ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.10.17 16:29
Щоб не пускати дим у очі
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?

Марія Дем'янюк
2025.10.17 15:14
Коли тобі сняться рожеві сни,
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти назавжди її люба дитина.

Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині

Ірина Білінська
2025.10.17 13:56
І велелюдно,
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.

Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:

С М
2025.10.17 12:29
На порозі волоцюга
Їсить без турбот
Метильований сендвіч
Сам – ходячий гардероб
Ось іде дочка єпископа
Із іншого кута
Йому так ніби заздрить
Її гнали все життя

Ігор Терен
2025.10.17 11:13
А косо-око-лапих не приймає
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.

***
А балом правлять люди-тріпачі

Світлана Майя Залізняк
2025.10.17 10:44
Вийшов друком альманах сучасної жіночої поезії "Розсипані зорі", 50 поетес.
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ

Борис Костиря
2025.10.16 22:36
Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.

Татьяна Квашенко
2025.10.16 20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.

Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку

Євген Федчук
2025.10.16 20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і

Тетяна Левицька
2025.10.16 16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.

Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим

Артур Сіренко
2025.10.16 10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться

Ірина Білінська
2025.10.16 10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…

Я тобі в цій вічності побуду

Віктор Кучерук
2025.10.16 06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?

М Менянин
2025.10.15 23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.

Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,

Борис Костиря
2025.10.15 22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори

Іван Потьомкін
2025.10.15 21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під

Юрій Лазірко
2025.10.15 15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.

Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати

С М
2025.10.15 14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки

Ольга Олеандра
2025.10.15 12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.

Борис Костиря
2025.10.14 22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.

Віктор Кучерук
2025.10.14 21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.

Олександр Буй
2025.10.14 20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...

У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»

Ірина Білінська
2025.10.14 19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.

Небажані

Володимир Бойко
2025.10.14 12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією. Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть. Злі генії добре вміють прикидатися добрими. Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників. Імідж благод

Іван Потьомкін
2025.10.14 10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води

Микола Дудар
2025.10.13 23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…

Тетяна Левицька
2025.10.13 22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.

Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест

Борис Костиря
2025.10.13 22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,

Юрко Бужанин
2025.10.13 20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.

Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.

С М
2025.10.13 06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний

Юрій Лазірко
2025.10.13 04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес

Борис Костиря
2025.10.12 22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися

Микола Дудар
2025.10.12 19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…

До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…

Ярослав Чорногуз
2025.10.12 19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.

Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,

Євген Федчук
2025.10.12 14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.

Микола Дудар
2025.10.12 12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Євген Федчук - [ 2025.10.05 18:07 ]
    Про відьму та вовкулаків
    Хто в дитинстві не наслухавсь страшилок усяких.
    От увечері зберуться і більші, і менші,
    Всядуться навкруг багаття, язиками чешуть.
    Нарозказують, що менші аж дрижать від ляку.
    Хоч не хочуть показати, що отак їм лячно,
    Сидять, слухають, очима по темряві водять,
    Чи там перевертні всякі, чортяки не ходять.
    Щоб не втрапити до лап їм якось необачно.
    Нині черга Миколина дітлахів лякати.
    Набігались по толоці, багаття розклали,
    Повсідалися навколо та й слухати стали,
    Що Микола нині буде їм розповідати.
    А Микола умостився, на всіх подивився,
    Каже: - Нині я не буду дуже вас лякати.
    Розкажу те, що учора я почув від тата…
    Замовк. Хмизу у багаття класти заходився.
    Як багаття розгорілось, тоді став казати:
    - Було то давно, говорять у селі одному.
    Жив козак старий, багатий у селі отому.
    Була в нього гарна дочка, Марією звати.
    Був і син. Та він в ту пору вже на Січ подався,
    Замість батька товариству аби послужити.
    А дочка така, що впору уже й одружити.
    Та й красуня. А у неї дуже закохався
    Парубок Хома потворний дуже та липучий.
    Їй на вулиці постійно не давав проходу.
    Усе питав, чи за нього та вийти не згодна.
    Уже її приставанням своїм геть замучив.
    А всі знали, що у нього мати відьма була.
    Якось прийшла до них в хату сватати Марію.
    Мовляв, синові козак той відмовить не сміє.
    Та від козака відмову з порогу почула.
    Сказав козак: - Іди з хати, бо не буде діла!
    Я за твого сина доньку не віддам ніколи!
    Вийшла відьма, роззирнулась у дворі навколо,
    Та й у лице козакові люто прошипіла:
    - Не бути твоїй Марії одруженій зовсім!
    Плюнула та й подалася з козачого двору.
    І те відьмине прокляття відгукнулось скоро.
    Молоко із кров’ю зразу ж у корів взялося.
    Козак викликав знахарку, щоби пособила.
    Та, що треба, поробила, що слід, пошептала.
    Кров по тому у корів тих з молока пропала.
    Крім одного дня, як відьма шкоду поробила.
    Та то вже не таке лихо, можна примиритись.
    Думав козак: врешті відьма від них відчепилась.
    Скоро з сотником місцевим вони зговорились
    І його син з Марією мали одружитись.
    Наче, все благополучно. Справа до весілля.
    Уже молоді у церкві і під вінець стали.
    Попід церквою народу чимало зібрали.
    Стоять вози, прикрашені квітами і зіллям.
    А у цей час стару відьму на дорозі стріли.
    Щось вона на перехресті довгенько стирчала.
    Люди дружку потихеньку про те розказали.
    Але він махнув рукою: - Яке наше діло?!
    Обвінчались молоді та на воза сідають.
    Самі радісні й щасливі і народ так само.
    Їде той весільний поїзд дорогою прямо.
    На те саме перехрестя якраз повертають.
    Тільки віз із молодими повернув на нього,
    Як молодий з молодою вовками зробились,
    На очах у всіх із воза миттєво схопились
    І до лісу полетіли від поїзда того.
    І тут відьму всі уздріли, що збоку стояла.
    Тільки блиснула очима та і подалася.
    Звісно, крики, веремія страшенна знялася.
    А під возом гостре лезо у землі стирчало.
    Затужив козак від того, захворів небога.
    Послав до Січі за сином, зібрався вмирати.
    Син примчався, ледве тільки дали йому знати.
    Давай про усе питати тоді батька свого.
    Той і про корів повідав, й ніж на перехресті.
    А син його був завзятим, й чорта не боявся.
    Тож з відьмою розібратись чимскоріше взявся.
    У дворі почав сторожу він щоночі нести.
    В ніч, коли корови з кров’ю молоко давали,
    Заявилася та відьма, до хліва ступила
    Тут її рука козацька за патли вхопила,
    А друга кнутом по носі щосили врубала.
    Відбив козак відьмі носа, за патли тримає
    Та лупцює, що є сили. Звивається клята.
    А козак поміж удари узявся питати:
    - Щоб з вовків перевернути, що зробити маю?
    Відьма борсалася довго, верещала ґвалтом
    Та не витримала, каже: - Раз зумів зловити
    Мене, хлопче, та ще зумів мене не пустити,
    Як іще пообіцяєш мене не вбивати,
    Розкажу, що слід зробити з бідою тією.
    Козак мусив погодитись та дав таке слово.
    Тоді відьма втерла носа від чорної крові.
    Дала йому жмут волосся з голови своєї.
    Каже: - Заряди рушницю. Заряд забивати
    Треба ось оцим волоссям. Тоді йди до лісу.
    Там у балці біля річки уважно дивися,
    Оті самі вовкулаки мають проживати.
    Коли тільки їх помітиш, стріляй із рушниці.
    Коли постріл пролунає – вони людьми стануть.
    - Дивись, - відьмі козак каже, - я тебе дістану,
    Не дай Боже, твої знову це підступи ниці!
    Та зробив, як та веліла, знайшов балку в лісі,
    Двох вовків у ній побачив та й з рушниці вразив.
    Ті вовки перетворились на людей одразу.
    То були сестра Марія і зять його, звісно.
    Обнялися вони радо, звісно, просльозились.
    Син із дочкою і зятем додому вернувся.
    Старий козак про хвороби одразу й забувся.
    Стіл весільний накривати зразу ж заходились…
    - А що відьма? - хтось з малечі узявся питати.
    Парубок дотримав слова? – А як же іначє?!
    Чи буває що міцніше за слово козаче?
    - А відьма взялася й далі своє зло вчиняти?
    - Та ні. Тож козак дав слово. Люди ж не давали.
    Зійшлися якось всі разом, ту відьму схопили.
    Закрили у її хаті та там і спалили.
    Щоби шкоди не робила та зло вчиняла.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  2. Євген Федчук - [ 2025.09.18 19:26 ]
    * * *
    Жив в одного пана старець, ходив, побирався
    Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
    Залишилась після нього тільки одна свита.
    Та погана, що і бідний погидує вдіти.
    Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
    Тож підняв її на вила й закинув на хату.
    Довго там вона лежала та ж пора приспіла
    І ту хату перекрити людям повеліли.
    Скинули ту свиту з хати, вона й розлетілась,
    А із неї кругом гроші раптом покотились.
    Викликали люди пана: - Що тепер робити?
    Знайшлось грошенят чимало у старцевій свиті.
    Пан потилицю почухав та й людей питає:
    - Що ж, по вашому, робити із грошима маєм?
    - Може, роздамо убогим?! – хтось дає пораду.
    Пан на те: - Давати вбогим я би вам не радив.
    Бо ті гроші від жадоби. Він же прикидався
    Жебраком, ходив по людях та все побирався.
    Тож не можна їх на добре діло повернути.
    Задумалися тоді люди – як же далі бути.
    Та й надумались - на гроші порося придбати,
    Та, на скільки грошей стачить, його годувати.
    От, купили порося те й годувати стали.
    А воно, немов на дріждях росло-виростало.
    Спершу підсвинок, а потім виріс кабанюка.
    Бігає собі по хліву та голосно хрюка.
    Годували його доти, доки й грошей стало.
    А, як гроші скінчилися, громаду зібрали.
    Стали думати, що далі з кабаном робити.
    Пан і каже: - Тепер треба його відпустити.
    Нехай іде, куди схоче…А ми за ним слідом.
    Хочу знати, куди саме кабанюка піде.
    Осідлали десять коней, їдуть, приглядають.
    Кабан іде без поспіху, стає, спочиває.
    Вони також спиняються та його чекають.
    Врешті-решт на кладовище кабан повертає.
    Дійшов до тії могили, де сховали старця.
    Тут могилу кабанюка раптом рити взявся.
    Пан говорить: - Нехай риє! Напевно, щось знає?!
    А той усе своїм рилом землю розгортає.
    Рився, рився і дорився аж до домовини.
    Упав зверху, розпластався, бісова скотина
    Та і здох… А усі люди хреститися стали…
    Отакі старцеві гроші. Так вони й пропали.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати: