол не мешкав
тут попелом сів я

розбурений градом
понизаний дроном
лежав і не радив
де спить оборона

де міни чекають
на крок відчайдуха
а простір вникає
в контузію вухом

там ніч наступає –
каблук на комаху
а серце спиває
опінення жаху

7.
дорога у ямах
як відгомін віспи
знівечені храми
по свіжому різьби

дзвіниць колотнеча
по довгій мовчанці
серйозність у скетчах –
сліпих дикі танці

глухих теревені
німих Божі знаки
і гупнутий Лєнін
як зварені раки

метал кольоровий
чи камінь гранітний
лежать ніби слово
про небо нерідне

30 Жовтня, 2014

Колыбельная любимой

Милую девочку
Нежно целую,
Детскую песенку
На ночь спою ей.

Сказку, как мама
Я ей расскажу,
Спать на любовном
Ковре положу.

Холодно, холодно
Станет зимой-
Мною согреешья,
Ангел ты мой.

Холодно, холодно-
Сердце согрею
Нежною голою
спинкой твоею.

Пусть твоя молодость
Дышит весной.
Спи, моя радость,
Согретая мной.

Спи, моя сладкая,
Баиньки, баю,
В сладкой истоме
И я засыпаю...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468275
рубрика: Лирика любви
дата поступления 25.12.2013
автор: Сокольник

Осінній день. Удвох

Ранок вже не ранній. Ранок золотий.
В сонячному вбрАнні на постІлі ти.
То встаємо, люба! Сплив кохання час!
Ще цілунок в губи, і- вперед! Нараз

До ріки підЕмо, де осінній лист
Крутиться буденно, наче в танці хист
У воді отримав... Подивись, мала,
На осіннє диво, в річки дзеркала.

Погуляєм гаєм дивно-золотим.
Листя назбираєм. Принесемо в дім.
І в вечірнім домі- тільки ти і я-
В осені полоні щастя засія...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533388
рубрика: Лірика
дата поступления 29.10.2014
автор: Сокольник

Бал. Для прекрасных дам. ( 16+ )

Искрятся вина- веселья знак,
И так невинно блестит коньяк...
Столы ломЯтся- к ним подойди-
И током счастья кольнет в груди...

Прекрасны дамы- тонки, нежны...
В их душах шрамы- призыв весны...
Легки тела их- и нет оков
В их бальных платьях весенних снов...

А кавалеры!.. Их облик смел.
Прелестных "пэри"- да на прицел!
Тонки, галантны- их час настал...
В любви- таланты... И грянул бал!

Кружатся пары вне вечных уз...
Вино в угаре скрещенья муз...
И до рассвета, как солнце, бьют
Потоки света стосвечных люстр...

Кружатся пары... А в уголках
Таится твари-разлуки страх-
Любви не сбыться- каков пустяк!
Не состоится... Да просто так...

И льют блаженно в себя вино...
И обнаженье предрешено...
Ласкает лоно желанья ток-
Не этот... Во-на!.. Получит тот!..

И до рассвета кружат мечты...
И мысли эти внушаешь ты...
Я смысл порыва сполна познал-
Ведь ты счастливой пришла на бал!...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533583
рубрика: Лирика
дата поступления 30.10.2014
автор: Сокольник

від вина до оцту
спрага вічності
а від подиху до подиху
життя
в суєті немає лаконічності
в лаконічності цвіте
Господнє Я

білі душі
сонячні метелики
чорні душеньки
сіріша миші міль
що не день
то відкриття Америки
що не ніч
то тіні пишна цвіль

наливайте сонця
повні келихи
хай нап’ється простором
дорога в ніч
і нехай вона любов’ю стелиться
перед серцем на в’юнкім коні

кане все
не напасеться молодість
мудрості не розкуштує божий смак
ляпнуть
сер
коли вас врешті холод з’їсть
і корінням доторнкеться ребер мак

до солодких уст
що пахнуть ясністю
домандрують певно паперові сни
світ зі слів вийматимуть погаслий цей
мов сухий сірник
займеться серце ним

і горітимуть картини сонячні
місячні – гаситимуть старе ниття
це мій подих
триста літ безпомічний
смакуватиме святково
як Різдво й кутя

це мій погляд
у слова закутаний
розвиватиме
мов стежку
простоту
а моїми рутами і Крутами
полонитиме все те
що на льоту

ще
напевно
вулиці насіються
перехрестяться й розвузляться в дахах
то вони сьогодні в скруті миються
потопають в зелені
гріхах
снігах

то мені бракує того відчаю
аби впитися крамолою для душ
то не мною підчобіття вквітчують
то не я з легким хрестом на суд іду

денного сміття хвилини носяться
наче осінь з мертвим листям по зимі
і до слів моїх глибоке проситься
щоби присудок не дихати не міг

я не той
хто бігає за славою
а на чорний день білило і багнет
повертаюся думок отавою
дозріваю грішно
як в раю
ранет

попустивши віжки світла й голосу
до останніх крапель істини живу
синім небом
золотистим колосом
першим снігом
що розлігся на траву

і немає в долі щастя кращого
ніж ділитися насущним і земним
зла межа проходить перед пащею
тою пащею пропащою хани

море сонця
при пустелі місяця
гори горя
при долині снів знялись
все моє тепло в долоню вміститься
всі мої жалі відлуняться колись

я до вас на спомини проситимусь
як пожовкне перше листя
і книжки
так безпам’ятно
до губ тулитимусь
мов убогий промінь
до країв щоки

наділіть мене
своєю ласкою
із неласкою
перегортайте теж
на межі
між дійсністю
і казкою
я живу і дихаю тепер
авжеж

21 Жовтня, 2014

1.
що не день
то п’ятниця
що не ніч
то шлюз
я курсую в матриці
променем
у блюз

попелом від вогнища
набігає вість
на оте голодний ще
що болить і їсть

2.
за отих жовніриків
що цілує смерть
я б віддав цю лірику
і все серце геть

для отих покликаних
до оглухлих меж
я би зичив дихання
і надію теж

а для непокорених
духом би спочив
пухом – переораним
ворогам – нічим

3.
горем не набавитись
вам нові часи
я не вмію славити
втрату крові й сил

я не знаю спокою
як вітри – крила
хай послужать
кроквою
ребра для тепла

наше небо втримають
ті
в яких цвіте
снами голубиними
серце золоте

вимітаю п’ятниці
відкриваю
шлюз
скільки тої матриці
промінь
я
і блюз

4.
хлопчики-жовнірики
хто б не цілував
хай вмирає лірика
прийме Бог слова

хай окопи дихають
трепотом знамен
за душею тихою
зболений катрен

а мені
молитися
вітром за крило
а мені
не змити це
скровлене чоло

кожному по янголу
кожному по сну
ями плачуть ямбами
а хореєм – сум

5.
скоро Богородиця
Сина приведе
виродками родяться
ті
хто в пекло йде

ті
хто розпинатиме
те
що не вберіг
всі дороги знатимуть
де приляже сніг

де хрести стоятимуть
з видом звідусіль
мати горе матиме
а поживу – біль

10 Жовтня, 2014

Встреча в гостинице

Гостиницы запах родной...
Сегодня ты снова со мной...
Свиданий с горчинкою сахар...
Гостиниц таинственный запах...
И губы- в желании- в губы...
И страсти нескрытая грубость...
И терпкая сладость духов...
И ход обреченный часов...
И крепко сплетенные руки...
И нежная память в разлуке...
Кто не испытал, тот не знает,
Как время любовь ускоряет,
Как тает напиток в бокале,
Как тайны любви, что познали,
Клепсидрою меряя час,
Который остался у нас...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531817
рубрика: Лирика
дата поступления 23.10.2014
автор: Сокольник

Пожелание солдата девушке

Смотрит в лицо незнакомый рассвет.
Рухнуло прошлое. Выхода нет.
Я ухожу. Чувство долга зовет.
Мы выступаем в кровавый поход.

В сорванном флере растоптанных дней,
В мрачных картинах тревожных ночей,
Верность храня, пусть духовную, даже
Мне изменив, оставайся моей,

Той, сохранившей мой образ в душе.
Той, удержавшейся на вираже.
Искру надежды на встречу храня,
Главный подарок получишь- меня.

Тело свое я тебе подарю.
Рунами верности заговорю.
Хоть на траве, хоть на простыни белой,
Все, что захочешь, со мною ты делай.

Наших желаний сольются основы.
Сбросив одежд неуместных оковы,
Страстью наполним любовное ложе.
Это любой мне награды дороже.

Это- подарок превратной судьбы,
Сердцем твоим мне протянутый смело.
Пали сомненья душевной борьбы.
Ты подарила мне душу и тело.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486743
рубрика: Лирика любви
дата поступления 19.03.2014
автор: Сокольник

На изломе эпох

Встал рассвет в терновом венце.
И, вдыхая весеннюю вонь,
Я, с гримасой на мрачном лице,
Собираю осколки в ладонь.

Этот мир разлетелся во прах.
И осколками ноги босые
Мы изрежем, блуждая в мирах,
Где ютятся дожди косые,

Нас очистив от скверны былой,
Напитав живительной влагой...
И былого истлевшее зло
Упокоится в темных оврагах.

Только ты люби в этот час!
Только телом меня согрей!
Это время выбрало нас,
И несет... Так целуй скорей!..

Холод мира поправ, стоим,
И в объятиях согреваем
Мы друг друга. И время с ним,
Словно кровь, в песок истекает.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486859
рубрика: Лирика любви
дата поступления 19.03.2014
автор: Сокольник

Я один. Тебя нет.

Что мне делать, коль скоро
Тебя уже нет?
Дождь весенний стучит,
Отбивая удары...
Это демоны зла
Собрались на банкет...
Это ведьмами воют
В переулках котяры...
Ты была- и не стало...
И вот я один
В переулках весны,
Словно зомби, блуждаю.
Ты ушла. Я, не нужный
Себе господин,
К телефону беззвучному
Вновь припадаю.
Связи рвутся... Услышь
Стука сердца там-там,
Выйди вновь на порог
Чуть прикрыта... И тела
Я ладонью тепло
Соберу. И отдам.
И у ног опущусь...
Но мечта улетела...
Улетела туда,
где на сердце тепло,
Где речная верба
Нас ласкает ветвями,
Где развеяно в прах
Вездесущее зло,
Где измены судьба
В несогласии с нами...
Я один. Дождь стучит
По разжатой руке...
В безнадежной тоске
Догорает мой вечер.
Руны счастья черчу я
На мокром песке,
И стирает рука
Эфемерную встречу...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487143
рубрика: Лирика любви
дата поступления 21.03.2014
автор: Сокольник

Конец любви. Самоубийство

Умирает любовь. Умирает мечта.
И сегодня в мой дом ночь приходит не та.
С темных стен безнадежно глядят пауки,
И душе невозможно избыться тоски...

Эта ночь обнаженно-кровавою раной
Режет душу. Всплывающий образ туманный
Промелькнет, не задев, не нарушив покой.
Досылаю патрон недрожащей рукой,

Обреченно гляжу в темноту потолка,
И бессильно свисает с постели рука...
Пистолет у виска. Пуля в тело вошла...
Я спокоен. Я умер. Любовь умерла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487590
рубрика: Лирика любви
дата поступления 23.03.2014
автор: Сокольник

Несподіванка. У кафе.

З тобою у кафешці
Сиділи. Йти вже мали.
Втомився. Цілий вечір
на мене "нависала”...

Претензії “тулила”,
Що я такий-сякий.
Що не такий. І знову-
Що знову не такий...

І я вже сам не знаю,
Навіщо все це слухав.
Вже приміряв виделку,
"Лапшу" знімати з вуха...

Навіщо ти цю зустріч
Призначила мені,
Коли мене готова
В кошмарнім бачить сні?

Хотів вже розплатитись
І поскоріш піти,
Як раптом несподівано
Спитала сумно ти,

І дивно забриніла
У голосі любов-
Я завтра буду вільна...
Зустрінемося знов?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488309
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 26.03.2014
автор: Сокольник

Я йду

Мені набридло. Я втомився
Тривожити завмерлу тишу.
Лиш смуток в серці залишився.
Дарма. Тобі його залишу.
Твоїх бажань метаморфози
Вже не торкнуться, не зігріють.
Я йду. Весняний цвіт мімози
Дарую, як загибель мрії.
Ти не відчула, як змінились
Типові обриси кохання.
Тілесний шал пікантно виливсь
В примарно-марні сподівання...
Прощай. Свій смуток я сховаю
Глибоко так, що не побачиш.
І ти, на те я сподіваюсь,
Тим самим холодом віддячиш.
Мене нема. Тебе не стане
В холодній світу коловерті,
І сонце, як кривава рана
Сідаючи, повільно змеркне.
І лиш колись, коли світами
Черговий березень полине,
Себе спитаю- що ж це з нами?
Навіщо ж я тебе покинув?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488435
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 27.03.2014
автор: Сокольник

Весенние цветы

Весною пышно расцветает... ревность,
Когда девчонки одевают босоножки,
И прелесть ног преодолеет верность,
Как корм не впрок коту при виде кошки.

Весною пышно расцветают... ссоры,
Когда, себя сомненьем тяжким истязая,
Как птичка, упорхнет в открытые затворы
Твоя любимая, от ревности сгорая.

Под небом солнечных дождливых взвесей,
Когда так сладки эротические сны,
Порыв желания хандрой уравновесив,
Срывайте радостно подснежники весны.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488838
рубрика: Лирика любви
дата поступления 28.03.2014
автор: Сокольник

Опавший лист

Снег сошел. И лист опавший,
Переживший зимний снег,
Словно вспомнив день вчерашний,
Закружился по весне

В вихре ветра, что из сеней
Пыль сомнения метет,
Что в потоке ощущений
Позабыл ушедший год...

Вновь в свободе многоточья
независим, позабыл
Тот застенчивый листочек,
С кем под снегом рядом был...

Так и я в потоке ветра
Новый ветренный порыв,
В парусах грядущих лета
Поцелуем изловив,

Упаду и вновь восстану...
Но, по-новому любя,
В сердце вдруг заноет рана-
Как я буду... без тебя?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491237
рубрика: Лирика любви
дата поступления 08.04.2014
автор: Сокольник

Ми із тіні

Сліпуче сонце? На підмостках
Ви ролі граєте невпинно
На публіці. Все дуже просто.
Та ми- складніші. Ми- із тіні.

Це непогано. Не засліпить.
Кохання шал не виїсть очі.
Гірка образа не скалічить
Душі і тіла. Ми не хочем

Здобутком бути на загальній
Арені світла-примітиву...
І тіла твого аморальність
Відчути я жадаю хтиво,

Та не у світлі, що спаплюжить
зливання хіті, поз сюжети.
Не дай- но Боже нам одужать
Від цього. Все ж-бо ми поети

Не наносного примітиву,
Де все, неначе в протоколі,
Розписує кохання диво,
Як хрест тяжкий лихої долі.

А ми, тіла у тінь вдягнувши,
Від світла сонця нею вкриті,
Свою обрАнність осягнувши,
Досягнемо блаженства миті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490235
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 04.04.2014
автор: Сокольник

А я оце, бачиш… ( заміжній коханці )

А я оце, бачиш, весь день по тобі сумував.
А я все в обличчя сторонніх людей заглядав.
Твій погляд ловив серед сірих облич уночі...
Та ти не моя... Ти заміжня, хоч криком кричи...

І мною весь вечір ти мариш в сімейнім теплі.
І буде до втечі манити мій образ в імлі...
Готова покинути все, утекти в темну ніч в чому є.
Готова на все... Та обов"язок все не дає...

Я в мороці смутку до тебе скрізь ніч дотягнусь,
І серця здобутком таємного шалу торкнусь.
Моя ти тілесно, і серцем навіки моя.
Нам доля всміхнеться. І вірно чекатиму я.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493842
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 20.04.2014
автор: Сокольник

Счастье

Так бессмысленно прожиты годы...
Сколько раз счастье было в руке,
Но дороже был выбор свободы,
И всегда уходил налегке

В прежний мир бесприютной печали,
Где свобода уже не нужна...
Но сбылось- мы друг друга познали,
И желаний вкусили вина...

Упоила собой, упоила,
Как завещано было судьбой.
Подарила себя, подарила,
И дышу я одной лишь тобой...

Покочуем еще, покочуем
По просторам затерянных трасс!..
И, проснувшись, припомнит, тоскуя,
Позабытое счастье о нас...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505265
рубрика: Лирика любви
дата поступления 15.06.2014
автор: Сокольник

Не исчезай

Не исчезай! Надежду подари,
Что будет встреча, снова до зари
Любовь ты будешь пить в моих объятьях!..

Не исчезай! Дай руку протяну,
И дотянусь до счастья, и усну
В дурмане цвета липы!.. Сбросив платье

Ты сладкая, как липовый дурман,
Как наважденье, как ночной обман,
Лежишь нагая в бледно-лунном свете,

И в утомлении дотронувшись рукой
До скрытых тайн, тревожа твой покой,
Я в исступленьи пью мгновенья эти...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505266
рубрика: Лирика любви
дата поступления 15.06.2014
автор: Сокольник

Разошлись пути

Все прошло... Что мы можем еще сказать?
И молчим. Стон немой во тьму улетает.
А ведь мы... Мы ведь раньше могли летать
В небесах, разгоняя вороньи стаи...

Мы стоим на развилке земных дорог.
Из одной вышло две, но они поуже...
И по ним нас навеки разводит Бог...
Бог любви... И любви он уже не нужен.

Все прошло. Мы молчим. Да к чему слова?
Разошлись по дорогам необратимо
Две судьбы. Два желания. Чувства два.
Смолк оркестр. Окончание пантомимы.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506394
рубрика: Лирика любви
дата поступления 21.06.2014
автор: Сокольник

Відношення до бажання по здійсненні бажання (трохи іронічне)

Я бажаю тебе, чи ні?
Лежимо, мов в казковому сні,
У вінку з наших тіл оголених...
Я бажаю тебе, чи ні?

Тільки щойно був буревій...
Я пізнав темперамент твій,
Наче хвиля цунамі накрила...
Як я витримав цей буревій?..

Шал жаги виснажує нас...
Так завжди- пік бажання нараз
Йде на скін зі здійсненням бажання...
От і нині він віснажив нас...

А тепер я себе питаю-
Відпочину, та знову пізнаю
Твоє тіло шалене?.. до чаю...
Ох, навіщо я це питаю?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508520
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 01.07.2014
автор: Сокольник

Желанной женщине ( 16+ )

Когда ко мне нагая, в лунном свете
Прижметесь Вы, от холода дрожа,
Меня объемлет эротичный трепет...
Острее он, чем лезвие ножа.

Ножа, который, погружаясь в ножны
Моей избранницы, соединяясь с ней,
Явит единство бешеных желаний,
Явит соединение страстей...

Прелестная! Когда Вы, вся нагая,
Пронизанная солнечным лучом,
Встаете с ложа, вновь я Вас желаю.
О Вас мечтаю. Больше ни о чем...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469041
рубрика: Лирика любви
дата поступления 29.12.2013
автор: Сокольник

У темному залі ( 16+ )

Ми замкнУті. Замкнулись. Відпали...
Ти себе подаруєш мені
У порожньому темному залі...
В цілім світі тепер ми одні.

Я бажаю до тебе торкнутись
Рухом- з лона і вверх до чола...
Боже, як же до тебе звернутись,
Щоб ти сукню повільно зняла?

Як звернутись? Потреби немає...
Рух легкий... Переливчастий сміх-
І тканина повільно спадає
До красивих оголених ніг...

Ти тремтиш, як білизна лягає
На підлогу, і рухом ноги
Ти тендітно її відкидаєш,
Вся відважно набравшись снаги,

Від роздЯгнутості ледь сп"яніла-
Що здійсниться- уже не мине,
Ти тріпочеш оголеним тілом...
Ти, здригнувшись, чекаєш мене...

Ми в сплетінні тіла поєднали.
Тільки простір і ми. Віч- на вІч.
У порожньому темному залі
Танці шалу творИмо всю ніч...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508719
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 02.07.2014
автор: Сокольник

Рассвет у моря ( 16+ )

Песок прибрежный. Рассвет дрожит.
Девчонку нежно обняв, лежит
Мальчишка голый. Они вдвоем
Влились в прибоя морские волны
Вчерашним днем

На пляже этом. Про все забыв,
Соединили закат с рассветом,
Кусочек счастья, кусочек лета,
В самозабвенной утехе этой
Себе купив.

Рассвета солнце встает несмело,
И ветер тонкий смирил порыв,
Два совершенных, два загорелых,
Соединенных любовью тела,
не остудив...

И счастье жизни лишь на пороге.
Ласкает берег морской прибой...
И им волною ласкает ноги,
И их желанья, и их дороги
Ведут домой...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481751
рубрика: Лирика любви
дата поступления 25.02.2014
автор: Сокольник

Ми любим вина ( 16+ )

Не злізай, посидь ще на колінах,
Гола, вередлива і смішна!..
Ти чимало знаєшся на винах...
Ти тремтиш, сп"яніла від вина,

Від вина непізнаної хіті...
Від вина незбагнених бажань...
Ніжне тіло в ночі оксамиті
Все тремтить у палкості зізнань,

Тих зізнань, що ми колись пізнали
В перехрестях фабуло-світів...
Тих, що ми у них колись жадали
Зустрічі в віках булих життів...

На коліна ти вологим лоном
Пролила примарний сік бажань,
Наче маниш присмаком солоним
До здійснення ночі сподівань...

Мить- і ти легка, немов пір"їна
З ніг моїх, примарливо-стрімка,
Наче в трансі, солодко-невинно
Скочиш, наче кішечка гнучка,

А тоді удвох, немов єдине
Ми зіллємось в шалі пізнання...
Ми удвох з тобою любим вина...
Ми п"ємо незвідані знання...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507432
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 25.06.2014
автор: Сокольник

Спрага нового

Я повертаюсь. Знову і знов...
Може, зосталась в серці любов?
Ні, оболонка вмісту не має.
В серці пустелі пил замітає

Те, що здійснилось, чим ми жили,
Що полишили, з чим відійшли
Прожиті роки... Серця нудьга...
Що ж то за мука- спраги жага?

Спраги нового... Дивних ночей...
Губи вологі... Зблиски очей...
Вітре, подмухай, вимети нас!
Час до розлуки... Зустрічі час...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516651
рубрика: Лірика
дата поступления 10.08.2014
автор: Сокольник

Моей…

Перемен неизменно нам приходится ждать...
Интересная тема- за тобой наблюдать.
Ты со мной улетаешь в очарованный рай...
Ты в разлуке считаешь дни до встречи... Растай

На ладонях ледышкой и капелью стеки
Мне на ноги... Неслышно за собой увлеки
На цветущее ложе, и на нем расцвети
Для меня, чтоб я тоже для тебя мог цвести.

Пусть грядут перемены, дуют ветры... Да пусть!
Ты моя неизменно. И к тебе я вернусь
Сто походов, сто странствий, сто страданий пройдя
Ритму сердца согласно, вешней каплей дождя...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518220
рубрика: Лирика любви
дата поступления 19.08.2014
автор: Сокольник

Ще заміжній коханці

У тебе дилема- любов і сім"я.
Це, може, проблема не тільки твоя-
У мороці світу, у холоді снів
Злий вітер співа охололі пісні...

Проблема у тому, що щезла любов
До того, кого повсякчас знов і знов
Ти бачиш щоночі, ти бачиш і вдень...
Та серце не хоче застиглих пісень.

Зірватися хочеш крізь млу і дощі,
У темряву ночі в промоклім плащі,
Щоб щастя в обличчя дмухнув буревій,
Щоб серце зігріти у здійсненні мрій...

Так вийшло. Тебе не засудить ніхто.
Твій обраний плащ не зимове пальто,
Що раз одягнувши, не знімеш повік.
Моя ти. Посунеться твій чоловік.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515163
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 03.08.2014
автор: Сокольник

Кондукторше

Как смотришь ты... С презреньем, свысока...
-билета нет? -сойдешь на остановке!
И спазмы мысли, как дрожащая рука,
В карманах разума находят "заготовки"...

Нашел! Нашелся! Вот!.. Улыбки сладкий яд...
-купил билет? -пройдите в глубь салона!
Пройду... Но Боже, отведи свой взгляд
Кондукторши трамвайного вагона!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513788
рубрика: Лирика любви
дата поступления 27.07.2014
автор: Сокольник