Осінній дощ об шибку вибиває
ледь призабутий і сумний мотив.
Понурий клен задумливо зітхає,
і навіть час свій плин призупинив.
Дзвенять малі краплини кришталем
та розбиваються об запітніле скло...
Я вийду прогулятись під дощем,
щоб на душі відрадніше було.
обожнюю жовтневу дивну пору,
коли Земля готуеться до сну.
Моє містечко задрімає скоро,
щоби,прокинувшись,
стрічать нову весну...

Коханець жовтень - у очах багряний гріх
у ніг моїх послання твого оберіг...
Коханець жовтень - я вже не твоя
І серце так палає, як зоря

Аж жовтий жовтень з ревнощів жалю
О, жовтень, синє небо я хвалю!
Вітряно-приторний - це не тебе люблю,
Тобі я зраджую і серце твоє б'ю

Жовтень - золоті роки,
В танці сонця тільки поряд,
Доторкаюся руки,
Відірвавши листик-погляд.

Небо проясніло з хмар,
І несеться наш кораблик.
Лютню загубив комар.
Цуценям скрутився равлик.

Жовтень тепло плюскотить,
І твої мідасні ніжки
У тремтінні смакоти
Сходять над пожовклим ліжком.

Вибач, що пролив вино,
Запікаються думки,
Жовтень нас чекав давно.
Відриває від руки.

Черговий жовтень, на душі роздрай!
Щось тремтить, хочеться...
І очі хоч портвейном заливай
Може ця хвиля самотності скотеться?

Осінь насипала золота на землю
Поля в ранковому тумані,
Десь селянин затягнув пісню жовтневу-
сумну,про кохання,що солоне в серцевій рані...

Не буде сонця вже того,
Що красив церковні бані в огняне.
Охопленний мотузками- так холодно
І душа від незрозумілої туги реве!

Серце все б"ється у полоні:
Осінь мій спокій вбила
І гвитами ріже у скроні
Жовтнева журба.Яка мене полонила!

Жовтень… вечір… зорі…
Мене ти обіймаєш…
Лист кружляє в борі…
Ти кажеш, що кохаєш…

Зорі… вечір… жовтень
Теплом ще нас голубить…
Мені не страшно зовсім,
Бо знаю - не осудить…

Ніжний тихий вечір
І я з тобою, милий,
Ти кажеш такі речі,
Що встояти несила…

я вдивляюсь у Київ і слухаю бронзову постать
відчуваю по тілу напругу і струму потік
кінь завмер на віки і в копитах не чується поступ
лиш стремена блукають в далеких світанках доріг

вчора дощик- школяр обливав тут під душем Богдана
а сьогодні від цього не видно ніяких слідів
розмальовує Осінь з мольберта волосся каштанів
і палітра лише з божевільних її кольорів

і Славути-Дніпра береги багряніють червоно,
над Трухановим островом ранком тумани встають
і тече в майбуття і в минуле не вернеться хронос
бо така вже земна і людини й ріки не розгадана суть

знов Софії хрести золотяться в осінньому сонці
і здається над світом прадавня зійшла пектораль
і освячує кожну оселю і кожне віконце
і читає плаксивому Жовтню молитву-мораль

я вдивляюсь у Осінь і слухаю терцію рими
і прошу не спіши і притримай потроху свій біг
поверни ще на літо хоч на бабине літо - не в зиму
поверни ще на квіти на зелень на сонце - не в сніг

Жовтень, 2006, Україна

Жовтень...

В тумані
дні невблаганні,
ти окаянно
танцюєш сама, -
руки тендітні
в буденність, як в бубон,
шалено колотять...

Жадає пітьма
недоторканності вражень,
палають,

губи палають
медовим теплом.
Жовтень... Вплітає
в букети із листя
усе, чим живеш ти,
усе, що було...

жовтень...світло...тінь...
душі...руки...очі...
казка сновидінь...
і слова пророчі...
звідки Ти ідеш?
з тиші снів...чи з бою?
зоряний кортеж
їде за Тобою...
небо не впаде.
але світ хитнеться...
слів нема...ідей...
тільки стукіт серця...
хай жовтіє клен
(саме час для клена)...
світло...тінь... Едем...
і трава зелена...

24 жовтня”06

"Коханець жовтень - у очах багряний гріх,
до ніг моїх послання твого оберіг..."
Я йтиму, я летітиму до тебе знов,
Щоб ти зігрів мене й мою осінню кров.

Я падатиму і воскресну в забутті…
Ведуть до тебе всі душевнії путі.
Я віддаюсь тобі, все забирай – візьми!
Моїм гріхом і раєм буть – молю слізьми…

Ти мій коханець і нехай тужливий плач
Не потривожить душу пройдених невдач.
Забутий і солодкий, непорочний гріх –
Сьогодні мій і тільки мій ти оберіг!
24.10.06

Жовтень знов шепоче казку
Так ніжно, лагідно і чисто
Про мої сни, про твою ласку,
Про горобинове намисто.

Про те, як ми з тобою разом
Ступали у багряний килим,
Спускалися таємним лазом,
Я насолоджувалась милим.

Цей жовтень нас з'єднав коханням,
Вінчав багряними листками…
Наповнив нас палким бажанням,
Осінніми, жовтневими думками.
24.10.06

На обличчі стобарвами жовтень замріяний.
Жовтень – жовток вітряних кораблів,
спосіб округлення, зведення, зтулення – до нулів.

На обличчі стобарвами жовтень замріяний.
В квітах-тенетах лишив нам місця.
Піснь колисковую на ніч заспівує – ятрить серця.

На обличчі стобарвами жовтень замріяний.
Жовтою сповіддю мовить до нас.
Очі прозорі, лагідні, добрі – ваблять весь час.

На обличчі стобарвами жовтень замріяний.
Світлом і тінню на вії ляга,
а за останньго хутора хатами – сонце кульга.

Грибний духмяний втішний жовтень
Кохальні постільні гаї.
Листочок розмальовно-жовтий
І, наче, тихші хазяї...

Кругом опеньки, сироїжки,
Ще дозріва калина, глод,
„Геть ті машини! Йдемо пішки!”,-
Аж випручається народ.

Що нам калюжі вздовж узбіччя,
Коли під кроком шарудить
Ворсистий коць екологіччя,
Під дощик бісерних блакить.

Поля, можливості - безкраї,
З порядними, то ж так... людьми.
У жовтні грім якщо, заграє -
До малосніжної зими.

13.10.2006р. Ів-Франківськ

У Жовтні легко йшлося нам
Поміж життям і стратою
Той жовтень пахнув осінню,
Той жовтень пахнув зрадою...

Прикув до скелі він мене
Тонкою павутиною,
І кинув в серце каменем,
І кинув в очі глиною...

Стояла серед натовпу
Згрішившою дитиною,
Той жовтень пахнув зрадою,
Той жовтень пахнув зміною...

- Жовтень? – спитала у нього.
- Жовтень. – одказував він.
Жовтень. Розбита дорога
Звично пішла під уклін.
- Жо-о-втень... Дістань запальничку...
Дякую... Чом ти мовчиш?
- Так... пригадав серпень, річку...
- Досить! Не треба! Облиш!
Жовтень. Чому саме в жовтні?!
Довго? На місяць? На два?
- Ні до наступного жовтня...
- Жовтня нового. А я?!
Не відповів. А ні слова.
Мовила врешті: - Іди...
Жовтень. Субота. Покрова.
Клятий тягар німоти...

І. Передчуття

Коханець жовтень – у очах багряний гріх,
до ніг моїх твого послання оберіг.
Ти мені снивсь.
Обвітрений, рум’янолиций,
з мечем і верхи мчиться полем лицар
і зупиняє перед міста ворітьми
чужою мовою мовчить з людьми...
Твій погляд стриманий, щось в нім таїться...

а я княжна-красуня чи служниця...

став перед троном – князю клятву скласти –
а що мені? в тобі так мало ласки...
скупий на посмішки, твоя любов почім?
аж ось... князівну крадеш уночі...

і летимо вже двоє шляхом битим...
шалене серце б’ється в такт копитам...

чужинцю, я ж не знаю тої мови!
і раптом – спека дня зрива окови...
мені даруєш яблука й вино
мене цілуєш – я плету вінок
тобі й собі на здимлене волосся…
жаданий мій, я так давно чекала осінь!..

о, як в тобі багато сонця й болю,
ну не дивись так – я піду з тобою,
туди – за той міражний горизонт...
ітиму, доки не скінчиться ... сон.

Коханець жовтень — у очах багряний гріх.
до ніг моїх послання твого оберіг...
А в нім слова, яких не розказати,
А в нім шляхи – вернешся ще не завтра...
Чекаю вічність на вершині вежі,
Маліють дні, підводить крила вечір...
Сріблястий плащ – і той не захистить...
Хто в цей пейзаж домалював хрести?
Щодня долаю ті щербаті сходи
На вежу – на вітри – на лютий холод!........
Зболілий погляд закарбує пустку,
не вічний відчай, він іще відпустить...
і лиш на дні вологих сірих віч:
самотність – найтривкіша в світі річ.
Збагну: любов до жовтня – лиш примара
поблідле сонце обліпили хмари...
вогонь запалюю в старім каміні,
тамую біль танком вогняних ліній...
та серце попелить багряний гріх:
зрадливий жовтню, повернись за рік!...

А жовтень порався в садах:
Складав до ящиків гостинці,
Призьби він ставив при хатах,
Щоб не померзли українці,
Через дах перекинув кізяк,
І землю вкрив вже пеленою,
Колискову мугикнув сяк-так,
У клуні плуг із бороною…
Про що ж задумався, козаче,
У багряних шароварах?
Вже й попорався, неначе,
А думки у спогад-хмарах:
Ще за часів Аскольда й Діра
На греків сарцини напали,
За Влахренський храм Богоматір молила
Сина і Бога, зняла покривало,
Молилась Марія за греків,
Благала ж за всіх християн,
Юродивий Андрій це вгледів
І звістку заніс до киян…
Охрестились… Вірили й просили
Благословення в похід козаки,
На грудях хрестики, як символ
Над нами Божої руки
Носили воїни УПА…
Сьогодні, незалежні й вільні,
Не забуваймо про Покрову,
Пречиста нині в Україні.
Перехрестився, пішов доїти корову…

ІІ. Зустріч

коханець жовтень — у очах багряний гріх.
до ніг моїх послання твого оберіг.
десь за межею залишився гамір
лиш сад чужий із босими ногами...
лиш яблук зблиски й росяного соку
сховай, мій жовтню, посмішку жорстоку!..
кохати здатен, друже, навіть ти –
один із трьох синів осінньої сльоти –
розкинеш плащ багряний свій на роси,
під ніжним сонцем прилягти запросиш...
вино, легенди і звабливі рухи,
пригоршні яблук котиш з рук у руки, --
ті яблука немов ув’язнені серця
тріпочуть у передчутті кінця...

і нас, за крок лиш до здійснення марев,
раптово перехоплять п’яні хмари...
зів’ють ланцюг із вітру і дерев
і задощить, і пристрасть відімре...

прийдуть на горе нам палити листя
в вогні твоє послання розгориться...
слова зотліють і осушить сльози дим,
навчить самотність мудрості годин...

(Продовження буде... і початок теж)

"Коханець жовтень - у очах багряний гріх,
у ніг моїх послання твого оберіг..."
Аж в грудях тепло, та... як гляну у вікно
Немов стороннє вгледіла я кінополотно:
Не наші сцени де під ручку гарно йдем,
І ти мене потішуєш святковим гуслярем,
Повз наш будинок - перехожі йдуть, шумлять,
А - наче це і ми колись, чи ми- тепер, як знать?

Чарівник жовтень, я отримала твій знак:
І зараз же біжу, дивись, на вуличний літак.
Зустрічні очі!!! Ви жовтневі співаки!
У нас сьогодні на десерт млинці-жартівники!

11.10.2006р. Ів-Франківськ

Бо ж вдався жовтень бездощовий цього року!
Мов осінь міста перевдягнена в весну.
Тож, Пан Гурман привабливим прицільним оком
Полює, граючись, спідниченьку рясну.

Які алеї в жовтні подіумні, щедрі
На них, вродливих, українців, заводних,
На тих дизайнерських тканинних геометрій
І кожний раз у іншій формі постових.

І нирки чують, що все зараз й має бути!
Бо це ж – не вересень візитничих знайомств,
І не листопад – підсум ляпів камасутри.
Це жовтень ситості дівоцтв і парубоцтв!!!

8.10.2006 р. Ів-франківськ

„Черговий, не бачте, жовтень...
На душі – сухий роздрай.
Он, колега анекдотить:
Хоч портвейном заливай...

Очі просяться вмакнутись
В те розкручене „Мартіні”...
Як же це її позбутись?
Мо, скандалом за бікіні?

Тема „тещі” - людно вбита...
А якщо приревнувати
До начальника Микити?
Чи, як завжди: чемним матом?”

До нічного гастроному,
Пляшка пива і...чарівно! -
„Куплю кляту їй обнову...”
Гарно. Небагатослівно.

11.10.2006р.Ів-Франківськ

Жовтень… Клен багряний лист роняє
Біля броду, за вікном моїм.
Сонце мою хату покидає,
Щоб вернуться навесні в мій дім.

Утрачає ніжний квіт калина,
Щоб весною знову все вернуть.
Тільки ти одна проходиш мимо;
Лиш тебе назад не повернуть.

Ти одна. Один і я в цей вечір,
Мов самотній птах у небесах.
Хтось співає, а мені не легше.
Вірш складаю про минувший шлях.

І про те, в мені що відмріялось,
І про те, що навіть не збулось.
Все про тебе та про мене згадувалось.
Так в цьому житті вже повелось.

Я хотів, але не зміг сказати,
Що тобі всі днині віддаю.
Хочу я, щоб встигла ти побачить,
Що одну, одну тебе люблю.

Без тебе життя моє вмирає,
І кохання обернулось в дим.
Жовтень… Клен багряний лист роняє
Біля броду, за вікном моїм.

Жовтень. Птаство збираєсь у вирій.
Проведеш мене в рай за собою?
І довірився посмішці щирій.
І за піснею звився сумною.

Я злітав за хвостом журавлиним,
А точніше - за мікроспідницею.
Впали крила слізьми журавлини,
Парки збили ядучою спицею.

Камікадзить несуся травинку,
А за хмарами мила курличе.
Від кінцевої врешті зупинки
Відвернула у дзьобі синичка.

Ой синичко моя, невеличка,
Як тебе я не бачив раніше.
Як твоє немальоване личко
Ще не сходило сонячним віршем.

Серце б'є великодневим дзвоном.
Я цілую маленьку синицю.
Чи люблю? Не стріла Купідона,
В серце встромлена Паркова спиця.

Що там витчуть: червоне чи чорне
На моїм рушниковому тілі?
Я синичку під крила пригорну
В безіменній сумній заметілі.