ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.05.27 20:56
Щасливі ті, хто перед сном моливсь
За день минулий і прийдешній Усевишньому.
Мене ж і у вісні тривожать думи навісні:
Не все так твориться, як Він замислив.
Він дав усе, щоб голоду не знали ми,
Опікувавсь не лиш юдеями,- Людьми,
Навчав, як праведним

Костянтин Ватульов
2026.05.20 17:04
Щастя — найневизначеніша і найдорожча річ у світі.
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і

Артур Сіренко
2026.05.19 18:03
Люди запилених перехресть
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити

Кока Черкаський
2026.05.19 01:45
садок із сакур коло хати,
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть

Артур Сіренко
2026.05.18 19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо

Охмуд Песецький
2026.05.18 15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.

І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,

Іван Потьомкін
2026.05.15 19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о

хома дідим
2026.05.12 08:20
віршики
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні

Іван Потьомкін
2026.05.09 19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.

Тетяна Левицька
2026.05.09 09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.

Юрко Бужанин
2026.05.06 12:22
ТАНКА галицько-пуерто-риканська.

Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?

Охмуд Песецький
2026.05.04 15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.

Вона гостро пронизує мене –
і згасає в регістрах невгамовної німоти,

Іван Потьомкін
2026.05.03 13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу

Охмуд Песецький
2026.05.03 11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт

Артур Курдіновський
2026.05.01 19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел

Юрко Бужанин
2026.05.01 12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)

Охмуд Песецький
2026.04.30 14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.

Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос

Артур Курдіновський
2026.04.30 11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м

Іван Потьомкін
2026.04.29 20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Охмуд Песецький
2026.04.27 16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги 
колись молодої води.

Охмуд Песецький
2026.04.26 11:19
Ще тримається 
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами 

Іван Потьомкін
2026.04.24 08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.

Іван Потьомкін
2026.04.20 17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Іван Потьомкін
2026.04.17 20:42
Як не втомивсь ти на роботі
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н

хома дідим
2026.04.17 18:44
білий брудний голуб
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння

хома дідим
2026.04.16 19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже

Артур Сіренко
2026.04.16 17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.

Я шукав Істину

Борис Костиря
2026.04.15 12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,

Борис Костиря
2026.04.13 12:16
Скільки можна битися
об стіну байдужості,
об стіну мовчання,
натикатися на браму відчаю,
на колючий дріт ненависті,
мінні поля сумніву,
читати партитуру вагань,
пити вино забуття?

Іван Потьомкін
2026.04.13 10:11
Лиця українські у юдеїв...
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А звичайнісіньку людину.

Іван Потьомкін
2026.04.11 22:04
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

Іван Потьомкін
2026.04.10 21:34
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов
У землі тирські й сидонські
Євангелія від св.Матвія. 15:21
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв

Іван Потьомкін
2026.04.09 18:53
Узяв з собою Петра та Зеведеєвих синів.
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли

хома дідим
2026.04.08 19:30
покинуті тексти
що їх
фоліанти
та я
записую далі
слово за словом
на кухні чи
сидячи на унітазі

Борис Костиря
2026.04.07 19:48
Із дзеркала витікає смисл,
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати

Артур Сіренко
2026.03.31 21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Аліса Бєздєтна
2026.05.14

Сак Юлия Сак Юлия
2026.05.13

Андрій Стельмахер
2026.04.29

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Макс Катинський
2026.04.22

Лія Ланер
2026.04.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Шон Маклех - [ 2014.02.09 19:12 ]
    Мій друг Да Хока
    Колись читаючи скелу «Руйнування дому Да Хока» я подумав, що король Кормак Довга Борода (що по суті так і не став королем Уладу) був дуже самотній – як і кожен ірландський король. Бо навіть ті, хто помирав за нього помирали за ідею, за свій клан і своїх родаків, а король був для них лише абстракцією. І подумавши так я написав ось це:

    Дві тисячі літ*
    Вітер ставав крижаним,
    Як торкався леза меча
    Короля королів – володаря Ерін.
    Дві тисячі літ
    Ми шукали дзвінких істин
    серед блиску мечів,
    Шукали ключі
    До найбільшої таємниці Землі –
    Темної як глибини пагорбів Круахана,
    Терпкої, як терен зі скель Слів Ліг** –
    Таємниці смерті.
    Дві тисячі літ королі –
    Бородаті герої широких мечів
    Шукали правди в бою –
    Правди королів***,
    Куштували воїни сніг,
    Що був на смак як вино,
    Шанували вогонь і бенкети,
    Дерева й світанок, Місяць і вітер.
    І тільки себе –
    Себе ми втратили
    У цих нескінченних пошуках,
    Не схаменулись,
    Коли прийшли із-за моря чужинці
    І поневолили нас.

    Примітки:

    * - це я рахував з часів правління короля Тігернмаса мак Фоллаха (1209 – 1159 до н. е.) до часів правління Бріана О’Нейлла (1258 – 1260). Звичайно, виходить більше двох тисяч літ…

    ** - колись там зобразили на скелях велетенських напис Eire, але той напис давно змив дощ, сніг і вітер…

    *** - це я про те, що в Ірландії називають «fir flathemon».


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  2. Артур Сіренко - [ 2014.02.07 20:38 ]
    Чистилище барикад
    Ми всі зліплені з плоті і крові,
    Наші тіла - це потріпані одежини
    Для білого вогню вічного духу.
    Плоть тягарем тягне донизу –
    Важкими каменями гріхів – на дно.
    Та нині Судний День – зважено
    Всі помилки й огріхи кожного.
    Всім людям призначено чистилище:
    Не в потойбічному світі – на площі
    Міста давнього і незнищенного:
    Чистилище барикад!
    Тільки торкнувшись вогню втямили:
    Рай – не порожня вигадка,
    Не казочка для засинаючих,
    Рай це шлях зоряний –
    Крізь галактик спіралі прокладений,
    Для поетів морозу й холоду,
    Що шукають світла одвічного,
    Що пройшли цю кузню істини –
    Чистилище барикад!
    Ми стоїмо між Небом і Твердю,
    Між словами й повітрям,
    Між людьми й машинами,
    Чужі й свої гріхи спокутуючи
    На чистилищі барикад!


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  3. Артур Сіренко - [ 2014.01.28 12:12 ]
    Святий вогонь
    Вогонь
    Прийшов у давнє місто
    Очистити його від скверни,
    Спалити масний бруд,
    Що налипав до бруківки
    Десятиліттями та декадоепохами.
    Його запалюють не жерці,
    Не бундючні сенатори,
    Не любителі смаженого,
    Його запалюють діти –
    Діти зимового повітря,
    Діти розхристаних вулиць,
    Діти білого снігу,
    Діти літаючих слів.
    Цей вогонь – шматочок сонця,
    Шматочок першопочатку Всесвіту,
    Посланець одвічного.
    Згорають у ньому брудні думки,
    Брехливі слова і чорні роботи.
    Сонце, ми любимо тебе!


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  4. Владислав Лоза - [ 2014.01.06 11:44 ]
    чумак на розлогім шляху
    раніше я спілкувався російською
    та потім виплекав ідею власної україномовности
    то був експеримент чи ідея, підігріта жаром нещодавніх подій – не знаю
    але я наважився і зрозумів, що недарма
    мені відкрилися відмінності між двома мовами

    не вдаватимуся до банальности – про красу й мелодійність мови стільки вже написано, що паском з присвячених цій темі творів можна підперезати Галактику
    реякція мого оточення вам ні до чого – вона була неоднозначною
    головне ось що:

    російською я часто лаявся
    злісно, отрутно, гостро, настирливо
    отими лайками можна було залляти чорноморський басейн
    і вони наробили небагато добра

    а українською не залаєшся
    от не залаєшся і все, ніби джгутом затискує язика, ніби свинцем наливається рот, і взагалі – СОРОМНО СТАЄ
    мабуть, перед богом
    далебіг, російська – то гостра емальована сталь, бойовий молот, незламний, твердий, величний, як ото пам`ятник петру першому
    неначе виведено на етикетці: за вмілого використання ВИПАЛЮЄ ДУШУ

    українська мова душу не випалить
    вона загоїть, пом`якшить, вилікує
    цілюща вона
    і на пам`ятник зовсім не схожа – скорше на дівчину в білій сорочці серед золотого лану
    чи на чумака що втомлений заспав на степовім шляху поряд із хитким возом
    віз поскрипує, віл повільно дихаючи підіймає спину, а чумак хропе
    і в небі – зорі, а навколо – поле
    величного мало, та задивишся – і очам приємно, і душі добре

    москаль теж лікує – антибіотиком
    ефект дає, та залишає пустелю
    українську мову радше уявити листом подорожника з руки сільської знахарки
    приклав – і прохолодно рані і легко, тепло

    мої слова то мої слова, а не ваші
    як до них відноситися вам – теж діло не моє
    та замисліться ось над чим
    чи давно ви чули українську з вуст задвіркового п`янички?
    а з вуст цинічного душогуба? а з вуст шахрая?
    то може варто погодитися що українська – то мова письменника а не волоцюги?
    а щодо злочинців та їх москальства – тут багато думати не треба:

    не витримують святости

    28.12.12


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 3
    Коментарі: (4)


  5. Хелені Оуел - [ 2013.11.20 15:59 ]
    5:30
    5.30…
    А мої очі вже десь,
    По дорогам блукають,
    Чогось їм не вистачає,
    Чогось шукають.
    Криків і критики,
    А може спокій благають,
    Думок відкритих, відвертих,
    А може мої очі давно
    Вже брехня підтирає..
    Чого тобі треба?-
    Знову лаюсь я на себе.
    Годинника стрілки,
    Хрупкі я зламаю,
    Ненавиджу час й на що
    його витрачаю.
    Все частіше здається,
    Що бігти-надто повільно,
    Щоб збагнути все те,
    Що в груди ввірветься..
    Бажання взлетіти
    Й потрапити в казку,
    Й як нахаба хапати
    Все і відразу…
    Страх запізнитись,
    Куди біг все життя,
    А можливо,що просто,
    Моя трохи дурна голова,
    Не тямить,що швидко
    Занадто стираюсь…
    Що чОго тут варте?
    Я досі вагаюсь…


    Рейтинги: Народний 5.38 (0) | "Майстерень" 5.25 (0)
    Коментарі: (1)


  6. Олександр Козинець - [ 2013.11.03 11:44 ]
    Курсивом
    Мої курсори вивчили твоє тіло
    Люблю курсивом плекати в тобі мурашок
    Де контури тіла молоко розливають біле
    Вибухають нарциси розростаються в ціле поле
    Ти їх зриваєш серветкою або розмазуєш
    Наче солодкий мед що може швидко скапати
    Тобі так хочеться мене лизнути стиснути
    Однак боїшся що злетяться бджоли


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  7. Шон Маклех - [ 2013.09.30 10:53 ]
    Чоловіки клану О’Коналл
    Чоловіки клану О’Коналл –
    Старі воїни в кілтах кольору
    Давнього гірського заліза,
    Що бувало в бувальщинах.
    Чоловіки клану О’Коналл –
    Моряки з потопленого корабля
    Просякнуті сіллю і запахом моря,
    Що ховає в собі рибу Сонце.
    Чоловіки клану О’Коналл
    Просякнуті віскі і холодом роси
    Уладського туманного дня
    П’яніють від північного вітру.
    Чоловіки клану О’Коналл –
    Музиканти вересових пісень,
    Скрипалі потойбічних танців,
    Співаки водоспадів неба.
    Чоловіки клану О’Коналл
    Цінують джигу більше
    Ніж сон життя.
    Чоловіки клану О’Коналл –
    Вміли вмирати за короля
    Тари і землі Дун на н-Галл.
    Рибалки і ковалі,
    Казкарі й пастухи,
    Майстри твіду і вівчарі –
    Скільки вас
    У чужу землю лягло…



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  8. Шон Маклех - [ 2013.09.28 01:37 ]
    Над річкою Бойн
    Минають роки і століття, але ірландці не забувають 1690 рік і річку Бойн… Це досі не річка, а відкрита рана…

    Покладіть мене на траву -
    На м’яку траву на рінні
    Прозорої річки Бойн –
    Тої самої річки,
    Що пам’ятає ірландців,
    Вдягнених у зелені плащі
    Кольору цієї трави,
    Кольору цих пагорбів,
    Кольору цього острова.
    Вони тримали гострі мечі –
    Гострі, як стерня
    Скошеного назавжди поля,
    Гострі як списи
    Давно мертвого короля.
    Вони стали тепер травою
    Добровольці чорного року
    На цій рівнині одвічної журби
    У цій долині,
    Де поховали не тільки мрійників,
    Але і їхнє одвічне жадання
    Закарбоване між словами пісень.
    Покладіть мене на цю
    М’яку зелену траву
    Коли я помру…



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  9. Шон Маклех - [ 2013.09.27 23:31 ]
    Crann Lá Fhéile Pádraig
    Читаючи «Літопис Ольстера» я наштовхнувся на таку фразу: «Воїни заходу закрили дорогу біля Фіннахта, король Кенн Фелад був стятий – хотіли відібрати в нього не тільки життя, але й честь…» І тоді я написав таке:

    Коли Жовта Чума*
    Спустошила Острів Долі
    Коли два королі**
    Пішли в світ мовчазних тіней
    У глибини пагорбу Тари***
    Того самого пагорбу Слайне,
    Що дав імено клану –
    Славного клану Сіл н-Аедо Слайне
    На рівнині Маг Рах,
    Де крім стріл та списів
    Нічого не сіяли в землю
    Споконвіку часів,
    Виросло дерево
    Крислате, як думки друїдів,
    Зелене, як конюшинові рядки Ойсіна.
    Хтось у дірявому плащі легенд
    Сказав, що то ясен святого Патріка.
    А ми й повірили,
    А ми й сподіватися –
    Почали чи то перестали,
    А ми й арфу
    Дістали, меча сховавши
    А даремно…
    Тому що озеро Лох Дерг
    Так і зветься –
    Червоним озером,
    Бо від крові ірландців
    Воно потемніло…

    Примітки:

    Crann Lá Fhéile Pádraig – дерево святого Патріка (ірл.)

    * - йдеться про страшну епідемію, що почалась в Ірландії у 664 році і ввійшла в історію під назвою «Жовта чума».

    ** - йдеться двох королів – співправителів Ірландії – братів Блахмака мак Аедо Слайне та Діармайта мак Аедо Слайне (657 – 665 роки правління).

    *** - Тара – давня столиця Ірландії. Слайне – назва одного з пагорбів Тари.

    **** - на берегах озера Лох Дерг (Червоного Озера) був підступно вбитий король Кенн Фаелад мак Блахмайк у 675 році.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  10. Шон Маклех - [ 2013.09.25 21:01 ]
    Пiдставляючи обличчя холодному вiтру
    Колись давно я відвідав графство Арма (точніше Ард Маха). Я блукав зеленими пагорбами і біля занедбаного картопляного поля зустрів селянина з лопатою, що сказав мені: «Колись ти був рудим ірландським хлопчиком, а зараз став сивим журавлем який летить невідомо звідки і невідомо куди…» Згадавши цей випадок я написав таке:

    Я – терпкий дим, що здіймається
    Над картопляним полем Донеголу,
    Коли селяни землі каміння
    Спалюють бадилля своїх картопляних снів.
    Я – солоний присмак вітру
    Буремного дня ірландського літа,
    Я – руда чуприна ірландського хлопчини,
    Що думає про сонце
    На землі графства Арма –
    Землі, де крім пострілів
    Немає нині іншої музики,
    Де діти малюють на стінах
    Людей з рушницями,
    Де мрія про зелений
    Листок білої конюшини
    Зависає в густому повітрі
    Кельтських сутінок Уладу.
    Вирує холодне море –
    Загусле ірландське море.
    А ми все дивимось
    У його далечінь
    Вицвілими очима привидів.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  11. Олександр Гора - [ 2013.09.07 13:30 ]
    Осень
    Осень саксофоном ласкает ноты любви.
    И в седые проседи дней мелодия летит:
    О, Любовь моя, я всегда с тобой.
    Моя душа в тебе поет сердцем нежности.
    Во вселенной, нежным тоном звучат слова:
    В радости, все наши чувства счастья.
    Это гармония любящих сердец
    Ваяет свои кружева вальсом света Осени!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Олександр Гора - [ 2013.09.01 12:26 ]
    Осень

    _Привет ! У нас сегодня солнышко светит ,
    Погода прелесть _ как Ты!
    Что нового в Твоей повседневности ?...
    _Здравствуй! Миром живу,
    Где все живое склоняется
    Перед единым Творцом,
    Вечной Бесконечностью,
    Опечатаной в конечном.
    Просто добрая Осень в любви
    Наливает прелесть даров до краев…
    Тополь листья последние сбросил,
    Грустно глянул в окошко твое…
    Слышу Твой голос: _ Нового что?
    _Не грусти… ничего не случилось…
    Вот уже и Сентябрь. Холоднее рассвет.
    И небесами ледяную усталость
    Осыпаю я с плеч _ как тоску прошлых лет…
    Бьется в сердце гирляндами дождь…
    Не грусти… В этом мире многое тленно,
    Вечна только Любовь - Её луч золотой!
    Выпью я твою боль, непременно ,
    Как мужчина любимый Тобой!
    И укроет Ноябрь нас янтарной листвой…
    Я люблю Тебя – всегда Твой...
    О Мать, взгляни!
    Дети твои - на пути домой!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Олександр Гора - [ 2013.08.19 01:08 ]
    Життя триває
    - Кохана, я буду для багатьох загадкою,
    Хвилюватиму пекучою таємницею...
    Завжди буду привабливим та солодким,
    Незбагненним і жаданним ...
    - О, мій єдиний - рідний!
    Я бути можу зухвалою і безглуздой,
    І у примхах дуже неслухняною ...
    А будеш добрим,
    Стану я вірності покірною,
    І для тебе відкрию душу!
    У твоїх Божих долонях
    Палає променисте тепло.
    Я буду, як сніжинка і розтану ...
    Мені з тобою так легко,
    Що всіх на світі я благословлю!
    - О, Любове моя - кришталева чистота,
    Пригорнусь до тебе так натхненно
    Живим фонтаном Світла,
    І радісно забринить довкола
    Дзвіночком любові мелодія серця!
    Ти відгукнешся - неодмінно в пристрасті:
    Ми всі маємо триматися в єдності,
    Адже-це запорука до успіху і щастя!!!
    - Тобі, кохана Україно! Дарую сили всі, що маю,
    І мою працю тиху, в любові, як і мої вірші
    Подякою до вівтаря душі побожно я складаю.
    ...Життя планети триває!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (7)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2013.08.17 23:11 ]
    * * *
    Намріялось:
    Я цілував тебе
    У повіки.
    Раптом вони
    Відкрилися…
    І я побачив:
    Чорні черешні
    Твоїх очей
    Уже достигли
    Для кохання.

    11.08.7521 р. (Від Трипілля) (2013)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (19)


  15. Іван Низовий - [ 2013.08.12 07:09 ]
    * * *
    Того вечора
    На каштанових вулицях міста
    Спалахнули мільярди свічок.
    Того вечора
    Ми зустрілися біля місячних сходів
    Й запитали одне в одного:
    «Підемо?»
    Ми побрались за руки,
    Ступили на першу сходинку,
    Осміліли – ступили на другу,
    А тоді, сміючись, побігли,
    Та все вище й вище,
    Над сузір'я каштанових свічок,
    Над учорашній день,
    У якому ще не було нас двох, –
    Був тільки я, і була тільки ти, –
    І каштани стояли свічниками…


    1971






    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (16)


  16. Олександр Гора - [ 2013.07.26 21:48 ]
    Над ланами сонце сходить
    Над ланами сонце сходить.
    Мій косарик косить роси...
    Іноді, він так виглядає смішно - по-дитячому!
    Можливо подруги, друзі, мене зрозуміють, що
    Є чоловіки, з якими хочеться бути жінкою.
    Запитально-м'яко нахиляти голову,
    Жмуритися крізь вії, качати головою...
    Тамуючи подих, вислуховувати натхненні мови,
    Світитися напівусмішкою - любий,
    Ми з тобою однієї крові.
    Інколи хочеться відвертості, але не на всі теми,
    А тільки на ті, на які прийнята відвертість,
    Решта тем з ними взагалі не важливі.
    Хочеться простягнутої руки,
    Тремко припадати до плеча,
    Приємно - коли б іскри палали в зіницях
    І подив у співрозмовника,
    Тому що красиво, тому що
    Немає Трійці без клечання,
    Як і домівки _ без родинного тепла.
    Є літо Божого вінчання,
    Де мій косарик косить роси
    І ревно працює жінка, як бджола..
    Та ще, знаю, що можливо скажуть:
    "Це ж бо нісенітниця..!"
    Усміхнусь теплом - моє життя,
    То все-таки є моїм,
    Мій косарик - моя Божа доля...


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Тетяна Добко - [ 2013.07.06 22:36 ]
    ***

    Голос трави особливо сильний
    у ніч на Івана Купала.
    Плету вінок і кидаю на воду.
    Яка бурхлива течія!

    2010


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  18. Наталя Чепурко - [ 2013.07.03 14:21 ]
    Герой.
    ###

    Не мой герой!!!Не моего романа!!!
    По сути: даже не герой!
    Я не ищу в тебе изъяна-
    Ты изначально мне родной!

    ###


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  19. Олександр Гора - [ 2013.06.12 22:19 ]
    Яке ж млосне очікування ...
    Яке ж млосне очікування ...
    О, чудова Троянда!
    Перебіг річки моїх думок
    Торкається скель пишноти
    Скали твого мовчання.
    Ймовірно, це ніч вкрила
    Покривалами німоти
    Чарівні вуста любові ...
    Нехай тиша тобі співає
    Про благословення нашої зустрічі.
    Було чутно мені голос у тиші:
    "Хочу вірити любий мій...
    Лише тобі ... "
    І раптом, на зірковому небокраї,
    Як вогнi салюту,
    Проявився напис:
    "Вірю, душею люблю!"
    І в диханні ніжності
    Моє серце проспівало:
    Трояндо Щастя..! Чекаю ...
    Яке ж млосне очікування ...
    I як же чарівно прочувати:
    "Cинку, я тебе люблю!"


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  20. Олександр Гора - [ 2013.06.11 00:55 ]
    А у нас...
    А у нас мрячить дощик ...
    Піснею ніжності з серця ...
    Я кличу Тебе ...
    Ти лети мій голубе ...
    Вище - за хмари ...
    Там голубка мила ...
    Що серцю наймиліше...
    Сонечком зігріта вона...
    Лікувальне зілля жадає...


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Леся Низова - [ 2013.06.05 00:36 ]
    Нашій прекрасній Людмилі Калиновській
    Моя дорога і рідна Людмило!

    Вітаю тебе із Днем народження!
    Я дуже хочу, аби ти завжди була зі мною, з нами! Аби ти завжди була щасливою, веселою, життєрадісною!!! Здоров"я тобі, витримки, терпіння, удачі! А ще бажаю вільного часу, чудес, вірних друзів, мужніх побратимів, казкової любові!!! Довгих-довгих років життя!!!
    Я тебе люблю!!! Ми тебе любимо!!! Ти - справжня!!! Наша!!!


    І Низовий тебе любив і любить...


    Заламують калину в Білопіллі –
    Мені в Луганську боляче за неї,
    Ніякі не втішають привілеї
    Без цвіту на оголеному гіллі.

    Ну що мені в Луганську до калини,
    Яку так грубо кривдять в білім полі,
    У мене ж власних кривдників доволі,
    Я ж потерпаю гірко без провини?!

    Однак не хочу пільгових подачок,
    Ні нагород, ні чарки на весіллі
    Чужому... Адже в ріднім Білопіллі
    Калина плаче!







    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (21)


  22. Василь Дениско - [ 2013.06.04 13:55 ]
    Інопланетянка
    Уві сні чи прокинувшись
    спіймає у жменьку
    ласкавий промінчик сонця
    обережно навшпинячки
    вийде з ним на двір

    перед єдиним глядачем
    вірним другом собакою
    зробить зарядку
    граційно відтворюючи
    руxи бойового тейквандо

    виxорцем на ровері
    здолає кілька миль
    і наповнить ущерть
    животворною енергією кисню
    все своє єство

    відвезе на прудкому авто
    діточок до школи
    і на червоному світлофорі
    встигне записати
    вишукану строфу

    зупинить на автобані
    кілометрову вервечку
    нетерплячиx машин
    щоб замилуватися гусьми
    гоноровими і гелготливими

    за кермом-диригентом
    заспіває народну пісню
    ніби Маріччиним
    зворушливим голосінням
    що кличе Іванка

    уклониться мольберту
    рідному і близькому
    та повідає лише йому
    свою душевну таїну
    сум'ятливо пензликом

    а вночі у лунарному сяйві
    угледить "найнебніше з див"
    і напише неземного вірша
    та тиxо на пальцяx
    просочиться до спочивальні...

    2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (35)


  23. Олександр Гора - [ 2013.06.03 10:41 ]
    ***
    В'ється любові незгублена мить,
    Як невидима крихітка дива Таїни...
    Ти далеко i поряд, серце так затріпотіло ...
    Безтурботно мчить по волошковому роздоллi
    Схарапуджене, моє білогриве,
    На вольнодухому коні - дитинства диво!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Шон Маклех - [ 2013.05.24 12:54 ]
    Руда чуприна Сонця
    У Дубліні дощ:
    Літній і сумний –
    Піснями ірландських пастухів
    Пестить траву мокрими руками
    Вічності.
    Недарма люди,
    Що живуть на цих пагорбах
    Плутають його з піснею.
    І забувають,
    Де закінчується дощ,
    А де починається пісня.
    Земля, що пам’ятає занадто багато,
    Трава, що навчилась забувати
    Шовкові літери книг
    Вдягнені в шкіру рудих биків,
    Що звикли блукати пагорбами,
    Які ховають
    у собі минуле,
    Яке для веслярів трави
    Лишається зримим,
    Більш реальним,
    Аніж промені Сонця,
    А воно теж ірландець рудоволосий*.
    Камені ковтають тисячоліття
    Разом з юрмами землеробів,
    Які несли свої мрії
    Через хащі жорстоких легенд.
    Руді сини королів!
    Вони пливли у потойбіччя
    На кораблях з потріпаними вітрилами,
    Вони мріяли про справжнє,
    Вони міряли землю довгими мечами,
    Вони міряли час піснями,
    Вони сонце бачили
    Таким же рудим і патлатим
    Як чуприна дивака Кондли мак Конна**,
    Який думав що потойбіччя
    Більш казкове, ніж оце сум’яття,
    Оцей вихор кланів,
    Воїнів у картаті тканини загорнутих…



    Примітка:
    ** - Кондла мак Конн – йдеться про Кондлу Рудого (він же Кондла Черлений) – сина короля Ірландії Конна Ста Битв. Він побачив жінку з сіду з країни Тір Нам Бо – Країни Вічноживучих і був настільки зачарований цієї жінкою і тією країною, що стрибнив у їхній корабель і більше його ніхто не бачив.

    * - щодо Сонця, то я перебільшив, звісно.


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  25. Шон Маклех - [ 2013.05.17 08:35 ]
    Дерево на пагорбi
    Гарячий чайник моєї юності –
    Заварю в ньому міцну каву емоцій,
    Щоб не лишались вони
    Лише спогадами кавової гущі
    На дні горнятка білих віршів.
    Буду пити ароматний напій Сходу
    Лише з білої порцеляни –
    Білої як моя борода
    Старого монаха-відлюдника.
    Серед старих речей минулого
    Серед книг з шкіряними палітурками,
    Які давно ніхто не читає,
    Які важкими каменями
    Котилися з вершини Істини,
    Серед слів навіть зміст яких
    Забутий людьми залізних печер,
    Шукаю сліди прочан
    На старій стежці кельтів.
    Тільки вишня на пагорбі
    Щороку
    Білими пелюстками розуміння
    У мій келих наповнений
    Краплями з усіх джерел Ірландії
    Ароматом моє сумне життя
    Наповнює…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (5)


  26. Шон Маклех - [ 2013.05.16 08:10 ]
    Уривок книги дорiг
    Жовтень на бруківці пише
    Плямами жовтого листя
    Слова важкої книги.
    Читаю уривками
    Слова кам’яні
    Роману-тетралогії
    Чи то сповіді
    Чи то одкровення
    Міста - діда сивого:
    Йду по бруківці мокрій
    У руках тримаючи
    Документи з печатками,
    А білий трамвай котиться вулицями
    У ньому пасажири-спортсмени
    Та все стрільці та лучники,
    І трамвай червоний слідом котиться
    А в ньому пасажири-солдатики
    Зі служби відпущені,
    А слідом трамвай чорний котиться
    А в ньому пасажири все крамарі
    Про ціни та крамниці свої журяться,
    А слідом трамвай жовтий блідий котиться
    А в ньому пасажири все гробарі
    Та анатоми з моргу тутешнього.
    А я перехожих запитую
    Який трамвай довезе мене
    До зупинки Армагедон.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  27. Василь Буколик - [ 2013.05.14 21:59 ]
    Урбанографія - 3
    1. Сніг, що розтанув, - не хвилює.
    Вода тече в небуття.
    З нею кохання не сплине.
    Тільки - мовчання.

    2а. Ніч без сну.
    Спокійна, безтурботна.
    Її нема. Не ночі, а її.
    І не буде.

    2б. Ранок важкий, похмільний.
    Та скоро тяма приходить
    до радіоприймача.

    3. Читаю словник.
    Гасло за гаслом.
    Кома за комою.
    Нескінченні дітери
    сон навіюють...

    4. Читаю атлас.
    Мандрую землею рідною.
    Усе дороге безмежно
    вві сні щезає...

    5. П'ю гербату з м'яти,
    аби забутись тобою.
    Розчинитися в зіллі.
    Тьма. Провалля.
















    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  28. Василь Буколик - [ 2013.05.14 21:55 ]
    Урбанографія - 2 (не без рустикальних заносів)
    1. Поезія - суцільні повтори...
    Звуки, слова, фрази.
    Безлад. Маячня. Суєта.
    Пекло.

    2. Надвечір, вдихаючи прохолоду,
    я нічого не хочу -
    лише кохатися з пандорою
    тисячу днів і тисячу ночей,
    а на тисячу першу - відійти... вкупі.

    3. Це - вишня.
    Не сакура, а просто вишня.
    Росте не в Японії,
    а на бабусиному городі.
    При сході сонця
    оживають півень і дерево.
    Тут - коріння моє.

    4. Пісня моя не летить, наче птаха.
    Не подібна до аероплана.
    Виповзає змією із серця
    та жалить мене самого.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  29. Василь Буколик - [ 2013.05.14 21:22 ]
    Урбанографія - 1
    1. Маршрутка швидко мчить,
    намагаючись обігнати літак.
    Їй це не вдається.
    Кінець.

    2. "Сонце вийшло нарешті.
    Зима наче позаду.
    Чи буде весна?"
    Подумав байбак.

    3. Колеса з'їдають асфальт,
    викочуючись на міст.
    Дорога вся затремтіла
    під лапками мурахи.

    4. Дівчина поруч підвелася -
    небо розверзлось раптово.
    Автобус їде у безвість,
    притискаючи колію трамвайну.

    5. Світлофор червоний - зупинка щастя,
    зелений - навіжена гонитва.
    Кінцева зупинка - тупик...
    тупий... найтупіший.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  30. Шон Маклех - [ 2013.05.12 22:43 ]
    Мiй кiлт
    Кожен клан у гелів має свій візерунок і поєднання кольорів для кілта, свій тартан. Кольори нашого клану – сірий, брунатний, синій та темно-червоний. Я згадав про це і написав таке:

    Мій кілт
    Картатим візерунком
    Нагадує мені про історію
    Мого гордого клану.
    Його кольори пожухлої трави
    Та холодного вітру,
    Осіннього моря
    Та загуслої крові
    Пролитої за свободу ірландцями –
    Жителями зелених пагорбів.
    У кольорах мого кілту
    Терпкі пісні уладів,
    Тужлива музика сідів,
    Гіркі слова скел,
    Осінні барви самайну,
    Вогні свята Тари,
    Мудрі таємниці Коннахту
    І веселі віршики Мунстеру,
    Сталь мечів Уладу,
    Камені Гори Королів,
    І сама Доля –
    Моя вересова Ірландія…


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  31. Світлана Сторожівська - [ 2013.04.26 15:18 ]
    Сходи
    Я бачила як палали хмари,
    Падаючи на землю попелом.
    Попелом трояндових дощів
    У душу.
    Тихо.
    Це горіли сходи до вічності,
    Які я скільки років клала
    Кольоровими обгортками безглуздя
    Віршованих ідей.
    Наївно.
    Це, вочевидь, вічність не захотіла
    Відкрити мені таїну.
    Тому що в мені немає нічого вічного
    Крім віршів,
    Звісно.
    Бо секрет людської ефемерності
    Полягає у справах.
    Мої сходи згоріли. Чому?
    Бо я відкрила смертним таємницю
    Небесної канцелярії.
    І тепер я покарана.
    Та Пегас мій уже приборканий.
    І ми, вигнанці, полетимо на землю.
    Бо якщо до неба я не дійшла,
    То буду
    Шукати натхнення
    На землі.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  32. Олександр Гора - [ 2013.04.09 03:10 ]
    Сказочный сон...
    Струится из сердца любовь, как большая река
    И в небесах Луна говорит со звездою.
    «Она тебя любит!» — шепчут мне облака,-
    «И будет вечно с тобою.»
    Мы сок пожеланий в бокалы нальем,
    Мы счастливы здесь, с тобою вдвоем,
    Купаемся в радости и любви,
    Глаза от счастья сияют твои.
    Прошлое кануло в небыль, его не осталось,
    На весеннем лугу ты собираешь цветы.
    Радостью ласково мне улыбаясь...
    Может мне все это снится?
    Поцелуй, будто сказочный сон...
    Нас не вино пьянит, а счастье!
    Сердца поют как птицы - в унисон!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Василь Кузан - [ 2013.04.08 10:18 ]
    Тлумачення сновидінь

    Пуп’янки твоїх цілунків
    Розцвітають дивним цвітом
    Орхідейним.

    У молитву
    Заплітаю грішну думку
    Приворожену тобою.

    За водою
    Упокорено пливу.

    Не обожнюю, а більше:
    Ритуальне поклоніння
    Вимальовую на сонці.

    Сонні ранки напливають
    На холодний берег ночі,
    Злизують
    Із неба сіль.

    Тіні Фрейда незбагненно
    Вписують мене пастельно
    У картини
    Пікассо.

    08.04.13


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (12)


  34. Юра Товмач - [ 2013.04.06 18:04 ]
    Томущо


    Чому горять зорі
    Бо є ти у мене
    Чому світить місяць
    Бо є я у тебе
    Чому сліпить сонце
    Бо то ти а не сонце
    Чому над нами небо
    Бо то янголи над нами
    Чому трава зелена
    Бо неї ступають твої ноги
    Чому вода мокра
    Бо наші очі сповиті морями
    Чому вітру не видко
    Бо торкаю твій подих
    Чому вербе гнешся
    Бо слухаєш мій погляд
    Чому Дніпро стогнеш
    Бо бачимо наші голоса
    Чому соловейко співає
    Бо тепло торкає наші серця
    Чому музика грає
    Бо в колисці хтось плаче
    Чому обручка на то’бі
    Бо кохання спокою не знає
    Чому ти мене кохаєш
    Бо не бачимо життя наосліп
    Чому ти стала моєю
    Бо життя то є казка...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Шон Маклех - [ 2013.04.01 19:20 ]
    Туман як гума
    А насправді весна. Зрозумій.
    Твоє замкнене коло Спінози
    Через сірість ґотичних надій
    Через спроби злетіти у небо
    Таке ж сіре як місто.
    Ні, як туман – сіро-біле.
    Ти тікаєш від сірих людей
    В сіре небо. Твій світ
    Кольору миші. Недарма
    Тобі
    Так до вподоби коти.
    А насправді весна…
    Руки грієш на вогнищі міста
    Кожний вогник вікна
    Вуглинкою димної варти
    З космосу хтось
    Думає нишком – вогонь.
    Він не знає, що згасло
    У мокрому місті усе –
    Навіть серця.
    Шкода, що смерті немає –
    Я б залюбки полетів
    У вічне ніщо.
    Та судилося знову вертатись
    У Всесвіт асфальту і кави –
    Сірим котом, жовтим метеликом,
    Білкою чи ескімосом, поетом чи круком.
    Навіть віра моя охолола.
    А нині весна!
    Казку Платона читаю шпакам.
    Сон мій Лукрецієм сивим
    У мрії папуги.
    А за вікном – все той же туман.
    І люди все ті ж.
    Добре, що кіт муркотів
    Тихо на вухо:
    «Нині весна…»


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  36. Віка Діденко - [ 2013.04.01 10:01 ]
    лі.та..ти...
    лі.
    та..
    ти...
    в самому слові проростають крила
    відчуваєш, як тріпоче небо
    шпаринками вічності
    у твоїх
    небезсмертних легенях
    відчутно..
    всесутньо
    вибухаєш пелюстками сонця
    і на швидкості світла
    на такій повільній
    швидкості
    сплетених мрій
    перелітаєш павутиння вигаданих кордонів
    дороги зречених місць
    і безмежності волі

    я (не) ілюзія
    я просто маленький
    промінь сонця
    що любить подорожувати
    сітківкою твого ока
    на екваторі
    спільного раю

    лі.
    та..
    ти...
    та ти
    чомусь обираєш землю.

    [2011]


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  37. Шон Маклех - [ 2013.03.22 22:03 ]
    Колюча вовна
    Моя вдова
    Сплела мені светр
    Колючий як кущі вересу.
    Моя вдова
    Постелила мені постіль
    З білого туману.
    Моя вдова
    Зварила мені грог
    З терпких ягід терену.
    Моя вдова
    Навіть не знає
    Що цей зелений пагорб
    Став моїм темним домом,
    Що я блукаю кожної ночі
    Нетривкою тінню
    Берегом холодного моря
    Слухаючи одвічну пісню
    Невгамовного західного вітру.
    Уже ніхто й не пам’ятає
    Чому Ірландія
    Стала країною смутку
    І чому добровольці
    Мусять щоночі блукати
    Шукаючи листя шамроку…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  38. Шон Маклех - [ 2013.03.21 10:25 ]
    Зелений капелюх
    Написано 17 березня - в День святого Патріка.

    Вдягну свого зеленого капелюха,
    Прикрашу чорний плащ буднів
    Триєдиним листком шамроку –
    Запашним і розділеним
    На три частки буття –
    Сон, реальність і потойбіччя.
    Буду слухати скрипку
    Старого, але веселого шанахі,
    Що грає прямо на вулиці
    Про росу туману
    Та брудне старе місто,
    Про живу воду в келиху
    І гірську дорогу в Дублін,
    Що вірить – життя недаремне,
    Що вміє веселитись
    Коли всім сумно,
    Що вміє плакати
    Коли всі сміються.
    Йду вулицями серця,
    Містом з терпким присмаком віскі.
    День зелених думок –
    Навіть моя сива борода
    Стала зеленою –
    Я повірю, що мій острів весняний.
    Нехай моя весела віра
    Лише на день…
    Але все таки…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  39. Олена Опанасенко - [ 2013.03.20 09:25 ]
    Рибина смутку




    О сіра холодна рибино смутку,
    прошу тебе, залиш
    підводні печери моїх спогадів,

    тяжко мені з тобою.
    Твоя срібна луска відблискує
    відчуттям провини і сорому,

    ми ж нікуди разом не допливемо,
    загинеш ти у мені
    і я із тобою всередині.

    І тоді ти просиш мене відкрити
    кам'яну браму підводних печер,
    бо ж тебе не пускають на волю
    власні мої страхи.

    Вдих — і ти випливаєш,

    видих — тиша і спокій.

    Пливи, мій смутку, далеко пливи

    у забуття затоки.





    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  40. Тетяна Добко - [ 2013.02.27 19:25 ]
    Натюрморт з мушлею
    Послухай як море шумить
    У цій невеличкій мушлі, –
    Увічнена пристрасті мить
    І хвиля глибокого суму.
    Пелюстки рожевого сонця
    Падають краплями в душу,
    Увічнена радості мить
    Поруч з тобою, Друже…

    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  41. Шон Маклех - [ 2013.02.22 10:18 ]
    Бiле i зелене
    Колись у Богом забутому селищі Коннахта одна сива бабуся розповідала мені легенду про Шовкового Томаса. Я подумав на мить, що її біле волосся нагадує шовкову стрічку і що минуле насправді не минає. Потім я слухав вітер, який шумів у верховітті старого ільма і написав таке:

    Одягну на своє тіло
    світанок замість одягу
    Повірю на мить,
    що білий день –
    це жменя горіхів
    які лускає патріарх друїдів
    а життя це листяний ліс
    в якому заблукав шелест,
    в якому час пряде вухами
    сірим зайцем епохи.
    Граб та берест -
    дерева тужливого ренесансу
    ваші арфи зелені
    грають реквієм
    Бріану Уа Нейлу –
    Останньому королю Ірландії.
    Білі постаті
    ступають босими ногами
    по синьому моху…


    Примітки:
    Шовковий Томас – Томас Фіцжеральд, що очолив повстання в Ірландії в 1534 році. Страчений в Тауері після поразки повстання.
    Бріан Уа Нейл (Brian Ua Neill) – останній верховний король Ірландії. Спробував відновити незалежність і єдність Ірландії у 1258 – 1260 роках.
    На світлині - руїни замку на горі Кашел - резиденція верховних королів Ірландії в добу середньовіччя.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  42. Лариса Чаєчка - [ 2013.02.17 18:12 ]
    Поетична спроба...
    Спробую і я вірш написати,
    Заохочена до цього авторами,
    Які вміло викладають на папері занотовані
    Думки рядами…

    «Підкралась осінь тихо, майже без дощів,
    І хризантема зацвіла в садку, як завжди, пишно.
    Немає смутку, як не може його буть,
    Коли проміння сонячне пелюстки квітів
    Розфарбовує так ніжно!»

    2012


    Рейтинги: Народний 5.38 (0) | "Майстерень" 5.25 (0)
    Коментарі: (3)


  43. Шон Маклех - [ 2013.02.16 23:31 ]
    Спогдядаючи мурашник
    Колись у Норвегії я споглядав старезну сосну, що виросла серед кам’яних скель. Падав лапатий сніг. Я довго блукав по глибокому першому снігу аж поки не звалився з ніг. Пізніше, сидячи біля вогню коминка в старезному кам’яному будинку, я згадував цю історію і написав таке:

    Мурахи! Я ваш повелитель!
    Це я блукав снігами Ісландії
    Дихаючи крижинками зірок.
    На схилах готичних Гімалаїв
    Це я мріяв про стежку
    Від одного дерева до іншого.
    Принесіть мені зерна,
    Які я покладу на долоні
    Мертвої почвари Гондвани.
    Сива борода Дарвіна –
    Бідолахи епохи сентиментальної.
    Одягніть макінтоші
    Будуючи піраміду з глиці.
    Моя тінь на мурашнику.
    Твоє дерево біля бароко
    Одразу наліво від Галілея.
    Дерев’яну кульку
    Кидаю в Космос.
    У чорноту. Навпростець.
    Покажіть мені Шлях
    До мого «я».
    До твого «ніби».
    До нашого «сутінки».


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  44. Шон Маклех - [ 2013.02.11 15:39 ]
    П'ятий Мананнан
    Емайн Маха. Її холодні камені
    І зелені пагорби журби
    Співають все ту ж пісню
    Хвилями запашної трави,
    Що і в часи Еохайда Мугмедона
    Та його гордих синів –
    Бряна, Айліля, Фіахра, Фергуса
    та Ніла – короля королів,
    Якому сама Влада
    Подала воду з криниці вічності
    Наповнивши глек пам’яті
    Явившись мисливцям епохи,
    Що заблукали у нетрях буття
    І старою потворною,
    І прекрасною дівчиною.
    Суха гілка тису
    Посеред оберемку хмизу –
    Це твоя забута легенда
    Країна Трилиснику
    І Священного Каменя!
    Я друїд-коваль віщую
    Знаками мальованими
    На білому камені Улада,
    На підвалинах дому Дінн Ріг:
    З білої піни хвиль
    Прийде на землю Ірландії
    П’ятий Мананнан –
    У променях слави
    Вісником Волі.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  45. Шон Маклех - [ 2013.01.30 01:45 ]
    Мiсто сирiт
    Якось одного зимового дня я прочитав у старій розірваній газеті замітку про монаха який спалив себе в знак протесту проти окупації Тібету. Було холодно як на душі, так і за вікном, і всі кольори стали відтінками сірого, я подумав, що Лхасу треба відвідати восени – коли прозорість осені нагадує прозорість розмови без слів. І тоді на білий папір мого нотатника лягли наступні рядки:

    Лхаса – місто сиріт.
    Таке ж сумне як Белфаст,
    Де діти вчаться плакати
    Швидше, аніж
    Дивитися на байдуже Небо.
    Де камені чорними жабами
    Скачуть у каламуть історії,
    Де палаци суворими келіями
    Дивляться в безодню нашого «Я»
    Пустими очицями черепа.
    Чуже залізо
    Тінями мертвих хмар.
    Поховайте мене в синьому небі.
    Мене – майстра мовчання,
    Носія костура з одного Сходу до іншого.
    Лхаса – кам’яне серце Азії.
    За крок до космосу – звук.
    На порозі Вічності – тиша.
    Біля дверей нірвани – білий пес.
    У Країні Снігів у білому одязі
    Сумую, що сонце не біле
    Над цими людьми із зажуреними очима…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  46. Флора Генрик - [ 2013.01.28 21:10 ]
    На перехресті /Дякую тобі/
    Дякую тобі,
    Зустріче на розі!
    Дякую тобі,
    Каво на морозі!
    Дякую тобі,
    Віршу, опівночі!
    Шлю тобі думки,
    Милий прехороший.


    Муки, мов струмки,
    Розганяю тихо,
    Ти була любов`ю,
    А тепер ти лихо,
    Дякую щодня
    Митям, що із мрії
    Перейшли в буття,
    Дякую за диво...

    Дякую собі,
    Знаю, є кохання,
    Виберу життя
    З мріями до рання,
    Може,опівночі
    Знову на дорозі
    Каву і вірші
    Вимрію собі....

    Дякую...тобі...


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (13)


  47. Мартін Ждан - [ 2013.01.25 17:13 ]
    Напиши мені листа
    Напиши мені листа
    Такого як я тобі писав
    Напиши мені листа
    Такого як я давно чекав
    З простими словами
    Без натяків сексу
    Без поцілунків також
    Ти ж не моя…
    І звісно, не твій я!
    Напиши мені листа
    Про те як ламає тебе
    Вночі від алкоголю
    Як тобі хочеться шаленої любові
    Напиши мені листа
    Коли зранку помираєш від головного болю
    Попроси мінералки у мене
    Попроси запальничку у мене
    Попроси обійняти тебе
    Попроси тюльпани, червоні тюльпани
    Які ти любиш більше за все
    Я принесу
    Лиш напиши мені листа
    Про свої потреби
    Я тебе не пошлю
    В супермаркет через дорогу
    Напиши мені листа
    Просто так,
    Без потреби.


    Рейтинги: Народний 5.25 (0) | "Майстерень" 5.25 (0)
    Прокоментувати:


  48. Галина Михайлик - [ 2013.01.25 15:37 ]
    Вікно
    Хочеш намалювати День? -
    Намалюй Вікно
    і сонячне світло у ньому.

    Хочеш намалювати Ніч? -
    Намалюй Вікно
    із яскравими зорями
    на темному оксамиті неба.

    Хочеш намалювати Смерть? -
    Намалюй Вікно
    із розбитими шибками
    і чорнотою порожнечі.

    Хочеш намалювати Життя? -
    Намалюй Вікно,
    яке сяє
    теплим вогником рідної домівки
    у безмежному просторі Всесвіту…

    29.04.1998


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (17)


  49. Мартін Ждан - [ 2013.01.24 17:09 ]
    Неділя
    Неділя моя не свята, ти приходиш до мене
    Із пивом в руках, тягнеш мене за гриву
    А я падаю на коліна перед тобою і пивом
    Я курва, раб. Маючи здорові нирки.
    Пізнаючи смак гріха. У місті Лева
    Я дихаю щоб пізніше закурити
    Швендяю зимним містом, шукаючи притулку не вдома.
    Відчуваю себе, п’яним Данилом Галицьким.
    Який в пошуках своєї кобили
    Встигає «назюзюкатись» до пів п’ятої
    А потім тримає себе у тонусі, щоб пізніше згадати слово "бодун".
    Я втратив мрію, точніше пропив
    Я хотів мати поїзД, і возити в нім співаків.
    Таких як бременські музиканти, з ослом на чолі.
    І щоб знайомий барабанщик не товк по столі.
    Я хотів мати дівчину, яка б кохала мене
    Пила мене як п’яниця пиво, п’яніла від віршів моїх
    Яка б забула про завтра!...і вчора
    Щоб жили сьогодні, пили вино на вечерю,
    А на сніданок їли яєчню або мівіну
    З вином що не закінчилося і не закінчиться.
    Але при чім тут Неділя?!
    Я почав писати про Неділю, а дійшов до дівчини
    Курва, чому я не можу написати про щось одне.
    Курва, чому я маю згадати завжди про дівчину.
    Курва, чому я ніколи не писав про літо.
    Курва, забагато питань, курва!
    Неділя день який не піде від мене без алкоголю
    Неділя день який напоює мене до забуття
    Неділя, курва і дівчата
    Плюс два не використаних презерватива
    Задумайся, курво, схаменись, тобі лише вісімнадцять
    Курва, куди ти заліз?!
    День не хоче відходити, ламається як…целка.
    Налий собі яблучного соку і пий.
    Не пиши більше, просто пий яблучний сік
    І не думай, не думай про Неділю, не думай про дівчат
    Просто пий сік і сиди тихо щоб ніхто не просік
    Твої солов’їні очі, які дивляться у бік
    На тих двох Чік
    Які п’ють вино по п’ять гривень за п’ятдесят грам
    Тільки не думай про них
    І про тих два презерватива
    Тільки не думай об’єднати це все…
    Ти закурюєш цигарку
    Мабуть вісімнадцяту цигарку
    Дивишся на годинник, потім на дівчат
    О пів на десяту вечора
    Ти докурюєш цигарку
    Мабуть ти докурюєш вісімнадцяту цигарку
    Підносиш своє змучене тіло
    Змучене Неділею
    І йдеш…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Вікторія Стукаленко - [ 2012.12.16 18:59 ]
    До Лесі...
            - «О, не журися за тіло!»
    Душа стрепенулась і завмерла
            - «ясним вогнем запалало воно…»
    у полум’ї затріщали тверді рубці ярликів і шрамів загальноприйнятого бачення життя
            - «вільними іскрами вгору злетіло…»
    замерехтіли, оживаючи,
    Перелесник,
    Той, що греблі рве,
    Той, що в скалі сидить

            - «я їм тоді проспіваю
    все, що колись ти…»
    дзвеніла сила невмирущості, незнищенності ЛЮБОВІ. Пропри все.

    Біля вчительського столу
    наче пломеніла разом Мавкою,
    у натхненному декламуванні фіналу "Лісової пісні"
    красива незнайома фея...

    2012-02-11


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   9