Нарешті спека та духота
Відкрили осені ворота
І шурхотливим падолистом
Покрилося подвір’я чисте,
А від змарнілого городу
Війнуло в хату прохолоди
І, призвичаївшись поволі,
Покликав осінь я до столу,
Де в тонкостінній порцеляні
Лежали яблука рум’яні, –
Нічною мжичкою обмитих
Покуштували ми досита.
15.09.24

Засмутила осінь
Знову журавлів, -
Затягнуло просинь
Бризками дощів.
Намокають крила
І туманить зір, –
Знятися несила
У бурхливий вир.
Шастають сердиті
Лугом вдалині,
Поки дощовиті
Заніміли дні.
14.09.24

Зранку вітер різкуватий,
Озирнувшись навкруги, –
Спішно взявся очищати
Брук од листя й пилюги.
Так незримою мітлою
Об каміння шурхотить,
Що сліди мілких вибоїн
Появляються щомить.
Підмітає й вигрібає
Золотисте і сипке,
Хоч повік платні не має
За старання нелегке.
08.09.24

Наші дітки граються в тривогу,
Влад, Галинка, а також Максим.
Ось сигнал. "Подалі від порогу", -
То Максим наказує усім.

І Галинка ляльку притуляє:
"Ти не бійся. Буде все гаразд."
Ці слова дівчатко пам'ятає,
Бо від мами чула вже не раз.

Дістає Влад для тривог валізу.
Там вода, серветки та хлібці.
Ще тепленьку ковдру для Галинки
Він тримає міцно у руці.

А Максим в діток за головного.
Йод, зеленка,вата - це за ним.
Він кмітливий, добрий і хоробрий,
Тому завжди затишно із ним.

Для дітей хатинка дерев'яна.
Влад, Галинка і Максимко там.
Наші діти граються в тривогу
Під журливі погляди їх мам.

Чайник весело свистів:
Воду вже закип'ятив.
Чашки радісно сміялись,
Ручкою за бік тримались.
Цукор каже: Вже пора,
Бо чекає дітвора.
І варення, і медок
Покидають свій куток.
Зі смородини пиріг
Залюбки на блюдо ліг.
Печиво вмостилось в вазу
Із цукерками одразу.
Чай Галинка наливає,
Залюбки всіх пригощає,
І ясніють оченята
Бо додому приїхав тато!

Я - маленьке зайченятко.
Біля мене зайчик-татко.
Він дає мені морквинку,
Я ж дивлюся на хмаринку.
В небі кращої немає,
Бо хмаринкин тато дбає,
Щоби донечка-хмаринка
Не журилась ні хвилинки,
Щоби радісно всміхалась
Та із зайчиком віталась.
Наші любі татусі
Про малечу дбають всі.

Обійми мене ніжно, мамо!
Колискову мені заспівай!
Бо тепла твого завжди мало,
Заколишуть ці руки нехай.
Притули мене сильно, мамо!
До тендітного свого плеча,
Щоби любо на серці стало.
Та не відалось, що є печаль.
Розкажи мені мамо казку!
Про добро, що у людях живе…
Прояви мені всю свою ласку.
І ні слова, що час так пливе…
А на завтра я стану дорослою,
Піду вдаль у шалені світи.
Будеш ти супроводжувать росами,
Щоби легше дитині іти.
Що готує мені моя доленька,
Ти не думай! Дитинство лиш мить!
І не плач, моя стомлена матінка.
Серце віддане хай не щемитть.
Колиши мене, мамо, лагідно!
Поки легко так міцно засну.
Притули мене тісно, жадібно!
Бо вже завтра доросла піду…
Побажай мені моя мамочко,
Щоб ніколи не плакала я,
На щоках посміхалися ямочки,
Я щасливою завжди була!

В соцмережах напоказ
Виставив світлини,
Щоб дізнався швидше клас
Де і з ким я нині.
У далекому селі,
В рідної бабусі, –
Між курей, качок, кролів
Дзиґою кручуся.
Рву м’ясистий молочай,
Вчусь траву косити, –
Кажуть рідні: Помагай,
Щоби бути ситим!..
Полуницями грядки
Засадили густо, –
Урожаю завдяки
В животі не пусто.
Вже не хочу огірків
І картоплю чистить,
Бо черешні отакі,
Що не видно листя.
Всі, що мав, повиставляв
Без вагань світлини,
Щоб дізналися де я
Й чим займаюсь нині.
11.06.24

Від весняного тепла
Просинається бджола
І шукає медоносні квіти, –
Гостро-чуйним хоботком
Ссе з цвітінь нектар кругом,
Та ніяк не може розповніти.
Бо від ранку дотемна
Не спиняє збір вона,
Несучи до вулика поживу,
Хоч уже давно могла
Так насититись бджола,
Що була б круглішою, ніж слива...)
06.06.24

Сонце гріє й світить
Дужче, ніж завжди,
І засмагле літо
Кличе до води.
Бо прогріта річка
Так в спекотний час,
Що кипить водичка
Для зраділих нас.
Можна очманіти
Від води й тепла, –
Жаль – недовго літо
Радує малят.
05.06.24

А

Візьму абетку - літер країна.
Які - головні? Які - командири?
Звичайно, У - моя Україна.
Звичайно, М - буква Мами і Миру.

БЕТ

Знову лунає сирени набат -
в темряві ночі ракети летять.
День на захист дітей…
День руїн і смертей?!

КА

Анастасія, Наталка і Макс
знають, що Д - Допомога.
А - захищає нас, це - АтАкмс.
Літера П - Перемога.

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Сколихнувши гілку,
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
Тілом та натужно голосно гуде, –
Бджілку владно кличе
Запах таємничий
Цвіту, що буяє навесні будь-де.
Знову забриніли
Комашині крила
І затихли швидко в гущині цвітінь, –
День не вгомониться
Бджілка-трудівниця,
Бо не знає втоми й проганяє лінь.
21.05.24

В духовиті буркуни
Поховались цвіркуни
І весь день співають монотонно
Про незримі для очей,
Співом втомлених, людей
Комашині сховки безборонні.
З-під листочків буркунів,
Завжди чути тільки спів,
А співучих цвіркунів не видно, –
Перед нами всіх комах
Огортає швидко страх
І небезпідставно, очевидно...
09.05.24

Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.

Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
Квітом лелій, земле, напій,
Місто моє спасенне.

Мріє пташками Небо,
Снить колосками Лан…
Хмарка біжить
В жовтоблакить,
Ранок, мов Білодан...

Де відбива годинник
Тисячолітню путь,
Там до зорі
Леви старі
Варту свою несуть.

Ратуші сиві скроні,
Дзвін, наче джміль, гуде…
Очка відкрий,
Княжичу мій,
Вже новий день гряде!

Світлих тобі світанків,
Щедрих на пісню днів.
Мати-Земля
Благословля
Кам’яноокий Львів

Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
Квітом лелій, земле, напій,
Місто моє спасенне.

1996 рік.(АВТОРСЬКА ПІСНЯ до 740-ліття Львова)

Квітень взяв у руки пензлик:
Нумо малювати!
Одягнув у білу сукню
Вишень деревцята.

Барва жовта у нарцизів,
А також в кульбабки,
І тюльпанові шеренги
Окрасою грядки.

Крокуси, мов намистинки,
Сині, світлі серединки.
Гіацинт рожевий, білий
Джмеликам і бджілкам милий.

До такої одежини
Треба й пахощів краплини:
Черемха рясно квітує,
Своїм запахом чарує!

І міркує білоцвіт:
"А чи є в кульбаби дід?
Чи онуки-кульбенятка
Роблять вранішню зарядку?
І чому такі жовтенькі
Та усміхнені й раденькі
Всі кульбабки у долині,
Й весело сміються нині?"
- Бо ж питає білоцвіт:
"Де росте кульбабодід?"

Знов гулкі тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Візочок з дитиною.

Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
Хоч спатоньки хоче.

Он дівчатонька-двійнята,
Рюкзачки на плечах,
Знову смуток оселився
В очицях малечі.

Сестра братика веде,
Йдуть трохи повільно,
Їх доноситься розмова:
"....Україна вільна..."

Вже "відбою" гучні звуки
Стеляться країною.
Чи оселя уціліла
В матусі з дитиною?

Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
19.03.24

Чимчикуючи з гостини
Заєць скибу ніс в торбині
І раптово біля лісу
Стрів чатуючого лиса,
Що з порожнім зовсім шлунком
Ждав такого подарунка,
Бо в засмученого зайця
Похапцем забрав окрайця...
27.02.24

Відшуміли хуртовини
І морози відійшли, –
Сонце топить щогодини
Сніжні мури та вали.
Потекли струмки вздовж вулиць,
Затуманились лани, –
Серед лютого відчулись
Теплі подихи весни.
20.02.24

Спозарана
Він горланить
І поспати не дає, -
Будить півник,
Як будильник,
Птаство зібране своє.
Баламута
Добре чути
В ранню пору дітворі,
Бо розбудить
Повногрудий
І глухого на зорі.
11.02.24

Уранці сонце світить
Яскравим ліхтарем,
А потім - сніг та вітер,
Впереміж із дощем.
Надалі - підмерзає
І опадів нема, -
Наблизилась до краю
Свого, мабуть, зима.
08.02.24

Намочив метелик крила
В передранішній росі, –
І йому злетіть несила
Попри прагнення усі.
Хоч і має крил не пару,
Бо його здіймають дві, –
Він лиш ходить, як нездара,
По зволоженій траві.
І очікує на сонце,
Щоб обсохнути, трудар,
Бо зібрати треба конче
До появи бджіл нектар.
29.01.24

Над рікою сонце сходить,
Луг весь росами сія, –
Журавлиця скраю броду
Жде з рибалки журавля.
І журавлик біля неї
Зацікавлено закляк, –
На татусеві трофеї
Сподівається, – ще б пак!
Адже вчора на сніданок
Карася й плотвичку з’їв, –
Догоджає кожен ранок
Журавель своїй сім’ї.
27.01.24

Завіяні дороги,
Засипані стежки, –
До школи від порога
Прямую навпрошки.
Хоч снігу по коліна
І дуже важко йти, –
Я маю неодмінно
Дістатись до мети.
За парту вчасно сісти
І написати твір
Про рідну землю, звісно,
Засніжену надмір.
23.01.24

Я поклав у годівницю
Трошки хліба для синиці,
А проворний горобець
Вмить хлібець ум’яв внівець,
Залишивши для синиці
Мерзлі крихти в годівниці,
Тож ізнову для синички
Хліб несу до годівнички…
12.01.24

Зі шпаківні виліз шпак
І без партитури
Заспівав одразу так,
Що пустилися в гопак
Вслід за півнем кури.
Так ушкварили гуртом
Танець енергійний,
Що здіймався пил стовпом
Над вдоволеним шпаком
І навкіл шпаківні.
10.01.24

Наче Ангелові крила
Парашутики-сніжинки
Вилітають із хмаринки,
Бо за ними вже сумують
І смереки і ялинки.

Довго й весело кружляють,
Знають, що на них чекають,
Все довкола роздивились
І на гілочки вмостились.

Як у казці дивовижній
Ці ялини білоніжні!
Сонце сніг позолотило -
Наче Ангелові крила!

У своїй тісній оселі
Замерзає їжачок,
Бо на нірку ще не стелить
Ковдру білену сніжок.
Тільки вогким листям вкрито
Хижака холодний дім,
І морозами лиш ситий
Усеїдний нині в нім.
Він згорнувся у клубочок
І постійно бачить сни
Про короткі теплі ночі
Неминучої весни.
06.01.24

По сосні, як молотком,
Лупить дзьобом дятел,
Щоб розжитись хробаком
Чи мураху мати.
Може трапитись і жук
Птаху на сніданок, –
Не стихає: Тук-тук-тук!
В лісі цілий ранок.
05.01.24

Снігопад засипав хату
Аж до низу сірих хмар,
Що вмостились винувато
На ледь видимий димар.
Посіріло, та в долині
Все ж побільшало багатств,
Бо зістарена хатина
Стала схожа на палац.
26.12.23

Посріблив дерева іній
І пожовклі стебла трав, -
Побілив місцями стіни
Та шибки розмалював.
Помережив густо стежку
І обдав морозом став, -
Ще й осиковим сережкам
Більше дзвінкості додав.
25.12.23

Маленькі звірятка
Робили зарядку,
Усі за порядком –
Телятка й пацятка,
Вовчатка й ягнятка,
Курчатка й качатка.

І тільки лінивий бичок
Наївся і ліг на бочок.

спи малятко
не журися
хмари в небі розійшлися

зірконька тремтлива сяє -
те віконечко до раю

хай вона веде почини
повні серця Батьківщини

і стають тобі в пригоді
корінці
і стебла роду

хай за темінню
по лютім
вийде сонечко розкуте

вмиє променем весіннім
зим холодних хижі тіні

а доріженька терниста
понанизує в намисто

світлі дні
і ночі тихі
спи солодкий -
з Богом дихай

у любові ти зігрітий
подаруєш світу квіти

цвіт надії і достатку
засинай моє малятко

6 Січня, 2023

Із Сергія Михалкова (1913-2009)

Був раніш Степан Степанов –
бравий міліціонер;
нині ж він – Степан Степанов,
геть прости́й пенсіонер...

Ветеран, в літах чималих,
хоч не носить бороди.
Та зі всіх людей бувалих
він – душею молодий!

Не сидить весь день у хаті,
вп’явши очі у вікно,
й не шукає, з ким зіграти
у дворі у доміно.

Що ж то робить дядя Стьопа,
наш герой в колишні дні?
Як і за́вжди, дядя Стьопа –
друг великий дітлашні.

Ось крокує чолов’яга
в бік проспекту через двір,
а навкруг – дітей ватага,
малюків веселий вир...

– В нього – ет! – не ті манери, –
бурмотять пенсіонери. –
Хоче бути повсякчас
наймолодшим серед нас!

* * *

Висоту бере піхота –
в контрнаступ йдуть війська.
Наче жабку із болота,
хтось вже тягне «язика».

Навіть дівчинці не спиться, –
медсестра тепер вона...
Це військова гра «Зірниця», –
майже справдішня війна.

Дядя Стьопа – ген на згірку:
стежить у бінокль він
зацікавлено і зірко
за маневрами сторін.

Підбіга Сашко Кислиця,
нині – взводний командир:
– Дядю Стьопо! Хоч пригніться!
Ви ж такий орієнтир!

Дядя Стьопа усміхнувся –
та послухався, пригнувся,
бо колишній старшина
бачить: тут – сливе війна!..

Оточили дядю Стьопу,
в штаб ведуть його під сміх:
– Зізнавайтесь, дядю Стьопо,
ви «боліли» – за яких?

– Я не буду повіда́ти,
маю про усе мовчати.
У полоні я чомусь,
й ні слівцем не прохоплюсь!

* * *

Шостий клас – правофланговий:
збір загону терміновий!
У тривозі колектив, –
дядя Стьопа захворів!

Дядя Стьопа застудився
і у ліжку опинився.
Друзів гомінкі гурти
стали в чергу, щоб зайти.

Хто – несе якийсь дарунок,
віршик свій або малюнок,
хто – за чайник взявсь умить:
– Дядю Стьопо! Цю малину –
їжте замість аспірину!
– Дядю Стьопо, не хандріть!..

Дуже вдячна за старання
і зворушена сповна́,
всіх вітає тьотя Маня,
дядістьопина жона.

Через кілька днів потому
вийшов дядя Стьопа з дому,
а назустріч – вір не вір –
син Єгор біжить у двір.

– Поздоров: дочка у мене! –
і такий щасливий вид...
Стьопі час зійти зі сцени:
став бо він із дяді – дід.

* * *

Ветеран Степан Степанов,
як за ним усі не стеж,
хоч не дуже і охлянув –
все ж померти має теж...

Тільки – дивовижні справи:
день за днем, за роком рік –
а живе Степанов бравий,
він – живий, як здавна звик!

Ті, хто у роки дитячі
був його зустріти рад,
нині радо й нетерпляче
з ним знайомлять онучат.

Дядя Стьопа з ними дружить,
дітлахам незмінно служить,
зі своєї висоти
ладен їм допомогти.

Читачів і досі має,
і на око будь-котре –
дядя Стьопа не вмирає
і нізащо не помре!

(2021)

Із Юхима Чеповецького (1919-2014)

Яко́сь великий грізний шах
зайшов у тронний зал
й, навівши на придворних жах,
промовив на загал:

– Ми, мудрий шах Махмуд-заде,
між усіма людьми
іще не бачили ніде
мудрішого, ніж ми.

Так о́т що: хто розважить нас,
при тім, що ми – в хандрі,
той буде прийнятий нараз
як блазень при дворі.

– О шаху! Світ увесь притих, –
сказав слуга Ахмед, –
бо з квіту мудрощів людських
зібрав ти ліпший мед!

І все ж – я прожену умить
твою печаль-туску,
лише вгадай: а що́ лежить
у мене у мішку?

Якщо вгадати зможеш ти,
що груші там лежать,
тобі дерзну я піднести
із них – найкращих п’ять.

У нас і не знайти таких,
зросли далеко десь...
А відгадаєш, скільки їх –
віддам десяток весь.

Наморщив мудрий шах чоло,
у простір втупив зір,
й нарешті мовив: – Їх число
обчислить мій візир.

Але – негайно хай Ахмед
дасть відповідь таку:
що за потаєний предмет
у нього у мішку?

(2023)

Із Данила Хармса

Шукала бабуся комашок в кущах
і спритно ловила комашок сачком.
Та міцно тримала бабуся в руках
пігулки, і ключик, і кий із крючком.

Вовтузилась якось бабуся в кущах –
і скрикнула раптом, в розпуці цілком:
– Згубились! Пропали! Та де ж вони? Жах!
Пігулки, і ключик, і кий із крючком!

Не може бабуся і з місця зійти,
кричить: «Поможіть!» – і махає сачком...
Скоріш поможіть тій бабусі знайти
пігулки, і ключик, і кий із крючком!

(2023)

Із Данила Хармса

Річкою пливе суденце,
стругане з усіх боків.
Повсідалися на денці
п’ять хоробрих моряків.

Білозубі в них усмі́шки,
довгі вуса та хвости,
їх лякають – тільки кішки,
тільки кішки та коти!

(2023)

Із Данила Хармса

Тягну́в я са́нки крізь узлісся,
стояли со́сни по боках;
і враз – по річці хтось пронісся
на начебто стальних крючках.

Я витягнув на берег санки,
а той – бігцем пустивсь у ліс,
до ніг пристосував дві планки,
скакнув на місці – та ізслиз.

І я присів собі на санки
й гадав, узявшись за боки́:
«Які незрозумілі планки
та дивовижні ті крючки!»

(2023)

Із Данила Хармса

Сидить бульдог над кісткою,
припнутий до стовпа;
й до нього, голосистого,
враз таксик підступа́.

«Пова́жаний бульдожику! –
Незваний каже гість. –
Пустіть мене, бульдожику,
оцю догризти кість».

Ричить бульдог на таксика:
«Нічого не віддам!»
Й кругом ганяє таксика,
несамовитий сам.

Біжать вони навкруг стовпа,
не стишать хід й на мить;
дзвенить ланцюг навкруг стовпа,
навкруг стовпа дзвенить...

Тепер бульдогу кісточку
не взяти вже нія́к,
а таксик, взявши кісточку,
рече бульдогу так:

«Біжу я на побачення.
За кісточку – мерсі.
Як пізно... До побачення!
Сидіть на ланцюзі!»

(2023)
яяяяяяяяяяяяяяяя

Із Данила Хармса

З домівки вийшов індивід –
людина, як така –
і у похід,
і у похід
пустився пішака.

Він йшов, забувши про спочи́в, –
не час ловити ґав!
І він не спав,
не пив, не їв,
не їв, не пив, не спав.

І от він я́кось по нужді
зайшов у темний ліс,
і відтоді́,
і відтоді,
і відтоді – як зслиз.

Отож, якщо його уздриш
ти десь колись-то там,
тоді хутчіш,
чимнайраніш,
скоріш дай знати нам!

(2023)

Із Данила Хармса

Ви знаєте? Ви знаєте?
Ви знаєте? Ви знаєте?
Ну, звичайно, знаєте!
Певна річ, що знаєте!
Безсумнівно, безперечно,
безумовно, знаєте!

    Ні! Ні! Ні! Ні!
    Ми не знаємо нічого,
    ми не бачили нічого,
    не дізналися, не чули
    і не знаємо нічого!

А ви знаєте, що У?
А ви знаєте, що БАТЬ?
А ви знаєте, що КА?
Що у батька у мого
рівно сорок дитинчат?
Різних, рідних і не дуже –
і не двадцять, і не тридцять –
рівно сорок дитинчат!

    Ну! Ну! Ну! Ну!
    Стій! Стій! Стій! Стій!
    Ну, там, двадцять, чи, там, тридцять –
    якось лізе у горщок;
    а от сорок, рівно сорок –
    це вже просто казна-що!

А ви знаєте, що СО?
А ви знаєте, що БА?
А ви знаєте, що КИ?
Що собаки – ніби, лайки –
спорядились та летять?
Спорядилися у космос –
Не як пта́хи, не як мухи –
а ракетами летять!

    Ну! Ну! Ну! Ну!
    Стій! Стій! Стій! Стій!
    Ну, як пта́хи, ну, як мухи –
    якось лізе у горщок;
    а ракетами у космос –
    це вже просто казна-що!

А ви знаєте, що НА?
А ви знаєте, що НЕ?
А ви знаєте, що БІ?
Що на небі замість сонця
буде спечений млинець?
Не пательня, не тарілка,
не оладок, не мандрика –
а такий собі млинець!

    Ну! Ну! Ну! Ну!
    Стій! Стій! Стій! Стій!
    Ну, пательня, ну, тарілка –
    якось лізе у горщок;
    та масний млинець на небі –
    це вже просто казна-що!

А ви знаєте, що ПІД?
А ви знаєте, що МО?
А ви знаєте, що РЕМ?
Що під морем-океаном
вартовий стоїть з наганом?
Не з граблями, не з мітлою,
а з наганом вартовий!

    Ну! Ну! Ну! Ну!
    Стій! Стій! Стій! Стій!
    Ну, з граблями, ну, з мітлою –
    це ще лізе у горщок;
    а з наганом з барабаном –
    це вже просто казна-що!

А ви знаєте, що ДО?
А ви знаєте, що НО?
А ви знаєте, що СА?
Що до носа ні руками,
ні ногами не сягнеш,
ні руками, ні ногами
не доїдеш, не доскочиш,
не досягнеш, не сягнеш!

    Ну! Ну! Ну! Ну!
    Стій! Стій! Стій! Стій!
    «Не доїдеш, не доскочиш» –
    може, й лізе у горщок;
    а вхопитися руками –
    не завадить нам ніщо!

(2023)

Із Данила Хармса

Бігав Петрик по дорозі,
по дорозі, по панелі,
бігав Петрик по панелі
та гарикав: «Га-ра-рар!
Я тепер уже не Петрик,
розійдіться, розійдіться!
Я тепер уже не Петрик,
я тепер автомобіль».

Навздогінці бігав Павлик
по дорозі, по панелі,
бігав Павлик по панелі
із гудінням: «Ду-ду-ду!
Я тепер уже не Павлик,
стороніться! стороніться!
Я тепер уже не Павлик,
я поштовий пароплав».

А за ними бігав Дмитрик
по дорозі, по панелі,
бігав Дмитрик по панелі
із дзижчанням: «Жу-жу-жу!
Я тепер уже не Дмитрик,
бережіться! бережіться!
Я тепер уже не Дмитрик,
я літак-аероплан».

Йшла корова по дорозі,
по дорозі, по панелі,
йшла корова по дорозі
і ревіла: «Му-му-му!»
Неудавана корова,
у якої – справжні роги,
йшла назустріч по дорозі,
всю дорогу зайняла.

«Ей, невдавана корово,
не ходи сюди, корово,
по дорозі, по панелі,
не займай собою шлях!»
«Бережіться!» – крикнув Дмитрик.
«Стороніться!» – крикнув Павлик.
«Розійдіться!» – крикнув Петрик –
і корова відійшла.

Ось домчали, донеслися
до колоди край воріт
пароплав з автомобілем
та літак-аероплан,
чи авто з аеропланом
та поштовий пароплав.

Петрик плюхнув на колоду,
Павлик плюхнув на колоду,
Дмитрик плюхнув на колоду,
на колоду край воріт.
«Я приїхав!» – крикнув Петрик,
«Став на якір!» – крикнув Павлик,
«Приземлився!» – крикнув Дмитрик, –
повсідали на спочи́в.

Посиділи, відпочили
на колоді край воріт
пароплав з аеропланом
та швидкий автомобіль,
пароплав з автомобілем
та літак-аероплан.
«Їдем далі!» – крикнув Петрик,
«Попливі́мо!» – крикнув Павлик,
«Полеті́мо!» – крикнув Дмитрик,
і відправились ізнов.

І поїхали, помчали
по дорозі, по панелі,
і стрибали, і скакали,
і кричали: «Жу-жу-жу!»
І стрибали, і скакали
по дорозі, по панелі,
тільки п’ятами мигтіли
та кричали: «Ду-ду-ду!»
Тільки п’ятами мигтіли
по дорозі, по панелі,
всіх шапками закидали
та кричали: «Га-ра-рар!»

ВСЕ.

(2023)

Із Данила Хармса

Іван Сокире́нко полює на звіра,
а пудель при ньому – шукає пташок.
Та пудель у річці втонув, як сокира,
в болото Іван проваливсь, як мішок.

Іван Сокиренко полює на звіра,
а пудель при ньому – тягає мішок.
Він потім у річці втонув, як сокира,
а Ваня заслухавсь болотних пташок.

Іван Сокиренко полює на звіра,
полює на пуделя зграя пташок.
Болото Іван переплив, як сокира,
а пудель сховався мерщій у мішок.

(2023)

Читець 1
То не ніч зійшла на землю, не пітьма все вкрила…
Чорна Віхола зі сходу холодом повіяла.
З рукавів своїх потвора кригу всюди сипала,
Завивала, як гієна, як нещастя, хлипала.
Скреготала залізяччям, вибухами страшила.
І гуділа, як сирена, над містами нашими…
Читець 2
Жінка йде. А біля неї діти поспішають.
Вони в Золочеві зараз, бо дому не мають.
Чорна Віхола зігнала їх з рідної хати,
Мусять тепер поневолі вони мандрувати.

Читець 1
Залишили свого тата, він уже на фронті.
І щовечора – молитви тихі при віконці:

Діти разом
«Отче наш, звільни цю землю, дай усім надію!
Хай наш тато буде з нами, лиш тоді радієм!»

Читець 2
…Жінка йде. Веде за руку дітей за собою.

Соломійка
Мамо, а коли наш тато вернеться? Сумую…

Мама
Поки батько наш на фронті боронить Вкраїну,
Ми свою сім*ю як цінність зберегти повинні.
Галичани нас люб*язно в гості запросили,
Щоб серця ми відігріли, набралися сили.
Ось і Золочів чудовий гірляндами сяє,
Ліхтарями здаля манить, площу простеляє.
Сашко
- Мамо! Гляньте, це ж ялинка світиться святково!
А давайте фото зробим? Новий рік вже скоро!
Татко буде за нас радий, що ми у безпеці.
Бо цей Золочів – як замок. Ми ніби в фортеці!

Тільки вбік ми відійдемо, щось отут чорніє.

Соломійка
Ой, як страшно! Що за лихо? Холодом тут віє!
Наче прірва десь поблизу.

Іринка
- І мені вже страшно!
Виходить вся в чорному Віхола
Віхола
Ха-ха-ха! Я вас догнала! Мчала я поспішно,
На таксі, на гвинтокрилах, на залізних танках,
І на бронетранспортерах (ніби у бляшанках!),
На чортяках добиралась, дуже поспішала,
Аби ви тут, западенці, сильно не втішались.
Так, це я, коли лютую, гуду, як сирена.
Так, це я, коли програю, нестерпно скажена!
Вам блекаути влаштую, труби заморожу…
Щонайгірші заклинання я для вас знаходжу.
Я збирала темні сили ці довгі два літа,
Щоби стерти Україну вашу з карти світу.
І нарешті вже добралась я до вас на Захід.
Бо для мене у Європу це чудовий вихід.
Бо для мене насолода, коли все страждає!..

Ангел 1:
Чи не надто, чорна сило, ти розперезалась?
Чи забула, що у світі ще добро зосталось?
Так, багато залізяччя всякого ти маєш,
Так, руйнуєш. Так, лютуєш. Так, іще вбиваєш.

Ангел 2
Ти зробила з України справжнісіньке пекло,
Й думала, свободи сонце нарешті померкло?!
Ти забула, що козацький дух отут витає?
Ти забула: де молитва, там і правда сяє?

Віхола
Не так просто вам, біленькі, мене подолати,
Бо я вмію потаємно душі руйнувати.
Я не тільки залізяччям вас усіх лякаю.
Де слабенько – російською стиха розмовляю,
Та щоразу голосніше, вже й права качаю!
А ще дітям непомітно смартфон підсуваю
Замість книжки. Хай тупіють! Нема чого вчитись.
А хлопчиськів я навчаю лаятись і битись!
Нехай чубляться, не дружать, це мені на руку.
Ось, послухайте, як добре вчать мою науку.
Пісня «Миколай до мене не прийде»

Ангел 1
Постривай, лиха ти бабо! Забери Вітриська!
Що ганяють тут довкола, як скажені псиська.

Ангел 2
Але все це вже все недовго. Ваш кінець настане!
Вітер люті втратить силу, крига зла розтане.

Соломійка
- Мамо, мамо! Подивися! Що це там так сяє?
Яка музика чудова! Як гарно співає!

Мама
-Заспокойся, Соломійко, і не галасуй!

Сашко
- Подивися, подивися! Справжній Миколай!
Біля нього два ангели… Мамо, справжнє диво!
Глянь, як дивиться правдиво, як іде сміливо!

Св.Миколай
- Добрий вечір, Україно! Добрий вечір, діти!
Вже недовго лиха сила буде тут радіти.
Вже сформовано на небі легіон потужний,
Вже отримає підтримку Валерій Залужний.
Бо молитви ваші спільні не минають марно.
Всі збираються потроху у сховищі хмарному.
Мама
Другий рік уже країна у пітьмі, у мороці,
Другий рік супротив чиним ми усі потворі цій.
Але дух міцний козацький не дає зігнутися,
Але промінь світлий Божий не дає схибнутися.

Соломійка
Я читатиму охоче, плакати не буду,
Розмовлятиму вкраїнською тепер я усюди.

Сашко
Не почуєте від мене ви лихого слова,
Я тепер вже точно знаю: це для зла основа!

Іринка
Я смартфон візьму у руки лиш тоді, як треба.
Бо не хочу, щоб зі мною трапилась халепа!

Св.Миколай
Сили світла вже зміцніли. Не час поспішати.
Треба, друзі, гуртуватись, в українській хаті.
Волонтерити, де можна, і міцніти спільно.
Тільки в єдності ми будем незламні та сильні!

А молитва – сила вічна, нас веде до Бога.
А із богом, будьте певні, наша перемога!

Пісня «Ох хто, хто Миколая любить»

Із Данила Хармса

Гнат Петрович Самовар
був пузатий самовар,
тривідерний самовар.

В ньому вурдився окріп,
пихкав парою окріп,
роздратований окріп;

лився з пуза через кран,
через дірочку та кран,
прямо в чашку через кран.

Вранці-рано хтось прийшов,
в самоварів кут прийшов, –
дядько Федір це прийшов.

Дядько Федір бурмотить:
«Зараз вип’ю, – бурмотить, –
чашку чаю», – бурмотить.

В самоварів кут прийшла,
тітка Клавдія прийшла,
з філіжанкою прийшла.

Тітка Клава бурмотить:
«Я, звичайно, – бурмотить, –
вип’ю та́кож», – бурмотить.

Ось дідусь пришкандибав,
геть старий пришкандибав,
в капцях він пришкандибав.

Позіхнув і бурмотить:
«Варт попити, – бурмотить,
трішки чаю», – бурмотить.

Ось бабусечка прийшла,
отака стара прийшла,
з костуром вона прийшла.

І тихенько бурмотить:
«Звісно, вип’ю, – бурмотить,
звісно, чаю», – бурмотить.

Раптом дівчинка прибігла,
в самоварів кут прибігла, –
це онучечка прибігла.

«Наливайте! – промовля, –
чай для мене, – промовля, –
із варенням!» – промовля.

Тут собачечка прибігла,
разом з кицькою прибігла,
в самоварів кут прибігла,

щоб дали́ їм з молочком,
кожній блюдце з молочком,
блюдце з теплим молочком.

Врешті і Стецько прийшов,
всіх пізніше він прийшов,
неумитий він прийшов.

«Подавайте! – промовля,
швидше чаю, – промовля, –
та побільше!» – промовля.

Нахиляли, нахиляли,
нахиляли самовар –
та із нього добували
тільки пару й жар.

Самовар, диви, схилився,
як на суднах трап, –
а окріп і не з’явився,
тільки – кап, кап, кап...

Самовар Ігнат Петрович!
На столі Ігнат Петрович!
Золотий Ігнат Петрович!

Кип’яточку не дає,
запізнілим не дає,
лежебокам не дає.

(2023)
оооооооооооооооооооо оооооооооооооооооооо

Гриб грибочку говорив:
"Не ту шляпку ти надів,
Треба було червоненьку
В білу цяточку маленьку,
Чи сховатись під листочком,
Розміститись за пеньочком,
Щоб ніхто й не здогадався,
Де це білий гриб сховався!"

Від врожайного горіха
Потерпає тільки стріха,
Бо, Устимчику на втіху,
З неї котяться горіхи
Прямо в кошик рогозовий,
Щоб знайти у ньому сховок
Від дощу, що з вітром в змові,
Бешкетує знову й знову...
30.10.23

Я нічого не боюся,
Бо рука в руці татуся,
Він мене обороняє -
Україну захищає.

Я нікого не боюся,
Я до татечка горнуся
І кажу йому тихенько:
"Я доросла, не маленька,
Ще чекатиму на тебе,
Україні поміч треба.

Так пишаюся тобою:
За широкою спиною
Наша люба і єдина
Рідна Неня-Україна."

Я ніколи не боюся,
Лиш за татечка молюся...

пан тракторіус приїхав!
діти, зустрічайте!
він проситиме солярки,
а ви не давайте.

ой маленькі, де я був!
бодай йому трясця!
жав, орав, та молотив
три сорти нещастя.

ой, брешу. а де ж я був?
аж на тому полі:
бив наліво та направо
шкідників квасолі.

ой, а то ж не шкідники:
то — бридкі й огидні,
незчисленні та голодні
бородаті злидні.

ой-ой-ой, таке страшне,
що й тепер боюся.
завтра знов туди поїду,
вже й не повернуся.

дим та гуркіт цілий день,
спека й небезпека!
ходиш там туди й сюди
мовчки, мов лелека.

а як вечір, то вже можна
й поторохкотіти.
он вже й сонечко сідає —
на добраніч, діти.

(засинаючи)
а якби мені солярки
тричі по три чарки,
ночував би я не тут,
а в баби одарки