Прийшов мороз такий справдешній,
Хитнув підвалини старі.
Сховалась думка у черешні,
Сховалась мова у землі.
У теплім краю журавлі
В піснях оспівують прийдешнє.

Мороз величною ходою
Іде лісами, як пророк.
Прозріння обнялось з журбою,
Засвоївши тяжкий урок.
Напевно, не знайду спокою
У магмі вічних помилок.

Мороз піднявся із птахами,
Злетів піднесено у вись.
Він поріднився із роками,
Де світло й темрява зійшлись.
Пірнув у долю з жебраками,
Лишивши трепетне: "Молись!"

Широкі ходи і паради
Мороз провадить у лугах.
Немає більшої розради,
Ніж велич снігу у полях.
Гуркочуть виступи й тиради.
Співають небо і земля.

15 грудня 2025

Я буду вічним депутатом,
Посланником самих низів,
Покараним нечутним катом
На шальках мужніх терезів.
Я буду вічним адвокатом
Для юності і боротьби
В житті шаленім і строкатім,
В мінливім річищі плавби.
Я буду вічним добровольцем
Іти на штурм німих фортець
Ненависті і зла для волі,
Для визволення всіх сердець.
Я буду вічним дисидентом,
Нонконформістом і борцем.
Зло не скасується декретом,
А знищується із яйцем.

13 грудня 2025

Напевно, вже до ранку не засну.
Чекатиму за обрієм розлуку.
Чекатиму у маренні весну,
Як втілену в життя вселенську муку.

Напевно, виглядатиму той знак,
Який і порятує, і розрадить.
Утілений у долі Зодіак
Віщує перемоги, а не зради.

Напевно, виглядатиму дарма
На обрії рятунок від печалі.
Прорветься крізь оточення зима,
Сховавши у туман душі роялі.

13 грудня 2025

Я кричу відчайдушно до світу:
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.

Ти кричиш відчайдушно, безмовно
У далекі шумливі ліси.
Ти кричиш у юрбу, як у морок,
У поля неземної краси,
Там, де болю пророслого повно
У тривожній сюїті роси.

Хтось почує мене у пустелі,
В невблаганних сипучих пісках,
Не у затишнім, ситім мотелі.
У його вузлуватих руках
Я побачу майбутнє, мов стеллу,
Скам'янілу в забутих віках.

Може, нічого врешті сказати
На цей запит потужний, німий.
Все пішло на затерті цитати,
Ну а решта літає, як Вій.
Крізь надійні паркани і ґрати
Слово рветься у світ, ніби рій.

13 грудня 2025

Я ніби вижатий лимон,
В пустелі виснажений, схудлий,
Іду до неба у циклон,
Питаю зверху: "Хто ж ви, судді?"
Вернувся з тисячі доріг,
Немовби вигаслий паломник.
Який такий єдиноріг
Мене прохромить у полоні?
В торбині ніц не принесу.
Торкаємося дна пізнання.
Приходить туга завчасу,
Неначе пристрасні зізнання.
У виснаженні досягну
Я мудрості і безгоміння,
Пізнавши щедру глибину,
Яка освітиться промінням.

12 грудня 2025

Я хочу прокинутись рано
І рушити в радісний парк,
Прикласти світанок до рани,
Немов осяйну Жанну д'Арк.

Я хочу спивати сніжинки
На статуях і на гілках,
Немовби космічні обжинки
У сонячних стиглих віках.

Я стану на березі річки
І буду дивитись у жаль.
На вигаслім тьмянім моріжку
Я питиму ніжну печаль.

Я питиму вранці не каву -
Настояну в сумі століть,
Терпку, нестерпиму, лукаву
У річці розчинену мить.

10 грудня 2025

Це святкування, певно, особливе,
Коли нічого ти уже не ждеш.
Де ж той провидець гострий, прозорливий,
Що розпізнає спадахи пожеж
І катаклізми без всіляких меж?

Цей рік новий стрічаєш у тривозі
Під вибухи і напади брехні.
Так замерза надія на морозі
Без прихистку надійної броні.
І тоне сум у вичахлім вині.

Так хочеться цей час перевернути
Вперед чи то хоча б кудись назад.
Коли побачать діти і онуки
Майбутнє крізь задимленості чад?
Старих ідей триває листопад.

9 грудня 2025

Перший сніг шелестить несміливо,
Посрібливши суворі гаї.
Перший сніг так тендітно й пестливо
Полонить невідомі краї.

Іще стільки снігів перебуде
У житті, як на довгім шляху!
Ці сніги, як великі прелюди
До розкішних вистав на віку.

Перший сніг, ніби звуки рояля
Із далеких і сивих лісів.
Так гілки невідчутно зіграють
Незабутню сюїту віків.

Перший сніг із дитячої казки,
Потойбіччя, забутих світів,
Мов далеке відлуння поразки,
Щось важливе сказати хотів.

9 грудня 2025

Коли піду незнаними стежками
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.

Коли пізнаю я нові закони
В новому вимірі, в нових світах,
Тоді я розірву старі закови.
І заговорить із ніщоти прах.
Порву старі і сірі заборони
Й розвіюся, як попіл на вітрах.

Коли піду незнаними лісами,
Лише тоді прозріння досягну.
Постане істина понад часами,
Долаючи минулого луну.
Над різними краями й поясами
Засяє сонце ген у далину.

8 грудня 2025

Я заснув майже тільки під ранок,
А всю ніч мене хтось катував.
І тривога тремтлива і рання
Так постала, як вічний Ваал.

Ти чекаєш сну, ніби оази
У пустелі нещадній, страшній.
Ти безсоння утомлений в'язень
У тюрмі нескінченній, сумній.

І коли одкровення здійсниться,
Зрозумієш причину безсонь,
Прилетить довгий сон, наче птиця,
Й посидить біля вигаслих скронь.

Сон віків так жадано насниться
Й подарує рятунок усім.
Сон проб'ється крізь випрілу глицю,
Мов здоровий і радісний сміх.

8 грудня 2025

Як добре, що не треба завтра бігти
У суєту і у нові пастки.
І загнаний, немов собака біглі,
Ти упадеш в обійми темноти.
Не треба гнатись навіжено, дико
За морквою, насправді - у обрив.
Так люди падають з надсадним риком
На землю, коли вигорів порив.
Перед очима мчаться кінокадри
Твого життя. Макітриться в очах.
Іде фінал, мов найстрашніша кара,
Коли вогонь притлумився й зачах.
Нарешті можна зазирнути в спокій,
У сум гаїв, мелодію лугів,
Як у забуту і зарослу пойму,
Де загубились риси берегів.

8 грудня 2025

Прийду востаннє я у рідний гай
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.

Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
Свого будинку, як одвічний травень.

Прийду востаннє я у ці місця,
Де юність спалахнула і згоріла,
Побачивши небесного Отця
У посмішці сухих, замерзлих гілок.

Прийду востаннє в яблуневий сад,
Обнявши крони мудрі і величні.
Так промайне яскравий зорепад
На тлі пожовклім і багатоликім.

7 грудня 2025

Все той же самий одинокий шлях
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.

Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
Мов істина найперша і остання.

Але усі печалі розмете
Пожовкле листя, як різкий катарсис.
Ідеї у театрі вар'єте
Кружляють у вигадливому танці.

6 грудня 2025

О першій ночі я не сплю.
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
У цей важливий спраглий час,
Відкритий пошукам, завіям,
Шукатиму слова для нас,
Ще невідомі лиходіям.
Священні зболені слова
Проблиснуть чарівним Граалем.
Так небесами ожива
Колись народжене Ваалом.

6 грудня 2025

Колишня спалена епоха
Ущент, навіки і дотла.
В снах Єремії та Єноха
Говорить немічна зола.

Епоха німо заговорить
Про дні звитяги і борні,
Здійнявши суєтливий ворох
Згорілих і зітлілих днів.

Колишня спалена епоха
Здіймає руки у крові,
Словами віщого пророка
Напише епоси землі.

2 грудня 2025

Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.

Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння,
Які б'ють і які невимовно п'янять.

Я здолаю сп'яніння далекого шляху,
Біль розлук і гіркот, невідомості чад.
Перед вічним пророком я скину папаху,
І великі слова крізь часи прозвучать.

2 грудня 2025

Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.

Я хочу прямувати у світи
Без цілі, без мети, в прозрінні дикім.
Нехай загубляться мої сліди.
Святої осені новітній Ділан,
Я оспіваю неземні плоди,
Нового світу в'язень занімілий.

Я провалюсь у копанку розлук,
Нових пізнань, апорій та історій,
На цілий Всесвіт розпростертих мук
Без кабінетів і аудиторій,
Загрозливих, мов Чингісхана лук,
Де править бал іронія магнолій.

1 грудня 2025

Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Так щось важливе загубилось
В пучині часу, у піску,
Залишившись прадавнім бивнем
На втіху лиш єретику.
Як віднайти алмаз в потоці
Буруннних днів, стрімких годин?
Так шашіль сумнівів підточить
Тебе у гуркоті машин.

1 грудня 2025

Усе зруйновано. Життя колишнє
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.

Будинки зносять і асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
Прологом до історії землі.

Якщо личини знову поміняти,
Куди подінеться прадавня суть?
На площу йдуть кати і супостати,
А жебраки минуле стережуть.

Переворот у мізках і у душах.
Здригаються основи до глибин.
Лиш невідступний смог підступно душить,
Торкаючись будинків і торбин.

30 листопада 2025

Снопи вже зв’язані, вже Дао
Веде отару в бій як Пан!
Блищить на сонці хітозан
Між хмарочосами Більбао.
Посеред хащі із цикут
Лежить в задумі тихій Овен:
Нащо нам в Англії якут-
Коли з Германії Бетховен?..

Хто ж знає де блукає Дзен!?
Хто скаже, що цікавить пресу?-
Коли між хвилями прогресу
В падучій б’ється Карфаген…

Суботнім днем я вийду в місто чуле,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.

Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
Протуберанці долі у житті.

Як добре, що нарешті все застигло
І суєта нікого не кігтить.
Псалтир минулого лежить притихло,
Як спалахнула і пригасла мить.

28 листопада 2025

Алебастровий дзбан над безоднею лине
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?

В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадків святої забутої Трої,
Де згоріла дощенту сила тевкрів напевно.

Журавель журавлеві на колодязі кпину-
Ще та й ще! - на життя крові свіжої просить,
І гасають вовки по степу без зупину,
Де червона калина у лузі голосить…

Хай упаде триклятий телефон
І розіб'ється об асфальт нещадний,
Немов старий, забутий патефон,
Який заграє музику прощання.

Нехай минуще розіб'ється вщент,
Відкривши шлях новому, молодому.
Так зміниться стійкий, тривалий бренд,
Нам повернувши спогади відомі.

Хай скалки розлетяться назавжди,
Ці Всесвіту уламки і останки.
Ніколи не повернемось туди,
На землю хліборобів і титанів.

Цей телефон з собою забере
Галактики, туманності, планети,
Світи коштовні, бари, кабаре,
Штовхнувши у нові важкі тенета.

27 листопада 2025

Коли впаду в твої обійми,
В іржавих латах бурний принц,
Відчую ласку провидіння
І глибину твоїх зіниць.

Лише у єдності з тобою
Відчую повноту буття,
Мов чашу, сповнену любов'ю,
Грайливий трунок почуття.

Без тебе світ - це лютий морок,
Стіна без виходу, тюрма.
Без недослів і недомовок
Явилась молодість сама.

Зелене молоде пагіння
Відкриє світ нових пізнань,
Нестримне в небо устремління
І гостре вістря почувань.

Відкине все пожухле листя
Любов приспала до пори,
Немовби істина столика,
Поема степу і гори.

25 листопада 2025

Забери-но від мене байдужості сіль-
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають в стодолі
Ворогів і ведуть перехресний вогонь
Серед цифри сухої, у стані чужих
Аутистів, знайшовших себе у TikTok(у)
В конюшині праворуч, не далі півкроку.
Де твій син? - Нерухомо в могилі лежить!

Пом’яни нашу землю у царині сну -
Їй хотілось дітей і розумних і щирих,
Ніби тих, що під склом ідеальним курсивом
Вже в реєстрі у списках на довгу війну.

Що лишається далі, коли ми помрем -
Тим за склом, за півкроку, в ранковому полі ? -
Звичка знову шукати свободи і волі
Із палаючим серця холодним вогнем…

Забута стежка заростає
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.

Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
Слова для болю й каяття.

Забуту стежку ми відкриєм,
Немов забутий давній твір.
Вона не стане чорториєм
І шляхом для нових зневір.

Забута стежка прошепоче
Слова жадані, дорогі,
Розплющивши оспалі очі
В оточенні гучних роїв.

22 листопада 2025

Я жду новин, живильної води,
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.

Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
Немов тепло порепаних долоней.

Я хочу повернутися в кіно,
У погляди, яких давно немає.
У двориках забутих доміно
Жде голосу валторни чи трамваю.

Минулий жест впаде униз листком.
Минулий погляд скресне і воскресне.
І спогади забутим словником
Увірвуться, мов ангел піднебесний.

21 листопада 2025

Рясніла правда апріорі,
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.

Хресна хода була над ними,
Шлях торувала між латини
Від Кватроченто до Кусто,
Хористи кутались в пальто ,
Світобудов причин не знали ,
Неначе риби кардинали,
Серед латаття і води
У межах сну Сковороди…

Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.

Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
І злетить, як причаєна чайка.

Ці листи зчинять ґвалт у житті,
Підірвуть всі надійні основи,
Ледь торкаючись у каятті
Слів прозріння, свободи, любови.

18 листопада 2025

Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.

Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
Розлетиться усе у годину,
Де панує безжалісний кат
Й наближає роковану днину.

Сильний вітер впадає у морок,
У нірвану, у штиль, у розмай,
Розчинивши в безмежності горе,
Незбагненне, немовби рояль,
Що до космосу в снах заговорить.

18 листопада 2025

Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.

Яка вакханка уночі
Вгамує всі тривоги давні,
Від серця віднайде ключі,
Такі старезні, наче Дарій?
На краю прірви стоючи,
Співатимеш пісні чи дайни.

Який утомлений пророк
Укаже шлях у путах ночі
Поміж примарливих зірок,
Мінливих образів дівочих?
Настане доленосний строк,
Коли розтануть поторочі.

Одна супутниця моя,
Зоря сяйлива, непокірна.
Несе бурхлива течія
Шляхами Гамлета чи Кіра.
Пізнання в'ється, мов змія,
Допоки вистрелить мортира.

16 листопада 2025

Постійні калюжі, постійна сльота.
Похмурий пейзаж, як сама німота.

У цьому болоті втонула зоря,
Що сяяла нам на далекі моря.

Постійний застій і застиглість думок.
Панує безумства прадавній амок.

Не зрушити з місця в завмерлості душ.
Ти тишу потворну ніяк не поруш.

Калюжі в муляці - замінник морів,
Замінник мандрівок, далеких країв.

Це вічне заслання в похмурий пейзаж,
Що душу бере на стійкий абордаж.

Дороги побиті, калюжі і бруд
У серце встромляють кинджал, наче Брут.

16 листопада 2025

Шопен меланхолійний ,Рільке серед дня
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?

В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший світ, помножений на трьох
Крило розправивши, злетіти до зірок

Щоб віднайти себе, шукаючи слова,
Струсивши ряску в низ, напруживши перо,
Крізь густину ставка, де бабка лугова
В личинку перейшла й гризе тобі тавро...

Розлився туман велемудрий, тужавий,
Розлився, як ціла аморфна держава.

Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!

Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.

І сам цей туман - ніби шпиль таємниці,
Яка не скорилась, не падала ницо.

Туман - наче суть, що захована в мові,
Надмірній, барвистій, як страчене море.

15 листопада 2025

Можливо десь за вісім днів до свят
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.

В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
В топонімах ховались тут незримо.

А на раменах довгий амулет,
Рушник на голові з пісного тіста,
Кандели дві, нефритовий браслет
І широта душі імажиніста…

Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.

І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Величність статуй і чоло сумне.

Крізь цвіль і гній прорветься люте слово,
А праведник прорветься крізь кордон.
Впадуть споруди фальшу, як полова,
Зламавши катехізис заборон.

14 листопада 2025

Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.

Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
У ньому сховати сум'яття трудні.

Покинутий дім віддали ми без бою
Стихіям і викликам, вічному злу.
Хотіли спалити во ім'я любові
Минуле й сховати нужденну золу.

Ми в цьому будинку колись зупинились.
А нині рушаємо в смог і туман.
Ми, певно, потрапили в долі немилість,
Наткнувшись на ґрати і вічний обман.

14 листопада 2025

Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?

Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, береги невсипущі?
Хто допише майбутнє з-під сотні замків?

Я, напевно, заснути ніколи не зможу,
Доки місія ця наді мною висить.
Я далекі поля розбуджу, розтривожу.
І постане Месія, як втрачена мить.

Так постане закон у кайданах терпіння,
У лабетах дощу і заковах роси.
І навік загартується бите сумління
У болючих вогнях вікової краси.

13 листопада 2025

Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.

Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Пізнання сивих чатових.

Пізнання раю чи Валгалли,
Пізнання темряви вві сні.
Те, що пророки не сказали,
Промовлять хвилі штормові.

Промовить ліс під час світання,
Промовлять поле і степи.
Так скаже посмішка остання
Далеких гір: "Терпи, терпи..."

11 листопада 2025

Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.

Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Помирає волелюбний птах.

Проросте натхнення на галерах,
У в'язницях, лютім засланні,
Проросте рослиною в пустелях,
Де згоріли життєдайні дні.

І його порив ніщо не спинить.
Ще немає ґрат або загат
Для цього потоку. Довгий спінінг
Кинемо у море в час заграв.

11 листопада 2025

Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.

Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Увірветься в первісний екстаз.

І його закони невідомі.
Містер Ікс у мантії страшній.
Час вершить історію і долі
У судовій залі неземній.

Він сховає у кишенях кулі,
Невблаганний здійснюючи суд,
Корчить пики, скручуючи дулі,
Вічний юродивий баламут.

10 листопада 2025

ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,

щоб стати враз котигорошком -
вождем цигарок і котів
і екзорцистом для кротів -
виблискує в макітрі ложка
і вабить піч старих чортів...

мабуть жалітися не треба
душі на бабу кам’яну,
згадавши сиву давнину
думок, що линуть до Ереба
і в ширину, і в глибину ,
і опускаються все нижче

в пітьмі Північний вітер свище…


150623

Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,

Тоді прийди у ці простори
Пророком чи єретиком.
Я подолаю косогори
Ченцем, завзятим диваком,
Втоплю нудьгу у сивім морі
Наївним, чистим простаком.

Лише б поважне жовте листя
Не вкрило забуттям слова.
Мов червоточина у хисті,
Немов дрібна густа плотва,
Приходять сумніви плечисті,
Рясні, як у полях трава.

9 листопада 2025

Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.

Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Яка минуле поверне.

Так несподіване прозріння
Стрілою нас наздожене,
Кинджалом ввійде у сумління,
Простріляне і ледь живе.

Ніякий щит чи забороло
Не відверне небесний крик.
Впадуть у полі заборони.
Іде одвічний єретик.

7 листопада 2025

Лише ранком у ворожки
Золоті крадуть гриби ,
Лише гудзики і брошки
Тут готують до сівби,

Лише шерех чують бджоли
Про фізичну суть єства*,
Лише ковдри, лише змови
Там, де стежкою жорства.

Драфт не будь до нас жорстоким!
Будь як репліка часу!
Для помірно одиноких
Бережи свою красу!

Бо як змовкнуть колотушки,
Жир заллє очей ліхтар,
Знову мухи-цокотушки
Стануть збурювать узвар.

_______________________
Чорне віяло і вітер,
Сонця жовтий промінець,
Лише ранком у ворожки
Зводять смуток нанівець.

Листок осінній ніжно посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.

Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
І викликавши дивовижні звуки.

Листок осінній відкриває нам
Ворота зрілості, прозрінь спізнілих,
Даруючи перепустку вітрам
У пізню осінь і далеку зиму.

1 листопада 2025

Впадаєш в сон, як у нову затоку
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.

На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
Себе відчуєш Магелланом пізнім.

У глибині відкриєш дивні твори,
Що океан у череві ховав.
Доноситься нечуваний хорал
Із овиду, як міражі потвори.

Солоне море принесе в руках
Утому, щастя і наснагу дику,
Мов те відлуння ангельського крику,
Яке затихло у пітьми віках.

28 жовтня 2025

Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.

Дощі відкриють невідомі суті,
Які ми зрозуміти не змогли,
Такі глибокі, дивні, непочуті,
Які ми втратили, не зберегли.
Вони постануть у своїй могуті.
Важкі слова, мов у кайдани куті.

Ми відшукаємо в багнюці сенси,
Відмиємо від мулу й віднесем
В чертоги мудрості, як сни воскреслі
За сотні неротрачених парсек.
У битві із дощем звеличим розум,
Огром чуттів і первозданний розмах.

28 жовтня 2025

Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.

Зелений лист - це щирий вірш у прозі,
Сонет, рондель, канцона у словах,
Які дозріли на оцім порозі,
Як осінь, що вступила у права.
А листя перетвориться у сагу,
Поему, епопею неземну.
Поема стане наймудрішим садом,
Надіслана де Садом у весну.

24 жовтня 2025

Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.

Долинають образи трмвожні,
Спалах темряви явивши нам.
Так потоки почуттів помножать
Всі зусилля, віддані вітрам.
А натхнення сумніви стриножать,
Прикувавши до важезних брам.

Хай крізь сон проб'ються, ніби коні,
Найдорожчі пристрасні слова,
Наче крізь скривавлені долоні
Проросте невигасла трава,
Мовби хвилі ніжні і солоні,
Як любов пекуча і жива.

22 жовтня 2025