В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
І рожевій конюшині
Всі дзвіночки друзі нині.

Яхти трикутні вітрила
Шурхають прудко, мов крила
Білої чайки, що низько
Навстріч несеться вітриську.
Яхта завзято й бадьоро
Рине розбурханим морем,
Ріжучи вітер і хвилі
Гарно загостреним кілем.
23.06.25

Шлюзування необхідно
Тільки там, де гребля є, –
Де ріка невідповідна
Берегам своїм стає.
Шлюз ворота відчиняє,
Вивільняючи маршрут, –
Водосховищем безкраїм
Яхти весело снують.
22.06.25

Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
21.06.25

Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Від завидна до темна, –
Учить діток пізнавати,
Чим цей гарний світ багатий
Усезнаюча вона.
18.06.25

Посередині болота
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25

Для абетки
А
Акул немає у Дніпрі,
Тому в ріці прогрітій
Ми від зорі і до зорі
Проводимо все літо.
Лише сумує дітвора
І журиться скрізь хором:
Чому канікулів пора
Минає дуже скоро?..
Є
Є у Вишгороді кручі, –
Тож, як сходите згори,
Попадете неминуче
У заквітчані яри.
Там озера і затоки,
Вздовж Дніпрових берегів, –
Загубити влітку спокій
Спонукають малюків.
К
Крізь віки відчуваєм
Славних пращурів дух,
Бо в нім віра безкрая
В мир і щастя навкруг.
Їхні правда і сила
Не згубилися, ні,
Раз вже видно зі схилів
Світлі завтрашні дні.
С
Стигне ранок імлистий
Без яскравих одеж, –
Пахне квітами місто,
Після гару пожеж.
Додивляються діти
Заспокійливі сни, –
Добре жити у світі
Без боязні війни.
У
Україна – це я із тобою
І не зниклий безслідно наш рід, –
Це досвітні вогні над рікою
Та зорі поза обрієм слід.
Україна – це Вишгород наший
Вікодавній, принадний, святий, –
Без усіх рукотворних прикрашень
Любим змалку його я і ти.
Україну і чуєш, і бачиш,
Коли просто по вулиці йдеш, –
Побажай їй наснаги й удачі,
І люби, як матусю, без меж.

Заплітає в Україні вітер хвилі моря сині.
Сонце гори обіймає і трембіта гучно грає.
До осель своїх лелеки повернулися здалеку,
Вже малі лелеченята зустрічають маму й тата.
У степах високі трави і світанки золотаві.
Ключі неба журавлині, диво-кетяги калини,
Пісня мами, слово тата – в нас цього не відібрати:
Нездоланна і єдина наша люба Україна!

Понад шляхом край села
Мала річечка текла,
Згори бігла долиною
Поруч ліс стояв стіною
В ньому вивільги співали
І зозуленьки кували.
В річці глечики цвіли
Срібні рибки в ній жили.

Річко, річенько, ріка
Ти стрімка і говірка
Повна чистої води
Від посухи і біди
Рятувала нас не раз
Ти привітна повсякчас
При дорозі край села
Славна річечка жила.

У ту юність давню мою
Сиві верби над водою
Зазирали в глибину
І будилися зі сну
Коли вітер мчав на крилах
Очерет гойдав щосили
Дзвоники ще там цвіли
І джмелі на них гули.

Річко, річенько, ріка
Ти стрімка і говірка
Крізь роки і крізь віки
Ти до матері - ріки
Добігала край села
Не робила людям зла.
Був тоді зелений край
Весь квітучий ніби рай.

В першій мирній тій весні
Давній спогад по війні:
В вічному застиг спокою
Танк підбитий над рікою...
Сивий дядько у човні
Вижив у лихії дні
Та лишилась сивина
В пам'ять що була війна.

Річко, річенько, ріка
Ти стрімка і говірка
Напувала ти цей ліс
Щоб густим, високим ріс
Партизанів заховав
І людей ще годував.
Щоб від квітня до снігів
Рятував од ворогів.

Та змінилося усе
Край вже радість не несе.
Все набуло нових рис:
Вирубали давній ліс.
Навезли піску сто тонн
І новий мікрорайон
Із висотками постав
В три десятки сірих лав
Вже ні людям, ні собі
Зникла річка у трубі.
Де ти, річечко, ріка
Що була ти гомінка?
Не біжиш вже нікуди
Нема чистої води
Лиш багнюка в рівчаках
І болота у садках.
Геть сліпими ми були,
Що тебе не вберегли.
Понад шляхом край села
Колись річечка текла.

2 червня 2018 р.

Сонця промені над лісом,
Наче тісто, хмару місять, –
Мнуть, розтягують, стискають
Посередині та скраю
Так, що зменшена хмарина
Пропадає в небі синім,
А в моєму ріднім краї
Розвиднятись починає…
24.04.25

Прислухаючись до свисту
Ховрашка серед пшениць, –
Не спиняє жайвір виступ,
Не спішить упасти ниць.
Тішить співом хліборобів
Перелітний птах тому,
Що за шкоду ту, що робить,
Дістається не йому.
Утішає гарним співом
Цей співун людей давно,
Як і знищує посіви
З гризунами заодно.
17.04.25

Коли чужий ступає до порога,
Чи зупиняється в чеканні край воріт, –
Оповіщає гавканням тривогу
Управний охоронець наш – Джигіт.
Нема в гостей ніякої надії
Зайти у двір, бо пес і круть, і верть, –
Як хижий звір, собака шаленіє,
Зі зла аж наїжачується шерсть.
Немає до стороннього довір’я,
Хоч має той для пса делікатес, –
Нікого не пускає на подвір’я
Без дозволу господарів наш пес.
15.04.25

Малює Яринка
Барвисті картинки:
Біляву хмаринку,
Зелену ялинку,
Червону квітинку,
Зруділу стеблинку,
Жовтаву родзинку
І срібну краплинку
Собі без зупинки
Малює Яринка.
01.04.25

Квітка квітці говорила:
"Ти така рожевомила!
Ти, мов сонечко, прекрасна,
Усміхаєшся так ясно!
Пелюстки такі тендітні,
Наче в пролісків у квітні!
Пахощі такі духмяні,
Ніжнотонкі, незрівнянні!
А ще, вичурні листочки!
Ти - найкраща у садочку!"
І відповіла та красно:
"Не так я, як ти - прекрасна!
Той, хто добре серце має,
Лише гарне помічає."

Тишком-нишком взяло книжку сіре мишенятко.
"Почитай мені, будь ласка",- каже мишотатку.
"Як читаєш мені книжку - кота не боюся,
Теплу ковдру дістаю й до тебе горнуся".

Вже солодкий дивосон в нірку заглядає.
Він також почути хоче, як тато читає.
Кольорові добрі сни наснились полівці,
Тато казочку читав й гладив по голівці.

Співом жайвір голосистий
Переповнює блакить,
Не бажаючи присісти,
Щоб од лету відпочить.
Невтихаючим дзвіночком
Звеселяє небеса,
Демонструючи наочно
Тону й ритму чудеса.
Звучним голосом співає
Жайворонок цілий день
Про земну красу безкраю,
Повну радісних натхнень.
01.01.25

Вже гірлянди на ялинці
Сяють яро в сизій млі, –
Вже від зайчика гостинці
Перед нами на столі.
Вже й годинник хід прискорив
І завмер благально дім,
Та не чуються знадвору
Кроки гостя нам усім.
Вже чекати більш незмога
На отой офіціоз,
Коли вигукне з порога:
“З Новим роком!..” Дід Мороз.

...Най поб’є нас осорома
І пожурить: “Ай-ай-ай…”,
Відступаючий од дому
Найрідніший Миколай.
31.12.24

Біля нашої хатини
Проростає картоплина
Та, яку несли з городу
Днем осіннім до господи
У корзинці рогозовій
І згубили випадково,
А вона, стійка, зухвало
Зиму перезимувала
І, лиш тільки потепліло,
Парость випнула із тіла
Й стала швидко проростати
Край городу, біля хати.
26.12.24

Обережним черепахам
Їхній панцир служить дахом,
Під яким не знають страху
Вайлуваті черепахи.
А ось жаби всі окаті
Тільки крякають багато,
Як відчують іздалека
Рух мізерний небезпеки, –
І завжди шукають спокій
В черепах стальних під боком.
25.12.24

Морозним ранком темно-синім
Я дім утеплений покину
І лижі прикріплю до ніг,
Щоб рух мій не сповільнив сніг.
Гайну туди, де безголосно
Сніжинки вихряться на соснах
І де змарніле та худе
Зайча на подарунок жде.
21.12.24

Хижий ворон крумкнув хрипко
І побачилось мені,
Як знялись мерщій куріпки
З придорожніх бур’янів.
Не вдалось поласувати
Зграї зернами, адже
Корм пташиний ворон-тато
Воронятам стереже.
07.12.24

Як на буйволі тигриця,
На собаці скаче киця
І муркоче до собаки
В серці зроджену подяку
За отримані розваги
На міцнім хребті дворняги.
27.10.24

Мені - вісім, два по чотири.
Ми отримали нову квартиру.
Допоки була без меблів -
величезна, нібито «Вемблі».

Я гасав на велосипеді,
у футбол грав у білих кедах.
Техніку мав філігранну,
наче сам Кріштіану…

А потім привезли шафи -
височенні жирафи.
Розляглися дивани -
розлогі гіпопотами.

Ще з‘явились якісь стелажі -
забили мій світ до межі…
Відтепер я не Кріштіану,
просто хлопчик звичайний.

2024 рік

Спи моя дитинонька
Моя красна квітонька
Зараз ніч - відпочивай
Баю , баю-бай

Завтра сонце зійде
Новий ранок прийде
Ну а зараз засинай
Баю , баю-бай

Спи моя малесенька
Квітонька гарнесенька
Оченятка закривай
Баю , баю-бай

18/01/2024

Повертаючись рядочком
До дитячого садочка, –
Малюки під бересточком
Позбирали всі листочки,
Щоб у спальному куточку
З листя виткати сорочку
Й одягнути сорочину
На безлисту деревину.
19.10.24

Білка хвостиком накрилась
Й кольорові сни дивилась:
Он горішок, он малинка
І солодких слив корзинка,
Груша дуже солоденька,
Абрикоса золотенька,
В яблучка червоні щічки,
Ще є ягоди сунички.
Листям всипана стежинка,
Он Петрусь і он Даринка,
Радо сяють оченята,
Будуть зараз ласувати.

Певне треба прокидатись,
Щоби першою дістатись!

На арені цирку,
В білих безкозирках, –
Їздили ведмеді
На велосипедах.
Потім у вудила
Запрягли горилу
І вона помалу
Слоника катала,
А низенькі поні,
В довгих балахонах, –
Лише тупцювали
У глядацькій залі,
Де ми очманілі
З мамою сиділи,
Введені у подив
Цирком цим, та й годі…
09.10.24

Розчинилося у мжичці
Сонця лагідне тепло, -
Вкрили крапельки травичку,
Як холодний піт чоло.
Заіскрились, забриніли
І зарухались навкруг, -
Не утримавшись на схилах, -
Податись мерщій на луг.
Напоїли в'ялі трави
І збадьорили гусей,
Лебедіючи гугняво
До смеркання: Гей-гей-гей...
02.10.24

Усміхаючись привітно,
Раннє сонечко щодня
Ніжно будить теплим світлом
Лінькувате кошеня.
Промінцями пестить очі
Та втирає ними ніс,
А розніжений коточок
Сонцю муркає: Не лізь…
Бо маленькі котенятка,
І дорослі всі коти, –
Полюбляють довго спатки
Й снами спокій берегти.
25.09.24

Нарешті спека та духота
Відкрили осені ворота
І шурхотливим падолистом
Покрилося подвір’я чисте,
А від змарнілого городу
Війнуло в хату прохолоди
І, призвичаївшись поволі,
Покликав осінь я до столу,
Де в тонкостінній порцеляні
Лежали яблука рум’яні, –
Нічною мжичкою обмитих
Покуштували ми досита.
15.09.24

Засмутила осінь
Знову журавлів, -
Затягнуло просинь
Бризками дощів.
Намокають крила
І туманить зір, –
Знятися несила
У бурхливий вир.
Шастають сердиті
Лугом вдалині,
Поки дощовиті
Заніміли дні.
14.09.24

Зранку вітер різкуватий,
Озирнувшись навкруги, –
Спішно взявся очищати
Брук од листя й пилюги.
Так незримою мітлою
Об каміння шурхотить,
Що сліди мілких вибоїн
Появляються щомить.
Підмітає й вигрібає
Золотисте і сипке,
Хоч повік платні не має
За старання нелегке.
08.09.24

Наші дітки граються в тривогу,
Влад, Галинка, а також Максим.
Ось сигнал. "Подалі від порогу", -
То Максим наказує усім.

І Галинка ляльку притуляє:
"Ти не бійся. Буде все гаразд."
Ці слова дівчатко пам'ятає,
Бо від мами чула вже не раз.

Дістає Влад для тривог валізу.
Там вода, серветки та хлібці.
Ще тепленьку ковдру для Галинки
Він тримає міцно у руці.

А Максим в діток за головного.
Йод, зеленка,вата - це за ним.
Він кмітливий, добрий і хоробрий,
Тому завжди затишно із ним.

Для дітей хатинка дерев'яна.
Влад, Галинка і Максимко там.
Наші діти граються в тривогу
Під журливі погляди їх мам.

Чайник весело свистів:
Воду вже закип'ятив.
Чашки радісно сміялись,
Ручкою за бік тримались.
Цукор каже: Вже пора,
Бо чекає дітвора.
І варення, і медок
Покидають свій куток.
Зі смородини пиріг
Залюбки на блюдо ліг.
Печиво вмостилось в вазу
Із цукерками одразу.
Чай Галинка наливає,
Залюбки всіх пригощає,
І ясніють оченята
Бо додому приїхав тато!

Я - маленьке зайченятко.
Біля мене зайчик-татко.
Він дає мені морквинку,
Я ж дивлюся на хмаринку.
В небі кращої немає,
Бо хмаринкин тато дбає,
Щоби донечка-хмаринка
Не журилась ні хвилинки,
Щоби радісно всміхалась
Та із зайчиком віталась.
Наші любі татусі
Про малечу дбають всі.

Обійми мене ніжно, мамо!
Колискову мені заспівай!
Бо тепла твого завжди мало,
Заколишуть ці руки нехай.
Притули мене сильно, мамо!
До тендітного свого плеча,
Щоби любо на серці стало.
Та не відалось, що є печаль.
Розкажи мені мамо казку!
Про добро, що у людях живе…
Прояви мені всю свою ласку.
І ні слова, що час так пливе…
А на завтра я стану дорослою,
Піду вдаль у шалені світи.
Будеш ти супроводжувать росами,
Щоби легше дитині іти.
Що готує мені моя доленька,
Ти не думай! Дитинство лиш мить!
І не плач, моя стомлена матінка.
Серце віддане хай не щемитть.
Колиши мене, мамо, лагідно!
Поки легко так міцно засну.
Притули мене тісно, жадібно!
Бо вже завтра доросла піду…
Побажай мені моя мамочко,
Щоб ніколи не плакала я,
На щоках посміхалися ямочки,
Я щасливою завжди була!

В соцмережах напоказ
Виставив світлини,
Щоб дізнався швидше клас
Де і з ким я нині.
У далекому селі,
В рідної бабусі, –
Між курей, качок, кролів
Дзиґою кручуся.
Рву м’ясистий молочай,
Вчусь траву косити, –
Кажуть рідні: Помагай,
Щоби бути ситим!..
Полуницями грядки
Засадили густо, –
Урожаю завдяки
В животі не пусто.
Вже не хочу огірків
І картоплю чистить,
Бо черешні отакі,
Що не видно листя.
Всі, що мав, повиставляв
Без вагань світлини,
Щоб дізналися де я
Й чим займаюсь нині.
11.06.24

Від весняного тепла
Просинається бджола
І шукає медоносні квіти, –
Гостро-чуйним хоботком
Ссе з цвітінь нектар кругом,
Та ніяк не може розповніти.
Бо від ранку дотемна
Не спиняє збір вона,
Несучи до вулика поживу,
Хоч уже давно могла
Так насититись бджола,
Що була б круглішою, ніж слива...)
06.06.24

Сонце гріє й світить
Дужче, ніж завжди,
І засмагле літо
Кличе до води.
Бо прогріта річка
Так в спекотний час,
Що кипить водичка
Для зраділих нас.
Можна очманіти
Від води й тепла, –
Жаль – недовго літо
Радує малят.
05.06.24

Сколихнувши гілку,
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
Тілом та натужно голосно гуде, –
Бджілку владно кличе
Запах таємничий
Цвіту, що буяє навесні будь-де.
Знову забриніли
Комашині крила
І затихли швидко в гущині цвітінь, –
День не вгомониться
Бджілка-трудівниця,
Бо не знає втоми й проганяє лінь.
21.05.24

В духовиті буркуни
Поховались цвіркуни
І весь день співають монотонно
Про незримі для очей,
Співом втомлених, людей
Комашині сховки безборонні.
З-під листочків буркунів,
Завжди чути тільки спів,
А співучих цвіркунів не видно, –
Перед нами всіх комах
Огортає швидко страх
І небезпідставно, очевидно...
09.05.24

Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.

Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
Квітом лелій, земле, напій,
Місто моє спасенне.

Мріє пташками Небо,
Снить колосками Лан…
Хмарка біжить
В жовтоблакить,
Ранок, мов Білодан...

Де відбива годинник
Тисячолітню путь,
Там до зорі
Леви старі
Варту свою несуть.

Ратуші сиві скроні,
Дзвін, наче джміль, гуде…
Очка відкрий,
Княжичу мій,
Вже новий день гряде!

Світлих тобі світанків,
Щедрих на пісню днів.
Мати-Земля
Благословля
Кам’яноокий Львів

Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
Квітом лелій, земле, напій,
Місто моє спасенне.

1996 рік.(АВТОРСЬКА ПІСНЯ до 740-ліття Львова)

Квітень взяв у руки пензлик:
Нумо малювати!
Одягнув у білу сукню
Вишень деревцята.

Барва жовта у нарцизів,
А також в кульбабки,
І тюльпанові шеренги
Окрасою грядки.

Крокуси, мов намистинки,
Сині, світлі серединки.
Гіацинт рожевий, білий
Джмеликам і бджілкам милий.

До такої одежини
Треба й пахощів краплини:
Черемха рясно квітує,
Своїм запахом чарує!

І міркує білоцвіт:
"А чи є в кульбаби дід?
Чи онуки-кульбенятка
Роблять вранішню зарядку?
І чому такі жовтенькі
Та усміхнені й раденькі
Всі кульбабки у долині,
Й весело сміються нині?"
- Бо ж питає білоцвіт:
"Де росте кульбабодід?"

Знов гулкі тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Візочок з дитиною.

Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
Хоч спатоньки хоче.

Он дівчатонька-двійнята,
Рюкзачки на плечах,
Знову смуток оселився
В очицях малечі.

Сестра братика веде,
Йдуть трохи повільно,
Їх доноситься розмова:
"....Україна вільна..."

Вже "відбою" гучні звуки
Стеляться країною.
Чи оселя уціліла
В матусі з дитиною?

Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
19.03.24

Чимчикуючи з гостини
Заєць скибу ніс в торбині
І раптово біля лісу
Стрів чатуючого лиса,
Що з порожнім зовсім шлунком
Ждав такого подарунка,
Бо в засмученого зайця
Похапцем забрав окрайця...
27.02.24

Відшуміли хуртовини
І морози відійшли, –
Сонце топить щогодини
Сніжні мури та вали.
Потекли струмки вздовж вулиць,
Затуманились лани, –
Серед лютого відчулись
Теплі подихи весни.
20.02.24

Спозарана
Він горланить
І поспати не дає, -
Будить півник,
Як будильник,
Птаство зібране своє.
Баламута
Добре чути
В ранню пору дітворі,
Бо розбудить
Повногрудий
І глухого на зорі.
11.02.24

Уранці сонце світить
Яскравим ліхтарем,
А потім - сніг та вітер,
Впереміж із дощем.
Надалі - підмерзає
І опадів нема, -
Наблизилась до краю
Свого, мабуть, зима.
08.02.24