Всілися каштанчики
На листках-диванчиках.
Поглядають навкруги
Деревцяток дітлахи.
У коричневій кофтині
Ці каштанчики осінні.
Скучили під шкарлупою,
Гомонять поміж собою.

Мишка з песиком і котик
заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.

Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.

Галя ось несе із кухні
воду хвостикам у кухлі.
Треба хвостикам тікати,
знову ботика шукати.

Мишка з песиком і котик
заховались в другий ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.

2022 рік

Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.

Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Айстри, кетяги калини.

Грушки дуже солоденкі,
Щічки яблук червоненькі.
Виноград глядить на сливу:
Теж синенька. Справжнє диво!"

Сяє сонечком камінчик,
Примостився там промінчик:
"Ще в саду побуду трішки,
Подивлюся на горішки!"

Тато сина обіймав,
Тепло в щічку цілував:
"Сину мій, рости великий,
Усміхайся сонцелико!
Славний будеш богатир,
Ти мені, синок, повір,
Станеш воїном ти грізним -
Захистиш нашу Вітчизу.
Жде тебе безліч шляхів,
Та вертайся до батьків,
До Вкраїни, де родився,
І ходити справно вчився,
Де сказав вперше: "Матуся",
Я за це, синок, молюся..."

І ясніли оченята
Як горнувся син до тата.

Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хао́сі, –
нелад і темрява геть навкруги;
та не дають заблукати нам зовсім –
мордочка, хвіст та чотири ноги!

В хащах полюють на нас, як на здобич?
Нам не страшні будь-які вороги,
бо підбадьорюють: «Друзі, ми обіч!» –
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Й навіть коли тобі тоскно до дрожу,
лізеш на стіну від туги й нудьги –
краще за інше завжди допоможуть
мордочка, хвіст та чотири ноги...

Трішечки м’яса та трішечки каши
(тобто – не треба влізати в борги),
пілка в куточку... І ось вони – наші,
мордочка, хвіст та чотири ноги!
ааааа
(2025)

Із Бориса Заходера

– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?

«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
я й га-гадати не берусь!»
Вівця ще й додала окремо:
«Бе-безумовно, це проблема!
Можливість рішення – туманна...
А втім, спитайте у Барана».
Дворовий Пес пробуркотів:
«Все зло у світі – від котів!
Як двічі два чотири,
від них – й дірки́ у сирі!»
Обуривсь Кіт: «А все простіше!
Хто точить ді́ри? – Звісно, миші!»
Та тут Ворону бог приніс, –
мабу́ть, щоб всім утерла ніс,
бо, як відомо з давніх пір,
у неї є талан на сир!
І ось доручено Вороні
аналіз провести сторонній...
Щоб вивчити проблему дір,
заглибилась Ворона в сир.
І ось уже дірки́ останні...
А сир – скінчився у пізнанні.
Розґвалтувався скотний двір:
«Разбій! Грабіж! Покрали сир!»
Злетіла на паркан Ворона
і заперечила резонно:
«Та що таке, шановні, з вами?
Ви ж піклувались дірочками!
Так, сир я з’їла на дозвіллі,
але ж дірки́ – лишились цілі!»
На цьому й припинився спір,
бо все одно – скінчився сир...
Так і не взнали свійські звірі,
з яких причин дірки́ у сирі!
аааа
(2025)

Із Бориса Заходера

Злетіла сорока висо́ко,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
що яблука повністю сині,
що ніч виникає із тіні,
що в морі, як правило, сухо,
що лева подужає муха,
всіх краще літають корови,
всіх ліпше цвірінькають сови,
що лід надзвичайно гарячий,
що холод у пічці собачий,
і що серед птичої зграї
їй рівних у правді немає!..

Торочить сорока, стрекоче,
а слухати жодний не хоче;
бо, що б не тріщала сорока,
це слухати – марна морока!

(2025)

Із Бориса Заходера

Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.

І скарги йдуть навперебій:
і це́ от, і тамто́...
А винуватий – хтось такий,
чиє ім’я – Ніхто!

Скажіть, наприклад: хто знайшов
в буфеті мармелад,
й обгортки, ніби як на схов,
запхав кудись навгад?

Хто з коридору крикнув «гав»?
Хто розірвав пальто?
Хто на шпалерах малював? –
Ніхто, Ніхто, Ніхто!

«Ніхто – прека́посний сусід! –
сказала мати враз. –
Давно його провчити слід,
і ось йому наказ:

Ніхто не піде в двір на гру,
удома хай сидить!»

Вам смішно? А мене й сестру
це зовсім не смішить!

(2025)
ааааааа

Із Бориса Заходера

Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!

Такий учений, загалом,
в сім’ї лише один!
І я́кось батьку за столом
задав питання він:

«Два пиріжка тут, згоден ти?
Та є лічба нова:
я можу зараз довести,
що три їх, а не два!

Рахуємо: оце ОДИН,
це ДВА... Тепер замри:
ОДИН та ДВА, – закінчив син, –
якраз і буде ТРИ!»

Промовив тато: «Ну і ну!
І справді: рівно три!
Гаразд, я два з них проковтну,
а третій – ти бери!»

(2025)

Із Бориса Заходера

Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.

І Бука про себе промукав:
«Навіщо настільки ти бука?»
Та й Бека пішов недалеко,
він думав: «Огидний ти бека!..»

(2025)

Про усе дізнатись хоче
Самостійно змалку хлопчик
І тому вмовляє тата
Научить його читати
Буквара, що в їхню хату
Дід колись уніс для брата.

Батько вчитель нікудишній,
Мамі в руки суне книжку,
Адже він не має вміння
Хлопця бавити сумлінно,
А матуся неминуче
Сина грамоті научить.

Щоб завчались швидше знаки
Мови звуків усіляких, –
Мати стала терпеливо
Трактувати барв мотиви
По боках від букв самотніх
На мальованих полотнах.

Хлопець слухає уважно
Голосних тони протяжні,
Приголосних звуки стислі
І уже себе не мислить
За столом, або на ліжку,
Без читань якоїсь книжки.
14.08.25

Із Бориса Заходера

– Дайте півкіло усмі́шки,
банку сміху, хмарки трішки,
три столових ложки вітру
та зірниць чотири літра!
Писку-виску двісті грамів,
десять метрів шумів-гамів,
а іще – гачок шипучки,
а іще – ковток карлючки!

– Добре, дам я, що вам треба, –
як одержу з вас для себе
пук дівчаток, жмут хлопчаток
й п’ять горщаток собачаток!

(2025)
аааааааааа

Із Бориса Заходера

Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!

І ось наша доблесна Рижка
у їхній застрибує гурт, –
проста́ непородиста кішка...
Але – не стушу́ється тут!

Славетні наймення – усякі
котячий налічує рід:
наприклад, той Кіт, що Наплакав;
Чеширський усмішливий Кіт;

погрозлива Кішка, вся Чорна
(хоч дурощі це, далебі);
й та Кішка, що вперто й проворно
Гуляла Сама По Собі;

послужливий Кіт У Чоботях
(та з лихом до нього не лізь!);
були у шанобі й пишнотах
єгипетські Кішки колись...

І от – славнозвісним цим Кішкам
(й тако́ж – славнозвісним Котам)
привітно вклоняється Рижка –
як Кішка, Що Спить Не Там.

Вона не шукає зати́шку
й кутка, де нема суєти, –
того, що шукають всі кішки
(а втім, і окремі коти);

вона обирає завзято
(й такого не бачив ще світ!)
місця́, де не спробує спати
ні кішка котра-будь, ні кіт.

Ви зараз підпустите шпильку:
«Прославиться кішка умить –
за що? Не за подвиг, а тільки
за те, що вигадливо спить?»

Ви скажете: «От іще лихо!»
Ви пирхнете: «Ну й кавардак!»
Ви зайдетесь в’їдливим сміхом...
а я відповім на це: «Так!»

Достойна цілком вона слави,
оскільки подвижниця ця
уже досягла в своїй справі
високого рівня митця!

Хто спить у трубі грамофона,
якраз коли грається марш?
І що це в пательні за соня
в той час, як готується фарш?

Де хочете – від А(бажура)
й до Я(щика для взуття) –
мостилась ця про́ста натура
і спала собі, мов котя...

Згадати абетку всю можна –
і слухайте потім, терпіть:
є місце на літеру кожну,
де кішка ця іноді спить!

На гирях від ходиків спала,
коли виставляли в них час;
на третій сторінці журналу
(я сам – спав на другій якраз);

а ще – на карнизі при стелі;
а та́кож – на клямці дверній;
і навіть – у нас на постелі,
хоч це заборонено їй!

Й погодьтесь на цьому-от місці:
недаром цю лінію гну,
бо слава дістанеться Рижці
за досить велику ціну!

...А вчора вже хтось мене торгав
і цілий вчинив тарарам –
щоб взяв я для нього автограф
у Кішки, Що Спить Не Там!

(2025)

Із Бориса Заходера

– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
Ледь підручник я узяв
й сів за стіл – як чую: «Няв!»
«Йди-но геть! – кажу коту. –
Скруту маю я ще ту́:
вчитись треба, пихтячи...
Так що – дзусь, і не нявчи!»
Він же – виліз на стілець,
й ніби спить, – от хитрунець!
Тільки бачу я оману,
і на неї не пристану!
«Хитрий ти котячий син!» –
й смик його за хвіст!..
– А він?
– Підхопився він спрожогу,
на стільці подер сукно,
скинув зошит на підлогу,
а мені подряпав ногу –
та і скочив у вікно!..
Втім, на нього я не злюсь,
зайвий раз не крикну «дзусь».
Тільки каже вся сім’я,
що в усьому винний – я.
Й заявив я їм ґрунтовно,
що – обмова це пуста:
спробуйте самі, шановні,
втримати за хвіст кота!

(2025)

Із Бориса Заходера

Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Бо станеш враз безноса,
чи навіть втратиш хвіст!»

Уперта ця собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка –
відповідала вперто,
поглянувши навскіс:
«Ви можете ричати,
чи можете мовчати –
продовжу я відверто
усюди пхати ніс!»

– Що з нею стало, друже?
Вже нам цікаво дуже!
– Та і мені цікаво,
без ви́димих підстав...
Але скажу вагомо:
мені це невідомо,
бо пхати ніс у справу –
звичайно, я не став!

(2025)

Із Бориса Заходера

Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
нюх собачий,
слух собачий...

І характер був собачий –
тобто, трішечки гарячий!

(2025)
аа

Із Бориса Заходера

Крругом – мурра, мурра,
все – маррність та сумбурр,
а ти муррчи: «Урра-а!»
І більш – ані мур–мур!

(2025)
D:after {content:attr(t) attr(t);}
ааааааа

Із Бориса Заходера

Плаче кішка в коридорі,
у бідняжки справжнє горе:
не дають жорстокі люди
вкрасти шмат печінки з блюда!

(2025)
ааа

Полювали з Полею на полі
ми на квіти для прикраси долі
і зустріли на дорозі кицю,
що ходила пити до криниці
та напилася водиці вволю,
тож полює на польовку в полі,
там де квітів просто досхочу.
А що далі було – промовчу!

червень 2о25

Після дощику, чи зливи,
Як і танення снігів, –
Не лунає несміливо
У яру водички спів.
Дзюркіт радісний струмочка,
В прохолодному ярку, –
Дзеленчить уже дзвіночком
Що є сили, нашвидку.
Каламутний, повноводий
І рухливий, наче дух, –
Різнобарвністю мелодій
Звук з ярка вражає слух.
21.07.25

Яри прохолодні
У нас, де завгодно,
Злякають імлою
Когось вслід за мною.
В яру, як годиться,
Завжди багновиця
Та ще таємниця,
Мов мрія, ясниться...
19.07.25

Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Через сонечко незгасне,
В пору ждану та прекрасну, -
На деревах листя й віти
Перестали гомоніти.
Золотяться річка й поле,
І на дітях білі льолі,
Бо розпечене світило
Світ вогнем позолотило.
17.07.25

Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
Знемагаючи від спеки,
Від зорі і до зорі
В липні плавають лелеки
У блакитному Дніпрі.
15.07.25

В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
І рожевій конюшині
Всі дзвіночки друзі нині.

Яхти трикутні вітрила
Шурхають прудко, мов крила
Білої чайки, що низько
Навстріч несеться вітриську.
Яхта завзято й бадьоро
Рине розбурханим морем,
Ріжучи вітер і хвилі
Гарно загостреним кілем.
23.06.25

Шлюзування необхідно
Тільки там, де гребля є, –
Де ріка невідповідна
Берегам своїм стає.
Шлюз ворота відчиняє,
Вивільняючи маршрут, –
Водосховищем безкраїм
Яхти весело снують.
22.06.25

Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
21.06.25

Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Від завидна до темна, –
Учить діток пізнавати,
Чим цей гарний світ багатий
Усезнаюча вона.
18.06.25

Посередині болота
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25

Для абетки
А
Акул немає у Дніпрі,
Тому в ріці прогрітій
Ми від зорі і до зорі
Проводимо все літо.
Лише сумує дітвора
І журиться скрізь хором:
Чому канікулів пора
Минає дуже скоро?..
Є
Є у Вишгороді кручі, –
Тож, як сходите згори,
Попадете неминуче
У заквітчані яри.
Там озера і затоки,
Вздовж Дніпрових берегів, –
Загубити влітку спокій
Спонукають малюків.
К
Крізь віки відчуваєм
Славних пращурів дух,
Бо в нім віра безкрая
В мир і щастя навкруг.
Їхні правда і сила
Не згубилися, ні,
Раз вже видно зі схилів
Світлі завтрашні дні.
С
Стигне ранок імлистий
Без яскравих одеж, –
Пахне квітами місто,
Після гару пожеж.
Додивляються діти
Заспокійливі сни, –
Добре жити у світі
Без боязні війни.
У
Україна – це я із тобою
І не зниклий безслідно наш рід, –
Це досвітні вогні над рікою
Та зорі поза обрієм слід.
Україна – це Вишгород наший
Вікодавній, принадний, святий, –
Без усіх рукотворних прикрашень
Любим змалку його я і ти.
Україну і чуєш, і бачиш,
Коли просто по вулиці йдеш, –
Побажай їй наснаги й удачі,
І люби, як матусю, без меж.

Заплітає в Україні вітер хвилі моря сині.
Сонце гори обіймає і трембіта гучно грає.
До осель своїх лелеки повернулися здалеку,
Вже малі лелеченята зустрічають маму й тата.
У степах високі трави і світанки золотаві.
Ключі неба журавлині, диво-кетяги калини,
Пісня мами, слово тата – в нас цього не відібрати:
Нездоланна і єдина наша люба Україна!

Понад шляхом край села
Мала річечка текла,
Згори бігла долиною
Поруч ліс стояв стіною
В ньому вивільги співали
І зозуленьки кували.
В річці глечики цвіли
Срібні рибки в ній жили.

Річко, річенько, ріка.
Ти стрімка і говірка
Повна чистої води
Від посухи і біди
Рятувала нас не раз
Ти привітна повсякчас
При дорозі край села
Славна річечка жила.

У ту юність давню мою
Сиві верби над водою
Зазирали в глибину
І будилися зі сну
Коли вітер мчав на крилах
Очерет гойдав щосили
Дзвоники ще там цвіли
І джмелі на них гули.

Річко, річенько, ріка
Ти стрімка і говірка
Крізь роки і крізь віки
Ти до матері - ріки
Добігала край села
Не робила людям зла.
Був тоді зелений край
Весь квітучий ніби рай.

В першій мирній тій весні
Давній спогад по війні:
В вічному застиг спокою
Танк підбитий над рікою...
Сивий дядько у човні
Вижив у лихії дні
Та лишилась сивина
В пам'ять що була війна.

Річко, річенько, ріка
Ти стрімка і говірка
Напувала ти цей ліс
Щоб густим, високим ріс
Партизанів заховав
І людей ще годував.
Щоб від квітня до снігів
Рятував од ворогів.

Та змінилося усе
Край вже радість не несе.
Все набуло нових рис:
Вирубали давній ліс.
Навезли піску сто тонн
І новий мікрорайон
Із висотками постав
В три десятки сірих лав
Вже ні людям, ні собі
Зникла річка у трубі.
Де ти, річечко, ріка
Що була ти гомінка?
Не біжиш вже нікуди
Нема чистої води
Лиш багнюка в рівчаках
І болота у садках.
Геть сліпими ми були,
Що тебе не вберегли.
Понад шляхом край села
Колись річечка текла.

2 червня 2018 р.

Сонця промені над лісом,
Наче тісто, хмару місять, –
Мнуть, розтягують, стискають
Посередині та скраю
Так, що зменшена хмарина
Пропадає в небі синім,
А в моєму ріднім краї
Розвиднятись починає…
24.04.25

Прислухаючись до свисту
Ховрашка серед пшениць, –
Не спиняє жайвір виступ,
Не спішить упасти ниць.
Тішить співом хліборобів
Перелітний птах тому,
Що за шкоду ту, що робить,
Дістається не йому.
Утішає гарним співом
Цей співун людей давно,
Як і знищує посіви
З гризунами заодно.
17.04.25

Коли чужий ступає до порога,
Чи зупиняється в чеканні край воріт, –
Оповіщає гавканням тривогу
Управний охоронець наш – Джигіт.
Нема в гостей ніякої надії
Зайти у двір, бо пес і круть, і верть, –
Як хижий звір, собака шаленіє,
Зі зла аж наїжачується шерсть.
Немає до стороннього довір’я,
Хоч має той для пса делікатес, –
Нікого не пускає на подвір’я
Без дозволу господарів наш пес.
15.04.25

Малює Яринка
Барвисті картинки:
Біляву хмаринку,
Зелену ялинку,
Червону квітинку,
Зруділу стеблинку,
Жовтаву родзинку
І срібну краплинку
Собі без зупинки
Малює Яринка.
01.04.25

Квітка квітці говорила:
"Ти така рожевомила!
Ти, мов сонечко, прекрасна,
Усміхаєшся так ясно!
Пелюстки такі тендітні,
Наче в пролісків у квітні!
Пахощі такі духмяні,
Ніжнотонкі, незрівнянні!
А ще, вичурні листочки!
Ти - найкраща у садочку!"
І відповіла та красно:
"Не так я, як ти - прекрасна!
Той, хто добре серце має,
Лише гарне помічає."

Тишком-нишком взяло книжку сіре мишенятко.
"Почитай мені, будь ласка",- каже мишотатку.
"Як читаєш мені книжку - кота не боюся,
Теплу ковдру дістаю й до тебе горнуся".

Вже солодкий дивосон в нірку заглядає.
Він також почути хоче, як тато читає.
Кольорові добрі сни наснились полівці,
Тато казочку читав й гладив по голівці.

Співом жайвір голосистий
Переповнює блакить,
Не бажаючи присісти,
Щоб од лету відпочить.
Невтихаючим дзвіночком
Звеселяє небеса,
Демонструючи наочно
Тону й ритму чудеса.
Звучним голосом співає
Жайворонок цілий день
Про земну красу безкраю,
Повну радісних натхнень.
01.01.25

Вже гірлянди на ялинці
Сяють яро в сизій млі, –
Вже від зайчика гостинці
Перед нами на столі.
Вже й годинник хід прискорив
І завмер благально дім,
Та не чуються знадвору
Кроки гостя нам усім.
Вже чекати більш незмога
На отой офіціоз,
Коли вигукне з порога:
“З Новим роком!..” Дід Мороз.

...Най поб’є нас осорома
І пожурить: “Ай-ай-ай…”,
Відступаючий од дому
Найрідніший Миколай.
31.12.24

Біля нашої хатини
Проростає картоплина
Та, яку несли з городу
Днем осіннім до господи
У корзинці рогозовій
І згубили випадково,
А вона, стійка, зухвало
Зиму перезимувала
І, лиш тільки потепліло,
Парость випнула із тіла
Й стала швидко проростати
Край городу, біля хати.
26.12.24

Обережним черепахам
Їхній панцир служить дахом,
Під яким не знають страху
Вайлуваті черепахи.
А ось жаби всі окаті
Тільки крякають багато,
Як відчують іздалека
Рух мізерний небезпеки, –
І завжди шукають спокій
В черепах стальних під боком.
25.12.24

Морозним ранком темно-синім
Я дім утеплений покину
І лижі прикріплю до ніг,
Щоб рух мій не сповільнив сніг.
Гайну туди, де безголосно
Сніжинки вихряться на соснах
І де змарніле та худе
Зайча на подарунок жде.
21.12.24

Хижий ворон крумкнув хрипко
І побачилось мені,
Як знялись мерщій куріпки
З придорожніх бур’янів.
Не вдалось поласувати
Зграї зернами, адже
Корм пташиний ворон-тато
Воронятам стереже.
07.12.24

Як на буйволі тигриця,
На собаці скаче киця
І муркоче до собаки
В серці зроджену подяку
За отримані розваги
На міцнім хребті дворняги.
27.10.24

Мені - вісім, два по чотири.
Ми отримали нову квартиру.
Допоки була без меблів -
величезна, нібито «Вемблі».

Я гасав на велосипеді,
у футбол грав у білих кедах.
Техніку мав філігранну,
наче сам Кріштіану…

А потім привезли шафи -
височенні жирафи.
Розляглися дивани -
розлогі гіпопотами.

Ще з‘явились якісь стелажі -
забили мій світ до межі…
Відтепер я не Кріштіану,
просто хлопчик звичайний.

2024 рік

Спи моя дитинонька
Моя красна квітонька
Зараз ніч - відпочивай
Баю , баю-бай

Завтра сонце зійде
Новий ранок прийде
Ну а зараз засинай
Баю , баю-бай

Спи моя малесенька
Квітонька гарнесенька
Оченятка закривай
Баю , баю-бай

18/01/2024

Повертаючись рядочком
До дитячого садочка, –
Малюки під бересточком
Позбирали всі листочки,
Щоб у спальному куточку
З листя виткати сорочку
Й одягнути сорочину
На безлисту деревину.
19.10.24

Білка хвостиком накрилась
Й кольорові сни дивилась:
Он горішок, он малинка
І солодких слив корзинка,
Груша дуже солоденька,
Абрикоса золотенька,
В яблучка червоні щічки,
Ще є ягоди сунички.
Листям всипана стежинка,
Он Петрусь і он Даринка,
Радо сяють оченята,
Будуть зараз ласувати.

Певне треба прокидатись,
Щоби першою дістатись!

На арені цирку,
В білих безкозирках, –
Їздили ведмеді
На велосипедах.
Потім у вудила
Запрягли горилу
І вона помалу
Слоника катала,
А низенькі поні,
В довгих балахонах, –
Лише тупцювали
У глядацькій залі,
Де ми очманілі
З мамою сиділи,
Введені у подив
Цирком цим, та й годі…
09.10.24