Таке сьогодення,
Немає натхнення
Щось справжнє,
Красиве зробить.

Таке сьогодення,
Немає натхнення
Дівчину вродливу
Любить.

Таке сьогодення,
Немає натхнення
Горілку холодну
Десь пить.

Таке сьогодення,
Що маю натхнення
Країну свою
Боронить.

Таке сьогодення,
Що маю натхнення
Гвинтівку на плечі
Звалить.

Таке сьогодення,
Що маю натхнення
В гармату снаряд
Зарядить.

Таке сьогодення,
Що маю натхнення
Мерзоту рашиську
Бомбить.

Таке сьогодення,
Що буду натхненно
Перемогу у Бога
Молить.

І в це сьогодення
Бажаю натхненно
У мирній країні
Нам жить!

28.02.2022 р.

Пташки пролітають і грізно
Хмари над ними висять.
Йдемо захищати Вітчизну,
Нема вже куди відступать.

Хто ж захисти'ть нашу неньку,
Рідну землю, домівку, сім'ю?
Збереже ту дитину маленьку,
Пташку дзві'нку в зеленім гаю?

Важка доля спіткала країну,
Тож йдемо ми її боронить.
Бити ворога будем без спину,
І не треба на місці сидіть.

Загартуємо шаблі козацькі
Та дістанем провірену зброю.
Наваляємо оркам ми хвацько
За мир наш, за правду і волю!

Тож єднаймось ріднесенькі нині,
Захід, схід, гуртом, усі разом,
Проженемо ми геть з України
Ту мерзенну, ту руську заразу!
26.03.2022 р.

Посадили тую – зеленіє
та й у тому місці безнадії,
де людськії мрії закопали,
де героїв України поховали.

Зеленіє туя і барвінок,
тільки душі не знайшли спочинок:
ворог лихом землю засіває –
душам вбитих спокою немає.

Лиш тоді воскреснуть вбиті мрії,
оживуть розстріляні надії,
коли кат останній в землю ляже.
Начувайся тепер, лютий враже.

19.05.2023 р.

Дев’яте травня двадцять третього.
В день перемоги над фашизмом
на Київ здійснена атака
ракет, запущених рашизмом.

О шостій ранку сонне місто,
іще не чути круговерті,
і ледь ясніє небо чисте,
та тиша вибухом роздерта.

Дзвенять шибки, виють сирени,
і ранішні птахи принишкли –
снаряд з ворожої машини
укотре в Києві щось знищив.

Цинізм, достойний божевілля
в потугах знищити народ,
веде катів із днів свавілля
до шибениць близьких висот.


09.05.2023 р.

Так вже вийшло, моя мила,
сумно трапилося так:
куля-дура уловила
ув одній з лихих атак.
Я на небі... Чуюсь вільно.
За́пал жити ще не згас.
І тому скучаю сильно
за тобою повсякчас.

Скоро я відсіль до тебе
шлях короткий віднайду,
і зориною із неба
в ніжні руки упаду.
Може навіть, як спасіння,
янгол спустить із небес,
і воскресну в Воскресіння,
як Господь колись воскрес...

06.05.23

Кожен раз, коли каву міцну
Я готую собі на сніданок
Після тихого мирного сну,
Я радію, що в мене є ранок...

І вклоняюсь в думках ЗСУ!

(2023)

Виє, виє...
Вітер віє...
Смертний вибух...
Скресла мить!..

«Може, там іще живі є,
де румовище димить?..
Може, там ще чутно згуки?..» –
хтось бурмоче шукачу...

З-під уламків видно руки,
і ні зойку, ні плачу́...

01.05.23

На місці вікон хижо зяють діри.
На серці ще хижішая діра.
Ракета у будинок прилетіла.
І вбила. Бо для вбивства і була.

Далеко десь, в краю високих нравів
і величі, що сягне давнини,
хтось галочку, вдоволено, поставив
й вмостився додивлятись скрепні сни.
І не печуть у цього когось очі,
пульс рівний і спокійний сонний вдих,
лиш щось у глибині його шкребоче,
та він це шкрябання ігнорувати звик.
Хропе, пускає слину на подушку,
пречує, як уранці командир
його звитяжну героїчну тушку
звелить упхати в вихідний мундир.

Передчуває шану і подяку.
А може й зірочку нову. На мідний лоб.
Не знає, що отримає гілляку.
Бо виродок. Мерзота. Й довбо**б.
Бо входить у юрбу дегенератів,
які живуть без мізків і сердець
в ядучих трунках власних постулатів
піклуючись лише про гаманець,
плодячи зло і роздаючи горе,
жадаюче усе, що є чужим…
Вони усі невиліковно хворі
величчям неіснуючим своїм.

Замість під’їзду – пустка і уламки.
Частина дому зникла в нікуди.
В які б ви, с**и, не упхались бганки,
вас знайдуть ваші люблячі «брати».


28.04.23

Гіркої ніжності сльоза
В очах твоїх потоку хвиля
Не має сну твоя душа
Блукає , мов осіння злива

Ти розплітала свій вінок
Брела холодною росою
Стелився по землі мов шовк
Твій слід , що крився пелиною

Гіркої ніжності сльоза
Бринить у грудях криком серця
Не має сну його душа
До тебе лине - громом неба.

Знищуй кацапа-рашиста до тла!
Нехай поглинає срасію згуба-імла.
Покараний буде диктатор-тиран.
Конатиме в пеклі від корчів та ран.
Катам його вічні страждання і муки.
За біль, за відрізані голови й руки.

Правду казав чеченський воїн-пророк.
Ступивши назустріч Всевишньому крок.
Зійшло над Землею Українське сонце.
Миру, добра і свободи у кожне віконце.
Слава героям – звитяжним воїнам світла.
Віддавшим життя, щоб Ненька розквітла!

Простигла, захаращена кімната.
Зім’ята постіль. Тріснутий нічник.
Старання, відчайдушні й марні, спати
в цю ніч знов не судилося. Сон зник.
Як сутеніло, гупнуло щось близько.
Потому тиша: клейка і густа.
Чомусь мовчить сусідківський хлопчисько,
надвечір рюмсав. Тиша огорта
і чавить, не приносячи покою,
незатишна й бентежна. Порвана
фіранка над квадратною дірою,
яка лишилась вчора від вікна,
метляється і стогне безголосо,
чіпляючись за скривлений карниз,
який погрожує звалитися на стоси
під тим проламом уцілілих дивом книг.
Шпалери в шматті й в обгорілих плямах.
Підлога, як город після кротів.
Та воля затялася – не віддамо!
Здолаємо цих клятих ворогів!
Сон не іде, і мучить тіло втома.
Трясеться кволе світло нічника.
В осерді розкуйовдженого дому
в кулак рішуче стиснута рука.

17.04.23

Дихає смертю московська навала,
Щиряться хижо отруєні жала,
Гірше диявола вража личина,
Бий окаянних – рятуй Україну!

Гарний оратор -
Рідко добра людина.
Як на мене кращий синонім - диктатор
Це підтверде не одна країна.
1939-1945 - шоа..
Стільки людей полягло, а за що?
За мир за свободу, у бій - кричали вони!
Люди йшли, вмирали, та не їх сини..
Памʼятате це, коли дивитесь ефір,
черговий оратор:
- я готовий їх знищувати, вбивати
- Добровольцем чому не пішли?
- багатодітна сімʼя - не маю права воювати
- А ваші старші сини, чому їх не віддали?
- та не українці ж вони. Громадянство Америки мають мої сини
А що це за тема з донатами,
футбольним коментаторам на росії?
Кому ви служите меценатами?
Тим хто живе в автократії?
Ви це серйозно!!!?
Країни вводять санкції для рашки,
щоб задушити їх народ.
Вони і так повільно діють,
а через вас недочикатись нам переворот..
Грошей багато, нікуди дівати?
Так пожертвуй їх нужденним!
Тим хто пішов країну захищати,
Тим хто лишився без домівки,
хто тяжко ранений, дитині без сімʼї,
кого до нитки обібрали, що їсти вже нема чого..
Цей список безкінечно можно продовжувати,
але не буде тут тих, хто лишив нас домівки.
Тих хто свої права в нашій країні вздумав диктувати.
Для таких у нас лише свинець та гармати!
- та наша влада не свята! - скажеш ти.
- Так не свята, правда вона завжди гірка.
Кожен строк новий президент,
а корупція була і є.
І серце розривається, кровʼю обливається,
Що у наших людей в такий час
рука грабувати підіймається.
Що плаче над труною мати.
- Ніякі гроші мені не повернуть мою дитину..
А наша влада: -хм, тоді ми вам нічого не винні.
Але країна починається із тебе -
Змінись, навчи кращому свою дитину.
А я почну із себе -
І навчу добру свою родину!

15.04.2023

ІВесна одягає ліси
у білу засніжену свиту,
ховає красу первоцвіту
і, наче краплини сльози,
прозорі перлини роси
на вітті облизує вітер.

Охоплює небо журба...
немає великого свята,
земля не оновлює шати,
заплакала соком верба...
у кого життя – боротьба,
то того й лозою шмагати.

ІІСумує природа сама
у передчутті, що зима
вертає своє... до потопу
солдати готують окопи.
Ось-ось залунає сурма
Виговського із Конотопу.

Велика надія ще є
на Бога війни... і немає
ніякого сумніву. Б’є
арта по орді. Настає
гаряча пора... наступає
на ворога і... дістає.

ІІІІ це – на здоров’я, на щастя!
Та є дорогою ціна
і чистого неба, і рясту...
.........................................
на тлі весняного контрасту
чекає погоди війна...
до літа далеко... весна
іде в атакуючий наступ.

04.2023

Що малюють наші діти?
Жовті та блакитні квіти,
Сонце, біленькі хмаринки,
Відбудовані будинки,
Школу, стадіон, садочок
І заквітчаний куточок.
На асфальті у містечку
Котик, Зайчик і сердечко,
Мчить додому потяг тата,
Перемоги світле свято!

І малеча має хист :
Цей малюнок — щирий лист,
Надихають любі діти
Рідний край наш боронити.

Хтось про це кричить,
Хтось про це мовчить..
Але річ в тому,
Що серце реветься на шматки, як же хочеться миру,
свободи нашій країні, як же хочеться додому..

2023

Напомню, что все люди больны...
Что бы не нагоняли себе там нагоны
Люди - без исключений все пиздуны
Указ, 14й, по студентам сразу же палят погоны

Значення явищ і слів помінялося.
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кров҆ю війна!

Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую
З нами не згідних! До наших ідей

Не притулятися жирними плямами
Власних і чиїхсь оманливих мрій.
«Руського міра» брудними уявами
Вже не заразите наших дітей!

28.03.23

Всміхається хитро чеширська котяра,
А в душу встромляються кігті її.
Немає на світі страшнішої кари,
Аніж, коли зраду вбачають свої.

«Своїх» наплодилося скрізь - легіони,
Кошмарять не гірше за ворогів.
І, де пролягає рубіж оборони,
Не втямиш, якби навіть дуже хотів.

Не прошу в тебе мстивості та гніву.
І того й того маю досхочу.
Я їх вбивати хочу без надриву.
І цю киплячу в жилах злість жахливу,
мов списа, ще гостріше наточу.

Я хочу їх вбивати, тож дай сили,
прогнати погань з нашої землі.
Загнати ту заразу до могили,
щоби усі, кого ті кляті вилупки згубили,
з відплатою свій спокій віднайшли.

Для мене і для кожного солдата,
для кожного, хто зараз йде у бій,
наснаги, щоб ішли у бій завзято,
щоб битва ця не нами розпочата
сконанням стала всіх рашиських мрій.

Для рідних, що чекають звістки вдома
чи моляться в якімсь чужім краю,
дай твердості, щоб не змогла утома,
непевність чи розпука несвідома
в душі посіять трутизну свою.

Я мрію знову чути голос доньки,
синочка вчити забивать голи.
Тримаючи дитячі їх долоньки,
гуляти з ними, мружачись на сонці,
повторювати – ми перемогли!

07.03.23

Вчорашнє «Дякую» упало на асфальт
Сьогодні зранку,
Щоб стати чорнотою чорних шпальт
Ще до світанку.

Вчорашнє «Дякую». Чиїм воно було,
Що за водою
Пішло і стало на крило
Над суєтою?

Чом не злетіло, не зірвалось стрімко з уст
У синій простір?
Чом не припало до душі комусь,
Не стало гостем?

Розіпнуте на струнах чорних шпальт,
Розбите друком,
Вчорашнє слово, те, що впало на асфальт,
Чи стане звуком?

12.01.2023

Це не минає... наче – уві сні...
перед очима показова страта
ордою полоненого солдата
лихої долі на його війні.
«Кіно і німці»... відео сюжету,
якими є нащадки козаків:
немає люльки, курить сигарету
останній раз... сміється з ворогів,
не віддає шеврони-еполети,
у погляді – зневага до катів
і як остання куля у набої,
допоки не поникла голова,
шукає найвагоміші слова, –
і ... слава Україні... і герою...
........................................
така вона... історія жива.

03/23

Камін будинок гріє,
Ніч несе прекрасні сни.
І дитина гарно мріє,
У ліжку на боку сплячи.
"Моя люба, сонечко моє,
Спи кріпко, солодко,
Бо тільки в снах, побачиш личико моє,
Моя мила чарівна ти золотко.
Життя все складніше буде,
Багато принесе і горя і печалі.
Але як тільки зло тебе візьме,
Ти жени його найдалі.
Скажи мамі, як я її люблю,
І зітри всі сльози з ваших лиць.
Останній раз тебе я обіймаю,
Не сумуй моя дитинко, циць."
Встала дівчинка,
Й побігла весело до мами.
"Нашого я татка бачила,
Знаю, він спостерігає там за нами."
2023

Коли до нас прийшла біда –
кати з мечами,
Коли нас нищила орда-
ВОНИ МОВЧАЛИ.
Коли згвалтовані жінки
Від мук кричали,
Та в мить сивіли малюки-
ВОНИ МОВЧАЛИ
Коли вивозили зерно,
що підло вкрали,
створивши голод, все одно-
ВОНИ МОВЧАЛИ
Коли у Бучі й Ірпіні
дітей вбивали,
земля палала у вогні-
ВОНИ МОВЧАЛИ
Коли людей, немов собак,
у рів спускали
у фільтраційних таборах -
ВОНИ МОВЧАЛИ
Коли на села та міста
фосфат кидали,
Та біснувалася орда-
ВОНИ МОВЧАЛИ
Не дай Госп-дь, понад усе,
щоб діти знали,
як світ загинув через те, що
ВОНИ МОВЧАЛИ.........

– Як добре, мамо, що Ви уже
десь там далеко, де мир і спокій.
Господь, я знаю, Вас береже,
а я у яві живу жорстокій.

У нас тут, мамо, іде війна,
лише недавно село звільнили...
В льоху сиділа всі дні брудна,
молила Бога, додав щоб сили.

В садибі хати уже нема...
Та що там хати – села немає.
І тільки річки бліда кайма
руїни вкупі оці тримає.

Де квітнув сад наш, тепер пустир,
гілля опале і вирви, вирви...
Димить около уздовж і шир,
дивлюсь у небо, немов із прірви.

Ви, ма́буть, теж там – у небі тім,
відсіль за димом я Вас не бачу...
Нема життя тут, в селі пустім,
ось вийшла з льоху – стою і плачу...

Учора звістка прийшла сумна:
в бою загинув синочок любий...
Така в нас, мамо, іде війна –
кривава й хижа, аж до загуби...

9.02.23

(Присвячується Наталі Козуб)

Вікна кав'ярні, неначе портал у життя:
Хтось коло ятки купує троянди червоні,
Котить бабуся в рожевім візочку дитя,
І на ходу щось записує у телефоні.

Мама біжить, щоб впіймати малих втікачів,
Щулиться бідний студент у пальтечку легкому...
Жінка за столиком витягла зв'язку ключів -
Все, що у неї лишилось від рідного дому.

24.02.2023р.

І брати, і сестри — на чужині,
І батьки і діти — вся рідня.
Хто ж лишився в рідній Україні?
Українців меншає щодня.

Гуркіт бою. Сліз в диму не видно,
Дітки гинуть. Горе п’єм до дна.
Опосіла землю ненаситна
Люта гидь — московська сарана.

27 лютого 7530 р. (Від Трипілля) (2023)

У кожного своє посильне мито,
якщо це не полон і кабала
у кігтях двоголового орла.
Примушені диявола любити,
на лобній площі оніміли діти,
оточені парафією зла.

Юрба іуд напевне добре знає,
де ділися дітей оцих батьки,
які із Маріуполя, таки,
та гадина запрошує до раю...
одна дитина вуха затуляє,
аби не чути їхні матюки.

02.2023

Знову землю вкриває чорним покривом дим.
По окопам б'є ворог залпом «Градів» рясним.
За бої всі запеклі і за тонни брехні
Хай горітимуть в пеклі кожен день москалі.

В небі синім не гуси, а «Шахіди» летять.
На полях серед проса ППМ-и лежать.
І вмирають солдати, і палають мости –
Ворог нашу країну розпина на хресті.

За героїв загиблих, за згорілі міста
Нам по повній заплатить ця проклята орда.
Збройні сили країни, наші доньки й сини,
Захистіть Україну, поверніться з війни.


22.02.2023 р.

присвячую В.

із дерев осипається попіл,
холодний вітер змушує ховати
підборіддя за комір.
у темноті з’являється тінь,
що блукає тут при найменшій нагоді.

його кроки важкі,
його одяг змішався
з брудом, кров‘ю і потом,
його руки покрилися тріщинами,
зморшки стали ще глибшими,
брови - насупленними,
а погляд - пустим.
він залишив домашні турботи
до кращих часів,
які ніколи вже не настануть.

він закурює.
кладе автомат,
знімає рюкзак
і бронежилет,
пробитий трохи нижче серця.
очі виїдає дим сигарет,
але він не звертає уваги -
остання затяжка завжди найсмачніша.
про що він думає зараз?
можливо, про свій будинок у моря
або про те,
що не встиг зробити раніше.
про ту саму дівчину,
якій так і не освідчився.
про побратимів,
яких він залишив.

його не лякає звук
гусениць танків,
розриви снарядів
чи гул авіації.
він загартований пеклом:
Іловайськ та Дебальцеве,
бої за Мощун, Чернігів
і знову Донбас.
він повернувся туди,
звідки все починалося.

його душа назавжди залишиться
прикутою тут в цьому місті.
пам‘ять про нього -
в серцях тих, з ким
стояв пліч-о-пліч
в холодних, вогких окопах,
тих заради, кого він бився,
і віддав найдорожче.
нехай його згадають прості громадяни,
нехай згадають політики,
нехай в школах про нього розповідають
люди, які його знали й любили.

і якщо я вже пишу про нього,
то згадаю всіх, хто загинув.
хто пройшов через пітьму
та продовжує йти крізь неї.
в той, час коли
солдати оберігають
наше майбутнє -
митці кладуть це в свої болючі сюжети.

але ця історія не про війну.
ця історія про самопожертву.

серпень'22, лютий'23

Звертаючись прямо до Бога
я кличу себе звідусіль
навколо лунає тривога,
характер твердий – це та сіль.
Від себе прийшов визволяти
сусід, бо в себе він ніхто,
а ладні на нім заробляти,
бодай хоч на смерті, і хто?
Чому йому треба померти
в далекім від дому краю?
Чому він готовий до смерті,
залишивши стежку свою?
Стрічають його дуже вперті,
що виросли змалку в краю
і з болем дають йому вмерти,
закривши родину свою.
За правду і відданість Богу,
за все, що від Нього в нас є
плекаймо в душі перемогу
і твердо стоїм за своє!

17.02.2023 четвертий страннік

Хочу у люльку - Божу долоньку:
Хай колисає стомлену соньку.
Хочу у люльці заснути калачиком,
Далі прокинутись сонячним м'ячиком.
Хочу рожевих і місячних снів,
І чарівник щоби радо зустрів.
Маю до нього прохання єдине:
Хай переможе в війні Україна,
Нехай додому повернеться татко
І приголубить своє зайченятко.

Росія вірує в царя
Довіку й без ума.
Тому і трощить все підряд
Великоро́сівський вар’ят,
Бо вибору нема.

Така паскудна рабська суть,
Гнилий менталітет.
Коли ж чортяки їх візьмуть
І їхні душі упадуть
В клозет на букву зет.

Потріскує гілля, палаючи у вогні .
Заварює зілля в чавунному казані
Відунка стара - волосся, мов
Сизий дим.
Полин і кора - цілюще бува гірким.
Загрозливі тіні звиваються уночі.
Різким хихотінням лякають руді сичі.
Страшна моровиця збирає рясний врожай.
Кому там не спиться?
Ховайся або тікай!
Прозорий пергамент шкіри
В рясних візерунках рун.
Вітри продувають діри, на бантині кіт Мовчун.
Подалі від злого ока захована хижа ця,
Скаженого людововка і найманого ловця.
У хижі під кволим дахом
Чекають, що принесе
Того, хто позбувся страху,
Чи може утратив все .
Бо тільки такі сміливці, які без царя живуть,
Зі словом, твердішим криці,
Тернистий торують путь.
Когось таки та й наверне
Молитва з усіх-усюд.
- Він обраний, характерник, -
Врятований мовить люд.
О.Л.
Лютий 2023 рік

В сховищах таємної кімнати,
В мотлоху і баночках від вакси
Той, кого не можна називати,
Жадібно ховає горокракси.

В дзеркалі холодному Яцрес(а),
Ніби найвеличніший з драконів,
Він вершить свою криваву месу,
Сидячи на золотому троні.

Військо кровопивці носферату -
Зграя смертежерів-людоловів.
Той, кого не можна називати,
Захмелілий від людської крові.

Зілля і магічні амулети
Не врятують більше від навали!
Вірус завойовує планету.
Рвуть повітря "смерчі" і "кинджали"

Чорний сморід закриває сонце,
Десь у високості ворон кряче.
Жменька відчайдушних оборонців....
Суне степом рать мерців ходячих...

Минають в тривозі і ночі, і дні.
Спустошені землі, у небі вогні…
Не віримо досі,
Що лихо це з нами.
Нена́висть та сльози, -
На жаль, так буває.

Хтось іще не награвся в війну,
Хтось життя загубив серед поля.
Дехто досі кричить: «Не піду!»
Чи за безцінь вже душу свою
Продав чорту «за мір» у неволі.

Покинуті села, згорілі міста…
Де правду шукати? Чи правди нема?
Течуть ріки крові,
Смерть ходить слідами.
А сироти, вдови –
Чому так буває?

Чи зітліла в серцях доброта?
Чи емпатія й людяність стерті?
І дітей забирає війна…
Не поможуть тим людям слова,
Хто не жив ще, а вже бачив сме́рті?

Не розрадить ніщо й не утішить
Ні вдову, ні заплакану маму.
Їм сказав би: «Буває і гірше»,
Тільки гірше уже не буває…



2014р.; 2022р.

Гей, що ж за шум стався,
Що хлопці пішли до повстанців.
Пішли наші хлопці до повстанців,
Щоб прогнати голоту з України.
Гей, лунає пісня долиною,
Лунає за горою, за рікою.
Це йдуть повстанську полки
На захист батьківщини.
Лиш почув недобру звістку,
Відразу записалися в військо.
Щоб воювати за волю рідного краю,
Пішли відразу після студентських лав,
Нас власний дух до боротьби схиляв,
Бо той хто захищає, ніколи не вмирає!!!

"Так, кохана, все чудово
Твій ласкавий голос змушує мене жити
Не чути вже пострілів з гармат
Так, я скоро вже повернуся додому

Так, кохана, ми підемо в кіно
І в кафе улюблене зайдемо
У батьків не були ми давно
Ні, нізащо не впадемо

Все, кохана, я побіг
Кличуть мене побратими"
А потім там він і поліг
В тому пеклі на полі бою...


10 жовтня 2022р

темна ніч, над містом роїться клуб густого диму
горять тіла заморених людей
кожен з них на вік лишив свою родину
лиш звістку принесе тренований лакей

кати, які свинцем лікують анемію
які псують загальностале консоме
чи може я чогось не розумію
бо терорист-асвабадітель своїм спасенієм воплоджує все зле

чи їх чекали на землі незламній і одвічній ?
лиш ті, хто за союз продав б і власого отця
наш час-життя в пригоді динамічній
і кожен з нас має боротись до кінця

2023

Ти вклонятись не вмів
Ані кулям, ані ворогам,
І у вічність пішов
Як і жив, не схиливши коліна.

Ані сльози, ні гнів
Не зарадять прощальним словам.
Ти своє не дожив,
Аби вічно жила Україна.

На колінах зустріли твою домовину
Благала мати:" Синочку, вставай"
Забрала війна молодого хлопчину
Кричали рідні і друзі :"Прощавай"

Не обіймеш,ти,ніжно матусю свою
Сльози пролила вона над холодним тілом твоїм
Загинув,ти,воїн,в кривавім бою!
Загинув,ти,в полі безкраїм!

Твій рідний дім та рідний поріг
Заночуєш ти тут вже востаннє
Молились ми та Бог не застеріг
Вшануєм ми пам'ять твою на Хвилині мовчання.

Залишились вони під руїнами дому
Зранку ще проживали щасливе життя
Комусь доведеться залишитись одному
А хтось не дочекався і повноліття

Вони жили,раділи,сміялись
Святкували новорічні свята
Вони вже майже не боялись
Неживі вже їхні вуста


2023
Вірш посвячений загиблим людям унаслідок ракетного удару в Дніпрі 14.01.2023

Ой, ростуть червоні помідори,
Ой, ростуть зелені огірки.
Найстрашніше горе,
Коли дітей хоронять батьки...

На даний час, зовсім інші стандарти -
І те що було раніше, втратило актуальність.
Але за щастя боротися варто,
Тому треба йти на крайність!..

В жилах холоне кров,
Коли бачиш ці кадри...
Боже, чому знов і знов,
Беззахисні повинні вмирати?..
Поет немає права,
Писати цікаві вірші.
Особливо коли сонце ласкаве,
Все темніше,
І темніше...
Вже не співають солов'ї,
І пісні їх не б'ють у груди.
Приходять на землю часи нові,
До яких не готові люди.

Ой, не журися
Мила Орися.
Краще почни співати,
Про те як пішов воювати
Твій чоловік!
І розкажи своїй малечі,
Про Щедрий, добрий вечір.
І про подальшу перемогу,
Яка дає змогу
Майбутньому поколінню,
Шлях до життя спокійного!
І вільну Україну,
І щастя довгого.
Ой, не плач Катруся,
Краще йди щедрувати!!!

Рідна мати Україна,
Скільки ж років ти живеш!
Скільки всього потерпіла,
Во рогів було без меж
Всім земель наших хотілось,
Бо свої,бач,не такі.

Йдуть на нас,щоб визволяти,
А на ділі,щоб вбивати..
Наш народ їм не по силі,
Разом нас їм не здолать,
Разом мі велика сила,
Нас не вийде розламать!

Хай сидять в своїх халупах,
Бо всі зляжуть по трунах!
Скільки ж крові пролилося
Із сердець наших вояк?
Ми за них, всі молимося,
Вдячні їм,неабияк!

Наші вільні громадяни,
Йдуть туди,в без вороття..
Боронити нас хотіли,
Щоб могли спокійно спать.
Скільки ж всього натворили,
Орки, злії, як вовки?

Стільки ж років наврочили
Мук й страждань самим собі!
Хай вмирають,із не жалко,
Вони знали,на що йдуть.
Ми не любимо їх палко,
Нас вони не покладуть!

Та чого ж свого замало,
Тим скотам,що йдуть на нас?
Дивляться вони зухвало,
Корчуть різних нам гримас
В нас тут їм ніхто не радий!
Нас не треба визволять!

Залишають слід кривавий,
Взять би іх,та й розстрілять!
Хай ідуть на свої землі,
Й не чіпають більше нас,
Хай згорять в своєму Кремлі,
І щоб їх ніхто не спас!

Ми же знову заживемо,
Як колись без жили,
Рідну маму пригорнемо,
І щоб довго пожили!

2023

Чорна земля розрита,
Чорна земля розрита.
Молодого юнака на війні вбито.
Гей, на війні вбито.
Схилилися верби над ним,
Схилилися тополі над ним.
І говорять: "Господи, чому саме він? 
Йому би ще жити,
Дівчину любити.
А в нього перша куля влучила,
В нього перша куля влучила"...
Вітер віє по долині. Гей, гей.
Нікому похоронити дитину. Гей, гей.
Нікому похоронити.
Ой, ті верби, як ті свічки горять.
Ой, ті тополі над ним стоять.
Стоять, як мати, сестра і кохана.
Стоять як над хворим, але він не встане...
Чорна земля розрита,
Чорна земля розрита.
Молодого юнака на війні вбито.

Війна війною,
А кохання без розпорядку
Ввійде в душу молоду,
Непрохано і нежданно.
І будуть цвісти перли
В кожному моєму рядку,
В якому правда життя...
І зустрівши сьогоднішній ранок
Під обстрілом, думав про неї
Весь час. Господи, це смішно,
Але на війні життя продовжується,
Як це дивно б не звучало.
Під градами, квітнуть зорі перлами
І своїм світлом дивовижним
Покладуть Коханню начало.

"Паляниця! Паляниця!
Вимовляю як годиться.
Попри відстань, попри втому
Ми приїхали додому.
Будем тата тут чекати
Й ЗСУ допомагати.
Чи потрібна вам підмога?
Зроблю все для перемоги!
Я дорослий. Я вже зможу.
Я вам гарно допоможу.
Підставлятиму плече
Коли холодно й пече!"
Усміхнувся прикордонник:
Підростає оборонник!