ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2024.11.24 13:21
Андрія Боголюбського вважають москалі
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали

Микола Дудар
2024.11.24 09:26
Коли я вийду з темноти
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:

Тетяна Левицька
2024.11.24 08:07
Не розлюбила, а відпустила —
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер

Козак Дума
2024.11.24 07:56
У повітрі якась загадковість,
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…

Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко

Микола Соболь
2024.11.24 06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.

Віктор Кучерук
2024.11.24 06:22
Як розповів, то пожурила,
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.

Тетяна Левицька
2024.11.23 20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.

А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,

Іван Потьомкін
2024.11.23 17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Ігор Шоха
2024.11.23 16:51
                        І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.

                        ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.

Олександр Сушко
2024.11.23 16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.

Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,

Світлана Пирогова
2024.11.23 15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Артур Курдіновський
2024.11.23 06:14
Мій творчий шлях був дуже нелегким. Він проходив крізь приниження, зневагу, хамство та несправедливість. Щоразу мені зустрічалися не ті люди. Це засилля невігласів, малограмотних та недалеких людей я залишив на тій дорозі. А сам пішов новим шляхом. І ось,

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Роман Бойчук - [ 2008.06.13 11:10 ]
    Словосполучення
    У голові словосполучень ціла безліч:
    Вони блукають коридорами пітьми,
    Йдуть, спотикаючись, торкаються пліч-опліч
    До болю ранять одне одного крильми

    У намаганнях ухопитися за руки,
    Разом здійнятися, злетіти, мов орли
    До Сонця ближче, щоб аж чутно райські звуки,
    Щоб стражі-ангели злетіли із гори…

    Хай розсміються навіть з їхнього польоту
    Небес майстерні крилоносці-летуни,
    Нехай дощем проллється з них чимало поту,
    Гіперболічно з мух їх робляться слони,

    Та все ж це в сотні разів краще за темноти:
    За їх невидимість і їхню сліпоту.
    І хай якими б не були їхні польоти, -
    Словосполучення складаються в мету.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (9)


  2. Назар Назаров - [ 2008.06.12 22:49 ]
    ТІРЕСІЙ
    Та я тебе привабити не зможу,
    тож, як осліплий старець і віщун,
    сидітиму один на роздорожжу
    в хітонах із ранкового дощу.

    Щоденно повертатимусь до тебе,
    так, як Тіресій до камінних стін
    щодень приходив у стобрамних Тебах,
    щоби запастись у прадавню тінь.

    Допоки не упало веретено
    із рук холодних трьох старих сестер,
    із Теб - в Атени, із Атен - в Мікени
    мій шлях свої сувої розпростер.

    І там, де брама здійметься левина,
    із сестрами я розірву заклад:
    ввійде моя до брами половина,
    а інша знов піде шляхом утрат.

    Теби - правильно відтворена вимова назви "Фіви"


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (7)


  3. Дмитро Дроздовський - [ 2008.06.12 18:50 ]
    Коли чужих є більше, ніж своїх
    Коли чужих є більше, ніж своїх,
    і ти не знаєш, чи ти свій, ти путній,
    іди і смійся, хай рятує сміх
    і голос, що нечутно-всемогутній.

    Ти думав так: завжди в трояндах шлях.
    А вийшло навпаки. Хтось помилився...
    Чи ти, чи я, чи Jesus, чи Аллах,
    чи всі разом, бо Град давно розбився.

    Ти йдеш, старий, несеш на плечах дім,
    без вікон, без дверей, без огорожі.
    Ти, сивий старче, наче Аладін,
    який тримає джина, доки може.

    Тримав роки і посивів із ним,
    але нічого взяти не вдалося,
    і йдеш додому в передвічний Рим,
    і тільки з-за спини гука колосся.

    Не треба степу, рік, смерек Карпат;
    ти йдеш у день новий, але останній.
    Самотній лицар, схимник і Пілат,
    хто жив як Цар, і був той Цар останній.


    Рейтинги: Народний 4 (5.36) | "Майстерень" 0 (5.29)
    Коментарі: (4)


  4. Олексій Соколюк - [ 2008.06.09 21:28 ]
    ЖІНОЧИЙ ГІМН
    Швидко зізнавайся! З чого то усмішка
    Щойно у блондинки грала на губі?
    Як ота патлата, хтива, драна кішка
    Сміла при мені всміхатися тобі!
    Валер’янки з бромом накупую,
    Перукарня зачіску встругне.
    Я тебе ні крихти не ревную,
    Тільки злість аж тіпає мене.

    Приспів:
    Ні! Ні! Ні! Я тебе не ревную!
    Ні! Ні! Ні! Краще — дай, поцілую!
    Ні! Ні! Ні! Як подумати міг ти?!
    Я тебе не ревную ні крихти!!!


    А тепер відверто: що то за брюнетка
    Вранці за тобою бігла до метро?
    Теж мені, знайшлася фіфа–красапетка!
    Ноги — ніби тички, й цицьки — як відро.
    Сірників побільше наберу я,
    Макіяж по-модному зроблю.
    Я тебе ні крихти не ревную,
    Тільки хату їй таки спалю.
    (Приспів)

    Ну, а хто така, що зиркнула з приглядом?
    Ой, таки зустріну десь оту руду!
    Ще й і вихиля своїм кощавим задом,
    Ніби та ряба корова на льоду.
    Я смачну вечерю приготую,
    Манікюр наквецяю крутий.
    Я тебе ні крихти не ревную,
    Тільки очі видряпаю їй.
    (Приспів)

    А про що, кажи, до тебе цокотіла
    Вся така страшна, мов атомна війна,
    Бежево–зелено–синьо–чорно–біла?
    Ну, таки колись дограється вона!
    Всі пилинки з тебе я обдую,
    Всю себе парфумом надушу.
    Я тебе ні крихти не ревную,
    Тільки власноручно задушу.
    (Приспів)


    Властиво, це не вірш, а повноцінний текст пісні. На жаль, на сайті немає такого розділу. "Співана поезія" - то зовсім інше. Текст пісні - це вірш, але вірш - ой, як не завжди може бути піснею!

    Композитор Леонід Попернацький,
    Виконує Ольга Грінчук (альбом "Я непередбачена").

    В пісні третій заспів не застосований, тут подаю повний текст.

    Присягаюся, що ВСІ застосовані в пісні вислови чув на власні вуха від різних жінок!!!


    Рейтинги: Народний 6 (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (6)


  5. Роман Бойчук - [ 2008.06.09 09:59 ]
    Круглорічна любов
    Тебе люблю я білосніжною любов’ю,
    Такою ж чистою і ніжною, мов сніг,
    Що в зимню пору оксамитом, як мольбою,
    Вкриває землю чорну, наче тяжкий гріх.

    Немов весну тебе кохаю до нестями:
    Цілунок твій – дотик пелюстки, первоцвіт.
    Мов сік берези, я п’ю спраглими вустами
    Весняний погляд твій, в якому цілий світ.

    Своїм коханням я, мов літніми дощами
    Проллюся, наче в суху землю, - в твоїм сні.
    Північним вітром із шовковими плащами
    Для тебе стану я в спекотні ночі й дні.

    Листяним килимом встелю твої дороги:
    В осіннім вальсі закружляє листопад
    І, як любов моя, впаде тобі під ноги.
    Кохання щире, наче щедро зродив сад.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (11)


  6. Афродіта Небесна - [ 2008.06.08 21:19 ]
    Передхаотичне
    А може так і має бути:
    Я – янгол з синіми крильми,
    У мене горло перепнуте
    І горло срібної сурми.

    Тут дух чумний стоїть віками,
    Тут п'ють щодня за упокій
    Й скривавленими п'ястуками
    Пихатих мацають повій.

    І сіре тісто пре із вікон,
    Благенькі вибива шибки,
    І постріл в ніч чиїмось криком,
    Мов слід маленької руки.


    Мене закинуто під сволок,
    Крильми зачеплено за цвях
    І голуб'ятко з теплим волом
    Ледь чутно скаче по дротах.

    Бери ці нутрощі принадні
    Що їх мені зо зла зрекли,
    Й ці виразки, немов троянди
    На заяложеному склі.

    Заграй на чуйних струнах нервів
    На жар оголених грудей
    І заступи, мов щит Мінерви,
    Мене від хижих цих людей.


    Від сповитку до ложа смерти,
    Коліно княже, орле мій,
    Огріхи, покаяння, жертви
    Й жорстокий сонм розбитих мрій.

    А, може, так і має бути.
    Мовляв, тримай свій coup de grấce.
    Мене закинуто, забуто –
    Не світ, не простір і не час.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.54) | "Майстерень" 5.25 (5.5)
    Коментарі: (2)


  7. Олексій Соколюк - [ 2008.06.06 20:25 ]
    РЕКВІЄМ ПО КОХАННЮ
    Ми ховали кохання…
    Ми наше кохання ховали.
    Майже згаслий вогонь
    ледь у серці золу ворушив.
    Ми ховали кохання.
    На цвинтарі мовчки стояли.
    І легкий вітерець
    милосердно нам очі сушив.

    Ми ховали кохання…
    На віко його домовини
    встигли кинуть уже,
    як годиться, по жмені землі.
    Ми ховали кохання,
    яке залишилось віднині
    назавжди молодим,
    як портрет на письмовім столі.

    Ми ховали кохання…
    Напевно, були ми не варті
    подарунку того,
    що дається людині з небес.
    Ми ховали кохання,
    яке провтикали на старті.
    Не воскресне воно.
    Не буває на світі чудес.

    Ми ховали кохання…
    Ми наше кохання ховали.
    Майже згаслий вогонь
    ледь у серці золу ворушив.
    Ми ховали кохання.
    Ми просто стояли й мовчали.
    І легкий вітерець
    милосердно нам очі сушив.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (10)


  8. Ванда Нова - [ 2008.06.06 17:25 ]
    чужа війна
    маленькі долоньки притулиш тихцем до вікна -
    між татом і мамою вічна холодна війна,
    на мінному полі ти між таборами - одна,

    і цілять без промаху леза та кулі – слова,
    між зуби проціджені – краплі нескінчених чвар;
    мов крейда із дошки, стирається віра в дива,

    і дротом колючим зашила вуста німота,
    та краще б гриміло-стріляло, та краще би, та…
    мов кішку вошиву, тягали б тебе за хвоста;

    лиш …надцять минуло - це ж точиться сотнями літ,
    податися геть: самокат? пароплав? зореліт?
    поволі течуть кольори з олівців на столі,

    дешевий частунок чи цяцька - як підлий хабар -
    в нотатник товстий переможно запишеться бал…
    хай краще… на вулиці топче ногами юрба.

    і гнутись тобі, як вербі, доки хтось не зламав;
    утрьох веслували в човні – а сьогодні сама;
    так мало хотілося,
    мало хотілося,
    ма…


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.57) | "Майстерень" 5.63 (5.55)
    Коментарі: (28)


  9. Роман Бойчук - [ 2008.06.06 13:13 ]
    Долі гра
    Немов косою по траві,
    Слізьми, мов росами, неначе
    Скрегоче пащею і плаче
    Вовчиця-Доля на зорі.

    Стеблом упала до землі
    Косою ранена тварина,
    Як та знедолена людина…
    О, Боже, діти ще ж малі!

    Коктейлем дивним, чарівним,
    Роса змішалася із кров’ю,
    Додавши сил її здоров’ю
    Під першим променем ясним.

    Згасла остання вже зоря
    І сонце з вітром, мов водою,
    Злизали з рани рештки болю.
    Доля пустилася в моря…

    Надій-вітрила, весла-зла,
    У перемішку із косою,
    В бою, що тягнеться грозою, -
    На все це схожа Долі гра…


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (1)


  10. Дмитро Дроздовський - [ 2008.06.06 07:55 ]
    * * *
    Душа накрилась хмаронькою туги,
    і не болить уже, і не щемить,
    і тільки пам'ять марно й недолуго
    про щось собі з собою гомонить.

    Не розібрати, я не знаю мови,
    якою пам'ять пише мемуар,
    я не чаклун і не митець — ну що ви?
    Я битим трампом йду в драпіжний бар.

    Голодні очі вже давно голодні,
    безсила злість дратує і ятрить,
    тепер сентиментальності не модні,
    тепер... не знаю... й це переболить...

    А друга ніч... над дахом... і без сонця.
    І третю пляшку кидаю в смітник.
    Для чого це? Чи не простіше стронцій
    покласти вже під виспраглий язик?

    Душа ізнов наїлася і бреше…
    Ну скільки можна?! Краще — помовчи.
    Твоє мовчання тільки і бентежить.
    Кричи.


    Рейтинги: Народний 5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (9)


  11. Любов Вороненко - [ 2008.06.05 23:28 ]
    Отак піти...
    Отак піти у ніч
    І все забути.
    Сплановану програму боротьби
    Спихнути з рук
    Чи вигідно продати
    На площі біля пам'ятника Федорову

    І бути першим
    З першодрукарів
    І вкравши у Зефіра теплий вітер
    Стрибнути з банджо
    Чи на пароплані
    Катати дівчину з реклами Мері Кей

    І загубитись
    В лабіринті слів
    І рахувати зморшки на обличчі
    У жінки,
    Що торгує молоком
    На площі біля Галицького ринку

    І від життя
    Чекати нереального
    І знати, що засипані нездарами
    Клепарівські потоки
    Все течуть
    У місто мрій підземними каналами

    І поламати ключ
    Чи загубити
    Поїхати у Славське на рок-фест
    І не собі, а другові з Майорки
    Будинок зняти з видом на село
    Щоб вивчив у всіх барвах village travel

    І все життя
    Розкласти на полиці
    Щоб бачити, яким воно було
    І щоб його зміг описати Нестор
    Ще ненароджений майбутній літописець
    Що дивиться крізь неба синє скло.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" -- (5.27)
    Коментарі: (8)


  12. Анатолій Мельник - [ 2008.06.04 19:50 ]
    НОВІКОВА акровірш
    Ніка, вірю, переможе!
    Очі, ой! Дівочі...
    Вірші чує - голос божий,
    І римує ночі,
    Крихти-зірки, кроки-ріки,
    Озеро-зеро...
    Вірші пише - людям ліки,
    Ангела пером!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.48) | "Майстерень" 5.25 (5.31)
    Коментарі: (41)


  13. Орина Хвиля - [ 2008.06.03 16:31 ]
    натуралістичне
    у часової прірви два лиця
    бо недаремно сказано – об-личчя
    вони оби-два нам з тобою личать
    хоч на мені іще личина ця
    тутешня – тіло body оболонка
    кістки під шкірою і м’язи й жир
    і де ти душе? поміж типажів
    піди його шукай – отам де тонко…



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (1)


  14. Орина Хвиля - [ 2008.06.01 14:29 ]
    * * *
    Куди ти підеш, як не навпростець,
    яким кумирам відгризати вуха?!
    Якби не ігри внутрішнього слуху,
    куди іще подінешся, мудрець?

    Накинеш оком на плаский гламур,
    зіщулишся на селюка міського –
    і все це – не виходячи із коми,
    під впливом усереднених зажур?

    Останній могіканине, зажди!
    А, може, ти не все в собі помітив?
    Нехай собі плекають лже-вожді
    отруйні трави, нерозквітлі квіти...



    Рейтинги: Народний 5 (5.31) | "Майстерень" 5 (5.4)
    Коментарі: (2)


  15. Гортензія Деревовидна - [ 2008.05.31 13:06 ]
    НАБУККО

                    Червона глина у його руках.
                    чи в мертвій формі він знаходив новий подих?
                    куди тепер тікає ця< ріка...?
                    чи ти по хвилях цих ходити зможеш?

                    бо вже, за день якийсь, - закінчиться весна.
                    і ця ріка, - ти знай, тепер - зміліє.
                    те що раніш він бачив тільки в снах, -
                    тепер горіло на стіні у формі літер.

                    а він здирав ці літери з стіни
                    як мертву шкіру - від живої плоті
                    здирають вкриті бубнами сінними
                    готуючи грунт для нових полотен

                    і байдуже йому - ціною, циною...
                    він в твому сні - розпався - на частини,
                    він весь втискався тілом до стіни
                    він, зрештою, і сам ставав стіною.

                    ...він задихався, корчився від слів
                    рубаючи гілки гарячим спижем.
                    і зрештою, він став тим, що й у сні, -
                    йому даровано сім років тиші.


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  16. Анатолій Мельник - [ 2008.05.30 16:32 ]
    Пастернак акростих
    Пеной морскою вскипают слова,
    Астры вплетаются в строфы.
    Синие ночи озвучит сова,
    Тусклые сумерки - дрофы.
    Ежели ели с елеем святым
    Ринутся в рай муравьинный,
    Небо приблизишь созвучьями ты,
    Ангел поэзии дивной,
    Кроткий послушник мирской красоты.


    Рейтинги: Народний 6 (5.48) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (5)


  17. Ната Вірлена - [ 2008.05.29 15:55 ]
    спокій
    Та мене не вистачить на усе.
    І, мабуть, я істинно жалюгідна.
    Бо така розпатлана карусель –
    Ніби все, що мені потрібно.

    Посидіти, подихати – вечір сирий, як дно
    У найглибших, за-Маріанських пустих западин.
    І коли накриває, аж видихнути не ладен,
    Атмосферні, аж ніби ядерні, перепади,
    Як холодне сухе рядно –
    От покинути і поїхати в Баден-Баден.
    Або ще там кудись. Насправді – усе одно.

    Залишити якусь записку або листа.
    Подавати про себе звісточки телефонні,
    Як платівка на старенькому патефоні:
    Все чудово, чудово – такі чарівні міста.
    Ці слова усередині рвуться, немов кіста.
    Ти така божевільно, невиправлено пуста,
    Ніби брязкальце на плафоні.
    І скрижаль на твоєму фоні
    Така проста.

    І говориш у білу слухавку: ти послухай.
    Ну який я герой – ніякий, не в тому справа.
    Просто скельце, якому надто тісна оправа
    І гнута дужка.
    Бо коли кожен день – така гамівна вертушка,
    Кожен вечір – така нестримна людська заграва
    Відпускає великодушно,
    Немов Варраву.

    В слухавці – глухо.

    І тоді ти говориш: я просто – людська істота.
    Я не хочу багато – якесь там житло, робота.
    І спокій.
    І якщо цього мало на твóїй шкалі високій,
    То я – не ти.
    Я не вмію отак тягти.
    І мовчання склепляє рота.


    Рейтинги: Народний 5.9 (5.46) | "Майстерень" 5.83 (5.5)
    Коментарі: (25)


  18. Дмитро Дроздовський - [ 2008.05.28 14:33 ]
    А бігти можна і сидячи
    А бігти можна і сидячи
    Навприсядки через дорогу,
    На нитці малиновій висячі,
    в знемогу.

    На варті нові стали братчики,
    Молодші, сильніші, хитріші.
    Мені вони не дорадчики
    більше.

    Стіна обвалилася замкова.
    Каміння ходи перекрило.
    І виє планета самкою.
    Вбили!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.36) | "Майстерень" 5.25 (5.29)
    Коментарі: (7)


  19. Дмитро Дроздовський - [ 2008.05.27 22:11 ]
    Indigenus
    Упав метелик, наче вбитий кінь.
    Жарить вогонь. І баобаб масніє.
    І жевриво під небом навісніє.
    Горить у пеклі позліткова тлінь.

    Він кондором злетітоньки хотів
    і впав, стрепиханий, вигойдуваний ніччю,
    упав у світло дня сомнамбулічно.
    Мушка коправа в сотню голосів

    ридає тихо, збита з пантелику,
    крутійське полум'я збирає данину;
    віщує світло пекла новину,
    що все мине на дзигаристім лику,

    і буде ніч, і буде знову день,
    і баобаб ростиме, човнуватий.
    І молитовно блиматиме ватра
    в моєму саді вибляклих пісень.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (12)


  20. Надія Галімурка - [ 2008.05.25 22:57 ]
    ***
    В сизих хмарах – передвістя стужі.
    Ранок дощ приносить на крилі.
    І упало небо у кажюжі,
    Ніби прихилившись до землі.

    Із дерев доопадає листя,
    Ніби не одіслані листи.
    Як приємно крізь тумани млисті
    Тротуаром стомлено брести.

    Тільки вітер, налетівши рвійно,
    Нвагадав мені укотре знов:
    Осінь ця глибока й безнадійна,
    Мов назавше втрачена любов.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  21. Юрій Лазірко - [ 2008.05.19 19:12 ]
    Суїцидне
    "Ау!" - аудієнція іде у Бога,
    де пасма брів насуплені у хмар похмурих.
    Віддушина душі - ціна за стін облогу
    життя. Прожите - жадібне же-тем під муром.
    Та браму настіж куля відчиняє - дура.

    Лиш плюскіт звуку, попіл з попелюшки потім
    вітрами рознесеться, наче сніг розтане.
    Беру за бари барабан, в холоднім поті
    перебуває "клац" і в капсуль б`є. Так плавно,
    в пустелі вічності - думки, мов каравани

    зникають під покрову крові - скоро крихи
    фотонів світла визбирає зору сила
    і стане нетерпиме серце, стане тихо,
    не чутиму карді-ударів дзвона - била,
    та чи візьмуть мене на крилах чи на вила -

    аби не в землю.

    19 Травня 2008


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.66) | "Майстерень" 5.25 (5.72)
    Коментарі: (18)


  22. Роман Бойчук - [ 2008.05.15 09:56 ]
    Хресна дорога
    Вінком терновим виснажені скроні
    Немов колючим дротом у полоні

    Думки закуті у кайдани болю
    Кричать і прагнуть вирватись на волю

    Крізь кров пекучу та нестримні муки
    Несуть хрест долі вже тремтячі руки

    Рубців по тілу безліч від нагайки
    У небі злі стерв’ятники мов чайки

    Кружляють і голодними очима
    Слідкують за кривавими плечима

    Терпляче серце з вірою у Бога
    У кожного своя Хресна дорога

    Усе що може бути найстрашніше
    Було Ісусом пройдено раніше

    Заради нас і нашого спасіння
    Молитва сила віри і терпіння.


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (17)


  23. Василь Роман - [ 2008.05.15 09:24 ]
    [ останній дощ ]
    химерних
    _________ хмар
    ______________ похмурі
    _____________________ храми
    збудили дощ,
    ___________ а потім й грім
    бив,
    ____стукав
    __________ в грозові тамтами
    і насолоджувався грі
    дів
    __блискавиць,
    ______________що в танці блиску
    крутили
    ________ крапель
    ________________ карусель,
    де ніч -
    _____ як яблуко -
    ______________ повисла
    над
    ____світом
    __________ стомлених
    ____________________ осель...
    у темряві
    ________ хрестів
    __________________ з віконець
    слова молитви
    _____________ при свічах
    стікали:
    _______ «Боже-охоронець,
    спаси й помилуй…
    _________________ ще не час»...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (10)


  24. Юрій Лазірко - [ 2008.05.13 18:42 ]
    Село забите
    Село забите, наче цвях в зап`ястя,
    ятриться перехрестя під хрестом.
    Що крові випито під час причастя,
    що тіла вицвіло - на років сто.
    Чекають зорі на своїх кусто -
    то й не наважуються в око впасти.
    Вони із думкою тепер на "ви".

    Те око погляд зважує, мов пір`я,
    що постріл розкуйовдив по воді.
    Так легко бути пухом із довір`я,
    коли колує тіло колодій,
    коли спалила локони руді
    коханцю-дневі ніч у надвечір`ї.
    На таці - головешка голови.

    Землі душа відкрита, мов стигмати.
    Вінок терновий уростав - зацвів.
    Якою впала плата за розп`ятість,
    за що, немов пісок, нанісся гнів?
    Індійських завести у хлів богів
    та на дорогу дорогому брату
    білила щедро влити із трави.

    Село забите -
    б`юся в груди,
    відчинить серце -
    пісня буде.

    13 Травня 2008


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (12)


  25. Дмитро Дроздовський - [ 2008.05.12 21:59 ]
    Вітер-шмендрик заліз через вікна розбиті...
    Вітер-шмендрик заліз через вікна розбиті
    І самотньо усівсь на моїм підвіконні,
    Лиш волосся спадало на плечі, укриті
    У пурпурі мінливій. Спитав мене, сонний:

    «Чом та змовкла лампада, що щоночі горіла
    На столі, на моєму, так звабливо, так мрячно?!»
    Відповів: «Пощо світло, як душа очманіла,
    Як життя догорає і мені з того лячно?»

    Вітер каже, зализа: «Полишай звіроловство,
    І іди у степи, або в гори уперті,
    Там немає часу, там священне неробство.
    Там зоставиш навіки обслону подерту!»

    «Пощо йти, як не йдеться? Хай зимується вдома.
    Буду я перемитником — вільна особа,
    Хто не знає ні плину, ні тліну, ні грому,
    Хто п’янливим туманом пливе біля гробу».

    «Зупинись і послухай: гульбище поганське
    Вже чекає на прогріх, і подзвін готує.
    Вже зварилося зілля у горах шаманське,
    І громак на горі. В нього крівця нуртує!»

    «Я не хочу у гори, не мені той громака,
    Буду сам самотою в своєму кружганку,
    В мене місяць товариш, а ніч — посіпака,
    Забирайся на ніч, та тікай спозаранку!»

    Не лишився, вклонивсь і піднявся на ноги,
    І, клумак підхопивши, повіявся в небо.
    З небосхилу пролився розпачливий стогін.
    Ай, не треба…


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (23)


  26. Юрій Лазірко - [ 2008.05.09 01:40 ]
    Покута
    А може, не треба по вістрю між ребра,
    по лезу по жилах, від краю за млість? -
    добу вполювати, як левами зебру,
    на миті роздерти її десь у дебрях,
    а голос гострити об злидні та злість.

    І ситим, крізь сито - крізь ситцеву сутінь
    вбирати питоме питання, - кому? -
    між зуби цідити слова болем куті
    та станути пусткою в кут при покуті,
    не видавши серцю й тугому уму -

    де доля сльозами життя напоїла,
    як сонце лягало на плаху землі,
    як вроки знімали рокам переспілим,
    а круки ходили по чорному тілу
    протруплої холодом наскрізь ріллі.

    І хочеться зміряти слів невагомість,
    розбити склади, мов на щастя фужер,
    та падати віршем у вічність, у кому,
    лишаючи голосу линь та утому,
    а погляду "далі" - "минуле" й "тепер".

    І б`ються склади, а скалки - просто в груди,
    а ті безупинням виліплюють стук
    до неба, до Бога - до їх Робінгуда,
    що цілиться в душу стрілою із чуда
    і силу всиляє до немічних рук.

    Та десь ходить крук
    і виглядує очі.
    Наш Отче,
    покута -
    то звук?

    8 Травня 2008


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.72)
    Коментарі: (6)


  27. Василь Роман - [ 2008.05.06 21:30 ]
    [ стрілка ]

    ...заб’ю круту з поетом «стрілку»
    бо Магомед йде до горИ,
    а краще гір - є жінка тільки,
    котру ще ти не покорив…

    ...в дискусії вступати ліньки,
    бо на поверхні це – отож:
    всі неприємності від жінки,
    але й приємності також!

    чим ні про що вести дебати
    до неба піднесу свічу -
    про гори ліпше помовчати,

    а я про жінку промовчу…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (7)


  28. Юрій Кондратюк - [ 2008.05.04 20:25 ]
    Заупокійна рок-н-роллу.
    Рок-н-рольно жилось
    і в лахмітті ходилось
    краю й меж не було
    пісні сміху і силі

    блюз як пензель торкнув
    в колір снігу по скронях
    роки мчать в далину
    мов пришпорені коні

    так попсово тепер
    в мішурі остогидлій
    рок-н-ролл зовсім вмер
    а фіналу не видно


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.28) | "Майстерень" -- (5.09)
    Коментарі: (7)


  29. Христина Лисюк - [ 2008.05.03 18:22 ]
    Хіпан
    Шепочи на смутних язиках,
    як ще хочеш, що любиш і світиш
    містом з ранцем тугим на плечах,
    молоком, тютюном, первоцвітом.

    На щасливі і теплі дощі,
    рвучкі весни і плинні гатунки,
    посивівши увечері вчить
    Бог таких.І несе подарунки...

    Не збудивши од пінного сну
    терпким чаєм і згаяним листям,
    за вікном там посій білизну
    і абсурдну, бо спільну отчизну.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.87)
    Коментарі: (2)


  30. Василь Роман - [ 2008.05.02 22:26 ]
    [ Ян - Інь ... як віСЬ кохаНЬ ]
    сьогодні деНЬ твоїх відлуНь
    і відображеНЬ -
    шугає тіНЬ (як лаНь чи луНЬ?)
    зізнаНЬ і вражеНЬ…


    мою би ліНЬ у твій полон,
    у лоно мушеЛЬ,
    в тепліНЬ-купіЛЬ твоїх долоНЬ,
    у ріНь зворушеНЬ,


    щоби відчути поміж хвиЛЬ
    сумліНЬ свідомісТЬ,
    глибіНЬ - під кіЛЬ й печаЛЬ весіЛЬ
    забраТЬ натомісТЬ,


    і в даЛЬ бажаНЬ і воскресіНЬ
    сяйнути птахом,
    я - в деНЬ, бо Ян , ти - в ніч, бо Інь
    "із" добрим знаком…



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (9)


  31. Дмитро Дроздовський - [ 2008.04.28 00:53 ]
    * * *
    Якщо попіл землі перетвориться в воду синясту,
    і поверне ріка у русло, і напоїть печеру,
    і з підземних ходів повиходять потвори бокасті,
    я замкнуся у вирі безмовнім в чужу мені еру.

    Тільки сон мій триматиме в спокої острах жаристий,
    і миршаві жалоби не сміють проникнути жалом,
    я лежатиму тінню, такий херувимисто чистий,
    і чекатиму ери своєї. Цвістимуться кали.

    Пожвавішають пута, в печеру торбар завітає,
    і розкаже про Лазаря і про убогі скорботи,
    і відчує поганина тіло, що в світі світає,
    що покрились опасками тліні жалоби й гризоти.

    І злидняк кропиву піднесе, що жаска до знемоги,
    і в червоній блакиті відчиняться отвори раю,
    я повстану зі сну і вдягну поцяцьковані тоги,
    і наповниться келих замерзлий світилом до краю.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (5)


  32. Нестор Німцов - [ 2008.04.23 03:39 ]
    -*-*-*-
    Очі закльовані зорями,
    Пальці порізані струнами,
    Вуха піснями оглушені,
    Тіло розписане рунами,

    Серце напоєне росами,
    Ноги скалічені мандрами,
    Кроки відлунюють грозами
    Шлях пролягає меандрами.

    Руки мечами мозолені,
    Груди пронизані стрілами.
    Мені всі дороги дозволені,
    Бо я - найбіліший між Білими.


    Рейтинги: Народний 5 (5.3) | "Майстерень" 5 (5.28) | Самооцінка 5
    Коментарі: (23)


  33. Ванда Нова - [ 2008.04.22 11:08 ]
    зайві
    ми сьогодні зайві – роздано всі ролі,
    ідеали залишились в рок-н-ролі,
    а тепер бездухі танці бандерлогів -
    бандеролями летять привіти в блоґи,
    і поживні, і практичні, і дешеві,
    навіть те-не-знаю-що – уже в кишені,
    а у кейсі, хоч літаю першим класом,
    відривні талони на тепло і ласку.
    віртуальні авалони-ерагони
    на щиті – як зайва зірка на погони,
    відсилаю на e-mail: «моя любове…» -
    ніс піноккіо росте із кожним словом,
    під сідлом ковбоя мережеве ласо -
    що, як дике серце - лиш на справжнє ласе?

    заримуй мені на згадку буґі з вуґі,
    щоб судини аж потріскали з напруги


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (10)


  34. Олена Бушуєва - [ 2008.04.22 00:55 ]
    Вода
    Тихо лежу в теплій воді,
    Вона закриває мої очі,
    Пестить, ніби долоні -
    Хоче змінити тебе серед ночі...

    Я чекаю на тебе ранком,
    Коли місто бурхливе ще спить,
    Ти прийдеш, але на світанку,
    Щоб ніхто не побачив таємну мить...

    Я чекаю тебе, коли ти мене
    Ненавидиш, губиш, але цілуєш,
    Я плачу, коли тобі боляче,
    Але чому-чому мене ти дратуєш...

    Я мрію стати твоєю тінню,
    Дарую квіти твоїм коханкам,
    Я ніби мелик у павутинні,
    Який помирає сонячним ранком,
    Я хочу бути поряд,
    Щоб ти побачив мої очі..
    Ти все ще віриш в свою єдиність...

    Тільки я тебе більше, більше не хочу...

    Знову лежу в теплій воді,
    Вона обіймає мене до схочу,
    Пестить, ніби долоні -
    Тільки я тебе більше-більше не хочу...


    Рейтинги: Народний -- (4.81) | "Майстерень" -- (4.83) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  35. Юрій Лазірко - [ 2008.04.21 22:52 ]
    Вагітні строфи
    1
    До дев`ять лічені по тридцять -
    то у весни пологи.
    Зачата в перших променях
    на любо-ложі літа,
    коли по стегнах-пелюстках
    до лона дів та квітів
    заходить соковите щастя
    та й на свої пороги.

    2
    Коли у серці пристрасна любов
    душі та тіла
    і бути третім
    півням перепало насторожі,
    у домислах прояснення,
    немов плоди, дозріло
    і привело
    у спільному знаменнику
    бездонне,
    - Боже...

    3
    По серцю пізнаю
    величність у людини,
    а глупоту читаю
    я по її устах.
    Від сліпоти зайшла
    у тяготу причина...
    і наслідки виходять,
    вниз головою -
    в страх.

    4
    У спазмах небовид,
    а хмари - лона,
    а з них народжується в громах
    злива.
    Розплющує налив
    дитя циклону
    у переспілих в насолоді
    сливах.

    5
    Запну весну на погляд
    згаслим первоцвітом,
    по краю неба клекоти лелек
    знесу пером -
    у кардіовірші мені
    ураз тремтіти,
    мов серця два,
    одне в утробі,
    інше - під ребром.

    6
    Іди...
    Хай на ніколи
    вагітне коло...
    А в колі коле,
    бо за колом - ТИ.

    21 Квітня 2008


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.66) | "Майстерень" 5.5 (5.72)
    Коментарі: (5)


  36. Ванда Нова - [ 2008.04.21 19:59 ]
    publicité
    Чути кроки – мчать потоки до піщаного палацу,
    як затвором, клаца оком білобока-папарацці –
    диво хоче увібгати, кат, у глянець ілюстрацій
    і чатує, що до саду вийдуть Вій чи троє грацій -

    тут колись на пнях смиренно феї вели теревені:
    як у пальці краль кусали жала - гострі веретена,
    і перевертні ломились крізь епохи, через терни.
    Час із бочки лився - вермут – налетіло стільки скверни,

    розсипались кепські жарти, бородаті, ніби Кастро,
    і лизала рання студінь плечі ніжні з алебастру,
    на однім тепер – синиця, що голосить про піастри…
    У гербарії розп’ято наші спогади, як айстри,

    і списами коле в серце –
    вже на денці тиждень страсний


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (12)


  37. Віталій Дорощук - [ 2008.04.17 22:30 ]
    Екскурс в історію
    Минають дні, роки минають,
    Ти щось зробив – тебе згадають!
    Як, щось погане – вічно живий!
    Отак історія зложилась.

    Заглянувши у глиб віків –
    Ми бачимо таку картину:
    Диктаторів там тьмуща – тьма,
    А миротворців там нема.

    Той, хто, півсвіту підкорив,
    Народу сотні положив,
    Чужі загарбав землі –
    Живе в історії, як пан.

    Його вивчають в школі діти,
    Научні праці, пишуть звіти,
    Та знов за ним дублюють в слід,
    Загарбаючи білий світ!

    Їх знов історія карає,
    Де свій у спину спис пихає,
    То інша сила повстає,
    Захоплюючи все, що є.

    Які імперії бували,
    Але згадай – всі вони пали!
    Які тирани, воїводи,
    Чужії нищили народи.

    Якії армії були,
    Та перед кимось не встояли,
    Їх літописи фіксували –
    Щоб ми про них не забували!

    Хтось там літак зробив, для миру,
    З нього зробили бомбандира,
    Та, розгромивши вражу рать,
    З тракторів танки почали будувать!

    З колгоспів – табори зробили,
    Людей в них голодом морили,
    Та всі кричали «Вся власть – Совєтам!»
    Отак до Леніна з привєтом!

    Про Сталіна казать не будем,
    Цим лише лють людей розбудем.
    Та взагалі – досить злодіїв!
    Давай згадаєм благодіїв.

    Хто, щось робив, задля народу,
    В суспільстві лагодив погоду,
    Хто ніс культуру в широку масу,
    Та не розграблював, хто касу.

    Багато лікарів між ними,
    Людям добро вони творили,
    Багато вчених, що хотіли –
    Небуло, щоб складнощів в людини.

    Письменники – моральний дух!
    Котрі в пориві творчих мук,
    Писали твори, що й сьогодні,
    Люди читають благородні.

    Давай же друже не смітити,
    В історії сліди творити,
    Щоб нас нащадки так згадали,
    Нібито мир – ми здобували!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  38. Ванда Нова - [ 2008.04.17 17:48 ]
    поки
    ти скажи що ти чуєш невже ти не чуєш ці дзвони
    по мені пом’яни мене звисока наче з амвона
    так недбало рядки повишивані чорно-червоним

    ніби кара за давні борги переплутані масті
    чи ти просто безумний картяр чи то батяр чи майстер
    чи книжковий старий що пропив загубив свої снасті

    маргарітас омріяні майстрові сняться і море
    у мішках пеліканів заховані трупики мойви
    і тремтять на піску і дзьобú їхні повні безмовні

    не гарчать не гучать переломлено волю надвоє
    і перо у ребро не печалься кохана загою
    якщо станеш новою мелодія стане новою

    на всі боки я каюсь тікають слова тарганами
    недолугі правице і серце що буде із нами
    не пали кличе клин краще з мене склади орігамі

    поки гнеться папір
    поки я ще не пил під ногами


    Рейтинги: Народний 5.88 (5.57) | "Майстерень" 5.83 (5.55)
    Коментарі: (21)


  39. Назар Назаров - [ 2008.04.16 22:38 ]
    * * *
    Усе життя – немов стара білінгва:
    Є світла і прозора мова дня –
    Є мова ночі, де у темних лігвах
    Блукають таємниці навмання.

    Хоч мови пошановано обидві,
    Вони в незгоді, наче вороги,
    І сходяться щодень у дужчій битві,
    Здіймаючи своїх письмен стяги.

    Є знаки світлі – й знаки таємничі,
    І я стою на тінявій межі:
    Дві мови, овіваючи обличчя,
    Однаково і рідні, і чужі.

    Боюсь, що мов поплутаються межі,
    Що їхні ріки вийдуть з берегів,
    І вже не зможу знову я простежить,
    Де мова сну й де світла мова днів,

    І, мов на бруці кинутих поселень,
    Поосідає пил на сторінках,
    І проростатиме багряна зелень
    Із літер, що їх виведе рука.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.4) | "Майстерень" 5.25 (5.42)
    Коментарі: (2)


  40. Юрій Лазірко - [ 2008.04.15 21:39 ]
    Сталактитова крапля
    Стежки думок стеменні лету.
    По сталагмітовім бажанні
    стікає недолугість в Лету,
    до стелі стелиться пізнання.

    Стенутись серцю в мегастенах,
    від стеклої застигти стели,
    кулясту стелепнути сцену
    у болю пережитих белах.

    Десь між надиром і зенітом
    зі стекою в руці Світило
    не перестане стугоніти
    та відтворяти Божу Силу.

    У світ - розсипаний стеклярус -
    нанизами пройти промінню
    та в яре зодягати ярус
    земного для душі тяжіння.

    15 Квітня 2008


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (5)


  41. Юрій Лазірко - [ 2008.04.14 20:24 ]
    Дійство
    Антракт... і ширма таємниці затягнулася в устах,
    глядач застиг, до дзеркала на мить підозрою прикутий.
    Впивається його прониклий погляд, наче хижий птах...
    У серці сухо - цвітіння облітає від пристріту в рути.

    І не збагнути звідкіля несеться безперервно дзвін,
    і невбалаганно "чути" цідиться крізь зуби недоладом.
    На око - виміри углиб, збудованих зі стуми, стін,
    дослівна стенографія небес - симптоми зорепаду.

    Не зупинити ні терпіння, ні розради... Дійство де? -
    Розмінене на славу та відплескане на біс єхидно.
    А Правда, мов дитя усміхнене, на чисте слово жде.
    Крізь ширму Їй буквально все, мов лінії з долоні, видно.


    14 Квітня 2008


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (3)


  42. Ванда Нова - [ 2008.04.14 16:57 ]
    Циркачка
    Пластмасові квіти і сміх механічного блазня -
    усе, що розрадить. Запаяне тіло в трико.
    Оцей балаганчик - тісний і паркий, ніби лазня,
    і шкіриться попід завісою маска відразна -
    Не грати зі смертю?
    Неначе по струнах смичком,

    пройти у балетках тонких по жорсткому канату-
    тремтить парасолькою в пальцях надія хистка.
    І міниться люд унизу, ніби маса брунатна,
    шепоче: «Не вдасться…» Злякатися - значить програти,
    а гідне падіння не гірше рвучкого стрибка

    з-під купола цирку. Останній зі звершених трюків -
    бодай би на мить - але захват підійметься з вуст…
    Гойдається трос, ніби човен, і веслами руки
    повітря голублять . І тиша - як голос розпуки.
    І гадка - чи будеш ти поруч,
    коли я зірвусь?

    Коли, ніби глечик, розломиться натовп умлілий
    від жаху і крику - і радості злої такóж,
    коли ще з обличчя гримасу поразки не змили,
    чи будеш ти…?
    Сальто…
    І серце утішать зболіле
    живі пелюстки
    і весела говірка Жако…


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (28)


  43. Назар Назаров - [ 2008.04.12 20:25 ]
    * * *
    Як сказано в фрагменті Геракліта
    Як сказано в фрагменті panta rei
    Втікає осінь у затоки літа
    Втікає не питаючи дверей

    Смагляве наче руки некроманта
    Із дальніми відлуннями літавр
    Втікає літо частка цього panta
    Втікає наче сіроокий тавр

    Допоки час із водами тектиме
    Проходячи крізь миті і крізь дріт
    І руслами кружлятиме крутими
    Не потребуючи воріт

    І чути буду здатен я допоки
    Хай буду я по той бік чи по цей
    Я чутиму в Розділенім на кроки
    Правічну Неподільність panta rei

    11 квітня 2008

    panta rei - все тече


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (3)


  44. Василь Роман - [ 2008.04.12 12:34 ]
    [ freestyle ]
    ...я падаю поряд, торкаюся між
    безлісих округлих говерл
    і трасу вивчаю, – вустами :) – без лиж,
    а потім повторно наверх.
    звичайно, не вперше проходжу маршрут
    та є ще місця, де не був,
    бо хочеться знову на собі відчуть
    екстрим, а не що там небудь.
    ковтаю востаннє жагучий озон,
    відштовхуюсь – палки на бік!-
    класично…нема заборонених зон,
    є тільки не торканий сніг
    і вітер в лице…а трамплін - як тобі?
    це ж диво найбільше із див…
    люблю я ці гори, й радію, що піп
    Іван нашу трасу хрестив…






    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (4)


  45. Чорнява Жінка - [ 2008.04.10 22:12 ]
    Навіть тоді
    Навіть коли
    коріння землі
    ніжно її розірвуть
    на клапті,
    навіть коли
    ріки вирвуться
    з берегів,
    очищаючи шлях собі
    одночасно,
    навіть коли
    не залишиться снів
    і в хрипі потонуть
    слова про щастя,
    навіть тоді
    вціліє любов,
    і це правильно буде
    почасти...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  46. Ванда Нова - [ 2008.04.10 12:35 ]
    Спокута
    Не руш ці хвилини, коханий. Вони бездоганні,
    Бо стигне отрута у гроні гіркого зізнання...
    Та спогади лізуть у двері, як гості незвані ,
    І домисли цілять в любові незаймане тло,

    Зберуться докупи гріхи і сформують півколо,
    І, як в ритуалі, похилять тавровані чола -
    А я їм зіграю фальшиве і пристрасне соло,
    І виведу далі за місто, немов щуролов .

    Закрию ворота, і серце поставлю на чати
    З мечем із вогню. Повернуся. І буду мовчати,
    І любі вуста затулю поцілунком-печаттю,
    Хай пнеться на мур потойбічна і вічна зима.

    Ти знаєш, є сила магічна бажання і слова,
    Нехай цей зачумлений світ – як дешева столова.
    Любове моя, це достоту була передмова -
    Поставимо крапку. А зараз почнеться роман,

    Позбудемось остраху, ніби шкідливої звички,
    І речення поспіль вінчатимуть знаки окличні…
    Я сукню легку одягну і нові черевички,
    За безцінь пустивши на розі печалі пусті.

    Під виспіви літа чи осені-прими рудої,
    Варитиму їсти, твою колихатиму доню...
    А десь Данаїди-бідачки у чашу бездонну
    Спокуту нестимуть, проклявши дощі золоті.


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (34)


  47. Юрій Лазірко - [ 2008.04.09 18:30 ]
    Рапсодія ночі
    Рапсодія ночі - ерозія тиші на скронях.
    І пласт за пластом - відлітає утома зникомо,
    це ліпка уваги, це творення світу з півсоння,
    де місячне сяйво лягає на воду пластроном
    в тонку галактично-відкриту жилетку поліття.

    Збирають зіниці-жиклери напружено рухи,
    під складками думка тримає за йоту рухомість.
    Пізнання спрагливе породжує хибами сухість,
    а небом заповнює зліплену вкотре свідомість -
    мов сон, опадає на вічність зіркове суцвіття.

    9 Квітня 2008


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (12)


  48. Дмитро Дроздовський - [ 2008.04.08 22:55 ]
    Жовтий колір — це ваш. Фіолетовий — мій
    Жовтий колір — це ваш. Фіолетовий — мій.
    Холод холоду мовить і дихає в спину.
    Біле коло багать. І пручається змій,
    що на нитці моїй, що на нитці із глини.

    Запах талого дня. Запах яблук зими.
    Біле віття крізь сон обліта сухозлоттям.
    Спіле сонце вгорі. Дві холодні хурми.
    І здається, що все аж кричить відвороттям.

    Кожній зраді розрад, ну а каменю — кров.
    Буде ніч сливе день, чорнослив — наче слива.
    В око. Анна. Анналів віл. Анна... Оков.
    Тінь іде у вогонь, що воскреснув зі зливи.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.29)
    Коментарі: (12)


  49. Анна Луцюк - [ 2008.04.08 13:17 ]
    * * *
    хочу додому
    назад у маківку
    щоб жити не суботами
    а росами й туманами

    я б цвіла блідо-блідо
    щоб нікого не виручити
    і нікому не зробити
    виручку
    зеленою голівкою

    стану сірою
    щоб на ранок прокинутись
    у спасівському букеті


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (13)


  50. Василь Роман - [ 2008.04.06 17:31 ]
    [ adagio spero ]

    звідкіля ти взялася
    така неповторна?
    твоє тіло - оаза,
    а життя джерело -
    поміж стегон заласся -
    виграва як валторна
    і нуртує щоразу
    в потаємності лон.

    де покинуть світи,
    забуття подолавши,
    краплі мрій наших грішних,
    мов навиворіт дощ.
    днесь здіймуться хрести -
    (не на «завтра» – назавжди!)
    не у свастиках Крішни -
    тисячів Пирогощ.

    і правірні плюси
    до грудей пригорнуться,
    щоб лишити навіки
    боголике тавро.
    вознеси і спаси
    наші помисли лЮдські
    і направ сонця ріки
    в мрію-сон виногрон

    твоє лоно - оаза…
    плоті квітка вогнева,
    твердь жагучу прорвавши,
    досягне твого дна…
    звідкіля ти взялася
    не питатиму неба,
    бо так хочу, щоб завше
    збереглась таїна.



    Рейтинги: Народний 5.17 (5.53) | "Майстерень" 5.25 (5.45)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   40