Як добре, що у ці часи
Чути поетів голоси,
Як добре, що у них є дар
Покласти слово на вівтар.

На жаль словом не змінити
Нам державного діяча,
Римою не зупинити
Загарбника та палача.

Тож не потрібно мовчати –
Свою правду кажіть всюди,
Щоб цю правду могли знати
На всім світі наші люди.

Можливо, слово не спасе
Від того, що непокоїть,
Не передасть жахливе все,
Але, може, заспокоїть?..

Тому, поети, не мовчіть –
Римуйте думи у слова,
Про Україну розкажіть,
Бо ще Поезія жива!

09.10.2023.

Я нічого не боюся,
Бо рука в руці татуся,
Він мене обороняє -
Україну захищає.

Я нікого не боюся,
Я до татечка горнуся
І кажу йому тихенько:
"Я доросла, не маленька,
Ще чекатиму на тебе,
Україні поміч треба.

Так пишаюся тобою:
За широкою спиною
Наша люба і єдина
Рідна Неня-Україна."

Я ніколи не боюся,
Лиш за татечка молюся...

Чаєчки безголосі
Вервицями на пляжі.
Нишком підкралась осінь
В берцях і камуфляжі.
На деревце-сирітку
Сіру, тонку ряднинку -
Вдягнуто павутинку,
Мов маскувальну сітку.
Спалені городища
Вітер баский розвіє.
Тліють на попелищах
Марні чиїсь надії.
Десь, на крихкому денці
Розпачу і скорботи
Гріє змарніле серце
Сонячна позолота.

Вересень 2023 р.

Війну перетворили на ток-шоу,
Жартуємо в мережі,немов Бернард Шоу.
Ухилянтів розплодилось, як собак,
Населенню у військкоматах все не так!
-"ВІЙСЬКОВИМ ПЛАТЯТЬ СОТКУ, А Я - ЖЕБРАК!",
-Так підіть, позаробляйте на війні!
- Краще най солдати, а я - ні!"....
Як це все набридло, аж за край!
Хочеться поїхати за небограй,
Щоб це все не бачити, аж ніяк
Й тих всіх ухилянтів, яким все не так...

Які у біса ви брати,
Коли ви вбивці й лиходії,
Багна мокшанського чорти,
Лжепастирі і лжемесії.

Мертвонароджена брехня
Вам колискової співала,
Недодержавна маячня
Пропиті мізки полоскала.

Ви захлинетеся лайном
Неправедності і облуди.
Коли ви підете на дно
Зітхнуть, нарешті, вільно люди.

ось у тій стороні проживає страшенна потвора
змарнотратили час коли була вона ще відносно мала
вже дебела гігантська м’язиста і злобою хвора
невситимо нестримно смакуюче зла

їй у радість встромляти в живе свої ікла
драти в шмаття життям обдаровану плоть
вона дужа почвара та ще й до безкарності звикла
збіса важко цю сучу мерзоту збороть

ось у тій стороні проживають славетні звитяжці
що колись зголосились боронити світ від потвор
бо вони чільні лицарі ті що підхожі найкраще
позбуватись почвар припиняти почварів терор

та чомусь не ідуть хоча вислали добрий топірчик
обіцяють за місяць прислати іще
це ж неважко отій кровожерній потворі
тим топірчиком трохи подряпать лице

це її вгомонить це заставить її припинити
може навіть домовитись з нею удасться хто зна
почекаємо є на звитяжність ліміти
на комфорту шкалі за геройство в наш час зависока ціна

ось у тій стороні проживає страшенна потвора
а у тій стороні ті хто здатен спинити її
як же трапилось так що сьогодні іще одне горе
принесла ця гидота зболілій вкраїнській землі

Літо лащиться тихо хвилею
І трави шовковистим дотиком,
Синій ранок мене окрилює,
Я здіймаюсь у хмари подумки.

Літо пестить лілейним подихом,
Розмаїттям тече трояндовим,
Я злітаю до сонця подумки,
Усміхнусь охоронцю- янголу.

Ні, війною пропахло літечко,
І здригнуся укотре подумки:
Скільки янголів там скалічених
Б'ються болісно в небі сполохом!

Я стомлюся кружляти подумки,
Поміж крил, що тремтять судомою.
Й на поля, де заквітли соняхи
Упаду, як метелик стомлений.

… коли Душа летить до білих зір,
тоді ніщо не спинить того лету –
вбирає Небо зоряний убір
на світлу пам’ять воїну-поету
во славу Духа. Дух живий єси –
ширяє вольно у розкриллі білім.
А поміж зір – ангельські голоси:
–О не сумуй, наш воїне, за тілом,
бо що є тіло, тіло – не броня –
від куль, що поціляють навмання…

Прийми, Василю, й ти ангельські крила,
Аби Душа, возрадуясь, летіла…

7 серпня 2016 (Сороковини)

Як лячно всесвітом блукати - там печаль.
Чому ж я досі так молюся тихо?
Чи молитов своїх побачу віхи
В холодній бездні, де не скресла крига
СтрахУ, що в чорну сховано перкаль.
Війна - вовчиця завиває дико,
І плодить новий виводок вовчат,
Де кожне - лихо.
Вилизує, щоб дати силу вдиху.
Про смерть кричать.

А дорога котилася в захід, багрянцем залита.
Кучкувались над нею хмарини- жарптиці у вирій.
Шепотіли уста неутомно тихеньку молитву .
А в дитячих наївних очах- там захоплення щире.

Бо цікаво усе- і машини, й міста- що за диво!
Так багато кругом ще небаченого дітлахами!
Та у мами сльоза по щоці покотилась зрадливо,
І чомусь, ледь помітно, рука затремтіла у мами.

А дорога звивалася і у пригоди манила,
Під колеса лягали мости.
- Ми ж такі будували
На своїй залізниці! Допоки казкове Страшило
Нам не вибило вікна, і ми не втекли до підвалу.
...
Кучкувались в нечитаній казці жарптиці у вирій.
Усміхалася мама, цілуючи сонячний чубчик .
А як пташка поранена болісно квилить і квилить,
Для туристів малих невідомо було і нечутно.

Неймовірна нині українська жінка:
Берегиня роду, справжня, добра, щира.
Не ховається за чоловічу спину,
Поруч у бою- на захист стала миру.

Володіє вміло супер- джавеліном.
Не втрачає гідність, б'є орду з прицілу.
Це свята Мадонна, пригортає сина,
Прикриває тілом під тяжким обстрілом.

Волонтерка мужня, возить допомогу.
Руки ніжні сплели кілометри сіток.
Блокпости в підтримці. У душі із Богом.
Ки́дає коктейлі у ворожу силу.

І бронежилети доставляє хлопцям,
Випікає хліб, смаколики духмяні.
Є у неї зброя - сильне , мудре слово.
Надзвичайна жінка і найкраща мама.

2022 р.

Де присмаки гіркого диму
Ріллю торкають здичавілу,
Там поле мінами вродило.
У плач впадаючи надривний,
П'ятсотим ранком засіріло .

П'ятсотий день позолотився
Присушеною ковилою.
Там плоттю вражою гнилою
Скажена ласує лисиця .
П'ятсота ніч сідає млою.

Немилосердний біль не вигоїти словом,
Таких цілющих слів немає на землі.
Ненависть хай звучить антонімом любові,
Хай кара із небес впаде на москалів.

Хай випече вогонь поріддя зловороже,
Пощезне їхній рід віднині і повік.
Цим виродкам ніхто пробачити не зможе,
Аби-но жоден з них розплати не уник.

Сирена затягла виття:
- Ракети! Всім до укриття!
Реальність ця щоденна.
Що ти живий, що я живу,
Найперше, дяка ЗСУ
А ще - гучним сиренам.

Вони під сонцем і дощем
Ревуть і стогнуть ще і ще,
Всі сповнені турботи.
Сирено, ти мене прости,
Та вірю я, що скоро ти
Лишишся без роботи.

23.07.23 р.

Буяє травневе цвітіння природи,
Але сьогодення тривожне у нас.
Війна ненаситна життя п'є, мов воду.
Повітря задимлене, ночі без сну.

Від вибухів бомб і ракетних ударів
Здригається ненька- родюча земля.
Орда кровожадібна лізе удавом,
Керує хижак божевільний з кремля.

Хоч важко щоденно, здолаємо лихо.
На захисті вірні і до́ньки й сини.
Діждемося миру, то ж буде скрізь тихо.
У колос вберуться пшеничні лани.

І рідна країна найкращою стане.
У час переможний ми щастя зведем.
Ятритимуть тільки нанесені рани:
На жаль, не повернемо вбитих людей.

2022р.

Я б пішла- з автоматом, з гранатою, з тим,що було б.
Учепилася в горло, й давила б, давила, давила!
Ти пробач мені, Боже, з молитвою сплетене зло,
Що породжене злом , від якого сховатись несила!

З амазонкою зовсім не схожа- легка і м'яка ,
З мене сльози горохом, як тільки втрачаю надію .
Але навіть не знала, яка в мене сильна рука,
Донедавна я думала, лиш обіймати умію.

Та за муки безпомічних, за охололе маля,
За синів, хто в багнюці в окопах, в бою і в полоні,
Хто гарячою кров'ю оброшує рідні поля-
Хватить духу зімкнути на шиї сталеві долоні.

Ну от і він, останній день весни
Але війна, як безкінечний лютий
Сирени уриваються у сни
Вмирають дні та йдуть у вічність люди
Де ти, Маріє? Розп'яли Азовсталь
За те, що не зігнулась до Пилата
Як праведна то жертва і свята
Чом віра й мова наша теж розп'ята?
Не вірю в Бога, що убив свого
Єдиного й улюбленого Сина
а вірю в ЗСУ і ТРО
І що воскресла наша Україна
Воскресла Україна навесні
В крові, пилюці, змучена, розп’ята
І душі наші, і пісні сумні
Та будемо веселих ще співати.

31 травня 2022р., 97 доба повномаштабної війни

Приходить страх. Він, опівнічний морок,
Обкутує відлуннями новин,
Стає заціпенінням восковИм.
Та де найти вогню, щоб засвітити?
А за вікном і ранок ще нескоро,
Безсоння у думки застиглі влито,
І проступає там війни потвора .

На стелі тінь, із тіней найсіріша,
Набридлива й небажана, як цвіль.
Незрозуміла, бо взялась звідкіль?
Запалюю свічу Стретенську, гнітом
Вона до мене затріщить у тиші,
Озветься, обіцяючи горіти,
Й нарешті теплим світлом заколише.

Непогашені вікна у пелені пізньої ночі,
В чорних брилах будинків обабіч прямої дороги
Незнайомого міста, яке лиш проїхати хочу,
Сумно дивляться в душу зболілу очима тривоги.

Звідки те відчуття, що то я залишИла там світло?
У надії вернутись туди, що уже не вернути.
І усе, чим бездонна ця темрява світить- то звідти,
Із чужих непогашених вікон, в минуле закутих.

Щойно вітер свіжий
Завітав з-за рогу,
Я свої печалі скинула сама.
Стелиться обніжок,
І ляга під ноги,
Спокій ненадовго душу обійма.

Лагідно та ніжно
Відігнав тривогу.
Хоч, у когось поряд є вона, дарма.
Гіркоту полишив
За моїм порогом,
Щастя у долонях миті потримав.

Літо щиро тішить
Липень босоногий,
Трави, обважнілі у дощах, лама.
І чуття колишні,
Без перестороги,
Палко огортають барвами всіма.

Стоголоса тиша.
Ти така недовга!
Тільки но бриніла, і тебе нема...
Звук повітря ріже,
То сирена стогне,
Ворог смерть крилату вгору підійма.

12-16 липня 2023 року

ной ходив по воді
і пускав голубів,
ті шукали дахи замулені
затонулих домів,
що живими були.
не закликані гулі-гулями
голу_
билися в піну
і носили насіння
недозбираних соняхів
з чорних мінних полів.
ніби огріхи. о_гріхи!
перший гріх полетів –

ной ходив по воді
і топив голубів,
обернувши на воду вітряне.
ной палкий молодий
зазирав у дзьоби:
чи у волах застрягло вірою.
і чи матимуть сили
плазувати на крилах
дном піщаним,
барха_
намисти_
намитих кісток,
чи постанусть озябрені
в араратський херсон.

ной ходив по воді
і ловив голубів
гарпунами, на вудку, вершами.
мілиною бродив
і пірнав у глибінь,
та розмиті сліди, бо стерли їх
переламані пера.
нанизавши умер_
лихословити господа
за порожній ковчег,
тихо славити гаспида
за пожертви зі жертв.

ной ходив по воді
і сушив голубів,
почепив їх собі за спиною.
і немов золоті
видавались юрбі,
і здавалися знову мир_
ними врешті пишався
той, хто порухом пальця
на одвірках замулених
залишає фетиш.
і закликані гулі-гулями
голуби висихали в хрести.

ной любив голубів.


14.07.2023

День прошмигнув, ніби миша прожогом.
Ніч-одиначка - володарка світу.
Сон десь блукає за хатнім порогом,
Зорі на мапі небесній розквітли.

Місячне сяйво на шибах, як фольга,
Тиша з безсонням у парі зійшлися.
Чом у думках несподівані вольти?
Не вистачає його у світлиці.

Осінь притихла в нічному полоні.
Серце тріпоче листочком багряним.
Вчора пішов у воєнній колоні,
Туга скрегоче - роз'ятрена рана.

Рідну Вкраїну йому захищати.
Осінь шепоче: живим повернися.
Тиша...Безсоння...Утомлена мати.
Віра й надія в молитві злилися.

2019 р.

Матусю, рідненька!
Додому ніколи
вже не повернуся, -
у танку згорів.
Прости, моя ненько!
В серпневому полі
Зі смертю зустрітися
Я не хотів.

Та доля нещадно
мій шлях обірвала
на нашій, стікаючій
кров`ю землі.
Буремні лещата
війни зруйнували
усі мої мрії,
надії мої.

Тобі не діждатись
від мене онуків,
бо я одружитися
так і не встиг.
Довічною стала
з тобою розлука,
що горем торкнулася
скроней твоїх.

Не плач, моя мамо!
Від тебе нікуди
уже не піду, -
залишусь спочивать.
Землиця рідненька
упаде на груди,
і буде мене
відтепер обіймать.

Я жити хотів,
я любив тебе дуже!
Та нашу Вкраїну
пішов захищать,
і спів солов`їний...
Той вибух порушив,
так стрімко спалив
моє юне життя.

На вранішню землю
упала росиця,
і сонце ласкаве
повільно встає...
В тім полі пшениця
буя й колоситься,
шепочучи Ім`я
прекрасне твоє.

09.08.2014 року

Життя у ритмі- гарнітура в вухах,
Там музика лише, нема війни.
Та певно, що немає і вини,
Перед такими ж молодими, як вони
Хто більше музику ніколи не послуха,

Для кого всі закінчились вечірки,
Побачення, цілунки , і за тим
Усе , що у життя могло прийти,
Та не прийшло. А матимеш все ти.
Постій у тиші. Може, стане гірко?

ІГроза у небі, а дощу немає,
вигадую, що це луна війни,
а думаю, що це вона минає.
Зростаємо захисниками краю
і меншаємо, поки Бог карає
навалою «російської весни»,
аби запам’ятали малороси,
які її чекали, хто вони –
оці недораховані відсотки
електорату, типу – барани...
але, нічого... ідемо потрошку
у НАТО... але проти – баби йошки
угорські, вибачайте... орбани́.

ІІЧекаємо на літо... і на осінь.
Перевзуваємось, уже не босі,
якщо зима... і нічия весна,
але чекати всує і не треба...
уже відомо – армія міцна,
коли усі за кожного й за себе,
але не ті, що мають мирне небо
за долари, бо це, таки, шпана –
еліта недото́ркана, чумна,
непіймані за вуха ухилянти,
яким забороняється стріляти,
зайці, які тікають за кордон...
і браві ухажори-уклоністи,
і дуже релігійні пацифісти
і ті, кому не писаний закон.

IIІ
У нас багато шуму із нічого,
у них бояться привиду лайна.
Гроза у небі – це, таки, луна
від гуркоту розгніваного Бога,
який узрів, яка кому ціна
у цьому світі, де рятують ноги
із армії... але, чия вина,
кому у бурній гавані погано?
................................................
На що уже хороші росіяни,
але дорога на... усім одна.

07.2023

Посеред небесної кошари,
Там, де гори вічність стережуть,
Де вітри пасуть пухнасті хмари,
Злоторунні промені течуть,
Сяде сивий Бог, розкурить люльку,
Попливе пахучий, сизий дим.
Тінь смерек, землі блакитна кулька,
Сонце в небі коником рудим.
Скрипне дерев'яне коліщатко.
На траву приляже горілиць:
Ссе покірне, золоте телятко
Молоко небесних буйволиць.
Скільки того щастя Діду треба?
Бачити б старенькому здаля,
Місячну колисочку край неба,
У колисці - сонне немовля.
А натомість знову стільки лиха,
Наче річка вийшла з берегів!
Дід недобре поминає стиха
Всіх кумирів і нових богів.
Безладу накоїли такого,
Що не розгребеш за сотню літ,
Ані божого у них, ані людського -
Вихідці з темниківських боліт.
В райському кутку земної суші -
Зграя орків , гірша сарани.
Стогнуть на землі невинні душі,
Радісно жнивує бог війни.
- І чого ж вам, ідоли, не йметься?!-
Лине долом запах ялівцю...
Дідові сьогодні доведеться
Рятувати не одну вівцю...

Молюся за людей загиблих
Від авіаударів і від куль,
Від вчинків окупантів хибних,
Не приховають орки звірства в мул.

Молюсь за воїнів вкраїнських,
Що віддали життя своє за мир.
І кожного ім'я нетлінне
До смерті не забудем ні на мить.

Молюсь за Збройні Сили України,
За всіх, хто у бою, захисників.
Дай, Боже, повернутись у родини
Живими до дітей і матерів.

Молюсь за всіх людей стареньких,
Які удруге бачили війну,
За сльози України-неньки,
І ворогом розстріляну весну.

Молюся за дітей і внуків,
За найдорожче у моїм житті,
Щоби ракетні чорні круки
Розгромлені були у пустоті.

Молюся, Боже, я до тебе.
Дай захист кожному під час біди.
І Перемогу, й мирне небо.
Врятуй мою країну від орди.

Відбувся день. Він сходить із підмостків.
Не варто кликати його на біс. І
Так вижити було у нім непросто!
А під розшиту зорями завісу
Гуде сирена. Ніби пісня бісів-
Їм грає лихо.

Придумав сатана сценарій жахів.
Приносить лиш йому вистава зиски.
А дощ змивав підмостки й гірко плакав.
Чи ж бачить світ- там небезпечно слизько!
Одна на всіх земля, крихка колиска ,
Гойдає тихо .
2023.03.

найболючіший день починається в тисячний раз.
сонце робить обхід, повертаючись збочено в лютий.
повтікали вогні із захоплених смогом терас –
не струсити мару, не зірвати дрантя, не вдихнути.

час їде, шкутильгає, вдивляється із-за кутів,
мимохіть каламутить пилюку, добуту в щілинах.
не говорить нічого, обрюзгнув, зважнів, спохмурнів
почувається кволим і немічним. знає, що гине.

десь в окопі за обрієм тихо сидить полуніч.
нашорошила вуха, залежна від доброго звуку.
темно ззовні та хижий роз’ятрений клич
непокоїть й страшить, обіцяє насильницьку злуку.

несвітанок прийде, несміливо загляне в вікно.
календар на стіні відчитається – все іще лютий.
значить жити у лютому люто, якщо це дано.
обирати із люттю нескорене Бути!

05.07.23

Конає забита росія,
Спускає задушливий дух.
Ніхто її не пожаліє,
Ніхто їй, паскудній, не друг.

Над агонізуючим тілом
Сусід не заплаче, не ждіть,
Ухопить він спритно і вміло
Усе, що погано лежить.

Зостанеться пам’ять недобра
Про підле поріддя орди...
Ятритимуть рани ще довго,
Кривавитимуть сліди.

ІРеліквії прапращурів-дідів,
що найдені у сховищі віків,
даруються історії навіки..
і найцінніші – зіткані зі слів,
нанесені рукою чоловіка
на бересту, на олов’яну плівку,
а жінкою із роду сіячів
добра, культури раннього бароко,
що радує і досі наше око –
на полотно одеж і рушників.

ІІАле і досі ще існують орки –
нахабні, віроломні племена...
і досі не будується стіна,
як у Китаї, вічна і висока.
Такі сусіди. Їм усе ще треба:
ікони наші, мощі, письмена,
аби себе прославити у себе,
що це вони велика Русь одна
від Піренеїв і до краю неба,
готові докопатися до дна
Дніпрового... попри усі загати
і вивезти у темні каземати
кричущу правду...
                бо на те й війна.

ІІІАле, нічого... маємо напам’ять
історії, що ранять і болять,
і рукописи є, що не горять,
а вірою й надією палають
і манять душі у мої краї,
де ще гудуть моїх думок рої...
готує небувалі фоліанти
фантазія і мрія емігранта,
аби почули рідні і свої
живої мови різні варіанти,
якщо не полінуються читати
і ширити алюзії мої.

07.2023

Заграва малиновим джемом намазала вікна .
О, як полюбляє Настуня малиновий джем!
І сонечко завжди до неї лилося привітно
У західні шИбки, малюючись там вітражем.

Багато у нього роботи осінньої днини,
Та впав чомусь погляд сьогодні в засмучений сад:
На стежку обсипала ягоди пізня малина,
А яблука, соком налиті , і досі висять.

Тому й заглядає так пильно в кімнату Настуні:
Мала господиня не встигла зібрати дарів,
Якими воно вже вдесяте щоліта частує.
Ось так дивувалось, допоки і не відгорів

Останній промінчик, відбившись у тріснутій шибці.
А місяць - той бачив, не світиться в домі давно.
Він знає, Настуня далеко, й щоночі їй сниться
Малинова стежка і сад за найкращим вікном.

І
Я не умію ні за що хвалити,
нізащо не іду на рандеву
та селфі самозваної еліти...
і друзями нікого не назву
із тих, кому живі – дереворити.
Не відкидаю за ніщо копита,
тому до перемоги доживу.

Не вороги... але як сіль на рану
всілякі «різновіри» і погани,
що обожають ідолів пітьми
у час, коли улус батия-хана
і нехристи скаженого тирана
толочать наше жито чобітьми,
вишукуючи здобичі для пана.

ІІ
Немає Василя на упиря...
і поки воля нації не вмерла,
пора би заарканити царя...
..........................................
Дивуюся, чого його поперло,
туди, де знає – не його земля.
Усе одно не забере у пекло
накрадене у бункери кремля.
Але панує нице і ніяке
і буде панувати, позаяк
поменшає у нації вояк,
а це... Європі – немічі ознаки.
І першими очуняли поляки,
бо, – цо то є? Лише манюнє пу,
у школі неотесане, плюгаве,
балда народу, затичка попу,
гузно у пір’ї півнячої слави,
ганьба усіх народів і часів,
але усюди пхає підле рило
і не бере його нечиста сила...
.................................................
Он Зе і той уже йому довів,
що не рятує ані сан кумів,
ані шамани, ані дим кадила.

ІІІ
Від нечисті очистимо поля,
із пам’яті зітремо москаля,
а заодно – паяців утопізму,
які смішили нас до отупізму,
і може, ще побачимо здаля
кілок у... спині бестії рашизму.

Звільняємо від ворога своє,
та нелюдів не меншає... одначе
Отець із ними горщики поб’є,
очумається чаполоч ледача,
зійде вода, яку ніхто не п’є,
коваль війни усе перекує
на літаки із купи залізяччя.

Московію чекає Божий суд
і поки український Робін Ґуд
винищує лукаве і несите,
аж поки буде rusia kaput,
зростає мотивація дожити,
аби іще побачити салют.

06.2023

Море безмежне, шумить вічне соло.
Сумно. Бентежне чує війну.
Димні простори, скоцюрблена воля.
Вибух! Зірвало міну одну.

Риби налякані, душі тріпочуть.
Хвилі сльозливі і каламуть.
Ворог підступний ракетою хоче
Знищити швидко спалахом люд.

Божі зусилля - й уламки заліза
Впали миттєво темні на дно.
Море, тримайся! Туди їхня віза.
Ось і рашистське тоне судно.

Море журливе, дельфін на поверхні
Зовсім холодний, хвилі несуть.
Во́ди в печалі, напружені нерви.
Котиться море, неначе ртуть.

Розвіє вітер дим, осяде пил,
Бетонний рашпіль постирає пУчки,
І вибитої рами звук рипучий
Вмішається у шурхотіння хвиль.

Що бачила ріка ця у віках,
Щодня оновлена судИнами притоків?
Здималась кіптява із берегів високих,
Солоним дощ до річища стікав .

Земля страждальна і того святА!
О, скільки раз чужинець прагнув згУби!
Зціляли води ран глибокі стрУпи
І над тобою новий день світав.

Коріння вирване, що ворог загубив,
Коли вже стане проти нього гаттю?
Земля ціну за волю кревну платить.
..
ЗавИхрили над містом голуби...
2023.01.17.

Де ти блукав, серпневий вітре?
Кому висушував сльозу?
Де обдував житло розбите
Та холодив пекучий сум?

Все вієш, хмари небом гониш.
То пил роздмухуєш, то дим
З обпалених війною дворищ,
По котрим лапоть походив .

Коли ж ти станеш теплим вуґом,
На клумбах квіти поливать?
Де плюшеве зайча без вуха
Сховала ревно кропива .

А в домі ти один господар,
Гортаєш листя зі шпалер .
Там відчай протягами ходить ,
Годинник на стіні завмер.

І море склЯнок- посуд, вікна,
Немов на хвилях буруни.
Та дивом уцілів і квітне
Кущ пеларгоній осяйний .

Горить він вогником надії,
Хоч і сумує, звісно, теж.
Та жде, що ти дощу навієш,
І в раму вибиту заллєш.

2022.08.

Й не снилось путінові вові –
Пригожин рулить у Ростові.

Колотиться увесь ютуб –
Чи буде в раші свіжий труп?

Чи порішають бандюки –
З одного ж тіста, все-таки.

Літня ніч скувала сонне місто,
Прохолоду скинула на землю.
Заховала кольори барвисті,
Одягнула все у шати темні.

Зорі затулили сірі хмари,
Дивували тихою ходою.
Кривобокий місяць небом марив,
Та понуро плив понад водою.

Липами духм'янилось повітря,
В очереті спокій незбагненний.
Червень огортав медовим цвітом.
Тиша, наче дар...

І знов сирени...

24.06.2023 року.

Присвячується усім загиблим захисникам України!

Мені здається часом, що солдати,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.

Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
Із сумом замовкаємо не раз?

Стрій втомлений в туманні далі лине,
У небі дня, що догорає сам.
Є проміжок малий у тому клині.
Можливо, це - для мене місце там?

Настане день, і в зграї журавлиній
Я попливу кудись у сизій млі,
Із-піднебесся, з окликом пташиним
до тих, кого залишив на землі.

01.-04.2023 року

Копиці хмаровиння з решета немов би
Розсіяли дощу дрібні краплини.
Лиш очі, що далекі тихо-тихо мовлять,
Хоч заблукала в них журба росинно.

Чому наповнились вони відтінком смутку?
І де поділась радості іскрина?
Розлуки пережить би невимовну скруту,
Яка у серці, мов шипи ожини.

...Між ними відстань і війни гарматний постріл,
Дощі дрібні із сивим хмаровинням.
З росинкою блакить очей - цей рідний поклик -
Від смерті оберіг в бою єдиний.

Що чекати від ранку синього?
Розливається першим променем.
Шепочу догори- прости мене,
Боже правий, сумну і стомлену .

Як Тобою одвічно створене
Ніч і день потопає й вуглиться?
Заливається першим променем
Серед ночі розбита вулиця.

І невинний Дніпро два сажені
Піднімає в незнаній повені.
Забереш те, що гине заживо,
Боже правий, сяйнувши променем.

Чом у ранній росі так солоно?
Злом непрошеним душі вирвані.
Упокоїш, блиснувши променем,
Полоснувши хреста над вирвою.

Від морозу в бушлаті закутані гріються квіти.
Не на свято, а тільки тому, що у них є цей день,
Може, завтра війна буде в кожному слові боліти,
І назавтра лише розуміння розлуки прийде.

Відбиваються кроки, як древній годинник в кімнаті,
Що знімає хвилин парафінову стружку з доби.
Просто іноді часу немає на місці стояти,
Станеш, зразу відчуєш напругу- то сполох пробив .

Так сплітається тепла надія і залишок панік-
Як його не відсіюй від снів, а натужно гуде.
Та у пащі війни пелюстками таїться кохання-
У бушлаті стебло притулилось до теплих грудей.
2023.02.

Цей рік , мабУть, за десять, не за п'ять.
Замість зими мені тривога снігу
Накидала на коси, і ятрять
Щоночі думи, ніби стогін віхол,
Які не ляжуть ранком в перемет
Дороги пОперек до сходу вогневого.
І серце стомлене по- новому пройме
Щоденно гостре відчуття тривоги.
А в дзеркалі - то хто, скажи мені?
Куди подівся погляд, з небом схожий?
Зібрались хмари у височині,
І тінню опустилися під очі.
2023.02.

Лежанка

Сам себе обійму
і засну на вузенькій лежанці

Теплий сон загорну
у безпечні шанці…

Ще не пізно піти на війну
та хоробрість моя у відставці…

Для чого тоді прокидатися вранці?

Олесь ПАСІЧНИЙ 2020 рік

Маріуполь

Чи солодка шовковиця буде цим літом,
не від бджіл запилена, а від куль?..

Кістка в горлі…

Може кинутись слідом
за мільйонами жертв за красивий буй
і втопитись у ванні цілющим спокоєм?..

Десь там на Монмартрі, чи на Пікаділлі
шампань хтось ананасом прицмокує…

А в Маріуполі - обгорілі породіллі
після обстрілів іскандером
ховають малят у небесний плащ,
ще не вкрадений мародером…

Немає Маріуполя…

Плането – плач!


Олесь ПАСІЧНИЙ 2022 рік

Пісня про Азовсталь
+ + +
А… з о в с т а л ь ! А… з о в с т а л ь !

В тобі плавиться кров, а не сталь! Український народе – повстань!

А… з о в с т а л ь ! А… з о в с т а л ь !

Полк Азов має силу лева! Ми гартуємо волю сталеву!

А… з о в с т а л ь ! А… з о в с т а л ь !

Ми б’ємося із ворогом підлим - Хай накриється тазом мідним!

А… з о в с т а л ь ! А… з о в с т а л ь !

За будинок пологовий, за театр запаліть міріади свічок і ватр…

А… з о в с т а л ь ! А… з о в с т а л ь !

Леви виженуть орди русні і повернуться мрії у душі ясні!

А…з о в с т а л ь ! А…з о в с т а л ь !

Маріуполя серце заб’ється знов і ми підемо разом на моря зов…

А…з о в с т а л ь ! А…з о в с т а л ь !
Олесь ПАСІЧНИЙ
2023 рік

Черешні з присмаком крові
Купують кацапські донни
Радіють у черзі корови
В Мелітополь зайшли гандони

Усе засрати й спалити
Лиш можуть ці сучі діти
Життя проміняти готові
На черешні з присмаком крові

(червень 2022)

Блюзнірство вдарило у голови й серця.
Хто вчив їх зневажати українське?
Ці орки замахнулись на святі місця.
Зруйнований, на жаль, музей Куїнджі.

У Бородянці, у Чернігові біда,
Бо пам'ятник Шевченку розстріляли
(Ненавидить культуру всю сліпа орда)
І старожитностей музей теж зруйнували.

І Маріупольський театр у руїнах.
В Енергодарі - " Скеля" історична.
Бомбили навіть храми України -
Невігласів ворожість істерична.

Палили Біблію безбожники лихі,
Палили неуки літературу.
То ж не відмити нечисті свої гріхи,
Горітимуть в огні російські шкури.

2022р.

ХерСон ще Путіну насниться,
Каховська гребля і БахмУт.
Усім російським кровопивцям
І "лічно путіну" - капут.

Насняться Маріуполь, Буча
І Вугледар і Соледар.
На їхні голови падлючі
Впаде караючий удар.

Затихнуть втомлені гармати,
Від скверни вмиється земля,
Коли від Дону по Карпати
Не стане й сліду москаля.

Ой співають козаченьки
Пісню невеселу.
Наповзла короста чорна
В міста наші й села.

Нашу землю всю нівечать
Мерзеннії свині.
Тож скоріше вже прогнати
Ми їх всих повинні.

Що б ота геть вся вражина
П'яти накивала,
Візьмем в руки міцну зброю,
Що нам ненька да'ла.

Згуртувались миттю хлопці
Вищого г'атунку.
Щоб країну вборонити,
Дати порятунку.

Вірим, як один всі дружно
В нашу перемогу.
Допоможем козаченькам,
Моємо ж бо змогу.

09.05.2023 р.