тебе идут по складкам уст
касаний нежных лепестки
и поцелуев мотыльки
воспламеняясь ветром чувств

зажгут в растерянности плоть
вздымаясь выше крыши крыш
и тая при словах "малыш"
читая "но" наоборот

глаза закрой передо мной
для многоточия и пусть
тобой сегодня обожгусь
как голос певчий тишиной

бьют сердцем родники строки
завьюсь совью небес гнездо
тебе идут все ноты "до"
касаний нежных
лепестки...

12 Февраля 2010

Пориви вітру.
Так весняно.
Ти сльози витри!
Ти - кохана.
Холодні ночі.
Щось зігріє.
Навпроти очі.
Поруч мрія.
Солодка кава.
Сік фруктовий.
Давно чекала.
Він готовий.
Це просто спалах.
Мить, як вічність.
Ти так кохала.
Його в січні.
Спи,ще рано.
Пахне вітром.
Ти - кохана!
Сльози витри.

11.02.2010

Губи сю ніч, як зоряне намисто.
Губи, мов сміх, чи на долоні сніг.
Губись в мені, у слова палім листі.
В таких устах губитися не гріх.

Займись вогнем – тобі не позичати
Свою незайманість, моїх сивин.
Заграй у пляшці щастя непочатій
і засмакуй терпкішою із вин.

У дзвонах серця розцвіте наш вирій,
розпустяться у ласки пелюстки.
Губити ніч – як пригубити щирість,
Переплітати лінії руки.

І в любощах, розчинені і злиті,
Жагу втамуємо до дна, а там
У самоті, у непорочній миті
Два янголи збудують храм не нам.

3 Лютого 2010

Вишня. Куди тій гречці,
вона ще й не пахне,
коли наливається млостю
пізня вишня.

Десь зірвані і давно забуті жовті черешні.
Володимирська, Любська засипані цукром
і кинуті в темні погреби.
Лиш вона, Пізня,
нескінченно набирає темного зілля,
серпневих сліз,
зрілого сонця.

Туга плоть тремтить
і б’ється одна об одну
в хвилях заблудлого вітру.
Чиясь рука тягнеться віт,
хилить до себе літній неспокій,
і, перша, достигла, що ніч,
рветься на вустах,
стікає божевільною отрутою
бажань.

Як солодко, коли з тобою знов
Ми поруч, і мнучи волошки в житі
Натомлені, щасливі і невкриті
Під сонцем прославляємо любов.

І жайворон, тріпочучи вгорі
Огляне нас із крихтою поваги:
-Бач! Люди чинять так, як вільні птахи…
А день – дзвенить! І літо на порі.

...Трохи ніжності, спраги, кохання -
ніч напоєна запахом спецій.
Я порину у світ чаклування
стародавніх рецептів Venezia...

Тут краплиночку зваб і спокуси,
крихту сутінків запаху моря.
Ароматом мальвазії* мусим
окропити сторінки історії...

.......

У Венеції – День Валентина.
Наче квіти - фліртуючі пари.
Скрізь кохання - на фресках, картинах,
всюди – ніжної пристрасті чари!

У звабливих очах куртизанок
твій двозначний ловитиму погляд.
Підійду. Пропоную світанок
зустрічати в обіймах і поряд.

У пітьмі на Corte del Cavallo*
розрізняю вуста піввідкриті.
І, як згода - стискання долоні
в рукавичці, що золотом шита...

Ти у масці. Одвічна загадка.
Хто насправді ти - знатна сеньора?
Як вино, мене вип”єш спочатку?
Спопелиш? Чи захочеш покори?

В лабіринтах твоєї одежі
відшукав насолод діаманти.
У пурпурі, карміні і бежі
ми - Кохання палкі дуелянти...

Поряд - крики нічні гондольєрів.
Між каналами - відблиски ночі.
Ти - спокусливо-горда Венера -
у полон знов здаватися хочеш...

Дзвін Сент-Марка* не будить уранці.
Ти вже зникла. Тебе вже немає.
Рукавичка... Nessuna speranza*!...
Чи побачу тебе?
Я не знаю...

_____________________

Мальвазія - сорт вина
Corte del Cavallo - одна з центральних площ Венеції
Сент-Марк - кафедральний собор Венеції
Nessuna speranza (італ.) - нема надії

Море випило літр пива.
Я без одягу в п’яну піну
З модним пірсінгом на пупочку
Просто з пірсу стрибаю вниз.

Полохлива і хтива хвиля
Лиже стегна мої і спину,
Потрапляє в усі куточки,
Розриває мільйоном бризг.

Море випило літр пива.
Я без одягу в п’яній піні
Задоволена і щаслива.
Мій вологий гіркий каприз.
17.07.09

Пригощаєш мене бісквітом,
Все до крихти,
До млості в тілі,
До знемоги
Кладеш у ротик
Ароматний пісок ванілі.
Пучки пальців
Тримають тортик,
Прокрадаються через одяг
До плечей,
До грудей
І нижче,
Де ховається мій животик,
Що наївся твоїм бісквітом.
3.12.08.

Прокрадаєшся
Впевнено
Нижче –
До сідниць,
До колін,
До п’яток.
Намагаєшся
Якнайсильніше
І без спротиву
Просто
Взяти.
Відриваєш
Шматочками
Тіло –
Небезпечно,
Свавільно,
Грубо.
Щоб звивалася,
Щоб захотіла –
У сідниці,
В коліна,
В губи.
20.10.08

В найдовшому слові
Сховала свій сором.
Як іспит на вірність,
Ця збуджена мить.
Оздоблене серце
Розкішним декором,
Тверде, наче камінь,
Уже не болить.

Звивається тіло
Від муки, від злуки.
Лягає на груди
М’який оксамит.
П’яніє повітря.
А руки розлуки
Уже обіймають
Наш зраджений світ…
7.09.08

Моя віолончель втомилась грати.
Я просто знемагаю.
Я течу.
А ти мене продовжуєш кохати –
До краплі,
До останку.
До схочу.

Полопалися струни від бажання.
Від збудження запінилась блакить.
А ти не припиняєш загравання.
Ти прагнеш цілий космос охопить!

Накочується хвиля божевільна.
Ще мить,
Іще секунда – й полечу…
Так легко, непомітно і покірно
Я зникну.
Я зірвуся.
Я втечу.
11.11.03